Вища рада юстиції, розглянувши дисциплінарну справу, відкриту за висновком Тимчасової спеціальної комісії з перевірки суддів судів загальної юрисдикції (далі – ТСК) від 3 червня 2015 року № 40/02-15 стосовно судді Солом’янського районного суду м. Києва Кізюн Людмили Іванівни,
встановила:
Кізюн Людмила Іванівна Указом Президента України від 14 жовтня 2002 року № 926/2002 призначена на посаду судді Солом’янського районного суду м. Києва строком на п’ять років, склала присягу судді 1 листопада 2002 року. Постановою Верховної Ради України від 16 квітня 2009 року № 1279-VI обрана на посаду судді цього ж суду безстроково.
Згідно з характеристикою, підписаною в.о. голови Солом’янського районного суду м. Києва Оксютою Т.Г., суддя Кізюн Л.І. за час роботи зарекомендувала себе висококваліфікованою суддею, має значний досвід професійної роботи, відповідально ставиться до виконання своїх службових обов’язків, дотримується норм суддівської етики, дисциплінарних стягнень не має.
До ТСК 13 жовтня 2014 року надійшла заява експерта Всеукраїнського благодійного фонду «Українська Правнича Фундація» Берка С.Т. від 13 жовтня 2014 року, 8 грудня 2014 року – заява заступника Генерального прокурора України Бачуна О.В. від 5 грудня 2014 року про проведення спеціальної перевірки стосовно судді Солом’янського районного суду м. Києва Кізюн Л.І. відповідно до Закону України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні».
Заявники вказали, що слідчий суддя Кізюн Л.І. під час розгляду клопотання старшого слідчого СВ Солом’янського РУ ГУМВС України у м. Києві майора міліції ОСОБА_1 про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо ОСОБА_2 у рамках кримінального провадження № ІНФОРМАЦІЯ_1, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 22 січня 2014 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 294 Кримінального кодексу України (далі – КК України), допустила порушення посадових обов’язків і присяги судді.
На думку заявників, в ухвалі суддя Кізюн Л.І. чітко не обґрунтувала виняткову необхідність застосування тримання під вартою як запобіжного заходу стосовно ОСОБА_2.
Висновком ТСК від 3 червня 2015 року № 40/02-15 визнано в діях судді Солом’янського районного суду міста Києва Кізюн Л.І. під час ухвалення нею рішення про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_2 наявність ознак порушення присяги. Висновок із матеріалами перевірки направлено до Вищої ради юстиції для подальшого розгляду та прийняття рішення.
Згідно з частиною другою статті 7 Закону України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» висновок ТСК про порушення суддею присяги є обов’язковим для розгляду Вищою радою юстиції.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу матеріалів між членами Вищої ради юстиції від 31 серпня 2015 року висновок ТСК з доданими до нього матеріалами за заявами заступника Генерального прокурора України Бачуна О.В. та експерта Всеукраїнського благодійного фонду «Українська Правнича Фундація» Берка С.Т. стосовно судді Солом’янського районного суду міста Києва Кізюн Л.І. передано члену Вищої ради юстиції Мамонтовій І.Ю. для доповіді.
Ухвалою Вищої ради юстиції від 24 вересня 2015 року № 695/0/15-15 відкрито дисциплінарну справу щодо судді Солом’янського районного суду м. Києва Кізюн Л.І.
Дисциплінарна секція 10 листопада 2015 року дійшла висновку рекомендувати Вищій раді юстиції прийняти рішення про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення судді Солом’янського районного суду м. Києва Кізюн Л.І. з посади за порушення присяги судді.
На засідання Вищої ради юстиції були запрошені суддя, заявники та особа, щодо якої суддя приймала рішення про застосування запобіжного заходу.
На засіданні Вищої ради юстиції 17 грудня 2015 року з’явилися суддя Кізюн Л.І., представник судді – адвокат Криворучко Ю.В. Суддя надала пояснення, в яких зазначила, що вважає проведену перевірку щодо неї на підставі вказаних заяв Бачуна О.В. та Берка С.Т., за результатами чого ухвалено висновок ТСК від 3 червня 2014 року № 40/02-15, протиправною, а сам висновок прийнятим із грубим порушенням як положень норм міжнародного права, так і українського законодавства. Виключне право
перевірки законності та обґрунтованості судових рішень має відповідний суд згідно з процесуальним законодавством. Оскарження у будь-який спосіб судових рішень, діяльності суддів і судів щодо розгляду та вирішення справи поза передбаченим процесуальним законом порядком у справі не допускається. Слід врахувати також, що скасування або зміна судового рішення згідно з частиною другою статті 83 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» не є підставою для притягнення до дисциплінарної відповідальності судді, який брав участь у його ухваленні. Крім того, апеляційний суд вказав, що, розглядаючи клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відповідно до вимог статті 177 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК України), слідчий суддя правильно встановив, що матеріали провадження містять достатні дані, які вказують на існування обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_2 кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 294 КК України, та перевірив наявність ризиків. Таким чином, необхідність застосування до ОСОБА_2 запобіжного заходу, хоча і в більш м’якій формі, підтверджена судом апеляційної інстанції.
Представник судді – адвокат Криворучко Ю.В. підтримав суддю Кізюн Л.І. та просив застосувати річний строк притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, посилаючись при цьому на частину четверту статті 87 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у редакції, яка діяла до внесення змін Законом України «Про забезпечення права на справедливий суд».
Також за клопотанням судді Кізюн Л.І. на засіданні Ради була опитана помічник судді Рахімова Наталія Володимирівна, яка пояснила, що вона особисто заводила підозрюваного ОСОБА_2 до зали судового засідання та не бачила на ньому будь-яких видимих ушкоджень.
Розгляд дисциплінарної справи стосовно судді Солом’янського районного суду міста Києва Кізюн Л.І. було відкладено на 4 лютого 2016 року.
На вказаному засіданні Вищої ради юстиції була присутня суддя Кізюн Л.І.
Із зібраних матеріалів дисциплінарної справи встановлено наступне.
До Солом’янського районного суду міста Києва 23 січня 2014 року надійшло клопотання старшого слідчого СВ Солом’янського РУ ГУМВС України у м. Києві майора міліції ОСОБА_1, погоджене прокурором прокуратури Солом’янського району м. Києва ОСОБА_3, про застосування відносно ОСОБА_2 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Клопотання мотивовано тим, що 19 січня 2014 року приблизно о 15 год. 00 хв. ОСОБА_2, діючи спільно з невстановленими досудовим розслідуванням особами у кількості приблизно 3000-5000 осіб, заздалегідь підготувавши екіпіровку для власного захисту під час нападу на працівників міліції, а саме: бронежилети, шоломи, захисні щитки та інші засоби індивідуального захисту, прибув на вул. Грушевського у м. Києві, поряд зі стадіоном «Динамо», та вчинив насильство над працівниками правоохоронних органів та внутрішніх військ МВС України шляхом нападу та завдання їм ударів битками, кийками, палицями, ціпками, розпилення сльозогінного газу, світло-шумовими гранатами, запалювальними сумішами, вибуховими пакетами, киданням каміння, а також намагався заволодіти засобами пасивної безпеки, що мали співробітники міліції. В ході таких протиправних дій працівникам міліції та іншим особам, загальною кількістю приблизно 100 осіб, завдано побої та тілесні ушкодження різного ступеня тяжкості.
Також для подолання перешкод при досягненні свого злочинного умислу ОСОБА_2, діючи спільно з невстановленими особами, вчинив дії з метою знищення майна, зокрема автотранспортних засобів і металевих турнікетів, що є власністю ГУМВС України у м. Києві (використовувалися для стримування учасників заворушення та перешкоджання пересуванню вищевказаних осіб у напрямку будівлі Верховної Ради України), шляхом застосування фізичної сили.
Під час вчинення вказаних протиправних дій ОСОБА_2 був затриманий працівниками міліції.
У клопотанні слідчого зазначено, що вина ОСОБА_2 повністю підтверджується зібраними у кримінальному провадженні доказами, а саме показаннями свідка – командира відділення БМОП «Беркут» Автономної Республіки Крим ОСОБА_4 (інших доказів у клопотанні не вказано).
Справа № 760/1371/14-к була передана на розгляд слідчому судді Солом’янського районного суду м. Києва Кізюн Л.І.
Ухвалою слідчого судді Солом’янського районного суду м. Києва Кізюн Л.І. від 23 січня 2014 року клопотання слідчого задоволено, застосовано до підозрюваного ОСОБА_2 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до 02 год. 30 хв. 20 лютого 2014 року.
Як зазначено в ухвалі слідчого судді Кізюн Л.І., з матеріалів, якими обґрунтовується необхідність застосування запобіжного заходу, зокрема з показань свідка командира відділення БМОП «Беркут» Автономної Республіки Крим ОСОБА_4, вбачається наявність обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_2 кримінального правопорушення.
Вирішуючи питання про вид заходу забезпечення кримінального провадження, слідчий суддя Кізюн Л.І. врахувала тяжкість покарання, що загрожує підозрюваному у разі визнання його винуватим, особу підозрюваного, його сімейний стан, відсутність постійного місця проживання у м. Києві та місця роботи, його майновий стан. Оскільки ОСОБА_2 підозрювався у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 294 КК України, за яке законом передбачено покарання у виді позбавлення волі строком до 15 років, є підстави вважати, що застосування більш м’якого, окрім виняткового запобіжного заходу, не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 КПК України, а також його спробам переховуватися від органів досудового розслідування та суду, незаконно впливати на потерпілих і свідків, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, вчинити інше кримінальне правопорушення.
Зважаючи на доведеність прокурором наявності всіх обставин, передбачених частиною другою статті 194 КПК України, суд вважав за необхідне задовольнити клопотання слідчого про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою підозрюваному ОСОБА_2.
Вказана ухвала суду була оскаржена захисником ОСОБА_2 ОСОБА_5 в апеляційному порядку.
Ухвалою апеляційного суду міста Києва від 3 лютого 2014 року апеляційну скаргу захисника ОСОБА_2 задоволено частково. Ухвалу слідчого судді Солом’янського районного суду м. Києва Кізюн Л.І. від 23 січня 2014 року скасовано, клопотання слідчого задоволено частково, застосовано до ОСОБА_2 запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту та звільнено з-під варти.
Апеляційний суд встановив, що, розглядаючи клопотання слідчого щодо ОСОБА_2, слідчий суддя відповідно до вимог статті 177 КПК України правильно встановив, що матеріали провадження містять достатні дані, що вказують на існування обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_2 кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 294 КК України, та перевірив наявність ризиків.
Разом з тим, як вважала колегія суддів, застосовуючи до ОСОБА_2 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, слідчий суддя не у повній мірі дотримався вимог статей 177, 178, 183, 194 КПК України, які істотно впливають на правильність прийнятого рішення та тягнуть за собою його скасування.
Також колегією суддів встановлено, що клопотання слідчого не містило даних, які б доводили необхідність застосування найбільш суворого запобіжного заходу. При цьому самого лише зазначення в клопотанні, що підозрюваний може здійснити дії, передбачені статтею 177 КПК України, без відповідного обґрунтування, недостатньо. Заявлені ризики, хоча й існують, проте з урахуванням даних про особу підозрюваного ОСОБА_2 мають незначний ступінь небезпеки та в своїй сукупності є підставами для застосування щодо ОСОБА_2 більш м’якого запобіжного заходу.
Апеляційний суд зазначив, що за таких обставин необхідності обмеження права особи на свободу, передбаченого статтею 183 КПК України, статтею 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, в контексті зазначеного кримінального провадження не існує.
Окрім того, в ході здійснення перевірки встановлено, що протокол затримання ОСОБА_2 був складений 21 січня 2014 року о 12 год. 10 хв. у приміщенні Солом’янського РУ ГУМВС України у м. Києві. Фактичним часом затримання ОСОБА_2, вказаним у протоколі затримання, є 02 год. 30 хв. 21 січня 2014 року – згідно зі свідченнями командира відділення БМОП «Беркут» Автономної Республіки Крим ОСОБА_4. Водночас відомостей про те, ким саме, де і за яких обставин ОСОБА_2 фактично був затриманий, немає як у зазначеному документі, так і в матеріалах справи.
Варто зауважити, що у протоколі допиту свідка ОСОБА_4, останній вказав, що приблизно о 02 год. 30 хв. групою затримання (вилучення), ким саме він не знає, йому було передано громадянина, який, як він бачив, кидався камінням у працівників міліції, а також намагався заволодіти засобами пасивної оборони. Затриманий представився як ОСОБА_2, після чого його було посаджено до службового автомобіля для подальшого з’ясування.
Підставою затримання ОСОБА_2 було формально зазначено вимоги частини першої статті 208 КПК України без наведення конкретних фактів і відомостей.
Під час обшуку ОСОБА_2, здійсненого в порядку частини третьої статті 208 КПК України, встановлено, що останній одягнений в матер’яну куртку, джинси, кофту на блискавці та зимові черевики. Під час обшуку вилучено у нього паспорт громадянина України на ім’я ОСОБА_2, картку фізичної особи платника податків ОСОБА_2, матер’яну куртку, джинси, черевики. Тобто жодних засобів власного захисту або засобів для приховування обличчя, недозволених предметів або предметів, які могли бути використані як зброя, у ОСОБА_2 виявлено не було.
Право на свободу й особисту недоторканність є одним із найбільш значущих прав людини.
З набранням чинності 20 листопада 2012 року Кримінальним процесуальним кодексом України істотно розширено функції та завдання суду щодо контролю за дотриманням прав і свобод сторін кримінального провадження під час досудового розслідування та запроваджено інститут слідчого судді, покликаного здійснювати весь обсяг таких функцій.
Слідчим суддею відповідно до пункту 18 частини першої статті 3 КПК України є суддя суду першої інстанції, до повноважень якого належить здійснення у порядку, передбаченому КПК України, судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні.
За змістом положень чинного КПК України основним призначенням слідчого судді є здійснення судового захисту прав і законних інтересів осіб, які беруть участь у кримінальному процесі, забезпечення законності й обґрунтованості обмеження конституційних прав і свобод людини на досудових стадіях кримінального провадження.
Слідчим суддею Кізюн Л.І. не було вчинено дій, які сприяють виконанню завдань кримінального провадження, а саме: не забезпечено належної охорони прав, свобод та законних інтересів підозрюваного; не забезпечено повного та неупередженого судового розгляду з тим, щоб жодна особа не піддавалася необґрунтованому процесуальному примусу.
Запобіжні заходи – це заходи забезпечення кримінального провадження, застосування яких супроводжується обмеженням конституційних прав і свобод (свободи пересування та вільного вибору місця перебування) осіб, які підозрюються, обвинувачуються у вчиненні кримінальних правопорушень.
Відповідно до частини першої статті 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов’язків, а також запобігання спробам: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Згідно з частиною другою статті 177 КПК України підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті. Слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосування запобіжного заходу без наявності для цього підстав, передбачених цим Кодексом.
Приймаючи рішення за результатами розгляду клопотання про застосування до підозрюваного, обвинуваченого запобіжного заходу, слідчий суддя зобов’язаний враховувати підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 КПК України, та навести їх в мотивувальній частині ухвали. Також необхідно враховувати врегульовані спеціальними нормами особливості застосування того чи іншого запобіжного заходу, дотримуватись вимог щодо змісту ухвали, які нормативно закріплені в статті 196 КПК України.
Закон чітко визначив (стаття 183 КПК України), що тримання особи під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м’яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 КПК України.
Відповідно до статті 194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про:
1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення;
2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор;
3) недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Правові наслідки недоведення або часткового доведення зазначених обставин передбачені частинами другою-четвертою цієї ж статті.
Суд зобов’язаний не лише сформулювати ризики та вказати на недостатність більш м’якого запобіжного заходу, а й викласти обставини і посилання на докази, які обґрунтовують, чому вони привели суд до таких висновків (пункти 2-4 частини першої статті 196 КПК України).
Відповідно до пункту 5 Листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 4 квітня 2013 року № 511-550/0/4-13 «Про деякі питання порядку застосування запобіжних заходів під час досудового розслідування та судового провадження відповідно до Кримінального процесуального кодексу України» слідчий суддя, суд має ретельно перевіряти відповідність поданого клопотання слідчого, прокурора про застосування запобіжного заходу вимогам статті 184 КПК України (клопотання слідчого, прокурора про застосування запобіжних заходів). У випадку недотримання слідчим, прокурором вимог даної статті, слідчий суддя розглядає відповідне клопотання та відмовляє у його задоволенні.
Перевіркою встановлено порушення суддею Кізюн Л.І. названих норм кримінального процесуального закону та вчинення дій, які не відповідають завданням кримінального провадження.
Як вбачається з тексту ухвали від 23 січня 2014 року, слідчий суддя Кізюн Л.І., застосовуючи запобіжній захід у вигляді тримання під вартою підозрюваному ОСОБА_2, дійшла висновку про наявність обґрунтованої підозри у вчиненні ним кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 294 КК України, посилаючись лише на показання командира відділення БМОП «Беркут» Автономної Республіки Крим ОСОБА_4.
Під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу щодо ОСОБА_2 слідчий суддя Кізюн Л.I. не встановила, чи доводять надані стороною обвинувачення докази обставини, які свідчать про недостатність застосування більш м’яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні, та не вказала в ухвалі обставин на обґрунтування того, що жоден з більш м’яких запобіжних заходів не зможе запобігти вказаним у клопотанні ризикам; не розглянула можливість застосування інших (альтернативних) запобіжних заходів.
Слідчим суддею не в повній мірі враховано особу підозрюваного, а саме те, що він має місце реєстрації та постійне місце проживання, стан його здоров’я, що у своїй сукупності свідчить на користь неістотності ризиків неналежної процесуальної поведінки підозрюваного.
Відповідно до вимог пунктів 3 і 4 статті п’ятої Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики Європейського суду з прав людини, обмеження права особи на свободу і особисту недоторканність можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою. При цьому ризик переховування обвинуваченого від правосуддя не може оцінюватись виключно на підставі суворості можливого судового рішення, а це слід робити з урахуванням низки відповідних фактів, які можуть підтверджувати існування такого ризику або свідчити про такий його незначний ступінь, який не може служити підставою для запобіжного заходу у вигляді ув’язнення. Питання про те, чи є тримання під вартою обґрунтованим, не можна вирішувати абстрактно. Воно має вирішуватися в кожній справі з урахуванням конкретних обставин. Тримання під вартою може бути виправданим у тій чи іншій справі лише за наявності специфічних ознак того, що цього вимагають істинні вимоги публічного інтересу, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважують правило поваги до особистої свободи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Лабіта проти Італії» та у рішення ЄСПЛ у справі «Харченко проти України»).
Частиною другою статті 29 Конституції України передбачено, що ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.
Відповідно до статті 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Вказане вище свідчить про ігнорування слідчим суддею Кізюн Л.І. вимог національного законодавства та практики Європейського суду з прав людини, зокрема таких приписів: «При розгляді клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обов'язково має бути розглянута можливість застосування інших (альтернативних) запобіжних заходів» (пункт 80 рішення Європейського суду з прав людини від 10 лютого 2011 року у справі «Харченко проти України»), «Тримання особи під вартою буде свавільним, оскільки національні суди не обґрунтували необхідність такого тримання і не було розглянуто можливість застосування більш м'якого запобіжного заходу» (пункт 29 рішення Європейського суду з прав людини від 11 жовтня 2010 року у справі «Хайредінов проти України»).
Частиною шостою статті 206 КПК України передбачено: якщо під час будь-якого судового засідання особа заявляє про застосування до неї насильства під час затримання, слідчий суддя зобов’язаний зафіксувати таку заяву або прийняти від особи письмову заяву та забезпечити невідкладне проведення судово-медичного обстеження особи, доручити відповідному органу досудового розслідування провести дослідження фактів, викладених у заяві особи, вжити необхідних заходів для забезпечення безпеки особи згідно із законодавством. Слідчий суддя зобов’язаний діяти в порядку, передбаченому частиною шостою статті 206 КПК України незалежно від наявності заяви особи, якщо її зовнішній вигляд, стан чи інші відомі слідчому судді обставини дають підстави для обґрунтованої підозри порушення вимог законодавства під час затримання.
У протоколі затримання ОСОБА_2 від 21 січня 2014 року містяться зауваження захисника ОСОБА_2, який зазначив, що підзахисний ОСОБА_2 знаходиться у важкому стані та скаржиться на самопочуття. Очевидні сліди тілесних ушкоджень, а саме: синці, гематоми, садни, розбита голова, опухла рука. Матеріали справи містять довідку з Київської міської клінічної лікарні швидкої медичної допомоги (далі – КМКЛШМД) від 27 січня 2014 року, підписану головним лікарем ОСОБА_6, яка подавалася до апеляційного суду, зі змісту якої вбачається, що постраждалий ОСОБА_2 був доставлений каретою швидкої медичної допомоги до приймального відділення КМКЛШМД у стані середнього ступеня тяжкості. У ОСОБА_2 було діагностовано: закриту черепно-мозкову травму, струс головного мозку, забійну рану голови, забої м’яких тканин голови, закритий перелом кісток носу без зміщення уламків, перелом передньої стінки правої гайморової пазухи, забої м’яких тканин лівої кисті, садна та екскоріації правої сідниці. Вочевидь пошкодження такого роду не могли бути непомітними на момент розгляду клопотання слідчого у суді, у зв’язку з чим дані обставини вимагали належного реагування з боку судді Кізюн Л.I., але не були взяті до уваги; вона не здійснила дій, передбачених частиною шостою статті 206 КПК України, що свідчить про незабезпечення нею належної охорони прав, свобод та законних інтересів підозрюваного.
Суддя повинен додержуватися присяги, зобов’язаний своєчасно, справедливо та безсторонньо розглядати і вирішувати судові справи відповідно до закону з дотриманням засад і правил судочинства (частина четверта статті 54 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у редакції, що діяла на момент ухвалення суддею рішень, частини четверта, п’ята статті 55 чинної редакції цього Закону).
Присяга судді вимагає від нього об’єктивно, безсторонньо, неупереджено, незалежно та справедливо здійснювати правосуддя, підкорюючись лише закону та керуючись принципом верховенства права, чесно і сумлінно виконувати обов’язки судді.
Відповідно до частини другої статті 32 Закону України «Про Вищу раду юстиції» (в редакції на момент постановлення зазначених вище ухвал) порушенням суддею присяги визнавалося, в тому числі вчинення ним дій, що порочать звання судді і можуть викликати сумнів у його об’єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності судових органів; порушення морально-етичних принципів поведінки судді.
Чинна редакція частини другої статті 32 Закону України «Про Вищу раду юстиції» передбачає, що провадження щодо звільнення судді за порушення присяги проводиться за правилами і у строки, передбачені для здійснення дисциплінарного провадження.
За змістом частини другої статті 97 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» подання про звільнення судді з посади з підстав порушення присяги може бути внесено, зокрема, у разі, якщо суддя вчинив дії, що порочать звання судді або підривають авторитет правосуддя.
Отже, підстави для притягнення судді до відповідальності за порушення присяги в цій частині з внесенням змін до законодавства не змінилися.
Стосовно прохання представника судді Кізюн Л.І – адвоката Криворучка Ю.В. застосувати річний строк притягнення судді до дисциплінарної відповідальності слід зазначити таке.
Строки, передбачені для здійснення дисциплінарного провадження, і строки для застосування дисциплінарного стягнення не ідентичні. У період до 28 березня 2015 року такий вид дисциплінарного стягнення, як звільнення судді з посади з підстав порушення присяги, ще не був запроваджений, тому строки провадження щодо звільнення судді за порушення присяги не були узгоджені зі строками для застосування дисциплінарного стягнення. У цей період відповідно до статті 88 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» до суддів можна було застосувати тільки дисциплінарне стягнення у виді догани. Інших видів дисциплінарних стягнень Закон України «Про судоустрій і статус суддів» у редакції, яка діяла на той час, не передбачав.
Узгодження строків дисциплінарного провадження щодо звільнення судді за порушення присяги відповідно до статті 32 Закону України «Про Вищу раду юстиції» у редакції, яка набула чинності 27 лютого 2015 року, зі строками для застосування дисциплінарного стягнення у виді звільнення судді з посади з підстав порушення присяги відбулося після набрання чинності змінами до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд», який з 28 березня 2015 року запровадив строк давності притягнення судді до дисциплінарної відповідальності у виді звільнення за порушення присяги.
Відповідно до частини четвертої статті 96 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» дисциплінарне стягнення до судді застосовується не пізніше трьох років із дня вчинення проступку без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування судді у відпустці.
Таким чином, підлягає застосуванню частина четверта статті 96 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд», відповідно до якої строк застосування дисциплінарного стягнення до судді Кізюн Л.І. у виді звільнення за порушення присяги не закінчився.
Вища рада юстиції при розгляді дисциплінарної справи керується статтею 58 Конституції України, відповідно до якої закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії у часі, крім випадків, коли вони пом’якшують або скасовують відповідальність особи.
Частиною дванадцятою статті 95 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що розгляд дисциплінарної справи стосовно судді відбувається на засадах змагальності. На засіданні органу, що здійснює дисциплінарне провадження щодо суддів, заслуховуються повідомлення члена органу, що здійснює дисциплінарне провадження щодо суддів, який здійснював перевірку, про результати перевірки, пояснення судді, стосовно якого розглядається справа, та/або його представника, свідків, а також інших заінтересованих осіб.
Розглядаючи цю дисциплінарну справу, Вища рада юстиції вжила всіх необхідних заходів, щоб забезпечити дотримання процесуальних гарантій судді, включаючи дотримання строку давності притягнення судді до дисциплінарної відповідальності у виді звільнення за порушення присяги.
Відповідно до положень частини шостої статті 96 «Про судоустрій і статус суддів» рішення органу, що здійснює дисциплінарне провадження щодо суддів, викладається у письмовій формі, підписується головуючим і членами цього органу, які брали участь у прийнятті рішення, і оголошується на засіданні.
Згідно з пунктом 5 частини п’ятої статті 126 Конституції України суддя звільняється з посади органом, що його обрав або призначив, у разі порушення суддею присяги.
Факти, що свідчать про порушення суддею присяги, мають бути встановлені Вищою кваліфікаційною комісією суддів України або Вищою радою юстиції.
Звільнення судді з посади на підставі порушення ним присяги судді відбувається за поданням Вищої ради юстиції після розгляду цього питання на її засіданні відповідно до Закону України «Про Вищу раду юстиції» (частини перша–третя статті 116 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Повноваження Вищої ради юстиції щодо внесення подання про призначення суддів на посади або про звільнення їх з посад визначені у статті 131 Конституції України.
У статті 27 Закону України «Про Вищу раду юстиції» вказано, що Вища рада юстиції приймає акти про внесення подання про звільнення суддів з посади.
Частиною п’ятою статті 32 Закону України «Про Вищу раду юстиції» встановлено, що рішення щодо внесення Вищою радою юстиції подання про звільнення судді відповідно до пунктів 4, 5 та 6 частини п’ятої статті 126 Конституції України приймається шляхом таємного голосування більшістю голосів членів від конституційного складу Вищої ради юстиції.
Заслухавши доповідача – члена Вищої ради юстиції Мамонтову І.Ю., суддю Кізюн Л.І., її представника – адвоката Криворучка Ю.В., помічника судді Рахімову Н.В., вивчивши матеріали дисциплінарної справи, обговоривши їх на засіданні, Вища рада юстиції за результатами таємного голосування не прийняла рішення про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення Кізюн Л.І. з посади судді Солом’янського районного суду міста Києва у зв’язку з порушенням присяги судді.
На підставі викладеного, керуючись статтями 126, 131 Конституції України, статтями 27, 32 Закону України «Про Вищу раду юстиції», статтею 96 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», Вища рада юстиції
вирішила:
відмовити у внесенні подання до Верховної Ради України про звільнення судді Солом’янського районного суду м. Києва Кізюн Людмили Іванівни з посади за порушення присяги судді.
Рішення Вищої ради юстиції може бути оскаржене до Вищого адміністративного суду України в порядку і строки, встановлені Кодексом адміністративного судочинства України.
Голова Вищої ради юстиції І.М. Бенедисюк
Члени Вищої ради юстиції В.Е. Беляневич
А.М. Бойко
П.М. Гречківський
М.Б. Гусак
В.К. Комков
А.О. Лесько
Т.М. Малашенкова
О.В. Маловацький
А.М. Мірошниченко
О.В. Муравйов
В.А. Нежура
А.С. Олійник
Я.М. Романюк
