Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя у складі головуючого – Плахтій І.Б., членів Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Кандзюби О.В., Лук’янова Д.В., залученого члена Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Котелевець А.В., заслухавши доповідача – члена Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Сасевича О.М., розглянувши дисциплінарну справу щодо судді Донецького окружного адміністративного суду Арестової Людмили Валеріївни, яку відкрито за дисциплінарною скаргою Чижик Тетяни Віталіївни,
встановила:
16 серпня 2023 року (вх. № Ч-153/20/7-23) до Вищої ради правосуддя надійшла дисциплінарна скарга Чижик Т.В. на дії судді Донецького окружного адміністративного суду Арестової Л.В.
У дисциплінарній скарзі Чижик Т.В., покликаючись на публікацію розслідування журналіста програми «Схеми. Корупція в деталях» Г. Шабаєва під назвою «Російський паспорт та 255 днів в окупованому Криму: “Схеми” виявили ще одну українську суддю з громадянством РФ», вказувала, що суддя Донецького окружного адміністративного суду Арестова Л.В. відповідно до витягу з автоматизованої системи «Роспаспорт» набула громадянство російської федерації.
Скаржник зазначала, що згідно з відомостями із цього витягу суддя Арестова Л.В., стала громадянкою російської федерації 5 квітня 2014 року, а російський паспорт виданий їй безпосередньо 10 квітня 2014 року. Підставою для набуття Арестовою Л.В. російського громадянства стала стаття 5 договору, укладеного між російською федерацією і Республікою Крим, про прийняття до складу російської федерації Республіки Крим та утворення у складі російської федерації нових суб’єктів, який ратифікований 21 березня 2014 року. На переконання Чижик Т.В., якщо порівняти підписи судді, в анкетах у суддівському досьє з підписом у формі № 1П, яку містить витяг з автоматизованої системи «Роспаспорт», можна дійти висновку, що такі підписи належать одній і тій самій особі.
Чижик Т.В. в дисциплінарній скарзі зазначала, що Громадська організація «Всеукраїнське обʼєднання “Автомайдан”» для того, щоб підтвердити наявність у судді Арестової Л.В. російського громадянства, звернулася до Служби безпеки України. У відповідь Служба безпеки України повідомила, що згідно з відомостями пошукового сервісу суддя дійсно отримала російський ідентифікаційний податковий номер ________________, використовуючи паспорт громадянина російської федерації серії ________ № _________, та що наразі такий ідентифікаційний номер є дійсним.
На переконання скаржника, Арестова Л.В. допустила поведінку, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя, тому її необхідно притягнути до дисциплінарної відповідальності.
Ухвалою Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 22 травня 2024 року № 1531/3дп/15-24 відкрито дисциплінарну справу щодо судді Донецького окружного адміністративного суду Арестової Л.В. з підстав можливої наявності в її діях ознак дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 3 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (допущення суддею поведінки, що порочить звання судді та підриває авторитет правосуддя, зокрема в питаннях дотримання норм суддівської етики та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду).
23 травня 2024 року в порядку підготовки дисциплінарної справи до розгляду член Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Сасевич О.М. звернувся до Офісу Генерального прокурора, Служби безпеки України, Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську (далі – ТУ ДБР, розташоване у місті Краматорську) з додатковими запитами щодо надання інформації та / або відомостей про набуття суддею Донецького окружного адміністративного суду Арестовою Л.В. громадянства російської федерації, зокрема, але не винятково, щодо вчинення нею будь-яких активних дій, спрямованих на набуття громадянства держави-агресора, отримання російського ідентифікаційного податкового номера чи використання вказаних документів для отримання послуг / вигод; запропонував судді Арестовій Л.В. надати пояснення по суті обставин, встановлених в ухвалі Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 22 травня 2024 року № 1531/3дп/15-24, а також витребував із Донецького окружного адміністративного суду характеристику судді.
До Вищої ради правосуддя 29 травня 2024 року надійшла відповідь Офісу Генерального прокурора, 14 червня 2024 року – відповідь ТУ ДБР, розташованого у місті Краматорськ. 3 червня 2024 року до Вищої ради правосуддя надійшла характеристика судді Арестової Л.В.
31 травня 2024 року на адресу Вищої ради правосуддя надійшли додаткові пояснення судді Донецького окружного адміністративного суду Арестової Л.В. щодо обставин, установлених в ухвалі Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 22 травня 2024 року № 1531/3дп/15-24.
22 липня 2024 року на адресу Вищої ради правосуддя надійшла відповідь Служби безпеки України.
1 серпня 2024 року суддя Донецького окружного адміністративного суду Арестова Л.В. надала додаткові пояснення щодо обставин, викладених у висновку члена Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Сасевича О.М.
У поясненнях, наданих після відкриття дисциплінарної справи та в засіданні Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя, суддя Донецького окружного адміністративного суду Арестова Л.В., вказала, зокрема, що обставини, на які покликалася Служба безпеки України у листах та які стали підставою для відкриття дисциплінарної справи щодо неї, вже були предметом перевірки Вищої ради правосуддя за повідомленням про втручання в її діяльність як судді. За результатами перевірки зазначених обставин Вища рада правосуддя не вживала будь-яких заходів з метою забезпечення незалежності суддів та авторитету правосуддя. Суддя Арестова Л.В. стверджує, що Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя, відкриваючи щодо неї дисциплінарну справу, фактично переглянула такі обставини та порушила принцип правової визначеності.
Оцінюючи твердження судді Арестової Л.В. щодо начебто недотримання дисциплінарним органом принципу правової визначеності, Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя зауважує, що 16 червня 2023 року суддя Арестова Л.В. звернулася до Вищої ради правосуддя з повідомленням про втручання в її діяльність.
За результатами перевірки повідомлення судді Донецького окружного адміністративного суду Арестової Л.В. член Вищої ради правосуддя Лук’янов Д.В. не встановив фактів втручання в її діяльність як судді, а також дій, що несуть загрозу незалежності суддів та авторитету правосуддя, про що склав відповідний висновок. Рішенням Вищої ради правосуддя від 17 серпня 2023 року № 829/0/15-23 затверджений зазначений висновок члена Вищої ради правосуддя. Із цього висновку не вбачається, що обставини, на які покликалася Служба безпеки України у листах, оцінювалися в порядку, визначеному статтею 73 Закону України «Про Вищу раду правосуддя».
Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя також наголошує, що Вища рада правосуддя, вирішуючи питання про вжиття заходів щодо забезпечення незалежності суддів та авторитету правосуддя або про відсутність підстав для їхнього вжиття, не має повноважень здійснювати кваліфікацію протиправних дій, які порушують конституційний принцип незалежності суддів, та визначати міру відповідальності за них (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2023 року у справі № 990/131/22). Натомість встановлення кваліфікуючих фактичних обставин дисциплінарного правопорушення, вибір нормативних положень і зіставлення фактичних передумов дисциплінарного проступку з вимогами закону, виявлення в діях судді невідповідності, відхилення, недотримання чи інших негативних поведінкових факторів, зовнішній вираз яких відображає ставлення свідомості і волі судді до суті та характеру цих дій і дає можливість визначити, чи вчиняв ці дії суддя умисно або через грубу недбалість, належать до виключних повноважень Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя як дисциплінарного органу відповідно до статей 26, 42, 49, 50 Закону України «Про Вищу раду правосуддя».
Крім того, суддя Арестова Л.В. у поясненнях, наданих у засіданні Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя наголосила, що дисциплінарний орган порушив щодо неї принцип недискримінації під час вирішення питання про відкриття дисциплінарної справи, оскільки за аналогічних фактичних обставин не відкрив дисциплінарну справу щодо судді Київського апеляційного суду Ігнатова Р.М.
Необхідно зауважити, що дискримінація означає поводження з особами в різний спосіб, без об’єктивного та розумного обґрунтування, у порівняно схожих ситуаціях. Відмінність у ставленні є дискримінаційною, якщо вона не має об’єктивного та розумного обґрунтування, іншими словами, якщо вона не переслідує легітимну мету або якщо немає розумного співвідношення між застосованими засобами та переслідуваною ціллю (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Пічкур проти України», §§ 48-49). Аналогічний підхід застосовує у рішеннях Конституційний Суд України, вказуючи на те, що мета встановлення певних відмінностей (вимог) у правовому статусі повинна бути істотною, а самі відмінності (вимоги), що переслідують таку мету, мають відповідати конституційним положенням, бути об’єктивно виправданими, обґрунтованими та справедливими. У протилежному випадку встановлення обмежень означало б дискримінацію (абзац сьомий пункту 4.1 Рішення Конституційного Суду України від 7 липня 2004 року № 14-рп/2004).
Факт дискримінації може бути встановлений, якщо: 1) державний захід, дія чи бездіяльність, які оскаржуються, підпадають під чинність (захист, регулювання, дію) іншого положення закону, яким встановлені певні права та свободи; 2) є відмінність у поводженні проти інших осіб, котрі знаходяться в аналогічній або схожій обстановці (становищі, стані). Але при цьому поводження з особою, яка заявляє про дискримінаційне ставлення до неї, є істотно (разюче) відмінним і менш справедливим, ніж з іншими особами; підставами для розрізнення є особиста характеристика або статус заявника; інші особи, з якими така особа себе порівнює, знаходяться в аналогічній ситуації, а різниця у ставленні до особи не мотивована притаманною їй певною персональною ознакою.
Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя зауважує, що стаття 51 Конституції України визначає індивідуальний характер юридичної відповідальності. Вирішуючи питання про відкриття або про відмову у відкритті дисциплінарної справи, дисциплінарний орган керується тим, чи містить дисциплінарна скарга відомості про ознаки дисциплінарного проступку судді та посилання на фактичні дані (свідчення, докази) щодо дисциплінарного проступку судді (щодо якого подано конкретну дисциплінарну скаргу). Скаржник не вказувала будь-яких фактичних обставин (тверджень, доказів), які могли б вказувати на вчинення дисциплінарного проступку іншим суддею чи невизначеним колом суддів, що виключає проведення попередньої перевірки відповідних обставин у порядку, передбаченому статтею 43 Закону України «Про Вищу раду правосуддя». Обставини, з якими суддя Арестова Л.В. пов’язує існування неоднакового підходу дисциплінарного органу під час вирішення питання про відкриття дисциплінарної справи не є тотожними, а наведені нею факти самі собою не можуть свідчити про протиправність, дискримінацію під час ухвалення відповідного рішення Третьою Дисциплінарною палатою Вищої ради правосуддя в порядку, передбаченому статтями 42, 43, 46 Закону України «Про Вищу раду правосуддя». З аналогічних підстав не беруться до уваги доводи судді Арестової Л.В. щодо застосування неоднакового підходу у вирішенні питання про наявність / відсутність громадянства російської федерації під час розгляду питання щодо судді Верховного Суду у відставці Сімоненко В.М., оскільки з рішення Вищої ради правосуддя від 25 липня 2024 року № 2316/0/15-24 не встановлено, що остання вчиняла будь-які добровільні, активні дії щодо набуття громадянства російської федерації після припинення нею такого громадянства у встановленому законом порядку.
Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя також наголошує, що відповідно до частини першої статті 107 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (у редакції, чинній станом на 16 серпня 2023 року) право на звернення із скаргою щодо дисциплінарного проступку судді, з повідомленням про вчинення дисциплінарного проступку суддею (дисциплінарною скаргою) має будь-яка особа. Тобто будь-яка особа може проінформувати Вищу раду правосуддя як орган, відповідальний за формування доброчесного та високопрофесійного корпусу суддів, про відомі їм факти і обставини неналежної поведінки судді. Водночас ініціатива зазначених осіб є не єдиним джерелом такої інформації, оскільки відповідно до частини десятої статті 49 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» дисциплінарна справа може бути порушена за власною ініціативою дисциплінарного органу. Підставою притягнення судді до дисциплінарної відповідальності є не скарга на його дії, а факт допущення таким суддею порушення закону, яке містить склад дисциплінарного проступку (подібні за змістом позиції Велика Палата Верховного Суду виклала в постановах від 17 січня 2019 року у справі № 11-864сап18 та від 11 квітня 2019 року у справі № 11-121сап19). За таких обставин Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя зазначає, що під час розгляду вказаної дисциплінарної справи не досліджує обставини, на які покликалася Чижик Т.В. у дисциплінарній скарзі та яким вже надано оцінку в ухвалі Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 22 травня 2024 року № 1531/3дп/15-24.
У засіданні Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя суддя Донецького окружного адміністративного суду Арестова Л.В. та її представник – адвокат Васильєв С.В. клопотали про зупинення розгляду дисциплінарної справи до отримання у встановлений законом строк відповідей від Президента України, Служби безпеки України на звернення судді Арестової Л.В. від 30 липня 2024 року про припинення її громадянства України внаслідок втрати нею громадянства України. Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя зазначає, що зупинення розгляду дисциплінарної справи − врегульована законом тимчасова перерва у дисциплінарному провадженні, викликана наявністю однієї з передбачених частиною чотирнадцятою статті 49 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» обставин, які безумовно перешкоджають розгляду дисциплінарної справи. Повноваження дисциплінарного органу на зупинення розгляду дисциплінарної справи є дискреційними. Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя, оцінюючи твердження судді Донецького окружного адміністративного суду Арестової Л.В., що єдиним чітким доказом наявності в неї громадянства російської федерації може слугувати розпочата Президентом України процедура припинення її громадянства України внаслідок втрати нею громадянства України, вкотре зауважує, що дисциплінарна відповідальність є самостійним видом юридичної відповідальності. У межах дисциплінарного провадження оцінюються фактичні дані (свідчення, докази), здобуті дисциплінарним органом, з метою встановлення у діях судді ознак саме дисциплінарного проступку. Отже, результати інших процедур, ініційованих щодо судді чи суддею самостійно, не матимуть вирішального значення для вирішення питання щодо наявності / відсутності у її діях ознак такого проступку. За таких обставин Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя відхилила згадане клопотання.
Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя, заслухавши доповідача – члена Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Сасевича О.М., заслухавши пояснення судді Донецького окружного адміністративного суду Арестової Л.В., представника судді Арестової Л.В. – адвоката Васильєва С.В., скаржника Чижик Т.В., дослідивши матеріали дисциплінарної справи, матеріали за повідомленням судді Донецького окружного адміністративного суду Арестової Л.В. про втручання в її діяльність, оглянувши відеозапис, наданий суддею Арестовою Л.В., на якому зафіксовано процес перевірки наявності ідентифікаційного податкового номеру на вебсайті (https://service.nalog.ru), та самостійно здійснивши таку перевірку безпосередньо в засіданні, із застосуванням стандарту доказування, визначеного положеннями частини шістнадцятої статті 49 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» (наявність чітких та переконливих доказів), дійшла висновку про наявність підстав для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності з огляду на такі обставини, встановлені під час розгляду дисциплінарної справи.
Стаття 4 Конституції України визначає, що в Україні існує єдине громадянство. Підстави набуття і припинення громадянства України визначаються законом.
Статтею 2 Закону України «Про громадянство України» (у редакції, чинній станом на 5 квітня 2014 року, тобто на день видачі російською федерацією паспорта на ім’я Арестової Л.В.), передбачено, що законодавство України про громадянство ґрунтується, з-поміж іншого, на принципах: 1) єдиного громадянства − громадянства держави Україна, що виключає можливість існування громадянства адміністративно-територіальних одиниць України. Якщо громадянин України набув громадянство (підданство) іншої держави або держав, то у правових відносинах з Україною він визнається лише громадянином України. Якщо іноземець набув громадянство України, то у правових відносинах з Україною він визнається лише громадянином України; 3) неможливості позбавлення громадянина України громадянства України; 7) збереження громадянства України незалежно від місця проживання громадянина України.
У статті 19 Закону України «Про громадянство України» (в редакції, чинній станом на 5 квітня 2014 року) закріплено, що однією з підстав втрати громадянства України є добровільне набуття громадянином України громадянства іншої держави, якщо на момент такого набуття він досяг повноліття. Добровільним набуттям громадянства іншої держави вважаються всі випадки, коли громадянин України для набуття громадянства іншої держави повинен був звертатися із заявою чи клопотанням про таке набуття відповідно до порядку, встановленого національним законодавством держави, громадянство якої набуто.
Відповідно до пункту 7 частини п’ятої статті 126 Конституції України (у редакції, чинній станом на 5 квітня 2014 року) суддя звільняється з посади органом, що його обрав або призначив, у разі припинення його громадянства.
Статтею 127 Конституції України передбачено, що на посаду судді може бути рекомендований кваліфікаційною комісією суддів громадянин України, не молодший двадцяти п’яти років, який має вищу юридичну освіту і стаж роботи у галузі права не менш як три роки, проживає в Україні не менш як десять років та володіє державною мовою.
Згодом стаття 127 Конституції України зазнала змін у зв’язку із набранням чинності Законом України від 2 червня 2016 року № 1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» стосовно встановлення вікового та професійного цензу, однак вимоги щодо громадянства залишилися незмінними.
Згідно із частиною першою статті 51 Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» у редакції, чинній на 5 квітня 2014 року, суддею є громадянин України, який відповідно до Конституції України та цього Закону призначений суддею, займає штатну суддівську посаду в одному з судів України і здійснює правосуддя на професійній основі.
Статтею 52 Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що на посаду судді може бути призначений громадянин України, не молодший тридцяти та не старший шістдесяти п’яти років, який має вищу юридичну освіту і стаж професійної діяльності у сфері права щонайменше п’ять років, є компетентним, доброчесним та володіє державною мовою. Законом можуть бути передбачені додаткові вимоги для призначення на посаду судді.
Вказані вимоги Конституції України та Закону України «Про судоустрій і статус суддів» виключають можливість судді мати інше громадянство, ніж громадянство України, та, відповідно, обов’язки перед іншою державою.
Пунктом 3 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» встановлено, що суддю може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності в порядку дисциплінарного провадження з підстав допущення ним поведінки, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя, зокрема в питаннях дотримання норм суддівської етики та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду.
За змістом статті 54 Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» суддя зобов’язаний дотримуватися правил суддівської етики та додержуватися присяги судді. Аналогічні за суттю вимоги передбачені статтею 56 Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів».
Зокрема, суддя повинен додержуватися присяги та зобов’язаний дотримуватися правил суддівської етики, у тому числі виявляти та підтримувати високі стандарти поведінки у будь-якій діяльності з метою укріплення суспільної довіри до суду, забезпечення впевненості суспільства в чесності та непідкупності суддів.
Відповідно до статті 57 Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» особа, призначена на посаду судді, набуває повноважень судді після складення присяги судді такого змісту: «Я, (ім’я та прізвище), вступаючи на посаду судді, урочисто присягаю Українському народові об’єктивно, безсторонньо, неупереджено, незалежно, справедливо та кваліфіковано здійснювати правосуддя від імені України, керуючись принципом верховенства права, підкоряючись лише закону, чесно і сумлінно здійснювати повноваження та виконувати обов’язки судді, дотримуватися етичних принципів і правил поведінки судді, не вчиняти дій, що порочать звання судді або підривають авторитет правосуддя».
Пунктом 33 Висновку № 18 (2015) Консультативної ради європейських суддів (далі – КРЄС) до уваги Комітету міністрів Ради Європи про місце судової влади та її відносини з іншими гілками державної влади в сучасних демократіях визначено, що судді повинні поводитися бездоганно і під час виконання своїх функцій, і в їх особистому житті, бути відповідальними за свою поведінку згідно з вимогами загальноприйнятих норм.
Відповідно до пункту 8 Висновку № 3 (2002) КРЄС до уваги Комітету міністрів Ради Європи щодо принципів та правил, які регулюють професійну поведінку суддів, зокрема питання етики, несумісної поведінки та безсторонності, повноваження, що надані суддям, тісно пов’язані із цінностями правосуддя, справедливості та свободи. Стандарти поведінки, які застосовуються до суддів, випливають із цих цінностей і є передумовами довіри до здійснення правосуддя.
Відповідно до пунктів 3.1, 3.2 Бангалорських принципів поведінки суддів від 19 травня 2006 року, схвалених Резолюцією Економічної та Соціальної Ради ООН від 27 липня 2006 року № 2006/23, суддя повинен дбати про те, щоб його поведінка була бездоганною з точки зору стороннього спостерігача, щоб дії і поведінка були спрямовані на підтримання впевненості громадськості у чесності і непідкупності судових органів.
Статтями 1, 6 Кодексу суддівської етики визначено, що суддя повинен бути прикладом неухильного додержання вимог закону і принципу верховенства права, присяги судді, а також дотримання високих стандартів поведінки з метою зміцнення довіри громадян у чесність, неупередженість та справедливість суду.
Суддя має докладати всіх зусиль до того, щоб, на думку розсудливої, законослухняної та поінформованої людини, його поведінка була бездоганною.
Положення міжнародних документів, законодавства України, Кодексу суддівської етики визначають, що суддя має дотримуватися високих стандартів поведінки та не вчиняти дій, які підривають авторитет правосуддя.
Аналіз зазначених приписів міжнародних документів та національного законодавства також свідчить, що дотримання етичних норм, високих стандартів поведінки, без прояву некоректної поведінки під час будь-якої діяльності, пов’язаної з посадою судді, є невід’ємною частиною діяльності судді незалежно від настання чи ненастання негативних наслідків такої поведінки.
Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя наголошує, що суддя, присягнувши Українському народові об’єктивно, безсторонньо, неупереджено, незалежно, справедливо та кваліфіковано здійснювати правосуддя від імені України, керуючись принципом верховенства права, підкоряючись лише закону, чесно і сумлінно здійснювати повноваження та виконувати обов’язки судді, дотримуватися етичних принципів і правил поведінки судді, не вчиняти дій, що порочать звання судді або підривають авторитет правосуддя, зобов’язаний усвідомлювати, що:
− виявлення фактів / обставин набуття суддею громадянства російської федерації − держави, яка грубо порушила свої міжнародні зобов’язання, вчинила збройну агресію проти України, незаконно анексувала її території та окупувала їх, допустила скоєння воєнних злочинів і злочинів проти людяності, може свідчити про безумовне порушення Конституції України та законів України;
− виявлення фактів / обставин набуття суддею громадянства російської федерації ставить під сумнів здатність судової влади в Україні забезпечити утвердження в державі принципу верховенства права і, зокрема, інтересів осіб, які звертаються до суду та очікують неупередженого правосуддя;
− такі дії суперечать конституційному принципу незалежності судді;
− такі дії неминуче підривають авторитет правосуддя, що має наслідком зниження рівня довіри громадян до судової влади та безпосередньо впливає на публічний імідж системи правосуддя.
Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя під час розгляду дисциплінарної справи встановила, що 28 липня 2023 року на адресу Вищої ради правосуддя надійшов лист Служби безпеки України від 21 липня 2023 року № 5/6/5-4910, у якому повідомлено, що відповідно до даних пошукового сервісу («ИНН физического лица») на офіційному сайті «ФСН россии» (http://service.nalog.ru) Арестова Людмила Валеріївна, 21 січня 1979 року народження, отримала російський ідентифікаційний податковий номер ________________, використовуючи паспорт громадянина російської федерації серії ________ № _________. У цьому листі Служба безпеки України також повідомляла, що з використанням російського сервісу «недействительные инн физических лиц» на зазначеному сайті встановлено, що вказаний ідентифікаційний податковий номер серед недійсних не значиться.
Аналогічну інформацію містив лист Служби безпеки України від 25 липня 2023 року № 5/6/5-4817/А-282, надісланий безпосередньо на запит судді Арестової Л.В.
Щодо відомостей, які оприлюднені на російському вебсайті та на які покликалася Служба безпеки України суддя Арестова Л.В. у засіданні Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя зауважила, що до 1 жовтня 1999 року вона дійсно була громадянкою російської федерації, однак вийшла із громадянства російської федерації, про що свідчить відповідна довідка, яку містить матеріали її суддівського досьє. До виходу із громадянства мала паспорт громадянина російської федерації та індивідуальний ідентифікаційний номер платників податків, який вона не може пригадати у зв’язку з тим, що минув час. Суддя вказала, що в неї не збереглося будь-яких документів.
Суддя Арестова Л.В. також наголошує, що не вчиняла дій, спрямованих на отримання паспорта громадянина російської федерації та відповідного податкового номера російської федерації. Припускає, що відомості, на які покликалася Служба безпеки України у листах, можуть бути реквізитами її старого паспорта та податкового номера, яким вона користувалася до виходу із громадянства російської федерації.
Зауважує, що до 2013 року працювала у прокуратурі Гагарінського району міста Севастополя, в Окружному адміністративному суді міста Севастополя, де могли зберігатися матеріали її особових справ, які містили її фото, зразки підписів, у зв’язку із чим органи окупаційної влади мали необмежені в можливості щодо використання таких документів у власних цілях. Суддя Арестова Л.В. також наголошує, що її допитано в межах кримінального провадження № _______________________. Зауважує, що надавала пояснення щодо копії форми № 1П, яка заповнена різними почерками, та повідомляла слідчому, що інформація, яка міститься в такій формі, не відповідає дійсності, вказувала, що видані органами російської федерації документи є нечинними в силу закону. Вона вважала, що надані нею пояснення були достатніми для підтвердження недостовірності обставин отримання та підписання вищевказаних документів у межах кримінального провадження.
Крім того, суддя Арестова Л.В. просила врахувати загальновідомі обставини примусової паспортизації громадян України, які проживали на території Автономної Республіки Крим та наголошувала, що не може нести відповідальність за дії окупаційної влади щодо визнання її громадянкою російської федерації та / або розміщення інформації про неї на вебсайті податкової служби російської федерації лише через факт проживання на окупованій території. У засіданні Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя суддя Арестова Л.В. наголосила, що обставини примусової паспортизації громадян України встановлені міжнародними інституціями, державними органами України. Щодо обставин допущення порушення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенції) у частині примусової паспортизації щодо неї вона звернулася із відповідною заявою до Європейського суду з прав людини (далі – ЄСПЛ).
Суддя Арестова Л.В. також зазначає, що в межах кримінального провадження № _______________________ проведено низку обшуків, за результатами яких у неї не віднайдено будь-якого паспорта громадянина російської федерації. Такого паспорта не було віднайдено і під час огляду особистих речей, який здійснювався щоразу під час перетину нею лінії розмежування.
На переконання судді Арестової Л.В., вона не допускала будь-яких дій, які свідчать про недотримання нею суддівської етики, високих стандартів поведінки, а також не проявляла некоректної поведінки під час будь-якої діяльності.
На запитання членів Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя щодо обставин її тривалого проживання (у період з 2014 року до 2017 року) на тимчасово окупованих територіях Автономної Республіки Крим у засіданні суддя Арестова Л.В. підтвердила, що їй було відомо про те, що частина суддів України вживали заходів щодо переїзду на території підконтрольні Україні, переведення / закріплення у інших судах. Вона перебувала у соціальній відпустці по догляду за дітьми, не могла визначитися із подальшими своїми діями. Під час процедури кваліфікаційного оцінювання, яка відбувалась щодо неї у 2016 році, вона поклалася на розсуд Вищої кваліфікаційної комісії суддів України у вирішенні цього питання, зокрема, чи вона порушила щось, чи мала щось вчинити. На переконання судді Арестової Л.В., «не вона себе сама призначила». Вона переїхала на територію підконтрольну України коли вона мала таку можливість, а у місті, де територіально розташований Донецький окружний адміністративний суд, не можливо було забезпечити належний догляд за дитиною. Крім того, суддя Арестова Л.В. підтвердила, що вона неодноразово перебувала на підконтрольній Україні території у період з 2014 року до фактичного її переїзду до міста Київ у 2017 році. З лютого 2022 року вона не відвідувала Автономну Республіку Крим.
Суддя Арестова Л.В. на питання членів Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя також вказала, що про обставини примусової паспортизації щодо неї вона фактично дізналася з часу її виклику до слідчого для надання пояснень у межах кримінального провадження, тобто у 2022 році. У 2023 році вона дала інтерв’ю журналісту програми «Схеми. Корупція в деталях» Г. Шабаєву. Згодом звернулася із повідомленням про втручання в її діяльність та з листом до Вищої ради правосуддя, однак не отримала чіткої відповіді щодо того, як їй слід вчинити у даній ситуації. На її переконання, вона не повинна була вчиняти будь-які дії у даному випадку, оскільки Україна не визнає документи, видані російською федерацією.
Представник судді Донецького окружного адміністративного суду Арестової Л.В. – адвокат Васильєв С.В. (чоловік судді), покликаючись на Закон України від 15 квітня 2014 року № 1207-VII «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», вказав, що будь-який акт (рішення, документ), виданий окупаційними органами та/або їх службовими особами, є недійсним і не створює правових наслідків. З листів Служби безпеки України вбачається, що безпосередньо Служба безпеки України не може ні підтвердити, ні спростувати інформацію, яку вона надає. У листах Служби безпеки України міститься невірна інформація щодо номеру паспорта, який начебто видавався на ім’я Арестової Л.В., а страховий номер індивідуального особового рахунку «СНИЛС» може бути отриманий не лише громадянами російської федерації, але й іноземцями. Адвокат Васильєв С.В. у поясненнях, покликаючись на листування з головним управлінням з питань міграції мвс російської федерації, зауважує, що виключення з баз даних відомостей про індивідуальний податковий номер у зв’язку з виходом із громадянства російської федерації не передбачено законодавством російської федерації, а отже наявність такого номеру не може вказувати про наявність в судді громадянства російської федерації. Проживання громадян України на території Автономної республіки Крим на час анексії не може свідчити про добровільне набуття ними громадянства російської федерації.
На запитання членів Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя щодо обставин набуття громадянства російської федерації адвокат Васильєв С.В. вказав, що у 2014 році працював на посаді заступника керівника апарату Окружного адміністративного суду міста Севастополя. Усі кадрові документи були вилучені з приміщення суду невстановленими особами, які згодом принесли до суду паспорти громадян російської федерації. Будь-які документи щодо отримання паспорта він не подавав, відповідне мито за видачу документів не сплачував. Адвокат Васильєв С.В. вказав, що отримав паспорт у 2014 році, оскільки необхідно було влаштувати дитину в школу, забезпечити її медичними послугами. З метою відмови від громадянства російської федерації згодом він звернувся до консульської установи російської федерації та отримав закордонний паспорт громадянина російської федерації. Обидва паспортних документа він здав до консульської установи російської федерації у місті Києві в лютому 2022 року.
Оцінюючи пояснення судді Донецького окружного адміністративного суду Арестової Л.В. та адвоката Васильєва С.В., Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя зауважує, що Міністерство закордонних справ України в листі від 25 квітня 2024 року № 71/17-530-5662-24 повідомило Вищу раду правосуддя про те, що з 24 лютого 2022 року дипломатичні відносини між Україною та російською федерацією, яка є країною-агресором, розірвано, дипломатичні установи російської федерації припинили свою діяльність в Україні напередодні військового вторгнення росії на українську територію, офіційне листування державних органів України, зокрема Міністерства закордонних справ України, з органами російської федерації не здійснюється.
Центр обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України в листі від 23 січня 2024 року № 19-5055/18-24-Вих. повідомив Вищу раду правосуддя, що база містить інформацію про перетин кордону Арестовою Л.В. із 8 листопада 2017 року по цей час, інша інформація відсутня, оскільки до 8 листопада 2017 року строк зберігання такої інформації в базі даних становив 5 років відповідно до наказу Адміністрації Державної прикордонної служби України від 25 червня 2007 року № 472. У цьому листі також повідомлено, що інформацію з інших питань про перетинання особою державного кордону України, лінії розмежування з тимчасово окупованою територією України можна отримати безпосередньо в органі охорони державного кордону, на ділянці якого відбувалося перетинання державного кордону України, лінії розмежування з тимчасово окупованою територію України. Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя наголошує, що через збройну агресію російської федерації та повномасштабне вторгнення на територію України після 24 лютого 2022 року таку інформацію неможливо отримати у відповідних органах охорони державного кордону, оскільки на цей час відповідні пункти пропуску фактично перебувають на тимчасово окупованих територіях.
Водночас Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя наголошує, що у матеріалах суддівського досьє міститься інформація щодо перетину кордону суддею Арестовою Л.В. у період з жовтня 2013 року до червня 2018 року. З такої інформації встановлено, що суддя Донецького окружного адміністративного суду Арестова Л.В. неодноразово, безперешкодно з 2014 року до 2017 року перетинала лінію розмежування, що вона підтвердила у засіданні Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя. На переконання дисциплінарного органу, вона не була обмежена ні у пересуванні, ні у влаштуванні свого життєвого укладу на території підконтрольній Україні, що вказує відсутності вимушеності, примусовості обставин, з яким вона пов’язувала необхідність постійного перебування на території Автономної Республіки Крим.
Служба зовнішньої розвідки України в листі від 30 січня 2024 року повідомила Вищу раду правосуддя, що з огляду на правовий статус, засади функціонування та повноваження, визначені законодавством України, підтвердження чи спростування фактів набуття громадянства іншої держави не віднесено до компетенції Служби зовнішньої розвідки України.
Офіс Генерального прокурора листом від 29 травня 2024 року № 31/5/2-501ВИХ-24 повідомив Вищу раду правосуддя, що у провадженні ТУ ДБР, розташованого у місті Краматорську перебуває кримінальне провадження № _______________________ від 16 червня 2021 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених частиною першою статті 111, частиною другою статті 3762, частиною першою статті 366 Кримінального кодексу України, у межах якого досліджувалися факти протиправної діяльності судді Арестової Л.В.
Під час підготовки до розгляду вказаної дисциплінарної справи член Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Сасевич О.М. також надіслав до Державного бюро розслідувань запит щодо можливого встановлення цим органом за результатами слідчих (розшукових) дій у кримінальному провадженні № _______________________ від 16 червня 2021 року (відомості щодо якого внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань, зокрема з підстав вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 111 Кримінального кодексу України), факту наявності паспорта громадянина російської федерації, виданого на ім’я Арестової Л.В., листування судді із представниками спецслужб іноземних держав та іноземними громадянами, оригіналів документів, складених нею як громадянки російської федерації та документів, виданих на її ім’я як громадянина російської федерації.
ТУ ДБР, розташоване у місті Краматорську в листі від 22 березня 2024 року № 13-01-5902/24-кр повідомило про неможливість розголошення інформації, яка міститься в цьому листі, в порядку, передбаченому статтею 222 Кримінального процесуального кодексу України. У відповідь на запит члена Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Сасевича О.М. від 23 травня 2024 року ТУ ДБР, розташоване у місті Краматорську, листом від 10 червня 2024 року № 13-01-13925/24-кр надало додаткову інформацію та вкотре повідомило про неможливість розголошення наданих відомостей.
Матеріали суддівського досьє містять копію довідки Генерального консульства російської федерації в місті Сімферополі від 1 жовтня 1999 року № 374 про те, що Арестова Л.В. вийшла із громадянства російської федерації.
Питання добровільного виходу судді Арестової Л.В. із громадянства російської федерації також було предметом обговорення у Вищій кваліфікаційній комісії суддів України під час кваліфікаційного оцінювання, що підтверджується технічною фіксацією засідання від 18 жовтня 2018 року. Рішенням колегії Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 18 жовтня 2018 року № 1846/ко-18 суддю Донецького окружного адміністративного суду Арестову Л.В. визнано такою, що відповідає займаній посаді. Із матеріалів суддівського досьє також убачається, що під час кваліфікаційного оцінювання у 2018 році на запит Вищої кваліфікаційної комісії суддів України Служба безпеки України здійснювала відповідну перевірку, за результатами якої не встановлено обставин щодо невідповідності судді Арестової Л.В. критеріям професійної етики та доброчесності. Разом із тим питання набуття суддею Донецького окружного адміністративного суду Арестовою Л.В. громадянства російської федерації у 2014 році не досліджувалося Вищою кваліфікаційною комісіє суддів України.
Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя наголошує, що частина шістнадцята статті 49 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» визначає стандарт доказування у дисциплінарному провадженні щодо судді, за змістом якого дисциплінарний орган в межах дисциплінарного провадження послуговується чіткими та переконливими доказами, наданими та отриманими в межах дисциплінарного провадження для підтвердження існування підстави для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності.
У розумінні приписів частини шістнадцятої статті 49 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» чіткими та переконливими є докази, які з точки зору звичайної розсудливої людини у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин, що є підставою для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності.
Вища рада правосуддя під час розгляду дисциплінарної справи встановлює всі питання факту та права, оцінює докази, у зв’язку із чим відповідно до § 90 рішення ЄСПЛ у справі «Олександр Волков проти України» у розумінні статті 6 Конвенції виконує функцію суду.
Згідно зі статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують під час розгляду справ Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права.
Під час вирішення питання про те, чи підлягає оцінці твердження, що провадження щодо заявника було справедливим, чи дійсно конкретні види доказів, отримані незаконно з точки зору національного законодавства, могли бути допустимими, та чи дійсно заявник був винним, необхідно вирішити питання, чи було провадження справедливим у цілому, і в тому числі спосіб, у який були отримані докази. Це включає перевірку відповідної «незаконності» та, якщо йдеться про порушення іншого права Конвенції, характер встановленого порушення (рішення ЄСПЛ у справі «Берлізов проти України», §§ 51−52).
Під час оцінки справедливості дисциплінарного провадження щодо судді у цілому включно з питанням прийнятності доказів, необхідно враховувати, чи було дотримано право судді на захист (рішення ЄСПЛ у справі «Шелег проти Росії», §§ 11−17). Зокрема, має бути розглянуто, чи була надана заявнику можливість оскаржити достовірність доказів і заперечити використання (ухвала ЄСПЛ щодо прийнятності заяви у справі «Сіладьї проти Румунії», заява № 30164/04, § 27, від 17 грудня 2013 року). Крім того, має враховуватися якість доказів, зокрема, чи не ставлять обставини, за яких вони були отримані, під сумнів достовірність або точність доказів (рішення ЄСПЛ у справах «Биков проти Росії», § 90, «Лісіца проти Хорватії», заява № 20100/06, § 49, від 25 лютого 2010 року). Оскільки питання справедливості розгляду не обов’язково постає у разі відсутності інших матеріалів на підтвердження отриманих доказів, необхідно враховувати, що в разі, якщо доказ має дуже вагомий характер і якщо відсутній ризик його недостовірності, необхідність у підтверджуваних доказах відповідно зменшується (рішення ЄСПЛ у справах «Лі Девіс проти Бельгії», § 42, «Биков проти Росії», § 90, «Башіч проти Хорватії», § 48).
Визначений Законом України «Про Вищу раду правосуддя» та міжнародними актами стандарт доказування в дисциплінарному провадженні щодо судді не обмежує дисциплінарний орган Вищої ради правосуддя висновками інших колегіальних органів чи висновками, здобутими в результаті інших процедур, які були розпочаті / завершені щодо судді або здійснюються іншими державними органами, зокрема в межах кримінального провадження чи припинення громадянства України, оскільки будь-які фактичні дані (свідчення, докази), здобуті під час дисциплінарного провадження, досліджуються Дисциплінарними палатами Вищої ради правосуддя безпосередньо на предмет дотримання вимог законодавства, що висуваються до суддів, та наявності в діях судді складу дисциплінарного проступку.
Загальновідомими та такими, що не підлягають оспорюванню та доказуванню, є обставини нелегітимної анексії російською федерацією Автономної Республіки Крим у 2014 році.
Відповідно до частини четвертої статті 5 Закону України від 15 квітня 2014 року № 1207-VII «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» (у редакції, чинній станом на 5 квітня 2014 року) примусове автоматичне набуття громадянами України, які проживають на тимчасово окупованій території, громадянства російської федерації не визнається Україною та не є підставою для втрати громадянства України. Отже, примусова видача паспортів російської федерації громадянам України не може бути підставою для відповідальності ipso jure (на підставі закону).
Суддя Арестова Л.В. не заперечує факт тривалого перебування на території тимчасового окупованої Автономної Республіки Крим.
У поясненнях, наданих Вищій раді правосуддя підтвердила, що під час окупації Автономної Республіки Крим та міста Севастополя до 2017 року разом із дітьми та чоловіком мешкала в місті Севастополі. Із матеріалів суддівського досьє встановлено, що із 2016 року Арестова Л.В. перебуває в зареєстрованому шлюбі із Васильєвим Сергієм Валерійовичем. У декларації родинних зв’язків за 2012−2016 роки суддя Арестова Л.В. вказувала його як особу, з якою спільно проживає та має взаємні права та / чи обов’язки. Зазначені обставини не оспорювалися ні суддею Донецького окружного адміністративного суду Арестовою Л.В., ні адвокатом Васильєвим С.В. у засіданні дисциплінарного органу.
З матеріалів суддівського досьє, а саме копії паспорта, довідки від 6 вересня 2018 року № ___________ про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, встановлено, що місце проживання судді Арестової Л.В. зареєстровано за адресою: __________________________. В анкеті судді від 29 березня 2018 року своїм фактичним місцем проживання та фактичним місце проживання чоловіка, дітей суддя Арестова Л.В. вказала адресу: __________________________.
Під час перевірки пояснень судді Донецького окружного адміністративного суду Арестової Л.В. щодо відсутності в неї паспорта громадянина російської федерації, невстановлення факту наявності в неї такого документа за результатами слідчих (розшукових) дій у межах досудового розслідування кримінального провадження № _______________________ від 16 червня 2021 року встановлено, що ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 10 грудня 2021 року у справі № ____________ частково задоволено скаргу адвоката Кишені В.С. в інтересах Васильєва С.В. (чоловік судді Арестової Л.В.) на бездіяльність уповноваженого слідчого Головного слідчого управління Державного бюро розслідувань у зазначеному кримінальному провадженні, яка полягає в неповерненні тимчасово вилученого майна, та повернуто Васильєву В.С. тимчасово вилучені 9 листопада 2021 року під час обшуку паспорт громадянина російської федерації на ім’я Васильєва С.В., ____ № ______, виданий 18 лютого 2021 року; паспорт громадянина російської федерації на ім’я Васильєва С.В., серія ________ № _______, виданий 5 квітня 2014 року.
Отже, за місцем мешкання судді Арестової Л.В. та її чоловіка Васильєва С.В. у листопаді 2021 року віднайдено документ про набуття Васильєвим С.В. громадянства російської федерації. Зазначений документ мав аналогічну серію – ________, та був виданий того самого дня − 5 квітня 2014 року, що й паспорт, який у листах Служби безпеки України вказаний, як такий, що належить Арестовій Л.В. та на підставі якого їй було присвоєно ідентифікаційний номер платника податків ________________.
Обставини відшукання та повернення володільцю такого документа не виключають достовірності фактичних даних щодо отримання суддею Арестовою Л.В. паспорта громадянина російської федерації серії ________ № _________ та, відповідно, набуття нею громадянства держави-агресора, оскільки станом на 5 квітня 2014 року вони спільно проживали з Васильєвим С.В. на території Автономної Республіки Крим, мали права та обов’язки подружжя про що свідчать їх пояснення, надані у засіданні Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя, зокрема вони мали спільні обов’язки в частині виховання, розвитку та утримання дітей.
Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя за клопотанням судді Арестової Л.В. дослідила матеріали за її повідомленням про втручання у діяльність судді, зокрема й у частині наданих нею пояснень щодо обставин начебто примусової паспортизації її чоловіка.
У поясненнях, які надійшли до Вищої ради правосуддя 31 липня 2023 року, суддя Донецького окружного адміністративного суду Арестова Л.В. підтвердила факт отримання її чоловіком паспорта громадянина російської федерації та вказала, що «оскільки я такого паспорта не отримувала, то в цих питаннях завжди користувалась паспортом чоловіка». На переконання Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя, зазначені пояснення лише підтверджують обґрунтовані сумніви дисциплінарного органу у частині відповідності поведінки судді високим стандартам поведінки та вказують на недотримання нею норм суддівської етики, оскільки вона з метою отримання послуг / вигод як для себе, так й для членів сім’ї не могла не використовувати документи, видані окупаційною владою. Натомість у засіданні Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя суддя Арестова Л.В. фактично надала суперечливі пояснення, оскільки ствердила, що у повсякденному житті для встановлення її особи вона надавала документи громадянина України.
Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя встановила, що відомості щодо серії та дати видачі паспорта, виданого на ім’я чоловіка судді, та відомості щодо серії та дати видачі паспорта, виданого на ім’я Арестової Л.В., які містяться у базах даних, що неодноразово перевірялися Службою безпеки України, є ідентичними. Порядкові номери паспортів судді Арестової Л.В. та її чоловіка відрізняються лише на кілька цифр, а отже, з точки зору звичайної розсудливої людини, суддя Донецького окружного адміністративного суду Арестова Л.В. вчиняла активні дії щодо отримання паспорта громадянина російської федерації в той же час, що і її чоловік, з високим ступенем вірогідності набула громадянства російської федерації та згодом приховала факт набуття нею громадянства російської федерації з метою уникнення настання для себе будь-яких негативних наслідків. При цьому Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя критично оцінює пояснення адвоката Васильєва С.В. щодо обставин начебто «примусового» отримання ним паспорта громадянина російської федерації, оскільки такий документ був отриманий ним добровільно, будь-яких заперечень щодо видачі йому такого документа він не висловлював, згодом він отримав закордонний паспорт громадянина російської федерації, до початку повномасштабного вторгнення держави-агресора на територію України він не вчиняв жодних дій щодо виходу з громадянства російської федерації.
Під час розгляду дисциплінарної справи Служба безпеки України листом від 19 липня 2024 року № 14/5/3-4886 додатково повідомила Вищу раду правосуддя, що суддя Арестова Л.В., ___________ року народження, ймовірно, має чинний паспорт громадянина російської федерації серії ________ № _______. Крім того, відповідно до виписки з єдиного державного реєстру платників податків, сформованої за допомогою офіційного сервісу «фнс россии» в мережі Інтернет (https://service.nalog.ru/inn.do), Арестова Л.В., _________ року народження, володіє ідентифікаційним номером платника податків ________________. Відповідно до відомостей офіційного сервісу «электронные услуги и сервисы социального фонда россии» в мережі Інтернет (https://es.pfrf.ru/serviceSnilsDuplicate) Арестова Л.В., ___________ року народження, уродженка ___________________________, зареєстрована як платник страхових внесків − страховий номер індивідуального особового рахунку «СНИЛС» ___________. Служба безпеки України також встановила, що на офіційному сайті «федеральной службы судебных приставов» в мережі Інтернет (https://fssp.gov.ru/iss/ip) наявні дані про виконавче провадження № 191770/23/82031-ИП від 13 грудня 2023 року, відкрите «отделом судебных приставов по _____________________» стосовно Арестової Л.В., _________ року народження.
На спростування обставин, викладених у листі Служби безпеки України листом від 19 липня 2024 року № 14/5/3-4886 суддя Арестова Л.В. надала для огляду відеозапис процесу пошуку відомостей щодо ідентифікаційного номеру платника податків на вебсайті https://service.nalog.ru. Із вказаного відеозапису вбачалося, що за номером паспорта, вказаним у листі Служби безпеки України від 19 липня 2024 року (серії ________ № ________), не підтверджуються відомості щодо присвоєння Арестовій Л.В., _________ року народження, ідентифікаційного номера платника податків ________________. У засіданні Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя суддя Донецького окружного адміністративного суду Арестова Л.В. та її представник – адвокат Васильєв С.В. наголошували, що цей лист Служби безпеки України містить невірні дані, тому відомості, які містить цей лист, не можуть чітко і переконливо свідчити про наявність в Арестової Л.В. громадянства російської федерації.
Водночас Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя, після огляду вказаного відеозапису, у присутності учасників дисциплінарного провадження також перевірила відомості щодо серії та номера паспорта, належного Арестовій Л.В., які вказувалися в листах Служби безпеки України від 21 липня 2023 року № 5/6/5-4910, від 25 липня 2023 року № 5/6/5-4817/А-282 . Зокрема, шляхом пошуку на вебсайті https://service.nalog.ru відомостей про присвоєння Арестовій Л.В., _________ року народження, ідентифікаційного номера платника податків за паспортом серії ________ _________ сформовано виписку з Єдиного державного реєстру платників податків щодо присвоєння номера ________________. Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя також зауважує, що Служба безпеки України до листа від 19 липня 2024 року № 14/5/3-4886 долучила виписку з Єдиного державного реєстру платників податків (станом на 24 травня 2024 року), з якої вбачалася аналогічна інформація щодо присвоєння судді Донецького окружного адміністративного суду Арестовій Л.В. ідентифікаційного номера платника податків ________________.
На переконання дисциплінарного органу, допущена Службою безпеки України в листі від 19 липня 2024 року № 14/5/3-4886 описка у номері паспорта не змінює результатів фактично проведеної цим органом перевірки, які свідчать, що суддя Донецького окружного адміністративного суду Арестова Л.В. отримала ідентифікаційний номер платника податків російської федерації саме на підставі паспорта громадянки російської федерації, виданого їй у квітні 2014 року.
Із витягу, долученого до листа Служби безпеки України від 19 липня 2024 року № 14/5/3-4886, також встановлено, що страховий номер індивідуального особового рахунку «СНИЛС» ________ Арестова Л.В. отримала 30 квітня 2014 року, тобто в період її перебування на тимчасово окупованій території. З відомостей, наявних на вебсайті соціального фонду росії (https://sfr.gov.ru) вбачається, що страховий номер видається особам під час звернення до територіальних органів соціального фонду росії із заявою, до якої додається паспорт чи інший документ, що посвідчує особу, а також анкета відповідної форми. Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя наголошує, що страховий номер індивідуального особового рахунку видається з метою забезпечення послугами пенсійного страхування та іншими державними виплатами, дозволяє користуватися можливостями єдиного порталу державних та муніципальних послуг російської федерації (https://www.gosuslugi.ru), а отже, наявність відомостей щодо присвоєння такого номера судді Донецького окружного адміністративного суду Арестовій Л.В. вказує на її добровільні, активні дії з метою отримання для себе вигод / послуг на підставі відповідних документів, виданих окупаційною владою. Надані суддею Донецького окружного адміністративного суду Арестовою Л.В. пояснення у засіданні Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя вказаних обставин не спростовують.
Твердження судді Донецького окружного адміністративного суду Арестової Л.В. про те, що вона не отримувала ні паспорта громадянина російської федерації, ні страхового номера індивідуального особового рахунку, ідентифікаційного номера платника податків ________________, ні про підроблення форми № 1П, яка була оприлюднена в засобах масової інформації та щодо обставин заповнення її вона допитана в межах кримінального провадження № _______________________ від 16 червня 2021 року як свідка, про обставини неможливості виключення з баз даних відомостей про присвоєння ідентифікаційного номера платника податків не спростовують обґрунтованих сумнівів дисциплінарного органу в тому, що із часу незаконної анексії Автономної Республіки Крим вона не вчиняла дій, спрямованих на добровільне отримання громадянства російської федерації. У засіданні Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Арестова Л.В. фактично вказала, що про обставини начебто примусової паспортизації вона дізналася лише у червні 2022 року, однак такі пояснення судді суперечать матеріалам дисциплінарної справи, з яких вбачається, що у листопаді 2021 року у квартирі, де вона мешкала, було проведено обшуки у межах кримінального провадження № _______________________, відомості щодо якого внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань у червні 2021 року. З точки зору звичайної розсудливої людини, після виявлення обставин щодо видачі паспорта громадянина російської федерації невжиття суддею Донецького окружного адміністративного суду Арестовою Л.В. будь-яких заходів щодо з’ясування обставин видачі паспорта, підписання начебто третіми особами від її імені форми № 1П, невчинення дій щодо виходу з громадянства російської федерації у встановленому законом порядку свідчить про фактичне визнання нею обставин добровільного набуття такого громадянства. Покликання судді Донецького окружного адміністративного суду Арестової Л.В. та її представника – адвоката Васильєва С.В. на виконання суддею вимог Закону України від 15 квітня 2014 року № 1207-VII «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» не спростовують факт невиконання нею обов’язку, визначеного пунктом 2 частини другої статті 121 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» за змістом якого набуттям громадянства іншої держави визнається якщо суддею отриманий статус громадянина іншої держави іншим чином без його згоди, якщо суддя не вчинив дій для позбавлення статусу громадянина іншої держави протягом десяти днів з дня, коли судді стало відомо про отримання такого статусу.
Долучені суддею Арестовою Л.В. до додаткових пояснень копії відповідей, надані міністерством внутрішніх справ російської федерації від 17 серпня 2023 року, федеральною податковою службою російської федерації від 23 серпня 2023 року, Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя оцінює критично, оскільки такі документи не містять вагомих фактичних даних, які свідчили б, що Арестова Л.В. не отримувала громадянства російської федерації, їй не видавалися будь-які документи на підставі ідентифікаційного номера платника податків ________________, паспорт, страховий номер індивідуального особового рахунку, вона особисто не зверталася до територіальних органів цих установ для отримання паспорта, номера платника податків, страхового номера індивідуального особового рахунку, або інших вагомих фактичних даних, з яких убачається, що ці документи видані їй за відсутності її згоди, вільного волевиявлення, без її відома.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 2 Закону України «Про Службу безпеки України» на Службу безпеки України покладається у межах визначеної законодавством компетенції захист державного суверенітету, конституційного ладу, територіальної цілісності, науково-технічного і оборонного потенціалу України, законних інтересів держави та прав громадян від розвідувально-підривної діяльності іноземних спеціальних служб, посягань з боку окремих організацій, груп та осіб, а також забезпечення охорони державної таємниці.
Для виконання визначених законом завдань та за наявності підстав, передбачених статтею 7 Закону України «Про контррозвідувальну діяльність», в ході контррозвідувальної діяльності органи, підрозділи та співробітники Служби безпеки України мають право: здійснювати контррозвідувальний пошук, оперативно-розшукові заходи з використанням оперативних та оперативно-технічних сил і засобів, опитувати осіб за їх згодою, використовувати їх добровільну допомогу; виявляти, фіксувати і документувати гласно і негласно розвідувальні, терористичні та інші посягання на державну безпеку України, вести їх оперативний облік, здійснювати візуальне спостереження в громадських місцях із застосуванням фото-, кіно- і відеозйомки, оптичних та радіоприладів, інших технічних засобів; проводити контррозвідувальні операції та відповідні оперативні і оперативно-технічні заходи з метою попередження, своєчасного виявлення і припинення розвідувально-підривної, терористичної та іншої протиправної діяльності на шкоду державній безпеці України.
Статтями 24, 25 Закону України «Про Службу безпеки України» визначено коло покладених на Службу безпеки України завдань щодо попередження, виявлення, припинення та розкриття протиправних дій, які безпосередньо створюють загрозу життєво важливим інтересам України, що дає можливість цьому органу виявити факт набуття громадянином України громадянства іншої держави.
Аналіз чинного законодавства свідчить, що будь-яка здобута Службою безпеки України інформація чи відомості щодо набуття громадянином України громадянства іншої держави, отримання інших документів, на підставі яких громадянин України міг користуватися вигодами / послугами іншої держави, слід вважати дуже вагомими доказами, щодо яких відсутній ризик недостовірності.
Відповідно до Бангалорських принципів поведінки суддів від 19 травня 2006 року, схвалених Резолюцією Економічної та Соціальної Ради ООН від 27 липня 2006 року № 2006/23, постійна увага з боку суспільства покладає на суддю обов’язок прийняти ряд обмежень, і, незважаючи на те, що пересічному громадянину ці обов’язки могли б здатися обтяжливими, суддя приймає їх добровільно та охоче. Поведінка судді має відповідати високому статусу його посади.
У роз’ясненнях Кодексу суддівської етики, затверджених рішенням Ради суддів України від 4 лютого 2016 року № 1, зауважено, що неналежна поведінка суддів підриває упевненість громадян у справедливості судової системи. Судді мають усвідомлювати і пам’ятати про те, що вони перебувають під постійним та пильним контролем громадськості. У зв’язку із цим будь-який суддя повинен погодитися з обмеженнями, пов’язаними з дотриманням етичних норм, які на нього покладаються відповідно до його статусу. Ці обмеження можуть здаватися обтяжливими для пересічного громадянина, але суддя має дотримуватись таких обмежень добровільно та свідомо.
Із матеріалів дисциплінарної справи, матеріалів суддівського досьє, пояснень Арестової Л.В. встановлено, що Арестова Л.В. призначена на посаду судді Донецького окружного адміністративного суду Указом Президента України від 18 жовтня 2013 року № 571/2013, присягу судді склала лише 15 грудня 2016 року, тобто під час перебування у відпустці для догляду за дитиною.
Водночас нескладення Арестовою Л.В. присяги станом на 5 квітня 2014 року не позбавляло її правового статусу судді України, а отже не звільняло від добровільних, свідомих обмежень та зобов’язань, які бере на себе суддя України з метою забезпечення довіри до суду та правосуддя з боку суспільства, не позбавляло її обов’язку дотримуватися правил суддівської етики, зокрема виявляти та підтримувати високі стандарти поведінки у будь-якій діяльності. Про свідоме нехтування такими зобов’язаннями та обмеженнями свідчить також позиція судді Арестової Л.В. про те, що вона не зобов’язана була вчиняти будь-які дії щодо переїзду на підконтрольні Україні території для подальшого здійснення правосуддя після анексії Автономної Республіки Крим, покладалася у вирішенні цього питання на інших посадових осіб чи органи, оскільки «вона сама себе не призначала».
Набуття Арестовою Л.В. громадянства держави-агресора свідчить про порушення нею статей 4, 127 Конституції України та статей 51, 54 Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» у редакції, статей 52, 56, 57, 121 Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів», статей 1, 6 Кодексу суддівської етики, а з огляду на те, що протягом тривалого часу вона здійснювала правосуддя в Україні та ухвалювала рішення іменем України, ставить від сумнів її здатність забезпечити утвердження в державі принципу верховенства права, зокрема інтересів осіб, які звертаються до суду та очікують неупередженого правосуддя, суперечить конституційному принципу незалежності судді, неминуче підриває авторитет правосуддя, що має наслідком зниження рівня довіри громадян до судової влади.
З точки зору звичайної розсудливої людини, докази, здобуті під час розгляду дисциплінарної справи, у сукупності чітко й переконливо дають змогу дисциплінарному органу дійти висновку, що суддя Донецького окружного адміністративного суду Арестова Л.В. набула громадянство російської федерації, а отже, допустила поведінку, що порочить звання судді та підриває авторитет правосуддя, зокрема в питаннях дотримання норм суддівської етики та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду, тобто вчинила дисциплінарний проступок, передбачений пунктом 3 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Такі дії суддя Арестова Л.В. вчинила умисно, оскільки не могла не усвідомлювати загрози, яку несе набуття громадянства держави-агресора для конституційного ладу України, а також не могла не передбачати, що наслідком її поведінки буде підрив авторитету правосуддя, зниження довіри громадян до судової влади, особливо в умовах постійної збройної агресії проти України.
Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя зауважує, що відповідно до пункту 1 частини дев’ятої статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» істотним дисциплінарним проступком або грубим нехтуванням обов’язками судді, що є несумісним зі статусом судді або виявляє його невідповідність займаній посаді, може бути визнаний, зокрема, той факт, що суддя допустив поведінку, яка порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя, у тому числі в питаннях моралі, чесності, непідкупності, відповідності способу життя судді його статусу, дотримання інших етичних норм та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду.
Такі дії судді Арестової Л.В. призвели до негативних наслідків, зокрема підриву авторитету судової влади, та вплинули на публічний імідж системи правосуддя, оскільки відомості щодо цих подій були поширені в медіа та зазнали суспільного розголосу.
За таких обставин Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя дійшла висновку, що суддя Донецького окружного адміністративного суду Арестова Л.В. порушила норми суддівської етики та стандарти поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду, допустила поведінку, що порочить звання судді та підриває авторитет правосуддя, а отже, вчинила істотний дисциплінарний проступок, передбачений частиною дев’ятою статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Згідно з пунктом 3 частини шостої статті 126 Конституції України, статтею 115 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» підставами для звільнення судді є вчинення істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування обов’язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді.
Відповідно до частини другої статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», частини п’ятої статті 50 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» під час обрання виду дисциплінарного стягнення стосовно судді враховуються характер дисциплінарного проступку, його наслідки, особа судді, ступінь його вини, наявність інших дисциплінарних стягнень, інші обставини, що впливають на можливість притягнення судді до дисциплінарної відповідальності. Дисциплінарне стягнення застосовується з урахуванням принципу пропорційності.
Згідно з інформацією, яку містить суддівське досьє, та відомостями з офіційного вебсайту Вищої ради правосуддя суддя Донецького окружного адміністративного суду Арестова Л.В. до дисциплінарної відповідальності не притягувалася.
З огляду на характер допущеного суддею Донецького окружного адміністративного суду Арестовою Л.В. дисциплінарного проступку, який є істотним, його наслідки, що призвели до підриву авторитету правосуддя та негативно вплинули на ступінь довіри суспільства до судової влади, врахувавши особу судді, зокрема її позитивну характеристику, умисність дій, відсутність у неї дисциплінарних стягнень, Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя вважає, що застосування до судді Арестової Л.В. дисциплінарного стягнення у виді подання про звільнення з посади є пропорційним вчиненому дисциплінарному проступку і відповідає вимогам статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а застосування до неї будь-якого іншого дисциплінарного стягнення не забезпечить належного балансу між приватними та публічними інтересами, не виправить шкоди, завданої авторитету правосуддя.
Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя також наголошує, що відповідно до частини четвертої статті 87 Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» дисциплінарне стягнення до судді застосовується не пізніше шести місяців із дня відкриття Вищою кваліфікаційною комісією суддів України провадження в дисциплінарній справі, але не пізніше року з дня вчинення проступку, без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування судді у відпустці.
Частина одинадцята статті 109 Закону України від 2 червня 2016 року «Про судоустрій і статус суддів» визначає, що дисциплінарне стягнення до судді застосовується не пізніше трьох років із дня вчинення проступку без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування судді у відпустці чи здійснення відповідного дисциплінарного провадження.
З урахуванням триваючого характеру проступку судді Арестової Л.В. строк застосування до неї дисциплінарного стягнення не закінчився.
Відповідно до частини другої статті 50 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» за результатами розгляду дисциплінарної справи Дисциплінарна палата ухвалює рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді або про відмову у притягненні до дисциплінарної відповідальності судді.
На підставі викладеного, керуючись статтями 34, 49, 50 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», статтями 106, 108, 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», пунктами 13.22–13.44 Регламенту Вищої ради правосуддя, Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя
вирішила:
притягнути суддю Донецького окружного адміністративного суду Арестову Людмилу Валеріївну до дисциплінарної відповідальності та застосувати до неї дисциплінарне стягнення у виді подання про звільнення судді з посади.
Рішення Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя може бути оскаржене суддею та її представником до Вищої ради правосуддя в порядку та строки, встановлені статтею 51 Закону України «Про Вищу раду правосуддя».
Головуючий на засіданні
Третьої Дисциплінарної палати
Вищої ради правосуддя
Члени Третьої Дисциплінарної палати
Вищої ради правосуддя
Дмитро ЛУК’ЯНОВ
Член Першої Дисциплінарної палати
Вищої ради правосуддя