X
Введіть слово для пошуку

Акт ВРП

Україна
Вища рада правосуддя
Рішення
Київ
05.10.2021
2065/0/15-21
Про надання консультативного висновку щодо законопроєкту № 5882

Вища рада правосуддя розглянула проєкт Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» щодо деяких питань забезпечення суддів» від 2 вересня 2021 року, реєстраційний № 5882, внесений на розгляд Верховної Ради України народними депутатами України Третьяковою Г.М., Швецем С.Ф., Васильєвим І.С., Тарасенком Т.П., Скороход А.К., Аліксійчуком О.В.

Відповідно до пункту 15 частини першої статті 3 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» Вища рада правосуддя надає обов’язкові до розгляду консультативні висновки щодо законопроєктів з питань утворення, реорганізації чи ліквідації судів, судоустрою і статусу суддів.

За результатами розгляду вказаного законопроєкту, керуючись статтею 131 Конституції України, статтями 3, 34 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», Вища рада правосуддя

 

вирішила:

 

1. Затвердити консультативний висновок щодо проєкту Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» щодо деяких питань забезпечення суддів» від 2 вересня 2021 року, реєстраційний № 5882, внесеного на розгляд Верховної Ради України народними депутатами України Третьяковою Г.М., Швецем С.Ф., Васильєвим І.С., Тарасенком Т.П., Скороход А.К., Аліксійчуком О.В.

2. Надіслати консультативний висновок до Верховної Ради України.

 

 

В. о. Голови Вищої ради правосуддя                         О.В. Маловацький

 

 

 

                                                                                                                                                                                                                                                                                                  ЗАТВЕРДЖЕНО

                                                                                                                                                                                                                                              Рішення Вищої ради правосуддя

                                                                                                                                                                                                                                                5 жовтня 2021 року № 2065/0/15-21

 

КОНСУЛЬТАТИВНИЙ ВИСНОВОК

щодо законопроєкту № 5882

 

1. Проєкт Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» щодо деяких питань забезпечення суддів» від 2 вересня 2021 року, реєстраційний № 5882 (далі – законопроєкт № 5882), внесений на розгляд Верховної Ради України в порядку законодавчої ініціативи народними депутатами України Третьяковою Г.М., Швецем С.Ф., Васильєвим І.С., Тарасенком Т.П., Скороход А.К., Аліксійчуком О.В.

Цим законопроєктом пропонується, зокрема, викласти в новій редакції частину третю статті 135 Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі також – Закон № 1402-VIII) і змінити базовий розмір посадового окладу судді та спосіб його обчислення.

Водночас пунктом 2 цього законопроєкту встановлюється, що індексація базового розміру посадового окладу судді, встановленого цим Законом, проводиться щороку 1 березня, починаючи з 1 березня 2025 року.

Як убачається з пояснювальної записки, метою прийняття законопроєкту № 5882 визначено приведення видатків на оплату праці суддів у законодавче поле на рівень Закону № 1402-VIII та закріплення фактичного розміру оплати праці суддів.

У зв’язку із цим пропонується внести зміни до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» щодо закріплення реальної оплати праці суддів, яку автори законопроєкту вважають за доцільне виразити у гривневому еквіваленті.

 

2. Вища рада правосуддя відповідно до пункту 15 частини першої статті 3 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» надає обов’язкові до розгляду консультативні висновки щодо законопроєктів з питань утворення, реорганізації чи ліквідації судів, судоустрою і статусу суддів.

Статтею 130 Конституції України встановлено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя.

Розглянувши законопроєкт № 5882 та врахувавши позицію Державної судової адміністрації України, Національної школи суддів України, Вища рада правосуддя вважає, що будь-які заходи, спрямовані на зміну та/або перегляд суддівської винагороди, мають бути обґрунтовані, підкріплені відповідними розрахунками, відповідати принципу правової визначеності та переслідувати легітимну мету.

 

3. Положеннями законопроєкту № 5882 передбачено змінити розмір місячної суддівської винагороди. Зокрема, базовий розмір посадового окладу судді, визначений частиною третьою статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», у редакції законопроєкту № 5882 пропонується встановити в такому розмірі в гривневому еквіваленті:

1) судді місцевого суду – 71 790 гривень;

2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду – 119 650 гривень;

3) судді Верховного Суду – 179 475 гривень.

Також нормами цього законопроєкту пункт 24 розділу XII Закону № 1402-VIII викладається в новій редакції, відповідно до якої індексація базового розміру посадового окладу судді, встановленого цим Законом, проводиться щороку 1 березня, починаючи з 1 березня 2025 року.

Водночас частиною третьою чинної статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено такий базовий розмір посадового окладу судді:

1) судді місцевого суду – 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року (далі також – прожитковий мінімум);

2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду – 50 прожиткових мінімумів;

3) судді Верховного Суду – 75 прожиткових мінімумів.

Відповідно до статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 1 січня 2021 року встановлено такий прожитковий мінімум:

для працездатних осіб – 2270 гривень;

для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді – 2102 гривні.

З огляду на викладене нормами законопроєкту фактично змінюється не лише розмір посадового окладу судді, а й спосіб визначення його базового рівня. Замість визначення посадового окладу у прожиткових мінімумах для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, базовий рівень посадового окладу пропонується визначати у фіксованій сумі в гривневому еквіваленті. При цьому посадовий оклад суддів у такому розмірі не підлягає індексації до 1 березня 2025 року.

 

3.1. Визначення посадових окладів суддів у прожиткових мінімумах було запроваджено Законом України від 6 грудня 2016 року № 1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (далі – Закон № 1774-VIII).

Цим Законом поняття мінімальної заробітної плати приведено у відповідність до європейської практики та міжнародних норм, зокрема, шляхом:

запровадження нової методології визначення мінімальної заробітної плати (як нижньої межі оплати праці, що гарантується державою);

встановлення мінімального посадового окладу в розмірі, не меншому від прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб на 1 січня календарного року;

уніфікації визначення розміру заробітної плати працівників державних органів.

У зв’язку з наведеним були внесені зміни до низки законодавчих актів, в тому числі до Закону України «Про судоустрій і статус суддів», якими базовий розмір посадового окладу суддів було визначено у прожиткових мінімумах для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. У свою чергу, розмір прожиткового мінімуму був приведений у відповідність до розміру мінімальної заробітної плати.

Слід зауважити, що положення Закону № 1774-VIII були предметом розгляду Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 47 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) частини шостої статті 6 Закону України «Про оплату праці» від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР у редакції Закону № 1774-VIII, частини шостої статті 96 Кодексу законів про працю України в редакції Закону № 1774-VIII (про мінімальний посадовий оклад (тарифну ставку)).

Конституційний Суд України у Рішенні від 15 липня 2021 року № 2-р/2021 визнав такими, що відповідають Конституції України (є конституційними), частину шосту статті 6 Закону України «Про оплату праці» у редакції Закону № 1774, частину шосту статті 96 Кодексу законів про працю України в редакції Закону № 1774-VIII, які були предметом подання.

Оцінюючи на предмет юридичної визначеності частину шосту статті 6 Закону України «Про оплату праці» від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР (далі також – Закон № 108/95-ВР) в редакції Закону № 1774 та частину шосту статті 96 Кодексу законів про працю України в редакції Закону № 1774, що містять той самий припис: «Мінімальний посадовий оклад (тарифна ставка) встановлюється у розмірі, не меншому за прожитковий мінімум, встановлений для працездатних осіб на 1 січня календарного року», Конституційний Суд України дійшов висновку, що зміст цих норм є чітким та зрозумілим.

Верховна Рада України реалізує свої конституційні повноваження щодо визначення розміру заробітної плати працюючих шляхом визначення в законах України про Державний бюджет України на конкретний календарний рік розмірів прожиткового мінімуму та мінімальної заробітної плати[1].

Статтею 151-2 Конституції України встановлено, що рішення та висновки, ухвалені Конституційним Судом України, є обов’язковими, остаточними і не можуть бути оскаржені.

З огляду на викладене застосування положень Конституції і законів України, щодо яких Конституційним Судом України дано офіційне тлумачення, можливе лише з урахуванням правових позицій Конституційного Суду України, викладених у відповідних рішеннях, які є обов’язковими до врахування на всій території України, тобто мають преюдиційне значення.

Частиною першою статті 2 Закону України від 5 липня 1999 року № 966-XIV «Про прожитковий мінімум» встановлено, що прожитковий мінімум застосовується, в тому числі, для загальної оцінки рівня життя в Україні, що є основою для реалізації соціальної політики та розроблення окремих державних соціальних програм, формування Державного бюджету України та місцевих бюджетів.

Зазначені заходи сприяли збалансуванню державного бюджету України та ефективному і раціональному використанню бюджетних коштів, оскільки Верховна Рада України з урахуванням прогнозованих показників бюджету, реалізуючи свої конституційні повноваження щодо визначення розміру мінімальної заробітної плати в законах України про Державний бюджет України на відповідний рік, визначає та має змогу щорічно переглядати, зокрема, розміри прожиткового мінімуму.

Згідно з міжнародними стандартами щодо забезпечення статусу суддів перегляд суддівської винагороди має бути обґрунтованим і не може бути непропорційним та дискримінаційним[2].

Втім, у пояснювальній записці до законопроєкту № 5882 відсутні будь-які обґрунтування та фінансові розрахунки, що унеможливлює оцінювання відповідності запропонованих законодавчих новацій вказаним вище критеріям і ставить під сумнів транспарентність дійсних намірів законодавця.

При цьому не зрозуміло, чому автори законопроєкту № 5882 пропонують визначати посадові оклади суддів у спосіб, відмінний від способу визначення посадових окладів інших працівників бюджетної сфери, та встановити їх у фіксованому гривневому еквіваленті з одночасною забороною індексації до 1 березня 2025 року.

 

3.2. Щодо заборони індексації зарплат суддів слід зазначити, що індексація грошових доходів населення – це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг. Підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці працівникам у зв’язку з індексацією за рахунок власних коштів. Індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема оплата праці (грошове забезпечення)[3].

Відповідно до статті 33 Закону № 108/95-ВР у період між переглядом розміру мінімальної заробітної плати індивідуальна заробітна плата підлягає індексації згідно з чинним законодавством.

Таким чином, законопроєктом № 5882 запроваджується спеціальна норма щодо заборони індексації заробітної плати суддів, яка суперечить чинним законодавчим приписам та конституційним гарантіям і викликає сумнів, що зазначене переслідує легітимну мету та є достатньо обґрунтованим законодавчим заходом.

Незазначення суб’єктом права законодавчої ініціативи мотивів відтермінування індексації базового розміру посадового окладу судді до 2025 року робить незрозумілим підхід законотворця до питання фінансування судової гілки влади.

Конституційний Суд України в Рішенні від 15 жовтня 2013 року № 9-рп/2013 зазначив, що держава передбачає заходи, спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати, тобто грошової винагороди за виконану роботу як еквівалента вартості споживчих товарів і послуг. Згідно із частиною шостою статті 95 Кодексу законів про працю України, статтями 33, 34 Закону № 108/95-ВР такими заходами є індексація заробітної плати та компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв’язку з порушенням строків її виплати[4].

Таким чином, встановлення суддівської винагороди фіксованого розміру у гривневому еквіваленті без «прив’язки» до прожиткового мінімуму та без урахування індексу інфляції не буде відповідати економічній ситуації в державі та із часом призведе до зниження рівня суддівської винагороди, гарантованого чинною нормою частини третьої статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Отже, прийняття законопроєкту № 5882 може призвести до зниження рівня матеріального забезпечення судді, оскільки згідно із тенденцією прийняття бюджетного законодавства рівень прожиткового мінімуму для працездатної особи або підвищується, або залишається незмінним.

 

3.3. Необґрунтований перегляд суддівської винагороди прямо суперечить міжнародним стандартам гарантування незалежності суддів, якими послідовно встановлено заборону погіршення фінансового забезпечення суддів.

У Монреальській універсальній декларації щодо незалежності правосуддя 1983 року та у Висновку № 1 (2001) Консультативної ради європейських суддів щодо стандартів незалежності судової влади та незмінюваності суддів зазначається, що термін перебування суддів на посаді, їхня незалежність, соціальні гарантії, адекватна оплата й умови праці гарантуються законом і не можуть змінюватися в бік зменшення. Аналогічні висновки сформульовано в низці інших міжнародних актів.

Конституцією України встановлено, що виключно законами України визначається, зокрема, статус суддів (пункт 14 частини першої статті 92); незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України; вплив на суддю у будь-який спосіб забороняється (частини перша, друга статті 126); держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів; розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій (перше речення частини першої, частина друга статті 130).

Згідно з пунктами 7, 8 частини п’ятої статті 48 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» незалежність судді забезпечується, зокрема, окремим порядком фінансування та організаційного забезпечення діяльності судів, установленим законом, а також належним матеріальним та соціальним забезпеченням судді.

Частиною сьомою вказаної статті Закону встановлено, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України та законом гарантій незалежності судді.

Конституційний Суд України наголошує, що матеріальне забезпечення судді є не особистим привілеєм судді, а засобом забезпечення незалежності працюючих суддів і надається для гарантування верховенства права та в інтересах осіб, які звертаються до суду та очікують неупередженого правосуддя[5].

Щодо спроб законодавця обмежити рівень суддівської винагороди неодноразово висловлювався Конституційний Суд України.

Зокрема, в Рішенні від 28 серпня 2020 року № 10-р/2020 Конституційний Суд України, проаналізувавши юридичні позиції щодо незалежності суддів, дійшов висновку, що гарантії незалежності суддів зумовлені конституційно визначеною виключною функцією судів здійснювати правосуддя; законодавець не може свавільно встановлювати або змінювати розмір винагороди судді, використовуючи свої повноваження як інструмент впливу на судову владу, а обмеження суддівської винагороди є посяганням на гарантії незалежності суддів.

 

4. За загальним правилом усі нормативно-правові акти мають відповідати Основному Закону України, покликані розвивати його зміст і забезпечувати ефективне застосування.

Конституційний Суд України зазначає, що юридичну визначеність слід розуміти через такі її складові елементи: чіткість, зрозумілість, однозначність норм права; право особи у своїх діях розраховувати на розумну та передбачувану стабільність існуючого законодавства та можливість передбачати наслідки застосування норм права (легітимні очікування)[6].

З огляду на наведене Вища рада правосуддя звертає увагу, що законопроєкт № 5882 не повною мірою відповідає критерію якості закону у розумінні частини другої статті 32 Конституції України, оскільки суперечить таким елементам принципу верховенства права, як юридична визначеність і заборона свавілля, що може призвести до порушення конституційних прав осіб, яких він стосується.

Питання оплати праці суддів є вкрай важливим та нагальним для держави як гаранта незалежного та справедливого суду.

Суддівська винагорода повинна відповідати покладеному на суддю обсягу процесуальних обов’язків, а також бути достатньою для забезпечення незалежності судді в умовах, що склалися, враховуючи суттєвий кадровий дефіцит у судах.

На сьогодні в судовій системі України спостерігається серйозна нестача суддівських кадрів, у зв’язку із чим судді, які виконують повноваження щодо здійснення правосуддя, працюють в умовах надмірного навантаження[7].

Незалежність судової влади є головною умовою забезпечення верховенства права, ефективного захисту прав і свобод людини та громадянина, юридичних осіб, інтересів суспільства й держави.

Законопроєкт № 5882 суперечить принципу незалежності судової влади, який є головною умовою забезпечення верховенства права й основоположною гарантією справедливого судового розгляду, нормам Конституції України, висновкам Конституційного Суду України, міжнародним стандартам у сфері судоустрою та статусу суддів, його прийняття призведе до звуження змісту та обсягу прав і свобод суддів та негативно вплине на забезпечення незалежності суддів і авторитет правосуддя.

 

З огляду на викладене Вища рада правосуддя не підтримує законопроєкт № 5882.

 


[1] Рішення Конституційного Суду України від 15 липня 2021 року № 2-р/2021, пункт 3.2 мотивувальної частини.

[2] Європейська хартія про статус суддів, стаття 6.

[3]Стаття 1, частина перша статті 2, частина перша статті 5 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» від 3 липня 1991 року № 1282-XII.

[4]Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням громадянина Дзьоби Юрія Володимировича щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України від 15 жовтня 2013 року № 9-рп/2013, абзац восьмий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини.

[5] Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень статті 2, абзацу другого пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи», статті 138 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (справа щодо змін умов виплати пенсій і щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці) від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013, абзаци п’ятий, шостий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини.

[6] Рішення Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року № 1-р/2020, абзац п’ятий підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини.

[7]Щорічна доповідь за 2020 рік «Про стан забезпечення незалежності суддів в Україні», затверджена рішенням Вищої ради правосуддя від 5 серпня 2021 року № 1797/0/15-21, сторінка 87

(https://hcj.gov.ua/sites/default/files/field/file/shchorichna_dopovid_za...).