Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя у складі головуючого – Бойка А.М., членів Артеменка І.А., Волковицької Н.О., Нежури В.А., заслухавши доповідача – члена Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Малашенкову Т.М., розглянувши матеріали дисциплінарної справи, відкритої за заявами Закревської Є.О., Маселка Р.А. стосовно судді Оболонського районного суду міста Києва Бевзенко (Оробець) Юлії Павлівни,
встановила:
Бевзенко (Оробець) Юлія Павлівна Указом Президента України від 23 січня 2012 року № 29/2012 призначена на посаду судді Печерського районного суду міста Києва строком на п’ять років, Указом Президента України від 15 червня 2012 року № 395/2012 переведена у межах п’ятирічного строку на посаду судді Оболонського районного суду міста Києва.
Бевзенко Юлія Павлівна згідно зі свідоцтвом про шлюб, серія ______ № ______ від _____ року, змінила прізвище з «Бевзенко» на «Оробець», а відповідно до свідоцтва про розірвання шлюбу, серія _____ № _______ від ________ року, прізвище було змінено з «Оробець» на «Бевзенко».
Листом секретаря Тимчасової спеціальної комісії Соловйової М.М. від 18 лютого 2016 року № 2246/0/9-16 заява Закревської Є.О. від 9 грудня 2014 року та заява Маселка Р.А. від 12 грудня 2014 року про проведення перевірки стосовно судді Оболонського районного суду міста Києва Бевзенко (Оробець) Ю.П. і пов’язані з її розглядом документи направлені для розгляду за загальною процедурою до Вищої ради юстиції, оскільки Тимчасова спеціальна комісія не встигла прийняти рішення щодо неї до закінчення своїх повноважень.
У заяві Закревської Є.О. від 9 грудня 2014 року зазначалося, що 25 січня 2014 року ухвалою слідчого судді Бевзенко (Оробець) Ю.П. задоволено клопотання слідчого та застосовано до Особа_1, підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 296 Кримінального кодексу України, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до 23 березня 2014 року.
Закревська Є.О. вказала, що ухвала судді є незаконною і необґрунтованою, постановлена з порушенням процесуального закону. Закревська Є.О. вважає, що суддя обрала запобіжний захід щодо особи, яка не здійснювала жодних неправомірних дій і не вчиняла злочинів, проте все одно суддею не дотримано вимог закону та обрано щодо Особа_1 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
У зв’язку із цим заявниця просила провести перевірку стосовно судді Оболонського районного суду міста Києва Бевзенко (Оробець) Ю.П. відповідно до пункту 3 частини першої, частини другої статті 3 Закону України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні».
У заяві Маселка Р.А. від 12 грудня 2014 року зазначено, що постановою від 30 січня 2014 року у справі № 756/882/14-п суддя Бевзенко (Оробець) Ю.П. прийняла рішення про накладення адміністративного стягнення на особу, яка була учасником масових акцій протесту в період з 21 листопада 2013 року до дня набрання чинності Законом України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» у вигляді позбавлення права керування транспортними засобами на три місяці на підставі статті 1222 Кодексу України про адміністративні правопорушення за невиконання водієм вимоги працівника міліції про зупинку транспортного засобу.
Маселко Р.А. у заяві вказав на те, що зазначена постанова судді є незаконною, необґрунтованою та базується на завідомо сфальсифікованих документах. Зокрема, особа не порушувала правил дорожнього руху, Особа_2 ніхто не зупиняв, самої події, що вказана у цих документах, не було, а тому дані як рапорту, так і протоколу є повністю недостовірними.
Згідно з протоколами автоматизованого розподілу матеріалів між членами Вищої ради юстиції від 17 травня 2016 року вказані заяви передані члену Вищої ради юстиції Беляневичу В.Е. для проведення перевірки.
Висновками члена Вищої ради юстиції Беляневича В.Е. від 20 липня 2016 року та Дисциплінарної секції Вищої ради юстиції від 16 липня 2016 року за результатами розгляду заяви Закревської Є.О. від 9 грудня 2014 року рекомендовано Вищій раді юстиції прийняти рішення про відмову у відкритті дисциплінарної справи стосовно судді Оболонського районного суду міста Києва Бевзенко (Оробець) Ю.П.
Висновками члена Вищої ради юстиції Беляневича В.Е. від 1 серпня 2016 року та Дисциплінарної секції Вищої ради юстиції від 2 серпня 2016 року за результатами розгляду заяви Маселка Р.А. від 12 грудня 2014 року рекомендовано Вищій раді юстиції прийняти рішення про відмову у відкритті дисциплінарної справи стосовно судді Оболонського районного суду міста Києва Бевзенко (Оробець) Ю.П.
30 вересня 2016 року набрали чинності Закони України від 2 червня 2016 року № 1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» та № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів».
5 січня 2017 року набрав чинності Закон України від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII «Про Вищу раду правосуддя».
12 січня 2017 року Вищою радою юстиції прийнято рішення про реорганізацію Вищої ради юстиції у Вищу раду правосуддя, набуття членами Вищої ради юстиції статусу членів Вищої ради правосуддя та здійснення повноважень членів Вищої ради правосуддя.
Відповідно до абзацу другого пункту 21 розділу ІІІ Закону України «Про Вищу раду правосуддя» заяви та скарги, передані на розгляд члену Вищої ради юстиції за результатами автоматизованого розподілу до створення дисциплінарних органів Вищої ради правосуддя, залишаються в такого члена та можуть бути розглянуті дисциплінарним органом, до якого входить такий член, у випадках, встановлених цим Законом.
Статтею 108 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та частиною другою статті 42 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» встановлено, що дисциплінарні провадження щодо суддів здійснюють Дисциплінарні палати Вищої ради правосуддя.
Згідно з частинами другою та третьою статті 26 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» Вища рада правосуддя утворює Дисциплінарні палати з числа членів Вищої ради правосуддя, визначає кількість Дисциплінарних палат та кількісний склад кожної палати з урахуванням вимог цього Закону.
До складу кожної Дисциплінарної палати входить щонайменше чотири члени Вищої ради правосуддя. При формуванні Дисциплінарних палат Вища рада правосуддя забезпечила, щоб щонайменше половина членів кожної Дисциплінарної палати були суддями або суддями у відставці.
Рішенням Вищої ради правосуддя від 2 лютого 2017 року № 184/0/15-17 у Вищій раді правосуддя утворено три Дисциплінарні палати, визначено кількісний склад кожної Дисциплінарної палати та затверджено їх персональний склад.
На підставі рішення Вищої ради правосуддя від 2 лютого 2017 року № 188/0/15-17 здійснено повторний авторозподіл матеріалів щодо дисциплінарних проступків суддів, розподілених членам Вищої ради правосуддя Бенедисюку І.М. та Беляневичу В.Е., оскільки вони не входять до складу Дисциплінарних палат.
На підставі протоколів повторного автоматизованого розподілу матеріалів від 21 лютого 2017 року заяву Закревської Є.О. та заяву Маселка Р.А. об’єднано в одне провадження та передано члену Вищої ради правосуддя Малашенковій Т.М., яка входить до складу Другої Дисциплінарної плати Вищої ради правосуддя.
За результатами перевірки член Вищої ради правосуддя Малашенкова Т.М. висновком від 20 березня 2017 року запропонувала відкрити дисциплінарну справу стосовно судді Оболонського районного суду міста Києва Бевзенко (Оробець) Ю.П.
Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя 3 квітня 2017 року відкрила дисциплінарну справу стосовно судді Оболонського районного суду міста Києва Бевзенко (Оробець) Ю.П.
Розгляд зазначеної дисциплінарної справи Другою Дисциплінарною палатою Вищої ради правосуддя призначався на 24 квітня, 29 травня, 19 червня 2017 року. Розгляд дисциплінарної справи, призначений на 24 квітня та 29 травня 2017 року, відкладався у зв’язку з неявкою судді на засідання Дисциплінарної палати, задоволенням клопотання представника судді – адвоката Журавльова О.С. про ознайомлення з матеріалами дисциплінарної справи та перенесення засідання.
На засідання Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя 19 червня 2017 року суддя та заявник Закревська Є.О. не з’явились.
Враховуючи, що розгляд дисциплінарної справи двічі відкладався, та з огляду на те, що за адресами місця проживання судді, суду, де працює суддя, заявників надсилалися повідомлення про дату та час проведення засідань, та те, що судді Бевзенко (Оробець) Ю.П. надані всі процесуальні можливості для реалізації її права на захист, Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя вважає, що неявка судді та заявника Закревської Є.О. не перешкоджає розгляду справи.
Під час засідання 19 червня 2017 року представник судді – адвокат Журавльов О.С. двічі з різних підстав оголошував відводи членам Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Артеменку І.А., Бойку А.М., Волковицькій Н.О., Малашенковій Т.М., Нежурі В.А., підписані суддею. Заяви про відвід мотивовано тим, що, на думку судді, є сумнів в неупередженості членів Вищої ради правосуддя.
У задоволенні вказаних відводів було відмовлено, оскільки Дисциплінарною палатою Вищої ради правосуддя не встановлено обставин, які б свідчили, що члени Вищої ради правосуддя Артеменко І.А., Бойко А.М., Волковицька Н.О., Малашенкова Т.М., Нежура В.А. особисто, прямо чи побічно заінтересовані у результаті справи, або інших обставин, які викликають сумнів в їх неупередженості.
Крім того, під час вказаного засідання представник судді – адвокат Журавльов О.С. також заявляв клопотання про проведення закритого засідання Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя та про виклик у таке засідання свідків.
У задоволенні цих клопотань було відмовлено, оскільки Дисциплінарною палатою Вищої ради правосуддя не встановлено об’єктивних причин для проведення закритого судового засідання та виклику додаткових свідків.
Також Другою Дисциплінарною палатою Вищої ради правосуддя було відмовлено у задоволенні відводу кожному із членів Вищої ради правосуддя, заявленого в письмових поясненнях судді від 4 травня 2017 року, а також відхилено клопотання представника судді – адвоката Журавльова О.С. щодо повернення заяви Закревської Є.О. та клопотання заявника Маселка Р.А.
Заслухавши доповідача – члена Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Малашенкову Т.М., яка запропонувала притягнути суддю Оболонського районного суду міста Києва Бевзенко (Оробець) Ю.П. до дисциплінарної відповідальності та застосувати до неї дисциплінарне стягнення у виді подання про звільнення її з посади, врахувавши надані суддею письмові пояснення, усні пояснення представника судді – адвоката Журавльова О.С., пояснення Особа_3, вивчивши матеріали дисциплінарної справи, Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя встановила такі обставини.
1. Справа № 756/1212/14-к (стосовно Особа_3 за заявою Закревської Є.О.)
У заяві Закревської Є.О. від 9 грудня 2014 року зазначено, що ухвалою слідчого судді Оболонського районного суду міста Києва Бевзенко (Оробець) Ю.П. від 25 січня 2014 року задоволено клопотання слідчого та застосовано до Особа_1, підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 296 Кримінального кодексу України, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до 23 березня 2014 року.
Голова Оболонського районного суду міста Києва Дев’ятко В.В. листом від 30 квітня 2015 року № 22930/15-Вих/Д-10/2015 повідомив Тимчасову спеціальну комісію з перевірки суддів судів загальної юрисдикції, що 25 січня 2014 року суддя Оболонського районного суду міста Києва Бевзенко (Оробець) Ю.П. не розглядала справи стосовно Особа_1 та не постановляла ухвали щодо нього. Також зазначив, що, за даними автоматизованої системи документообігу суду КП «Д-3», Оболонським районним судом міста Києва у 2013–2014 роках не розглядались кримінальні провадження щодо Особа_1.
У матеріалах, які були передані до Вищої ради юстиції (а в подальшому – Вищої ради правосуддя) з Тимчасової спеціальної комісії з перевірки суддів судів загальної юрисдикції, наявна лише роздрукована з Єдиного державного реєстру судових рішень ухвала апеляційного суду міста Києва у справі № 11-сс/796/208/204, з якої не вбачається, що вона винесена у справі щодо Особа_1.
На запит члена Вищої ради юстиції головою Оболонського районного суду міста Києва надіслано на адресу Вищої ради юстиції копію ухвали апеляційного суду міста Києва від 11 лютого 2014 року у справі № 11-сс/796/208/204, з якої вбачається, що вказана справа розглядалась стосовно підозрюваного Особа_3
З огляду на зазначене Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя погоджується з висновком члена Вищої ради правосуддя Малашенкової Т.М. щодо врахування допущення описки щодо прізвища підозрюваного «Д.Бучко» замість правильного прізвища «Особа_3».
Згідно з листом голови Оболонського районного суду міста Києва від 11 серпня 2016 року оригінал кримінального провадження № 1-кс/756/85/14 (756/1212/14-к) щодо розгляду клопотання слідчого СВ Оболонського РУ ГУМВС України в місті Києві Корольчука Б.Л. про застосування запобіжного заходу стосовно Особа_3 було вилучено 28 квітня 2016 року на підставі ухвали слідчого судді.
На запит члена Вищої ради юстиції Генеральною прокуратурою України надано копію матеріалів справи № 1-кс/756/85/14 (756/1212/14-к) про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до Особа_3
З копії матеріалів судової справи вбачається, що 24 січня 2014 року до Оболонського районного суду міста Києва надійшло клопотання слідчого СВ Оболонського РУ ГУМВС України в місті Києві Корольчука Б.Л. про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до підозрюваного Особа_3, ______ року народження, відповідно до матеріалів кримінального провадження за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 296 Кримінального кодексу України.
У клопотанні зазначено, що Особа_3 близько 05:20 спільно з іншими особами, грубо порушуючи громадський порядок, використовуючи транспортні засоби, рухаючись один за одним проїжджою частиною дороги, починаючи від Паркової алеї, далі по Площі Слави, у напрямку провулку Кріпосного в місті Києві, скерували рух свого транспорту у спецтранспорт співробітників правоохоронного органу ПМОП «Беркут», що підпорядкований ГУМВС України в місті Києві, спричинивши зіткнення. Після цього зупинилися біля будинку № 4 у провулку Кріпосному в місті Києві, перегородивши проїжджу частину дороги вказаному спецтранспорту, а саме двом автобусам марки «ПАЗ» та легковому автомобілю марки «УАЗ Патріот», у яких перебував особовий склад працівників вказаного підрозділу, чим вони заблокували його рух та своїми умисними діями перешкодили виконанню завдань з охорони громадського порядку, покладених на зазначений підрозділ, та виконанню службових обов’язків працівниками міліції. Крім того, Особа_3 з іншими особами, вийшовши з автомобілів та тримаючи в руках палиці, біти й інші предмети, нанесли тілесні ушкодження та чинили опір працівникам міліції, чим завдали матеріальну шкоду у вигляді пошкодження службового автотранспорту та тілесні ушкодження різного ступеня тяжкості співробітникам правоохоронного органу ПМОП «Беркут» Папуші С.С., Павленку І.В., Барандичу Р.В.
Також у клопотанні слідчого наявність обґрунтованої підозри у вчиненні Особа_3 цього правопорушення підтверджується доказами, а саме:
- протоколом допиту потерпілого – міліціонера ПМОП «Беркут» Папуші С.С.;
- протоколом допиту потерпілого – міліціонера ПМОП «Беркут» Павленка І.В.;
- протоколом допиту свідка – міліціонера ПМОП «Беркут» Оніщенка О.Б.;
- протоколом допиту свідка – заступника командира взводу ПМОП «Беркут» Вікторова Р.М.;
- протоколом допиту свідка – міліціонера ПМОП «Беркут» Шаповала С.М.;
- протоколом допиту свідка – міліціонера ПМОП «Беркут» Терлецького М.Б.;
- протоколом огляду від 23 січня 2014 року;
- іншими матеріалами кримінального провадження.
Клопотання слідчого щодо необхідності застосування запобіжного заходу стосовно Особа_3 у вигляді тримання під вартою обґрунтоване тим, що з метою уникнення кримінальної відповідальності він може переховуватися від органів досудового розслідування, продовжити свою протиправну діяльність, вчиняючи кримінальні правопорушення, знову вдаватися до хуліганських дій, перешкоджаючи виконанню завдань та службових обов’язків співробітниками міліції з охорони громадського порядку, брати участь або організовувати масові заворушення на території міста Києва, перебуваючи на волі, матиме можливість та, ймовірно, впливатиме на свідків, а також він обґрунтовано підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, яке набуло суспільного резонансу і належить до категорії тяжких злочинів, за яке передбачене покарання у вигляді позбавлення волі на строк від трьох до шести років.
Як вбачається з повідомлення про підозру, Особа_3 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 296 Кримінального кодексу України, 23 січня 2014 року о 21:50 у присутності захисника.
Згідно з протоколом допиту підозрюваного від 23 січня 2014 року підозрюваний Особа_3 вину не визнав та відмовився давати покази.
Відповідно до протоколу затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину, 23 січня 2014 року о 17:15 (зазначений час фактичного затримання – 05:20) у присутності адвоката Скуратівського С.І. у приміщенні Оболонського РУ ГУМВС України в місті Києві у кабінеті 404 затримано Особа_3 та вилучено у цієї особи куртку помаранчевого кольору із плямами темно-бурого кольору, шапку, взуття зі шнурками сірого кольору, брюки.
Друга дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя відзначає, що згідно з протоколом затримання особи інших речей у Особа_3 вилучено не було.
Згідно зі статтею 209 Кримінального процесуального кодексу України особа є затриманою з моменту, коли вона силою або через підкорення наказу змушена залишатися поряд із уповноваженою службовою особою чи в приміщенні, визначеному уповноваженою службовою особою.
Протоколом огляду місця подій від 23 січня 2014 року здійснено огляд автомобіля «УАЗ Патріот» та його місцезнаходження. Через погану якість копії документа неможливо встановити опис проведення огляду, зазначеного в протоколі.
Відповідно до протоколу допиту потерпілого Папуші С.С. (командир взводу № 1 оперативної роти № 2 ПМОП «Беркут») від 23 січня 2014 року мікроавтобус перекрив дорогу службовому транспорту, вийшли невідомі люди в кількості 7–10 осіб, і приблизно о 05:20 почалось активне протистояння. Люди були одягнені в шоломи, каски, а обличчя закриті шарфами або масками. Згідно з поясненнями потерпілого учасники опору використовували палиці, каміння, біти та арматуру. Слід зазначити, що в поясненнях потерпілий вказує, що всі обличчя невідомих були прикриті, а тому впізнати їх він не може, проте на запитання слідчого, чи всі учасники опору були затримані, потерпілий відповів, що затримані всі особи, які вийшли з мікроавтобуса, але були інші, які втекли. Потерпілому було завдано тілесних ушкоджень.
Протоколами допиту потерпілого Павленка І.В. та протоколами допиту свідків Оніщенка О.Б., Вікторова Р.М., Шаповала С.М. та Терлецького М.Б. надано схожі покази, що і потерпілим Папушею С.С. Усі потерпілі та свідки є працівниками міліції (ПМОП «Беркут»).
Друга дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя відзначає, що з показів, які містяться у протоколах допиту свідків та потерпілих працівників ПМОП «Беркут», убачається, що жоден із них не вказував на Особа_3 як на особу, яка вчиняла хуліганські дії, завдавала тілесні ушкодження працівникам міліції чи пошкодила спецтранспорт, а також того, що він використовував палиці, каміння, біти та арматуру.
Згідно з розпискою Особа_3 отримав копію клопотання слідчого про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою 24 січня 2014 року о 16:00.
Відповідно до журналу судового засідання від 24 січня2014 року розгляд клопотання про застосування запобіжного заходу стосовно Особа_3 у судовому засіданні фактично розпочався о 23:27 та закінчився 25 січня 2014 року о 03:42.
Вказані обставини підтверджують виконання вимог статті 184 Кримінального процесуального кодексу України, у частині другій якої зазначено, що копія клопотання та матеріалів, якими обґрунтовується необхідність застосування запобіжного заходу, надається підозрюваному, обвинуваченому не пізніше ніж за три години до початку розгляду клопотання.
Ухвалою слідчого судді Оболонського районного суду міста КиєваБевзенко (Оробець) Ю.П. від 25 січня 2014 року застосовано доОсоба_3 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою; строк дії ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою встановлено до 23 березня 2014 року.
В ухвалі суддя Бевзенко (Оробець) Ю.П. дійшла висновку про наявність обґрунтованої підозри у вчиненні Особа_3 кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 296 Кримінального кодексу України. Крім того, суддею зазначено, що при застосуванні запобіжного заходу враховано положення статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також практику Європейського суду з прав людини, згідно з якими обмеження права особи на свободу та особисту недоторканність можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою. Суддею вказано, що вирішуючи питання про вид заходу забезпечення кримінального провадження, суддя враховує тяжкість покарання, що загрожує підозрюваному в разі визнання його винуватим у кримінальному правопорушенні, вік та стан здоров’я, сімейний і майновий стан, те, що він не сприяє органам досудового розслідування, вину не визнає, раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, його репутацію та міцність соціальних зв’язків, підозру у вчиненні злочину з наявністю при собі раніше підготовлених предметів для нанесення тілесних ушкоджень, а тому дійшла висновку про те, що є підстави вважати, що застосування до підозрюваного більш м’якого запобіжного заходу, окрім виняткового, не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 Кримінального кодексу України.
28 січня 2014 року захисником Особа_3 подано апеляційну скаргу на ухвалу Оболонського районного суду міста Києва від 25 січня 2014 року.
Ухвалою апеляційного суду міста Києва від 11 лютого 2014 року ухвалу слідчого судді Оболонського районного суду міста Києва від 25 січня 2014 року скасовано, застосовано до Особа_3 запобіжний захід у вигляді домашнього арешту, строк дії ухвали – до 23 березня 2014 року.
На думку колегії суддів апеляційного суду міста Києва, застосовуючи до Особа_3 винятковий запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, слідчий суддя неповною мірою дотримався вимог кримінального процесуального законодавства України, а саме припустився таких порушень вимог статей 177, 178, 183, 194 Кримінального процесуального кодексу України, які істотно вплинули на правильність прийнятого рішення.
Апеляційний суд міста Києва у своїй ухвалі вказав, що одного лише зазначення в клопотанні про застосування запобіжного заходу того, що підозрюваний може вчинити дії, передбачені частиною першою статті 177 Кримінального процесуального кодексу України, без достатнього обґрунтування недостатньо.
Частиною другою статті 29 Конституції України передбачено, що ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.
Відповідно до статті 370 Кримінального процесуального кодексу України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя наголошує, що діяльність слідчого судді є процесуально важливою, адже саме на нього покладається важлива функція – здійснення судового контролю за дотриманням прав людини і основоположних свобод на досудовій стадії кримінального провадження. Згідно з пунктом 18 частини першої статті 3 Кримінального процесуального кодексу України до повноважень слідчого судді належить здійснення судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб. Виконання цієї процесуальної функції зобов’язує його діяти сумлінно і професійно.
Згідно з частиною першою статті 194 Кримінального процесуального кодексу України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов’язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; недостатність застосування більш м’яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року передбачено, що кожний обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення має право бути негайно і детально поінформованим зрозумілою для нього мовою про характер і причини обвинувачення, висунутого проти нього.
Пунктом 1 частини третьої статті 42 Кримінального процесуального кодексу України встановлено, що підозрюваний має право знати, у вчиненні якого кримінального правопорушення його підозрюють.
Вказана норма співвідноситься з пунктом 3 (а) статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який визнає за особою право бути повідомленою не лише про фактичні підстави обвинувачення, а й про юридичну кваліфікацію фактів.
Таким чином, суддя Бевзенко (Оробець) Ю.П. зобов’язана була з’ясувати, чи доводять надані докази наявність обґрунтованої підозри у вчиненні Особа_3 кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 296 Кримінального кодексу України, та чи існує хоча б один ризик, передбачений статтею 177 Кримінального процесуального кодексу України. Крім того, суддя Бевзенко (Оробець) Ю.П. повинна була встановити, що надані докази доводять наявність обставин, які свідчать про недостатність застосування більш м’якого запобіжного заходу до Особа_3
Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що доведеність наявності обґрунтованої підозри у вчиненні злочину на момент вирішення питання про взяття під варту має відповідати стандарту «розумна підозра». Наявність обґрунтованої підозри передбачає наявність фактів або інформації, які могли б переконати об’єктивного спостерігача в тому, що відповідна особа могла вчинити злочин (справа «Фокс, Кемпбел і Харлей проти Об’єднаного Королівства», рішення Європейського суду з прав людини у справі «Ердагоз проти Туреччини», 1997 рік). Хоча факти на момент вирішення питання про утримання під вартою і не повинні бути переконливими настільки, щоб можна було визначити винуватість особи у вчиненні злочину, суд повинен оцінити докази, надані сторонами, на предмет їхньої допустимості, достовірності та належності і відкинути ті з них, що не відповідають цим критеріям. При цьому суд має обґрунтовувати своє рішення на підставі дослідження у суді обґрунтованої підозри, а не на основі даних, поданих стороною обвинувачення.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 372 Кримінального процесуального кодексу України в мотивувальній частині ухвали зазначаються встановлені судом обставини з посиланням на докази. Натомість ухвала Оболонського районного суду міста Києва від 25 січня 2014 року у справі № 756/1212/14-к жодних посилань на докази не містить.
Матеріали дисциплінарної справи вказують на те, що зазначена суддя не навела наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення як підстави для застосування запобіжного заходу.
В ухвалі слідчого судді Бевзенко (Оробець) Ю.П. не вказано, на яких матеріалах ґрунтується переконання слідчого судді про наявність обґрунтованої підозри у вчиненні Особа_3 кримінального правопорушення.
Крім того, суддею Бевзенко (Оробець) Ю.П. не взято до уваги те, що згідно з показами, які містяться у протоколах допиту свідків та потерпілих працівників ПМОП «Беркут», жоден із них не вказував на Особа_3 як на особу, яка вчиняла хуліганські дії, завдавала тілесні ушкодження працівникам міліції чи пошкодила спецтранспорт, а також того, що він використовував палиці, каміння, біти та арматуру.
Також слідчим суддею не взято до уваги, що відповідно до протоколу затримання особи в Особа_3 вилучено лише куртку помаранчевого кольору із плямами темно-бурого кольору, шапку, взуття зі шнурками сірого кольору, брюки, інших речей вилучено не було.
Оскільки в цьому випадку показання свідків – працівників ПМОП «Беркут» були єдиним доказом, за відсутності будь-яких інших фактів на підтвердження отриманих доказів слідчий суддя зобов’язана була оцінити їх з точки зору їхньої достовірності.
Крім того, як свідчать матеріали судової справи,
Відповідно до частини першої статті 22 Кримінального процесуального кодексу України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом.
Проте суддя Бевзенко (Оробець) Ю.П. не навела мотивів відмови у задоволенні клопотання. Відповідно до частини четвертої статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, кого позбавлено свободи внаслідок арешту або тримання під вартою, має право ініціювати провадження, у ході якого суд без зволікання встановлює законність затримання і приймає рішення про звільнення, якщо затримання є незаконним.
Відсутність мотивів відмови у дослідженні обставин, які могли бути суттєвими для вирішення питання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, є порушенням права на свободу, передбаченого зазначеною нормою Конвенції.
З урахуванням наведеного є достатні підстави вважати, що суддя Бевзенко (Оробець) Ю.П. під час обрання запобіжного заходу Особа_3 не здійснила належного судового контролю за дотриманням його прав та свобод під час його затримання і проведення досудового розслідування, не забезпечила реалізації ним права на повний та неупереджений судовий розгляд з урахуванням статей 5, 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики Європейського суду з прав людини.
У копії матеріалів судової справи № 756/1212/14-к містяться заяви народних депутатів України Петренка П.Д. та Матіос М.В. про взяття Особа_3 на особисту поруку.
У заявах народні депутати України зазначили, що Особа_3 є законослухняним громадянином, одружений, має вищу освіту, постійне місце проживання, займається в установленому порядку підприємницькою діяльністю, та, за наявною інформацією, ніколи не притягувався до кримінальної відповідальності, характеризується позитивно. Враховуючи вік, соціальний стан та рід занять затриманого, на думку народних депутатів України Петренка П.Д. та Матіос М.В., відсутні підстави для застосування до Особа_3 найбільш суворого запобіжного заходу – взяття під варту. Крім того, як зазначено у заявах, Особа_3 не має на меті жодним чином ухилятися від дізнання, слідства або суду, перешкоджати встановленню істини у кримінальній справі або продовжити злочину діяльність.
Також у матеріалах справи міститься позитивна характеристика на нього від ФОП Солощенка П.В., з яким Особа_3, як зазначено в характеристиці, співпрацює.
Разом із тим, як убачається з ухвали слідчого судді Оболонського районного суду міста Києва Бевзенко (Оробець) Ю.П. від 25 січня 2014 року, суддя жодним чином не відреагувала на заяви народних депутатів України Петренка П.Д. та Матіос М.В.
Обравши найбільш суворий запобіжний захід, суддя не з’ясувала та не навела аргументів на користь того, що застосування більш м’яких заходів не зможе забезпечити його належної процесуальної поведінки.
Суд, визначаючи наявність певного ризику (ризиків), у своєму рішенні повинен спиратися на докази того, що вони є виправданими (обґрунтованими).
Європейський суд з прав людини вбачає порушення права на особисту недоторканність у випадках, коли суди у рішеннях про взяття під варту обмежуються «схематичними» мотивами («неналежна поведінка обвинуваченого», «тяжкість покарання, що загрожує» тощо) («I.A. v. France»).
Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що хоча суворість покарання є визначальним елементом під час оцінки ризику переховування від правосуддя чи вчинення нових злочинів, потребу подальшого позбавлення когось волі не можна оцінювати з винятково абстрактного погляду, беручи до уваги тільки тяжкість злочину («Mamedova v. Russia»).
Якщо юридична оцінка фактів, на які спирається обвинувачення, – і, як наслідок, можливого покарання – визначається винятково стороною обвинувачення, суди повинні ще обережніше ставитися до оцінки тяжкості обвинувачення та її значення для питання про тримання під вартою або продовження тримання під вартою («Dolgova v. Russia»).
Таким чином, суддя Бевзенко (Оробець) Ю.П. зобов’язана була з’ясувати, чи існує хоча б один ризик, передбачений статтею 177 Кримінального процесуального кодексу України. Крім того, суддя повинна була встановити, що надані докази доводять наявність обставин, які свідчать про недостатність застосування більш м’якого запобіжного заходу до Особа_3
Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя наголошує, що обрання будь-якого запобіжного заходу за відсутності обґрунтованого висновку про наявність згаданих ризиків є істотним порушенням норм процесуального права, зокрема приписів статті 29 Конституції України, статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, статей 194, 197 Кримінального процесуального кодексу України.
Відповідно до вимог статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики Європейського суду з прав людини обмеження права особи на свободу і особисту недоторканність можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою. При цьому ризик переховування обвинуваченого від правосуддя не може оцінюватись виключно на підставі суворості можливого судового рішення, це слід робити з урахуванням низки відповідних фактів, які можуть підтверджувати існування такого ризику або свідчити про такий його незначний ступінь, який не може служити підставою для запобіжного заходу у вигляді ув’язнення. Питання про те, чи є тримання під вартою обґрунтованим, не можна вирішувати абстрактно. Воно має вирішуватися в кожній справі з урахуванням конкретних обставин. Тримання під вартою може бути виправданим у тій чи іншій справі лише за наявності специфічних ознак того, що цього вимагають істинні вимоги публічного інтересу, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважують правило поваги до особистої свободи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Лабіта проти Італії», «Харченко проти України», «Шалімов проти України»).
Наведені обставини вказують на те, що суддя Бевзенко (Оробець) Ю.П. під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді взяття під варту зазначені вимоги закону проігнорувала, що призвело до порушення прав і законних інтересів Особа_3
Необґрунтоване застосування виняткового запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою порушує право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, і дає підстави вважати, що суддя Бевзенко (Оробець) Ю.П. вчинила дії, що порочать звання судді і викликають сумнів у її об’єктивності, неупередженості та незалежності.
Суддя повинен здійснювати свою судову функцію незалежно, виходячи виключно з оцінки фактів, відповідно до свідомого розуміння права, незалежно від стороннього впливу, спонукання, тиску, загроз чи втручання, прямого чи опосередкованого, що здійснюється з будь-якої сторони та з будь-якою метою.
Зазначені обставини свідчать про несумлінне ставлення судді Бевзенко (Оробець) Ю.П. до покладених на неї обов’язків слідчого судді, зокрема щодо об’єктивного розгляду справи та загального захисту прав людини.
2. Справа № 756/882/14-п (стосовно Особа_2 за заявою Маселка Р.А.)
30 січня 2014 року суддею Оболонського районного суду міста Києва Бевзенко (Оробець) Ю.П. у справі № 756/882/14-п прийнято постанову, якою притягнуто Особа_2 до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення, передбаченого статтею 1222 Кодексу України про адміністративні правопорушення, та накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді позбавлення права керування транспортними засобами строком на три місяці.
Як убачається з копії адміністративного матеріалу (належним чином завіреного та надісланого Оболонським районним судом міста Києва), у протоколі про адміністративне правопорушення від 16 січня 2014 року серії АА2 № 916288 зазначено, що Особа_2«згідно з рапортом інспектора третього взводу роти СП полку ДПС ДАІ ГУМВС України в місті Києві 29 грудня 2013 року о 12:45 на вул. Богатирській, 32-Е, керуючи автомобілем «________», д.н.з. ______, не виконав вимогу про зупинку, подану за допомогою жезла та свистка, та продовжив рух, чим порушив вимоги пункту 2.4 ПДР». Цей протокол складено керівником групи ДПС ВДАІ Оболонського РУ старшим лейтенантом Бердичевським С.О. та кваліфіковано дії Особа_2 за статтею 1222 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
У постанові Оболонського районного суду міста Києва від 30 січня 2014 року зазначено, що Особа_2 в судовому засіданні свою вину у скоєнні правопорушення не визнав та вказав, що він справді 29 грудня 2013 року о 13:55 керував належним йому автомобілем «_______», д.н.з. __________, на вул. Богатирській, 32-Е в місті Києві, однак працівники міліції його не зупиняли.
У постанові суддя Бевзенко (Оробець) Ю.П. зазначила, що суд критично оцінює пояснення Особа_2 та вважає, що невизнання ним вини є способом захисту і спробою уникнути відповідальності за вчинене адміністративне правопорушення, та вважає за необхідне застосувати до нього адміністративне стягнення за статтею 1222 Кодексу України про адміністративні правопорушення у вигляді позбавлення права керування транспортними засобами, оскільки інший вид стягнення буде недостатнім для досягнення мети, передбаченої статтею 23 зазначеного Кодексу.
Крім того, із постанови суду першої інстанції вбачається, що в судовому засіданні суддею Бевзенко (Оробець) Ю.П. був допитаний свідок Особа_4, який пояснив, що 29 грудня 2013 року приблизно з 12:00 по 18:00 перебував як пасажир в автомобілі «_______», д.н.з. ______, яким керував Особа_2, приблизно після 12:00 вони проїжджали стаціонарний пост міліції на вул. Богатирській, 32-Е в місті Києві, однак працівники міліції їх не зупиняли.
Проте суддею в постанові зазначено, що суд не бере до уваги пояснення свідка Особа_4, оскільки останні спростовуються рапортом працівника міліції, протоколом про адміністративне правопорушення, іншими матеріалами в їх сукупності.
Постановою апеляційного суду міста Києва від 28 лютого 2014 року апеляційну скаргу Особа_2задоволено; постанову Оболонського районного суду міста Києва від 30 січня 2014 року про визнання Особа_2 винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 1222 Кодексу України про адміністративні правопорушення, скасовано, матеріали справи повернуто до відділу ДАІ Оболонського РУ ГУМВС України в місті Києві для проведення додаткової перевірки та належного оформлення.
Судом апеляційної інстанції у постанові зазначено, що Особа_2 16 січня 2014 року до ВДАІ Оболонського РУ ГУМВС України надавав пояснення щодо правомірності складених рапорту та протоколу. Ці пояснення працівниками ДАІ не перевірялись, щодо них не було надано жодної обґрунтованої відповіді. Крім того, у постанові апеляційного суду вказано, що працівники ДАІ не перевірили інформацію Особа_2 щодо наявності свідків події, які перебували в його транспортному засобі, у цих осіб не були відібрані пояснення щодо оспорюваних обставин.
17 березня 2014 року апеляційним судом міста Києва винесено постанову, якою клопотання виконувача обов’язків прокурора прокуратури Оболонського району міста Києва К.Дяденка, підтримане Особа_2, про звільнення Особа_2 від адміністративної відповідальності задоволено; постанову Оболонського районного суду міста Києва від 30 січня 2014 року про визнання Особа_2 винним у вчиненні адміністративного правопорушення скасовано, провадження у справі закрито; звільнено Особа_2 від адміністративної відповідальності, передбаченої статтею 1222 Кодексу України про адміністративні правопорушення, на підставі статті 4 Закону України «Про недопущення переслідування та покарання осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань, та визнання такими, що втратили чинність, деяких законів України».
Відповідно до пункту 22 частини першої статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються: засади цивільно-правової відповідальності; діяння, які є злочинами, адміністративними або дисциплінарними правопорушеннями, та відповідальність за них.
Згідно з частиною першою статті 9 Кодексу України про адміністративні правопорушення адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Відповідно до статті 1222 Кодексу України про адміністративні правопорушення (у редакції, що діяла на момент вчинення порушення) невиконання водіями вимог працівника міліції, а водіями військових транспортних засобів – вимог посадової особи військової інспекції безпеки дорожнього руху Військової служби правопорядку у Збройних Силах України про зупинку транспортного засобу, – тягне за собою накладення штрафу від дев’яти до одинадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавлення права керування транспортними засобами на строк від трьох до шести місяців.
Провадження у справах про адміністративні правопорушення врегульовано розділом IV Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Завданнями провадження у справах про адміністративні правопорушення є своєчасне, всебічне, повне і об’єктивне з’ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності із законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності (стаття 245 Кодексу).
Статтею 251 Кодексу України про адміністративні правопорушення встановлено, що доказами у справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю (стаття 252 Кодексу).
Статтею 254 Кодексу України про адміністративні правопорушення визначено, що про вчинення адміністративного правопорушення складається протокол уповноваженою на те посадовою особою.
Орган (посадова особа) при підготовці до розгляду справи про адміністративне правопорушення вирішує такі питання: чи належить до його компетенції розгляд даної справи; чи правильно складено протокол та інші матеріали справи про адміністративне правопорушення; чи сповіщено осіб, які беруть участь у розгляді справи, про час і місце її розгляду; чи витребувано необхідні додаткові матеріали; чи підлягають задоволенню клопотання особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілого, їх законних представників і адвоката (стаття 278 зазначеного Кодексу).
Статтею 280 Кодексу України про адміністративні правопорушення визначено обов’язки органу (посадової особи) при розгляді справи про адміністративне правопорушення з’ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом’якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з’ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Із матеріалів справи вбачається, що адміністративне правопорушення, за яке було притягнуто Особа_2 до адміністративної відповідальності, відбулось 29 грудня 2013 року на вул. Богатирській, 32-Е у місті Києві.
Проте лише 16 січня 2014 року стосовно Особа_2 був складений протокол про адміністративне правопорушення серії АА2 № 916288 інспектором ДПС ВДАІ Оболонського РУ Бердичевським С.О. за адресою: вул. Рокосовського, 10-Г, місто Київ. Особа_2 у протоколі написані пояснення, в яких він зазначив, що з протоколом не згоден і протокол складений незаконно.
Як убачається з матеріалів справи, під час її розгляду в судах першої та апеляційної інстанцій Особа_2 не заперечував той факт, що саме він 29 грудня 2013 року перебував за кермом автомобіля марки «_____», д.н.з. _______, проте заперечував факт невиконання ним вимоги працівника міліції про зупинку транспортного засобу.
Обставини на підтвердження того, що Особа_2 зупиняв працівник міліції за допомогою свистка і жезла, суддею Бевзенко (Оробець) Ю.П. не досліджені та не враховані під час розгляду справи про притягнення Особа_2 до адміністративної відповідальності. Матеріали справи не містять доказів того, що Особа_2 бачив вимогу працівника міліції про зупинку транспортного засобу, а суддя не вчинила заходів щодо з’ясування вказаних обставин.
Як свідчить зміст постанови Оболонського районного суду міста Києва, суддя Бевзенко (Оробець) Ю.П. обрала найбільш суворий із передбачених статтею 1222 Кодексу України про адміністративні правопорушення вид адміністративного стягнення – позбавлення права керування транспортними засобами.
У постанові Оболонського районного суду міста Києва від 30 січня 2014 року зазначено, що суд критично оцінює пояснення Особа_2 та вважає, що невизнання ним вини є способом захисту і спробою уникнути відповідальності за вчинене адміністративне правопорушення. Проте з тексту постанови суду не вбачається, яким чином суддя дійшла такого висновку.
Також відсутні мотиви, що пояснювали б, які саме дані характеризують вчинення правопорушення й особу порушника та враховані судом при обранні такого виду стягнення.
Посилання на врахування судом характеру вчинених правопорушень, даних про особу, яка притягується до адміністративної відповідальності, ставлення до вчиненого та ступеня вини абсолютно не підтверджуються матеріалами справи, які не містять жодних доказів, якими вони підтверджені.
Конституційний Суд України у пункті 4.2 рішення № 23-рп/2010 (справа за конституційним зверненням громадянина Багінського Артема Олександровича щодо офіційного тлумачення положень частини першої статті 14-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення) наголосив, що статтями 245, 247, 249, 252, 280 Кодексу України про адміністративні правопорушення закріплено низку гарантій забезпечення прав суб’єктів, які притягаються до адміністративної відповідальності. У сукупності з конституційними нормами ці гарантії створюють систему процесуальних механізмів захисту вказаних осіб. Положення зазначених статей визначають систему процесуальних механізмів, які в сукупності з наведеними конституційними нормами унеможливлюють притягнення до адміністративної відповідальності особи, яка не вчиняла правопорушення.
За таких обставин Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя вважає, що суддя Бевзенко (Оробець) Ю.П. несумлінно поставилася до обов’язків судді.
У письмових поясненнях суддя Оболонського районного суду міста Києва Бевзенко (Оробець) Ю.П. зазначила, що заява Маселка Р.А. від 12 грудня 2014 року на підставі частини п’ятої статті 2 Закону України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» передана до Вищої ради юстиції для продовження їх розгляду за загальною процедурою. З огляду на це, на думку судді Бевзенко (Оробець) Ю.П., Вища рада юстиції, керуючись нормами Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (в редакції, чинній на момент передачі заяви Маселка Р.А. з Тимчасової спеціальної комісії з перевірки суддів судів загальної юрисдикції до Вищої ради юстиції), повинна була направити заяву Маселка Р.А. від 12 грудня 2014 року до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.
Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя не погоджується із цим твердженням судді Оболонського районного суду міста Києва Бевзенко (Оробець) Ю.П. із таких підстав.
Відповідно до частини п’ятої статті 2 Закону України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» заяви, що надійшли після закінчення визначеного цією статтею строку, а також заяви, щодо яких Тимчасова спеціальна комісія не встигла прийняти рішення до закінчення своїх повноважень, передаються до Вищої ради юстиції для продовження їх розгляду за загальною процедурою. Тобто законодавством було встановлено, що саме Вища рада юстиції розглядає заяви, які підпадають під дію Закону України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні».
Чинним Законом України «Про судоустрій і статус суддів» встановлено, що заяви, які передані Тимчасовою спеціальною комісією з перевірки суддів судів загальної юрисдикції Вищій раді юстиції відповідно до частини п’ятої статті 2 Закону України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні», дисциплінарні органи Вищої ради правосуддя розглядають у порядку та строки, встановлені законом для здійснення дисциплінарного провадження. За результатами розгляду таких заяв застосовуються дисциплінарні стягнення, визначені цим Законом.
Під час засідання Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя представник судді – адвокат Журавльов О.С. підтримав позицію судді щодо обставин, викладених у заявах Закревської Є.О. та Маселка Р.А.
Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя наголошує, що суддя повинен дотримуватися незалежної позиції як щодо суспільства загалом, так і щодо конкретних сторін судової справи, у якій він повинен винести рішення. Об’єктивність судді є необхідною умовою для належного виконання ним своїх обов’язків. Вона проявляється не тільки у змісті винесеного рішення, а й у всіх процесуальних діях, що супроводжують його прийняття (пункти 1.2, 2.1 Бангалорських принципів поведінки суддів від 19 травня 2006 року, схвалених Резолюцією Економічної та Соціальної Ради ООН від 27 липня 2006 року № 2006/23).
Правосуддя є одним із повноважень суверенної держави, що здійснюються від імені народу задля забезпечення верховенства закону. Зокрема, у пункті 22 Висновку № 3 Консультативної ради європейських суддів визначено, що суспільна довіра та повага до судової влади є гарантіями ефективності системи правосуддя: поведінка суддів у їхній професійній діяльності, зрозуміло, розглядається громадськістю як необхідна складова довіри до судів.
У пункті 1 Принципу VI Рекомендації № К(94)12, ухваленої Комітетом Міністрів Ради Європи 13 жовтня 1994 року на 518 засіданні заступників міністрів «Незалежність, дієвість та роль суддів», зазначено, що коли мають місце дисциплінарні порушення, повинно бути вжито всіх необхідних заходів за умови, що вони не впливають на незалежність правосуддя. Дисциплінарний проступок судді повинен підлягати розслідуванню та покаранню, і недопустимо, щоб уповноважений орган не вчиняв відповідних дій на основі будь-яких інших критеріїв, окрім чинного законодавства.
Комітет Міністрів Ради Європи виключає відповідальність за зміст судових рішень, але водночас встановлює кілька винятків, коли суддя може нести дисциплінарну відповідальність за суддівські помилки, пов’язані зі змістом судових рішень, а саме: тлумачення закону, оцінювання фактів та доказів, які здійснюють судді для вирішення справи, не повинні бути приводом для цивільної або дисциплінарної відповідальності, за винятком випадків злого умислу або грубої недбалості.
Із наведених норм можна зробити висновок, що суддя може бути звільнений із посади за серйозні й очевидні порушення норм процесуального права, а також за порушення прав людини та основоположних свобод, якщо вони вчинені умисно або внаслідок грубої недбалості (мають ознаки свавільності).
Прояви суддівського свавілля необхідно відрізняти від добросовісної суддівської помилки, тобто помилки без ознак умислу або грубої недбалості. Добросовісність вказує на те, що суддя діяв сумлінно – з належним ставленням до своїх обов’язків встановив фактичні обставини, які підлягають правовій оцінці, оцінив докази та тлумачив закон, але припустився помилки, яка не була настільки очевидною й однозначною.
Частина перша статті 55 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», що діяв на момент ухвалення суддею Бевзенко (Оробець) Ю.П. рішень, вимагала від судді об’єктивно, безсторонньо, неупереджено, незалежно та справедливо здійснювати правосуддя, підкоряючись лише закону та керуючись принципом верховенства права, чесно і сумлінно виконувати обов’язки судді, дотримуватися морально-етичних принципів поведінки судді, не вчиняти дій, що порочать звання судді та принижують авторитет судової влади. Також на суддю покладався обов’язок своєчасно, справедливо та безсторонньо розглядати і вирішувати судові справи відповідно до закону з дотриманням засад і правил судочинства (частина четверта статті 54 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», що діяв на момент вчинення суддею дисциплінарного проступку).
Відповідно до частини другої статті 32 Закону України «Про Вищу раду юстиції» (у редакції, яка діяла на момент вчинення проступку) порушенням суддею присяги, з-поміж іншого, є: вчинення дій, що порочать звання судді і можуть викликати сумніви у його об’єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності судових органів; порушення морально-етичних принципів поведінки судді.
Зміни, що відбулися у правовому регулюванні відповідних відносин після 30 січня 2014 року, не призвели до пом’якшення або скасування відповідальності за дії, вчинені суддею. Так, після набрання чинності Законом України від 12 лютого 2015 року № 192-VIII «Про забезпечення права на справедливий суд» істотне порушення норм процесуального права при здійсненні правосуддя, вчинене внаслідок умислу або недбалості, також визнавалося дисциплінарним проступком (підпункт «а» пункту 1 частини першої статті 92 Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» зі змінами, внесеними Законом України «Про забезпечення права на справедливий суд»), а в разі, коли такі дії порочили звання судді або підривали авторитет правосуддя, утворювало склад порушення присяги судді, що було підставою для його звільнення (пункт 1 частини другої статті 97 цього Закону).
Не змінився характер наслідків, передбачених законом для подібних грубих порушень, і після набрання чинності Законом України від 2 червня 2016 року № 1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» та Законом України» від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів.
У статті 115 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» зазначено, що відповідно до пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України вчинення істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування обов’язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді, є підставою для звільнення судді з посади.
За змістом пунктів 1, 7 частини дев’ятої статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у редакції від 2 червня 2016 року істотним дисциплінарним проступком або грубим нехтуванням обов’язками судді, що є несумісним зі статусом судді або виявляє його невідповідність займаній посаді, може бути визнаний, зокрема, будь-який із таких фактів: суддя допустив поведінку, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя, у тому числі в питаннях моралі, чесності, непідкупності, відповідності способу життя судді його статусу, дотримання інших етичних норм та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду; суддя допустив інше грубе порушення закону, що підриває суспільну довіру до суду.
Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя вважає, що редакційні зміни в описі неправомірних дій судді, які є підставою для звільнення його з посади, не призвели до пом’якшення відповідальності за такі діяння. При цьому всі досліджені редакції опису таких діянь повністю охоплюють дії, вчинені суддею Оболонського районного суду міста Києва Бевзенко (Оробець) Ю.П.
З огляду на зазначене Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя дійшла висновку, що дії судді Бевзенко (Оробець) Ю.П. під час розгляду справ № 756/1212/14-к (стосовно Особа_3) та № 756/882/14-п (стосовно Особа_2) свідчать про вчинення нею істотного дисциплінарного проступку, наслідком якого є звільнення з посади з підстави, передбаченої пунктом 3 частини шостої статті 126 Конституції України.
Під час засідання Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя представником судді – адвокатом Журавльовим О.С. було заявлено клопотання про закриття дисциплінарної справи у зв’язку із закінченням встановленого законом строку для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності.
Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя критично ставиться до вказаного клопотання та вбачає підстави для відмови у його задоволені з огляду на таке.
За змістом норм законів України «Про судоустрій і статус суддів» та «Про Вищу раду юстиції» у редакції, що була чинною на момент вчинення суддею проступку, законодавцем не були встановлені строки для вирішення питання про внесення подання про звільнення судді з підстав порушення присяги.
Відповідно до вимог частини четвертої статті 96 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд») дисциплінарне стягнення до судді застосовується не пізніше трьох років із дня вчинення проступку без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування судді у відпустці.
Частиною одинадцятою статті 109 чинного Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року визначено, що дисциплінарне стягнення до судді застосовується не пізніше трьох років із дня вчинення проступку без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування судді у відпустці чи здійснення відповідного дисциплінарного провадження.
Запровадження такого строку є заходом, який погіршує становище судді порівняно з нормами Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд»), а тому з огляду на положення статті 58 Конституції України не повинен бути застосований.
Судові рішення, які є предметом перевірки, ухвалені суддею Бевзенко (Оробець) Ю.П. 25 та 30 січня 2014 року.
Згідно з довідкою, наданою Оболонським районним судом міста Києва, суддя Бевзенко (Оробець) Ю.П. перебувала на лікарняному з 12 по 17 березня 2014 року, з 8 по 14 квітня 2014 року, з 1 березня по 11 червня 2015 року, з 16 по 17 вересня 2015 року – всього 112 днів.
Крім того, суддя Бевзенко (Оробець) Ю.П. перебувала у відпустках із 3 по 27 червня 2014 року, з 10 по 31 жовтня 2014 року, з 29 грудня 2014 року по 9 січня 2015 року, 17 липня 2015 року, 21 серпня 2015 року, з 18 по 25 вересня 2015 року, 19 листопада 2015 року, з 15 по 18 грудня 2015 року, 23 грудня 2015 року, з 26 по 28 січня 2016 року, з 15 по 29 лютого 2016 року, 14 березня 2016 року, з 22 по 25 березня 2016 року, з 29 березня по 1 квітня 2016 року, 5 квітня 2016 року, з 20 по 27 квітня 2016 року, 6 червня 2016 року, 27 липня 2016 року, з 25 по 28 серпня 2016 року, з 17 по 30 жовтня 2016 року – всього 117 днів.
Виходячи зі встановлених обставин, зазначений строк застосування дисциплінарного стягнення не минув.
Відповідно до частини другої статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та частини п’ятої статті 50 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» під час обрання виду дисциплінарного стягнення стосовно судді враховуються характер дисциплінарного проступку, його наслідки, особа судді, ступінь його вини, наявність інших дисциплінарних стягнень, інші обставини, що впливають на можливість притягнення судді до дисциплінарної відповідальності. Дисциплінарне стягнення застосовується з урахуванням принципу пропорційності. Дисциплінарне стягнення у виді подання про звільнення судді з посади застосовується, у тому числі у разі вчинення суддею істотного дисциплінарного проступку, грубого чи систематичного нехтування обов’язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді.
Зі змісту характеристики, наданої Оболонським районним судом міста Києва, вбачається, що суддя Бевзенко Ю.П. за час роботи в суді зарекомендувала себе грамотним, дисциплінованим, добросовісним працівником, до роботи ставиться сумлінно, їй притаманне відчуття відповідальності за доручену справу.
Однак, зважаючи на характер правопорушень, допущених суддею Бевзенко (Оробець) Ю.П., які свідчать, що суддею необ’єктивно та несправедливо здійснено правосуддя під час розгляду справ № 756/1212/14-к та № 756/882/14-п, а також на наслідки, які настали за результатами вчинених діянь – підрив суспільної довіри до суду, враховуючи дані про особу судді Бевзенко (Оробець) Ю.П., яка позитивно характеризується, взявши до уваги, що у справі № 756/1212/14-к нею без правових підстав позбавлено Особа_3 особистої свободи, Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя вважає, що застосування до судді дисциплінарного стягнення у виді подання про звільнення її з посади є пропорційним вчиненому та виправданим з урахуванням часу, що минув із моменту прийняття нею рішень.
Розглядаючи дисциплінарну справу, Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя вжила всіх необхідних заходів для забезпечення дотримання процесуальних гарантій судді та строку давності притягнення судді до дисциплінарної відповідальності. Право судді на захист було дотримано, суддя мала можливість ефективно будувати свій захист, використовуючи всі необхідні засоби і докази.
На підставі викладеного, керуючись пунктом 3 частини шостої статті 126 Конституції України, статтями 34, 49, 50 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», статтями 106, 108, 109, пунктом 33 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів», пунктами 12.22, 12.23, 12.36, 12.39 Регламенту Вищої ради правосуддя, Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя
вирішила:
притягнути суддю Оболонського районного суду міста Києва Бевзенко (Оробець) Юлію Павлівну до дисциплінарної відповідальності та застосувати до неї дисциплінарне стягнення у виді подання про звільнення її з посади.
Рішення Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя може бути оскаржене до Вищої ради правосуддя в порядку і строки, встановлені статтею 51 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», у тому числі і заявником.
Головуючий на засіданні
Другої Дисциплінарної
палати Вищої ради правосуддя А.М. Бойко
Члени Другої Дисциплінарної
палати Вищої ради правосуддя І.А. Артеменко
Н.О. Волковицька
В.А. Нежура
