Акт ВРП

Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя у складі головуючого – Котелевець А.В., членів Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Бондаренко Т.З., Кваші О.О. та залученої члена Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Плахтій І.Б., заслухавши доповідача – члена Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Мороза М.В., розглянувши дисциплінарну справу, відкриту за дисциплінарними скаргами Хомова Сергія Геннадійовича, адвоката Дем’яненко Ірини Володимирівни, в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Будівельні проекти», стосовно суддів Дніпровського районного суду міста Києва Марченко Мирослави В’ячеславівни, Левко Віри Богданівни, Курила Андрія Віталійовича, судді Київського апеляційного суду Свінціцької Олени Петрівни,

встановила:

до Вищої ради правосуддя 5 червня 2020 року (вх. № Х-3542/0/7-20) надійшла дисциплінарна скарга Хомова С.Г. на дії суддів Дніпровського районного суду міста Києва Марченко М.В., Левко В.Б., Курила А.В. під час розгляду справи № 757/28806/18-к, а 28 липня 2020 року (вх. № 482/2/13-20, № 482/3/13-20) – дисциплінарні скарги адвоката Дем’яненко І.В., в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Будівельні проекти» (далі – ТОВ «Компанія з управління активами «Будівельні проекти»), на дії судді Київського апеляційного суду Свінціцької О.П. та суддів Дніпровського районного суду міста Києва Марченко М.В., Левко В.Б., Курила А.В. відповідно під час розгляду справи № 757/28806/18-к.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу матеріалу між членами Вищої ради правосуддя від 5 червня 2020 року № Х-3542/0/7-20 та протоколів передачі справи раніше визначеному члену Вищої ради правосуддя від 28 липня 2020 року № 482/2/13-20, № 482/3/13-20 вказані скарги передано для розгляду члену Вищої ради правосуддя Маловацькому О.В.

Ухвалою від 30 вересня 2020 року № 2751/1дп/15-20 Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя відкрила дисциплінарну справу стосовно суддів Дніпровського районного суду міста Києва Марченко М.В., Левко В.Б., Курила А.В. та судді Київського апеляційного суду Свінціцької О.П.

Відкриваючи дисциплінарну справу, Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя керувалася тим, що попередньою перевіркою дисциплінарних скарг встановлено обставини, які можуть свідчити про наявність у діях суддів Дніпровського районного суду міста Києва Марченко М.В., Левко В.Б., Курила А.В. ознак дисциплінарних проступків, передбачених підпунктом «б» пункту 1, пунктом 4 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (умисне або внаслідок недбалості незазначення в судовому рішенні мотивів прийняття або відхилення аргументів сторін щодо суті спору та умисне або внаслідок грубої недбалості допущення порушення прав людини і основоположних свобод), а в діях судді Київського апеляційного суду Свінціцької О.П. – ознак дисциплінарного проступку, передбаченого підпунктом «а» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (допущення під час здійснення правосуддя умисної або внаслідок недбалості незаконної відмови у доступі до правосуддя (незаконної відмови у розгляді по суті апеляційної скарги).

Ухвалою Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 9 грудня 2020 року № 3421/1дп/15-20 задоволено заяву члена Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Маловацького О.В. про самовідвід. На підставі вказаної ухвали Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя здійснено повторний автоматизований розподіл дисциплінарної справи та передано дисциплінарну справу члену Вищої ради правосуддя Краснощоковій Н.С.

5 серпня 2021 року набрав чинності Закон України від 14 липня 2021 року № 1635-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо порядку обрання (призначення) на посади членів Вищої ради правосуддя та діяльності дисциплінарних інспекторів Вищої ради правосуддя», яким зупинено здійснення дисциплінарних проваджень щодо суддів.

Рішенням Вищої ради правосуддя від 22 лютого 2022 року № 163/0/15-22 Краснощокову Н.С. звільнено з посади члена Вищої ради правосуддя за власним бажанням 23 лютого 2022 року.

19 жовтня 2023 року набрав чинності Закон України від 6 вересня 2023 року № 3378-IX «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законів України щодо зміни статусу та порядку формування служби дисциплінарних інспекторів Вищої ради правосуддя», яким введено в дію Закон України від 9 серпня 2023 року № 3304-ІХ «Про внесення змін до деяких законів України щодо негайного відновлення розгляду справ стосовно дисциплінарної відповідальності суддів».

Зазначеними законами України відновлено дисциплінарну функцію Вищої ради правосуддя.

Наразі служба дисциплінарних інспекторів Вищої ради правосуддя не сформована та не розпочала роботу.

Пунктом 23⁷ розділу ІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Вищу раду правосуддя» встановлено, що тимчасово, до дня початку роботи служби дисциплінарних інспекторів Вищої ради правосуддя, повноваження дисциплінарного інспектора здійснює член Дисциплінарної палати (доповідач), визначений автоматизованою системою розподілу справ.

Рішенням Вищої ради правосуддя від 19 жовтня 2023 року № 997/0/15-23 відновлено з 1 листопада 2023 року розподіл між членами Вищої ради правосуддя скарг щодо дисциплінарного проступку судді (дисциплінарних скарг), скарг на рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді чи прокурора, які надійшли до Вищої ради правосуддя до 1 листопада 2023 року, а також дисциплінарних справ, відкритих за рішеннями Дисциплінарних палат Вищої ради правосуддя, розподіл яких зупинено рішенням Вищої ради правосуддя від 5 серпня 2021 року № 1809/0/15-21.

На підставі протоколу повторного автоматизованого визначення члена Вищої ради правосуддя по справі від 1 листопада 2023 року доповідачем у вказаній дисциплінарній справі визначено члена Вищої ради правосуддя Мороза М.В.

Згідно із частиною першою статті 48 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» після відкриття дисциплінарної справи дисциплінарний інспектор Вищої ради правосуддя – доповідач, зокрема, здійснює підготовку справи до розгляду та готує висновок, який передає для розгляду Дисциплінарною палатою.

За результатами підготовки дисциплінарної справи до розгляду член Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Мороз М.В. підготував та передав на розгляд Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя висновок від 31 липня 2024 року, а також повідомив суддів і скаржників про його наявність та можливість ознайомитися з матеріалами дисциплінарної справи.

Розгляд дисциплінарної справи призначено на 12 серпня 2024 року.

Про засідання Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя 12 серпня 2024 року, до проєкту порядку денного якого внесено питання про розгляд дисциплінарної справи стосовно суддів Дніпровського районного суду міста Києва Марченко М.В., Левко В.Б., Курила А.В. та судді Київського апеляційного суду Свінціцької О.П., судді та скаржники повідомлені своєчасно й у належний спосіб у порядку та строки, що встановлені Законом України «Про Вищу раду правосуддя». Крім того, повідомлення про засідання дисциплінарного органу розміщено на офіційному вебсайті Вищої ради правосуддя.

У зв’язку із надходженням до Вищої ради правосуддя клопотань суддів Дніпровського районного суду міста Києва Марченко М.В., Левко В.Б., Курила А.В. та судді Київського апеляційного суду Свінціцької О.П. про відкладення розгляду справи Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя 12 серпня 2024 року відклала розгляд дисциплінарної справи.

Про засідання Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя 16 вересня 2024 року, до проєкту порядку денного якого внесено питання про розгляд дисциплінарної справи, учасники дисциплінарної справи повідомлені в порядку, встановленому Законом України «Про Вищу раду правосуддя».

У засіданні Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя взяла участь суддя Київського апеляційного суду Свінціцька О.П. в режимі відеоконференції.

Судді Дніпровського районного суду міста Києва Марченко М.В., Левко В.Б., Курило А.В. у засідання Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя не прибули, надіслали заяви про розгляд дисциплінарної справи за їхньої відсутності, підтримали раніше надіслані письмові пояснення та просили врахувати закінчення строків притягнення їх до дисциплінарної відповідальності.

Заслухавши доповідача – члена Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Мороза М.В., суддю Свінціцьку О.П., дослідивши матеріали дисциплінарної справи, Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя встановила таке.

Щодо обставин, які Перша Дисциплінарна палата визнала такими, що можуть свідчити про наявність у діях суддів ознак дисциплінарних проступків, Хомов С.Г. у дисциплінарній скарзі зазначив, що згідно з вироком від 14 квітня 2020 року колегія суддів Дніпровського районного суду міста Києва (головуючий суддя Марченко М.В., судді Левко В.Б., Курило А.В.) неправомірно затвердила угоду про визнання винуватості від 7 квітня 2020 року у кримінальному провадженні № ІНФОРМАЦІЯ_1, укладену між прокурором та обвинуваченими ОСОБА_1 і ОСОБА_2, оскільки з порушенням вимог кримінального процесуального закону застосувала спеціальну конфіскацію до об’єктів нерухомого майна, що належать на праві власності Приватному підприємству «Сервіс-Транс» (далі – ПП «Сервіс-Транс»), керівником якого він є.

У дисциплінарних скаргах адвокат Дем’яненко І.В. зазначила, що під час ухвалення вироку від 14 квітня 2020 року у справі № 757/28806/18-к та застосування спеціальної конфіскації нерухомого майна ТОВ «Компанія з управління активами «Будівельні проекти» судді Дніпровського районного суду міста Києва Марченко М.В., судді Левко В.Б., Курило А.В. проігнорували той факт, що ТОВ «Компанія з управління активами «Будівельні проекти» не має відношення до засуджених осіб та їхньої протиправної діяльності. На переконання скаржника, висновки суду першої інстанції щодо зв’язку ТОВ «Компанія з управління активами «Будівельні проекти» з фігурантами кримінального провадження не підтверджуються доказами, оскільки не досліджувалися під час судового розгляду.

Адвокат Дем’яненко І.В. також зазначила, що суддя Київського апеляційного суду Свінціцька О.П. вчинила протиправні дії під час постановлення ухвали від 28 травня 2020 року у справі № 757/28806/18-к, якою повернено апеляційну скаргу представника ТОВ «Компанія з управління активами «Будівельні проекти» на вирок Дніпровського районного суду міста Києва від 14 квітня 2020 року. На думку скаржника, вирок Дніпровського районного суду міста Києва від 14 квітня 2020 року, яким, зокрема, застосовано спеціальну конфіскацію майна, є рішенням, яке стосується інтересів ТОВ «Компанія з управління активами «Будівельні проекти», а отже, надає право на апеляційне оскарження вказаного вироку в цій частині відповідно до пункту 9² частини першої статті 393 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК України). Адвокат Дем’яненко І.В. вважає, що рішення судді Київського апеляційного суду Свінціцької О.П. про повернення апеляційної скарги представника ТОВ Компанія з управління активами «Будівельні проекти» у зв’язку з відсутністю права на апеляційне оскарження не ґрунтується на нормах КПК України, спрямоване на сприяння пришвидшенню процесу незаконної спеціальної конфіскації нерухомого майна та незаконне позбавлення власника майна права на апеляційне оскарження.

Із матеріалів дисциплінарної справи вбачається, що у провадженні Дніпровського районного суду міста Києва перебувало кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № ІНФОРМАЦІЯ_1 від 25 квітня 2018 року за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною п’ятою статті 27, частиною четвертою статті 190, частиною першою статті 205, частиною другою статті 358 Кримінального кодексу України (далі – КК України) (у редакції, чинній станом на 19 березня 2011 року), частиною третьою статті 358 КК України (у редакції, чинній станом на 23 вересня 2011 року), та ОСОБА_2 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною п’ятою статті 27, частиною четвертою статті 190, частиною другою статті 358 КК України (у редакції, чинній станом на 20 серпня 2010 року) (справа № 757/28806/18-к).

Відповідно до автоматизованого розподілу судових проваджень для розгляду вказаного кримінального провадження автоматизованою системою документообігу суду визначено колегію суддів: головуючий суддя Марченко М.В., судді Левко В.Б., Курило А.В.

Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 2 березня 2020 року призначено на 30 березня 2020 року підготовче судове засідання у кримінальному провадженні № ІНФОРМАЦІЯ_1.

30 березня 2020 року в підготовчому судовому засіданні прокурор заявив клопотання про об’єднання кримінального провадження № ІНФОРМАЦІЯ_1 в одне провадження із кримінальним провадженням № ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо ОСОБА_1 та ОСОБА_2, які обвинувачуються у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 190 КК України.

Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 30 березня 2020 року задоволено клопотання прокурора про об’єднання кримінальних проваджень щодо ОСОБА_1 та ОСОБА_2, присвоєно об’єднаному кримінальному провадженню № ІНФОРМАЦІЯ_1 (судове провадження № 1-кп/755/889/20, справа № 757/28806/18-к).

Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 30 березня 2020 року задоволено клопотання захисника обвинувачених – адвоката Побережного Д.В. Закрито кримінальне провадження № ІНФОРМАЦІЯ_1 в частині обвинувачення ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, встановленого частиною першою статті 205 КК України, на підставі пункту 4 частини першої статті 284 КПК України – у зв’язку з набранням чинності законом, яким скасована кримінальна відповідальність за діяння, вчинене особою. Звільнено від кримінальної відповідальності ОСОБА_1 – за вчинення кримінальних правопорушень, встановлених частиною другою статті 358 КК України (у редакції, чинній станом на 19 березня 2011 року), частиною третьою статті 358 КК України (у редакції, чинній станом на 23 вересня 2011 року), ОСОБА_2 – за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 358 КК України (в редакції, чинній станом на 20 серпня 2010 року), на підставі частини третьої статті 49 КК України у зв’язку із закінченням строків давності, закрито кримінальне провадження в цій частині на підставі пункту 1 частини другої статті 284 КПК України.

Вироком Дніпровського районного суду міста Києва від 14 квітня 2020 року затверджено угоду про визнання винуватості від 7 квітня 2020 року у кримінальному провадженні № ІНФОРМАЦІЯ_1, укладену між прокурором першого відділу процесуального керівництва при провадженні досудового розслідування територіальними органами поліції та підтримання державного обвинувачення управління нагляду у кримінальному провадженні Прокуратури міста Києва Кондратовим О.Г. та обвинуваченими ОСОБА_1 і ОСОБА_2, призначено узгоджену в ній міру покарання.

Зазначеним вироком Дніпровського районного суду міста Києва від 14 квітня 2020 року також застосовано спеціальну конфіскацію та передано у власність держави нерухоме майно та корпоративні права, що належать на праві власності низці юридичних осіб, які постановою старшого слідчого слідчого управління Головного управління Національної поліції у місті Києві Шевчук К.О. від 27 вересня 2019 року визнано речовими доказами у кримінальному провадженні, зокрема ті, що належать на праві власності ТОВ «Компанія з управління активами «Будівельні проекти» та ПП «Сервіс-Транс».

Як убачається з вироку, вирішуючи питання про можливість затвердження угоди про визнання винуватості, колегія суддів Дніпровського районного суду міста Києва керувалася тим, що 7 квітня 2020 року між прокурором першого відділу процесуального керівництва при провадженні досудового розслідування територіальними органами поліції та підтримання державного обвинувачення управління нагляду у кримінальному провадженні Прокуратури міста Києва Кондратовим О.Г. та обвинуваченими ОСОБА_1 і ОСОБА_2 за участю захисника підозрюваних – адвоката Побережного Д.В. – у порядку, визначеному статтями 468, 469 та 472 КПК України, укладено угоду про визнання винуватості. При цьому представник потерпілого – ТОВ «Українська металургійна компанія» відповідно до пункту 3 частини четвертої статті 469 КПК України надав прокурору письмову згоду на укладення угоди. Обвинувачені ОСОБА_1 та ОСОБА_2 беззастережно визнали себе винуватими у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною п’ятою статті 27, частиною четвертою статті 190, частиною четвертою статті 190 КК України, в обсязі пред’явленого обвинувачення, дали згоду на застосування узгодженого виду та розміру покарання, а також інших заходів у разі затвердження угоди, при цьому вказали, що реально здатні виконати зобов’язання, взяті на себе відповідно до угоди.

У вироку суду також зазначено, що під час укладення угоди сторони погодили умови застосування спеціальної конфіскації до об’єктів нерухомого майна та корпоративних прав ТОВ «Кредо Солюшнс», ТОВ «Легалплейс» та ТОВ «Укрбізнес ЛТД», які постановою старшого слідчого слідчого управління Головного управління Національної поліції у місті Києві Шевчук К.О. від 27 вересня 2019 року визнано речовими доказами у кримінальному провадженні, та які відповідно до угоди є знаряддями кримінальних правопорушень, використовувалися для матеріального забезпечення злочинів і набуті відповідними юридичними особами внаслідок вчинення кримінальних правопорушень.

Суд встановив, що матеріали провадження містять достатні відомості, які підтверджують, що ТОВ «Легалплейс», ТОВ «Укрбізнес ЛТД», ТОВ «Компанія з управління активами «Будівельні проекти», ТОВ «Автотрансінвест», ТОВ «Опус Плюс», ПП фірма «Сандра-Інтернешнел», Корпорації «Співдружність КОМП», ТОВ «Буковинський Квартал», ПП «Сервіс-Транс», ТОВ «АІС Столиця Трейд», ІП «Черномор», ТОВ «АИС ТРАНС АВТО», ТОВ «Хайпекс», ПП «Автомобільне товариство Автоінвестстрой-Дніпропетровськ», ПП «Автомобільне товариство Автоінвестстрой-Полтава», ТОВ «ІНВЕСТ-ТРАНС АВТО», ТОВ «АС-ТРАНС ОДЕСА», ТОВ «Капітель-1», Компанія «Файрмарк Рісорсиз Корп.», ТОВ «ФАВ-Україна», ТОВ «Кредо Солюшнс», учасником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю ТОВ «НЕОН СІТІ ГРУП», пов’язані корпоративними, управлінськими, господарськими та іншими зв’язками з групою компаній «АІС» та Корпорацією «АИС», до складу якої входили ТОВ «Авто-Холдінг», ТОВ «Кременчуцький автоскладальний завод», ТОВ «Інтер-Авто», ТОВ «Автосервіс-Т», що отримували від АТ «УкрСиббанк» грошові кошти як кредити, на підставі кредитних договорів про надання мультивалютних кредитних ліній від 3 травня 2007 року, які використовувалися, зокрема, для придбання та будівництва об’єктів нерухомості, що були виведені із власності Корпорації «АИС», яка забезпечувала виконання зобов’язань ТОВ «Авто-Холдінг», ТОВ «Кременчуцький автоскладальний завод», ТОВ «Інтер-Авто», ТОВ «Автосервіс-Т» перед АТ «УкрСиббанк» за кредитними договорами від 3 травня 2007 року. При цьому в результаті вчинення низки правочинів, право власності на об’єкти нерухомого майна та корпоративні права перейшло до різних підприємств, пов’язаних корпоративними, управлінськими, господарськими та іншими зв’язками із групою компаній «АІС», що має відношення до кримінальних правопорушень у цьому кримінальному провадженні за обвинуваченням ОСОБА_1 та ОСОБА_2.

Ураховуючи наведені вище обставини, суд дійшов висновку, що умови угоди в цій частині відповідають вимогам КПК України та КК України і дають підстави для застосування спеціальної конфіскації до об’єктів нерухомого майна та корпоративних прав ТОВ «Кредо Солюшнс», ТОВ «Легалплейс» та ТОВ «Укрбізнес ЛТД», які постановою старшого слідчого слідчого управління Головного управління Національної поліції у місті Києві Шевчук К.О. від 27 вересня 2019 року визнано речовими доказами у кримінальному провадженні та які є предметом кримінальних правопорушень, використовувались як засоби та знаряддя для вчинення кримінальних правопорушень, а також для матеріального забезпечення злочинів і набуті відповідними юридичними особами внаслідок вчинення кримінальних правопорушень, що мають відношення до цього кримінального провадження.

ТОВ «Компанія з управління активами «Будівельні проекти» та інші юридичні й фізичні особи, які вважали, що їхні права порушені, оскаржили вирок Дніпровського районного суду міста Києва від 14 квітня 2020 року до суду апеляційної інстанції.

Ухвалою судді Київського апеляційного суду Свінціцької О.П. від 28 травня 2020 року апеляційні скарги, зокрема, представника ТОВ «Компанія з управління активами «Будівельні проекти» – адвоката Маловатського І.С. – на вирок Дніпровського районного суду міста Києва від 14 квітня 2020 року, ухвалений на підставі угоди про визнання винуватості у кримінальному провадженні № ІНФОРМАЦІЯ_1, укладеної між прокурором та обвинуваченими ОСОБА_1 і ОСОБА_2, та інших повернено скаржникам.

Як убачається з ухвали, суддя апеляційного суду дійшла висновку, що відповідно до положень статті 394 КПК України ТОВ «Компанія з управління активами «Будівельні проекти» не має права оскаржувати вказаний вирок.

Суддя в ухвалі зазначила, що статтею 394 КПК України визначений вичерпний перелік осіб, які можуть оскаржити вирок на підставі угоди про визнання винуватості, та вичерпний перелік підстав для оскарження цими особами вироку на підставі угоди про визнання винуватості, укладеної між прокурором та обвинуваченим. КПК України не передбачено можливості оскарження вироку на підставі угоди про визнання винуватості іншими особами, окрім тих, перелік яких визначений частиною четвертою статті 394 КПК України. Правових підстав для прийняття до розгляду апеляційної скарги, відмінних від тих, які визначені положеннями КПК України, суддя не встановила.

Згодом постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду від 16 жовтня 2020 року у справі № 757/28806/18-к касаційні скарги представника ТОВ «Компанія з управління активами «Будівельні проекти» Маловатського І.С., представника ПП «Сервіс-Транс» Хомова С.Г. та інших задоволено, ухвалу Київського апеляційного суду від 28 травня 2020 року про повернення апеляційних скарг на вирок Дніпровського районного суду міста Києва від 14 квітня 2020 року скасовано і призначено новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

У цій постанові Верховний Суд зазначив, що суддя-доповідач суду апеляційної інстанції, вирішуючи питання про відкриття апеляційного провадження, не дотримав вимог кримінального процесуального закону, не проаналізував ретельно доводів апеляційних скарг щодо наявності підстав для оскарження вироку відповідно до угоди та залишив поза увагою те, що оскаржуваний вирок безпосередньо стосується інтересів ОСОБА_3, Хомова С.Г. та юридичних осіб, які звернулися з апеляційними скаргами. Хоча зазначених фізичних і юридичних осіб не було визнано учасниками судового провадження щодо ОСОБА_1 та ОСОБА_2, вони вправі захищати свої права та інтереси шляхом апеляційного оскарження вироку на підставі частини другої статті 24 КПК України.

З Єдиного державного реєстру судових рішень встановлено, що за результатами нового розгляду справи суд апеляційної інстанції – Київський апеляційний суд ухвалою від 1 серпня 2022 року апеляційні скарги, зокрема, представників ТОВ «Компанія з управління активами «Будівельні проекти» та ПП «Сервіс-Транс» задовольнив частково. Вирок Дніпровського районного суду міста Києва від 14 квітня 2020 року, яким затверджено угоду про визнання винуватості від 7 квітня 2020 року у кримінальному провадженні № ІНФОРМАЦІЯ_1, укладену між прокурором та обвинуваченими ОСОБА_1 та ОСОБА_2, скасував та призначив новий розгляд кримінального провадження у суді першої інстанції.

За результатами апеляційного розгляду колегія суддів встановила, що суд першої інстанції порушив вимоги КПК України, які визначають права учасників судового розгляду, регламентують їх участь у судовому засіданні, визначають підстави та порядок затвердження угоди про визнання винуватості між прокурором та обвинуваченим, вирішують питання про речові докази і застосування спеціальної конфіскації.

Суд апеляційної інстанції зазначив, що поза увагою суду першої інстанції залишилось те, що майно, щодо якого угода про визнання винуватості містила домовленість сторін про необхідність застосування спеціальної конфіскації, не перебувало у власності обвинувачених та не було майном, яке вилучене законом з обігу. Наведене свідчить, що про питання спеціальної конфіскації майна, яке належало третім особам, не могло йтися в угоді про визнання винуватості між прокурором та обвинуваченими. Відповідно до частини сьомої статті 474 КПК України суд зобов’язаний перевірити, чи не суперечать умови угоди вимогам КПК України та/або іншого закону, чи не порушують прав, свобод чи інтересів сторін або інших осіб. У разі встановлення таких обставин суд зобов’язаний відмовити у затвердженні угоди. Натомість, затвердивши угоду на таких умовах, суд першої інстанції допустив порушення вимог законів, які регламентують непорушність і захист права власності, зокрема статті 41 Конституції України, статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Апеляційний суд також вказав, що відповідно до положень статті 62 Конституції України, частини четвертої статті 96² КК України, статті 17 та частини десятої статті 100 КПК України у кримінальному провадженні декларується принцип презумпції добросовісного набувача. За цим принципом спеціальна конфіскація не може бути застосована до майна, яке перебуває у власності добросовісного набувача, а та обставина, що відповідна особа не є добросовісним набувачем майна, яке підпадає під ознаки, передбачені пунктами 1, 3, 4 частини першої статті 96² КК України повинна бути доведена прокурором під час судового розгляду. Отже, застосування спеціальної конфіскації здійснюється виключно у разі доведення стороною обвинувачення в судовому порядку того, що власник (законний володілець) грошей, цінностей та іншого майна знав про їх незаконне походження та/або використання (частина десята статті 100 КПК України). Між тим, із матеріалів судового провадження вбачається, що обставин, передбачених частиною десятою статті 100 КПК України, під час судового розгляду прокурор не доводив, тому ухвалене судом першої інстанції рішення про застосування спеціальної конфіскації належного третім особам майна є таким, що ухвалене з істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону.

У наданих до Вищої ради правосуддя поясненнях стосовно обставин, які були підставою для відкриття дисциплінарної справи, судді Дніпровського районного суду міста Києва Марченко М.В., Левко В.Б., Курило А.В. повідомили, що у провадженні суду перебувало кримінальне провадження № 757/28806/18-к. 14 квітня 2020 року після проведення підготовчих дій колегія суддів відповідно до вимог КПК України негайно перейшла до розгляду угоди про визнання винуватості, укладеної між прокурором та обвинуваченими, поданої через канцелярію суду до початку судового розгляду. За результатами розгляду суд затвердив вказану угоду та ухвалив відповідний вирок від 14 квітня 2020 року. Судовий розгляд 14 квітня 2020 року здійснювався відповідно до вимог закону з дотриманням встановленої законом процедури розгляду та забезпечення права на захист осіб, які притягалися до кримінальної відповідальності, за участю прокурора, представника потерпілого, обвинувачених та їхнього захисника.

Судді також наголосили, що адвокат Сидоренко С.І., яка діяла в інтересах ОСОБА_4, та адвокат Осипчук Н.О., яка діяла в інтересах ПП «Сервіс-Транс», оскаржили в апеляційному порядку вирок Дніпровського районного суду міста Києва від 14 квітня 2020 року. Водночас суд апеляційної інстанції ухвалив рішення про повернення апеляційних скарг у зв’язку з тим, що особи, які їх подали, не є суб’єктами апеляційного оскарження.

У додаткових поясненнях судді Марченко М.В., Левко В.Б., Курило А.В. зазначили, що під час розгляду угоди про визнання винуватості суд шляхом проведення опитування сторін кримінального провадження переконався, що укладення угоди сторонами є добровільним, тобто не є наслідком застосування насильства, примусу, погроз або наслідком обіцянок чи дій будь-яких інших обставин, ніж ті, що передбачені в угоді. При цьому суд з’ясував, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 повністю усвідомлюють зміст укладеної із прокурором угоди про визнання винуватості, характер обвинувачення, щодо якого визнають себе винуватими, цілком розуміють свої права, визначені КПК України, а також наслідки укладення, затвердження угоди, встановлені частиною другою статті 473 КПК України, та наслідки її невиконання, визначені статтею 476 КПК України.

Суд також узяв до уваги зазначені в угоді обставини, враховані прокурором та стороною захисту під час її укладення, зокрема ступінь та характер сприяння підозрюваних проведенню кримінального провадження щодо них, характер і тяжкість обвинувачення, наявність суспільного інтересу в забезпеченні швидкого досудового розслідування і судового провадження, викритті більшої кількості кримінальних правопорушень, завдану шкоду потерпілому внаслідок вчинення злочинів, стан здоров’я, характеризуючі дані осіб обвинувачених ОСОБА_1 та ОСОБА_2, які беззастережно визнали свою винуватість, щиро розкаялись у вчиненому, активно сприяли розкриттю злочинів, надали показання, які дали можливість встановити істину у кримінальному провадженні, вчинили злочини внаслідок збігу тяжких обставин.

Водночас під час укладення угоди сторони погодили умови застосування спеціальної конфіскації до низки об’єктів нерухомого майна, що зазначені в резолютивній частині вироку, та корпоративних прав ТОВ «Кредо Солюшнс», ТОВ «Легалплейс» та ТОВ «Укрбізнес ЛТД», які постановою старшого слідчого слідчого управління Головного управління Національної поліції у місті Києві Шевчук К.О. від 27 вересня 2019 року було визнано речовими доказами у кримінальному провадженні, та які відповідно до угоди є знаряддям кримінальних правопорушень, використовувалися для матеріального забезпечення злочинів і набуті відповідними юридичними особами внаслідок вчинення кримінальних правопорушень.

Судді в поясненнях зазначили, що, перевіряючи угоду на відповідність вимогам закону в цій частині, суд керувався вимогами статей 96¹, 96² КК України, статті 100 КПК України.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі – ЄСПЛ) застосування конфіскації майна в конкретному випадку буде відповідати вимогам статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція) не лише за умови, якщо така конфіскація формально ґрунтується на вимогах закону, а й за умови, що така законна конфіскація в цій конкретній ситуації не порушує «справедливу рівновагу між вимогами загального інтересу і захисту фундаментальних прав осіб».

Суд вивчив та проаналізував надані прокурором матеріали кримінального провадження, які містили достатні відомості на підтвердження того, що, зокрема ТОВ «Компанія з управління активами «Будівельні проекти» та ПП «Сервіс-Транс» пов’язані корпоративними, управлінськими, господарськими та іншими зв'язками з групою компаній «АІС» та Корпорацією «АИС», до складу якої входили ТОВ «Авто-Холдінг», ТОВ «Кременчуцький автоскладальний завод», ТОВ «Інтер-Авто», ТОВ «Автосервіс-Т», що отримували від АТ «УкрСиббанк» грошові кошти як кредити на підставі кредитних договорів про надання мультивалютних кредитних ліній від 3 травня 2007 року, які використовувалися, зокрема, для придбання та будівництва об’єктів нерухомості, що були виведені із власності Корпорації «АИС», яка забезпечувала виконання зобов’язань ТОВ «Авто-Холдінг», ТОВ «Кременчуцький автоскладальний завод», ТОВ «Інтер-Авто», ТОВ «Автосервіс-Т» перед АТ «УкрСиббанк» за кредитними договорами від 3 травня 2007 року, при цьому в результаті вчинення низки правочинів, право власності на об’єкти нерухомого майна та корпоративні права перейшло до різних підприємств, пов’язаних корпоративними, управлінськими, господарськими та іншими зв’язками із групою компаній «АІС», що мало відношення до кримінальних правопорушень у цьому кримінальному провадженні за обвинуваченням ОСОБА_1 та ОСОБА_2.

Судді вказали, що надані стороною обвинувачення матеріали кримінального провадження в сукупності містили достатньо доказів, які підтверджували, зокрема, що ТОВ «Компанія з управління активами «Будівельні проекти» та ПП «Сервіс-Транс» пов’язані корпоративними, управлінськими, господарськими та іншими зв’язками із групою компаній «АІС» та Корпорацією «АИС», до складу якої входили ТОВ «Авто-Холдінг», ТОВ «Кременчуцький автоскладальний завод», ТОВ «Інтер-Авто», ТОВ «Автосервіс-Т», що отримували від АТ «УкрСиббанк» грошові кошти як кредити на підставі кредитних договорів про надання мультивалютних кредитних ліній від 3 травня 2007 року, які використовувалися, зокрема, для придбання та будівництва об’єктів нерухомості, що були виведені із власності Корпорації «АИС», яка забезпечувала виконання зобов’язань ТОВ «Авто-Холдінг», ТОВ «Кременчуцький автоскладальний завод», ТОВ «Інтер-Авто», ТОВ «Автосервіс-Т» перед АТ «УкрСиббанк» за кредитними договорами від 3 травня 2007 року. Крім того, відчуження об’єктів нерухомості Корпорації «АИС» та її учасників, використання у господарській діяльності коштів формально не пов’язаних із Корпорацією «АИС» підприємств, зокрема для будівництва нерухомості й придбання земельних ділянок, а також подальше вчинення правочинів із цим майном щодо неодноразової зміни титульних власників було реалізацією злочинного умислу, спрямованого на заволодіння шляхом зловживання довірою грошовими коштами АТ «УкрСиббанк» в особливо великих розмірах, що входить до об’єктивної сторони складу злочину, визначеного частиною четвертою статті 190 КК України.

Оскільки умови угоди, зокрема щодо застосування спеціальної конфіскації, відповідали вимогам КПК України та КК України, суд дійшов висновку про наявність обґрунтованих підстав для затвердження зазначеної угоди.

Крім того, як зауважили судді, під час ухвалення вироку суд перевіряв відомості про причетність інших осіб, зокрема ПП «Сервіс-Транс» та ТОВ «Компанія з управління активами «Будівельні проекти», до вчинення злочинів, передбачених частиною п’ятою статті 27 частиною четвертою статті 190, частиною четвертою статті 190 КК України, у відповідному кримінальному провадженні, а також дані, що ці особи достовірно володіли інформацією, що належне їм майно має незаконне походження та/або використання. Такі відомості та дані об’єктивно підтверджувалися наданими прокурором матеріалами кримінального провадження (близько 30 томів) під час розгляду його клопотання про накладення арешту на майно в підготовчому судовому засіданні, які суд ретельно дослідив та проаналізував.

Відомості про причетність інших осіб, зокрема ПП «Сервіс-Транс» та ТОВ «Компанія з управління активами «Будівельні проекти», до вчинення злочинів, передбачених частиною п’ятою статті 27, частиною четвертою статті 190, частиною четвертою статті 190 КК України, у відповідному кримінальному провадженні та дані, що ці особи достовірно володіли інформацією, що належне їм майно має незаконне походження та/або використовується, також були предметом вивчення і дослідження в підготовчому судовому засіданні під час розгляду клопотання прокурора про арешт майна, який просив накласти арешт на об’єкти нерухомого майна та корпоративні права з метою збереження речових доказів, що є предметом кримінальних правопорушень, та з метою забезпечення спецконфіскації.

Зазначені обставини підтверджувалися зібраними органом досудового розслідування доказами, зокрема даними ухвал слідчих суддів, які під час досудового розслідування також неодноразово перевіряли відомості про причетність інших осіб, зокрема ПП «Сервіс-Транс» та ТОВ «Компанія з управління активами «Будівельні проекти», до вчинення злочинів, передбачених частиною п’ятою статті 27 частиною четвертою статті 190, частиною четвертою статті 190 КК України, у відповідному кримінальному провадженні та дані, що ці особи достовірно володіли інформацією, що належне їм майно має незаконне походження та/або незаконно використовується, при цьому зазначали в судових рішеннях про наявність у матеріалах кримінального провадження обґрунтованих даних та доказів на підтвердження участі інших осіб, зокрема ПП «Сервіс-Транс» та ТОВ «Компанія з управління активами «Будівельні проекти».

Наведене, на думку суддів, свідчить, що ПП «Сервіс-Транс», ТОВ «Компанія з управління активами «Будівельні проекти» та їхнім представникам було відомо, що належне їм майно має незаконне походження та/або незаконно використовується, оскільки ще під час досудового розслідування вони неодноразово оскаржували ухвали слідчих суддів, брали участь в апеляційному розгляді справ, були знайомі з матеріалами з розгляду клопотань слідчих, на обґрунтування яких слідство надавало докази щодо незаконного походження та/або використання належного їм майна, а також знайомі зі змістом відповідних ухвал слідчих суддів про арешт майна, зокрема з відповідними обґрунтуваннями суду щодо необхідності арешту майна ПП «Сервіс-Транс» та ТОВ «Компанія з управління активами «Будівельні проекти» через його незаконне походження та/або використання. Ухвалами Київського апеляційного суду ухвали слідчих суддів залишено без змін, зазначено, що наданих суду матеріалів достатньо для застосування в рамках кримінального провадження такого заходу забезпечення кримінального провадження, як арешт майна, при цьому втручання у права та інтереси власника майна є виправданим.

Оскільки під час судового розгляду та підготовчого судового засідання, було перевірено, з-поміж іншого, відомості про причетність інших осіб, зокрема ПП «Сервіс-Транс» та ТОВ «Компанія з управління активами «Будівельні проекти», до вчинення злочинів, передбачених частиною п’ятою статті 27 частиною четвертою статті 190, частиною четвертою статті 190 КК України, у відповідному кримінальному провадженні та дані, що ці особи достовірно володіли інформацією, що належне їм майно має незаконне походження та/або використання, а також з урахуванням того, що на момент судового розгляду арешт на майно ПП «Сервіс-Транс» та ТОВ «Компанія з управління активами «Будівельні проекти» вже був накладений, судді вважають, що права інших осіб не були порушені в розумінні статті 64-2 КПК України.

Суддя Київського апеляційного суду Свінціцька О.П. у письмових поясненнях повідомила, що вирок Дніпровського районного суду міста Києва від 14 квітня 2020 року, яким затверджено угоду про визнання винуватості у кримінальному провадженні № ІНФОРМАЦІЯ_1, оскаржила низка суб’єктів господарювання, зокрема ТОВ «Компанія з управління активами «Будівельні проекти» в особі представника – адвоката Маловатського І.С. Ухвалою суду від 28 травня 2020 року апеляційну скаргу ТОВ «Компанія з управління активами «Будівельні проекти» на вирок Дніпровського районного суду міста Києва від 14 квітня 2020 року повернено представнику ТОВ «Компанія з управління активами «Будівельні проекти» – адвокату Маловатському І.С.

Як вказала суддя Свінціцька О.П., під час ухвалення рішення про повернення апеляційної скарги вона врахувала положення статті 394 КПК України, у якій наведені особливості апеляційного оскарження вироків, ухвалених на підставі угод, визначені суб’єкти, які мають право подавати скаргу, та предмет оскарження, а також положення пункту 1 частини першої статті 7 та статті 9 КПК України, які визначають законність як одну із засад кримінального провадження, що зобов’язує суд під час розгляду кримінального провадження неухильно додержуватися вимог Конституції України, КПК України, міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства.

Крім того, суддя врахувала, що нормами КПК України не передбачена можливість оскарження вироку на підставі угоди про визнання винуватості іншими особами, крім зазначених у переліку, наведеному в частині четвертій статті 394 КПК України, а також взяла до уваги відсутність суперечностей між зазначеними положеннями КПК України та міжнародними договорами, згоду на обов’язковість яких надано Верховною Радою України. Додатково суддя Свінціцька О.П. звернула увагу на відсутність обов’язкових до застосування судами України рішень Верховного Суду, у яких викладена правова позиція Верховного Суду з питань оскарження вироків, ухвалених на підставі угод.

Суддя Свінціцька О.П. вважає, що не допустила незаконної відмови в доступі до правосуддя чи перешкоджання реалізації прав інших учасників судового процесу, оскільки постановлена нею ухвала від 28 травня 2020 року ґрунтується на вимогах КПК України.

Під час розгляду дисциплінарної справи суддя Свінціцька О.П. у поясненнях також зазначила, що вирішуючи питання про відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою ТОВ «Компанія з управління активами «Будівельні проекти» на вирок Дніпровського районного суду міста Києва від 14 квітня 2020 року, з огляду на значне судове навантаження вона помилково не застосувала положення частини другої статті 24 КПК України, яка надає право на оскарження вироку суду, особі, прав, свобод чи інтересів якої стосується цей вирок, незалежно від того, чи брала така особа участь у судовому розгляді.

Надаючи оцінку діям суддів Дніпровського районного суду міста Києва Марченко М.В., Левко В.Б., Курила А.В., Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя зазначає таке.

Статтею 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» встановлено, що суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.

Кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним законом (частина перша статті 7 вказаного Закону).

Статтею 56 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що суддя зобов’язаний справедливо, безсторонньо та своєчасно розглядати і вирішувати судові справи відповідно до закону з дотриманням засад і правил судочинства.

Статтею 6 Конвенції встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов’язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Статтею 41 Конституції України гарантовано, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право власності є непорушним.

Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

За приписами статті 2 КПК України завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

За приписами пункту 2 частини першої статті 468 КПК України у кримінальному провадженні між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим може бути укладена угода про визнання винуватості.

Частиною четвертою статті 469 КПК України встановлено, що угода про визнання винуватості між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим може бути укладена у провадженні щодо: 1) кримінальних проступків, нетяжких злочинів, тяжких злочинів; 2) особливо тяжких злочинів, віднесених до підслідності Національного антикорупційного бюро України за умови викриття підозрюваним чи обвинуваченим іншої особи у вчиненні злочину, віднесеного до підслідності Національного антикорупційного бюро України, якщо інформація щодо вчинення такою особою злочину буде підтверджена доказами; 3) особливо тяжких злочинів, вчинених за попередньою змовою групою осіб, організованою групою чи злочинною організацією або терористичною групою за умови викриття підозрюваним, який не є організатором такої групи або організації, злочинних дій інших учасників групи чи інших, вчинених групою або організацією злочинів, якщо повідомлена інформація буде підтверджена доказами.

Угода про визнання винуватості між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим може бути укладена щодо кримінальних проступків, злочинів, внаслідок яких шкода завдана лише державним чи суспільним інтересам. Укладення угоди про визнання винуватості у кримінальному провадженні щодо уповноваженої особи юридичної особи, яка вчинила кримінальне правопорушення, у зв’язку з яким здійснюється провадження щодо юридичної особи, а також у кримінальному провадженні щодо кримінальних правопорушень, внаслідок яких шкода завдана державним чи суспільним інтересам або правам та інтересам окремих осіб, у яких беруть участь потерпілий або потерпілі, не допускається, крім випадків надання всіма потерпілими письмової згоди прокурору на укладення ними угоди.

За змістом статей 474, 475 КПК України суд зобов’язаний перевірити угоду на відповідність вимогам цього Кодексу та/або закону і відмовити в затвердженні угоди, якщо: умови угоди суперечать вимогам цього Кодексу та/або закону, в тому числі допущена неправильна правова кваліфікація кримінального правопорушення, яке є більш тяжким ніж те, щодо якого передбачена можливість укладення угоди; умови угоди не відповідають інтересам суспільства; умови угоди порушують права, свободи чи інтереси сторін або інших осіб; існують обґрунтовані підстави вважати, що укладення угоди не було добровільним, або сторони не примирилися; очевидна неможливість виконання обвинуваченим взятих на себе за угодою зобов’язань; відсутні фактичні підстави для визнання винуватості. В іншому випадку, якщо суд переконається, що угода може бути затверджена, він ухвалює вирок, яким затверджує угоду і призначає узгоджену сторонами міру покарання.

Із вироку Дніпровського районного суду міста Києва від 14 квітня 2020 року вбачається, що під час вирішення питання про застосування спеціальної конфіскації майна низки осіб, зокрема ПП «Сервіс-Транс» та ТОВ «Компанія з управління активами «Будівельні проекти», судді Марченко М.В., Левко В.Б., Курило А.В. керувалися тим, що надані матеріали провадження містять достатньо відомостей, які підтверджують, зокрема, що ТОВ «Компанія з управління активами «Будівельні проекти» та ПП «Сервіс-Транс» пов’язані корпоративними, управлінськими, господарськими та іншими зв’язками з групою компаній «АІС» та Корпорацією «АИС», до складу якої входили ТОВ «Авто-Холдінг», ТОВ «Кременчуцький автоскладальний завод», ТОВ «Інтер-Авто», ТОВ «Автосервіс-Т», що отримували від АТ «УкрСиббанк» грошові кошти як кредити на підставі кредитних договорів про надання мультивалютних кредитних ліній від 3 травня 2007 року, які використовувалися, в тому числі, для придбання та будівництва об’єктів нерухомості, що були виведені із власності Корпорації «АИС», яка забезпечувала виконання зобов’язань ТОВ «Авто-Холдінг», ТОВ «Кременчуцький автоскладальний завод», ТОВ «Інтер-Авто», ТОВ «Автосервіс-Т» перед АТ «УкрСиббанк» за кредитними договорами від 3 травня 2007 року. При цьому в результаті вчинення низки правочинів право власності на об’єкти нерухомого майна та корпоративні права перейшло до різних підприємств, пов’язаних корпоративними, управлінськими, господарськими та іншими зв’язками із групою компаній «АІС», що має відношення до кримінальних правопорушень у цьому кримінальному провадженні за обвинуваченням ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною п’ятою статті 27, частиною четвертою статті 190, частиною четвертою статті 190 КК України.

Отже, констатація у вироку суду, того факту, що ПП «Сервіс-Транс» та ТОВ «Компанія з управління активами «Будівельні проекти» пов’язані корпоративними, управлінськими, господарськими та іншими зв’язками з групою компаній «АІС» та Корпорацією «АИС», до складу якої входили ТОВ «Авто-Холдінг», ТОВ «Кременчуцький автоскладальний завод», ТОВ «Інтер-Авто», ТОВ «Автосервіс-Т», що отримували від АТ «УкрСиббанк» грошові кошти як кредити на підставі кредитних договорів про надання мультивалютних кредитних ліній від 3 травня 2007 року, які використовувалися, зокрема, для придбання та будівництва об’єктів нерухомості, що були виведені із власності Корпорації «АИС», яка забезпечувала виконання зобов’язань ТОВ «Авто-Холдінг», ТОВ «Кременчуцький автоскладальний завод», ТОВ «Інтер-Авто», ТОВ «Автосервіс-Т» перед АТ «УкрСиббанк», безпосередньо стосується прав та інтересів, зокрема, ПП «Сервіс-Транс» та ТОВ «Компанія з управління активами «Будівельні проекти».

Разом з тим, ухвалюючи рішення щодо ОСОБА_1 та ОСОБА_2, колегія суддів Дніпровського районного суду міста Києва всупереч вимогам статей 474, 475 КПК України не звернула увагу, що вирок, ухвалений на підставі угоди про визнання винуватості, порушує права інших осіб, зокрема ПП «Сервіс-Транс» та ТОВ «Компанія з управління активами «Будівельні проекти», питання щодо здійснення діяльності якими та/чи їх засновниками / власниками не було предметом судового розгляду.

Відповідно до частини першої статті 96¹ КК України спеціальна конфіскація полягає у примусовому безоплатному вилученні за рішенням суду у власність держави грошей, цінностей та іншого майна у випадках та в порядку, визначених цим Кодексом.

За приписами частини першої статті 96² КК України спеціальна конфіскація застосовується у разі, якщо гроші, цінності та інше майно: 1) одержані внаслідок вчинення кримінального правопорушення та/або є доходами від такого майна; 2) призначалися (використовувалися) для схиляння особи до вчинення кримінального правопорушення, фінансування та/або матеріального забезпечення кримінального правопорушення або винагороди за його вчинення; 3) були предметом кримінального правопорушення, крім тих, що повертаються власнику (законному володільцю), а у разі, коли його не встановлено, – переходять у власність держави; 4) були підшукані, виготовлені, пристосовані або використані як засоби чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення, крім тих, що повертаються власнику (законному володільцю), який не знав і не міг знати про їх незаконне використання.

Відповідно до частини четвертої статті 96² КК України гроші, цінності, в тому числі кошти, що знаходяться на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, інше майно, зазначені в цій статті, підлягають спеціальній конфіскації у третьої особи, якщо вона набула таке майно від підозрюваного, обвинуваченого, особи, яка переслідується за вчинення суспільно небезпечного діяння у віці, з якого не настає кримінальна відповідальність, або в стані неосудності, чи іншої особи безоплатно, за ринкову ціну або за ціну вищу чи нижчу ринкової вартості, і знала або повинна була і могла знати, що таке майно відповідає будь-якій із ознак, зазначених у пунктах 1–4 частини першої цієї статті. Зазначені відомості щодо майна третьої особи повинні бути встановлені в судовому порядку на підставі достатності доказів. Спеціальна конфіскація не може бути застосована до майна, яке перебуває у власності добросовісного набувача.

Згідно із частиною десятою статті 100 КПК України під час вирішення питання щодо спеціальної конфіскації насамперед має бути вирішене питання про повернення грошей, цінностей та іншого майна власнику (законному володільцю) та/або про відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням. Застосування спеціальної конфіскації здійснюється тільки після доведення в судовому порядку стороною обвинувачення, що власник (законний володілець) грошей, цінностей та іншого майна знав про їх незаконне походження та/або використання.

Водночас, як встановив суд апеляційної інстанції під час перегляду в апеляційному порядку вироку Дніпровського районного суду міста Києва від 14 квітня 2020 року, суд першої інстанції застосував спеціальну конфіскацію щодо майна, зокрема ПП «Сервіс-Транс» та ТОВ «Компанія з управління активами «Будівельні проекти» та передав його у власність держави, хоча питання використання цього майна як знаряддя вчинення злочину, його незаконного походження та/або використання прокурор під час судового розгляду не доводив, що суперечить вимогам статей 96² КК України, 100 КПК України.

Ухвалюючи рішення про відкриття дисциплінарної справи стосовно суддів Дніпровського районного суду міста Києва Марченко М.В., судді Левко В.Б., Курила А.В. Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя виходила з того, що прийняття рішення про спеціальну конфіскацію об’єктів нерухомого майна, які належать на праві власності, зокрема, ПП «Сервіс-Транс» та ТОВ «Компанія з управління активами «Будівельні проекти» без встановлення обставин їх причетності до вчинення злочинів, їхньої обізнаності про незаконне походження та/або використання належного їм майна, а також ненаведення у судовому рішенні (вирок суду) мотивів, з огляду на які за відповідних обставин суд дійшов висновку про можливість застосування спеціальної конфіскації, може свідчити про наявність у діях суддів ознак дисциплінарних проступків, передбачених підпунктом «б» пункту 1, пунктом 4 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а саме умисного або внаслідок недбалості незазначення в судовому рішенні мотивів прийняття або відхилення аргументів сторін щодо суті спору; умисного або внаслідок грубої недбалості допущення суддею, який брав участь в ухваленні судового рішення, порушення прав людини і основоположних свобод.

У постанові від 21 січня 2021 року (провадження № 11-260сап20) Велика Палата Верховного Суду вказала, що поставлене Вищою радою правосуддя судді за провину дисциплінарне правопорушення, передбачене пунктом 4 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», має не формальний, а матеріальний склад (якщо застосувати аналогію класифікації складів злочинів). Обов’язковими елементами об’єктивної сторони такого проступку є: 1) порушення суддею прав людини і основоположних свобод або інше грубе порушення закону; 2) істотні негативні наслідки; 3) причинно-наслідковий зв’язок між порушеннями і наслідками.

Як зазначено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 лютого 2022 року (провадження № 11-97сап21), порушення прав людини і основоположних свобод мають полягати не в самому по собі неправильному застосуванні суддею положень закону, якими гарантовані ті чи інші права людини (навіть якщо ця помилка мала місце), а в настанні внаслідок цього конкретних фактів чи обставин, які полягають у заподіянні носію права чи іншим особам шкоди (втрата, знищення чи пошкодження майна, інші матеріальні збитки, незаконне позбавлення свободи, витік конфіденційної чи службової інформації, позбавлення чи обмеження у можливостях здійснювати професійну діяльність, шкода життю, здоров’ю, майну, честі, гідності, репутації тощо). Порушення вимог закону, навіть якщо воно допущене, може бути лише причиною таких фактів і обставин, якщо вони настали, а не становити наслідок саме по собі.

Згідно з відомостями Єдиного державного реєстру судових рішень вирок Дніпровського районного суду міста Києва від 14 квітня 2020 року у справі № 757/28806/18-к не був виконаний, та майно, належне на праві власності, зокрема ПП «Сервіс-Транс» та ТОВ «Компанія з управління активами «Будівельні проекти», стосовно якого була застосована спеціальна конфіскація цим вироком, не вибуло з власності вказаних юридичних осіб.

З огляду на зазначене Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя вважає, що встановлені обставини свідчать про відсутність істотних негативних наслідків дій суддів Дніпровського районного суду міста Києва Марченко М.В., судді Левко В.Б., Курила А.В., що згідно з правовою позицією Верховного Суду є обов’язковим елементом об’єктивної сторони складу дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 4 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Крім того, з відомостей Єдиного державного реєстру судових рішень встановлено, що Печерським районним судом міста Києва здійснювався судовий розгляд кримінального провадження № ІНФОРМАЦІЯ_3 від 27 листопада 2019 року за обвинуваченням ОСОБА_5 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною першою статті 110 (посягання на територіальну цілісність і недоторканність України), частиною другою статті 436-2 (виправдовування, визнання правомірною збройної агресії Російської Федерації проти України), частиною четвертою статті 190 (шахрайство), частиною третьою статті 27 частиною третьою статті 358 (підроблення та використання завідомо підроблених документів), частиною третьою статті 27 частиною другою статті 28 частиною четвертою статті 358, частиною третьою статті 209 (легалізація (відмивання) майна, одержаного злочинним шляхом) КК України (справа № 761/28820/23).

В рамках цього кримінального провадження ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 10 серпня 2022 року накладено арешт на об’єкти нерухомого майна (із забороною їх відчуження, розпорядження та користування), що належать на праві власності, зокрема ПП «Сервіс-Транс» та ТОВ «Компанія з управління активами «Будівельні проекти», стосовно яких вироком Дніпровського районного суду міста Києва від 14 квітня 2020 року було застосовано спеціальну конфіскацію.

Судовий розгляд вказаного кримінального провадження здійснювався за участі представників власників майна, зокрема ПП «Сервіс-Транс» та ТОВ «Компанія з управління активами «Будівельні проекти».

Вироком Печерського районного суду міста Києва від 3 червня 2024 року ОСОБА_5 визнано винуватим у вчиненні інкримінованих йому правопорушень та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 12 (дванадцяти) років з конфіскацією всього майна та з позбавленням права обіймати посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських обов’язків, на строк 3 (три) роки. Цим вироком застосовано спеціальну конфіскацію до низки об’єктів нерухомого майна, зокрема тих, які належать на праві власності ПП «Сервіс-Транс» та ТОВ «Компанія з управління активами «Будівельні проекти», стосовно яких вироком Дніпровського районного суду міста Києва від 14 квітня 2020 року було застосовано спеціальну конфіскацію.

Під час дисциплінарного провадження також встановлено, що мотивуючи у вироку від 14 квітня 2020 року у справі № 757/28806/18-к висновки про спеціальну конфіскацію об’єктів нерухомого майна, які належать на праві власності, зокрема, ПП «Сервіс-Транс» та ТОВ «Компанія з управління активами «Будівельні проекти», колегія суддів зазначила про наявність у матеріалах кримінального провадження достатніх відомостей, що підтверджують наявність зв’язків, зокрема ТОВ «Компанія з управління активами «Будівельні проекти» та ПП «Сервіс-Транс» з групою компаній «АІС» та Корпорацією «АИС», до складу якої входили юридичні особи, що отримували від АТ «УкрСиббанк» кредити, які використовувалися для придбання та будівництва об’єктів нерухомості, що були виведені із власності Корпорації «АИС», яка забезпечувала виконання зобов’язань цих юридичних осіб перед банком. В результаті вчинення низки правочинів, право власності на об’єкти нерухомого майна та корпоративні права перейшло до різних підприємств, пов’язаних корпоративними, управлінськими, господарськими та іншими зв’язками із групою компаній «АІС», що має відношення до кримінальних правопорушень у цьому кримінальному провадженні за обвинуваченням ОСОБА_1 та ОСОБА_2.

Таким чином, за результатами дисциплінарного провадження Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя вважає, що вирок суду містить стислі мотиви, з яких колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для спеціальної конфіскації, зокрема об’єктів нерухомого майна, які постановою старшого слідчого слідчого управління Головного управління Національної поліції у місті Києві Шевчук К.О. від 27 вересня 2019 року визнано речовими доказами у кримінальному провадженні та які є предметом кримінальних правопорушень, використовувались як засоби та знаряддя для вчинення кримінальних правопорушень, а також для матеріального забезпечення злочинів і набуті відповідними юридичними особами внаслідок вчинення кримінальних правопорушень, що мають відношення до цього кримінального провадження.

Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя враховує також пояснення суддів Дніпровського районного суду міста Києва, у яких зазначено, що надані прокурором матеріалами кримінального провадження (близько 30 томів) об’єктивно підтверджували обставини, що свідчили про наявність підстав для спеціальної конфіскації майна зокрема, ПП «Сервіс-Транс» та ТОВ «Компанія з управління активами «Будівельні проекти».

У пункті 22 Декларації щодо принципів незалежності судової влади, прийнятої Конференцією голів верховних судів країн Центральної та Східної Європи 14 жовтня 2015 року, вказано, що жоден суддя не повинен притягатися до дисциплінарної відповідальності чи звільнятися за винесені ним судові рішення, окрім як у разі грубої недбалості чи навмисного порушення закону.

Тлумачення закону, оцінювання фактів та доказів, які здійснюють судді для вирішення справи, не повинні бути приводом для цивільної або дисциплінарної відповідальності, за винятком випадків злочинного наміру або грубої недбалості (пункт 66 Рекомендацій CM/Rec (2010) 12 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов’язки).

У Висновку № 3 (2002) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо принципів та правил, які регулюють професійну поведінку суддів, зокрема, питання етики, несумісної поведінки та безсторонності, зазначено: для того, щоб виправдати дисциплінарне провадження, порушення має бути серйозним та кричущим.

Також у пункті 5 Резолюції Європейської асоціації суддів стосовно ситуації в Україні в сфері дисциплінарної відповідальності суддів (Тронхейм, 27 вересня 2007 року) вказано, що відповідна дисциплінарна справа щодо судді може бути відкрита тільки у випадках, коли мала місце не гідна звання судді поведінка і її наслідки є такими серйозними і жахливими, що потребують накладання дисциплінарних стягнень.

Враховуючи встановлені під час розгляду дисциплінарної справи обставини, з огляду на мотиви, викладені суддями у поясненнях, відсутність істотних негативних наслідків дій суддів, Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя вважає, що у діях суддів Дніпровського районного суду міста Києва Марченко М.В., Левко В.Б., Курила А.В. відсутній склад дисциплінарних проступків, передбачених підпунктом «б» пункту 1, пунктом 4 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Оцінюючи дії судді Київського апеляційного суду Свінціцької О.П., Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя зазначає таке.

Як зазначалося вище, ухвалою судді Київського апеляційного суду Свінціцької О.П. від 28 травня 2020 року апеляційну скаргу представника ТОВ «Компанія з управління активами «Будівельні проекти» – адвоката Маловатського І.С. – на вирок Дніпровського районного суду міста Києва від 14 квітня 2020 року, ухвалений на підставі угоди про визнання винуватості у кримінальному провадженні № ІНФОРМАЦІЯ_1, укладеної між прокурором першого відділу процесуального керівництва при провадженні досудового розслідування територіальними органами поліції та підтримання державного обвинувачення управління нагляду у кримінальному провадженні Прокуратури міста Києва Кондратовим О.Г. та обвинуваченими ОСОБА_1 і ОСОБА_2, повернено скаржнику.

Повертаючи апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що нормами КПК України не передбачено можливості оскарження вироку, ухваленого на підставі угоди про визнання винуватості, іншими особами, окрім визначених у переліку осіб, наведеному в частині четвертій статті 394 КПК України, а отже, вирок Дніпровського районного суду міста Києва від 14 квітня 2020 року щодо ОСОБА_1 та ОСОБА_2, ухвалений на підставі угоди про визнання винуватості між прокурором та обвинуваченими, оскаржений особою, яка не має права його оскаржувати.

Водночас статтею 55 Конституції України кожному гарантовано право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках – на касаційне оскарження судового рішення визначається однією з основних засад судочинства (стаття 129 Конституції України).

Частиною другою статті 24 КПК України гарантується право на перегляд вироку, ухвали суду, що стосується прав, свобод чи інтересів особи, судом вищого рівня в порядку, передбаченому цим Кодексом, незалежно від того, чи брала така особа участь у судовому розгляді.

Згідно з практикою ЄСПЛ за статтею 6 Конвенції для того, щоб визначити, чи мав суд другої інстанції «повну юрисдикцію» або чи забезпечував «достатність перегляду» для виправлення відсутності незалежності в суді першої інстанції, необхідно врахувати такі фактори, як предмет оскаржуваного рішення, спосіб, у який було винесено рішення, та зміст спору, включаючи бажані та дійсні підстави для оскарження (рішення ЄСПЛ від 9 січня 2013 року у справі «Олександр Волков проти України», пункт 123).

У пункті 53 рішення від 8 квітня 2010 року у справі «Меньшакова проти України» ЄСПЛ зазначив, що право на суд не є абсолютним і може підлягати легітимним обмеженням у випадку, коли доступ особи до суду обмежується або законом, або фактично таке обмеження не суперечить пунктові 1 статті 6 Конвенції, якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету, за умови забезпечення розумної пропорційності між використовуваними засобами та метою, яка має бути досягнута (пункт 57 рішення ЄСПЛ від 28 травня 1985 року у справі «Ашинґдейн проти Сполученого Королівства», Series A, № 93).

Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні, щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, у Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист. Право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 1 грудня 2004 року № 18-рп/2004 поняття «порушене право», за захистом якого особа може звертатися до суду і яке вживається в низці законів України, має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес». У цьому Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що поняття «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

Відповідно до частини четвертої статті 475 КПК України вирок на підставі угоди може бути оскаржений у порядку, передбаченому цим Кодексом, з підстав, визначених статтею 394 цього Кодексу.

За приписами частини четвертої статті 394 КПК України вирок суду першої інстанції на підставі угоди між прокурором та підозрюваним, обвинуваченим про визнання винуватості може бути оскаржений: 1) обвинуваченим, його захисником, законним представником виключно з підстав: призначення судом покарання, суворішого, ніж узгоджене сторонами угоди; ухвалення вироку без його згоди на призначення покарання; невиконання судом вимог, встановлених частинами четвертою, шостою, сьомою статті 474 цього Кодексу, в тому числі нероз’яснення йому наслідків укладення угоди; 2) прокурором виключно з підстав: призначення судом покарання, менш суворого, ніж узгоджене сторонами угоди; затвердження судом угоди у провадженні, в якому згідно з частиною четвертою статті 469 цього Кодексу угода не може бути укладена.

Пунктом 3.2 Рішення Конституційного Суду України від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012 визначено, що право на оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій є складовою конституційного права особи на судовий захист. Воно гарантується визначеними Конституцією України основними засадами судочинства, які є обов’язковими для всіх форм судочинства та судових інстанцій, зокрема забезпеченням апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом (пункт 8 частини третьої статті 129 Конституції України).

Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина (абзац третій підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 11 грудня 2007 року № 11-рп/2007).

Конституційний принцип забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом, гарантує право звернення до суду зі скаргою в апеляційному чи в касаційному порядку, яке має бути забезпечене, за винятком встановленої законом заборони на таке оскарження.

Верховний Суд України в постанові від 3 березня 2016 року № 5-347кс15 зазначив, що Конституція України, яка має найвищу юридичну силу, гарантує реалізацію права на оскарження у більш широкому розумінні, ніж у главі 31 КПК України, кореспондується із положеннями статті 24 КПК України й розширює коло учасників судового процесу, яким забезпечується конституційне право на оскарження судових рішень.

Відсутність у вичерпному переліку суб’єктів оскарження, передбаченому статтею 394 КПК України, інших осіб, які мають право на оскарження судового рішення, за умови, що судове рішення стосується їхніх прав, свобод та інтересів, не є перешкодою в доступі до правосуддя та звернення до суду вищої інстанції, що передбачено частиною другою статті 24 цього Кодексу.

Відповідно до цієї норми КПК України кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому цим Кодексом. Також гарантується право на перегляд вироку, ухвали суду, що стосується прав, свобод чи інтересів особи, судом вищого рівня в порядку, передбаченому цим Кодексом, незалежно від того, чи брала така особа участь у судовому розгляді.

Згідно із частиною шостою статті 9 КПК України у випадках, коли положення цього Кодексу не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади кримінального провадження, визначені частиною першою статті 7 цього Кодексу.

Статтею 7 КПК України передбачені загальні засади кримінального провадження, до яких належать, зокрема, верховенство права, законність, рівність перед законом і судом, презумпція невинуватості та забезпечення доведеності вини, забезпечення права на захист, змагальність сторін та свобода в поданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності.

Аналіз вказаних позицій Конституційного Суду України, Верховного Суду України та наведених положень процесуального законодавства дає підстави для висновку, що в разі оскарження рішення особою, яка не наділена процесуальним статусом, що за правилами статті 394 КПК України надає їй право на оскарження вироку на підставі угоди, за умови, що це судове рішення стосується її прав, свобод та інтересів, відповідна обставина не є перешкодою в доступі до правосуддя і для звернення до суду апеляційної чи касаційної інстанції.

Із вироку Дніпровського районного суду міста Києва від 14 квітня 2020 року вбачається, що хоча ТОВ «Компанія з управління активами «Будівельні проекти» не наділена процесуальним статусом, який за правилами статті 394 КПК України надає їй право на оскарження вироку, ухваленого судовим рішенням, на яке нею подано апеляційну скаргу, суд першої інстанції вирішив питання щодо її майна, а саме застосував спеціальну конфіскацію та передав у власність держави майно та корпоративні права.

Тому дії судді Київського апеляційного суду Свінціцької О.П. щодо повернення апеляційної скарги юридичної особи, яка не брала участі у справі, на вирок суду, яким вирішено питання щодо її майнових прав, не відповідають вимогам статей 2, 7, 9, 24 КПК України.

Разом з тим, постановлена суддею Київського апеляційного суду Свінціцькою О.П. ухвала скасована Верховним Судом, який виправив допущену нею помилку та поновив право ТОВ «Компанія з управління активами «Будівельні проекти» на доступ до правосуддя.

Згідно із частиною другою статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» скасування або зміна судового рішення не має наслідком дисциплінарну відповідальність судді, який брав участь у його ухваленні, крім випадків, коли скасоване або змінене рішення ухвалено внаслідок умисного порушення норм права чи неналежного ставлення до службових обов’язків.

З огляду на встановлені під час дисциплінарного провадження обставини, враховуючи мотиви, викладені в ухвалі Київського апеляційного суду від 28 травня 2020 року про повернення апеляційної скарги представника ТОВ «Компанія з управління активами «Будівельні проекти», а також пояснення судді Свінціцької О.П., яка керувалася положеннями статті 394 КПК України щодо кола суб’єктів оскарження в апеляційному порядку вироку, ухваленого на підставі угоди, та допущення нею помилки у зв’язку із значним навантаженням, Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя вважає, що суддею допущені порушення не внаслідок умисного порушення норм права чи неналежного ставлення до службових обов’язків, а внаслідок помилкового тлумачення норм КПК України.

Враховуючи викладене, Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя не вбачає в діях судді Київського апеляційного суду Свінціцької О.П. складу дисциплінарного проступку, передбаченого підпунктом «а» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя зазначає, що згідно із частиною одинадцятою статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» дисциплінарне стягнення до судді застосовується не пізніше трьох років із дня вчинення проступку без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування судді у відпустці чи здійснення відповідного дисциплінарного провадження.

Отже, строк застосування дисциплінарного стягнення до суддів Дніпровського районного суду міста Києва Марченко М.В., Левко В.Б., Курила А.В., судді Київського апеляційного суду Свінціцької О.П. не закінчився.

Відповідно до частини другої статті 50 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», пункту 13.40 Регламенту Вищої ради правосуддя за результатами розгляду дисциплінарної справи Дисциплінарна палата ухвалює рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді або про відмову у притягненні до дисциплінарної відповідальності судді.

Згідно із частиною шостою статті 50 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», пунктом 13.42 Регламенту Вищої ради правосуддя, якщо Дисциплінарною палатою ухвалено рішення про відмову у притягненні судді до дисциплінарної відповідальності, дисциплінарне провадження припиняється.

На підставі викладеного, керуючись статтями 49, 50 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», статтями 106, 108, 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя

вирішила:

відмовити у притягненні суддів Дніпровського районного суду міста Києва Марченко Мирослави В’ячеславівни, Левко Віри Богданівни, Курила Андрія Віталійовича, судді Київського апеляційного суду Свінціцької Олени Петрівни до дисциплінарної відповідальності та припинити дисциплінарне провадження.

Рішення Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя може бути оскаржене до Вищої ради правосуддя в порядку і строки, встановлені статтею 51 Закону України «Про Вищу раду правосуддя».

Головуючий на засіданні

Першої Дисциплінарної палати

Вищої ради правосуддя

Члени Першої Дисциплінарної

Палати Вищої ради правосуддя

Член Третьої Дисциплінарної

палати Вищої ради правосуддя