Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя у складі головуючого – Малашенкової Т.М., членів Артеменка І.А., Бойка А.М., Волковицької Н.О., розглянувши висновок доповідача – члена Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Нежури В.А. за результатами перевірки звернення народного депутата України Продан О.П. та заяви заступника прокурора Вінницької області Сухореброго С.А. стосовно суддів Вінницького апеляційного адміністративного суду Сапальової Тетяни Валентинівни, Боровицького Олександра Андрійовича, Полотнянка Юрія Петровича і доданих до них матеріалів,
встановила:
Законом України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» від 8 квітня 2014 року № 1188-VII визначено правові та організаційні засади проведення спеціальної перевірки суддів судів загальної юрисдикції.
Для реалізації цього Закону була утворена Тимчасова спеціальна комісія з перевірки суддів судів загальної юрисдикції (далі – ТСК).
До ТСК 2 вересня 2014 року надійшло звернення народного депутата України Продан О.П. від 22 серпня 2014 року № 681 та 17 грудня 2014 року – заява заступника прокурора Вінницької області Сухореброго С.А. від 12 грудня 2014 року про проведення спеціальної перевірки стосовно суддів Вінницького апеляційного адміністративного суду Сапальової Тетяни Валентинівни, Боровицького Олександра Андрійовича, Полотнянка Юрія Петровича відповідно до Закону України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні».
У вказаних зверненнях зазначено, що судді Вінницького апеляційного адміністративного суду Сапальова Т.В., Боровицький О.А., Полотнянко Ю.П. постановою від 29 листопада 2013 року у справі № 824/2641/13-а за позовом виконавчого комітету Чернівецької міської ради до Чернівецького обласного осередку громадської організації «Фронт змін», Чернівецької обласної партійної організації Всеукраїнського об’єднання «Батьківщина», Чернівецької міської організації політичної партії «УДАР (Український демократичний альянс за реформи) Віталія Кличка» (далі – «УДАР Віталія Кличка») про обмеження права на проведення мирного зібрання заборонили встановлювати намети у центральній частині міста Чернівці з 27 листопада по 1 грудня 2013 року.
Відповідно до частин першої та другої статті 2 Закону України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» перевірка суддів проводиться протягом одного року з дня формування складу ТСК, що утворюється у порядку, визначеному статтею 4 цього Закону, а заяви про проведення перевірки індивідуально визначеного судді (суддів) згідно зі статтею 3 цього Закону подаються юридичними або фізичними особами у письмовій формі до ТСК протягом шести місяців з дня опублікування в газеті «Голос України» повідомлення про її утворення.
У газеті «Голос України» № 111 (5861) 12 червня 2014 року опубліковане повідомлення, у якому зазначено, що ТСК оголошує про своє створення і початок прийому заяв від фізичних та юридичних осіб про проведення перевірки індивідуально визначеного судді.
Згідно з частиною чотирнадцятою статті 4 Закону України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» діяльність ТСК припиняється після закінчення строку, визначеного у статті 2 цього Закону.
Оскільки ТСК не встигла прийняти рішення щодо вказаних вище звернень до закінчення своїх повноважень, їх разом із матеріалами стосовно суддів Вінницького апеляційного адміністративного суду Сапальової Т.В., Боровицького О.А., Полотнянка Ю.П. було передано Вищій раді юстиції для розгляду за загальною процедурою (частина п’ята статті 2 Закону України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні»).
Відповідно до протоколів автоматизованого розподілу матеріалів між членами Вищої ради юстиції вказані звернення передано члену Вищої ради юстиції Бенедисюку І.М. для проведення перевірки.
На підставі пункту 33 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» заяви, передані ТСК Вищій раді юстиції відповідно до частини п’ятої статті 2 Закону України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні», дисциплінарні органи Вищої ради правосуддя розглядають у порядку та строки, встановлені законом для здійснення дисциплінарного провадження. За результатами розгляду таких заяв застосовуються дисциплінарні стягнення, визначені цим Законом.
Статтею 108 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та частиною другою статті 42 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» встановлено, що дисциплінарні провадження щодо суддів здійснюють Дисциплінарні палати Вищої ради правосуддя.
Згідно з частинами другою та третьою статті 26 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» Вища рада правосуддя утворює Дисциплінарні палати з числа членів Вищої ради правосуддя, визначає кількість Дисциплінарних палат та кількісний склад кожної палати з урахуванням вимог цього Закону.
Рішенням Вищої ради правосуддя від 2 лютого 2017 року № 184/0/15-17 у Вищій раді правосуддя утворено три Дисциплінарні палати, визначено кількісний склад кожної Дисциплінарної палати та затверджено їх персональний склад.
Відповідно до вказаного вище рішення Голова Вищої ради правосуддя Бенедисюк І.М. та заступник Голови Вищої ради правосуддя Беляневич В.Е. не входять до складу Дисциплінарних палат.
Згідно з рішенням Вищої ради правосуддя від 2 лютого 2017 року № 188/0/15-17 здійснено повторний авторозподіл матеріалів щодо дисциплінарних проступків суддів, розподілених членам Вищої ради правосуддя Бенедисюку І.М. та Беляневичу В.Е.
Відповідно до протоколів передачі матеріалів раніше визначеним членам Вищої ради юстиції від 13 березня 2017 року звернення народного депутата України Продан О.П. та заяву заступника прокурора Вінницької області Сухореброго С.А. з доданими до них матеріалами передано члену Вищої ради правосуддя Нежурі В.А. для проведення перевірки.
Згідно з вимогами статті 43 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» доповідачем – членом Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Нежурою В.А. проведено попередню перевірку звернення народного депутата України Продан О.П. та заяви заступника прокурора Вінницької області Сухореброго С.А., за результатами якої складено вмотивований висновок із викладенням фактів та обставин, що обґрунтовують надану у висновку пропозицію.
Розглянувши висновок доповідача – члена Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Нежури В.А. та додані до нього матеріали, Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя вважає, що стосовно суддів Вінницького апеляційного адміністративного суду Сапальової Т.В., Боровицького О.А., Полотнянка Ю.П. слід відкрити дисциплінарну справу з огляду на таке.
26 листопада 2013 року до Чернівецького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов виконавчого комітету Чернівецької міської ради до Чернівецького обласного осередку громадської організації «Фронт змін», Чернівецької обласної партійної організації Всеукраїнського об’єднання «Батьківщина», Чернівецької міської організації політичної партії «УДАР Віталія Кличка» про обмеження права на проведення мирного зібрання.
Позивач, з урахуванням уточнених позовних вимог, просив обмежити право на проведення мирного зібрання шляхом заборони Чернівецькому обласному осередку громадської організації «Фронт змін», Чернівецькій обласній партійній організації Всеукраїнського об’єднання «Батьківщина», Чернівецькій міській організації політичної партії «УДАР Віталія Кличка» встановлювати намети на Центральній площі міста Чернівці НА_ВІДПОВІДНИХ_ВУЛИЦЯХ з 27 листопада 2013 року.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, вказував, що відповідачі несвоєчасно сповістили відповідні органи про проведення мирного зібрання в частині встановлення наметів, що унеможливлює вжиття необхідних заходів з метою забезпечення громадського порядку, прав і свобод як учасників масових заходів, так і сторонніх осіб, що в подальшому призвело до порушення Закону України «Про благоустрій населених пунктів», а відтак і порушення громадського порядку. Вважає, що проведення заходів відповідачем із самостійним встановленням наметів може створити реальну небезпеку заворушень чи злочинів, загрозу здоров’ю населення або правам і свободам інших людей, що суперечить приписам Конституції України та Закону України «Про благоустрій населених пунктів».
У копії матеріалів справи містяться:
- копія листа голови Чернівецького обласного осередку громадської організації «Фронт змін» ОСОБА_1 від 22 листопада 2013 року № 113, в якому повідомлено, що з 9 год. 30 хв. 22 листопада до 24 год. 1 грудня2013 року відбудеться мирне зібрання на підтримку євроінтеграції України;
- копія листа голови Чернівецького обласного осередку громадської організації «Фронт змін» ОСОБА_1 від 25 листопада 2013 року № 114, в якому повідомлено, що у період з 25 листопада по 29 листопада 2013 року будуть продовжені цілодобові мирні зібрання громадян міста Чернівці на підтримку євроінтеграційного курсу України. Крім того, на площі будуть виставлені намети – приймальні народних депутатів України ОСОБА_2 та ОСОБА_3, в яких здійснюватиметься прийом громадян, а також захист від дощу та снігу, обігрів учасників мирного зібрання;
- копія листа голови Чернівецької обласної партійної організації ВО «Батьківщина» ОСОБА_4 від 25 листопада 2013 року № 01-01-096, в якому повідомлено про встановлення двох інформаційних наметів , які функціонуватимуть з 26 листопада2013 року по 1 грудня 2013 року;
- копія повідомлення голови Чернівецької міської організації політичної партії «УДАР Віталія Кличка» особа_5 від 25 листопада 2013 року, в якому йдеться про те, що, починаючи з 9 год. 26 листопада 2013 року на території міста Чернівці запланований громадський захід із використанням пересувного інформаційного пункту у формі інформаційного напівнамету з символікою партії «УДАР Віталія Кличка».
Крім того, у копії матеріалів справи міститься копія акта, складеного головним спеціалістом відділу охорони культурної спадщини Чернівецької міської ради ОСОБА_6, провідним фахівцем відділу з питань благоустрою та санітарно-екологічного стану Шевченківської районної в місті радиОСОБА_7 у присутності координатора ОСОБА_8, від 25 листопада 2013 року про те, що на Центральній площі (біля пам’ятника Т.Шевченкові) встановлено три намети без відповідних дозволів.
Постановою Чернівецького окружного адміністративного суду від26 листопада 2013 року в задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись із постановою суду першої інстанції, виконавчий комітет Чернівецької міської ради оскаржив її до суду апеляційної інстанції.
Постановою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 29 листопада 2014 року (колегія суддів у складі Сапальової Т.В., Боровицького О.А., Полотнянка Ю.П.) апеляційну скаргу виконавчого комітету Чернівецької міської ради задоволено, постанову Чернівецького окружного адміністративного суду від 26 листопада 2013 року скасовано.
Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що для забезпечення громадського порядку, підтримання благоустрою та життєдіяльності населеного пункту, забезпечення дотримання прав і свобод інших громадян заявлений виконавчим комітетом Чернівецької міської ради позов підлягає задоволенню.
Суд постановив обмежити право на проведення мирних зібрань шляхом заборони Чернівецькому обласному осередку громадської організації «Фронт змін», Чернівецькій обласній партійній організації Всеукраїнського об’єднання «Батьківщина», Чернівецькій міській організації політичної партії «УДАР Віталія Кличка» встановлювати намети на Центральній площі міста Чернівці НА_ВІДПОВІДНИХ_ВУЛИЦЯХ з 27 листопада 2013 року по 1 грудня 2013 року.
Відповідно до резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 19 квітня 2001 року № 4-рп/2001 положення частини першої статті 39 Конституції України щодо завчасного сповіщення органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування про проведення зборів, мітингів, походів і демонстрацій в аспекті конституційного подання треба розуміти так, що організатори таких мирних зібрань мають сповістити зазначені органи про проведення цих заходів заздалегідь, тобто у прийнятні строки, що передують даті їх проведення. Ці строки не повинні обмежувати передбачене статтею 39 Конституції України право громадян, а мають слугувати його гарантією і водночас надавати можливість відповідним органам виконавчої влади чи органам місцевого самоврядування вжити заходів щодо безперешкодного проведення громадянами зборів, мітингів, походів і демонстрацій, забезпечення громадського порядку, прав і свобод інших людей.
У мотивувальній частині рішення Конституційного Суду України від 19 квітня 2001 року № 4-рп/2001 зазначено, що завчасне сповіщення відповідних органів про проведення тих чи інших масових зібрань – це строк від дня такого сповіщення до дати проведення масового зібрання. Строк завчасного сповіщення має бути достатнім і для того, щоб органи виконавчої влади чи органи місцевого самоврядування могли визначитися, наскільки проведення таких зібрань відповідає закону, та в разі потреби згідно з частиною другою статті 39 Конституції України звернутися до суду для вирішення спірних питань.
Іншими законами України не встановлено строків сповіщення органу місцевого самоврядування про проведення мирних зібрань, разом з тим, на думку колегії суддів, цей строк має бути достатнім для організації органами місцевого самоврядування заходів для забезпечення громадського порядку, підтримання благоустрою та життєдіяльності населеного пункту.
Апеляційний суд з матеріалів справи встановив, що Чернівецький обласний осередок громадської організації «Фронт змін» сповістив Чернівецьку міську раду про продовження проведення мирних зібрань із встановленням наметів 25 листопада 2013 року – в день запланованого встановлення цих наметів. Чернівецька обласна партійна організація ВО «Батьківщина» та Чернівецька міська організація політичної партії «УДАР Віталія Кличка» сповістили Чернівецьку міську раду про проведення мирних зібрань із встановленнями наметів (початок яких заплановано на 26 листопада 2013 року) 25 листопада 2013 року.
На думку колегії суддів, такі дії відповідачів фактично позбавили можливості Чернівецьку міську раду вжити підготовчі заходи щодо безперешкодного проведення мирних зібрань, забезпечення громадського порядку, прав і свобод громадян.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 10 Закону України «Про міліцію» (у редакції, чинній на час проведення мирних зібрань) міліція відповідно до своїх завдань зобов’язана забезпечувати безпеку громадян і громадський порядок.
Забезпечення міліцією громадського порядку під час проведення мирних зібрань вимагає здійснення певних підготовчих дій щодо залучення особового складу, а встановлення наметів під час проведення таких заходів може створювати перешкоди працівникам правоохоронних органів для виконання покладених на них завдань.
Крім того, встановлення наметів у безпосередній близькості до будівель, у яких розміщені органи влади, може зашкодити виконанню завдань, покладених на ці органи, ускладнити доступ фізичних осіб та представників юридичних осіб до них, зокрема, в цьому випадку, до Чернівецької обласної державної адміністрації.
Як вбачається з матеріалів справи, спірні правовідносини не допускають заборони на проведення мирного зібрання в обраному місці та в обраний час, а стосуються законних обмежень, необхідних для вжиття заходів безпеки громадян.
Колегія суддів не заперечувала права відповідачів, визначеного статтею 39 Конституції України, на організацію проведення мирних зібрань, проте вважала, що реалізація такого права повинна здійснюватись у межах чинного законодавства України.
Таким чином, із матеріалів перевірки вбачається, що постанова від 29 листопада 2014 року, прийнята колегією суддів у складі Сапальової Т.В., Боровицького О.А., Полотнянка Ю.П., стосується права громадян збиратися мирно, без зброї і проводити збори, мітинги, походи і демонстрації. Вказане право гарантоване статтею 11 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою визначено, що кожен має право на свободу мирних зібрань і свободу об’єднання з іншими особами, включаючи право створювати профспілки та вступати до них для захисту своїх інтересів. Здійснення цих прав не підлягає жодним обмеженням, за винятком тих, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної або громадської безпеки, для запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров’я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Статтею 39 Конституції України передбачено, що про проведення вказаних заходів завчасно сповіщаються органи виконавчої влади чи органи місцевого самоврядування. Обмеження щодо реалізації цього права може встановлюватися судом відповідно до закону і лише в інтересах національної безпеки та громадського порядку – з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров’я населення або захисту прав і свобод інших людей.
Частиною п’ятою статті 182 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) визначено, що суд задовольняє вимоги позивача в інтересах національної безпеки та громадського порядку в разі, якщо визнає, що проведення зборів, мітингів, походів, демонстрацій чи інших зібрань може створити реальну небезпеку заворушень чи вчинення кримінальних правопорушень, загрозу здоров’ю населення або правам і свободам інших людей. У постанові суду зазначається спосіб обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання.
Приписи частини третьої статті 159 КАС України зобов’язують обґрунтовувати рішення, ухвалювати його на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Сиракузькі принципи тлумачення обмежень і відступів від положень Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, схвалені Економічною та соціальною радою Організації Об’єднаних Націй у 1985 році, визначають, що обмеження, встановлені законом, можуть бути зумовлені необхідністю забезпечити захист громадського порядку. Вони не можуть використовуватися як підстави для введення невизначених або довільних обмежень, і на них можна посилатися лише за наявності адекватних гарантій і ефективних засобів захисту від порушень.
Під час розгляду суддями Сапальовою Т.В., Боровицьким О.А., Полотнянком Ю.П. справи № 824/2641/13-а враховано лише гіпотетичну (ймовірну) можливість виникнення загрози здоров’ю людей під час проведення мирних зібрань та не наведено будь-яких допустимих доказів на підтвердження реальної можливості настання таких негативних наслідків. Посилання суддів на можливі перешкоди не відповідає загальноприйнятому розумінню такої загрози громадському порядку, яка є співрозмірною із втручанням у гарантоване Конституцією України та міжнародними нормами право на мирні зібрання.
Згідно з Керівними принципами зі свободи мирних зібрань, опублікованими Бюро демократичних інститутів і прав людини та Венеціанською комісією Ради Європи в 2010 році, держава завжди повинна сприяти проведенню та захисту мирних зібрань у тих місцях, у яких це хочуть зробити організатори, а також забезпечити відсутність перешкод під час поширення серед населення інформації про заплановані зібрання. Зібрання проводять для вираження спільних поглядів учасників та доведення до громадськості певних ідей та повідомлень. Необхідно встановити високу планку для введення обмежень щодо візуального або звукового змісту такого повідомлення. При цьому обмеження слід застосовувати лише у разі існування неминучої загрози насильства. Громадські зібрання проводяться з метою доведення до відома конкретної особи, групи або організації певного повідомлення. Тому загальне правило полягає в тому, що слід сприяти проведенню зібрань «у полі зору та слуху» цільової аудиторії.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Сергій Кузнєцов проти Росії» від 23 жовтня 2008 суд повторив із посиланням на попередню практику («Галстян проти Вірменії», «Букта та інші проти Угорщини», «Ойя Атаман проти Туреччини»), що будь-яка демонстрація в громадському місці неминуче порушує звичайний плин життя, включно з порушенням руху громадського транспорту, і органам влади важливо продемонструвати певний рівень терпимості щодо мирних зібрань, оскільки це право, гарантоване статтею 11 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, не повинно втрачати своєї суті.
Всупереч зазначеним вимогам законодавства судді Сапальова Т.В., Боровицький О.А., Полотнянко Ю.П. за відсутності у матеріалах справи належних та допустимих доказів про реальність небезпеки виникнення заворушень чи вчинення кримінальних правопорушень, загрози здоров’ю населення або правам і свободам людей обмежили право громадян на мирне зібрання.
Під час прийняття постанови від 29 листопада 2014 року у справі № 824/2641/13-а судді Сапальова Т.В., Боровицький О.А., Полотнянко Ю.П. діяли не з метою найменш обтяжливого обмеження права на мирні зібрання з дотриманням балансу між інтересами держави та гарантованим правом, а з метою заборони права громадян на мирні зібрання, що є порушенням права громадян, передбаченого статтею 39 Конституції України та статтею 11 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
З огляду на прецедентну практику Європейського суду з прав людини суд може обмежити реалізацію права на мирні зібрання, якщо проведення такого заходу може створити реальну небезпеку заворушень чи злочинів, загрозу здоров’ю населення або правам і свободам інших людей. Така небезпека не повинна бути уявною, а має ґрунтуватися на конкретних фактах чи даних про наявність реальної загрози інтересам національної безпеки та громадського порядку.
У пункті 25 Київських рекомендацій щодо незалежності судочинства у Східній Європі, на Південному Кавказі та у Центральній Азії (від 23–25 червня 2010 року) зазначено, що процедура притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності повинна стосуватися підтверджених випадків порушення правил професійної поведінки, які є значними, неприпустимими та, окрім цього, ганьблять репутацію суддівства. Дисциплінарна відповідальність суддів не може бути наслідком змісту їхніх рішень або вироків, включаючи відмінності в юридичному тлумаченні між судами; наслідком прикладів суддівських помилок чи критики суддів. Прояви суддівського свавілля необхідно відрізняти від добросовісної суддівської помилки, тобто помилки без ознак умислу або грубої недбалості. Добросовісність вказує на те, що суддя діяв сумлінно – з належним ставленням до своїх обов’язків встановив фактичні обставини, що підлягають правовій оцінці, оцінив докази та тлумачив закон, але припустився помилки, яка не була настільки очевидною й однозначною.
Із наведених норм можна зробити висновок, що суддя може бути звільнений із посади за серйозні й очевидні порушення норм процесуального права, а також за порушення прав людини та основоположних свобод, якщо вони вчинені умисно або внаслідок грубої недбалості (мають ознаки свавілля). Надаючи правову кваліфікацію діям суддів під час розгляду справи, слід враховувати, що згідно з частиною четвертою статті 54 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 року в редакції, чинній на момент винесення суддями Сапальовою Т.В., Боровицьким О.А., Полотнянком Ю.П. судового рішення у справі № 824/2641/13-а, суддя повинен додержуватися присяги, зобов’язаний своєчасно, справедливо та безсторонньо розглядати і вирішувати судові справи відповідно до закону з дотриманням засад і правил судочинства.
Присяга судді вимагає від нього об’єктивно, безсторонньо, неупереджено, незалежно та справедливо здійснювати правосуддя, підкоряючись лише закону та керуючись принципом верховенства права, чесно і сумлінно виконувати обов’язки судді. Згідно з частиною другою статті 32 Закону України «Про Вищу раду юстиції» (у редакції на момент винесення зазначеної постанови) порушенням суддею присяги визнавалося, у тому числі, вчинення ним дій, що порочать звання судді і можуть викликати сумнів у його об’єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності судових органів.
Після набрання чинності Законом України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12 лютого 2015 року № 192-VIII істотне порушення норм процесуального права при здійсненні правосуддя, вчинене внаслідок умислу або недбалості, також визнавалося дисциплінарним проступком (підпункт «а» пункту 1 частини першої статті 92 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 року зі змінами, внесеними Законом України «Про забезпечення права на справедливий суд»), а у разі, коли такі дії порочили звання судді або підривали авторитет правосуддя, утворювало склад порушення присяги судді, що було підставою для його звільнення (пункт 1 частини другої статті 97 вказаного Закону).
Зміни, що відбулися у правовому регулюванні відповідних відносин після 20 лютого 2014 року, не привели до пом’якшення або скасування відповідальності за дії, вчинені суддею. Не змінився характер наслідків, передбачених законом для таких грубих порушень, і після набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» від 2 червня 2016 року № 1401-VIII та Законом України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року № 1402-VIII). Пунктом 3 частини п’ятої статті 126 Конституції України встановлено, що підставою для звільнення судді є вчинення істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування обов’язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді.
У статті 115 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» зазначено, що відповідно до пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України вчинення істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування обов’язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді, є підставою для звільнення судді з посади.
За змістом пунктів 1, 7 частини дев’ятої статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у редакції від 2 червня 2016 року істотним дисциплінарним проступком або грубим нехтуванням обов’язками судді, що є несумісним зі статусом судді або виявляє його невідповідність займаній посаді, може бути визнаний, зокрема, будь-який із таких фактів: суддя допустив поведінку, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя, у тому числі в питаннях моралі, чесності, непідкупності, відповідності способу життя судді його статусу, дотримання інших етичних норм та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду; суддя допустив інше грубе порушення закону, що підриває суспільну довіру до суду.
З огляду на викладене дії, які раніше охоплювалися поняттям порушення суддею присяги, чинним законодавством охоплюються ознаками складу істотного дисциплінарного проступку. При цьому всі досліджені редакції опису таких діянь повністю охоплюють дії, вчинені суддями Сапальовою Т.В., Боровицьким О.А., Полотнянком Ю.П..
Відповідно до норм законів України «Про судоустрій і статус суддів» та «Про Вищу раду юстиції» в редакціях, які були чинними на момент вчинення суддею дій, законодавцем не були встановлені строки для вирішення питання про притягнення судді до відповідальності за порушення присяги.
Законом України «Про забезпечення права на справедливий суд» запроваджено правове регулювання, згідно з яким притягнення до відповідальності за порушення присяги можливе за правилами, встановленими для дисциплінарної відповідальності суддів (частина друга статті 32 Закону України «Про Вищу раду юстиції» зі змінами). Водночас редакцією статті 96 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» встановлено, що дисциплінарне стягнення до судді застосовується не пізніше трьох років із дня вчинення проступку без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування судді у відпустці (частина четверта цієї статті).
Чинним законодавством встановлено, що стягнення до судді застосовується не пізніше трьох років із дня вчинення проступку без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування судді у відпустці чи здійснення відповідного дисциплінарного провадження (частина одинадцята статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Запровадження строку давності притягнення судді до відповідальності за дії, які охоплювалися поняттям порушення присяги, а чинним законодавством охоплюються ознаками складу істотного дисциплінарного проступку, є заходом, який покращує становище судді порівняно із ситуацією, коли строк законодавством визначений не був, тому з огляду на положення статті 58 Конституції України він повинен бути застосований. Оскільки строки застосування дисциплінарного стягнення, встановлені Законом України «Про забезпечення права на справедливий суд» і Законом України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року № 1402-VIII, відрізняються в частині збільшення такого строку на час здійснення відповідного дисциплінарного провадження, застосуванню підлягає строк, який поліпшує становище особи, тобто строк, передбачений частиною четвертою статті 96 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд».
З огляду на викладене Друга Дисциплінарна палата дійшла висновку, що поведінка суддів Вінницького апеляційного адміністративного суду Сапальової Т.В., Боровицького О.А., Полотнянка Ю.П. може містити ознаки дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 3 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а саме – допущення суддею поведінки, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя, зокрема в питаннях моралі, відповідності способу життя судді його статусу, дотримання інших норм суддівської етики та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду.
Таким чином, за результатами попередньої перевірки встановлено обставини, які можуть свідчити про вчинення суддями Вінницького апеляційного адміністративного суду Сапальовою Тетяною Валентинівною, Боровицьким Олександром Андрійовичем, Полотнянком Юрієм Петровичем дисциплінарного проступку і бути підставою для притягнення їх до дисциплінарної відповідальності в порядку дисциплінарного провадження.
Керуючись статтями 34, 46 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», пунктом 33 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів», пунктами 12.11, 12.12 Регламенту Вищої ради правосуддя, Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя
ухвалила:
відкрити дисциплінарну справу стосовно суддів Вінницького апеляційного адміністративного суду Сапальової Тетяни Валентинівни, Боровицького Олександра Андрійовича, Полотнянка Юрія Петровича.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий на засіданні
Другої Дисциплінарної палати
Вищої ради правосуддя Т.М. Малашенкова
Члени Другої Дисциплінарної
палати Вищої ради правосуддя І.А. Артеменко
А.М. Бойко
Н.О. Волковицька
