Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя у складі головуючого – Саліхова В.В., члена Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Ковбій О.В., залученого з Першої Дисциплінарної палати члена Вищої ради правосуддя Кваші О.О., розглянувши висновок доповідача – члена Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Маселка Р.А. за результатами попередньої перевірки дисциплінарної скарги Маркеєва Володимира Віталійовича стосовно судді Красногвардійського районного суду міста Дніпропетровська Токар Наталії Володимирівни,
встановила:
до Вищої ради правосуддя 30 січня 2024 року (вх. № М-696/0/7-24) надійшла дисциплінарна скарга Маркеєва В.В. на дії судді Красногвардійського районного суду міста Дніпропетровська Токар Н.В. під час здійснення правосуддя у справі № 204/16150/23 про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА1 за частиною першою статті 173-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі – КУпАП).
Скаржник зазначає, що в провадженні судді Красногвардійського районного суду міста Дніпропетровська Токар Н.В. перебувала справа про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА1 за частиною першою статті 173-2 КУпАП.
Під час розгляду зазначеної справи суддя Токар Н.В. проявляла упередженість, порушувала принцип рівності учасників провадження та принцип змагальності, що призвело до безпідставного притягнення ОСОБА1 до адміністративної відповідальності та незаконного накладення на нього адміністративного стягнення.
Суддя Токар Н.В. проігнорувала наявність ухвали Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська (суддя Авраменко А.М.) про забезпечення цивільного позову у справі № 204/7520/22 за первісним позовом ОСОБА2 до ОСОБА1, третя особа – Орган опіки та піклування в особі Центральної адміністрації ДМР, про визначення місця проживання дітей та за зустрічним позовом ОСОБА1 до ОСОБА2 про визначення місця проживання дітей, якою, зокрема, зобов’язано ОСОБА2 надати ОСОБА1 можливість безперешкодного спілкування, побачення та спільного проведення часу з малолітніми дітьми: сином ОСОБА3, ____ року народження, та донькою ОСОБА4, ____ року народження, кожного вівторка в період часу з 09:00 до 19:30, а також кожної п’ятниці з 10:00 до 20:00 наступної суботи (тобто із поверненням дітей на наступний день в суботу).
Події, що ставились в порушення ОСОБА1, мали місце під час виконання вищевказаної ухвали, яку ОСОБА2 відмовилась виконувати, чим, фактично, вчинила кримінальне правопорушення, передбачене статтею 382 Кримінального кодексу України, про що наголошувалось у відповідних клопотаннях сторони захисту, які були подані до суду.
Натомість, в постанові судді Токар Н. В. відсутня будь-яка аргументація та належне мотивування щодо розгляду зазначених клопотань сторони захисту, підстав їх відхилення судом та узагальнено лише фразою про те, що ОСОБА1 у такий спосіб намагається уникнути адміністративної відповідальності.
Під час розгляду зазначеної справи суддя Токар Н.В. не давала стороні захисту можливості належним чином реалізувати свої повноваження, зверхньо ставилась до особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, проявляла упередженість, фактично позбавивши можливості відстоювати свою позицію, неодноразово переривала самого ОСОБА1 та його захисника під час їх виступів у судовому засіданні, очевидно для всіх учасників провадження зайняла сторону потерпілої, що відображено у судовому рішенні.
Крім цього, суддя Токар Н.В., бажаючи у будь-який спосіб притягнути ОСОБА1 до адміністративної відповідальності, допустила грубе порушення норм матеріального права, проігнорувала та не надала жодної відповіді на доводи клопотання сторони захисту про відсутність у протоколі про адміністративне правопорушення обов’язкового елементу об’єктивної сторони адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 173-2 КУпАП, як завдання шкоди фізичному або психологічному здоров’ю потерпілої, та за відсутності цього елементу об’єктивної сторони безпідставно притягнула ОСОБА1 до адміністративної відповідальності.
Таким чином, на думку скаржника, суддя Токар Н.В. вчинила дисциплінарні проступки, передбачені підпунктами «а», «б», «г» пункту 1, пунктом 4 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», що призвело до негативних наслідків, а саме до безпідставного притягнення особи до адміністративної відповідальності.
З огляду на викладене скаржник просить притягнути суддю Красногвардійського районного суду міста Дніпропетровська Токар Н.В. до дисциплінарної відповідальності.
Законами України від 9 серпня 2023 року № 3304-ІХ «Про внесення змін до деяких законів України щодо негайного відновлення розгляду справ стосовно дисциплінарної відповідальності суддів» (набрав чинності 17 вересня 2023 року) та від 6 вересня 2023 року № 3378-ІХ «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законів України щодо зміни статусу та порядку формування служби дисциплінарних інспекторів Вищої ради правосуддя» (набрав чинності 19 жовтня 2023 року) внесено зміни до глави 4 «Дисциплінарне провадження» розділу II «Особлива частина» Закону України «Про Вищу раду правосуддя» у частині строків та порядку здійснення дисциплінарного провадження.
Розділ III «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Вищу раду правосуддя» доповнено пунктом 23⁷, яким установлено, що тимчасово, до дня початку роботи служби дисциплінарних інспекторів Вищої ради правосуддя, повноваження дисциплінарного інспектора здійснює член Дисциплінарної палати (доповідач), визначений автоматизованою системою розподілу справ.
На підставі протоколу автоматизованого розподілу справи між членами Вищої ради правосуддя від 30 січня 2024 року вказану скаргу передано члену Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Маселку Р.А. для проведення попередньої перевірки.
Членом Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Маселком Р.А. проведено попередню перевірку дисциплінарної скарги, за результатами якої складено висновок від 29 липня 2024 року з пропозицією відмовити у відкритті дисциплінарної справи стосовно судді Красногвардійського районного суду міста Дніпропетровська Токар Н.В., оскільки доводи скарги зводяться до незгоди з судовим рішенням (пункт 4 частини першої статті 45 Закону України «Про Вищу раду правосуддя»).
Розглянувши висновок доповідача – члена Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Маселка Р.А. та додані до нього матеріали, Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя встановила таке.
Постановою Красногвардійського районного суду міста Дніпропетровська від 15 січня 2024 року у справі № 204/16150/23 (суддя Токар Н.В.) ОСОБА1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 173-2 КУпАП, та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 10 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 170 (сто сімдесят) гривень. Стягнуто із ОСОБА1 на користь держави судовий збір у розмірі 605,60 гривень.
Суд першої інстанції встановив, що відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення від 7 грудня 2023 року серії ВАД № 344252 ОСОБА1 17 листопада 2023 року приблизно об 11:10 біля СЗШ № 34, яка розташована за адресою: м. Дніпро, вул. Д.Кедріна, буд. 57, вчинив домашнє насильство психологічного характеру відносно своєї колишньої дружини ОСОБА2, а саме вчинив словесний конфлікт; та фізичного характеру, а саме хапав за руки у присутності дітей ОСОБА3, ____ року народження, ОСОБА4, ____ року народження. Своїми діями ОСОБА1 вчинив адміністративне правопорушення, передбачене частиною першою статті 173-2 КУпАП.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 20 лютого 2024 року апеляційну скаргу адвоката Федорець Є.Є., який діє в інтересах особи, яку притягнуто до адміністративної відповідальності ОСОБА1, – задоволено. Постанову Красногвардійського районного суду міста Дніпропетровська від 15 січня 2024 року, якою ОСОБА1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення за частиною першою статті 173-2 КУпАП, – скасовано. Постановлено нову, якою провадження у справі про притягнення ОСОБА1 до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 173-2 КУпАП закрито за відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення, тобто із підстав, передбачених пунктом 1 статті 247 КУпАП.
Дніпровський апеляційний суд виходив із того, що оскаржувана постанова містить лише відтворений зміст протоколу про адміністративне правопорушення та формальний перелік отриманих судом доказів, на підставі яких суд дійшов висновку про винуватість ОСОБА1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 173-2 КУпАП.
У письмових поясненнях, наданих на пропозицію члена Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Маселка Р.А. суддя Красногвардійського районного суду міста Дніпропетровська Токар Н.В. зазначила таке.
Щодо фактичних обставин справи
11 грудня 2023 року до Красногвардійського районного суду міста Дніпропетровська з Відділення поліції № 6 ДРУП ГУНП в Дніпропетровській області надійшов адміністративний матеріал за протоколом про адміністративне правопорушення від 7 грудня 2023 року серії ВАД № 344252 стосовно ОСОБА1 за ознаками адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 173-2 КУпАП.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11 грудня 2023 року головуючим суддею визначено суддю Токар Н.В., справі присвоєно єдиний унікальний номер 204/16150/23.
Справу призначено до розгляду на 11:20 18 грудня 2023 року. 13 грудня 2023 року секретар судового засідання здійснив виклик особи, яка притягається до адміністративної відповідальності – ОСОБА1, на номер телефону, зазначений у протоколі про адміністративне правопорушення. Текст повідомлення доставлено у додаток Viber 13 грудня 2023 року о 16:09, що підтверджується відповідно довідкою про доставку повідомлення (а. с. 24).
У судове засідання 18 грудня 2023 року з’явилась особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, – ОСОБА1, та зазначив суду, що провину не визнає, послуг адвоката не потребує, що підтверджується його розпискою від 18 грудня 2023 року (а. с. 25). Додатково ОСОБА1 зазначив, що він уклав договір із адвокатським об’єднанням, проте адвокат у судове засідання запізнюється. У зв’язку із зазначеним суд вирішив відкласти розгляд справи на 27 грудня 2023 року на 11:00. Про дату та час розгляду справи ОСОБА1 було повідомлено, що підтверджується його розпискою (а. с. 26).
21 грудня 2023 року до суду надійшла заява представника ОСОБА1 – адвоката Ганжи М.Г. про ознайомлення з матеріалами справи. 25 грудня 2023 року адвокат Ганжа М.Г. ознайомився із матеріалами справи, про що свідчить його підпис на вказаній вище заяві (а. с. 28).
У судовому засіданні 27 грудня 2023 року адвокат Ганжа М.Г. оголосив подане до суду письмове клопотання (вх. № 43189 від 27 грудня 2023 року), в якому просив перенести розгляд справи на іншу дату для того, щоб надати суду клопотання про виклик та допит свідків. Адвокат Ганжа М.Г. додатково зазначив, що йому потрібно більше часу, аніж одна доба з моменту ознайомлення з матеріалами справи, задля того, щоб обґрунтувати свою правову позицію.
Крім того, у судовому засіданні 27 грудня 2023 року захисник потерпілої ОСОБА2 – адвокат Гейко В.І. заявив клопотання про виклик та допит у судовому засіданні свідків, які були очевидцями події. Клопотання захисника потерпілої ОСОБА2 – адвоката Гейко В.І. та адвоката ОСОБА1 – Ганжи М.Г. задоволені, в судовому засіданні оголошена перерва до 13:00 15 січня 2024 року для виклику свідків.
У судовому засіданні 15 січня 2024 року інший захисник ОСОБА1 – адвокат Федорець Є.Є. оголосив письмове клопотання (вх. № 1352 від 15 січня 2024 року) про закриття провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 247 КУпАП у зв’язку з відсутність складу адміністративного правопорушення, оскільки: відомості, зазначені в протоколі про адміністративне правопорушення, не підтверджуються доказами; викладена в протоколі про адміністративне правопорушення оцінка правопорушення не відповідає дійсним обставинам справи; в діях ОСОБА1 відсутні всі елементи об’єктивної сторони зазначеного правопорушення. Вказане клопотання було долучено до матеріалів справи та роз’яснено, що клопотання буде вирішено по суті за результатами розгляду справи та відображено в постанові суду.
Таким чином, як пояснила суддя Токар Н.В., під час розгляду справи суд заслухав особу, яка притягається до адміністративної відповідальності – ОСОБА1, потерпілу ОСОБА2, їх захисників, клопотання захисника ОСОБА1 – адвоката Федорець Є.Є., допитав свідка події – ОСОБА5.
Під час розгляду справи 15 січня 2024 року будь-яких інших заяв та/або клопотань особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, – ОСОБА1, та його захисника Федорець Є.Є., суду надано не було.
15 січня 2024 року справа розглянута по суті та ухвалено рішення про визнання ОСОБА1 винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 173-2 КУпАП, накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в дохід держави у розмірі десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян у сумі 170 (сто сімдесят) грн; стягнуто з ОСОБА1 на користь держави судовий збір у сумі 605 (шістсот п’ять) грн 60 (шістдесят) коп.
Щодо спростування фактів, повідомлених скаржником
Підставою для дисциплінарної відповідальності судді скаржник зазначив:
- умисне або внаслідок недбалості: незаконна відмова в доступі до правосуддя (у тому числі незаконна відмова в розгляді по суті позовної заяви, апеляційної, касаційної скарги тощо) або інше істотне порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя, що унеможливило реалізацію учасниками судового процесу наданих їм процесуальних прав та виконання процесуальних обов’язків або призвело до порушення правил щодо юрисдикції або складу суду
Суддя Токар Н.В. вказала, що зазначена підстава не відповідає дійсності.
Незаконна відмова в доступі до правосуддя (в тому числі незаконна відмова в розгляді по суті позовної заяви) має бути умисною або вчиненою внаслідок недбалості та повинна мати певні наслідки, зокрема такі, що унеможливили б реалізацію учасниками судового процесу наданих їм процесуальних прав та виконання процесуальних обов’язків або призвели б до порушення правил щодо юрисдикції або складу суду.
На відміну від права на справедливий суд, право на доступ до суду не є абсолютним. Воно може бути обмежено, зокрема шляхом встановлення часових меж звернення до суду, фінансового тягаря, вимог щодо форми звернення.
У справі «Трух проти України» від 14 жовтня 2003 року Європейський суд з прав людини надав оцінку застосуванню процесуальних обмежень у вигляді обов’язку сплатити мито, надати копії документів у певній кількості та направити звернення до конкретного суду. У цій справі Європейський суд з прав людини не виявив жодних підстав вважати, що застосування таких процесуальних обмежень було свавільним чи невиправданим.
З урахуванням зазначеного, суддя Токар Н.В. зауважила, що будь-яких доказів на порушення нею зазначених вимог під час розгляду справи про адміністративне правопорушення року стосовно ОСОБА1 за частиною першою статті 173-2 КУпАП скаржником надано не було.
Суддя Токар Н.В. зауважила, що всі судові засідання у справі 18 та 27 грудня 2023 року відкладалися виключно за клопотаннями особи, яка притягувалася до адміністративної відповідальності, – ОСОБА1, його захисників з метою повного, неупередженого та об’єктивного розгляду справи. Крім того, забезпечувалося право особи на захист, а також можливість ознайомлення з матеріалами справи. Отже, суд забезпечив рівні умови учасникам процесу, як це передбачено чинним законодавством України.
Щодо незазначення в судовому рішенні мотивів прийняття або відхилення аргументів сторін щодо суті спору
Суддя Токар Н.В. вказала, що такі доводи скарги є необґрунтованими та не відповідають дійсності.
Постанова суду від 15 січня 2024 року прийнята в межах вимог, передбачених КУпАП, зокрема статей 283 – 285, вона містить опис обставин, установлених під час розгляду адміністративної справи, досліджені судом докази, мотиви ухваленого рішення, а тому жодних порушень вимог чинного КУпАП чи інших нормативно-правових актів вчинено не було.
Зокрема, з постанови суду за результатами розгляду вказаної справи про адміністративне правопорушення, вбачається, що особа, яка вчинила адміністративне правопорушення, була особисто присутньою під час розгляду справи, були присутні її захисники; судом було враховано усі наявні у справі докази наявності вини та складу адміністративного правопорушення, про що зазначено в постанові. Після заслуховування особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, були заслухані її захисники, потерпіла, її захисник, свідок, досліджені матеріали справи. Урахувавши ставлення особи до вчиненого, суд дійшов висновку про доцільність застосування до правопорушника адміністративного стягнення у вигляді штрафу в дохід держави у розмірі десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян у сумі 170 (сто сімдесят) гривень.
Усі мотиви особи, яку було притягнуто до адміністративної відповідальності, враховано і застосовано всі положення чинного законодавства України.
Крім того, постанова містить посилання на вимоги статті 33 КУпАП, згідно з якою, під час накладення стягнення враховано характер вчиненого правопорушення, особу правопорушника, ступінь вини правопорушника, обставини, які пом’якшують та обтяжують покарання, майновий стан правопорушника та інші вимоги статей 33 – 35 КУпАП.
Щодо обрання виду адміністративного стягнення стосовно ОСОБА1 суддя Токар Н.В. вказала, що відповідно до статті 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Мотивом ухвалення рішення у справі про адміністративне правопорушення, передбачене частиною першою статті 173-2 КУпАП, стала сукупність належних та допустимих доказів, долучених до протоколу про адміністративне правопорушення, яка доводила наявність в діях ОСОБА1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 173-2 КУпАП.
Щодо порушення засад гласності і відкритості судового процесу
Як вказала суддя Токар Н.В., такі доводи скарги є безпідставними та не відповідають дійсності.
Відповідно до статті 11 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (Гласність і відкритість судового процесу) судові рішення, судові засідання та інформація щодо справ, які розглядаються судом, є відкритими, крім випадків, установлених законом. Ніхто не може бути обмежений у праві на отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа має право на вільний доступ до судового рішення в порядку, встановленому законом.
Суддя Токар Н.В. звертала увагу, що відсутні будь-які порушення засад гласності і відкритості судового процесу під час розгляду справи про адміністративне правопорушення за частиною першою статті 173-2 КУпАП, а скаржником не вірно тлумачиться зазначена підстава.
Щодо порушення засад рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості
Згідно зі статтею 9 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» правосуддя в Україні здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних та інших ознак. Суд створює такі умови, за яких кожному учаснику судового процесу гарантується рівність у реалізації наданих процесуальних прав та у виконанні процесуальних обов’язків, визначених процесуальним законом.
Усі судові засідання у справі 18 та 27 грудня 2023 року відкладалися виключно за клопотаннями особи, яка притягувалася до адміністративної відповідальності, ОСОБА1, та його захисників з метою повного, неупередженого та об’єктивного розгляду справи. Крім того, забезпечувалося право особи на захист, а також можливість ознайомлення з матеріалами справи. Отже, як пояснила судді Токар Н.В., судом було забезпечено рівні умови учасникам процесу, як це передбачено чинним законодавством України.
У рішенні у справі «Салов проти України» Європейський суд з прав людини наголосив, що згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини рішення судів достатнім чином містять мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» зазначено, що національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін.
Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.
Суддя Токар Н.В. наголошувала, що під час розгляду адміністративної справи скаржник однозначно був почутим, за його клопотанням та клопотанням його захисників розгляд справи відкладався двічі. Тому не можна стверджувати, що дії судді під час розгляду адміністративної справи у будь-який спосіб унеможливили реалізацію учасниками судового процесу (скаржником та його адвокатами) наданих їм процесуальних прав та виконання процесуальних обов’язків.
Щодо незабезпечення обвинуваченому права на захист, перешкоджання реалізації прав інших учасників судового процесу
Конституція України гарантує кожному судовий захист його прав у межах конституційного, цивільного, господарського, адміністративного і кримінального судочинства України.
Скаржник ОСОБА1 скористався своїм правом на захист, уклавши договори про надання правової допомоги з двома адвокатами Ганжа М.Г. та Федорець Є.Є., які захищали його інтереси в судовому засіданні під час розгляду справи про адміністративне правопорушення за частиною першою статті 173-2 КУпАП.
Суддя Токар Н.В. пояснила, що будь-яких перешкод у реалізації прав скаржника не було, а тому доводи скарги в цій частині є необґрунтованими.
Щодо умисного або внаслідок грубої недбалості допущення суддею, який брав участь в ухваленні судового рішення, порушення прав людини і основоположних свобод або інше грубе порушення закону, що призвело до істотних негативних наслідків
Суддя Токар Н.В. звертала увагу, що скаржником не надано жодного доказу на порушення прав людини і основоположних свобод, навпаки, судом дотримані всі вимоги закону та не допущено порушення прав людини і основоположних свобод або іншого грубого порушення закону, що призвело до істотних негативних наслідків для охоронюваних законом прав та інтересів.
На думку судді Токар Н.В. усі зазначені вище підстави дисциплінарної відповідальності є надуманими, нічим не підтвердженими та здійснені з метою уникнення від відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення.
Щодо необґрунтованості поданої скарги
Суддя Токар Н.В. зазначила, що посилання скаржника на те, що: «Під час розгляду зазначеної справи, суддя Токар Н.В. проявляла упередженість, порушувала принцип рівності учасників провадження та принцип змагальності, що призвело до безпідставного притягнення ОСОБА1 до адміністративної відповідальності та незаконного накладення на нього адміністративного стягнення», є надуманими, не мають жодного правдивого, об’єктивного підґрунтя з огляду на те, що у скарзі не зазначено, яким саме чином здійснювалась упередженість суддею, порушення принципу рівності учасників та принципу змагальності. Натомість скаржник у дисциплінарній скарзі виклав загальні фрази за відсутності конкретних фактів, які б свідчили про зацікавленість та упередженість судді під час розгляду цієї справи.
Суддя Токар Н.В. зазначила, що посилання скаржника на «ігнорування суддею Токар Н.В. ухвали Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська (суддя Авраменко А.М.) про забезпечення цивільного позову у справі № 204/7520/22; що події, які ставились в порушення ОСОБА1 мали місце як раз під час виконання вищевказаної ухвали, про що наголошувалось у відповідних клопотаннях сторони захисту, які були подані до суду; що в постанові судді Токар Н.В. відсутня будь-яка аргументація та належне мотивування щодо розгляду зазначених клопотань сторони захисту, підстав їх відхилення судом» є безпідставними.
Відповідно до частини другої статті 7 КУпАП провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.
Згідно зі статтею 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об’єктивне з’ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
За змістом статей 279, 280 КУпАП розгляд справи розпочинається з оголошення складу колегіального органу або представлення посадової особи, яка розглядає дану справу. Головуючий на засіданні колегіального органу або посадова особа, що розглядає справу, оголошує, яка справа підлягає розгляду, хто притягається до адміністративної відповідальності, роз’яснює особам, які беруть участь у розгляді справи, їх права і обов’язки. Після цього оголошується протокол про адміністративне правопорушення. На засіданні заслуховуються особи, які беруть участь у розгляді справи, досліджуються докази і вирішуються клопотання. Орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов’язаний з’ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом’якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з’ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Отже, розгляд справи про адміністративне правопорушення здійснюється в рамках складеного протоколу про адміністративне правопорушення.
Щодо тверджень скаржника про незазначення мотивів прийняття суддею вказаної постанови суддя Токар Н.В. зауважила таке.
Вмотивованість – це вимога до суду наводити письмово у рішенні судження, пояснення про наявність чи відсутність фактів, які є основою висновку суду. Це також пояснення суду, чому він виніс саме таке рішення, погодився з одними та відкинув інші доводи.
Європейський суд з прав людини з цього питання виробив практику пошуку відповідного балансу. Так, у низці його рішень міститься вказівка на те, що вимога пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов’язок суду детально відповідати на кожен аргумент заявника. Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінювання, що є предметом регулювання насамперед національного законодавства та оцінювання національними судами (рішення у справі «Суомінеен проти Фінляндії»).
Відповідно до сталої практики Європейського суду з прав людини рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути надана правова оцінка доводам сторін, однак це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто вмотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.
Суддя Токар Н.В. зауважила, що, як вбачається з постанови, судом усі мотиви особи, яку було притягнуто до адміністративної відповідальності, враховано і застосовано всі положення чинного законодавства України. Постанова містить посилання на вимоги статті 33 КУпАП, згідно з якою при накладенні стягнення враховано характер вчиненого правопорушення, особу правопорушника, ступінь вини правопорушника, обставини, які пом’якшують покарання та які обтяжують покарання, його майновий стан та інші вимоги статей 33 – 35 КУпАП.
Стосовно обрання виду адміністративного стягнення щодо ОСОБА1 суддя Токар Н.В. пояснила, що відповідно до статті 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю. Таким чином, постанова суду від 15 січня 2024 року містить мотиви, з яких виходив суд, а також посилання на відповідні норми закону.
Суддя Токар Н.В. вказала, що посилання скаржника на те, що «Під час розгляду зазначеної справи, суддя Токар Н.В. не давала можливості належним чином реалізувати свої повноваження стороною захисту, зверхньо ставилась до особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, проявляла упередженість, фактично, позбавивши можливості відстоювати свою позицію, неодноразово переривала самого ОСОБА1 та його захисника під час їх виступів у судовому засіданні, очевидно для всіх учасників провадження зайняла сторону потерпілої, що й відображено у судовому рішенні» також не відповідають дійсності. Суддя пояснила, що в її діях не було і не могло бути будь-яких порушень суддівської етики та законодавства України в цілому. Також, не допускалася поведінка, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя, зокрема в питаннях моралі, чесності та непідкупності. Посилання на зверхнє ставлення, упередженість, позбавлення можливості відстоювати позицію, переривання ОСОБА1 та його захисника під час їх виступів у судовому засіданні, не підтверджені жодними доказами, навпаки, суд, проявляючи змагальність сторін, двічі відкладав судові засідання за клопотанням самого скаржника та його адвокатів, надав останнім можливість ознайомитись з матеріалами справи, викликав та допитав свідків, про яких сторони у справі клопотали перед судом, надати додаткові докази, проте, зазначеного так і не було виконано стороною захисту та самим ОСОБА1, а отже, зазначені посилання скаржника також є безпідставними.
Суддя Токар Н.В. зауважила, що посилання скаржника на те, що «...суддя Токар Н.В., бажаючи у будь-який спосіб притягнути ОСОБА1 до адміністративної відповідальності, допустила грубе порушення норм матеріального права, проігнорувавши та не надавши жодної відповіді на доводи клопотання сторони захисту про відсутність у протоколі про адміністративне правопорушення обов’язкового елементу об’єктивної сторони адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 173-2 КУпАП, як завдання шкоди фізичному або психологічному здоров’ю потерпілої та за відсутності цього елементу об’єктивної сторони безпідставно притягнула ОСОБА1 до адміністративної відповідальності», спростовуються самою постановою суду, яка містить визначення об’єктивної і суб’єктивної сторони адміністративного правопорушення; визначення домашнього насильства та його форм (психологічного та фізичного насильства) та протоколом про адміністративне правопорушення, який містить ознаки психологічного насильства – як словесного конфлікту, так і фізичного характеру – хапав потерпілу за руки у присутності дітей. Отже, на думку судді Токар Н.В., зазначені доводи скарги є надуманими, не мають жодного правдивого, об’єктивного підґрунтя.
Вирішуючи питання про відкриття або відмову у відкритті дисциплінарної справи стосовно судді Красногвардійського районного суду міста Дніпропетровська Токар Н.В., Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя виходить із такого.
Підстави дисциплінарної відповідальності судді визначені статтею 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Відповідно до частини першої статті 124 та частини першої статті 129 Конституції України правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Судді, здійснюючи правосуддя, є незалежними та керуються верховенством права. Виключно законами України визначаються судоустрій і судочинство. Порядок здійснення правосуддя регламентується відповідним процесуальним законодавством України. Процесуальні акти і дії суддів, які стосуються вирішення питань підвідомчості судам спорів, порушення і відкриття справ, підготовки їх до розгляду, судовий розгляд справ у першій інстанції, в касаційному і наглядовому порядку та прийняття у них судових рішень належать до сфери правосуддя і можуть бути оскаржені лише в судовому порядку відповідно до процесуального законодавства України. Позасудовий порядок оскарження актів і дій суддів, які стосуються здійснення правосуддя, неможливий, дисциплінарна відповідальність суддів не повинна поширюватися на зміст їх рішень. (Рішення Конституційного Суду України від 23 травня 2001 року № 6-рп/2001).
Дисциплінарні палати Вищої ради правосуддя, які здійснюють дисциплінарні провадження щодо суддів, не наділені законом повноваженнями встановлювати або оцінювати обставини справи, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, а також перевіряти законність та обґрунтованість судових рішень. Виключне право перевірки законності та обґрунтованості судових рішень має відповідний суд згідно з процесуальним законодавством. Рішення суддів не можуть підлягати будь-якому перегляду поза межами апеляційних чи касаційних процедур. Дисциплінарна відповідальність суддів не повинна поширюватися на зміст їх рішень.
У Висновках № 3 (2002) та № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи зазначено, що є неприйнятною можливість притягнення судді до відповідальності за здійснення своїх обов’язків, крім випадку умисного правопорушення при здійсненні судових функцій. Консультативна рада європейських суддів наголошує, що зміст конкретних судових рішень контролюється головним чином за допомогою процедур апеляції або перегляду рішень у національних судах та за допомогою права на звернення до Європейського суду з прав людини.
Тлумачення закону, оцінювання фактів та доказів, які здійснюють судді для вирішення справи, не повинні бути приводом для цивільної або дисциплінарної відповідальності, за винятком випадків злочинного наміру або грубої недбалості (пункт 66 Рекомендацій CM/Rec (2010) 12 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов’язки).
Зі змісту постанови Красногвардійського районного суду міста Дніпропетровська від 15 січня 2024 року у справі № 204/16150/23 вбачається, що судом першої інстанції було викладено мотиви, за яких він дійшов висновку про наявність в діях ОСОБА1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 173-2 КУпАП.
Пояснення судді засвідчують, що суддя у своїх діях керувалась вимогами законодавства та його тлумаченням, яке відповідає усталеній практиці його застосування. Щодо оцінки фактичних обставин справи, то у постанові відображені обставини, які пояснюють висновки, зроблені судом і відсутні ознаки спотворення фактичних обставин справи.
За результатами розгляду висновку доповідача та доданих до нього матеріалів Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя дійшла висновку, що наведені у скарзі Маркеєва В.В. обставини і доводи свідчать про фактичну незгоду з постановою Красногвардійського районного суду міста Дніпропетровська від 15 січня 2024 року у справі № 204/16150/23 про притягнення його до адміністративної відповідальності.
Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя також встановила, що ОСОБА1 скористався своїм правом на апеляційне оскарження постанови Красногвардійського районного суду міста Дніпропетровська від 15 січня 2024 року у справі № 204/16150/23, яку за результатами апеляційного перегляду скасовано, постановлено нову про закриття провадження у справі про притягнення ОСОБА1 до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 173-2 КУпАП за відсутністю у його діях складу адміністративного правопорушення.
Тобто, правову оцінку діям судді Красногвардійського районного суду міста Дніпропетровська Токар Н.В. під час розгляду справи № 204/16150/23 та прийняття постанови від 15 січня 2024 року надано апеляційним судом.
Відповідно до частини другої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» скасування або зміна судового рішення не має наслідком дисциплінарну відповідальність судді, який брав участь у його ухваленні, крім випадків, коли скасоване або змінене рішення ухвалено внаслідок умисного порушення норм права чи неналежного ставлення до службових обов’язків.
Зі змісту постанови Дніпровського апеляційного суду від 20 лютого 2024 року вбачається, що висновки місцевого суду у справі № 204/16150/23 є помилковими, про умисне порушення норм права чи неналежного ставлення до службових обов’язків в постанові апеляційного суду не вказано. Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя також не встановила таких фактів.
Отже, за результатами розгляду висновку доповідача та доданих до нього матеріалів Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя не встановила обставин, які б свідчили про сваволю або порушення суддею внаслідок умислу чи грубої недбалості.
Враховуючи наведене, незгода із судовим рішенням за відсутності фактів протиправної поведінки судді не тягне за собою дисциплінарної відповідальності судді, який брав участь в його ухваленні.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 45 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» у відкритті дисциплінарної справи має бути відмовлено, якщо суть скарги зводиться лише до незгоди із судовим рішенням.
З огляду на наведене, керуючись статтею 45 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя
ухвалила:
відмовити у відкритті дисциплінарної справи за скаргою Маркеєва Володимира Віталійовича стосовно судді Красногвардійського районного суду міста Дніпропетровська Токар Наталії Володимирівни.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий на засіданні
Другої Дисциплінарної
палати Вищої ради правосуддя
Член Другої Дисциплінарної
палати Вищої ради правосуддя
Член Першої Дисциплінарної
палати Вищої ради правосуддя
