Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя у складі головуючого – Бойка А.М., членів Артеменка І.А., Волковицької Н.О., Нежури В.А., розглянувши висновок доповідача – члена Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Малашенкової Т.М. за результатами попередньої перевірки скарги Генеральної прокуратури України стосовно судді Шевченківського районного суду міста Києва Циктіча Віталія Михайловича,
встановила:
до Вищої ради правосуддя 21 грудня 2017 року надійшла дисциплінарна скарга Генеральної прокуратури України без зазначення дати (надіслана листом Генерального прокурора України Луценка Ю.В. від 18 грудня 2017 року) з проханням притягнути суддю Шевченківського районного суду міста Києва Циктіча В.М. до дисциплінарної відповідальності за дії, вчинені під час розгляду справи № 761/627407/17 про притягнення Особа_1 до адміністративної відповідальності, передбаченої частиною першою статті 1726 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу матеріалів між членами Вищої ради правосуддя від 21 грудня 2017 року скаргу Генеральної прокуратури України передано для розгляду члену Вищої ради правосуддя Малашенковій Т.М.
Згідно з вимогами статті 43 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» доповідачем – членом Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Малашенковою Т.М. проведено попередню перевірку дисциплінарної скарги, за результатами якої складено вмотивований висновок про відмову у відкритті дисциплінарної справи стосовно судді на підставі пункту 2 частини першої статті 45 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», оскільки суть скарги зводиться лише до незгоди із судовим рішенням.
Здійснивши попереднє вивчення та перевірку дисциплінарної скарги стосовно судді Шевченківського районного суду міста Києва Циктіча В.М., заслухавши доповідача – члена Другої Дисциплінарної палати Малашенкову Т.М., Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя встановила такі обставини.
Циктіч Віталій Михайлович Постановою Верховної Ради України від 18 квітня 2013 року № 210-VII обраний суддею Шевченківського районного суду міста Києва безстроково.
Як убачається зі змісту скарги Генеральної прокуратури України, постановою Шевченківського районного суду міста Києва від 6 вересня 2017 року (суддя Циктіч В.М.) провадження у справі № 761/627407/17 про притягнення Особа_1 до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 1726 Кодексу України про адміністративні правопорушення закрито у зв’язку з відсутністю у його діях складу адміністративного правопорушення.
Водночас до скарги додано копію постанови про закриття провадження про притягнення Капустіна О.В. до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 1726 Кодексу України про адміністративні правопорушення з номером справи, відмінним від номера справи, зазначеного в тексті скарги, а саме № 761/27407/17.
Отже, в скарзі Генеральної прокуратури України допущено описку щодо номера справи, яка не впливає на загальний зміст скарги.
На думку Генеральної прокуратури України, суддею Циктічем В.М. не взято до уваги аргументи прокурора у справі, що свідчить про неналежне ставлення судді до службових обов’язків.
Враховуючи фактичні дані, що підтверджують викладені у дисциплінарній скарзі відомості, Генеральна прокуратура України посилається саме на постанову Шевченківського районного суду міста Києва від 6 вересня 2017 року у справі № 761/27407/17.
Не вдаючись до оцінки судового рішення, зміст постанови Шевченківського районного суду міста Києва від 6 вересня 2017 року у справі № 761/27407/17 свідчить, що постанова судді Циктіча В.М. відповідає вимогам статті 283 Кодексу України про адміністративні правопорушення щодо змісту постанови у справі про адміністративне правопорушення, зокрема містить: найменування органу (прізвище, ім'я та по батькові, посада посадової особи), який виніс постанову; дату розгляду справи; відомості про особу, стосовно якої розглядається справа (прізвище, ім'я та по батькові (за наявності)), дата народження, місце проживання чи перебування; опис обставин, установлених під час розгляду справи; зазначення нормативного акта, що передбачає відповідальність за таке адміністративне правопорушення; прийняте у справі рішення.
У Висновках № 3 (2002) та № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи зазначено: є неприйнятною можливість притягнення судді до відповідальності за здійснення своїх обов’язків, крім випадку умисного правопорушення при здійсненні судових функцій. Консультативна ради європейських суддів підкреслює, що зміст конкретних судових рішень контролюється головним чином за допомогою процедур апеляції або перегляду рішень у національних судах та за допомогою права на звернення до Європейського суду з прав людини.
Дисциплінарне провадження щодо судді має здійснюватися з урахуванням конституційного принципу незалежності суддівської діяльності, відповідно до якого дисциплінарне провадження не може бути спрямоване на оцінку судових рішень суддів, які можуть піддаватися критиці лише шляхом оскарження відповідно до закону.
Тлумачення закону, оцінювання фактів та доказів, які здійснюють судді для вирішення справи, не повинні бути приводом для цивільної або дисциплінарної відповідальності, за винятком випадків злочинного наміру або грубої недбалості (пункт 66 Рекомендацій CM/Rec (2010) 12 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов’язки).
У пункті 22 Декларації щодо принципів незалежності судової влади, прийнятої Конференцією голів верховних судів країн Центральної та Східної Європи 14 жовтня 2015 року, вказано, що жоден суддя не повинен притягатися до дисциплінарної відповідальності чи звільнятися за винесені ним судові рішення, окрім як у разі грубої недбалості чи навмисного порушення закону.
Відповідно до пунктів 34—36, 40 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень судові рішення повинні, у принципі, бути обґрунтованими. Виклад підстав прийняття рішення не лише полегшує розуміння та сприяє визнанню сторонами суті рішення, а, насамперед, є гарантією проти свавілля. Суддя зобов’язаний вказати на доводи, що лежать в основі рішення й забезпечують його правомірність. Підстави прийняття рішення повинні бути узгодженими, чітким, недвозначними й несуперечливими. Вони повинні давати можливість читачеві простежити логіку міркувань, які привели суддю до ухваленого ним рішення. Виклад підстав для прийняття рішення не повинен бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення.
Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», параграфи 29—30).
У рішенні від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України» (пункт 8) Європейський суд з прав людини вказує, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов’язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів із вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов’язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов’язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Додатково необхідно зазначити, що прояви суддівського свавілля необхідно відрізняти від добросовісної суддівської помилки, тобто помилки без ознак умислу або грубої недбалості. Добросовісність вказує на те, що суддя діяв сумлінно – з належним ставленням до своїх обов’язків встановив фактичні обставини, які підлягають правовій оцінці, оцінив докази та тлумачив закон, але припустився помилки, яка не була настільки очевидною й однозначною.
Засоби для виправлення суддівських помилок слід передбачити відповідною системою апеляційного оскарження. Виправлення будь-яких інших помилок в адмініструванні правосуддя є виключною відповідальністю держави (пункт 21 Великої хартії суддів (Основоположні принципи)).
З матеріалів попередньої перевірки вбачається, що приймаючи постанову Шевченківського районного суду міста Києва від 6 вересня 2017 року у справі № 761/27407/17, суддя Циктіч В.М. зазначив підстави, які ним взяті до уваги, і обґрунтував мотиви закриття провадження у справі. У зв’язку з цим відсутні підстави стверджувати, що суддя умисно або внаслідок недбалості закрив провадження у справі № 761/27407/17 про притягнення Капустіна О.В. до адміністративної відповідальності.
У той же час, як убачається зі змісту скарги, вона стосується переоцінки мотивів, якими користувався суддя приймаючи вказану постанову, тверджень щодо помилок стосовно фактів і права та зводиться до заперечень результату розгляду справи, що не може бути підставою для відкриття дисциплінарної справи стосовно судді Шевченківського районного суду міста Києва Циктіча В.М.
Питання помилок щодо фактів і права, які начебто були допущені судом, не належать до компетенції Вищої ради правосуддя доти, поки такі помилки не вчинені умисно або внаслідок недбалості та/чи не порушують права і свободи, що захищаються Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод.
З інформації, наявної на офіційному інтернет-ресурсі «Судова влада України» щодо стану розгляду справ (http://court.gov.ua/fair/), вбачається, що постанову Шевченківського районного суду міста Києва від 6 вересня 2017 року у справі № 761/27407/17 оскаржено до апеляційного суду міста Києва.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 45 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» у відкритті дисциплінарної справи має бути відмовлено, якщо суть скарги зводиться лише до незгоди із судовим рішенням.
Таким чином, враховуючи, що суть скарги Генеральної прокуратури України зводиться лише до незгоди із постановою Шевченківського районного суду міста Києва від 6 вересня 2017 року у справі № 761/27407/17, Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя дійшла висновку про відсутність підстав для відкриття дисциплінарної справи стосовно судді Шевченківського районного суду міста Києва Циктіча В.М.
Керуючись статтею 45 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», пунктом 12.13 Регламенту Вищої ради правосуддя, Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя
ухвалила:
відмовити у відкритті дисциплінарної справи стосовно судді Шевченківського районного суду міста Києва Циктіча Віталія Михайловича.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий на засіданні
Другої Дисциплінарної палати
Вищої ради правосуддя
А.М. Бойко
Члени Другої Дисциплінарної палати
Вищої ради правосуддя
І.А. Артеменко
Н.О. Волковицька
В.А. Нежура
