Вища ради юстиції, розглянувши дисциплінарну справу, відкриту за висновком Тимчасової спеціальної комісії з перевірки суддів судів загальної юрисдикції від 24 вересня 2014 року № 3/02-14 стосовно судді Шевченківського районного суду м. Києва Сіромашенко Наталії Володимирівни,
встановила:
Сіромашенко Наталія Володимирівна Указом Президента України від 4 червня 1999 року № 626/99 призначена строком на п’ять років на посаду судді Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області. Постановою Верховної Ради України від 19 травня 2005 року № 2582-IV обрана на посаду судді Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська безстроково. Постановою Верховної Ради України від 22 травня 2008 року № 301-VI обрана на посаду судді апеляційного суду Дніпропетровської області. Постановою Верховної Ради України від 7 липня 2011 року № 3615-VI обрана на посаду судді Шевченківського районного суду м. Києва.
З характеристики, наданої головою Шевченківського районного суду м. Києва Савицьким О.А., вбачається, що суддя Сіромашенко Н.В. характеризується позитивно, має великий досвід роботи судді та високий рівень професійних знань, судові справи розглядає вчасно, при здійсненні судочинства правильно та кваліфіковано застосовує норми матеріального і процесуального права. Велику увагу приділяє підвищенню професійних знань і ділової кваліфікації. Бере активну участь у семінарах та інших заняттях для суддів. У колективі суду користується повагою і авторитетом. Дисциплінарних стягнень за час роботи не мала, порушень трудової дисципліни не допускала.
Однак слід зазначити, що за результатами розгляду висновку Тимчасової спеціальної комісії з перевірки суддів судів загальної юрисдикції (далі – ТСК) від 24 вересня 2014 року № 3/02-14 Вищою радою юстиції на засіданні 15 жовтня 2015 року прийнято рішення про відмову у внесенні подання до Верховної Ради України про звільнення Сіромашенко Н.В. з посади судді Шевченківського районного суду м. Києва та направлення вказаного висновку ТСК до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України у зв’язку з тим, що вчинені суддею Сіромашенко Н.В. дії можуть мати наслідком дисциплінарну відповідальність.
До ТСК 8 грудня 2014 року надійшла заява заступника Генерального прокурора України Бачуна Олега Володимировича від 5 грудня 2014 року про проведення спеціальної перевірки судді Шевченківського районного суду м. Києва Сіромашенко Н.В. відповідно до Закону України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» у зв’язку з прийняттям постанов про накладення адміністративного стягнення на учасників масових акцій протесту в період з 21 листопада 2013 року до дня набрання чинності Законом у вигляді позбавлення права керування транспортним засобом на підставі статті 122-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення за невиконання вимог працівника міліції про зупинку транспортного засобу та у зв’язку з обранням запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою особі, яка була учасником масових акцій протесту в період з 21 листопада 2013 року до дня набрання чинності Законом, у зв’язку з його участю у таких акціях.
Висновком ТСК від 10 червня 2015 року № 53/02-15 визнано в діях судді Шевченківського районного суду м. Києва Сіромашенко Н.В. під час ухвалення нею рішень про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_1 та у зв’язку з прийняттям постанов про накладення адміністративних стягнень відносно ОСОБА_2, ОСОБА_3 наявність ознак порушення присяги та направлено висновок з матеріалами перевірки до Вищої ради юстиції для подальшого розгляду та прийняття рішення.
Згідно з частиною другою статті 7 Закону України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» висновок ТСК про порушення суддею присяги є обов’язковим для розгляду Вищою радою юстиції.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу матеріалів між членами Вищої ради юстиції від 23 жовтня 2015 року висновок ТСК з доданими до нього матеріалами за заявою Генерального прокурора України Бачуна О.В. від 5 грудня 2014 року стосовно судді Шевченківського районного суду м. Києва Сіромашенко Н.В. передано члену Вищої ради юстиції для доповіді.
Ухвалою Вищої ради юстиції від 17 листопада 2015 року № 874/0/15-15 відкрито дисциплінарну справу щодо судді Шевченківського районного суду м. Києва Сіромашенко Н.В.
Відповідно до висновку від 1 грудня 2015 року дисциплінарна секція рекомендувала Вищій раді юстиції прийняти рішення про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення судді Шевченківського районного суду м. Києва Сіромашенко Н.В. з посади за порушення присяги судді.
Для участі у засіданні Вищої ради юстиції було запрошено суддю, представника судді, заявника, особу, щодо якої застосовано запобіжній захід та осіб, яких притягнуто до адміністративної відповідальності.
Суддя Сіромашенко Н.В. на засідання вдруге не з’явилася, надала письмові пояснення, у яких просить відмовити у внесенні подання про її звільнення з посади за порушення присяги судді, зважаючи на такі обставини:
- усупереч Конституції України, Закону України «Про відновлення довіри до судової влади в України», за яким метою перевірки суддів є утвердження верховенства права в суспільстві та законності в діяльності суддів; гарантіям, обумовленим частиною п’ятою статті 6 цього Закону, а також пункту 5.1.3 Регламенту ТСК, вона була позбавлена права на захист, гарантованого законодавством України, оскільки не була повідомлена про засідання ТСК, яке в результаті відбулось за її відсутності останньої та її представника;
- обираючи запобіжний захід у вигляді тримання під вартою ОСОБА_1, вона діяла в межах чинного законодавства, оскільки ОСОБА_1 був раніше судимим у 1995 році за вбивство при обтяжуючих обставинах і йому була призначена виключна міра покарання у виді розстрілу, яка у 1996 році ухвалою Верховного Суду України була замінена на 15 років ув’язнення з конфіскацією майна. При цьому, як свідчать надані суду матеріали, останній на шлях виправлення не став і підозрювався у вчиненні особливо тяжкого злочину;
- твердження ТСК про порушення порядку визначення територіальної підслідності кримінального провадження стосовно ОСОБА_1 не ґрунтуються на чинному КПК України, оскільки це було не доручення досудового розслідування іншому органу в рамках частини п’ятої статті 36 КПК України, а первинне визначення органу досудового розслідування для здійснення нового кримінального провадження на підставі визначального принципу територіальної підслідності, встановленого статтею 218 КПК України, який пов’язує дані аспекти виключно з місцем вчинення кримінального правопорушення. Загальновідомим є факт, що події, про які йдеться у кримінальному провадженні відносно ОСОБА_1 відбувались у Шевченківському та Печерському районах м. Києва;
- безпідставним є твердження ТСК про порушення внутрішнього трудового розпорядку суду, оскільки клопотання розглядалось з 20 години 41 хвилини. При розгляді такого роду клопотань слідчий суддя пов’язаний вимогами КПК України щодо невідкладного їх розгляду. Крім того, на цьому наполягала сторона обвинувачення і не заперечувала сторона захисту;
- посилання ТСК на порушення прав на захист ОСОБА_1 є безпідставними, оскільки Київським міським центром з надання безоплатної правової допомоги ОСОБА_1 наданий захисник – адвокат, проте ОСОБА_1 відмовився від правової допомоги, про що свідчив підпис останнього на протоколі його затримання;
- безпідставним також є твердження висновку ТСК про відсутність даних у протоколах огляду місця події, що скоєне правопорушення вчинене саме ОСОБА_1, оскільки оглядом місця події після вчинення правопорушення зафіксоване місце, обстановку та наслідки правопорушення;
- у висновку ТСК немає матеріальних доказів належності ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до учасників масових акцій протесту в період з 21 листопада 2013 року до дня набрання чинності Законом України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні». Встановлення цього факту належним чином є визначальним у діяльності ТСК. Відсутність легальних доказів належності останніх до учасників масових акцій протесту виключає законність перевірки ТСК, оскільки є порушенням принципу презумпції невинуватості;
- приймаючи рішення у справах про адміністративні правопорушення ОСОБА_3 та ОСОБА_2, суддя діяла в межах її компетенції, за наявності для цього підстав і в рамках санкцій, встановлених КУпАП.
У засіданні Ради взяв участь представник судді Сіромашенко Н.В. – адвокат, який підтримав доводи судді.
Дослідивши матеріали дисциплінарної справи, вивчивши пояснення судді Сіромашенко Н.В., заслухавши представника судді – адвоката, врахувавши висновок дисциплінарної секції, Вища рада юстиції дійшла висновку про наявність підстав для внесення подання про звільнення судді Шевченківського районного суду м. Києва Сіромашенко Н.В. з посади за порушення присяги судді, виходячи з наступного.
До Шевченківського районного суду міста Києва 21 січня 2014 року надійшло клопотання слідчого СВ Шевченківського РУ ГУ МВС України в місті Києві ОСОБА_4, погоджене старшим прокурором прокуратури Шевченківського району міста Києва ОСОБА_5, про застосування відносно Пахара Ю.Г. запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Клопотання мотивоване тим, що ОСОБА_1 19 січня 2014 року на вулиці Грушевського поряд зі стадіоном «Динамо» в місті Києві брав активну участь у масових заворушеннях, що супроводжувалися насильством над особою, знищенням майна, опором представникам влади із застосуванням предметів, які використовувалися як зброя, тобто вчинив кримінальне правопорушення, передбачене частиною другою статті 294 Кримінального кодексу України (далі – КК України).
Зазначена справа № 761/2134/14-к була передана на розгляд слідчому судді Шевченківського районного суду м. Києва Сіромашенко Н.В.
Слідчий суддя Шевченківського районного суду м. Києва Сіромашенко Н.В. постановила ухвалу від 21 січня 2014 року, якою задовольнила клопотання слідчого та застосувала до підозрюваного ОСОБА_1 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до 20 березня 2014 року.
Ухвалою апеляційного суду міста Києва від 4 лютого 2014 року у складі суддів: Приндюк М.В. (головуючого), Бартащук Л.В., Беця О.В. ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 21 січня 2014 року залишено без змін, а скаргу захисника – без задоволення.
Постановою старшого прокурора прокуратури Шевченківського району м. Києва ОСОБА_5 від 24 лютого 2014 року кримінальне провадження № 12014100000000183 від 21 січня 2014 року за фактом вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 294 КК України закрито, оскільки дії осіб, які організували та брали участь у масових заворушеннях, вчинені у стані крайньої необхідності та не утворюють складу злочину.
Відповідно до висновку ТСК слідчий суддя Сіромашенко Н.В. при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу ОСОБА_1 допустила, окрім іншого, наступне порушення.
Згідно з постановою прокуратури міста Києва про виділення матеріалів в окреме провадження від 21 січня 2014 року досудове розслідування № _______________ доручено здійснювати Деснянському РУ ГУ МВС України в місті Києві. Постановою заступника прокурора Деснянського району міста Києва ОСОБА_6 визначено підслідність даного провадження вже за Шевченківським РУ ГУ МВС України в місті Києві. Відповідно до частини п’ятої статті 36 КПК України Генеральний прокурор України, керівник регіональної прокуратури, їх перші заступники та заступники своєю вмотивованою постановою мають право доручити здійснення досудового розслідування будь-якого кримінального правопорушення іншому органу досудового розслідування. Таким чином, здійснення зміни підслідності за КПК України допускається прокурором не нижче керівника регіональної прокуратури. Отже, на думку ТСК, визначення територіальної підслідності досудового розслідування № ________________ за Шевченківським РУ ГУ МВС України в місті Києві прокуратурою Деснянського району міста Києва було незаконним, а тому клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо ОСОБА_1 було подане неуповноваженим слідчим СВ Шевченківського РУ ГУ МВС України в місті Києві.
Вища рада юстиції не погоджується із вказаним висновком, оскільки посилання у висновку ТСК на порушення норм частини п’ятої статті 36 КПК України є помилковим. Вказане положення закону стосується порядку доручення здійснення досудового розслідування будь-якого кримінального правопорушення іншому органу досудового розслідування, перелік яких визначений статтею 38 КПК України, а не порядку визначення територіальної підслідності.
Відповідно до вимог пункту 3 частини другої статті 36 КПК України прокурор, здійснюючи нагляд за додержанням законів під час проведення досудового розслідування у формі процесуального керівництва досудовим розслідуванням, уповноважений доручати органу досудового розслідування проведення досудового розслідування, про що і зазначено в постанові прокурора прокуратури Деснянського району міста Києва від 21 січня 2014 року, у зв’язку з чим її не можна вважати незаконною.
Разом з тим при проведенні перевірки в рамках дисциплінарної справи, відкритої за висновком Тимчасової спеціальної комісії з перевірки суддів судів загальної юрисдикції від 10 червня 2015 року № 53/02-15, у діях судді Шевченківського районного суду м. Києва Сіромашенко Н.В. встановлені такі грубі порушення законодавства.
Право на свободу й особисту недоторканність є одним із найбільш значущих прав людини.
З набранням чинності 20 листопада 2012 року Кримінальним процесуальним кодексом України істотно розширено функції та завдання суду щодо контролю за дотриманням прав і свобод сторін кримінального провадження під час досудового розслідування та запроваджено інститут слідчого судді, покликаного здійснювати весь обсяг таких функцій.
Слідчим суддею відповідно до пункту 18 частини першої статті 3 КПК України є суддя суду першої інстанції, до повноважень якого належить здійснення у порядку, передбаченому КПК України, судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні.
За змістом положень чинного КПК України основним призначенням слідчого судді є здійснення судового захисту прав і законних інтересів осіб, які беруть участь у кримінальному процесі, забезпечення законності й обґрунтованості обмеження конституційних прав і свобод людини на досудових стадіях кримінального провадження.
Слідчим суддею Сіромашенко Н.В. не було вчинено дій, які сприяють виконанню завдань кримінального провадження, а саме: не забезпечено належної охорони прав, свобод та законних інтересів підозрюваного; не забезпечено повного та неупередженого судового розгляду з тим, щоб жодна особа не піддавалася необґрунтованому процесуальному примусу.
Запобіжні заходи – це заходи забезпечення кримінального провадження, застосування яких супроводжується обмеженням конституційних прав і свобод (свободи пересування та вільного вибору місця перебування) осіб, які підозрюються, обвинувачуються у вчиненні кримінальних правопорушень.
Відповідно до частини першої статті 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов’язків, а також запобігання спробам: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Згідно з частиною другою статті 177 КПК України підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті. Слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосування запобіжного заходу без наявності для цього підстав, передбачених цим Кодексом.
Приймаючи рішення, за результатами розгляду клопотання про застосування до підозрюваного, обвинуваченого запобіжного заходу, слідчий суддя зобов’язаний враховувати підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 КПК України, та навести їх в мотивувальній частині ухвали. Також необхідно враховувати врегульовані спеціальними нормами особливості застосування того чи іншого запобіжного заходу, дотримуватись вимог щодо змісту ухвали, які нормативно закріплені в статті 196 КПК України.
Закон чітко визначив (стаття 183 КПК України), що тримання особи під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м’яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 КПК України.
Відповідно до статті 194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про:
1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення;
2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор;
3) недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Правові наслідки недоведення або часткового доведення зазначених обставин передбачені частинами другою-четвертою цієї ж статті.
Перевіркою встановлено порушення суддею Сіромашенко Н.В. названих норм кримінального процесуального закону та вчинення дій, які не відповідають завданням кримінального провадження.
Як вбачається з тексту ухвали від 21 січня 2014 року, слідчий суддя Сіромашенко Н.В., застосовуючи запобіжній захід у вигляді тримання під вартою підозрюваному ОСОБА_1, дійшла висновку про наявність вагомих доказів про вчинення підозрюваним кримінального правопорушення, при цьому не зазначивши жодного доказу.
Крім того, слідчим суддею Сіромашенко Н.В. не вказано доказів того, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу; не зазначено обставин на обґрунтування того, що жоден з більш м’яких запобіжних заходів не зможе запобігти вказаним у клопотанні ризикам; не розглянуто можливість застосування інших (альтернативних) запобіжних заходів.
Слідчим суддею не в повній мірі враховано особу підозрюваного, а саме те, що він працює, має місце реєстрації та постійне місце проживання у м. Києві, стан його здоров’я, що у своїй сукупності свідчить на користь неістотності ризиків неналежної процесуальної поведінки підозрюваного.
При цьому суддя дійшла висновку, що у кримінальному провадженні встановлено наявність ризиків, передбачених статтею 177 КПК України, а у зв’язку із тим, що ОСОБА_1 раніше судимий, підозрюється у вчиненні особливо тяжкого кримінального правопорушення, яке має значний ступінь суспільної небезпеки та значний резонанс у суспільстві, він може уникнути слідства та суду, незаконно впливати на потерпілих та свідків у кримінальному провадженні, перешкоджати кримінальному провадженню, вчинити інше кримінальне провадження, знищити речі, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, тому необхідно застосувати запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, оскільки більш м’які запобіжні заходи не зможуть забезпечити належної процесуальної поведінки підозрюваного та запобігти ризикам.
Відповідно до вимог пунктів 3 і 4 статті п’ятої Конвенції про захист прав людини основоположних свобод та практики Європейського суду з прав людини, обмеження права особи на свободу і особисту недоторканність можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою. При цьому ризик переховування обвинуваченого від правосуддя не може оцінюватись виключно на підставі суворості можливого судового рішення, а це слід робити з урахуванням низки відповідних фактів, які можуть підтверджувати існування такого ризику або свідчити про такий його незначний ступінь, який не може служити підставою для запобіжного заходу у вигляді ув’язнення. Питання про те, чи є тримання під вартою обґрунтованим, не можна вирішувати абстрактно. Воно має вирішуватися в кожній справі з урахуванням конкретних обставин. Тримання під вартою може бути виправданим у тій чи іншій справі лише за наявності специфічних ознак того, що цього вимагають істинні вимоги публічного інтересу, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважують правило поваги до особистої свободи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Лабіта проти Італії» та у рішення ЄСПЛ у справі «Харченко проти України»).
Частиною другою статті 29 Конституції України передбачено, що ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.
Відповідно до статті 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
У судовому рішенні, яке постановлене у формі ухвали слідчим суддею Шевченківського районного суду м. Києва Сіромашенко Н.В. від імені України, не наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Вказане свідчить про ігнорування слідчим суддею Сіромашенко Н.В. вимог національного законодавства та практики Європейського суду з прав людини, зокрема таких приписів: «При розгляді клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обов'язково має бути розглянута можливість застосування інших (альтернативних) запобіжних заходів» (пункт 80 рішення Європейського суду з прав людини від 10 лютого 2011 року у справі «Харченко проти України»), «Тримання особи під вартою буде свавільним, оскільки національні суди не обґрунтували необхідність такого тримання і не було розглянуто можливість застосування більш м'якого запобіжного заходу» (пункт 29 рішення Європейського суду з прав людини від 11 жовтня 2010 року у справі «Хайредінов проти України»).
Також слідчим суддею Сіромашенко Н.В. не взято до уваги те, що у протоколі про затримання підозрюваного не було зафіксовано фактичного часу його затримання, як того вимагають приписи частини п’ятої статті 208 КПК України; повідомлення про підозру та допит підозрюваного, всупереч вимогам частини першої статті 52 КПК України, відбулися за відсутності захисника, участь якого є обов’язковою, а відмова від захисника була прийнята слідчим у порушення вимог частини третьої статті 54 КПК України.
Пунктом 125 рішення Європейського суду з прав людини від 25 травня 1998 року у справі «Курт проти Туреччини» передбачено, що недокументування таких відомостей, як дата, час і місце затримання особи, її ім’я, підстави для затримання та ім’я особи, яка здійснює затримання, має вважатися таким, що суперечить вимозі законності і самій меті статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Крім того, у пункті 35 рішення Європейського суду з прав людини від 19 листопада 2009 року у справі «Олег Колесник проти України» зазначено про те, що, хоча право кожного обвинуваченого у вчиненні злочину на ефективний захист адвоката, який, у разі потреби, призначається офіційно, не є безумовним, забезпечення такого права є одним з основних передумов справедливого судового розгляду.
Вказані вимоги закону слідчим суддею Сіромашенко Н.В. виконані не були, що свідчить про незабезпечення нею належної охорони прав, свобод та законних інтересів підозрюваного.
З приводу справи № 761/2109/14-п про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_2 слід зазначити таке.
Старшим інспектором ДПС 1 взводу полку ДАІ ОСОБА_7 було складено рапорт від 29 грудня 2013 року про те, що ним під час несення служби по вулиці Богатирській, 32-е в м. Києві 29 грудня 2013 року приблизно о 13 год. 30 хв. з метою припинення порушення пункту 9.5 ПДР України за допомогою свистка і жезла було подано водієві автомобіля «КІА» (д.н.з. АА 2585 ІМ) вимогу про зупинку, однак останній вимогу не виконав і продовжив рух, чим порушив пункт 2.4. Правил дорожнього руху України (далі – ПДР України).
На підставі вказаного рапорту було складено протокол про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА_2 за статтею 122-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення (невиконання водієм вимог про зупинку).
Зазначений протокол складено в присутності ОСОБА_2, який у протоколі по суті порушення зазначив: «…не згодний, жодних відео, фото фіксацій порушення правил ПДР мені не надали. Не встановлено хто керував транспортним засобом».
Вказаний адміністративний матеріал 21 січня 2014 року надійшов до Шевченківського районного суду міста Києва та переданий на розгляд судді Сіромашенко Н.В.
Повісткою від 21 січня 2014 року ОСОБА_2 повідомлено про дату, час та місце судового засідання.
За результатами розгляду адміністративного матеріалу постановою судді Шевченківського районного суду міста Києва Сіромашенко Н.В. від 3 лютого 2014 року у справі № 761/2109/14-п ОСОБА_2 притягнуто до адміністративної відповідальності за статтею 122-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі – КУпАП) та накладено адміністративне стягнення у виді позбавлення права керування транспортними засобами на строк 6 місяців.
В обґрунтування вказаної постанови суддя Сіромашенко Н.В. зазначила, що вина ОСОБА_2 у вчиненні правопорушення підтверджується зібраними у справі доказами, а саме: протоколом про адміністративне правопорушення та додатками до нього: рапортом інспектора ДПС 1 взводу полку ДАІ ОСОБА_7 від 29.12.2013 року та довідкою-результатами пошуку Адмінпротоколу НАІС.
У судовому засіданні ОСОБА_2 свою вину не визнав, просив не позбавляти водійських прав.
У подальшому на підставі Закону України № 743-VII від 21 лютого 2014 року «Про недопущення переслідування та покарання осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань та визнання такими, що втратили чинність, деяких Законів України» постановою від 4 березня 2014 року було звільнено ОСОБА_2 від адміністративної відповідальності за ст. 122-2 КУпАП, як учасника інших мирних зібрань, які проходили на території міста Києва в період з 21 листопада 2013 року.
З приводу справи № 761/2434/14-п про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_3 слід зазначити таке.
Старшим інспектором ДПС 1 взводу полку ДАІ ОСОБА_8 було складено рапорт від 29 грудня 2013 року про те, що ним під час несення служби по вул. Богатирській, 3 в м. Києві 29 грудня 2013 року приблизно о 13 год. 52 хв. за допомогою свистка і жезла було подано водієві автомобіля «Тойота» (д.н.з. АА 3027 ЕН) вимогу про зупинку, у зв’язку з начебто порушенням водієм пункту 9.5 ПДР України, але останній вимогу не виконав та продовжив рух, чим порушив пункт 2.4. ПДР України.
На підставі вказаного рапорту інспектором АП ВДАІ Шевченківського РУ ОСОБА_9 було складено протокол про адміністративне правопорушення від 18.01.2014 року стосовно ОСОБА_3 за статтею 122-2 КУпАП (невиконання водієм вимог про зупинку).
Зазначений протокол складено за відсутності ОСОБА_3.
Вказаний адміністративний матеріал 23 січня 2014 року надійшов до Шевченківського районного суду міста Києва та переданий на розгляд судді Сіромашенко Н.В.
Повісткою від 24 січня 2014 року ОСОБА_3 повідомлена про дату, час та місце судового засідання.
За результатами розгляду адміністративного матеріалу постановою судді Шевченківського районного суду міста Києва Сіромашенко Н.В. від 6 лютого 2014 року у справі № 761/2434/14-п ОСОБА_3 притягнуто до адміністративної відповідальності за статтею 122-2 КУпАП і накладено адміністративне стягнення у виді позбавлення права керування транспортними засобами строком на 3 місяці.
В обґрунтування вказаної постанови суддя Сіромашенко Н.В. вказала, що вина ОСОБА_3 у вчиненні правопорушення підтверджується зібраними у справі доказами, а саме: протоколом про адміністративне правопорушення та додатком до такого протоколу, а саме: рапортом старшого ІДПС 1 взводу полку ДАІ ОСОБА_8 та поясненнями свідків.
У судовому засіданні ОСОБА_3 та її представник вину заперечували, вказували, що автомобілем вона не користувалась та не була за його кермом під час начебто вчинення адміністративного правопорушення, у зв’язку із перебуванням ОСОБА_3 у декретній відпустці та неможливістю керувати ТЗ.
У подальшому адвокат в інтересах ОСОБА_3 оскаржив постанову Шевченківського районного суду міста Києва від 6 лютого 2014 року у справі № 761/2434/14-п.
За наслідками розгляду апеляційної скарги апеляційним судом м. Києва 11 березня 2014 року було скасовано постанову Шевченківського районного суду м. Києва від 6 лютого 2014 року та закрито провадження по справі на підставі пункту 1 частини першої статті 247 КУпАП.
При цьому, скасовуючи постанову Шевченківського районного суду м. Києва від 6 лютого 2014 року, апеляційний суд м. Києва прямо вказав на те, що судом (суддею Сіромашенко Н.В.) при винесенні вищезазначеного рішення не було виконано вимоги статтей 245, 252, 280, 283 КУпАП, що призвело до прийняття необґрунтованого рішення.
З огляду на викладені обставини стає очевидним, що суддя Сіромашенко Н.В. при розгляді вказаних вище адміністративних матеріалів допустила однакові грубі порушення норм законодавства.
Так, згідно зі статтею 122-2 КУпАП невиконання водіями вимог працівника міліції про зупинку транспортного засобу тягне за собою накладення штрафу від дев’яти до одинадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавлення права керування транспортними засобами на строк від трьох до шести місяців.
Статтею 245 цього ж Кодексу встановлено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об’єктивне з’ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом; забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень; запобігання правопорушенням; виховання громадян у дусі додержання законів; зміцнення законності.
Статтею 280 КУпАП встановлено обов’язок органу (посадової особи) при розгляді справи про адміністративне правопорушення з’ясувати, з-поміж іншого, чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом’якшують або обтяжують відповідальність, тощо.
Також у пункті 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 року № 14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» звернуто увагу судів на неприпустимість спрощеного підходу до судового розгляду справ про адміністративні правопорушення на транспорті та ігнорування прав осіб, яких притягають до відповідальності, потерпілих, їх законних представників і захисників.
Проте всупереч вказаним вимогам суддя Сіромашенко Н.В. неповно та необ’єктивно розглянула адміністративні матеріали, не з’ясувавши всіх обставин справи.
Свідченням цьому є те, що у постанові про притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності суддя посилається як на обставину, яка обтяжує відповідальність, на повторне протягом року вчинення однорідного правопорушення, за яке особу вже було піддано адміністративному стягненню, хоча в матеріалах справи немає ніяких доказів цьому. Також у постанові про притягнення ОСОБА_3 до адміністративної відповідальності суддя Сіромашенко Н.В. вказує обставину, яка пом’якшує відповідальність, – щире каяття винного, але при цьому зазначає, що ОСОБА_3 заперечувала проти наявності в її діях порушень ПДР України.
Відповідно до частини другої статті 33 КУпАП при накладенні стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом’якшують чи обтяжують відповідальність.
Однак у винесених постановах не наведено жодних обставин, якими керувалася суддя Сіромашенко Н.В. при накладенні адміністративних стягнень у виді саме позбавлення права керування транспортними засобами.
Відповідно до статті 251 КУпАП доказами у справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Згідно зі статтею 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Водночас здійснена суддею Сіромашенко Н.В. оцінка доказів, зокрема надання переваги рапортам працівників ДАІ та протоколам про адміністративні правопорушення, які взагалі не доводили вини осіб, які притягалися до адміністративної відповідальності, над показами останніх, не відповідає приписам вказаної вище норми щодо всебічного, повного і об’єктивного дослідження всіх обставин справи в їх сукупності.
Статтею 278 КУпАП визначені питання, які орган (посадова особа) при підготовці до розгляду справи про адміністративне правопорушення вирішує, зокрема: чи правильно складено протокол та інші матеріали справи про адміністративне правопорушення; чи витребувано необхідні додаткові матеріали.
Відповідно до пункту 21-1 частини першої статті 11 Закону України «Про міліцію» міліції для виконання покладених на неї обов'язків надається право зупиняти транспортні засоби в разі порушення водіями ПДР України.
Пунктом 13.1.1 Інструкції з питань діяльності підрозділів дорожньо-патрульної служби Державтоінспекції МВС, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 27.03.2009 року № 111 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 26 червня 2009 року за № 576/16592 (далі – Інструкція № 111), передбачено, що однією з підстав для зупинення працівником Державтоінспекції МВС транспортних засобів є порушення водіями ПДР України. Таке саме право передбачене пунктом 7.3 Інструкції № 111.
Пунктом 9.5 ПДР України визначено, що подавати звукові сигнали у населених пунктах забороняється, крім випадків, коли без цього неможливо запобігти дорожньо-транспортній пригоді. Однак у матеріалах справ про адміністративні правопорушення немає жодних даних про те, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 притягувалися до адміністративної відповідальності за порушення пункту 9.5 ПДР України, вчинені 29.12.2013 року. Немає даних про складення протоколів про адміністративне правопорушення, передбачене статтею 125 КУпАП (інші порушення правил дорожнього руху, крім передбачених статтями 121-128, частинами першою і другою статті 129, статтями 139 і 140 цього Кодексу), немає даних про реалізацію органами внутрішніх справ наданих статтею 222 КУпАП повноважень щодо розгляду справи про адміністративне правопорушення, передбачене статтею 125 КУпАП, та накладення адміністративного стягнення.
Питання про те, чи було притягнено ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до відповідальності за порушення пункту 9.5 ПДР України 29 грудня 2013 року, не досліджене судом. Відсутність доказів притягнення вказаних осіб до адміністративної відповідальності, передбаченої статтею 125 КУпАП за порушення пункту 9.5 ПДР України, ставить під сумнів достовірність відомостей, зазначених у рапорті інспекторів ДПС, та наявність підстав зупиняти транспортні засоби, у зв’язку із порушенням водіями ПДР України.
Суддею Сіромашенко Н.В. усупереч вимогам статті 280 КУпАП обставини порушення ОСОБА_2 та ОСОБА_3 пункту 9.5 ПДР України, про які зазначено у рапортах, що мають значення для правильного вирішення справи, не з’ясовано. Оцінка рапорту як доказу здійснена з порушенням вимог статті 252 КУпАП, не ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному дослідженні обставин справи в їх сукупності. Внаслідок чого суддею безпідставно, всупереч вимогам статті 251 КУпАП, визнано рапорти, в яких ОСОБА_2 та ОСОБА_3 навіть не зазначені, письмовим доказом вини вказаних осіб у вчиненні адміністративного правопорушення.
На підставі вказаних вище рапортів працівників ДАІ були складені протоколи про притягнення ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до адміністративної відповідальності за статтею 122-2 КУпАП з посиланням на те, що вказані особи, керуючи автомобілями, не виконали вимогу працівників міліції про зупинку транспортного засобу, яка подавалась за допомогою жезла та свистка, та, не зупиняючись, продовжили рух.
Відповідно до статті 11 Закону України «Про міліцію» міліції для виконання покладених на неї обов'язків надається право перевіряти у громадян при підозрі у вчиненні правопорушень документи, що посвідчують їх особу; затримувати осіб, які вчинили адміністративні правопорушення, для складення протоколу, якщо це питання не може бути вирішено на місці, на строк до трьох годин; у випадках, передбачених законом, складати протоколи про адміністративні правопорушення, тимчасово вилучати посвідчення водія.
Частиною першою статті 260 КУпАП передбачено, що у випадках, прямо передбачених законами України, з метою припинення адміністративних правопорушень, коли вичерпано інші заходи впливу, встановлення особи, складення протоколу про адміністративне правопорушення у разі неможливості складення його на місці вчинення правопорушення, якщо складення протоколу є обов'язковим, забезпечення своєчасного і правильного розгляду справ та виконання постанов по справах про адміністративні правопорушення допускаються адміністративне затримання особи, вилучення речей та документів, у тому числі посвідчення водія.
Згідно з вимогами частини першої статті 265-1 КУпАП, у разі наявності підстав вважати, що водієм вчинено порушення, за яке відповідно до цього Кодексу може бути накладено адміністративне стягнення у вигляді позбавлення права керування транспортними засобами, працівник відповідного підрозділу Міністерства внутрішніх справ України, що забезпечує безпеку дорожнього руху, тимчасово вилучає посвідчення водія до набрання законної сили постановою у справі про адміністративне правопорушення, але не більше ніж на три місяці з моменту такого вилучення, і видає тимчасовий дозвіл на право керування транспортними засобами. Про тимчасове вилучення посвідчення водія робиться запис у протоколі про адміністративне правопорушення.
Крім того, відповідно до вимог Інструкції № 111 при порушенні учасником дорожнього руху ПДР України працівник підрозділу ДПС уживає заходів щодо припинення адміністративного правопорушення (пункт 15.1.1); проводить заходи по тимчасовому затриманню транспортного засобу (пункт 15.1.2); тимчасово вилучає посвідчення водія у випадках, передбачених чинним законодавством (пункт 15.1.3).
З матеріалів справи вбачається, що жоден із передбачених КУпАП та Інструкцією № 111 заходів забезпечення провадження у справі про адміністративне правопорушення, які є обов’язковими для працівника ДПС ДАІ, не вживались. Не проводилося адміністративне затримання особи, затримання транспортного засобу, тимчасове вилучення посвідчення водія.
Відповідно до пункту 16.1 Інструкції № 111 працівниками підрозділів ДПС допускається переслідування транспортних засобів з особами, які не виконали вимогу працівника міліції про зупинку. Даних про переслідування транспортних засобів працівниками органів ДПС ДАІ немає. Це свідчить про те, що автомобілі не переслідувались і заходи до припинення правопорушення та встановлення порушників не вживались.
Відповідно до пункту 16.3.9 Інструкції № 111 переслідування водіїв, які допустили незначні порушення правил, або коли небезпека порушення минула, не проводиться. У таких випадках про порушення повідомляється на наступний за напрямком руху порушника маршрут патрулювання (пост). Про вчинене правопорушення складається рапорт, який по закінченні роботи передається до підрозділу з адміністративної практики для відповідного реагування. Подальше складання протоколу про адміністративне правопорушення в цьому випадку не передбачене.
З метою складення протоколу про адміністративне правопорушення в разі неможливості скласти його на місці вчинення правопорушення, якщо складення протоколу є обов'язковим, порушника може бути доставлено в міліцію працівником міліції. Доставлення порушника має бути проведено в можливо короткий строк (частина восьма статті 259 КУпАП).
Однак у ході вивчення матеріалів справ не встановлено будь-яких даних про вжиття працівниками ДПС ДАІ заходів з метою встановлення осіб порушників (водіїв), доставлення їх до міліції для складання протоколів про адміністративне правопорушення безпосередньо після його вчинення.
Таким чином, правових підстав для складання протоколів про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА_2 та ОСОБА_3 за порушення ними пункту 2.4 ПДР України не було.
Відповідно до статті 251 КУпАП протокол є доказом, джерелом даних, на підставі якого встановлюється наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Закон встановлює вимоги до змісту протоколу та порядку його складання, з яких, при їх тлумаченні в сукупності зі статтею 251 КУпАП, випливає, що складати протокол повинна визначена на підставі закону особа, яка безпосередньо (а не з чиїхось слів чи повідомлень) фіксує факт порушення, причому за участю правопорушника (крім випадків, прямо передбачених законом). Складання протоколів на підставі рапортів законом не передбачено. Більш того, таке складання нівелює всі процедурні гарантії, встановлені законом для забезпечення доказової сили протоколу, явно порушує право особи на справедливий суд, гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод.
Незважаючи на допущення працівниками ДАІ вищевказаних порушень, суддею Сіромашенко Н.В. в порушення пунктів 2, 4 частини першої статті 278 КУпАП при підготовці справ до розгляду питання щодо правильності складання працівниками ДАІ протоколів та інших матеріалів справи про адміністративне правопорушення, а також щодо витребування необхідних додаткових матеріалів не вирішено.
Під час розгляду справ суддею всупереч вимогам статті 280 КУпАП вищенаведені обставини, пов’язані з діями працівників ДАІ щодо оформлення правопорушення, встановлення особи порушника, додержання вимог законодавства у цій процедурі (за наявності з їх боку явних порушень закону) не з’ясовано, хоча вони мають суттєве значення для правильного вирішення справи.
У порушення статті 252 КУпАП оцінка доказів суддею, а саме протоколу про адміністративне правопорушення, не ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному дослідженні обставин справи в їх сукупності. Як наслідок – усупереч статті 251 КУпАП суддею безпідставно визнані вказані протоколи належними доказами вини ОСОБА_2 та СОБА_3.
Окремо слід звернути увагу на те, що ні працівниками ДАІ, ні суддею взагалі достовірно не було встановлено, що за кермом автомобілів, які не зупинились на вимогу працівників ДАІ, знаходились саме особи, яких було притягнуто до адміністративної відповідальності. Висновок про те, що саме ОСОБА_2 та ОСОБА_3 керували автомобілями та не виконали вимогу працівників ДАІ не ґрунтується на вимогах закону, оскільки факт належності транспортного засобу певній особі без підтвердження іншими доказами не свідчить про те, що саме власник керує транспортним засобом.
Суддя Сіромашенко Н.В. під час розгляду адміністративних матеріалів проігнорувала зазначені приписи, що призвело до порушення прав і законних інтересів осіб, які притягалися до адміністративної відповідальності.
Вказані вище вимоги законодавства були добре відомі судді Сіромашенко Н.В. у силу покладених на неї професійних обов’язків та займаної посади судді, однак були грубо порушені.
Суддя повинен додержуватися присяги, зобов’язаний своєчасно, справедливо та безсторонньо розглядати і вирішувати судові справи відповідно до закону з дотриманням засад і правил судочинства (частина четверта статті 54 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у редакції, що діяла на момент ухвалення суддею рішень, частини четверта, п’ята статті 55 чинної редакції цього Закону).
Присяга судді вимагає від нього об'єктивно, безсторонньо, неупереджено, незалежно та справедливо здійснювати правосуддя, підкорюючись лише закону та керуючись принципом верховенства права, чесно і сумлінно виконувати обов'язки судді.
Відповідно до частини другої статті 32 Закону України «Про Вищу раду юстиції» (у редакції на момент постановлення зазначених вище ухвал) порушенням суддею присяги визнавалося, в тому числі вчинення ним дій, що порочать звання судді і можуть викликати сумнів у його об'єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності судових органів; порушення морально-етичних принципів поведінки судді.
Чинна редакція частини другої статті 32 Закону України «Про Вищу раду юстиції» передбачає, що провадження щодо звільнення судді за порушення присяги проводиться за правилами і у строки, передбачені для здійснення дисциплінарного провадження.
За змістом частини другої статті 97 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» подання про звільнення судді з посади з підстав порушення присяги може бути внесено, зокрема, у разі, якщо суддя вчинив дії, що порочать звання судді або підривають авторитет правосуддя.
Отже, підстави для притягнення судді до відповідальності за порушення присяги в цій частині з внесенням змін до законодавства не змінилися.
Допущенні суддею Сіромашенко Н.В. грубі порушення законодавства свідчать про необ’єктивний та упереджений розгляд справи, порочать звання судді, що є порушенням присяги і, як наслідок, підставою для внесення подання про звільнення судді із займаної посади.
Узгодження строків дисциплінарного провадження щодо звільнення судді за порушення присяги відповідно до статті 32 Закону України «Про Вищу раду юстиції» у редакції, яка набула чинності 27 лютого 2015 року, зі строками для застосування дисциплінарного стягнення у виді звільнення судді з посади з підстав порушення присяги відбулося після набрання чинності змінами до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд», який з 28 березня 2015 року запровадив строк давності притягнення судді до дисциплінарної відповідальності у виді звільнення за порушення присяги.
Відповідно до частини четвертої статті 96 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» дисциплінарне стягнення до судді застосовується не пізніше трьох років із дня вчинення проступку без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування судді у відпустці.
Таким чином, підлягає застосуванню частина четверта статті 96 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд», відповідно до якої строк застосування дисциплінарного стягнення до судді Сіромашенко Н.В. у виді звільнення за порушення присяги не закінчився.
Вища рада юстиції при розгляді дисциплінарної справи керується статтею 58 Конституції України, відповідно до якої закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії у часі, крім випадків, коли вони пом’якшують або скасовують відповідальність особи.
Частиною дванадцятою статті 95 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що розгляд дисциплінарної справи стосовно судді відбувається на засадах змагальності. На засіданні органу, що здійснює дисциплінарне провадження щодо суддів, заслуховуються повідомлення члена органу, що здійснює дисциплінарне провадження щодо суддів, який здійснював перевірку, про результати перевірки, пояснення судді, стосовно якого розглядається справа, та/або його представника, свідків, а також інших заінтересованих осіб.
Розглядаючи цю дисциплінарну справу, Вища рада юстиції вжила всіх необхідних заходів, щоб забезпечити дотримання процесуальних гарантій судді, включаючи дотримання строку давності притягнення судді до дисциплінарної відповідальності у виді звільнення за порушення присяги.
Розгляд дисциплінарної справи стосується поведінки судді і подій, що мали місце у недалекому минулому, тому право судді на захист було додержано, і суддя мала можливість ефективно будувати свій захист, використовуючи всі необхідні засоби і докази.
Таким чином, зважаючи на характер правопорушень, допущених суддею Сіромашенко Н.В., а також на наслідки, що настали за результатами вчинених діянь, та дані про особу судді, Вища рада юстиції вважає, що застосування відповідальності у виді звільнення з посади за порушення присяги є пропорційним вчиненому та виправданим з урахуванням часу, що минув з моменту прийняття нею рішень, а докази вчинення правопорушення – надійними та переконливими.
На підставі викладеного, керуючись статтями 24, 27 Закону України «Про Вищу раду юстиції», статтею 95 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», Вища рада юстиції
вирішила:
внести подання до Верховної Ради України про звільнення судді Шевченківського районного суду м. Києва Сіромашенко Наталії Володимирівни з посади за порушення присяги судді.
Рішення Вищої ради юстиції може бути оскаржене до Вищого адміністративного суду України в порядку і строки, встановлені Кодексом адміністративного судочинства України.
Голова Вищої ради юстиції І.М. Бенедисюк
Члени Вищої ради юстиції В.Е. Беляневич
А.М. Бойко
Н.О. Волковицька
П.М. Гречківський
М.Б. Гусак
В.К. Комков
А.О. Лесько
Т.М. Малашенкова
О.В. Маловацький
А.М. Мірошниченко
В.А. Нежура
