Вища ради юстиції, розглянувши дисциплінарну справу, відкриту за висновком Тимчасової спеціальної комісії з перевірки суддів судів загальної юрисдикції (далі – ТСК) від 10 червня 2015 року № 56/02-15 стосовно судді Шевченківського районного суду міста Києва Трубнікова Андрія Володимировича,
встановила:
Трубніков А.В. Указом Президента України від 21 лютого 2002 року № 163/2002 призначений у межах п’ятирічного строку на посаду судді Солом'янського районного суду міста Києва. Присягу судді прийняв 12 березня 2002 року.
Постановою Верховної Ради України від 1 червня 2007 року № 1115-V Трубнікова А.В. обрано безстроково на посаду судді Солом’янського районного суду міста Києва, а Указом Президента України від 25 липня 2011 року № 780/2011 – переведено на роботу на посаду судді Шевченківського районного суду міста Києва.
8 грудня 2014 року до ТСК надійшла заява заступника Генерального прокурора України Бачуна О.В. від 5 грудня 2014 року № 05/1/1-105 вих-14 про порушення суддею Трубніковим А.В. норм законодавства України під час прийняття рішення про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо особи, яка була учасником масових акцій протесту. У заяві заступник Генерального прокурора України Бачун О.В. послався на те, що суддя Трубніков А.В. вчинив дії, які викликають сумнів у його безсторонності, об’єктивності та неупередженості під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_1, який підозрювався у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 294 Кримінального кодексу України (далі – КК України).
Заступник Генерального прокурора України Бачун О.В. вказав, що суддя Трубніков А.В. при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою не дотримався вимог статті 183 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК України), а саме не врахував, що тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м’яких запобіжних заходів не зможе запобігти можливому невиконанню підозрюваним покладених на нього процесуальних обов’язків, а також спробам переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду, перешкоджати кримінальному провадженню чи вчинити інше кримінальне правопорушення або продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється.
11 грудня 2014 року Кадура В.О. особисто подав заяву до ТСК щодо проведення перевірки судді Трубнікова А.В. у зв’язку із прийняттям рішення про застосування стосовно ОСОБА_1 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, у якій зазначив, що прийняте рішення є необґрунтованим; жоден зі свідків не вказував на ОСОБА_1; протокол огляду відеозапису, який демонструвався суду, вміщує суцільні чорні квадрати, з яких щось розпізнати неможливо; а також поінформував про наміри доводити неправомірність згаданого рішення в Європейському суді з прав людини. Також заявник повідомив, що суддя обрав запобіжний захід у вигляді тримання під вартою з огляду на молодий вік ОСОБА_1, стан здоров’я, що не перешкоджає ув’язненню, місце проживання (заміський район Конча-Заспа) та інші обставини (наявність родини, друзів, колег, підлеглих, вищої економічної освіти, власного бізнесу, нерухомого та рухомого майна, другого закордонного паспорта).
15 грудня 2014 року надійшла заява Закревської Є.О. від 9 грудня 2014 року на дії судді Трубнікова А.В., суддів апеляційного суду міста Києва Беця О.В., Коваль С.М., Приндюк М.В. стосовно проведення перевірки згаданих суддів у зв’язку із постановленням суддею Трубніковим А.В. ухвали від 6 грудня 2013 року про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_1 та залишенням без змін згаданої ухвали колегією суддів апеляційного суду міста Києва у складі названих вище суддів. Закревську Є.О. було повідомлено про проведення 10 червня 2015 року засідання ТСК, до порядку денного якого було включено розгляд матеріалів перевірки за її заявою. Проте у тексті висновку ТСК про надходження заяви Закревської Є.О. взагалі не згадується, хоча у назві висновку ТСК № 56/02-15 від 10 червня 2015 року, розміщеному на офіційному веб-сайті Вищої ради юстиції, вказане прізвище Закревської Є.О. як заявниці.
ТСК у висновку від 10 червня 2015 року № 56/02-15 визнала у діях судді Трубнікова А.В. наявність ознак порушення присяги і направила зазначений висновок з матеріалами перевірки до Вищої ради юстиції для подальшого розгляду та прийняття рішення.
20 серпня 2015 року Вищій раді юстиції передано висновок ТСК від 10 червня 2015 року № 56/02-15, матеріали перевірки, копію матеріалів судового провадження № 761/32665/13-к з розгляду клопотання старшого слідчого СУ ГУ МВС України в місті Києві Яворського Б.І., погодженого старшим прокурором відділу прокуратури міста Києва Доценко В.А., про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_1, а також копії кримінальних проваджень за результатами розгляду клопотань про надання дозволу на обшук у житловому приміщенні ОСОБА_1 та про надання дозволу на обшук в автомобілі, 3 диски без конкретизації їх вмісту. При огляді долучених матеріалів встановлено, що 1 диск вміщує копію звукозапису судового засідання з розгляду судового провадження № 761/32665/13-к місцевим судом; 2 диски – копію звукозапису судового засідання з розгляду цього судового провадження апеляційним судом.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу матеріалів між членами Вищої ради юстиції від 31 серпня 2015 року висновок ТСК з доданими до нього матеріалами стосовно судді Трубнікова А.В. розподілені члену Вищої ради юстиції Бойку А.М. для доповіді на засіданні Вищої ради юстиції.
На засіданні 23 вересня 2015 року дисциплінарна секція Вищої ради юстиції рекомендувала Вищій раді юстиції прийняти рішення про відкриття дисциплінарної справи стосовно судді Шевченківського районного суду міста Києва Трубнікова А.В., а ухвалою Вищої ради юстиції від 24 вересня 2015 року № 686/0/15-15 відкрито дисциплінарну справу стосовно нього.
На засіданні 3 листопада 2015 року дисциплінарна секція Вищої ради юстиції рекомендувала Вищій раді юстиції внести подання до Верховної Ради України про звільнення Трубнікова А.В. з посади судді Шевченківського районного суду міста Києва за порушення присяги.
Задля проведення повної та всебічної перевірки з Шевченківського районного суду міста Києва витребувано оригінал судового провадження № 761/32665/2013 з розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно ОСОБА_1.
Із зібраних матеріалів дисциплінарної справи встановлено наступне.
4 грудня 2015 року старшим слідчим СУ ГУ МВС України в місті Києві Яворським Б.І. в межах досудового розслідування кримінального провадження № _________________ від 1 грудня 2013 року складено клопотання про застосування до ОСОБА_1 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, яке було погоджене старшим прокурором відділу прокуратури міста Києва Доценком В.А. Із цим клопотанням слідчий звернувся до Шевченківського районного суду міста Києва 5 грудня 2013 року.
Того самого дня клопотання було зареєстроване як судове провадження № 761/32665/13-к та розподілено до розгляду судді Бугілю В.В. У зв’язку з перебуванням судді Бугіля В.В. у нарадчій кімнаті для ухвалення рішення у іншій судовій справі та з метою забезпечення розгляду клопотання слідчого у встановлені законом строки 6 грудня 2013 року на підставі доповідної судді було здійснено повторний автоматизований розподіл. Судове провадження № 761/32665/13-к за результатами повторного автоматизованого розподілу було розподілено до розгляду судді Трубнікову А.В.
Згідно з клопотанням слідчого 1 грудня 2013 року до Печерського РУ ГУ МВС України в м. Києві надійшла заява ОСОБА_2, ДАТА НАРОДЖЕННЯ_1, працюючого в КП «ШЕУ», про те, що 1 грудня 2013 року приблизно о 13 год. 00 хв. на перетині вулиць Інститутська–Банкова група невідомих осіб заволоділи транспортним засобом, а саме навантажувачем–екскаватором (д.н.з. НОМЕР_1). Крім того, 1 грудня 2013 року приблизно о 13 год. 40 хв. невстановлені особи, знаходячись біля адміністративної будівлі Адміністрації Президента України за адресою м. Київ, вул. Банкова, 11, використовуючи транспортний засіб «бульдозер» шляхом наїзду на працівників правоохоронних органів України, вчинили замах на вбивство працівників правоохоронних органів України у зв’язку із виконанням ними службових обов’язків щодо охорони громадського порядку.
Клопотання ґрунтується на показаннях машиніста-навантажувача комунального підприємства «Підрядне спеціалізоване шляхобудівне управління» ОСОБА_2, який повідомив стосовно обставин викрадення у нього ключів від згаданого трактора. Як свідки були допитані начальник комунального підприємства «Шляхово-експлуатаційне управління Дарницького району міста Києва» ОСОБА_3 та головний інженер цього підприємства ОСОБА_4. При описі показань свідків та протоколу огляду відеозапису від 2 грудня 2013 року слідчий ужив формулювання «невідомий чоловік № 1, невідомий чоловік № 2, мітингувальники».
Слідчий у клопотанні посилався на протокол огляду відеозапису від 2 грудня 2013 року як на доказ, яким обґрунтовується внесення клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_1.
3 грудня 2013 року СУ ГУ МВС України в місті Києві в порядку статей 40, 41 КПК України доручено УБОЗ ГУ МВС України в м. Києві встановити осіб, які 1 грудня 2013 року о 13-40 год. знаходилися за адресою м. Київ, вул. Банкова, 11 та керували трактором, за допомогою якого завдано тілесних ушкоджень працівникам міліції, згідно з допитами свідків ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_3 та протоколом перегляду відеозапису від 2 грудня 2013 року. Це доручення долучене до матеріалів судового провадження № 761/32665/13-к (а.с. 9-11).
Слідчий у клопотанні вказав, що відповідно до матеріалів виконаного доручення УБОЗ ГУ МВС України в м. Києві від 3 грудня 2013 року встановлено осіб, які 1 грудня 2013 року о 13 год. 40 хв. знаходилися за адресою м. Київ, вул. Банкова, 11 та керували трактором LONGGONG (д.н.з. НОМЕР_1), зокрема ОСОБА_5, який викрав ключі від трактора у ОСОБА_2, та ОСОБА_1, який безпосередньо керував трактором і активно давав вказівки водієві щодо керування трактором LONGGONG (д.н.з. НОМЕР_1).
Як вбачається з рапорту старшого оперуповноваженого в особливо важливих справах УБОЗ ГУ МВС України в м. Києві Хоркавого С.В. (а.с. 13–15), у ході виконання доручення старшого слідчого Шляхова Д.М. про проведення слідчих (розшукових) дій у порядку статті 40 КПК України, особою, яка зображена на фотографії, встановлено ОСОБА_1, який перебував у кабіні наведеного транспортного засобу поряд із водієм під час вказаних подій.
Таким чином, у рапорті зазначено, що ОСОБА_1 перебував у кабіні поряд із водієм, а не, як зазначено слідчим у клопотанні, безпосередньо керував трактором і активно надавав вказівки водієві щодо керування трактором.
Згідно з протоколом допиту свідка ОСОБА_2 від 3 грудня 2013 року, його викликано для дачі показань у кримінальному провадженні про зникнення ОСОБА_6, хоча показання отримано з приводу обставин викрадення ключів від трактора.
На пред’явленому свідкові ОСОБА_2 фотознімку № 1 свідок упізнав чоловіка, який 1 грудня 2013 року викрав у нього ключі від названого вище трактора (а.с. 25). Копія цього фотознімка долучена та міститься в матеріалах кримінального провадження.
На пред’явленому йому фотознімку № 2 ОСОБА_2 нікого не впізнав. Фотознімка № 2 в оригіналі судового провадження немає, хоча включений до списку додатків до протоколу допиту свідка ОСОБА_2.
Згідно з частиною сьомою статті 223 КПК України пред’явлення особи для впізнання за фотознімками повинне відбуватися за участі двох понятих. Однак описана вище слідча дія була проведена без такої участі, як того вимагає частина сьома статті 223 КПК України.
Відповідно до рапорту старшого слідчого СУ ГУ МВС України в м. Києві Яворського Б.І. від 3 грудня 2013 року ним було здійснено виїзд за адресою: АДРЕСА_1. Виїзд здійснено з метою виклику ОСОБА_1 до слідчого відділу СУ ГУ МВС України в м. Києві для проведення слідчих дій. Цей рапорт долучений до клопотання слідчого як доказ, яким слідчий обґрунтовує доводи клопотання.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 за цією адресою не проживає, а проживає за адресою: АДРЕСА_2, яка була вказана як місце проживання підозрюваного ОСОБА_1 у повідомленні про підозру.
Відомостей, що ОСОБА_1 викликали для участі у проведенні слідчих дій за адресою його проживання, матеріали судового провадження № 761/32665/2013 не містять.
Ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва Бугіля В.В. від 5 грудня 2013 року було надано дозвіл на затримання підозрюваного ОСОБА_1, ДАТА НАРОДЖЕННЯ_2, з метою приводу до суду для участі у розгляді клопотання про застосування до нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
5 грудня 2013 року о 17 год. 15 хв. ОСОБА_1 був затриманий на Обухівському шосе в м. Києві.
Відповідно до клопотань про дозвіл на затримання підозрюваного, про застосування до нього запобіжного заходу та ухвали про надання дозволу на затримання ОСОБА_1 підозрювався у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 289, статтею 348 КК України.
Відповідно до повідомлення про підозру ОСОБА_1 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого статтею 348 КК України.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року передбачено, що кожний обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення має право бути негайно і детально поінформованим зрозумілою для нього мовою про характер і причини обвинувачення, висунутого проти нього.
Пунктом 1 частини третьої статті 42 КПК України встановлено, що підозрюваний має право знати, у вчиненні якого кримінального правопорушення його підозрюють.
Дана норма співвідноситься із пунктом 3 (а) статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який визнає за особою право бути повідомленою не лише про фактичні підстави обвинувачення, а й про юридичну кваліфікацію фактів.
Як видно з матеріалів судового провадження № 761/32665/13-к, клопотання слідчого внесене в межах досудового розслідування кримінального провадження № _________________; доручення старшого слідчого СУ ГУ МВС України в м. Києві Шляхова Д.М. про проведення слідчих (розшукових) дій, рапорт старшого оперуповноваженого в особливо важливих справах УБОЗ ГУ МВС України в м. Києві Хоркавого С.В., складений на виконання цього доручення, протокол допиту свідка ОСОБА_2, були оформлені в межах досудового розслідування кримінального провадження № _________________; протокол огляду відеозапису від 2 грудня 2013 року, оформлений у межах досудового розслідування кримінального провадження № _________________.
У матеріалах судового провадження № 761/32665/13-к немає ніяких доказів об’єднання або виділення матеріалів досудового розслідування №№ _________________, _________________ та _________________ в порядку статті 217 КПК України.
Суддя Трубніков А.В. зобов’язаний був надати належну правову оцінку на предмет допустимості доказів, визнання їх такими, що свідчать про наявність обґрунтованої підозри ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому правопорушення, а також з’ясувати, вчинення якого саме правопорушення інкримінується ОСОБА_1.
Єдиним доказом можливої причетності ОСОБА_1 до вчинення кримінального правопорушення є протокол огляду відеозапису від 2 грудня 2013 року, у додатках до якого на фотографії зображено чоловіка, який знаходиться у кабіні навантажувача-екскаватора. Сторона захисту у судовому засіданні наголошувала на поганій якості фотознімків, що унеможливлює встановлення особи. Однак суддя Трубніков А.В. усупереч вимогам статті 22 КПК України відхилив клопотання захисника витребувати в органу досудового розслідування відповідні оригінали (а.с. 78).
У судовому засіданні стороною захисту також було заявлено клопотання про допит свідка ОСОБА_2, оскільки саме він може повідомити суду, чи причетний ОСОБА_1 до вчинення правопорушення. Слідчий суддя відмовив у задоволенні цього клопотання (а.с. 79).
Згідно з журналом судового засідання за 6 грудня 2013 року з розгляду цього судового провадження сторона захисту просила суд звільнити ОСОБА_1 з-під варти негайно у зв’язку з тим, що у межах юрисдикції суду ОСОБА_1 перебуває без зазначення підстав затримання (рішення суду, протоколу затримання). Судом ухвалено вирішити питання щодо незаконного тримання під вартою при постановленні ухвали.
Підозрюваний ОСОБА_1 у судовому засіданні пояснив, що при здійсненні затримання йому не повідомляли підстав такого затримання, а лише вели мову про людину у червоній куртці. Всі процесуальні дії були вчинені в автомобілі.
Також ОСОБА_1 повідомив суду, що з 1 по 5 грудня 2013 року проживав за місцем реєстрації та не переховувався (а.с. 81). Місцем реєстрації ОСОБА_1 є адреса його проживання: АДРЕСА_2.
Як видно з матеріалів судового провадження, сторонами було надано такі відомості стосовно особи підозрюваного ОСОБА_1: одружений, уродженець м. Києва, проживає та зареєстрований у м. Києві, характеризується позитивно, займається підприємницькою діяльністю (вид діяльності – ВИД ДІЯЛЬНОСТІ_1, ВИД ДІЯЛЬНОСТІ_2).
В ухвалі суддя Трубніков А.В. зазначив, що народні депутати України О.Доній та В.Кириленко погоджуються на взяття ОСОБА_1 на особисту поруку (а.с. 83).
Окрім того, зауважив, що наведених захисниками порушень кримінального процесуального закону, які б спростовували висновки суду або унеможливили розгляд клопотання судом, встановлено не було.
Суддя Трубніков А.В. під час розгляду вказаного клопотання слідчого дійшов висновку, що встановлено наявність передбачених статтею 177 КПК України ризиків, і аргументовано застосування запобіжного заходу щодо ОСОБА_1 необхідністю запобігання його спробі переховуватися від органів досудового розслідування та суду, а також вчиненню інших правопорушень.
Ухвалою слідчого судді Трубнікова А.В. від 6 грудня 2013 року клопотання слідчого задоволено, застосовано до ОСОБА_1 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою тривалістю 60 днів, строк якого обраховано з моменту затримання, тобто з 6 грудня 2013 року включно.
Водночас у протоколі затримання ОСОБА_1 вказано, що його затримано 5 грудня 2013 року.
Окрім того, суддя Трубніков А.В. усупереч вимозі частини четвертої статті 196 КПК України не зазначив в ухвалі дату закінчення її дії у межах строку, передбаченого КПК України.
Ухвалою апеляційного суду міста Києва від 17 грудня 2014 року ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва Трубнікова А.В. від 6 грудня 2013 року залишено без змін, а апеляційні скарги захисника Грушовця Є.А. в інтересах ОСОБА_1 та підозрюваного ОСОБА_1 – без задоволення. У подальшому ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 24 січня 2014 року клопотання захисника Грушовця Є.А. про звільнення від кримінальної відповідальності ОСОБА_1, який підозрювався у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого статтею 348 КК України, задоволено. Кримінальне провадження № _________________ відносно нього закрито, його звільнено від кримінальної відповідальності на підставі статті 1 Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про усунення негативних наслідків та недопущення переслідування та покарання осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань», скасовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою та звільнено ОСОБА_1 з-під варти в залі судового засідання.
Згідно з пунктом 18 частини першої статті 3 КПК України до повноважень слідчого судді належить здійснення судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні.
Підставою застосування будь-якого запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою статті 177 КПК України.
Проте тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м’яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 КПК України.
Керуючись частиною першою статті 178 КПК України, суддя Трубніков А.В., вирішуючи питання про обрання ОСОБА_1 запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов’язаний був оцінити у сукупності всі обставини, у тому числі: вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним ОСОБА_1 кримінального правопорушення; тяжкість покарання, що загрожувала йому у разі визнання винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрювався; вік та стан його здоров’я; міцність соціальних зв’язків у місці постійного проживання, у тому числі наявність у нього родини й утриманців; постійного місця роботи; репутацію підозрюваного та його майновий стан.
Відповідно до частини першої статті 194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя має встановити, чи доводять надані стороною обвинувачення докази обставини, які свідчать про: наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один з ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; недостатність застосування більш м’яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Виходячи зі змісту частини четвертої статті 194 КПК України, якщо при розгляді клопотання про обрання запобіжного заходу прокурор доведе обставини, які свідчать про наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним кримінального правопорушення, наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, але не доведе недостатність застосування більш м’яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні, слідчий суддя має право застосувати більш м’який запобіжний захід, ніж той, який зазначений у клопотанні, а також покласти на підозрюваного обов’язки, передбачені частиною п’ятою цієї статті, необхідність покладення яких встановлена з наведеного прокурором обґрунтування клопотання.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 372 КПК України в мотивувальній частині ухвали зазначаються встановлені судом обставини із посиланням на докази. За текстом ухвали на докази взагалі немає посилань, суддя застосовує формулювання «вивчивши матеріали кримінального провадження, долучені до клопотання».
Суд, визначаючи наявність певного ризику (ризиків), у своєму рішенні повинен спиратися на докази того, що вони є виправданими (обґрунтованими). Європейський суд з прав людини вбачає порушення права на особисту недоторканність у випадках, коли суди у рішеннях про взяття під варту обмежуються «схематичними» мотивами («неналежна поведінка обвинуваченого», «тяжкість покарання, що загрожує», тощо) («I.A. v. France»).
Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що хоча суворість покарання є визначальним елементом під час оцінки ризику переховування від правосуддя чи вчинення нових злочинів, потребу подальшого позбавлення когось волі не можна оцінювати з винятково абстрактного погляду, беручи до уваги тільки тяжкість злочину («Mamedova v. Russia»).
Якщо юридична оцінка фактів, на які спирається обвинувачення, – і як наслідок, можливого покарання – визначається винятково стороною обвинувачення, суди повинні ще обережніше ставитися до оцінки тяжкості обвинувачення та її значення для питання про тримання під вартою або продовження тримання під вартою («Dolgova v. Russia»).
Матеріали дисциплінарної справи вказують на те, що суддею Трубніковим А.В. розглянуто клопотання слідчого всупереч наявності порушень, допущених на стадії досудового розслідування, без залучення до участі у судовому засіданні свідка, котрий міг би довести чи спростувати причетність підозрюваного до інкримінованого правопорушення.
Застосування ОСОБА_1 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою суддя Трубніков А.В. в ухвалі мотивував тим, що ОСОБА_1 підозрюється у вчиненні особливо тяжкого кримінального правопорушення у сукупності з іншими підозрюваними, яке має надзвичайно високий резонанс і ступінь суспільної небезпеки, зумовленої тяжкими наслідками не лише для конкретної особи, а й для суспільства в цілому; наявністю у справі реальних ознак справжнього суспільного інтересу, який, незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи підозрюваного, аргументуванням, що суд своїм рішенням має забезпечити не лише права підозрюваного, але й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
Вирішуючи питання про обрання запобіжного заходу ОСОБА_1, суддя Трубніков А.В. не обґрунтував, чому жоден із більш м’яких запобіжних заходів (особисте зобов’язання, особиста порука, застава, домашній арешт) не зможе забезпечити виконання ним покладених процесуальних обов’язків та не буде співмірним у вказаному кримінальному провадженні.
Завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Стаття 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує основоположне право на свободу та недоторканність. Підстави позбавлення свободи зазначені у цій статті. Вказана стаття містить вичерпний перелік винятків, за яких особу може бути позбавлено свободи, і лише вузьке тлумачення цих винятків відповідає цілям цього положення.
Під час розгляду дисциплінарної справи встановлено, що у висновку ТСК наведені обставини, котрі спростовуються матеріалами судового провадження № 761/32665/13-к і зібраними матеріалами перевірки. Зокрема, не знайшли свого підтвердження в ході розгляду дисциплінарної справи висновки ТСК про посилання судді у мотивувальній частині ухвали на низку доказів та невідображення у протоколі затримання ОСОБА_1 фактичного часу його затримання.
Також у висновку ТСК помилково зазначено прізвище іншого підозрюваного замість підозрюваного ОСОБА_1, неправильно вказана дата постановлення ухвали суддею Трубніковим А.В. Однак вказане свідчить про неуважність ТСК при складенні висновку та не спростовує незабезпечення суддею Трубніковим А.В. виконання завдань кримінального провадження під час розгляду клопотання про застосування щодо ОСОБА_1 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
2 грудня 2015 року представником судді Трубнікова А.В. – адвокатом Студзінським М.А. (представництво на підставі договору про надання правової допомоги № 55/15АО від 22 червня 2015 року) було подане клопотання про відкладення розгляду дисциплінарної справи стосовно судді Трубнікова А.В., оскільки той перебуває на стаціонарному лікуванні в кардіологічному відділенні госпіталя ГУ МВС України в м. Києві. До клопотання була долучена для підтвердження медична документація.
Однак 3 грудня 2015 року суддя Трубніков А.В. прибув для участі у засіданні Вищої ради юстиції та надав пояснення. Стосовно розгляду клопотання слідчого суддя Трубніков А.В. пояснив, що заяв щодо вчинюваного насильства від ОСОБА_1 не надходило і на ньому не було видимих ознак щодо такого насильства; при прийнятті рішення ним враховано, що внаслідок вчинення інкримінованого ОСОБА_1 правопорушення були заподіяні тілесні ушкодження працівникам міліції, які на той час здійснювали обов’язки з охорони громадського порядку; всі відеозаписи перебували у вільному доступі в мережі інтернет. Зазначив, що під час Революції Гідності інших справ про застосування запобіжних заходів у вигляді взяття під варту не розглядав, а адмінматеріали стосовно мітингувальників, які були йому розподілені до розгляду, повернув на доопрацювання.
Також суддя Трубніков А.В. оскаржував зміст висновку ТСК та повідомив, що його не було повідомлено про дату та час проведення засідання ТСК у визначений законом спосіб, а тому він не мав можливості надати заперечення. З матеріалів дисциплінарної справи вбачається, що на час проведення засідання ТСК суддя Трубніков А.В. перебував на лікарняному.
Зі змісту характеристики судді Трубнікова А.В., підписаної 5 травня 2015 року головою суду, він з 18 жовтня 2011 року по 11 квітня 2014 року обіймав посаду заступника голови суду, до роботи ставиться сумлінно, добре знає чинне законодавство і правильно застосовує його на практиці, в цілому забезпечує якісний розгляд судових справ, докладає зусиль для дотримання строків здачі судових справ до канцелярії суду. До дисциплінарної відповідальності за період роботи не притягувався, в колективі користується повагою, має високий рівень культури поведінки та спілкування з людьми, завжди поводиться коректно і водночас з розумінням, дотримується правил внутрішнього трудового розпорядку.
30 жовтня 2015 року головою суду направлено позитивну характеристику судді Трубнікова А.В., яка за змістом ідентична попередньо наданій.
Суддя Трубніков А.В. здійснює розгляд кримінальних справ та адмінматеріалів. Показник скасованих рішень, ухвалених суддею за результатами розгляду справ і клопотань за період 2013-2015 років, є нижчим аніж середній показник скасування по суду та по регіону.
Згідно з листом Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 2 жовтня 2015 року № 32-14090/15 суддя Трубніков А.В. протягом 2011-2015 років дисциплінарних стягнень не має. 21 березня 2014 року та 29 квітня 2014 року Вищою кваліфікаційною комісією суддів України відкрито дисциплінарні справи стосовно судді Трубнікова А.В. за заявами захисника Тимошенко Ю.В. – народного депутата України Власенка С.В., заступника Генерального прокурора України Баганця О.В.
Суддя повинен дотримуватися незалежної позиції як щодо суспільства в цілому, так і щодо конкретних сторін судової справи, у якій він повинен винести рішення. Об'єктивність судді є необхідною умовою для належного виконання ним своїх обов'язків. Вона проявляється не тільки у змісті винесеного рішення, а й у всіх процесуальних діях, що супроводжують його прийняття (пункти 1.2, 2.1 Бангалорських принципів поведінки суддів від 19 травня 2006 року, схвалених Резолюцією Економічної та Соціальної Ради ООН 27.07.2006 N 2006/23).
Суддя повинен додержуватися присяги, зобов’язаний своєчасно, справедливо та безсторонньо розглядати і вирішувати судові справи відповідно до закону з дотриманням засад і правил судочинства (частина четверта статті 54 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у редакції, що діяла на момент ухвалення суддею рішень; частини четверта, п’ята статті 55 цього Закону у чинній редакції).
Присяга судді вимагає від нього об'єктивно, безсторонньо, неупереджено, незалежно та справедливо здійснювати правосуддя, підкоряючись лише закону та керуючись принципом верховенства права, чесно і сумлінно виконувати обов'язки судді.
Відповідно до частини другої статті 32 Закону України «Про Вищу раду юстиції» (в редакції, чинній на момент постановлення зазначених вище ухвал про обрання запобіжного заходу) порушенням суддею присяги визнавалося, в тому числі, вчинення ним дій, що порочать звання судді і можуть викликати сумнів у його об'єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності судових органів, а також порушення морально-етичних принципів поведінки судді.
Згідно з частиною першою статті 32 Закону України «Про Вищу раду юстиції» питання про звільнення судді з підстав, передбачених пунктами 4-6 частини п’ятої статті 126 Конституції України (порушення суддею вимог щодо несумісності, порушення суддею присяги, набрання законної сили обвинувальним вироком щодо нього), Вища рада юстиції розглядає після надання Вищою кваліфікаційною комісією суддів України, іншого суб’єкта у випадках, визначених законом, відповідного висновку або за власною ініціативою.
Отже, підстави для притягнення судді до відповідальності за порушення присяги в цій частині з внесенням змін до законодавства не змінилися.
Згідно з параграфом 69 Рекомендації CM/REC (2010) 12 Комітету міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов’язки», ухваленої Кабінетом міністрів Ради Європи 17 листопада 2010 року на 1098 засіданні заступників міністрів, дисциплінарне провадження може бути ініційоване, якщо суддя не виконав свої обов’язки ефективно та належним чином. Такі провадження повинен проводити незалежний орган влади або суд із наданням гарантій справедливого судового розгляду і права на оскарження рішення та покарання.
Провадження щодо звільнення судді за порушення присяги проводиться за правилами і у строки, передбачені для здійснення дисциплінарного провадження (частина друга статті 32 цього Закону).
Дисциплінарне провадження щодо судді передбачає здійснення перевірки даних про наявність підстав для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, вирішення питання про відкриття дисциплінарної справи чи відмову в її відкритті, розгляд дисциплінарної справи і прийняття рішення (частина перша статті 95 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Законом України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» визначено правові та організаційні засади проведення спеціальної перевірки суддів судів загальної юрисдикції як тимчасового посиленого заходу з використанням існуючих процедур розгляду питань про притягнення суддів судів загальної юрисдикції до дисциплінарної відповідальності і звільнення з посади у зв’язку з порушенням присяги. Для реалізації цього Закону була утворена ТСК.
Виходячи з частини другої статті 7 Закону України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні», висновок ТСК про порушення суддею присяги разом із матеріалами перевірки направляється Вищій раді юстиції для розгляду та прийняття нею рішення та є обов’язковим для розгляду Вищою радою юстиції.
Отже, розгляд висновку ТСК як суб’єкта, наділеного правом надання до Вищої ради юстиції висновку про наявність в діях судді ознак порушення присяги, здійснено за правилами дисциплінарного провадження.
Спеціальна перевірка судді Трубнікова А.В. як тимчасовий посилений захід з використанням існуючих процедур розгляду питань про притягнення суддів судів загальної юрисдикції до дисциплінарної відповідальності і звільнення з посади у зв’язку з порушенням присяги здійснена ТСК у порядку Закону України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні».
Статтею 2 цього Закону встановлено строки перевірки суддів, відповідно до якої перевірка суддів проводиться протягом одного року з дня формування складу ТСК. Заяви про проведення перевірки індивідуально визначеного судді згідно з статтею 3 цього Закону подавалися юридичними або фізичними особами у письмовій формі до ТСК протягом шести місяців з дня опублікування в газеті «голос України» повідомлення про її утворення. Заяви, що надійшли після закінчення визначеного цією статтею строку, а також заяви, щодо яких ТСК не встигла прийняти рішення до закінчення своїх повноважень, підлягають передачі до Вищої ради юстиції для продовження їх розгляду за загальною процедурою.
Відповідно до частини другої статті 7 Закону України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» висновок ТСК разом із матеріалами перевірки направляється Вищій раді юстиції для розгляду та прийняття нею рішення у строк не більше трьох місяців з дня надходження висновку у порядку, визначеному законом.
Порушення даного строку Вищою радою юстиції не є підставою для припинення процедури перевірки судді.
Отже, законодавець у цьому Законі встановив спеціальні строки здійснення перевірки суддів ТСК та розгляду Вищою радою юстиції висновку ТСК, складеного за результатами її проведення, котрі є відмінними від строків вчинення процесуальних дій за загальною процедурою розгляду висновку члена Вищої ради юстиції, визначеною Законом України «Про судоустрій і статус суддів».
Встановивши в цьому Законі спеціальні строки перевірки судді суду загальної юрисдикції у разі прийняття ним одноособово або у колегії суддів рішень, перелічених у статті 3 цього Закону, у тому числі про обрання запобіжних заходів у вигляді тримання під вартою щодо осіб, які були учасниками масових акцій протесту в період з 21 листопада 2013 року до дня набрання чинності цим Законом, у зв’язку з їх участю у таких акціях, законодавець з метою досягнення загальною нормою максимальної ефективності конкретизував у такий спосіб її зміст.
При існуванні двох або більше правових норм, що регулюють один і той самий аспект суспільних відносин і не перебувають у формі протилежності чи істотної відмінності між собою з огляду на юридичні наслідки, застосуванню підлягає спеціальна норма.
Узгодження строків дисциплінарного провадження щодо звільнення судді за порушення присяги відповідно до статті 32 Закону України «Про Вищу раду юстиції» у редакції, яка набула чинності 27 лютого 2015 року, зі строками для застосування дисциплінарного стягнення у виді звільнення судді з посади з підстав порушення присяги відбулося з набранням чинності змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд», який з 28 березня 2015 року запровадив строк давності притягнення судді до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення за порушення присяги.
Тобто законодавче закріплення звільнення судді за порушення присяги як виду дисциплінарного стягнення та встановлення трирічного строку давності притягнення до дисциплінарної відповідальності відбулось одночасно і набрало чинності з 28 березня 2015 року.
Відповідно до частини четвертої статті 96 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» дисциплінарне стягнення до судді застосовується не пізніше трьох років із дня вчинення проступку без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування судді у відпустці.
Строк накладання дисциплінарного стягнення, встановлений у частині четвертій статті 87 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у редакції Закону від 7 липня 2010 року, до звільнення за порушення присяги не застосовувався, і звільнення судді за порушення присяги не було обмежено в часі.
Вища рада юстиції при розгляді дисциплінарної справи керується статтею 58 Конституції України, відповідно до якої закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії у часі, крім випадків, коли вони пом’якшують або скасовують відповідальність особи.
У мотивувальній частині Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99 (пункт 2) зазначено, що Конституція України, закріпивши частиною першою статті 58 положення щодо неприпустимості зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, водночас передбачає їх зворотну дію в часі у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують юридичну відповідальність особи, що є загальновизнаним принципом права.
Отже, щодо юридичної відповідальності застосовується новий закон чи інший нормативно-правовий акт, що пом'якшує або скасовує відповідальність особи за вчинене правопорушення під час дії нормативно-правового акта, яким визначались поняття правопорушення, і відповідальність за нього.
Відповідальність можлива лише за наявності в законі чи іншому нормативно-правовому акті визначення правопорушення, за яке така юридична відповідальність особи передбачена, і яка може реалізовуватись у формі примусу з боку уповноваженого державою органу.
Встановлення строку притягнення до юридичної відповідальності означає неможливість реалізації відповідальності у формі примусу зі спливом цього строку.
Таким чином, підлягає застосуванню частина четверта статті 96 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд», відповідно до якої строк застосування дисциплінарного стягнення до судді Трубнікова А.В. у вигляді звільнення за порушення присяги не закінчився.
Частиною дванадцятою статті 95 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що розгляд дисциплінарної справи стосовно судді відбувається на засадах змагальності. На засіданні органу, що здійснює дисциплінарне провадження щодо суддів, заслуховуються повідомлення члена органу, що здійснює дисциплінарне провадження щодо суддів, який здійснював перевірку, про результати перевірки, пояснення судді, стосовно якого розглядається справа, та/або його представника, свідків, а також інших заінтересованих осіб.
Розглядаючи цю дисциплінарну справу, Вища рада юстиції вжила всіх необхідних заходів, щоб забезпечити дотримання процесуальних гарантій судді та дотримання строку давності притягнення судді до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення за порушення присяги.
Застосування трирічного строку давності притягнення до дисциплінарної відповідальності судді у вигляді звільнення за порушення присяги базується на положеннях законів України «Про Вищу раду юстиції», «Про судоустрій і статус суддів» та «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» і спрямоване на забезпечення всебічного та об’єктивного розгляду поведінки судді.
Розгляд дисциплінарної справи стосується поведінки судді і подій, що мали місце у недалекому минулому, тому право судді на захист було дотримано, і суддя мав можливість ефективно будувати свій захист, використовуючи всі необхідні засоби і докази.
Відповідно до положень частини шостої статті 96 названого Закону рішення органу, що здійснює дисциплінарне провадження щодо суддів, викладається у письмовій формі, підписується головуючим і членами цього органу, які брали участь у прийнятті рішення, і оголошується на засіданні.
Згідно з пунктом 5 частини п’ятої статті 126 Конституції України суддя звільняється з посади органом, що його обрав або призначив, у разі порушення суддею присяги.
Факти, що свідчать про порушення суддею присяги, мають бути встановлені Вищою кваліфікаційною комісією суддів України або Вищою радою юстиції.
Звільнення судді з посади на підставі порушення ним присяги судді відбувається за поданням Вищої ради юстиції після розгляду цього питання на її засіданні відповідно до Закону України «Про Вищу раду юстиції» (частини перша–третя статті 116 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Положення щодо повноважень Вищої ради юстиції на внесення подання про призначення суддів на посади або про звільнення їх з посад містяться у статті 131 Конституції України.
У статті 27 Закону України «Про Вищу раду юстиції» вказано, що Вища рада юстиції приймає акти про внесення подання про звільнення суддів з посади.
Заслухавши доповідача – члена Вищої ради юстиції Бойка А.М., суддю Трубнікова А.В., вивчивши матеріали дисциплінарної справи, обговоривши їх на засіданні, Вища рада юстиції за результатами таємного голосування не прийняла рішення про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення Трубнікова А.В. з посади судді Шевченківського районного суду міста Києва у зв’язку з порушенням присяги судді.
За результатами таємного голосування Вищою радою юстиції прийнято рішення про направлення висновку Тимчасової спеціальної комісії з перевірки суддів судів загальної юрисдикції від 10 червня 2015 року № 56/02-15 за заявами заступника Генерального прокурора України Бачуна О.В. від 5 грудня 2014 року, Кадури В.О. від 11 грудня 2014 року стосовно судді Шевченківського районного суду міста Києва Трубнікова А.В. з матеріалами перевірки до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.
З огляду на зазначене Вища рада юстиції вважає, що висновок ТСК від 10 червня 2015 року № 56/02-15 за заявами заступника Генерального прокурора України Бачуна О.В. від 5 грудня 2014 року та Кадури В.О. від 11 грудня 2014 року стосовно вказаного судді з матеріалами перевірки необхідно направити до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.
На підставі викладеного, керуючись статтями 126, 131 Конституції України, статтями 27, 32 Закону України «Про Вищу раду юстиції», статтями 95, 96, 116 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», Вища рада юстиції
вирішила:
1. Відмовити у внесенні подання до Верховної Ради України про звільнення Трубнікова Андрія Володимировича з посади судді Шевченківського районного суду міста Києва у зв’язку з порушенням присяги судді.
2. Направити висновок Тимчасової спеціальної комісії з перевірки суддів судів загальної юрисдикції від 10 червня 2015 року № 56/02-15 за заявами заступника Генерального прокурора України Бачуна О.В. від 5 грудня 2014 року, Кадури В.О. від 11 грудня 2014 року стосовно вказаного судді з матеріалами перевірки до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.
Рішення Вищої ради юстиції може бути оскаржене до Вищого адміністративного суду України в порядку і строки, встановлені Кодексом адміністративного судочинства України.
Головуючий І.М. Бенедисюк
Члени Вищої ради юстиції:
В.Е. Беляневич
Н.О. Волковицька
П.М. Гречківський
М.Б. Гусак
В.К. Комков
А.О. Лесько
Т.М. Малашенкова
О.В. Маловацький
І.Ю. Мамонтова
А.М. Мірошниченко
О.В. Муравйов
В.А. Нежура
А.С. Олійник
Я.М. Романюк
