Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя у складі головуючого – Плахтій І.Б., членів Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Кандзюби О.В., Попікової О.В., заслухавши доповідача – члена Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Сасевича О.М., розглянувши дисциплінарну справу щодо судді Вінницького міського суду Вінницької області Ан Ольги Вікторівни, відкриту за відомостями, викладеними в окремій ухвалі Вінницького апеляційного суду,
встановила:
14 березня 2024 року (вх. № 3338/0/8-24) до Вищої ради правосуддя надійшла окрема ухвала Вінницького апеляційного суду від 13 березня 2024 року, постановлена суддею Сопруном В.В., якою Вищу раду правосуддя повідомлено про факт недотримання суддею Вінницького міського суду Вінницької області Ан О.В. під час розгляду справи № 127/36464/23 вимог «адміністративного закону», що призвело до порушення права особи на справедливий суд.
Суд апеляційної інстанції зауважив, що постановою Вінницького міського суду Вінницької області від 25 січня 2024 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі – КУпАП), застосовано до нього адміністративне стягнення.
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_1 – адвокат Ан І.М., окрім покликання на необґрунтованість висновків, викладених у постанові суду, неповноту дослідження судом обставин справи, зазначила, що справа розглянута упередженим судом, оскільки суддя Ан О.В. є її матір’ю та повинна була заявити собі самовідвід від розгляду справи про адміністративне правопорушення, адже матеріалах справи містили документи на підтвердження її повноважень як захисника ОСОБА_1, однак усупереч чинному законодавству, суддя не заявила самовідводу, чим порушила право особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, на справедливий суд.
Суд апеляційної інстанції вказав, що з метою виконання вимог Конституції України щодо забезпечення доступу до об’єктивного та неупередженого правосуддя, статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція), якою кожному гарантується право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, пунктів 2.5, 4.4 Бангалорських принципів поведінки суддів суддя Ан О.В. повинна була заявити самовідвід від участі у розгляді справи, однак таких дій не вчинила.
Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя ухвалою від 1 травня 2024 року № 1347/3дп/15-24 відкрила дисциплінарну справу стосовно судді Вінницького міського суду Вінницької області Ан О.В. з підстав можливої наявності в її діях ознак дисциплінарного проступку, передбаченого підпунктом «д» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (порушення правил щодо відводу (самовідводу)).
За результатами підготовки до розгляду дисциплінарної справи стосовно судді Вінницького міського суду Вінницької області Ан О.В. член Вищої ради правосуддя Сасевич О.М. підготував висновок із пропозицією відмовити у притягненні судді Ан О.В. до дисциплінарної відповідальності.
У засіданні Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя 29 травня 2024 року взяла участь суддя Ан О.В., яка підтримала письмові пояснення. З метою об’єктивного та повного дослідження обставин дисциплінарної справи Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя 29 травня 2024 року оголосила перерву в розгляді справи для виклику свідків Бородіч В.С., Поляруш І.О. та Ан І.М.
У засіданні 19 червня 2024 року Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя заслухала пояснення свідків Бородіч В.С., Поляруш І.О., Ан І.М. та додаткові пояснення судді Ан О.В.
Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя, заслухавши доповідача – члена Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Сасевича О.М., суддю Вінницького міського суду Вінницької області Ан О.В., свідків Бородіч В.С., Поляруш І.О., Ан І.М., дослідивши матеріали справи про адміністративне правопорушення та матеріали дисциплінарної справи, із застосуванням стандарту доказування, визначеного положеннями частини шістнадцятої статті 49 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» (наявність чітких та переконливих доказів), дійшла висновку про наявність підстав для притягнення судді Ан О.В. до дисциплінарної відповідальності з огляду на такі обставини, встановлені під час розгляду дисциплінарної справи.
Згідно з протоколом про адміністративне правопорушення серії ААД № 382806 11 листопада 2023 року о 15:00 на вулиці ________ у місті _______ ОСОБА_1 керував транспортним засобом «VOLKSWAGEN Polo», державний номерний знак ________, у стані наркотичного сп’яніння, чим порушив вимоги підпункту «а» пункту 2.9 Правил дорожнього руху та вчинив адміністративне правопорушення, передбачене частиною першою статті 130 КУпАП.
Копії матеріалів справи № 127/36464/23 свідчать, що згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23 листопада 2023 року матеріали про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_1 передано судді Ан О.В.
Розгляд справи про адміністративне правопорушення призначено на 18 грудня 2023 року.
18 грудня 2023 року до Вінницького міського суду Вінницької області надійшло клопотання, адресоване судді Ан О.В., у справі № 127/36464/23 від захисника ОСОБА_1 – адвоката Ан І.М. − про відкладення розгляду справи у зв’язку з необхідністю ознайомитися з матеріалами справи. На підтвердження повноважень захисника адвокат Ан І.М. до клопотання долучила копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю та ордер, відповідно до якого ОСОБА_1 на підставі договору уповноважував Ан І.М. на представництво його інтересів у Вінницькому міському суді Вінницької області. Зазначене клопотання з доданими до нього копіями документів долучено до матеріалів справи без накладення будь-якої резолюції головуючим суддею у справі.
Із пояснень судді Ан О.В. встановлено, що 18 грудня 2023 року розгляд справи не відбувся через відсутність відомостей про отримання ОСОБА_1 судової повістки про розгляд справи. Розгляд справи судом відкладено на 25 січня 2024 року. Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя зауважує, що з матеріалів справи про адміністративне правопорушення неможливо встановити підстави / причини відкладення розгляду справи, оскільки матеріали справи містять лише повістку про виклик ОСОБА_1 у судове засідання, призначене на 25 січня 2024 року. Однак такі пояснення судді Ан О.В. узгоджуються з поясненнями секретаря судового засідання Поляруш І.О.
Водночас пояснення судді Ан О.В. та свідка Поляруш І.О. щодо необізнаності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, про розгляд справи необхідно оцінити критично, адже до матеріалів справи було долучено клопотання захисника ОСОБА_1 – адвоката Ан І.М., що вказувало на те, що особа, яка притягалася до адміністративної відповідальності, була обізнана про дату, час та місце розгляду справи № 127/36464/23, оскільки ОСОБА_1 виявив бажання скористатися правовою допомогою адвоката в цій справі та уповноважив Ан І.М. на представництво своїх інтересів, зокрема й на ознайомлення з матеріалами справи.
Постановою судді Вінницького міського суду Вінницької області Ан О.В. від 25 січня 2024 року у справі № 127/36464/23 ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 130 КУпАП, та застосовано до нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 17 000 гривень з позбавленням права керування транспортними засобами строком на один рік.
Відповідно до постанови суду від 25 січня 2024 року ОСОБА_1 у судове засідання не прибув, про причини неявки суд не повідомив, хоча про місце, дату та час судового засідання повідомляв належним чином.
Водночас суд, дослідивши матеріали справи, установив, що обставини, викладені у протоколі про адміністративне правопорушення, підтверджувалися висновком Комунального некомерційного підприємства «Центр терапії залежностей “Соціотерапія” Вінницької обласної ради», відеозаписом, рапортом працівника поліції, а тому вважав, що ОСОБА_1 вчинив адміністративне правопорушення, передбачене частиною першою статті 130 КУпАП. Під час обрання виду адміністративного стягнення суд урахував характер вчиненого правопорушення, дані про особу правопорушника, ступінь вини, майновий стан, обставини, що пом’якшують і обтяжують його відповідальність.
26 січня 2024 року на електронну адресу суду надійшло клопотання адвоката Ан І.М. про відкладення розгляду справи.
Не погодившись із цією постановою суду від 25 січня 2024 року, адвокат Ан І.М. в інтересах ОСОБА_1 оскаржила її до апеляційного суду. В апеляційній скарзі адвокат Ан І.М., з-поміж іншого, зазначила, що суддя Ан О.В. є її матір’ю, тому зобов’язана була заявити самовідвід від розгляду справи, оскільки їй було відомо, що вона уповноважена ОСОБА_1 на представництво його інтересів у цій справі, однак самовідвід не заявила, що свідчить про упереджений розгляд справи та порушення права особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, на справедливий суд.
Вінницький апеляційний суд постановою суду від 13 березня 2024 року задовольнив клопотання захисника ОСОБА_1 – адвоката Ан І.М. – про поновлення строку на апеляційне оскарження. Поновив строк на апеляційне оскарження. Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_1 – адвоката Ан І.М., задовольнив частково. Постанову Вінницького міського суду Вінницької області від 25 січня 2024 року скасовано. Ухвалив нове судове рішення, яким визнав винним ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 130 КУпАП, та наклав на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17 000 гривень, з позбавленням права керування транспортними засобами строком на один рік.
У письмових поясненнях, надісланих до та після відкриття дисциплінарної справи, суддя Ан О.В. зазначила, що висновки суду апеляційної інстанції про встановлення фактів порушення нею адміністративного законодавства та допущення інших помилок не доведені доказами та не базувались на нормах права. Зокрема, скасовуючи винесену нею постанову, суд апеляційної інстанції послався на порушення суддею вимог законодавства щодо врегулювання внутрішнього конфлікту та порушення вимог безсторонності, проте жодних доказів на підтвердження таких висновків як у постанові, так і в окремій ухвалі не навів. Крім того, суд апеляційної інстанції належним чином не довів, чи була адвокат Ан І.М. учасником розгляду справи, чи мав місце конфлікт інтересів та чи потребував він урегулювання.
Суддя Ан О.В. зазначила, що на аркуші 11 справи про адміністративне правопорушення (зворотна сторона) містяться копії ордера та свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, проте на порушення вимог статті 268, частини другої статті 271 КУпАП адвокат не надала суду витягу з договору, укладеного між ОСОБА_1 і адвокатом, чи доручення на підтвердження своїх повноважень як захисника цієї особи.
На думку судді, оскільки адвокат Ан І.М. не надала належних документів на підтвердження повноважень, то вона не мала права брати участі в розгляді справи як захисник і не була учасником судового розгляду. За відсутності документів, які підтверджують повноваження адвоката Ан І.М. як захисника у справі № 127/36464/23 про адміністративне правопорушення, вчинене ОСОБА_1, конфлікту інтересів не виникло, тому не було підстав для його врегулювання. Суддя Ан О.В. також наголосила, що Вінницький апеляційний суд неодноразово відмовляв адвокатам у прийнятті процесуальних документів у справах про притягнення до адміністративної відповідальності через відсутність саме договору між правопорушником та адвокатом (справи № № 127/952/24, 138/3624/23, 151/19/24, 127/1209/23).
У засіданнях Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя 29 травня 2024 року та 19 червня 2024 року суддя Ан О.В. зауважила, що вона 18 грудня 2023 року ознайомлювалася з клопотанням Ан І.М., проте, оскільки вона не вважала, що повноваження захисника підтверджені належним чином, не надала уваги цьому клопотанню та відклала розгляд справи з інших підстав, ніж ті, які були зазначені в клопотанні. Оскільки КУпАП не регулює питання про допуск / недопуск особи як захисника до участі у справі, вона не ухвалювала будь-яких процесуальних рішень щодо цього клопотання. Крім того, вона не ухвалювала будь-яких процесуальних рішень стосовно клопотання від 26 січня 2024 року, оскільки зазначене клопотання надійшло після розгляду справи. Суддя Ан О.В. зауважила, що ці клопотання були долучені до матеріалів справи як звернення, адже стосувалися матеріалів справи. Суддя Ан О.В. також наголосила, що відповідно до копії ордера вбачалося, що договір про надання правової допомоги був укладений між адвокатським об’єднанням та ОСОБА_1, а не безпосередньо з Ан І.М. Їй не відомо, чому адвокатське об’єднання вирішило, що захист інтересів особи в цій справі має здійснювати саме її донька.
На переконання судді Ан О.В., вона не порушила вимог законодавства та не зобов’язана була врегульовувати конфлікт інтересів у цій справі, оскільки не було підстав для вчинення таких дій. Суддя Ан О.В. також зазначила, що не вчиняла дій щодо перевірки повноважень Ан І.М. на представництво інтересів ОСОБА_1, будь-яких листів адвокатському об’єднанню із цього приводу не адресувала.
У засіданні Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя 19 червня 2024 року свідок Бородіч В.С. підтвердила, що до клопотання захисника ОСОБА_1 – адвоката Ан І.М. − від 18 грудня 2023 року долучалися копії свідоцтва про право на здійснення адвокатської діяльності та ордера, які згодом було долучено до матеріалів справи. Клопотання від 18 грудня 2023 року фактично не було реалізовано, оскільки судове засідання відкладено, зокрема, з тих підстав, що особа, яка притягується до адміністративної відповідальності, не з’явилася в судове засідання та не була належним чином повідомлена. На запитання членів Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя свідок Бородіч В.С. повідомила, що адвокат Ан І.М. брала участь у розгляді ще однієї справи, яка перебувала у провадженні судді Ан О.В.
Свідок Поляруш І.О. у засіданні вказала, що фіксація судових засідань технічними засобами не здійснювалася, оскільки такі процесуальні дії не передбачені законодавством; у судові засідання ніхто не з’являвся; Ан І.М. як захиснику ОСОБА_1 не надсилалися повістки про виклик у такі судові засідання, а повістки надсилалися лише особі, яка притягалася до адміністративної відповідальності.
Свідок Ан І.М. зауважила, що на момент укладення договору про надання правової допомоги між ОСОБА_1 та адвокатським об’єднанням не було відомо, у кого перебувала у провадженні справа про адміністративне правопорушення. Ан І.М. зазначила, що в адвокатському об’єднанні вона єдиний адвокат, який має досвід в аналогічних справах. На момент звернення з клопотанням від 18 грудня 2023 року фактично ніхто з її колег не був ознайомлений з матеріалами справи, а в їхньому адвокатському об’єднанні підготовкою процесуальних документів займається той адвокат, який представляє інтереси клієнта в суді. Питання щодо заявлення відводу судді не вирішувалося, оскільки адвокатське об’єднання думало, що справу відкладуть та знайдеться вільний адвокат, який зможе безпосередньо подати процесуальні документи й захистити права клієнта. На підтвердження повноважень до клопотань вона зазвичай долучає ордер, копію свідоцтва про право заняття адвокатською діяльністю та іноді договір, однак деякі судді на підтвердження повноважень вимагають надання суду копії договору про надання правової допомоги. Ан І.М. ствердила, що у провадженні її матері – судді Ан О.В. − була ще одна справа, у якій вона представляла інтереси, у зв’язку із чим суддя згодом заявила самовідвід від розгляду справи. Вона розраховувала, що клопотання про відкладення розгляду справи передано судді та засідання буде відкладено, у протилежному випадку її замінили б іншим адвокатом. На переконання Ан І.М., суддя Ан О.В., розуміючи, що існує потенційний конфлікт інтересів у цій справі, могла заявити самовідвід.
Згідно з пунктом 12 Висновку № 1 (2001) Консультативної ради європейських суддів для Комітету Міністрів Ради Європи «Про стандарти незалежності судових органів і незмінюваність суддів» незалежність судової влади означає повну неупередженість із боку суддів. Зокрема, при винесенні судових рішень стосовно сторін у судовому розгляді судді повинні бути безсторонніми, тобто вільними від будь-яких зв’язків, упередженості, які впливають або можуть сприйматися як такі, що впливають на здатність судді приймати незалежне рішення.
Стаття 6 Конвенції передбачає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов’язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Європейський суд з прав людини (далі – ЄСПЛ) неодноразово наголошував, що принципи незалежності і безсторонності суду тісно взаємопов’язані між собою. Водночас ЄСПЛ на практиці керується тим, що концепція, закладена у статті 6 Конвенції, вимагає, щоб суд у межах своїх повноважень був неупередженим, що зазвичай передбачає відсутність упередженості або суб’єктивного ставлення суду. Наявність безсторонності суду, на думку ЄСПЛ, може бути оцінена різноманітними способами, зокрема за суб’єктивним та об’єктивним критеріями (рішення у справах «П’єрсак проти Бельгії», §§ 28−32, «Мироненко і Мартиненко проти України», § 66).
Зокрема, за суб’єктивним критерієм оцінюється особисте переконання конкретного судді в цій справі, а об’єктивний критерій визначається шляхом з’ясування того, чи надав цей суддя достатні гарантії для виключення будь-якого законного сумніву з цього приводу (рішення ЄСПЛ у справі «Де Куббер проти Бельгії», § 24). У світлі суб’єктивного критерію особиста упередженість судді має бути презумпцією доти, доки не з’являться докази на користь протилежного (рішення у справах «Гаусшильд проти Данії», § 47, «Ветштайн проти Швейцарії», § 42).
У контексті об’єктивного критерію слід визначати, чи існували переконливі факти, які могли б викликати сумніви щодо їхньої безсторонності. Це означає, що при вирішенні того, чи є у цій справі обґрунтовані причини побоюватися, що певний суддя був небезстороннім, позиція заінтересованої особи є важливою, але не вирішальною. Вирішальним є те, чи можна вважати такі побоювання об’єктивно обґрунтованими (рішення ЄСПЛ у справі «Білуха проти України», §§ 52, 53).
Принцип безсторонності суду, безумовно, буде порушено у випадку наявності приватного інтересу судді у вирішенні справи (рішення у справах «Ланборгер проти Швеції», § 35, «Готрен та інші проти Франції», § 59).
Професійні, фінансові чи особисті відносини між суддею та учасником справи, представником учасника справи можуть викликати сумніви у безсторонності суду (рішення у справах «Пескадор Валеро проти Іспанії», § 27, «Токано та професорія Прометешті проти Молдови», § 31, «Мікаллеф проти Бельгії», § 102, «Ветштайн проти Швейцарії», § 47).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Суддя зобов’язаний справедливо, безсторонньо та своєчасно розглядати і вирішувати судові справи відповідно до закону з дотриманням засад і правил судочинства (пункт 1 частини сьомої статті 56 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Згідно зі статтею 1 КУпАП завданням КУпАП є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов’язків, відповідальності перед суспільством.
У Бангалорських принципах поведінки суддів від 19 травня 2006 року, схвалених Резолюцією Економічної та Соціальної Ради ООН від 27 липня 2006 року № 2006/23, зазначено, що об’єктивність судді є необхідною умовою для належного виконання ним своїх обов’язків. Вона проявляється не тільки у змісті винесеного рішення, а й в усіх процесуальних діях, що супроводжують його прийняття.
Суддя дотримується незалежної позиції як щодо суспільства в цілому, так і щодо конкретних сторін судової справи, у якій він повинен винести рішення. Суддя не тільки виключає будь-які взаємовідносини, що не відповідають посаді, чи втручання з боку органів законодавчої та виконавчої влади, а й робить це так, щоб це було зрозуміло навіть сторонньому спостерігачу. Суддя заявляє самовідвід від участі в розгляді справи в тому випадку, якщо для нього не є можливим винесення об’єктивного рішення у справі, або в тому випадку, коли у стороннього спостерігача могли б виникнути сумніви в неупередженості судді (пункти 1.2, 1.3, 2.5 Бангалорських принципів поведінки суддів).
Відповідно до статей 1, 2, 3, 14, 15 Кодексу суддівської етики суддя повинен бути прикладом неухильного додержання вимог закону і принципу верховенства права, присяги судді, а також дотримання високих стандартів поведінки з метою зміцнення довіри громадян у чесність, незалежність, неупередженість та справедливість суду. Суддя має уникати будь-якого незаконного впливу на його діяльність, пов’язану зі здійсненням правосуддя, та бути незалежним від своїх колег у процесі прийняття рішень. Він не має прав використовувати своє посадове становище в особистих інтересах чи в інтересах інших осіб та не повинен дозволяти цього іншим. Суддя має докладати всіх зусиль до того, щоб на думку розсудливої, законослухняної та поінформованої людини його поведінка була бездоганною. Суддя повинен уникати позапроцесуальних взаємовідносин з одним із учасників процесу або його представником у справі за відсутності інших учасників процесу. Неупереджений розгляд справ є основним обов’язком судді. Суддя має право заявити самовідвід у випадках, передбачених процесуальним законодавством, у разі наявності упередженості щодо одного з учасників процесу, а також у випадку, якщо судді з його власних джерел стали відомі докази чи факти, які можуть вплинути на результат розгляду справи. Суддя не повинен зловживати правом на самовідвід. Суддя заявляє самовідвід від участі в розгляді справи у разі неможливості ухвалення ним об’єктивного рішення у справі. Поряд із цим суддя повинен враховувати, що сімейні, соціальні взаємовідносини чи будь-які інші стосунки та втручання з боку органів державної влади не мають впливати на поведінку судді чи ухвалення судових рішень (стаття 19 Кодексу суддівської етики).
Відповідно до роз’яснень Ради суддів України, викладених у рішенні від 4 лютого 2016 року № 2 «Про затвердження Порядку здійснення контролю за дотриманням законодавства щодо конфлікту інтересів в діяльності суддів та інших представників судової системи та його врегулювання», при виникненні конфлікту інтересів під час судових проваджень у кримінальних, цивільних, адміністративних, господарських справах, або під час розгляду матеріалів про адміністративні правопорушення способами врегулювання конфлікту інтересів є: розкриття суддею інформації про конфлікт інтересів, відвід і самовідвід.
У разі необхідності врегулювання суддею конфлікту інтересів при розгляді матеріалів про адміністративне правопорушення відповідно до КУпАП, з огляду на відсутність норм, що визначають правила відводу (самовідводу), до внесення змін до чинного законодавства суддя, враховуючи засади судочинства, передбачені Конституцією України, та міжнародні стандарти щодо незалежності суддів, неупередженості та безсторонності судочинства, може застосовувати чинні процесуальні норми за аналогією (рішення Ради суддів України від 8 червня 2017 року № 34 «Про роз’яснення деяких питань щодо конфлікту інтересів»).
Відповідно до частини першої статті 75 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК України) слідчий суддя, суддя або присяжний не може брати участь у кримінальному провадженні: 1) якщо він є заявником, потерпілим, цивільним позивачем, цивільним відповідачем, близьким родичем чи членом сім’ї слідчого, прокурора, підозрюваного, обвинуваченого, заявника, потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача; 2) якщо він брав участь у цьому провадженні як свідок, експерт, спеціаліст, представник персоналу органу пробації, перекладач, слідчий, прокурор, захисник або представник; 3) якщо він особисто, його близькі родичі чи члени його сім’ї заінтересовані в результатах провадження; 4) за наявності інших обставин, які викликають сумнів у його неупередженості; 5) у випадку порушення встановленого частиною третьою статті 35 цього Кодексу порядку визначення слідчого судді, судді для розгляду справи.
Частиною першою статті 80 КПК України визначено, що за наявності підстав, передбачених статтями 75–79 цього Кодексу, слідчий суддя, суддя, присяжний, прокурор, слідчий, дізнавач, захисник, представник, експерт, представник персоналу органу пробації, спеціаліст, перекладач, секретар судового засідання зобов’язані заявити самовідвід.
Тобто відсутність у КУпАП нормативно-правового регулювання інституту відводу (самовідводу) у справах про адміністративні правопорушення не позбавляє суддю обов’язку врегульовувати конфлікт інтересів під час розгляду відповідної справи з урахуванням засад судочинства, передбачених Конституцією України, та міжнародних стандартів щодо незалежності суддів, неупередженості та безсторонності судочинства.
Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя зауважує, що стаття 271 КУпАП дійсно визначає, що повноваження адвоката на участь у розгляді справи підтверджуються довіреністю на ведення справи, посвідченою нотаріусом або посадовою особою, якій відповідно до закону надано право посвідчувати довіреності, або ордером чи дорученням органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги, або договором про надання правової допомоги. До ордера обов’язково додається витяг з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката або обмеження його прав на вчинення окремих дій як захисника. Витяг засвідчується підписами сторін.
Із пояснень судді Ан О.В. та з пояснень свідка Ан І.М. убачається, що міра тлумачення та інтерпретації статті 271 КУпАП у практиці суддів та адвокатів щодо надання документів на підтвердження повноважень захисника у справах про адміністративні правопорушення різниться.
Водночас Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя зауважує, що до клопотання від 18 грудня 2023 року захисник ОСОБА_1 – адвокат Ан І.М. − долучала копію ордера, який містив покликання на договір, укладений між адвокатським об’єднанням та ОСОБА_1.
Із пояснень судді Вінницького міського суду Вінницької області Ан О.В. не вбачається, що на момент надходження клопотання в неї були зауваження / застереження в частині порушення адвокатським об’єднанням порядку видачі такого ордеру її доньці – адвокату Ан І.М.
Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя також наголошує, що недолучення представником особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, до матеріалів клопотання витягу з договору про надання правової допомоги чи копії самого договору не свідчить про на відсутність будь-яких договірних відносин між клієнтом та адвокатським об’єднанням, оскільки відповідно до пункту 2 Положення про ордер на надання правничої (правової) допомоги, затвердженого рішенням Ради адвокатів України від 12 квітня 2019 року № 41, ордер на надання правової допомоги − письмовий документ, що посвідчує повноваження адвоката на надання правової допомоги у випадках і порядку, встановлених Законом України від 5 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» та іншими законами України.
Такий ордер не містив застережень / обмежень щодо обсягу повноважень адвоката Ан І.М., якщо такі й передбачалися договором про надання правничої (правової) допомоги.
У засіданні Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя суддя Ан О.В. ствердила, що була ознайомлена зі змістом клопотання, однак вважала його таким, що подане неуповноваженою особою; будь-яких заходів щодо з’ясування обсягу повноважень Ан І.М. на представництво у цій справі вона не вживала; будь-яких процесуальних рішень щодо допуску / недопуску вона не ухвалювала, оскільки такий порядок не урегульовано КУпАП.
Водночас Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя зауважує, що з огляду на зміст клопотання, яке було адресовано безпосередньо судді Ан О.В. як головуючій у справі та з якого вбачався намір Ан І.М. як захисника ОСОБА_1 ознайомитися з матеріалами справи про адміністративне правопорушення, суддя не могла не розуміти, що згодом її донька як адвокат вчинить / буде вчиняти такі процесуальні дії від імені свого клієнта, а отже, з точки зору звичайної розсудливої людини невчинення нею будь-яких дій, спрямованих на урегулювання конфлікту інтересів, могло викликати сумніви у її неупередженості та безсторонності під час розгляду справи про адміністративне правопорушення.
Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя критично оцінює твердження свідка Ан І.М. щодо наміру замінити згодом захисника у цій справі, оскільки (з її слів) вона була єдиним досвідченим адвокатом, який спеціалізується на представництві клієнтів адвокатського об’єднання у цій категорії справ, а отже, звернення з клопотанням від 18 грудня 2023 року, безпосередньо адресоване судді Ан О.В., не мало на меті передоручення повноважень у майбутньому та, відповідно, не містило таких застережень.
На переконання дисциплінарного органу, пасивна поведінка судді Ан О.В. щодо вирішення долі клопотання, поданого її донькою як захисником у цій справі, навіть за умов, що КУпАП не містив процесуального механізму щодо вирішення судом питання в частині допуску / недопуску в судове засідання особи як захисника, але з огляду на те, що у її практиці вже відбувалося врегулювання конфлікту інтересів за участю її доньки в іншій справі, свідчить про довільне, вибіркове тлумачення суддею Ан О.В. законодавства щодо врегулювання конфлікту інтересів у діяльності судді.
Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя вважає, що встановлені під час розгляду дисциплінарної справи обставини свідчать про допущення суддею Ан О.В. порушення вимог статті 56 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», статей 15, 19 Кодексу суддівської етики, оскільки під час розгляду справи про адміністративне правопорушення вона не вчинила жодних дій спрямованих на усунення будь-яких сумнівів у безсторонності складу суду, а отже, допустила порушення правил щодо самовідводу, що утворює склад дисциплінарного проступку, передбаченого підпунктом «д» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Водночас Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя не встановила, що таку поведінку судді Ан О.В. допустила умисно. Надані суддею у засіданнях Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя пояснення свідчать про її розуміння необхідності врегулювання конфлікту інтересів, проте вона допускає вибіркове його тлумачення, що свідчить про її недбале ставлення до службових обов’язків.
Частиною другою статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», частиною п’ятою статті 50 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» встановлено, що під час обрання виду дисциплінарного стягнення стосовно судді враховуються характер дисциплінарного проступку, його наслідки, особа судді, ступінь його вини, наявність інших дисциплінарних стягнень, інші обставини, що впливають на можливість притягнення судді до дисциплінарної відповідальності. Дисциплінарне стягнення застосовується з урахуванням принципу пропорційності.
Ан Ольга Вікторівна Указом Президента України від 9 січня 1996 року № 39/96 призначена на посаду судді Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області, Постановою Верховної Ради України від 22 лютого 2001 року № 2286-III обрана на посаду судді Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області безстроково, Указом Президента України від 14 лютого 2015 року № 82/2015 переведена на роботу на посаді судді Вінницького міського суду Вінницької області.
Ураховуючи встановлені під час розгляду дисциплінарної справи обставини, позитивну характеристику судді Вінницького міського суду Вінницької області Ан О.В., допущення нею проступку внаслідок недбалості, значний стаж роботи Ан О.В. на посаді судді (на день розгляду цієї справи − понад 28 років), Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя вважає, що застосування до судді дисциплінарного стягнення у виді попередження буде пропорційним вчиненому дисциплінарному проступку і відповідає статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», статті 50 Закону України «Про Вищу раду правосуддя».
На підставі викладеного, керуючись статтями 34, 49, 50 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», статтями 106, 108, 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», пунктами 13.22–13.44 Регламенту Вищої ради правосуддя, Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя
вирішила:
притягнути суддю Вінницького міського суду Вінницької області Ан Ольгу Вікторівну до дисциплінарної відповідальності та застосувати до неї дисциплінарне стягнення у виді попередження.
Рішення Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя може бути оскаржене до Вищої ради правосуддя в порядку та строки, установлені статтею 51 Закону України «Про Вищу раду правосуддя».
Головуючий на засіданні
Третьої Дисциплінарної палати
Вищої ради правосуддя
Члени Третьої Дисциплінарної палати
Вищої ради правосуддя
Ольга ПОПІКОВА
