Вища рада юстиції, розглянувши дисциплінарну справу за висновком Тимчасової спеціальної комісії з перевірки суддів судів загальної юрисдикції від 24 березня 2015 року № 11/02-15 стосовно судді Червонозаводського районного суду міста Харкова Прошуті Ірини Дмитрівни,
встановила:
Прошутя Ірина Дмитрівна Указом Президента України від 17 березня 2007 року № 212/2007 призначена на посаду судді Червонозаводського районного суду міста Харкова строком на 5 років.
Постановою Верховної Ради України «Про обрання суддів» від 22 березня 2012 року № 4577-VI Прошутя І.Д. обрана суддею Червонозаводського районного суду міста Харкова безстроково.
З Вищої кваліфікаційної комісії суддів України надано інформацію про те, що за період з 10 березня 2011 року по 5 травня 2015 року стосовно судді Червонозаводського районного суду міста Харкова Прошуті І.Д. надійшла 31 скарга.
У характеристиці судді Прошуті І.Д., наданій Головою Червонозаводського районного суду міста Харкова, зазначено, що суддя Прошутя І.Д. зарекомендувала себе висококваліфікованою та досвідченою суддею, сумлінно ставиться до своїх обов’язків, дисциплінована, постійно підвищує професійний та фаховий рівень; здійснює правосуддя в порядку, встановленому законодавством. До дисциплінарної відповідальності не притягалась.
До Вищої ради юстиції 3 квітня 2015 року (вх. № 914/0/8-15) надійшов висновок Тимчасової спеціальної комісії з перевірки суддів судів загальної юрисдикції (далі – ТСК) від 24 березня 2015 року № 11/02-15, в якому зазначено про наявність ознак порушення присяги в діях судді Прошуті І.Д.
Підставою для проведення спеціальної перевірки ТСК слугували заяви громадянина Сімонова М.Г. та заступника прокурора Харківської області Стратюка О.М. про проведення спеціальної перевірки судді Червонозаводського районного суду міста Харкова Прошуті І.Д. відповідно до Закону України «Про відновлення довіри до судової влади», що надійшли до ТСК 23 вересня та 16 грудня 2014 року відповідно.
У зверненнях до ТСК заявники стверджували, що суддею Прошутею І.Д. вчинено дії, які викликають сумнів у її безсторонності, об’єктивності та неупередженості під час прийняття рішення у справі № 646/1508/14-п про накладення на підставі статті 185 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі – КУпАП) адміністративного стягнення на ОСОБА_1, який був учасником масових акцій протесту в період з 21 листопада 2013 року до набрання чинності Законом України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні». У зв’язку із зазначеним суддя підлягає перевірці на підставі пункту п’ятого частини першої статті 3 Закону України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні».
На звернення громадянина Сімонова М.Г. суддею Прошутею І.Д. були надані письмові пояснення, які надійшли до ТСК 23 жовтня 2014 року. В своїх поясненнях суддя стверджує, що протокол про адміністративне правопорушення, складений за статтею 185 КУпАП, не містить інформації про ОСОБА_1. як учасника масових акцій. Справа розглядалась за участю захисника, який також не вказав, що ОСОБА_1 був затриманий як учасник масових акцій протесту. Суддя зазначила, що за відсутності іншої інформації з місця подій, з урахуванням наявних у матеріалах провадження та повідомлених ОСОБА_1 і його захисником відомостей, була впевнена, що особа скоїла адміністративний проступок, відповідальність за який передбачена статтею 185 КУпАП. Крім того, суддею зазначено, що особа Сімонов М.Г. за вказаною ним адресою не проживає та не зареєстрований.
За результатами спеціальної перевірки ТСК визнала в діях судді Червонозаводського районного суду міста Харкова Прошуті І.Д. порушення присяги судді (висновок від 24 березня 2015 року № 11/02-15).
У висновку ТСК зазначається, що 20 лютого 2014 року суддею Прошутею І.Д. винесено постанову про визнання ОСОБА_1 винним у вчиненні правопорушення, передбаченого статтею 185 КУпАП (злісна непокора законному розпорядженню або вимозі працівника міліції), і накладено на нього стягнення у виді адміністративного арешту строком 15 діб.
Згідно з мотивувальною частиною вказаної постанови факт порушення ОСОБА_1 законодавства підтверджується протоколом про адміністративне правопорушення від 19 лютого 2014 року та рапортом працівника міліції, з яких вбачається, що 19 лютого 2014 року приблизно о 17 годині ОСОБА_1 не покорився законним вимогам працівників міліції щодо припинення блокування воріт Академії внутрішніх військ України на пл. Повстання, 3 у м. Харкові.
ТСК дійшла висновку, що при винесенні вказаної постанови про застосування до ОСОБА_1 адміністративного арешту, який є найсуворішим видом адміністративного стягнення, суддя Прошутя І.Д. не встановила обставин, які пом’якшують і обтяжують відповідальність. Суддя обмежилась посиланням на протокол і рапорт, який відповідно до пункту 2.2.9 Інструкції з діловодства в системі Міністерства внутрішніх справ України, затвердженої наказом МВС України від 23 серпня 2012 року № 747, належить до внутрішніх документів МВС України, не обґрунтувавши доведеність вини правопорушника. Всупереч частині другій статті 283 КУпАП постанова від 20 лютого 2014 року не містить опису обставин, встановлених при розгляді справи.
Відповідно до частини другої пункту 2 статті 7 Закону України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» висновок ТСК про порушення присяги суддею є обов’язковим для розгляду Вищою радою юстиції.
Ухвалою Вищої ради юстиції від 10 вересня 2015 року № 480/0/15-15 відкрито дисциплінарну справу стосовно судді Червонозаводського районного суду міста Харкова Прошуті І.Д.
У письмових поясненнях суддя Прошутя І.Д. заперечувала висновк ТСК, стверджуючи, що комісія не з’ясувала, що заява Сімонова М.Г. подана від імені неіснуючої особи; в матеріалах справи відсутні докази стосовно участі ОСОБА_1 в акціях протесту чи мирних зібраннях, відповідні посилання відсутні і у висновку ТСК; постанови про накладення стягнення на Макаренка О.І. та про закриття провадження у справі № 646/1508/14-п є чинними.
На засідання Вищої ради юстиції суддя не з’явилася, посилаючись на розгляд кримінальної справи. Оскільки суддею надані письмові пояснення, виходячи з положення частини одинадцятої статті 95 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (у чинній на даний час редакції), Вища рада юстиції вважає за можливе розглянути дисциплінарну справу без участі судді.
Дослідивши висновок ТСК від 24 березня 2015 року № 11/02-15, висновок дисциплінарної секції Вищої ради юстиції, матеріали дисциплінарної справи, заслухавши письмові пояснення судді, оголошені на засіданні, Вища рада юстиції погоджується з висновком щодо наявності підстав для внесення подання про звільнення судді Червонозаводського районного суду міста Харкова Прошуті І.Д. з посади за порушення присяги, виходячи з наступного.
Вищою радою юстиції встановлено, що в заяві Сімонова Миколи Георгійовича до ТСК зазначено, що заявник проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1.
З відповіді ДМС Головного управлення Державної міграційної служби України в Харківській області, наданої на запит члена Вищої ради юстиції, вбачається, що особи на ім’я Сімонов Микола Георгійович, зареєстрованої чи знятої з реєстрації місця проживання на території Харківської області, не значиться. За обліком Нововодолазького РС ГУДМС України в Харківській області на осіб зареєстрованих чи знятих з реєстрації місця проживання на території Нововодолазького району, документованих паспортами громадянина України, не значиться. Будинок ІНОФОРМАЦІЯ_1 не існує.
Частиною другою статті 2 Закону України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» передбачено, що заяви про проведення перевірки індивідуально визначеного судді (суддів) згідно зі статтею 3 цього Закону подаються юридичними або фізичними особами у письмовій формі до Тимчасової спеціальної комісії протягом шести місяців з дня опублікування в газеті «Голос України» повідомлення про її утворення та повинні містити відомості, зокрема, найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, ім'я, по батькові для фізичних осіб) особи, яка подає заяву, її місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання (для фізичних осіб), номери засобів зв'язку, адреси електронної пошти (за наявності).
Оскільки заява громадянина Сімонова М.Г. не відповідає вказаним вимогам, розгляду ТСК підлягала лише заява заступника прокурора Харківської області Стратюка О.М.
Під час розгляду дисциплінарної справи встановлено, що 20 лютого 2014 року суддя Червонозаводського районного суду міста Харкова Прошутя І.Д. винесла постанову у справі № 646/1508/14-п про визнання ОСОБА_1 винним у вчиненні правопорушення, передбаченого статтею 185 КУпАП (злісна непокора законному розпорядженню або вимозі працівника міліції), і наклала на нього стягнення у виді адміністративного арешту строком на 15 діб.
Cтрок арешту суддя постановила рахувати з моменту затримання – з 17 год. 00 хв. 19 лютого 2014 року.
Згідно з мотивувальною частиною постанови факт порушення ОСОБА_1 законодавства підтверджується протоколом про адміністративне правопорушення від 19 лютого 2014 року та рапортом працівника міліції, з яких убачається, що 19 лютого 2014 року приблизно о 17 годині ОСОБА_1 не покорився законним вимогам працівників міліції щодо припинення блокування воріт Академії внутрішніх військ України на пл. Повстання, 3 в м. Харкові. Також у постанові зазначено, що вказаний вид стягнення є доцільним і достатнім для виправлення ОСОБА_1, слугуватиме попередженням для здійснення ним нових правопорушень.
Під час розгляду справи ОСОБА_1 вину у вчиненні адміністративного правопорушення не визнав.
4 березня 2014 року перший заступник прокурора м. Харкова Бондаренко О. направив до Червонозаводського районного суду м. Харкова клопотання про звільнення ОСОБА_1 від адміністративної відповідальності на підставі Закону України «Про недопущення переслідування та покарання осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань, та визнання такими, що втратили чинність, деяких законів України» і закриття провадження у справі.
5 березня 2014 року суддя Прошутя І.Д. винесла постанову про задоволення вказаного клопотання прокурора.
Європейський суд з прав людини, зокрема у рішенні від 6 вересня 2005 року у справі «Гурепка проти України», зазначив, що з огляду на його усталену прецедентну практику, в силу суворості санкції (адміністративний арешт на 7 діб) справа про адміністративне правопорушення за суттю є кримінальною, а адміністративне покарання фактично мало кримінальний характер з усіма гарантіями статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Статтею 6 вказаної Конвенції передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов’язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Кожний обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення має щонайменше такі права: бути негайно і детально поінформованим зрозумілою для нього мовою про характер і причини обвинувачення, висунутого проти нього; мати час і можливості, необхідні для підготовки свого захисту; захищати себе особисто чи використовувати юридичну допомогу захисника, вибраного на власний розсуд, або – за браком достатніх коштів для оплати юридичної допомоги захисника – одержувати таку допомогу безоплатно, коли цього вимагають інтереси правосуддя; допитувати свідків обвинувачення або вимагати, щоб їх допитали, а також вимагати виклику й допиту свідків захисту на тих самих умовах, що й свідків обвинувачення.
Крім того, відповідно до принципу 6 Рекомендації № R (91) 1 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам стосовно адміністративних санкцій, ухваленої 13 лютого 1991 року, при застосуванні адміністративних санкцій, окрім сформульованих у Резолюції (77) 31 принципів справедливої адміністративної процедури, що звичайно застосовуються до адміністративних актів, слід керуватися такими особливими принципами:
1) особа, стосовно якої розглядається можливість застосування адміністративної санкції, попередньо інформується щодо фактів, які їй ставляться в вину;
2) вона має достатньо часу для підготовки свого захисту залежно від складності справи та суворості санкцій, що можуть бути застосовані;
3) вона або її представник інформується стосовно характеру доказів у справі, зібраних проти неї;
4) вона має можливість висловити свою думку перед оголошенням рішення про санкцію;
5) адміністративний акт про застосування санкцій містить мотиви, на яких вона ґрунтується.
Відповідно до частини другої статті 283 КУпАП постанова, серед іншого, повинна містити опис обставин, установлених при розгляді справи.
Постанова від 20 лютого 2014 року у справі № 646/1508/14-п не відповідає вказаним вимогам, адже не містить опису таких обставин, а лише дублює обставини інкримінованого діяння, які викладені у протоколі про адміністративне правопорушення.
Як вбачається з протоколу судового засідання, ОСОБА_1 повідомив суд про велику кількість людей, що були присутні біля воріт Академії внутрішніх військ України. При цьому жодного свідка у протоколі про адміністративне правопорушення не зазначено, жодна особа не була допитана як свідок судом.
У постанові судом не обґрунтовано, чим доведено вину правопорушника, а лише наявні посилання на протокол і рапорт без аналізу їх відповідності вимогам законодавства.
Протокол і рапорт складені однією особою – лейтенантом міліції ОСОБА_2. Рапорт виготовлений друкованим способом, в якому від руки дописані прізвище та адреса проживання правопорушника, а також звання та прізвище працівника міліції.
Відповідно до вимог пункту 3.5 Інструкції з оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення в органах внутрішніх справ, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України № 950 від 4 жовтня 2013 року (далі – Інструкція), протокол про адміністративне правопорушення (додаток 2) складається на спеціальному бланку, що виготовлений друкарським способом, на якому проставлено відповідні серія і номер.
Бланк, на якому складено протокол про адміністративне правопорушення у даній справі, не є тотожним бланку протоколу адміністративного правопорушення, що є додатком 2 до Інструкції. Зокрема, з напису у верхньому правому куті документа можна дійти висновку, що протокол відносно ОСОБА_1 складений 19 лютого 2014 року на бланку, форма якого є додатком до Інструкції з оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України 22 лютого 2001 року № 185, який втратив чинність 26 листопада 2013 року. Таким чином, зазначений протокол про адміністративне правопорушення не був складений у визначеному законодавством порядку.
Всупереч вимогам пункту 3.9 Інструкції у протоколі про адміністративне правопорушення неповно викладена суть вчиненого правопорушення – не вказано, вимоги якого або яких саме працівників міліції не виконав ОСОБА_1; відсутнє обґрунтування законності таких вимог; не вказана адреса місця вчинення правопорушення.
Відповідно до пункту 2.2.9 Інструкції з діловодства в системі Міністерства внутрішніх справ України, затвердженої наказом МВС України від 23 серпня 2012 року № 747, рапорт належить до внутрішніх документів МВС України.
Відповідно до статті 251 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
В постанові про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності відсутні доводи судді щодо оцінки доказів, зокрема щодо прийняття доказів, оформлених із зазначеними вище порушеннями законодавства.
Статтею 33 КУпАП передбачено, що при накладенні стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом’якшують і обтяжують відповідальність.
Відповідно до статті 280 КУпАП обов’язком органу (посадової особи) при розгляді справи про адміністративне правопорушення є з’ясування, зокрема, наявності обставин, що пом’якшують чи обтяжують відповідальність, а також інших обставини, які мають значення для правильного вирішення справи.
Застосувавши до ОСОБА_1 адміністративний арешт, який є найсуворішим видом адміністративного стягнення, передбаченим КУпАП (стаття 24), та застосовується у виняткових випадках, коли правопорушення за ступенем суспільної небезпечності межує зі злочином і застосування інших видів стягнень буде визнано недостатнім, в порушення статті 33 КУпАП, суддя Прошутя І.Д. не встановила обставин, які пом’якшують і обтяжують відповідальність, в тому числі, незважаючи на відомості, які зазначені у протоколі, не з’ясувала, чи притягувався раніше ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за однорідне правопорушення або до кримінальної відповідальності.
Зі змісту доручення для здійснення представництва інтересів особи, до якої застосовано адміністративне затримання та/або адміністративний арешт, та складення документів процесуального характеру від 20 лютого 2014 року № 550 вбачається, що останнє видано 01 год. 35 хв. 20 лютого 2014 року, при цьому затриманий громадянин Макаренко О.І. був 19 лютого 2014 року приблизно о 17 годині.
Судове засідання щодо розгляду матеріалів Червонозаводського РВ ХМУГ УМВС України в Харківській області про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 відбувалося не у робочий час. Так, судове засідання відповідно до даних протоколу судового засідання розпочалося 20 лютого 2014 року о 03 год. 30 хв., закінчено о 03 год. 55 хв. Пояснення з цього приводу суддею не надані.
4 березня 2014 року (на документі помилково зазначено 04.04.2014 року) перший заступник прокурора м. Харкова Бондаренко О. направив до Червонозаводського районного суду м. Харкова клопотання про звільнення ОСОБА_1 від адміністративної відповідальності на підставі Закону України «Про недопущення переслідування та покарання осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань, та визнання такими, що втратили чинність, деяких законів України» і закриття провадження у справі.
5 березня 2014 року суддя Прошутя І.Д. винесла постанову про задоволення вказаного клопотання прокурора. В мотивувальній частині цієї постанови зазначається про висновок суду, що ОСОБА_1 не був учасником мирного зібрання і про це не заявляв. Проте вищезгаданий Закон не передбачає переліку адміністративних правопорушень, на які він розповсюджується, а діяння, за яке ОСОБА_1 притягнутий до адміністративної відповідальності, вчинено ним у період, зазначений у цьому Законі, тому суд вважає за необхідне задовольнити клопотання прокурора та звільнити ОСОБА_1 від адміністративної відповідальності із закриттям провадження у справі.
Слід зауважити, що стаття 4 Закону України «Про недопущення переслідування та покарання осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань, та визнання такими, що втратили чинність, деяких законів України», на яку суддя Прошутя І.Д. посилається у мотивувальній частині постанови, передбачає звільнення від адміністративної відповідальності осіб, які були учасниками масових акцій протесту. Суддя, встановивши, що особа не була учасником масових акцій протесту, застосувала до неї норми цього Закону.
Суддя Прошутя І.Д. стверджує, що ОСОБА_1 не був учасником масових акцій, а тому відсутні підстави стверджувати про порушення нею присяги в контексті Закону України «Про відновлення довіри до судової влади».
Вказані доводи підлягають відхиленню, оскільки, визнаючи ОСОБА_1 винним у вчиненні правопорушення та застосовуючи до нього адміністративний арешт, суддя Прошутя І.Д. належним доказом його вини визнала протокол про адміністративне правопорушення та рапорт працівника міліції, зміст яких свідчить саме про участь у блокуванні воріт Академії внутрішніх військ України. Розгляд адміністративного матеріалу в неробочий час також свідчить про те, що судове засідання відбувалося не у звичайному порядку. Крім того, звільняючи ОСОБА_1 від відповідальності, суддею був застосований Закон України «Про недопущення переслідування та покарання осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань, та визнання такими, що втратили чинність, деяких законів України», який застосовується саме до учасників масових акцій протесту.
Згідно з частиною четвертою статті 54 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддя зобов’язаний своєчасно, справедливо та безсторонньо розглядати і вирішувати судові справи відповідно до закону з дотриманням засад і правил судочинства, додержуватися присяги судді.
Відповідно до статті 55 вказаного Закону суддя присягає об’єктивно, безсторонньо, неупереджено, незалежно та справедливо здійснювати правосуддя, підкоряючись лише закону та керуючись принципом верховенства права, чесно і сумлінно виконувати обов’язки судді, дотримуватися морально-етичних принципів поведінки судді, не вчиняти дій, що порочать звання судді та принижують авторитет судової влади.
Частиною четвертою статті 54 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (в редакції, чинній на момент прийняття постанови) було передбачено, що суддя зобов'язаний, зокрема, додержуватися присяги судді.
Відповідно до частини другої статті 32 Закону України «Про Вищу раду юстиції» (у редакції, чинній на момент прийняття постанови) порушенням суддею присяги визнавалося, в тому числі, вчинення ним дій, що порочать звання судді і можуть викликати сумнів у його об'єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності судових органів, а також порушення морально-етичних принципів поведінки судді.
Чинна редакція частини другої статті 32 Закону України «Про Вищу раду юстиції» передбачає, що провадження щодо звільнення судді за порушення присяги проводиться за правилами і у строки, передбачені для здійснення дисциплінарного провадження.
За змістом частини другої статті 97 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» подання про звільнення судді з посади з підстав порушення присяги може бути внесено, зокрема, у разі, якщо суддя вчинив дії, що порочать звання судді або підривають авторитет правосуддя.
Отже, підстави для притягнення судді до відповідальності за порушення присяги в цій частині з внесенням змін до законодавства не змінилися.
Допущені суддею Прошутею І.Д. грубі порушення законодавства свідчать про необ’єктивний та упереджений розгляд справи, порочать звання судді, що є порушенням присяги, і як наслідок – підставою для внесення подання про звільнення судді із займаної посади.
Застосовуючи відповідальність у вигляді внесення подання про звільнення Прошуті І.Д. з посади судді у зв’язку із порушенням присяги, Вища рада юстиції враховує наявність позитивних характеристик судді, відсутність дисциплінарних стягнень у минулому, строк, який минув після вчинення дій, які стали підставою для дисциплінарного провадження, і вважає, що зазначені обставини не дають підстав для обрання іншого виду стягнення з огляду на характер правопорушення та його наслідки.
За змістом норм законів України «Про судоустрій і статус суддів» та «Про Вищу раду юстиції» в редакції, яка була чинною на момент вчинення суддею дій, які стали підставою для дисциплінарного провадження, законодавцем не були встановлені строки для вирішення питання про внесення подання про звільнення судді з підстав порушення присяги.
Чинна редакція Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачає, що такий строк не може бути більшим трьох років із дня вчинення проступку (пункт четвертий статті 96 Закону).
Запровадження такого строку є заходом, який покращує становище судді порівняно із ситуацією, коли строк законодавством визначений не був, а тому в силу положень статті 58 Конституції України повинен бути застосований.
Виходячи зі встановлених під час розгляду дисциплінарної справи обставин, зазначений строк застосування дисциплінарного стягнення не сплинув.
Враховуючи наведене, керуючись статтями 27, 32 Закону України «Про Вищу раду юстиції», Вища рада юстиції
вирішила:
внести подання до Верховної Ради України про звільнення судді Червонозаводського районного суду міста Харкова Прошуті Ірини Дмитрівни з посади за порушення присяги.
Рішення Вищої ради юстиції може бути оскаржене до Вищого адміністративного суду України в порядку і строки, встановлені Кодексом адміністративного судочинства України.
Голова Вищої ради юстиції
І.М. Бенедисюк
Члени Вищої ради юстиції
В.Е. Беляневич
А.М. Бойко
М.Б. Гусак
В.М. Комков
А.О. Лесько
Т.М. Малашенкова
О.В. Маловацький
І.Ю. Мамонтова
А.М. Мірошниченко
В.А. Нежура
А.С. Олійник
Я.М. Романюк
