Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя у складі головуючого – Малашенкової Т.М., членів Артеменка І.А., Бойка А.М., Нежури В.А., розглянувши висновок доповідача – члена Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Волковицької Н.О. за результатами попередньої перевірки двох примірників заяви голови громадської спілки «Українська спілка Автомайдан» Михайловського А.В. стосовно судді апеляційного суду Київської області Гриненка Олександра Івановича та доданих до них матеріалів,
встановила:
до Тимчасової спеціальної комісії з перевірки суддів судів загальної юрисдикції (далі – ТСК) 15 грудня та 16 грудня 2014 року надійшли два примірники заяви голови громадської спілки «Українська спілка Автомайдан» Михайловського А.В. (вхідні реєстраційні №№ 533/2/13-14 та 533/42/13-14) про проведення спеціальної перевірки стосовно судді апеляційного суду Київської області Гриненка О.І. відповідно до пункту 4 частини першої статті 3 Закону України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні», оскільки постанова від 13 лютого 2014 року, прийнята суддею, не відповідає вимогам, передбаченим статтями 245, 247, 251, 252, 280, 283, 284 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі – КУпАП), а рішення суду першої інстанції змінено лише в частині зменшення строку позбавлення права керування транспортними засобами.
Законом України від 8 квітня 2014 року № 1188-VII «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» визначено правові та організаційні засади проведення спеціальної перевірки суддів судів загальної юрисдикції. Згідно з вимогами частин першої та другої статті 2 Закону України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» перевірка суддів проводиться протягом одного року з дня формування складу ТСК, що утворюється у порядку, визначеному статтею 4 цього Закону, а заяви про проведення перевірки індивідуально визначеного судді (суддів) згідно зі статтею 3 цього Закону подаються юридичними або фізичними особами у письмовій формі до ТСК протягом шести місяців з дня опублікування у газеті «Голос України» повідомлення про її утворення. Відповідне повідомлення опубліковане у газеті «Голос України» № 111 (5861) 12 червня 2014 року. Згідно з частиною чотирнадцятою статті 4 Закону України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» діяльність ТСК припиняється після закінчення строку, визначеного у статті 2 цього Закону, тобто 12 червня 2015 року.
Частиною п’ятою статті 2 Закону України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» передбачено, що заяви, щодо яких ТСК не прийняла рішення до закінчення своїх повноважень, передаються до Вищої ради юстиції для продовження їх розгляду за загальною процедурою.
Відповідно до протоколів автоматизованого розподілу матеріалів між членами Вищої ради юстиції від 16 травня 2016 року вказані вище заяви та матеріали передано члену Вищої ради юстиції Волковицькій Н.О. для проведення перевірки.
30 вересня 2016 року набрали чинності закони України від 2 червня 2016 року № 1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» та № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів».
Згідно із пунктом 33 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» заяви, які передані ТСК Вищій раді юстиції відповідно до частини п’ятої статті 2 Закону України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні», дисциплінарні органи Вищої ради правосуддя розглядають у порядку та строки, встановлені законом для здійснення дисциплінарного провадження.
Статтею 108 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та частиною другою статті 42 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» встановлено, що дисциплінарні провадження щодо суддів здійснюють Дисциплінарні палати Вищої ради правосуддя.
Доповідач – член Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Волковицька Н.О. провела передбачену статтею 43 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» попередню перевірку заяв Михайловського А.В., за результатами якої склала вмотивований висновок про відсутність підстав для відкриття дисциплінарної справи стосовно судді апеляційного суду Київської області Гриненка О.І. із викладенням фактів та обставин, що обґрунтовують надану у висновку пропозицію.
Заслухавши доповідача – члена Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Волковицьку Н.О., врахувавши надані суддею письмові пояснення, дослідивши матеріали справи, Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя встановила такі обставини.
Гриненко Олександр Іванович Указом Президента України від 28 листопада 1995 року № 1096/95 призначений головою Мінського районного суду міста Києва. Постановою Верховної Ради України від 19 червня 1997 року № 385/97-ВР обраний на посаду судді безстроково. Указом Президента України від 23 жовтня 2001 року № 1004/2001 переведений на посаду судді Оболонського районного суду міста Києва. Постановою Верховної Ради України від 9 вересня 2010 року № 2513-VI обраний суддею апеляційного суду міста Києва. Указом Президента України від 23 травня 2013 року № 301/2013 суддя Гриненко О.І. переведений на посаду судді апеляційного суду Київської області.
Згідно з характеристикою, наданою в.о. голови апеляційного суду Київської області Ігнатюком О.В., за час роботи на посаді судді апеляційного суду Гриненко О.І. зарекомендував себе досвідченим спеціалістом, який постійно працює над підвищенням свого професійного рівня, слідкує за змінами у законодавстві і грамотно застосовує його в практичній діяльності при розгляді судових справ. До дисциплінарної відповідальності не притягувався, стягнень не має.
У письмових поясненнях, наданих на запит члена Вищої ради юстиції, суддя Гриненко О.І. не погодився з доводами, викладеними у заяві Михайловського А.В., та зазначив таке.
За наслідками апеляційного перегляду справи в межах апеляційної скарги суддею Гриненком О.І. було встановлено, що суд першої інстанції всебічно, повно та об’єктивно з’ясував обставини справи відповідно до статті 280 КУпАП та вирішив її відповідно до закону, а тому доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 щодо невідповідності висновків місцевого суду фактичним обставинам справи не знайшли підтвердження.
Разом з тим під час апеляційного перегляду справи про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА_1 суддею Гриненком О.І. встановлено порушення суддею місцевого суду вимог статті 33 КУпАП при накладенні на ОСОБА_1 стягнення, а саме неврахування обставин, які пом’якшують відповідальність за адміністративне правопорушення, у зв’язку з чим суддя дійшов висновку про необхідність зміни оскаржуваного судового рішення та зменшення розміру накладеного стягнення у вигляді позбавлення права керування транспортними засобами.
Крім того, Гриненко О.І. зазначив, що відповідно до статті 3 Закону України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» підлягає перевірці суддя суду загальної юрисдикції у разі прийняття ним, у тому числі, рішень про накладення адміністративних стягнень на осіб, які були учасниками масових акцій протесту в період з 21 листопада 2013 року до дня набрання чинності цим Законом, у вигляді позбавлення права керування транспортними засобами на підставі статті 1222 КУпАП за невиконання водіями вимог працівника міліції про зупинку транспортного засобу та про залишення зазначених рішень без змін судом апеляційної інстанції в період з 21 листопада 2013 року до дня набрання чинності цим Законом.
Однак під час апеляційного перегляду справи № 361/84/14-п про вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 1222 КУпАП, не було встановлено обставин, які б свідчили про участь ОСОБА_1 у масових акціях протесту на момент вчинення нею правопорушення. Більш того, обґрунтовуючи апеляційну скаргу, ОСОБА_1 взагалі спростовувала факт перебування за кермом належного їй автомобіля у вказаний період.
Із матеріалів адміністративної справи № 361/84/14-п вбачається, що 30 грудня 2013 року старшим інспектором ДПС взводу № 3 РДПС ДАІ із ЗС при УДАІ ГУ МВС України в Київській області Міялем О.Ю. та 1 січня 2014 року інспектором ДПС взводу № 2 роти ДПС ДАІ із забезпечення супроводження при УДАІ ГУ МВС України в Київській області Ізовітою В.І. було подано рапорти про те, що 29 грудня 2013 року під час несення ними служби на 20-му кілометрі автомобільної дороги Київ – Овруч в селі Нові Петрівці Вишгородського району Київської області близько 12 год. 30 хв. автомобіль «Хонда», д.н.з. НОМЕР_1, не виконав вимогу про зупинку, що подавалася за допомогою жезла та свистка, чим порушив пункт 2.4 Правил дорожнього руху України.
На підставі вказаних рапортів 7 січня 2014 року заступник начальника ВДАІ Броварського МВ ГУ МВС України в Київській області Салінко О.М. склав протокол про адміністративне правопорушення (серія АА2 № 412946) стосовно ОСОБА_1 за статтею 1222 КУпАП.
У протоколі зазначено, що у присутності свідків від надання пояснень та підпису ОСОБА_1 відмовилась.
За результатами розгляду матеріалів справи № 361/84/14-п постановою Броварського міськрайонного суду Київської області від 16 січня 2014 року ОСОБА_1 визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 1222 КУпАП, та накладено на неї адміністративне стягнення у виді позбавлення права керувати транспортними засобами строком на чотири місяці.
ОСОБА_1 оскаржила постанову суду, просила її скасувати, а провадження у справі закрити у зв’язку з відсутністю в її діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 1222 КУпАП, оскільки адміністративне правопорушення, передбачене статтею 1222 КУпАП, вона не вчиняла, а 29 грудня 2013 року перебувала в місті Черкаси, до того ж протокол про адміністративне правопорушення складений за її відсутності. Також ОСОБА_1 вказала, що з 5 по 16 січня 2014 року вона була у відпустці, перебуваючи із родиною в Закарпатській області, а 8 січня перетнула державний кордон України та перебувала за кордоном до 15 січня 2014 року. Працівниками міліції, як зазначено у її скарзі, фактично не встановлено, хто саме був за кермом належного їй автомобіля. На обґрунтування своїх доводів апелянт надала копію договору позички транспортного засобу від 15 грудня 2013 року, яким ОСОБА_1 передала у безоплатне користування ОСОБА_2 автомобіль «Хонда сівік», д.н.з. НОМЕР_1, для використання у його власних потребах. Договір набрав сили з моменту його підписання і діяв до 15 січня 2014 року.
На думку ОСОБА_1, у матеріалах справи також немає доказів перебування належного їй транспортного засобу у селі Нові Петрівці 29 грудня 2013 року, як і невиконання вимоги працівника ДАІ про зупинку, оскільки рапорти працівників ДПС не можуть бути джерелом доказів у справі про адміністративне правопорушення, а будь-які інші докази відсутні.
Вказана апеляційна скарга надійшла до апеляційного суду 29 січня 2014 року, була зареєстрована за № 33/780/102/14 та передана судді-доповідачу Гриненку О.І.
За результатами розгляду апеляційної скарги суддя Гриненко О.І. постановою від 13 лютого 2014 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив частково, а постанову суду першої інстанції змінив, зменшив розмір накладеного стягнення, застосувавши до ОСОБА_1 адміністравтине стягнення у виді позбавлення права керування транспортними засобами строком три місяці.
При цьому апеляційний суд зазначив, що висновок суду першої інстанції щодо наявності в діях ОСОБА_1 ознак адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 1222 КУпАП, знайшов підтвердження і в ході апеляційного перегляду справи.
Оцінивши надані в судовому засіданні пояснення свідків ОСОБА_3 та ОСОБА_4 (чоловіка ОСОБА_1), які заперечували перебування ОСОБА_1 за кермом автомобіля у вказаний час та за згаданою адресою, відповідно до статті 252 КУпАП в сукупності з іншими обставинами у справі, суд дійшов висновку про те, що зазначені пояснення спрямовані на уникнення ОСОБА_1 адміністративної відповідальності за вчинене правопорушення, та не узяв їх до уваги.
Як зазначено в постанові суду, статтею 251 КУпАП не обмежено коло документів, якими можуть встановлюватися докази у справі про адміністративне правопорушення, а тому посилання апелянта на те, що рапорти працівників міліції не можуть бути джерелом доказів у справі, є безпідставними.
Крім того, посилання апелянта на перебування в черговій відпустці з 5 по 16 січня 2014 року та перебування за кордоном з 8 по 15 січня 2014 року, а також договір позички самохідного транспортного засобу від 15 грудня 2013 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, не виключають та жодним чином не спростовують обставин, встановлених судом першої інстанції.
Отже, суд апеляційної інстанції встановив, що судом першої інстанції відповідно до статті 280 КУпАП дослідженні докази, що містяться в матеріалах справи, зокрема дані, що містяться у протоколі про адміністративне правопорушення, рапорті старшого інспектора ДПС взводу № 3 РДПС ДАІ із ЗС при УДАІ ГУ МВС України в Київській області Міяля О.Ю., витягу з інформаційної системи ДАІ, рапорті інспектора ДПС взводу № 2 роти ДПС ДАІ із забезпечення супроводження при УДАІ ГУ МВС України в Київській області Ізовіти В.І., яким суд першої інстанції дав належну оцінку та обґрунтовано визнав ОСОБА_1 винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 1222 КУпАП.
Разом з тим під час апеляційного перегляду знайшли підтвердження посилання ОСОБА_1 та її захисника на порушення судом першої інстанції вимог статті 268 КУпАП щодо розгляду судом справи без наявності достатніх даних про вручення повідомлення ОСОБА_1 про час і місце її розгляду. Однак зазначена обставина не може бути безумовною підставою для скасування оскаржуваної постанови суду, оскільки передбачені цією статтею закону права, на неможливість реалізації яких посилається апелянт, були нею реалізовані під час перегляду постанови апеляційним судом.
Також узято до уваги доводи ОСОБА_1 щодо неврахування судом першої інстанції обставин, що пом’якшують відповідальність за адміністративне правопорушення.
Зокрема, апеляційний суд визнав обставинами, які пом’якшують відповідальність за адміністративне правопорушення відповідно до статті 34 КУпАП, наявність у ОСОБА_1 малолітньої дитини, ____ року народження, та позитивної характеристики з місця роботи, у зв’язку з чим змінив рішення суду першої інстанції та зменшив до мінімального розміру, передбаченого санкцією статті 1222 КУпАП, застосоване до ОСОБА_1 адміністративне стягнення у вигляді позбавлення права керування транспортними засобами строком на 3 місяці.
Частиною сьомою статті 294 КУпАП передбачено, що апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Апеляційний суд може дослідити нові докази, які не досліджувалися раніше, якщо визнає обґрунтованим ненадання їх до місцевого суду або необґрунтованим відхилення їх місцевим судом.
За наслідками розгляду апеляційної скарги суд апеляційної інстанції має право змінити постанову.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 293 КУпАП при розгляді скарги на постанову у справі про адміністративне правопорушення орган (посадова особа) перевіряє законність і обґрунтованість винесеної постанови і може змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.
Орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю (стаття 252 КУпАП).
Таким чином, із матеріалів справи вбачається, що суд апеляційної інстанції переглянув справу в межах повноважень, передбачених статтею 293 КУпАП, однак не повною мірою дотримався вимог закону та не в повному обсязі встановив обставини справи і необґрунтовано надав перевагу протоколу про адміністративне правопорушення від 7 січня 2014 року та рапорту інспектора ДПС від 29 грудня 2013 року, відхиливши при цьому пояснення ОСОБА_1, яка притягалась до адміністративної відповідальності, показання свідків та інші докази, які надала сторона захисту.
Суддя Гриненко О.І. без належного обґрунтування відмовив у клопотанні сторони захисту про виклик у судове засідання свідків: заступника начальника ВДАІ Броварського МВ ГУ МВС України у Київській області Салінко О.М., інспекторів ДПС ВДАІ Броварського МВ ГУ МВС України у Київській області Порядіна В.М. та Дяченко О.М., а також громадян ОСОБА_5 і ОСОБА_6 – для з’ясування обставин складення рапорту та протоколу про адміністративне правопорушення від 7 січня 2014 року. Зокрема, у рапорті не вказано підставу зупинення транспортного засобу, не зазначено, хто керував транспортним засобом у момент виявленого порушення ПДР, а протокол про адміністративне правопорушення від 7 січня 2014 року складений з грубими порушеннями чинного законодавства.
Це дає підстави зробити висновок, що суддя Гриненко О.І. не здійснив належного дослідження та оцінки пояснень водія та показань свідків, які спростовують сам факт події правопорушення та наявність складу правопорушення, а прийняв до розгляду докази, які лише припускають винуватість ОСОБА_1, але не є належними доказами, оскільки оформлені з грубим порушенням чинного законодавства, що свідчить про порушення суддею Гриненком О.І. основоположного міжгалузевого принципу – принципу презумпції невинуватості.
Тому можна зробити висновок, що суддя Гриненко О.І., розглядаючи скаргу на постанову Броварського міськрайонного суду Київської області про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності, без здійснення належної оцінки всіх доказів і зазначення мотивів відхилення показань свідків, визнав ОСОБА_1 винуватою у вчиненні адміністративного правопорушення лише на підставі протоколу та рапорту про адміністративне правопорушення і порушив вимоги закону про всебічне та повне дослідження обставин правопорушення (не дотримав вимог статей 1, 245, 251, 280 КУпАП).
Суддя апеляційного суду Київської області Гриненко О.І., розглядаючи скаргу на постанову Броварського міськрайонного суду Київської області про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності, допустив порушення норм процесуального права, однак, на думку Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя, ці порушення не є такими, що свідчать про порушення суддею присяги, на момент їх вчинення.
У пункті 22 Декларації щодо принципів незалежності судової влади, прийнятої Конференцією голів верховних судів країн Центральної та Східної Європи 14 жовтня 2015 року, вказано, що жоден суддя не повинен притягатися до дисциплінарної відповідальності чи звільнятися за винесені ним судові рішення, окрім як у разі грубої недбалості чи навмисного порушення закону.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України» вказує, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов’язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов’язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов’язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
За інформацією, наданою апеляційним судом Київської області, суддею Гриненком О.І. у І півріччі 2014 року було розглянуто 1 справу про адміністративні правопорушення, передбачені статтею 1222 КУпАП (стосовно ОСОБА_1).
Відповідно до частини четвертої статті 87 Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» (у редакції, що діяла на момент прийняття постанови) дисциплінарне стягнення до судді застосовується не пізніше шести місяців із дня відкриття провадження в дисциплінарній справі, але не пізніше року з дня вчинення проступку, без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування судді у відпустці.
З огляду на зазначене Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя дійшла висновку, що порушення норм процесуального права, вчинені суддею Гриненком О.І., є такими, що свідчать про вчинення дисциплінарного проступку, але у зв’язку з тим, що закінчився встановлений законом строк для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, правових підстав для відкриття і притягнення судді Гриненка О.І. до дисциплінарної відповідальності немає.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 45 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» у відкритті дисциплінарної справи має бути відмовлено, якщо закінчився встановлений законом строк для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності.
Керуючись статтею 126 Конституції України, статтями 106, 108, 109, пунктом 33 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів», пунктом 2 частини першої статті 45 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», пунктами 12.11, 12.13 Регламенту Вищої ради правосуддя, Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя
ухвалила:
відмовити у відкритті дисциплінарної справи стосовно судді апеляційного суду Київської області Гриненка Олександра Івановича.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий на засіданні
Другої Дисциплінарної
палати Вищої ради правосуддя Т.М. Малашенкова
Члени Другої Дисциплінарної
палати Вищої ради правосуддя І.А. Артеменко
А.М. Бойко
В.А. Нежура
