Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя у складі головуючого – Мамонтової І.Ю., членів Гречківського П.М., Овсієнка А.А., Худика М.П., розглянувши висновок доповідача – члена Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Мірошниченка А.М. за результатами попередньої перевірки відомостей, викладених у скарзі Довгаль Ганни Дмитрівни стосовно судді Гадяцького районного суду Полтавської області Тищенко Лариси Іванівни,
встановила:
до Вищої ради правосуддя 14 серпня 2017 року (вх. № Д-4991/0/7-17) надійшла скарга Довгаль Г.Д. на дії судді Гадяцького районного суду Полтавської області Тищенко Л.І. під час здійснення правосуддя у справах № 526/2326/16-ц, № 526/2590/16-ц, № 526/332/17.
Автор скарги посилається на істотне порушення суддею ОСОБА_3 норм процесуального права під час здійснення правосуддя у справах № 526/2326/16-ц, № 526/332/17, № 526/2590/16-ц, що призвело до порушення прав позивача Довгаль Г.Д., позбавивши її доступу до правосуддя.
Враховуючи викладене у скарзі, Довгаль Г.Д. просить Вищу раду правосуддя притягнути суддю Гадяцького районного суду Полтавської області Тищенко Л.І. до дисциплінарної відповідальності.
На підставі протоколу автоматизованого розподілу матеріалу між членами Вищої ради правосуддя від 15 серпня 2017 року вказану скаргу було передано для проведення попередньої перевірки члену Вищої ради правосуддя Олійник А.С.
Згідно з протоколом повторного автоматизованого визначення члена Вищої ради правосуддя від 25 січня 2018 року скаргу передано для проведення попередньої перевірки члену Вищої ради правосуддя Мірошниченку А.М.
Відповідно до вимог статті 43 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» доповідачем – членом Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Мірошниченком А.М. проведено попередню перевірку дисциплінарної скарги, за результатами якої складено вмотивований висновок із викладенням фактів та обставин, що обґрунтовують надану у висновку пропозицію.
Розглянувши висновок доповідача – члена Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Мірошниченка А.М. та додані до нього матеріали, Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя дійшла висновку про наявність підстав для відкриття дисциплінарної справи стосовно судді Гадяцького районного суду Полтавської області ОСОБА_3 з огляду на таке.
Указом Президента України від 28 грудня 1999 року № 1624/99 ОСОБА_3 призначено на посаду судді Гадяцького районного суду Полтавської області строком на п’ять років. Постановою Верховної Ради України від 18 листопада 2004 року № 2194-ІV ОСОБА_3 обрано на посаду судді цього суду безстроково.
7 листопада 2016 року ухвалою Гадяцького районного суду Полтавської області (суддя ОСОБА_3 справа № 526/2326/16-ц, провадження № 2/526/1184/2016) позовну заяву Довгаль Г.Д. до сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Березоволуцьке» (далі – СТОВ «Березоволуцьке»), третя особа – відділ Держгеокадастру у Гадяцькому районі Полтавської області, залишено без руху, позивачу надано строк для усунення недоліків – 5 днів з дня отримання копії ухвали. Підставою для постановлення зазначеної ухвали вказано несплату судового збору, «ненадання доказів відмови відповідача розірвати договір оренди земельної ділянки у добровільному порядку, що ставить під сумнів наявність спору про право».
15 листопада 2016 року позивачем подано заяву про залишення позову без розгляду, яку ухвалою судді від 15 листопада 2016 року задоволено.
16 грудня 2016 року ухвалою Гадяцького районного суду Полтавської області (суддя ОСОБА_3, справа № 526/2590/16-ц, провадження № 2/526/1313/2016) аналогічну за змістом позовну заяву Довгаль Г.Д. до СТОВ «Березоволуцьке», третя особа – відділ Держгеокадастру у Гадяцькому районі Полтавської області, цього разу оплачену судовим збором у повному обсязі, залишено без руху, позивачу надано строк на усунення недоліків – 5 днів з дня отримання копії ухвали.
Підставами для постановлення зазначеної ухвали вказано те, що «до матеріалів позовної заяви не додано договору оренди земельної ділянки площею 2,8531 га, розташованої на території Березоволуцької сільської ради Гадяцького району Полтавської області, також акту прийомки-передачі вказаної земельної ділянки, посвідченого з одного боку ОСОБА_1, а з іншого боку СТОВ «Березоволуцьке», на які посилається позивач у своєму позові». Також ухвалу обґрунтовано «ненаданням доказів відмови відповідача розірвати договір оренди земельної ділянки у добровільному порядку, що ставить під сумнів наявність спору про право»; окрім того, «у позовній заяві не зазначено дати її подання, що суперечить вимогам частини третьої статті 119 ЦПК України». В ухвалі зазначено, що «вказані недоліки є суттєвими та перешкоджають відкриттю провадження у справі», «оскільки позовна заява подана з недоліками, тому слід надати позивачу строк на їх усунення».
29 грудня 2016 року позивачем подано заяву про залишення позову без розгляду, яку ухвалою судді від 30 грудня 2016 року задоволено.
20 лютого 2017 року ухвалою Гадяцького районного суду Полтавської області (суддя ОСОБА_3 справа № 526/332/17, провадження № 2/526/334/2017) аналогічну за змістом позовну заяву Довгаль Г.Д. до СТОВ «Березоволуцьке», третя особа – відділ Держгеокадастру у Гадяцькому районі Полтавської області, залишено без руху, позивачу надано строк для усунення недоліків – 5 днів з дня отримання копії ухвали. Підставами постановлення ухвали вказано те, що позивачем «не зазначено доказів, що підтверджують кожну обставину, наявність підстав для звільнення від доказування», «не надано доказів щодо відмови відповідача розірвати договір оренди земельної ділянки у добровільному порядку, що ставить під сумнів наявність спору про право», «у матеріалах позовної заяви відсутні оригінали документів: довідки Березоволуцької сільської ради № 1111 від 20 листопада 2015 року, листа Довгаль Г.Д. від 2 лютого 2016 року, а також довідки відділу Держгеокадастру у Гадяцькому районі Полтавської області від 8 серпня 2016 року». Як зазначено в ухвалі, «вказані недоліки є суттєвими та перешкоджають відкриттю провадження у справі», «оскільки позовна заява подана з недоліками, тому слід надати позивачу строк на їх усунення».
1 березня 2017 року ухвалою Гадяцького районного суду Полтавської області (суддя ОСОБА_3, справа № 526/332/17, провадження № 2/526/334/2017) постановлено позовну заяву Довгаль Г.Д. до СТОВ «Березоволуцьке», третя особа – відділ Держгеокадастру у Гадяцькому районі Полтавської області, «вважати неподаною та повернути позивачу». Як на підставу для такого рішення суддя послалася на положення частини другої статті 121 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України).
Довгаль Г.Д. у скарзі від 3 серпня 2017 року стверджує, що дії судді «побудовані на предвзятому відношенні до заяви», «суддею ОСОБА_3 було порушено вимоги посадових обов’язків та суддівської присяги, відмовляючи мені безпідставно для захисту моїх інтересів».
У поясненнях від 30 січня 2018 року (вх. № 451/0/6-18) суддя ОСОБА_3 зазначає, що «зі змісту позовної заяви вбачалося скоріше наявність бездіяльності відповідача, а не спору про право між сторонами, що давало можливість позивачу звернутися до суду спочатку з вимогою про зобов’язання вчинити певні дії, а потім, отримавши договір, ставити питання про його розірвання, у разі відмови у цьому відповідача вчинити таку дію у добровільному порядку»; «додані до позовної заяви довідки, як докази у справі, були ксерокопіями та не були завірені належним чином»; «на даний час всі ухвали, прийняті мною як суддею за поданими позовними заявами Довгаль Г.Д. ні нею, ні її представником не оскаржувалися»; «окрім того, позовна заява містила і ряд інших недоліків»; «у разі незгоди з викладеними в ухвалах підставами залишення позову без руху, вона мала можливість висловити свою позицію та подати з цього приводу свої аргументи. Проте позивачем чомусь цього зроблено не було, а навпаки нею подавалися заяви про повернення їй позовних заяв», та надає копії підтвердних документів: сканкопії ухвал суду, заяв скаржниці, позовної заяви від 17 лютого 2017 року.
Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя дійшла висновку, що при всіх трьох спробах Довгаль Г.Д. звернутися до суду суддею ОСОБА_3 було створено перешкоди для позивача у доступі до правосуддя шляхом висунення вимоги надати «докази відмови відповідача розірвати договір оренди земельної ділянки у добровільному порядку».
У першому випадку відмови у доступі до правосуддя ця вимога була поєднана з вимогою сплатити за подання позовної заяви судовий збір у розмірі, встановленому законом, у другому випадку – з вимогою зазначити «дату подання позовної заяви».
При третьому зверненні до суду вимога надати докази «відмови відповідача розірвати договір» була доповнена вимогою надати оригінали певних визначених судом документів.
Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя вважає, що обумовлення доступу до суду вимогою надати певні визначені судом докази явно суперечить процесуальному закону.
Відповідно до статті 119 ЦПК України, яка кореспондує нормі, викладеній у статті 121 цього Кодексу (у редакціях відповідних статей, що діяли станом на 7 листопада 2016 року, 16 грудня 2016 року, 20 лютого 2017 року), і на яку посилалася суддя ОСОБА_3, залишаючи позовну заяву без руху у всіх трьох випадках, позовна заява має містити, зокрема, «зазначення доказів, що підтверджують кожну обставину, наявність підстав для звільнення від доказування». Вимоги щодо подання будь-яких доказів в оригіналі процесуальний закон не містить.
Позивач в усіх трьох випадках у позовних заявах посилалася на бажання самостійно господарювати на земельній ділянці, вказуючи, зокрема, на те, що вона зверталася до відповідача щодо отримання примірника договору оренди землі та акта прийому-передачі земельної ділянки.
Формулювання позовної заяви вказувало на те, що зазначена обставина, враховуючи усний характер звернення, могла бути підтверджена поясненнями самої позивачки, а також поясненнями ОСОБА_2, керівника відповідача.
Висунута судом вимога до позивачки підтвердити факт звернення до відповідача документально, а так само вимога надання певних документів в оригіналі як умова надання доступу до правосуддя не ґрунтується на законі, є явно несправедливою та за обставин конкретної справи для позивача важко виконуваною, якщо взагалі здійсненною, з урахуванням зазначеної позивачем обставини – смерті первинного орендодавця – матері скаржника (позивача).
Існує усталена судова практика застосування пункту 6 частини другої статті 119 ЦПК України (тут і далі у редакції, яка існувала на час виникнення відповідних правовідносин). Згідно з пунктом 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року № 2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» подання доказів можливе на наступних стадіях цивільного процесу, тому суд не вправі через неподання доказів при пред’явленні позову залишати заяву без руху та повертати заявнику. При цьому неподання позивачем належним чином засвідчених копій документів у справі не може бути підставою для залишення позовної заяви без руху та повернення позовної заяви, оскільки відповідно до частини третьої статті 212, статей 214–215 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності, наводить мотиви, з яких бере до уваги або відхиляє докази під час ухвалення рішення, а не на стадії відкриття провадження у справі.
Згідно з роз’ясненнями, наданими в пункті 3 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року № 10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах», подання заяви до суду має відбуватись із дотриманням певних умов. Так, відповідно до частини першої статті 120 ЦПК України позивач повинен додати до позовної заяви її копії та копії всіх документів, що додаються до неї, відповідно до кількості відповідачів і третіх осіб. Щодо оригіналів письмових доказів, то їх обов’язкове подання разом з позовною заявою не вимагається ні зазначеною вище нормою процесуального права, ні частиною другою статті 119 ЦПК України. Не містить такої однозначної вимоги і перше речення частини другої статті 64 цього Кодексу.
Згідно з частиною другою статті 64 ЦПК України, якщо подано копію письмового доказу, суд має право вимагати подання оригіналу письмового доказу за клопотанням осіб, які беруть участь у справі.
Оскільки вказане положення стосується стадії судового розгляду справи після відкриття у ній провадження і для вирішення цього питання існує спеціальний порядок, визначений, зокрема, пунктом 5 частини шостої статті 130 та статтею 131 ЦПК України, вимога суду про подання оригіналів письмових доказів одночасно з позовною заявою не ґрунтується на наведених вище нормах цивільного процесуального законодавства і є безпідставною.
Не ґрунтується на законі й відмова в доступі до правосуддя з підстав незазначення на позовній заяві дати її подання. Згідно з матеріалами справ на позовних заявах в усіх трьох випадках було проставлено дату їх подання на штампі про отримання судом. При цьому у справах № 526/332/17-ц та № 526/2326/17-ц дата також була вказана і самим позивачем перед проставленням ним підпису.
Відповідно до абзацу першого пункту 2.12 Інструкції з діловодства у місцевих загальних судах, апеляційних судах областей, апеляційних судах міст Києва та Севастополя, апеляційному суді Автономної Республіки Крим та Вищому спеціалізованому суді України з розгляду цивільних і кримінальних справ, затвердженої наказом Державної судової адміністрації України від 17 грудня 2013 року № 173, на першому аркуші вхідного документа у правому нижньому куті або вільному від тексту місці проставляється реєстраційний штамп (реєстраційна позначка), в якому зазначаються дата реєстрації, реєстраційний номер (та за необхідності – найменування суду) і підпис особи, яка здійснила реєстрацію документа, а в разі необхідності – і час подання документа.
Пояснення судді стосовно неправильно, на її думку, обраного позивачем способу захисту викладеного не спростовують. Відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України, частин першої, другої статті 11 ЦПК України, особа має право самостійно обрати спосіб захисту свого права (суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі; особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд).
Переконання судді стосовно доцільності застосування позивачем того чи іншого способу захисту права не заперечує права позивача або його представника згідно з правилами, визначеними у суді, звернутися до суду з позовом. Формування думки суду про доцільність чи недоцільність позову, відхилення чи прийняття тих чи інших позовних вимог до розгляду справи по суті явно порушує право на справедливий суд.
Враховуючи викладене, Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя дійшла висновку, що допущена суддею Тищенко Л.І. відмова у доступі до правосуддя в усіх випадках не ґрунтується на законі і підпадає під ознаки дисциплінарного проступку, передбаченого підпунктом «а» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»), – незаконної відмови в доступі до правосуддя (незаконної відмови в розгляді по суті позовної заяви).
При цьому навіть у випадках, коли надання позивачу доступу до правосуддя суд обумовлював виконанням вимог, передбачених законом (сплата судового збору, зазначення дати позовної заяви), нездійсненність вимоги про надання певних доказів позбавляло позивачку можливості усунути зазначені судом недоліки позовної заяви та отримати доступ до правосуддя.
З огляду на порушення суддею Тищенко Л.І. очевидних і зрозумілих за змістом вимог процесуального закону Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя дійшла висновку, що допущене порушення не має характеру простої суддівської помилки, а містить ознаки неналежного ставлення до службових обов’язків.
Враховуючи викладене, відповідно до статті 46 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» наявні підстави для відкриття дисциплінарної справи стосовно судді Гадяцького районного суду Полтавської області Тищенко Л.І.
Третьою Дисциплінарною палатою Вищої ради правосуддя не встановлено передбачених частиною першою статті 45 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» підстав для відмови у відкритті дисциплінарної справи.
Керуючись статтею 46 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», статтею 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», пунктом 12.12 Регламенту Вищої ради правосуддя, Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя
ухвалила:
відкрити дисциплінарну справу стосовно судді Гадяцького районного суду Полтавської області Тищенко Лариси Іванівни.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий на засіданні
Третьої Дисциплінарної
палати Вищої ради правосуддя І.Ю. Мамонтова
Члени Третьої Дисциплінарної
палати Вищої ради правосуддя П.М. Гречківський
А.А. Овсієнко
М.П. Худик
