Акт ВРП

Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя у складі головуючого – Саліхова В.В., членів Бурлакова С.Ю., Ковбій О.В., Мельника О.П., розглянувши висновок доповідача – члена Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Маселка Р.А. за результатами попередньої перевірки дисциплінарної скарги Варфоломєєвої Клавдії Андріївни стосовно судді Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області Братків Ірини Ігорівни,

встановила:

до Вищої ради правосуддя 27 березня 2024 року (вх. № В-1888/0/7-24) надійшла дисциплінарна скарга Варфоломєєвої К.А. на дії судді Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області Братків І.І. під час здійснення правосуддя у справі № 495/1443/24 (провадження № 2-о/495/112/2024) за заявою ОСОБА1, заінтересована особа ОСОБА2, про встановлення факту, що має юридичне значення.

Стислий зміст обставин, викладених у дисциплінарній скарзі

Скаржниця зазначає, що 22 лютого 2024 року суддя Братків І.І. постановила ухвалу про відмову у відкритті провадження у справі за заявою ОСОБА1, заінтересована особа ОСОБА2, про встановлення факту, що має юридичне значення. На думку скаржниці, вказана ухвала постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права, при цьому суд неповно з’ясував усі фактичні обставини справи, не дослідив та не надав належної оцінки наявним в матеріалах справи доказам, не сприяв повному, об’єктивному і неупередженому її розгляду.

Враховуючи наведене, скаржниця просить притягнути суддю Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області Братків І.І. до дисциплінарної відповідальності з підстав, передбачених підпунктом «а» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а саме: умисне або внаслідок недбалості: незаконна відмова в доступі до правосуддя (у тому числі незаконна відмова в розгляді по суті позовної заяви, апеляційної, касаційної скарги тощо) або інше істотне порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя, що унеможливило реалізацію учасниками судового процесу наданих їм процесуальних прав та виконання процесуальних обов’язків або призвело до порушення правил щодо юрисдикції або складу суду.

Процедура розгляду дисциплінарної скарги

Законами України від 9 серпня 2023 року № 3304-ІХ «Про внесення змін до деяких законів України щодо негайного відновлення розгляду справ стосовно дисциплінарної відповідальності суддів» (набрав чинності 17 вересня 2023 року) та від 6 вересня 2023 року № 3378-ІХ «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законів України щодо зміни статусу та порядку формування служби дисциплінарних інспекторів Вищої ради правосуддя» (набрав чинності 19 жовтня 2023 року) внесено зміни до глави 4 «Дисциплінарне провадження» розділу II «Особлива частина» Закону України «Про Вищу раду правосуддя» у частині строків та порядку здійснення дисциплінарного провадження.

Розділ III «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Вищу раду правосуддя» доповнено пунктом 23⁷, яким установлено, що тимчасово, до дня початку роботи служби дисциплінарних інспекторів Вищої ради правосуддя, повноваження дисциплінарного інспектора здійснює член Дисциплінарної палати (доповідач), визначений автоматизованою системою розподілу справ.

На підставі протоколу автоматизованого розподілу справи між членами Вищої ради правосуддя від 27 березня 2024 року вказану скаргу передано члену Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Маселку Р.А. для проведення попередньої перевірки.

Членом Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Маселком Р.А. проведено попередню перевірку дисциплінарної скарги, за результатами якої складено висновок від 19 вересня 2024 року з пропозицією відмовити у відкритті дисциплінарної справи стосовно судді Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області Братків І.І., оскільки доводи скарги зводяться до незгоди з судовим рішенням (пункт 4 частини першої статті 45 Закону України «Про Вищу раду правосуддя»).

Обставини, встановлені за результатами розгляду висновку доповідача та доданих до нього матеріалів

Розглянувши висновок доповідача – члена Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Маселка Р.А. та додані до нього матеріали, Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя встановила таке.

Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 22 лютого 2024 року (суддя Братків І.І.) відмовлено у відкритті провадження у справі за заявою ОСОБА1, заінтересована особа ОСОБА2, про встановлення факту, що має юридичне значення.

Відмовляючи у відкритті провадження, суд першої інстанції виходив із того, що в постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18 (провадження № 14-567цс18) зазначено, що в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов. А саме, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов’язується з наступним вирішенням спору про право. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб’єктивних прав громадян. Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом через його втрату, знищення архівів тощо. Тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів.

Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов: 1) факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з’ясувати мету встановлення; 2) встановлення факту не пов’язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов’язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз’яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах; 3) заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред’явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо); 4) чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.

Заявниця ОСОБА1, звертаючись до суду із заявою про встановлення факту постійного догляду ОСОБА2 за матір’ю – ОСОБА1, посилалась на те, що ОСОБА2 є єдиною особою, який здійснює постійний догляд за нею – особою, яка потребує постійного стороннього догляду.

Відповідно до постанови Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» у порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов’язується з наступним вирішенням спору про право. Суди при вирішенні питання про підвідомчість справи мають право враховувати норми законодавчих актів, якими передбачено несудовий порядок встановлення певних фактів або визначено факти, які в даних правовідносинах можуть підтверджуватися рішенням суду.

Порядок вирішення питання можливості оформлення постійного догляду за особами похилого віку, у тому числі і за особами, що потребують постійного стороннього догляду, визначено Законом України «Про соціальні послуги», Порядком підготовки та перепідготовки фізичних осіб, які надають соціальні послуги з догляду без здійснення підприємницької діяльності, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 1 червня 2020 року № 430, Порядком подання та оформлення документів, призначення і виплати компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги з догляду без здійснення підприємницької діяльності на професійній основі, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 6 жовтня 2021 року № 1040. Вказані нормативно-правові акти визначають порядок отримання статусу фізичної особи, яка надає соціальні послуги з догляду, внесення відомостей про таких осіб до Реєстру надавачів та отримувачів соціальних послуг, порядок отримання витягу з такого Реєстру.

Факт постійного надання соціальних послуг (догляду) інвалідам та хворим, які не здатні до самообслуговування і потребують постійної сторонньої допомоги, може бути встановлений структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій, виконавчими органами сільських, селищних, міських рад за місцем проживання/перебування осіб, яким надаються соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі із дотриманням Порядку подання та оформлення документів, призначення і виплати компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 вересня 2020 року № 859.

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 1 Закону України «Про соціальні послуги» надавачами соціальних послуг, зокрема, є фізичні особи, які включені до розділу «Надавачі соціальних послуг» Реєстру надавачів та отримувачів соціальних послуг.

Пунктом 3 частини шостої статті 13 цього Закону для фізичних осіб, які надають соціальні послуги з догляду відповідно до Закону України «Про соціальні послуги», передбачена можливість надання соціальних послуг з догляду на непрофесійній основі без проходження навчання та дотримання державних стандартів соціальних послуг отримувачем соціальних послуг з числа членів своєї сім’ї, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права і обов’язки та є громадянами похилого віку з когнітивними порушеннями, проте для отримання відповідного статусу, надавач та отримувач соціальних послуг повинні бути включені до Реєстру надавачів та отримувачів соціальних послуг, незалежно від того, претендує надавач соціальної послуги на отримання компенсації від держави чи ні.

Відповідно до частини шостої статті 15 Закону України «Про соціальні послуги» формування Реєстру здійснюється шляхом внесення до нього відповідної інформації уповноваженими органами системи надання соціальних послуг.

Порядок формування, ведення та доступу до Реєстру надавачів та отримувачів соціальних послуг затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 2021 року № 99.

Постановою Кабінету Міністрів України від 6 жовтня 2021 року № 1040 затверджено Порядок подання та оформлення документів, призначення і виплати компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги з догляду без здійснення підприємницької діяльності на професійній основі.

Таким чином, порядок встановлення факту здійснення догляду за особою, яка потребує постійного догляду, визначений відповідним законодавством та законом визначено позасудовий порядок встановлення факту здійснення постійного догляду за особою похилого віку, про встановлення якого просить заявник, у зв’язку з чим такий факт не може встановлюватися в судовому порядку в окремому провадженні.

Відповідно до постанови Верховного Суду від 30 січня 2020 року у справі № 287/167/18-ц, вирішуючи питання про прийняття заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, суддя, зокрема, зобов’язаний з’ясувати питання про підсудність та юрисдикційність, тобто суддя повинен перевірити, чи може взагалі ця заява розглядатися в судовому порядку і чи не віднесено її розгляд до повноважень іншого органу. Якщо за законом заява не підлягає судовому розгляду, суддя мотивованою ухвалою відмовляє у відкритті провадження, а коли справу вже відкрито, – закриває провадження у ній.

Велика Палата Верховного Суду у постановах від 22 березня 2018 року у справі № 800/559/17, від 3 квітня 2018 року у справі № 9901/152/18 та від 30 травня 2018 року у справі № 9901/497/18 зазначила, що поняття «спір, який не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства» слід тлумачити в більш широкому значенні, тобто як поняття, що стосується тих спорів, які не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, так і тих, які взагалі не підлягають судовому розгляду.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 186 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

З огляду на наведене, враховуючи, що вказана справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, суд першої інстанції дійшов висновку про відмову у відкритті провадження у цій цивільній справі на підставі пункту 1 частини першої статті 186 ЦПК України.

Постановою Одеського апеляційного суду від 10 вересня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА1 залишено без задоволення, а ухвалу Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 22 лютого 2024 року про відмову у відкритті провадження – без змін.

Одеський апеляційний суд дійшов висновку, що, постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції обґрунтовано вказав, що порядок встановлення факту здійснення догляду за особою, яка потребує постійного догляду, що фактично ставила перед судом заявниця ОСОБА1, визначений відповідним законодавством, а тому для цього передбачено позасудовий порядок встановлення факту здійснення постійного догляду за особою похилого віку, а не судовий порядок в окремому провадженні.

Одеський апеляційний суд зауважив, що, звертаючись до суду з цією заявою, заявниця ОСОБА1 не залучила до участі у справі належну заінтересовану особу, вказавши такою особою свого сина – ОСОБА2, саме стосовно якого і ставилось питання про встановлення того факту, що він здійснює постійний сторонній догляд на безоплатній основі за нею – своєю матір’ю – заявницею ОСОБА1.

Згідно з частинами першою, п’ятою, шостою статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Одеський апеляційний суд зазначив, що особа, яка подала апеляційну скаргу, не надала суду достатніх, належних і допустимих доказів існування обставин, на які вона посилається як на підставу своєї заяви, заперечень проти оскаржуваної ухвали суду та доводів апеляційної скарги.

Одеський апеляційний суд дійшов висновку про законність і обґрунтованість оскаржуваної ухвали суду першої інстанції, що доводи апеляційної скарги її не спростовують, ухвалу прийнято відповідно до вимог матеріального і процесуального права.

Стислий зміст пояснень судді Братків І.І.

У письмових поясненнях, наданих на пропозицію члена Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Маселка Р.А., суддя Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області Братків І.І. зазначила, що 21 лютого 2024 року до Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області надійшла заява ОСОБА1, відповідно до якої заявник просила встановити факт, що має юридичне значення, а саме, що ОСОБА2, ____ року народження, здійснює постійний сторонній догляд на безоплатній основі за своєю матір’ю – ОСОБА1, ____ року народження, яка відповідно до довідки лікувально-консультативної комісії за станом здоров’я потребує постійного стороннього догляду за відсутністю інших осіб, які здійснюють таке утримання.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21 лютого 2024 року справі присвоєно № 495/1443/24 (провадження № 2-о/495/112/2024) та передано до провадження судді Братків І.І.

Суддя Братків І.І. вказала, що Верховний Суд у постанові від 16 листопада 2023 у справі № 686/15358/23 (провадження № 61-13105св23) при перегляді судових рішень судів нижчих інстанцій за результатами розгляду заяви про встановлення піклування та призначення піклувальника, сформував такий правовий висновок: в Цивільному кодексі України (далі – ЦК України) законодавець визначив коло суб’єктів, для яких може бути призначено піклувальника: неповнолітня особа, якщо вона позбавлена батьківського піклування; фізична особа обмежена в цивільній дієздатності; в ЦК України законодавець не допускає призначення піклувальника для повнолітньої дієздатної особи, яка за станом здоров’я не може самостійно захищати свої права і виконувати свої обов’язки, як в судовому, так і в позасудовому порядку. Для таких випадків, законодавець закріпив право такої особи на помічника (стаття 78 ЦК України); законодавець як у статті 60 ЦК України, так і в інших нормах ЦК України, не передбачає допустимості на рівні підзаконного акта визначати інших суб’єктів, для яких може бути призначено піклувальника; з урахуванням того, що функціональним призначенням права процесуального є «обслуговування» права матеріального, то законодавець на рівні процесуального кодексу передбачив випадок, за якого цивільний суд в порядку окремого провадження може призначити піклувальника: при обмеженні цивільної дієздатності фізичної особи (глава 2 розділу IV ЦПК України). Інших випадків, за яких цивільний суд може призначити піклувальника для фізичної особи в порядку окремого провадження, ЦПК України не містить. Тому фраза «заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства», означає й те, що заява про встановлення піклування та призначення піклувальника для повнолітньої дієздатної особи, яка за станом здоров’я не може самостійно захищати свої права і виконувати свої обов’язки, не підлягає розгляду в порядку окремого провадження.

Суддя Братків І.І. пояснила, що, вивчивши подану заяву та долучені до неї матеріали, керуючись пунктом 1 частини першої статті 186 ЦПК України, беручи до уваги вищезазначену правову позицію, а також правову позицію, сформовану у постанові Верховного Суду від 30 січня 2020 року у справі № 287/167/18-ц, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 березня 2018 року у справі № 800/559/17, від 3 квітня 2018 року у справі № 9901/152/18, від 30 травня 2018 року у справі № 9901/497/18, дійшла висновку про відмову у відкритті провадження, про що постановила ухвалу від 22 лютого 2024 року.

Суддя Братків І.І. зауважила, що, звертаючись із цією скаргою, скаржниця зазначила, що такі дії судді призвели до незаконної відмови в доступі до правосуддя, що порушує її право на справедливий суд.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини право доступу до суду є невід’ємною складовою права на суд, гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. The United Kingdom) від 21 лютого 1975 року, заява № 4451/70).

Разом із тим, «право на суд» не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за його природою потребує регулювання з боку держави. Гарантуючи сторонам право доступу до суду для визначення їхніх «цивільних прав та обов’язків», пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод залишає державі вільний вибір засобів, що використовуватимуться для досягнення цієї мети (рішення у справі «Креуз проти Польщі» (Kreuz v. Poland) від 16 червня 2001 року, заява № 28249/95, §53).

Таким чином, щодо такого твердження скаржниці суддя Братків І.І. вважала за необхідне зазначити, що ухвала про відмову у відкритті провадження постановлялась відповідно до чинного законодавства, актуальної практики Верховного Суду та Європейського суду з прав людини. Жодного порушення, ні умисного, ні з необережності, вона не допустила.

Висновки за результатами розгляду висновку доповідача та доданих до нього матеріалів

Вирішуючи питання про відкриття або відмову у відкритті дисциплінарної справи стосовно судді Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області Братків І.І., Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя виходить із такого.

Підстави дисциплінарної відповідальності судді визначені статтею 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Відповідно до частини першої статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. При здійсненні правосуддя судді незалежні і підкоряються лише закону (частина перша статті 129 Конституції України). Виключно законами України визначаються судоустрій і судочинство. Порядок здійснення правосуддя регламентується відповідним процесуальним законодавством України. Процесуальні акти і дії суддів, які стосуються вирішення питань підвідомчості судам спорів, порушення і відкриття справ, підготовки їх до розгляду, судовий розгляд справ у першій інстанції, в касаційному і наглядовому порядку та прийняття у них судових рішень належать до сфери правосуддя і можуть бути оскаржені лише в судовому порядку відповідно до процесуального законодавства України. Позасудовий порядок оскарження актів і дій суддів, які стосуються здійснення правосуддя, неможливий (рішення Конституційного Суду України від 23 травня 2001 року № 6-рп/2001).

Дисциплінарні палати Вищої ради правосуддя, які здійснюють дисциплінарні провадження щодо суддів, не наділені законом повноваженнями встановлювати або оцінювати обставини справи, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, а також перевіряти законність та обґрунтованість судових рішень. Виключне право перевірки законності та обґрунтованості судових рішень має відповідний суд згідно з процесуальним законодавством. Рішення суддів не можуть підлягати будь-якому перегляду поза межами апеляційних чи касаційних процедур. Дисциплінарна відповідальність суддів не повинна поширюватися на зміст їх рішень.

У Висновках № 3 (2002) та № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи зазначено, що є неприйнятною можливість притягнення судді до відповідальності за здійснення своїх обов’язків, крім випадку умисного правопорушення при здійсненні судових функцій. Консультативна рада європейських суддів наголошує, що зміст конкретних судових рішень контролюється головним чином за допомогою процедур апеляції або перегляду рішень у національних судах та за допомогою права на звернення до Європейського суду з прав людини.

Тлумачення закону, оцінювання фактів та доказів, які здійснюють судді для вирішення справи, не повинні бути приводом для цивільної або дисциплінарної відповідальності, за винятком випадків злочинного наміру або грубої недбалості (пункт 66 Рекомендацій CM/Rec (2010) 12 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов’язки).

У пункті 22 Декларації щодо принципів незалежності судової влади, прийнятої Конференцією голів верховних судів країн Центральної та Східної Європи 14 жовтня 2015 року, вказано, що жоден суддя не повинен притягатися до дисциплінарної відповідальності чи звільнятися за винесені ним судові рішення, окрім як у разі грубої недбалості чи навмисного порушення закону.

Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя встановила, що ухвала Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 22 лютого 2024 року у справі № 495/1443/24 (провадження № 2-о/495/112/2024) є обґрунтованою та вмотивованою. Суд обґрунтував свою позицію та надав відповідь на ключові доводи заявника з посиланням на чинне законодавство та практику його застосування, зокрема практику Верховного Суду. Зі змісту дисциплінарної скарги вбачається, що скаржниця не погоджується з позицією суду, однак це не може бути підставою для переоцінки дисциплінарним органом обставин справи та висновків суду.

Крім того, ОСОБА1 скористалася своїм правом на апеляційне оскарження ухвали Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 22 лютого 2024 року у справі № 495/1443/24 (провадження № 2-о/495/112/2024), яку за результатами апеляційного перегляду залишено без змін.

Таким чином, правову оцінку діям судді Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області Братків І.І. під час розгляду справи № 495/1443/24 (провадження № 2-о/495/112/2024) та постановлення ухвали від 22 лютого 2024 року надано апеляційним судом.

Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя також не встановила обставин, які б свідчили про сваволю або порушення суддею внаслідок умислу чи грубої недбалості.

Отже, наведені у скарзі Варфоломєєвої К.А. обставини і доводи свідчать про фактичну незгоду з ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 22 лютого 2024 року у справі № 495/1443/24 (провадження № 2-о/495/112/2024) при відсутності фактів, які б свідчили про дисциплінарні порушення з боку судді.

З огляду на викладене, незгода із судовим рішенням при відсутності фактів протиправної поведінки судді не тягне за собою дисциплінарної відповідальності судді, який брав участь в його ухваленні.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 45 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» у відкритті дисциплінарної справи має бути відмовлено, якщо суть скарги зводиться лише до незгоди із судовим рішенням.

Враховуючи наведене, керуючись статтею 45 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя

ухвалила:

відмовити у відкритті дисциплінарної справи за скаргою Варфоломєєвої Клавдії Андріївни стосовно судді Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області Братків Ірини Ігорівни.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий на засіданні

Другої Дисциплінарної

палати Вищої ради правосуддя

Члени Другої Дисциплінарної

палати Вищої ради правосуддя