Акт ВРП

Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя у складі головуючого – Мамонтової І.Ю., членів Гречківського П.М., Мірошниченка А.М., Худика М.П., розглянувши висновок доповідача – члена Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Овсієнка А.А. та додані до нього матеріали попередньої перевірки дисциплінарних скарг Сафоненка Олександра Олександровича стосовно судді Іллічівського районного суду міста Маріуполя Кузнецова Дмитра Володимировича та судді апеляційного суду Донецької області Кочегарової Лариси Миколаївни,

встановила:

до Вищої ради правосуддя 3 травня 2017 року надійшли дисциплінарні скарги Сафоненка О.О. на дії судді Іллічівського районного суду міста Маріуполя Кузнецова Д.В. та судді апеляційного суду Донецької області Кочегарової Л.М.

У скаргах зазначено, що суддя Кузнецов Д.В. під час розгляду справи № 264/4263/16-ц не допитав заявлених позивачем свідків, відмовив у задоволенні заяви про витребування доказів, не надав належної правової оцінки наданим позивачем доказам. На думку скаржника, суддя Кузнецов Д.В., ухваливши незаконне рішення про відмову в позові про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, порушив його основоположні права та свободи.

Крім того, Сафоненко О.О. зазначив, що суддя апеляційного суду Донецької області Кочегарова Л.М. ухвалою від 3 березня 2017 року безпідставно залишила без руху подану ним апеляційну скаргу на вказане судове рішення та зобов’язала сплатити судовий збір, чим незаконно відмовила у доступі до правосуддя.

З огляду на зазначене Сафоненко О.О. просив притягнути суддю Іллічівського районного суду міста Маріуполя Кузнецова Д.В. та суддю апеляційного суду Донецької області Кочегарову Л.М. до дисциплінарної відповідальності.

Відповідно до протоколів автоматизованого розподілу матеріалу між членами Вищої ради правосуддя від 4 травня 2017 року № С-2395/0/7-17 та № С-2395/1/7-17 вказані дисциплінарні скарги передано для попередньої перевірки члену Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Овсієнку А.А.

Згідно зі статтею 108 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» дисциплінарне провадження щодо судді здійснюють дисциплінарні палати Вищої ради правосуддя у порядку, визначеному Законом України «Про Вищу раду правосуддя», з урахуванням вимог цього Закону.

Дисциплінарне провадження щодо суддів включає попереднє вивчення та перевірку дисциплінарної скарги, відкриття дисциплінарної справи, розгляд дисциплінарної скарги та ухвалення рішення про притягнення або відмову в притягненні судді до дисциплінарної відповідальності (частина третя статті 42 Закону України «Про Вищу раду правосуддя»).

Згідно з пунктами 1, 4 частини першої статті 43 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» член Дисциплінарної палати, визначений для попередньої перевірки відповідної дисциплінарної скарги (доповідач), вивчає дисциплінарну скаргу і перевіряє її відповідність вимогам закону та наявність підстав для залишення без розгляду дисциплінарної скарги чи відмови у відкритті дисциплінарної справи, а за відсутності підстав для залишення без розгляду та повернення дисциплінарної скарги – збирає у разі необхідності інформацію, документи, інші матеріали для перевірки викладених у скарзі обставин та складає вмотивований висновок з пропозицією про відкриття чи відмову у відкритті дисциплінарної справи.

Розглянувши висновок доповідача – члена Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Овсієнка А.А. та додані до нього матеріали попередньої перевірки, Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя вирішила залишити без розгляду та повернути скаржнику дисциплінарні скарги стосовно судді Іллічівського районного суду міста Маріуполя Кузнецова Д.В. та судді апеляційного суду Донецької області Кочегарової Л.М. з огляду на таке.

Попередньою перевіркою встановлено, що в липні 2016 року Сафоненко О.О. звернувся до Іллічівського районного суду міста Маріуполя з позовом до приватного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» (далі – ПрАТ «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча») про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу (справа № 264/4263/16-ц).

Рішенням Іллічівського районного суду міста Маріуполя від 25 січня 2017 року (головуючий суддя Кузнецов Д.В.) відмовлено у задоволенні цього позову.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивач добровільно написав заяву про звільнення за власним бажанням з 3 лютого 2016 року без відпрацювання протягом двох тижнів, із чим погодився відповідач; звільнення позивача під час його тимчасової непрацездатності не свідчить про порушення норм трудового законодавства, оскільки таке звільнення не допускається тільки у разі звільнення за ініціативою роботодавця, а не за ініціативою працівника; після звільнення позивач не висловлював наміру відкликати свою заяву про звільнення та не приступив до роботи після закінчення лікування.

Окрім того, суд встановив, що подані відповідачем книги обліку руху трудових книжок є належним та допустимим доказом у справі, відповідачем було забезпечено збереження трудової книжки Сафонова О.О. до моменту її витребування працівником особисто, оскільки позивач у день звільнення не працював та не надавав згоди на надіслання йому трудової книжки.

Ухвалою судді апеляційного суду Донецької області Кочегарової Л.М. від 3 березня 2017 року у справі № 264/4263/16-ц залишено без руху апеляційну скаргу представника позивача Сафоненка О.О. – ОСОБА_1 на рішення Іллічівського районного суду міста Маріуполя від 25 січня 2017 року.

Ухвалою судді апеляційного суду Донецької області Кочегарової Л.М. від 20 березня 2017 року відмовлено у задоволенні заяви представника позивача про звільнення від сплати судового збору за подання апеляційної скарги, однак належну до сплати суму судового збору відстрочено до ухвалення судом апеляційної інстанції судового рішення у справі.

Рішенням апеляційного суду Донецької області від 12 квітня 2017 року (судді Кочегарова Л.М., Зайцева С.А., Принцевська В.П.) рішення Іллічівського районного суду міста Маріуполя від 25 січня 2017 року в частині відмови у задоволенні позову Сафоненка О.О. про стягнення середнього заробітку за час затримки видачі трудової книжки скасовано.

Позов Сафоненка О.О. задоволено частково та стягнуто з ПрАТ «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» середній заробіток за час затримки видачі трудової книжки.

У решті рішення суду залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції погодився із мотивами суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні вимог позивача про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі; ствердив, що судом першої інстанції вживалися заходи щодо допиту свідків зі сторони позивача та надано оцінку заяві Сафоненка О.О. про звільнення, а також обставинам перебування позивача на лікуванні.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині відмови позивачу у задоволенні позовних вимог щодо стягнення середнього заробітку за час затримки видачі трудової книжки та ухвалюючи в цій частині нове рішення про задоволення позову, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що роботодавцем не виконано вимог законодавства щодо видачі звільненому працівникові трудової книжки в день звільнення або надіслання йому повідомлення про необхідність отримання трудової книжки.

Відповідно до статті 213 Цивільного процесуального кодексу України в редакції, чинній на час розгляду справи судом (далі – ЦПК України), рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

При цьому згідно з пунктом 3 частини першої статті 215 ЦПК України у мотивувальній частині рішення повинно бути зазначено: встановлені судом обставини і визначені відповідно до них правовідносини; мотиви, з яких суд вважає встановленою наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, бере до уваги або відхиляє докази, застосовує зазначені в рішенні нормативно-правові акти; чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси, за захистом яких особа звернулася до суду, а якщо були, то ким; назви, статті, її частини, абзацу, пункту, підпункту закону, на підставі якого вирішено справу, а також процесуального закону, яким суд керувався.

Рішення Іллічівського районного суду міста Маріуполя від 25 січня 2017 року містить визначені пунктом 3 частини першої статті 215 ЦПК України відомості, в тому числі мотиви відхилення доводів сторони позивача.

Крім того, суд апеляційної інстанції у своєму рішенні надав обґрунтовану оцінку доводам скаржника про те, що суддя Кузнецов Д.В. під час розгляду справи № 264/4263/16-ц не допитав заявлених позивачем свідків, відмовив у задоволенні заяви про витребування доказів, не надав належної правової оцінки наданим позивачем доказам.

Зокрема, як зазначено у мотивувальній частині рішення апеляційного суду Донецької області від 12 квітня 2017 року, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції відповідно до вимог статті 212 ЦПК України оцінив представлені сторонами матеріали за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, оцінив належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності, правильно застосував норми матеріального права та дійшов обґрунтованого висновку про відмову Сафоненку О.О. у задоволенні позову про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки рішення позивача про звільнення за власним бажанням було виражене у його заяві, написаній власноруч; факт тиску на Сафоненка О.О. з боку заступника начальника аглофабрики з інжинірингу щодо написання позивачем цієї заяви в суді недоведений і будь-яких дій, які б вказували на намір позивача продовжити трудові відносини з ПрАТ «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча», він не вчиняв.

Залишаючи 3 березня 2017 року без руху апеляційну скаргу представника позивача на рішення Іллічівського районного суду міста Маріуполя від 25 січня 2017 року, суддя Кочегарова Л.М. виходила з того, що Сафоненком О.О., окрім позовної вимоги про поновлення на роботі, були заявлені також вимоги про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, тоді як, на думку судді, Закон України «Про судовий збір» не звільняє позивача від сплати судового збору за вказаними вимогами.

Частиною другою статті 297 ЦПК України передбачено, що до апеляційної скарги, яка не оформлена відповідно до вимог, встановлених статтею 295 цього Кодексу, а також у разі несплати суми судового збору застосовуються положення статті 121 цього Кодексу.

Згідно із частиною першою статті 121 ЦПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 119 і 120 цього Кодексу, або не сплачено судовий збір, постановляє ухвалу, в якій зазначаються підстави залишення заяви без руху, про що повідомляє позивача і надає йому строк для усунення недоліків, який не може перевищувати п’яти днів з дня отримання позивачем ухвали.

За змістом пункту 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» (в редакції, чинній на час подання апеляційної скарги) від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.

Натомість Законом України «Про судовий збір» не передбачено звільнення від сплати судового збору позивача за позовними вимогами про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

В ухвалі від 3 березня 2017 року суддею Кочегаровою Л.М. наведено докладні мотиви прийняття нею у межах дискреційних повноважень, визначених ЦПК України, відповідного процесуального рішення про залишення без руху апеляційної скарги представника позивача.

Відповідно до статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються.

Вища рада правосуддя та її Дисциплінарні палати згідно зі статтею 131 Конституції України, статтею 3 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» не є органами правосуддя і до їх повноважень не належить перевірка законності та обґрунтованості судових рішень.

Таким правом відповідно до норм глави 2 розділу V ЦПК України наділений, зокрема, суд касаційної інстанції.

Так, відповідно до пункту 1 частини першої статті 324 ЦПК України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права, свободи чи обов’язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після їх перегляду в апеляційному порядку, рішення і ухвали апеляційного суду, ухвалені за результатами апеляційного розгляду.

Згідно із частиною другою статті 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Касаційний суд перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції (частини перша та друга статті 335 ЦПК України).

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 9 червня 2017 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ПрАТ «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» на рішення апеляційного суду Донецької області від 12 квітня 2017 року в справі № 264/4263/16-ц.

Доводи дисциплінарних скарг Сафоненка О.О. зводяться до його власної оцінки фактичних обставин справи та тлумачення відповідних норм чинного законодавства, застосованих судами першої та апеляційної інстанцій під час вирішення спору.

Таким чином, дисциплінарні скарги Сафоненка О.О. ґрунтуються лише на доводах щодо неправильного застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, які можуть бути перевірені виключно судом касаційної інстанції у порядку, передбаченому ЦПК України.

Пунктом 6 частини першої статті 44 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» передбачено, що дисциплінарна скарга залишається без розгляду та повертається скаржнику, якщо вона ґрунтується лише на доводах, що можуть бути перевірені виключно судом вищої інстанції в порядку, передбаченому процесуальним законом.

З огляду на викладене Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя вважає, що дисциплінарні скарги Сафоненка О.О. підлягають залишенню без розгляду та поверненню скаржнику на підставі пункту 6 частини першої статті 44 Закону України «Про Вищу раду правосуддя».

Керуючись статтями 42–44 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя

ухвалила:

дисциплінарні скарги Сафоненка Олександра Олександровича стосовно судді Іллічівського районного суду міста Маріуполя Кузнецова Дмитра Володимировича та судді апеляційного суду Донецької області Кочегарової Лариси Миколаївни залишити без розгляду та повернути скаржнику.

Ухвала оскарженню не підлягає.