Вища рада правосуддя, розглянувши провадження щодо вимог законодавства про несумісність стосовно судді Овідіопольського районного суду Одеської області Бичковського Євгена Леонідовича, відкрите за зверненням Міністерства юстиції України від 9 листопада 2015 року,
встановила:
до Вищої ради юстиції 9 листопада 2015 року надійшло звернення Міністерства юстиції України від 9 листопада 2015 року № 11.0.2/1844 щодо наявності підстав для прийняття рішення про внесення подання про звільнення судді Овідіопольського районного суду Одеської області Бичковського Є.Л. у зв’язку з порушенням ним вимог щодо несумісності.
У зверненні Міністерства юстиції України зазначено, що суддя Бичковський Є.Л. закінчив Вищу школу КДБ СРСР імені Ф.Е. Дзержинського за спеціальністю «Правознавство», а тому до нього застосовується заборона, передбачена частиною третьою статті 1 Закону України «Про очищення влади».
Міністерство юстиції України як суб’єкт звернення щодо подання про звільнення суддів просило визнати порушення суддею Бичковським Є.Л. вимог щодо несумісності та прийняти рішення про внесення подання про його звільнення із займаної посади.
Відповідно до частини шостої статті 93 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» на підставі протоколу автоматизованого розподілу матеріалу між членами Вищої ради юстиції від 9 листопада 2015 року звернення Міністерства юстиції передано члену Вищої ради юстиції Маловацькому О.В. для здійснення перевірки.
За результатами перевірки 12 листопада 2015 року член Вищої ради юстиції Маловацький О.В. дійшов висновку про наявність підстав для відкриття провадження щодо вимог законодавства про несумісність стосовно судді Бичковського Є.Л.
25 грудня 2015 року Вища рада юстиції відкрила провадження щодо вимог законодавства про несумісність стосовно судді Овідіопольського районного суду Одеської області Бичковського Є.Л.
На момент відкриття вказаного провадження частиною п’ятою статті 126 Конституції України було визначено, що суддя звільняється з посади органом, що його обрав або призначив, зокрема у разі порушення суддею вимог щодо несумісності.
Згідно із частиною першою статті 33 чинного на той момент Закону України від 15 січня 1998 року № 22/98-ВР «Про Вищу раду юстиції» Вища рада юстиції розглядає питання про порушення суддями і прокурорами вимог щодо несумісності їх посад із зайняттям діяльністю, забороненою Конституцією та законами України.
На підставі статті 18, пунктів 4, 5 розділу ІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII «Про Вищу раду правосуддя» утворена Вища рада правосуддя.
Відповідно до пункту 15 розділу ІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Вищу раду правосуддя» провадження про порушення вимог законодавства щодо несумісності, відкриті Вищою радою юстиції до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», рішення стосовно яких не прийнято, передаються Вищій раді правосуддя для розгляду та прийняття рішень у порядку, визначеному цим Законом для розгляду справ щодо несумісності.
Зазначене провадження призначалося до розгляду Вищої ради правосуддя, зокрема 15 лютого 2018 року, та було відкладено без визначення наступної дати розгляду через перебування на розгляді у Касаційному адміністративному суді у складі Верховного Суду справи № 800/407/15, рішення у якій, як дійшла на той момент висновку Вища рада правосуддя, може вплинути на рішення за результатами розгляду цього провадження.
Враховуючи, що це провадження перебуває на розгляді у Вищій раді правосуддя значний період часу, а також у зв’язку із формуванням певної судової практики Верховного Суду у відповідній категорії справ, Вища рада правосуддя дійшла висновку, що це провадження може бути розглянуте до вирішення справи № 800/407/15.
Про дату, час і місце розгляду провадження щодо вимог законодавства про несумісність 26 березня 2019 року повідомлено суддю та заявника. Зазначену інформацію оприлюднено на офіційному веб-сайті Вищої ради правосуддя.
У засіданні Вищої ради правосуддя 26 березня 2019 року брали участь суддя Бичковський Є.Л. та представник Міністерства юстиції України – ОСОБА_1.
Дослідивши матеріали звернення Міністерства юстиції України, Вища рада правосуддя дійшла висновку про відсутність порушень вимог щодо несумісності суддею Овідіопольського районного суду Одеської області Бичковським Є.Л., виходячи із такого.
Відповідно до пункту 2 частини шостої статті 126 Конституції України підставою для звільнення судді є порушення ним вимог щодо несумісності.
З метою визначення правових та організаційних засад проведення очищення влади (люстрації) для захисту та утвердження демократичних цінностей, верховенства права та прав людини був прийнятий Закон України від 16 вересня 2014 року № 1682-VII «Про очищення влади» (далі – Закон № 1682-VII), який набрав чинності 16 жовтня 2014 року.
Як встановлено пунктом 4 частини першої статті 2 цього Закону, заходи з очищення влади (люстрації) здійснюються, зокрема, щодо професійних суддів.
Як передбачено статтею 5 Закону № 1682-VII, Міністерство юстиції України для цілей цього Закону є суб’єктом звернення щодо подання про звільнення суддів.
Абзацом другим частини четвертої статті 5 Закону № 1682-VII встановлено, що організація проведення перевірки професійних суддів покладається на голову суду, в якому працює суддя.
Відповідно до частини першої статті 54 Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» перебування на посаді судді несумісне із наявністю заборони такій особі обіймати посади, щодо яких здійснюється очищення влади в порядку, передбаченому Законом № 1682-VII.
Частиною першою статті 4 Закону № 1682-VII встановлено, що особи, які перебувають на посадах, визначених у пунктах 1–10 частини першої статті 2 цього Закону, подають керівнику або органу, зазначеному у частині четвертій статті 5 цього Закону, власноручно написану заяву, у якій повідомляють про те, що до них застосовуються заборони, визначені частиною третьою або четвертою статті 1 цього Закону, або повідомляють про те, що до них не застосовуються відповідні заборони, та про згоду на проходження перевірки, згоду на оприлюднення відомостей щодо них відповідно до цього Закону.
Розглядом провадження щодо вимог законодавства про несумісність стосовно судді Бичковського Є.Л. встановлено, що 19 листопада 2014 року Овідіопольським районним судом Одеської області видано наказ № 06-о/д «Про перевірку відомостей щодо застосування заборон, передбачених Законом України «Про очищення влади», який розміщено на офіційному веб-сайті Овідіопольського районного суду Одеської області. Датою початку проведення перевірки достовірності відомостей щодо застосування заборон, передбачених частинами третьою, четвертою статті 1 Закону України «Про очищення влади», стосовно суддів Овідіопольського районного суду Одеської області визначено 1 грудня 2014 року.
Згідно зі статтею 4 Закону України «Про очищення влади» та на виконання зазначеного наказу суду 9 грудня 2014 року суддею Бичковським Є.Л. на ім’я голови суду подано заяву, у якій суддя повідомив, що до нього застосовуються заборони, передбачені частиною третьою статті 1 Закону № 1682-VII, оскільки у ______ році він закінчив Вищу школу КДБ СРСР імені Ф.Е. Дзержинського за спеціальністю «Правознавство» (пункт 3 частини четвертої статті 3 Закону № 1682-VII).
Листом Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 2 жовтня 2015 року № 18-14081/15 Міністерству юстиції України надано інформацію, що суддя Овідіопольського районного суду Одеської області Бичковський Є.Л. закінчив Вищу школу КДБ СРСР імені Ф.Е. Дзержинського, що підтверджується його заявою про проведення перевірки, передбаченої Законом № 1682-VII, та дипломом РВ № ________ з додатком до нього.
Отримання Міністерством юстиції України вказаної інформації слугувало підставою для звернення до Вищої ради юстиції про визнання порушення суддею Овідіопольського районного суду Одеської області Бичковським Є.Л. вимог щодо несумісності та звільнення його із займаної посади.
Згідно із частиною третьою статті 1 Закону України «Про очищення влади» протягом десяти років з дня набрання чинності цим Законом посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація), не можуть обіймати особи, зазначені у частинах першій, другій, четвертій та восьмій статті 3 цього Закону, а також особи, які не подали у строк, визначений цим Законом, заяви, передбачені частиною першою статті 4 цього Закону.
Щодо професійних суддів заходи з очищення влади (люстрації) здійснюються на підставі пункту 4 частини першої статті 2 Закону України «Про очищення влади».
Зміст цього Закону, а саме поширення його положень на професійних суддів (стаття 2 Закону № 1682-VII), вказує, що мета недопущення до управління державними справами певних осіб розуміється досить широко – як недопущення таких осіб до здійснення важливих державних функцій, до яких, без сумніву, належить правосуддя.
Відповідно до пункту 3 частини четвертої статті 3 Закону № 1682-VII заборона, передбачена частиною третьою статті 1 цього Закону, застосовується до осіб, які були штатними працівниками чи негласними агентами в КДБ СРСР, КДБ УРСР, КДБ інших союзних республік колишнього СРСР, Головному розвідувальному управлінні Міністерства оборони СРСР, закінчили вищі навчальні заклади КДБ СРСР (крім технічних спеціальностей).
Як стверджує Міністерство юстиції України, оскільки суддя Овідіопольського районного суду Одеської області Бичковський Є.Л. закінчив Вищу школу КДБ СРСР імені Ф.Е. Дзержинського, що підтверджується його заявою про проведення перевірки, передбаченої Законом № 1682-VII, та дипломом РВ № _______ з додатком до нього, за змістом вказаних норм Закону № 1682-VII та статті 54 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» він не може обіймати посаду судді.
Від судді Бичковського Є.Л. до Вищої ради юстиції надходило клопотання від 26 листопада 2015 року про відкладення розгляду звернення Міністерства юстиції України про порушення ним вимог щодо несумісності до надання Конституційним Судом України остаточного висновку щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень Закону України «Про очищення влади».
У вказаному клопотанні суддя Бичковський Є.Л. зазначав також, що застосування до нього положень Закону України «Про очищення влади» порушує його конституційні права, оскільки норми цього Закону не відповідають конституційним принципам верховенства права і справедливості, заборони дискримінації, презумпції невинуватості, індивідуального характеру відповідальності. Зазначив, що факт закінчення ним вищого навчального закладу КДБ СРСР жодним чином не свідчить про те, що він своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснював заходи (та/або сприяв їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади, підривав основи національної безпеки і оборони України або протиправно порушував права і свободи людини.
Запитом доповідача у цій справі – члена Вищої ради правосуддя Маловацького О.В. від 22 листопада 2018 року у Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду витребувано інформацію про розгляд справи № 800/407/15.
На вказаний запит Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду повідомлено, що 9 січня 2018 року адміністративну справу № 800/407/15 передано з Вищого адміністративного суду України.
Позовну заяву зареєстровано за № П/9901/268/18. Згідно із протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 9 січня 2018 року для розгляду справи було визначено склад колегії суддів. Верховний Суд ухвалою від 11 січня 2018 року прийняв до провадження справу № 800/407/15, розгляд справи розпочав спочатку за правилами спрощеного позовного провадження колегією суддів у складі п’яти суддів. Справу було призначено до розгляду в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін на 8 лютого 2018 року.
Повісткою про виклик від 16 січня 2018 року № 800/407/15/601/18 Верховний Суд викликав ОСОБА_2, представників Вищої кваліфікаційної комісії суддів України та Міністерства юстиції України для участі в судовому засіданні з розгляду адміністративної справи № 800/407/15. Для вирішення питання про поновлення провадження у справі як передумови для вчинення у ній процесуальних дій, необхідних для здійснення розпочатого у цій справі провадження, згідно з вимогами Кодексу адміністративного судочинства України, а також всебічного й об’єктивного розгляду справи № 800/407/15 головуючий у справі листом від 18 січня 2018 року № 800/407/15/777/18 звернувся до Конституційного Суду України з питанням, чи завершено розгляд справи за конституційними поданнями Верховного Суду України та 47 народних депутатів України щодо конституційності Закону України «Про очищення влади». В автоматизованій системі документообігу суду 31 січня 2018 року за № П/9901/268/18-Д2 зареєстровано відповідь Секретаріату Конституційного Суду України на лист від 18 січня 2018 року № 800/407/15/777/18, яким повідомлено, що вказана справа розглядається у закритій частині пленарного засідання.
Як вбачається із зазначеної інформації, а також із відомостей, що містяться у Єдиному державному реєстрі судових рішень, будь-якого судового рішення у вказаній справі, в тому числі про зупинення провадження у справі, Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду не ухвалено, проте розгляд справи № 800/407/15 не здійснюється, фактично, через перебування у Конституційному Суді України справи за конституційними поданнями Верховного Суду України та 47 народних депутатів України щодо конституційності Закону України «Про очищення влади».
Водночас встановлено, що Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17 травня 2018 року у справі № 800/186/17 за адміністративним позовом ОСОБА_5 до Вищої ради правосуддя, третя особа – Міністерство юстиції України, про визнання незаконним та скасування рішення вказано, зокрема, що в оскаржуваній ухвалі (зупинення провадження у справі у зв’язку із перебуванням у Конституційному Суді України відповідної справи) не вмотивований зв’язок між очікуваними висновками рішення суду конституційної юрисдикції за наслідками розгляду згаданих вище конституційних подань та предметом спору; не конкретизовано, чому з огляду на характер заявлених вимог неможливо розглянути справу без попереднього її розгляду в порядку конституційного судочинства; не зазначено, чому зібрані у справі докази не дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду. Обставини, покладені в основу обґрунтування позову, мають індивідуальний характер, стосуються дій і рішень Вищої ради правосуддя, які позивач із посиланням на конкретні норми права розцінює як неправильно витлумачені відповідачем і такі, що призвели до порушення його прав і свобод.
У подальшому в постанові у цій справі, ухваленій Великою Палатою Верховного Суду 31 січня 2019 року, суд указав, що той факт, що Закон № 1682-VII перебуває (з 20 листопада 2014 року до цього часу) на розгляді у Конституційному Суді України на предмет визнання його положень неконституційними, не може бути використаний при розгляді цієї справи для самостійної оцінки судом вказаних положень стосовно можливості їх застосування в силу того, наскільки ці правові норми відповідають Основному Закону, адже таку оцінку можна надати лише після постановлення Конституційним Судом України відповідного рішення.
Верховний Суд також вказав, що під час оцінки правомірності обмеження права особи мати суддівський статус важливим є з’ясування того, чи є відповідне обмеження, передбачене законом, таким, що переслідує легітимну мету та чи є пропорційним цій меті.
Для дотримання принципу пропорційності застосовано обмеження прав, передбачене нормативно-правовим актом, яке переслідує легітимну мету, має бути співрозмірним з такою метою, що виражається у співвідношенні між результатом, який досягається за допомогою відповідного обмеження права, та шкодою, яка може бути завдана.
Згідно із преамбулою до Закону № 1682-VII цей Закон визначає правові та організаційні засади проведення очищення влади (люстрації) для захисту та утвердження демократичних цінностей, верховенства права та прав людини в Україні.
Для досягнення зазначеної мети Законом № 1682-VII запроваджується проведення процедури перевірки осіб, які є суб’єктами перевірки на відповідність визначеним критеріям, з метою вирішення питання щодо можливості їх подальшого перебування на відповідній посаді.
Мета застосування Закону № 1682-VII для захисту прав і свобод інших людей є легітимною, а таке застосування має сприяти дотриманню балансу між потребами демократичної держави та захисту демократії і правами людини.
В аспекті цієї справи Велика Палата Верховного Суду, зокрема, звернула увагу на таке.
Суддя зобов’язаний виявляти та підтримувати високі стандарти поведінки у будь-якій діяльності з метою укріплення суспільної довіри до суду (пункт 2 частини сьомої статті 56 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Постійна увага з боку суспільства покладає на суддю обов’язок прийняти ряд обмежень, і, незважаючи на те, що пересічному громадянину ці обов’язки могли б здатися обтяжливими, суддя приймає їх добровільно та охоче. Поведінка судді має відповідати високому статусу його посади (пункт 4.2 Бангалорських принципів поведінки суддів від 19 травня 2006 року, схвалених Резолюцією Економічної та Соціальної Ради ООН від 27 липня 2006 року № 2006/23).
Відповідно до статті 1 Кодексу суддівської етики, затвердженого ХІ черговим з’їздом суддів України 22 лютого 2013 року, суддя повинен бути, зокрема, прикладом неухильного додержання вимог закону.
Суддя має докладати всіх зусиль для того, щоб на думку розсудливої, законослухняної та поінформованої людини його поведінка була бездоганною (стаття 3 Кодексу суддівської етики).
Отже, особа, яка має статус судді, повинна підтримувати високі стандарти поведінки у будь-якій діяльності. Передусім, це виявляється у неухильному дотриманні вимог законодавства, зокрема тих обов’язків та обмежень, які покладаються на суддю.
У контексті наведеного та висновків Великої Палати Верховного Суду у цій справі Вища рада правосуддя дійшла висновку про відсутність перешкод для розгляду провадження щодо вимог законодавства про несумісність стосовно судді Овідіопольського районного суду Одеської області Бичковського Є.Л. та під час його розгляду бере до уваги таке.
Європейська комісія «За демократію через право» (Венеціанська комісія) у пункті 36 свого проміжного висновку щодо Закону України «Про очищення влади» від 16 грудня 2014 року № 788/2014 дійшла висновку, що, хоча кожна демократична держава має право вимагати мінімальну лояльність від своїх службовців і може звільнити їх з посад або утримуватися від їх прийому на роботу з причини їх фактичної або недавньої поведінки, застосування люстраційних заходів через довгий час після початку процесу демократизації в країні несе ризик виникнення сумнівів щодо їх фактичних цілей. Необхідно обґрунтувати, чому певна особа, яка не становить загрозу для демократії протягом тривалого часу, може раптово стати такою загрозою, що робить необхідним заборонити займати державні посади.
В Остаточному висновку щодо Закону України «Про очищення влади» від 19–20 червня 2015 року Венеціанської комісії зазначено, що «люстраційні заходи мають тимчасовий характер, а об’єктивна необхідність обмежувати особисті права має послаблюватися з плином часу». Тоді як тоталітарний недемократичний характер режиму, що існував у Радянському Союзі до 1991 року, не викликає сумнівів, необхідність використання люстраційних заходів щодо представників цього режиму майже через 25 років після його падіння здається спірним. Цілком ймовірно, що деякі з представників комуністичного режиму й досі становлять загрозу для демократичного режиму України. Однак таке припущення не повинно ґрунтуватися лише на тому, що до 1991 року вони обіймали певні посади. Потрібно також ураховувати їх поведінку та діяльність після закінчення зазначеного періоду (пункт 70).
У пункті 18 цього висновку Венеціанською комісією зазначено, що питання люстрації безпосередньо порушується в Резолюції Парламентської асамблеї Ради Європи 1096 (1996) про заходи з ліквідації спадщини колишніх комуністичних тоталітарних систем. Резолюція наголошує, що люстраційні заходи «можуть бути сумісними з демократичною державою, заснованою на принципі верховенства права, за умов дотримання деяких критеріїв» (пункт 12). Одним із цих критеріїв є, зокрема, те, що люстрація повинна мати жорсткі обмеження у часі, як у період її застосування, так і в період, впродовж якого здійснюється перевірка.
Згідно з пунктом 13 вказаного вище висновку Венеціанської комісії процес очищення повинен ґрунтуватися на принципах: верховенства права та законності; відкритості, прозорості та публічності; презумпції невинуватості; індивідуальної відповідальності; гарантування права на захист (частина друга статті 1).
Люстрація чітко не передбачена та не врегульована жодним міжнародним документом зобов’язального характеру. Однак документи про захист прав людини, такі як Європейська конвенція з прав людини 1950 року та Міжнародний пакт про громадянські та політичні права, які є обов’язковими для України, є повністю застосовними в цьому питанні. Ці два документи забороняють дискримінацію (стаття 14 ЄКПЛ та Протокол 12 до неї, стаття 26 МПГПП) та надають право на повагу до приватного життя (стаття 8 ЄКПЛ, стаття 17 МПГПП) (пункт 16 Остаточного висновку Венеціанської комісії).
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
У розумінні статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (як щодо цивільної, так і щодо кримінальної частини) визначається, що орган влади, який не є судом держави, може розглядатися як «суд» у змістовному значенні цього терміна, – тобто визначенням питань, що знаходяться у межах повноважень органу, що засновані на нормах права, і після проведення провадження у передбаченому законом порядку. Право винесення рішення входить у визначення поняття «суд». Для виконання статті 6 § 1 «суд» не повинен представляти собою суд загальної юрисдикції за стандартним механізмом судочинства у державі. Отже, «суд» може являти собою орган, заснований з метою вирішення обмеженої кількості питань, за умови, що він завжди забезпечує відповідні гарантії. Право винесення остаточного рішення, що не може бути змінено несудовим органом на шкоду особі, є невід’ємною ознакою поняття «суд». Дисциплінарний або адміністративний орган може мати характеристики «суду» з точки зору автономного трактування статті 6, навіть якщо в національній судовій системі його не визначено як «трибунал» або «суд». Він характеризується наявністю судової функції, тобто вирішенням справ в межах визначеної законом компетенції та після з’ясування обставин у встановленому порядку.
З огляду на зазначене під час розгляду цієї категорії питань відповідно до закону та у межах визначеної компетенції Вища рада правосуддя фактично діє як «суд», а тому повинна застосовувати практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Питання люстрації розглядалося Європейським судом з прав людини у декількох справах, пов’язаних з відповідними законами, прийнятими у Словаччині («Турек проти Словаччини»), Польщі («Матиєк проти Польщі», «Любох проти Польщі», «Бобек проти Польщі», «Шульц проти Польщі»), Литві («Сідабрас і Дзяутас проти Литви», «Райніс і Гаспаравічюс проти Литви», «Жічкус проти Литви»), Латвії («Жданока проти Латвії», «Адамсонс проти Латвії») та Румунії («Найдин проти Румунії»).
Згідно зі змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі «Адамсонс проти Латвії», ухваленого 24 червня 2008 року, спираючись на статтю 3 Першого протоколу до Конвенції, пан Адамсонс скаржився на виключення його з виборчого списку партії та відтак на усунення його від участі у виборах. Він також зазначав про порушення статті 14 Конвенції. Суд передусім нагадав про недавнє історичне минуле Латвії під радянським правлінням та про активну роль КДБ, головного державного органу безпеки колишнього СРСР, у підтриманні тоталітарного режиму та у знищенні будь-яких проявів політичної опозиції. З огляду на це Суд дійшов висновку, що виборче законодавство відповідало законній меті захисту незалежності держави, її демократичного порядку, конституційної системи та національної безпеки.
Далі Суд мав оцінити, чи рішення, котре завадило пану Адамсонсу брати участь у виборах, було пропорційним законній цілі, яка ним переслідувалася. Суд, зважаючи на особливості соціально-історичного підґрунтя справи, відзначив, що упродовж перших років після здобуття Латвією незалежності виборчі права могли бути істотно обмежені. І такі обмеження не вважалися б порушенням статті 3 Першого протоколу до Конвенції. Втім, із плином часу загальної підозри стосовно певної групи осіб вже не було достатньо. І компетентні органи мали збирати додаткові аргументи та докази, аби виправдати застосування відповідного обмеження виборчих прав громадянина.
Суд відзначив, що частина п’ята статті 5 Закону «Про вибори до Парламенту» була спрямована проти «офіцерів» КДБ. Зважаючи на широкий набір функціональних повноважень цього органу, Суд вирішив, що використаний у Законі підхід до обмеження був надто загальним. Суд вказав, що доцільно натомість застосувати індивідуальне вирішення питання у кожному разі, тобто вивчення конкретної поведінки особи у кожній окремій справі. Суд зауважив, що заявника ніколи не звинувачували прямо чи опосередковано в участі у неправомірній діяльності, яка практикувалась колишнім тоталітарним режимом (мались на увазі репресії, доноси, а також інші заходи, спрямовані проти людини). У минулому житті заявника не було виявлено нічого такого, що вказувало б на його протистояння чи відверту ворожість відновленню Латвією своєї незалежності та демократичного порядку. Більше того, заявника було усунуто від участі у виборах лише у 2002 році, тобто після того, як він продемонстрував визначні досягнення на військовій та політичній ниві у Латвії як незалежній державі. І справді, після свого повернення у 1992 році на батьківщину він займав дуже високі посади перш, ніж стати депутатом. На думку Суду, тільки винятково нагальні причини могли виправдати виключення заявника з виборчого списку. Втім, Уряд не зміг навести такі причини. Більше того, упродовж згаданих десяти років у заявника було достатньо нагод, аби довести свою лояльність до держави та відданість демократичним цінностям. І Уряд виявився неспроможним надати хоча б якісь докази відсутності у заявника відповідних якостей. З огляду на зазначене Суд визнав, що мало місце порушення статті 3 Першого протоколу до Конвенції.
Також Вища рада правосуддя бере до уваги, що у проміжному висновку щодо Закону України «Про очищення влади» від 12–13 грудня 2014 року Венеціанська комісія вказала, що той факт, що цей Закон виключає фактор часу в цілому, незалежно від тяжкості минулої поведінки, вступає в конфлікт із принципом «індивідуальної відповідальності», на якому має бути заснована люстрація (стаття 1.2).
Як було встановлено вище, відповідно до статті 4 Закону України «Про очищення влади» та на виконання наказу голови Овідіопольського районного суду Одеської області від 9 грудня 2014 року суддею Бичковським Є.Л. на ім’я голови суду було подано заяву, у якій суддя повідомив, що до нього застосовуються заборони, передбачені частиною третьою статті 1 цього Закону, оскільки у _____ році він закінчив Вищу школу КДБ СРСР імені Ф.Е. Дзержинського за спеціальністю «Правознавство» (пункт 3 частини четвертої статті 3 Закону № 1682-VII).
Таким чином, суддя Бичковський Є.Л., повідомивши орган, на який покладено обов’язок щодо організації проведення перевірки відповідно до Закону № 1682-VII, у повному обсязі виконав вимоги законодавства у відповідній частині та приписи Закону України «Про судоустрій і статус суддів» і Кодексу суддівської етики щодо дотримання високих стандартів поведінки судді.
З огляду на вказане визначальним у вирішенні цього питання є встановлення обставин, які будуть свідчити, що усунення Бичковського Є.Л. з посади буде виправданим в аспекті цілей Закону № 1682-VII, незважаючи на негативні наслідки, які буде мати таке рішення для нього.
Вирішуючи вказане питання, Вища рада правосуддя врахувала відповідну практику Європейського суду з прав людини, зокрема рішення у справі «Адамсонс проти Латвії», а також що Вищий навчальний заклад КДБ СРСР Бичковський Є.Л. закінчив ще у _____ році, тобто за 23 роки до набрання чинності Законом № 1682-VII, а на момент розгляду цього провадження – майже через 28 років. При цьому посаду судді Бичковський Є.Л. обійняв лише у 2010 році (Указ Президента України від 16 квітня 2010 року № 544/2010). Водночас не встановлено обставин, які б свідчили, що, перебуваючи на посаді судді, Бичковський Є.Л. вчиняв будь-які дії чи приймав рішення, які не сприяли утвердженню демократичного ладу в Україні, а тому Вища рада правосуддя дійшла висновку, що застосування до Бичковського Є.Л. відповідного обмеження щодо перебування на посаді судді не сприятиме встановленню розумного балансу між результатом, який досягається за допомогою відповідного обмеження права, та шкодою, яка може бути завдана та не є спрямованою на досягнення цілей, визначених Законом № 1682-VII.
Відповідно до статті 41 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» за результатами розгляду справи щодо несумісності Вища рада правосуддя може ухвалити рішення:
про визнання порушення суддею вимог щодо несумісності з іншою діяльністю або статусом і звільнення його з посади;
про визнання порушення прокурором вимог щодо несумісності з іншою діяльністю або статусом і внесення в установленому порядку подання про звільнення його з посади;
про визнання відсутності порушень суддею або прокурором вимог щодо несумісності з іншою діяльністю або статусом.
З огляду на викладене Вища рада правосуддя, керуючись статтею 131 Конституції України, статтею 54 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», статтями 3, 41 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», пунктами 11.7, 11.8 Регламенту Вищої ради правосуддя,
вирішила:
визнати відсутність порушень вимог щодо несумісності суддею Овідіопольського районного суду Одеської області Бичковським Євгеном Леонідовичем.
Голова Вищої ради правосуддя І.М. Бенедисюк
Члени Вищої ради правосуддя І.А. Артеменко
В.Е. Беляневич
А.М. Бойко
Н.О. Волковицька
П.М. Гречківський
М.Б. Гусак
В.К. Комков
Н.С. Краснощокова
Т.М. Малашенкова
І.Ю. Мамонтова
А.М. Мірошниченко
В.А. Нежура
А.А. Овсієнко
О.В. Прудивус
М.П. Худик
В.В. Шапран
Л.А. Швецова
