Акт ВРП

Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя у складі головуючого – Маселка Р.А., членів Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Бурлакова С.Ю., Ковбій О.В., Мельника О.П., розглянувши висновок дисциплінарного інспектора Вищої ради правосуддя – доповідача Пилипенка С.М. за результатами попередньої перевірки дисциплінарної скарги Берези Марти Володимирівни на дії судді Шевченківського районного суду м. Полтави Тімошенко Наталії Володимирівни,

 

встановила:

 

І. Стислий зміст дисциплінарної скарги

1. 21 березня 2025 року до Вищої ради правосуддя надійшла дисциплінарна скарга (вхідний № Б-52/6/7-25) Берези Марти Володимирівни (далі – скаржник, Береза М.В.) на дії судді Октябрського районного суду м. Полтави (нині – Шевченківський районний суд м. Полтави) Тімошенко Наталії Володимирівни (далі – суддя, Тімошенко Н.В.) під час здійснення правосуддя у справах № 554/1901/22, № 554/4100/22, № 554/7255/22.

2. У дисциплінарній скарзі Береза М.В. повідомляє про виявлення правоохоронними органами схеми ухилення осіб від мобілізації та виїзду за кордон шляхом ухвалення суддями рішень, які фіктивно визначали місце проживання неповнолітніх дітей з батьком. У 2022 році кількість відповідних звернень до суду суттєво збільшилася.

У Єдиному державному реєстрі судових рішень (далі – ЄДРСР) скаржник виявила щонайменше три рішення судді Тімошенко Н.В., з яких можна виснувати про випадки фіктивного визначення місця проживання дитини з батьком, зокрема у справах № 554/1901/22, № 554/4100/22, № 554/7255/22.

Скаржник стверджує про штучний характер рішень у цих справах, про що свідчать такі факти:

2.1. Справи розглядались у надзвичайно стислі строки. Середній строк розгляду наведених справ становить 5 календарних днів. Суддя Тімошенко Н.В. не наводить мотивації, чим викликана така пріоритетність розгляду справ та швидке ухвалення рішення по них, чим істотно такі справи відрізняються від попередніх розглянутих нею справ відповідної категорії.

Суддя Тімошенко Н.В. до повномасштабного вторгнення аналогічну категорію справ розглядала значно довше, а справи надходили до суду рідше.

Відповідно до Інтерактивної карти навантаження РСУ у 2022 році Октябрський районний суд м. Полтави займав 1 місце з навантаження серед судів Полтавської області.

Відтак, розгляд справ в надзвичайно стислі строки свідчить про відсутність наміру у судді реально досліджувати обставини справи та ухвалювати правомірні рішення з урахуванням інтересів усіх сторін справи.

2.2. Суддя задовольняла позови без перевірки фактичних обставин справи, на які посилалися позивачі. У скарзі зазначається, що суддя ухвалювала рішення лише на підставі заяви відповідачів про визнання позову (яка надходила невдовзі після відкриття провадження у справі), без перевірки фактичних обставин справи, на які посилалися позивачі, і дотримання інтересів дитини. На думку скаржника, не тільки визнання матерями позову свідчить про те, що суддя задовольняла позов без перевірки фактичних обставин справи, а й те, що суддя навіть не надавала їм можливості надати свою позицію щодо справ, оскільки призначала судові засідання через декілька днів після відкриття провадження у справі.

На порушення процесуальних вимог суддя при розгляді справ не надала оцінки спроможності/неспроможності кожного з батьків піклуватися про дитину особисто; не встановила рівень емоційних стосунків між дитиною і кожним з батьків; не з’ясувала бажання дитини, місце її проживання, навчання тощо.

Таким чином, суддя ухвалила рішення без будь-якої реальної оцінки дотримання інтересів дитини, а лиш з «дотриманням прав» позивача, який прагнув легітимізувати факт самостійного виховання дитини для ймовірного уникнення мобілізації.

2.3. Розгляд справ відбувався без участі учасників справи. Розгляд справ (окрім справи № 554/4100/22) відбувався без жодного учасника – позивача, відповідача, дитини, органу опіки та піклування. Суддя розглянула зазначені справи в одне засідання без участі позивача і відповідача, а тим паче без участі дитини.

2.4. Суддя не залучала до розгляду справ орган опіки та піклування. В усіх справах орган опіки та піклування не залучався до розгляду як третя особа, хоча його участь є обовʼязковою в цій категорії справ відповідно до закону.

У всіх вказаних справах суддя не надала пояснень, чому залучення органу опіки не є потрібним і чому вона не виконала вимоги законодавства щодо обов’язку залучити такий орган. Тільки у справі № 554/7255/22 фігурує акт обстеження матеріально-побутових умов сім’ї Управління праці та соціального захисту населення адміністрації Київського району Харківської міської ради (дату документу в судовому рішенні не вказано).

Розгляд релевантних справ без залучення органів опіки та піклування є не лише грубим порушенням закону, але й нехтуванням принципу забезпечення найкращих інтересів дитини та серйозним фактором ризику.

2.5. Суддя ухвалювала рішення без зʼясування думки дитини. У справах № 554/4100/22 та № 554/7255/22 суддя не зʼясувала думку дітей. У цих рішеннях відсутня згадка про зʼясування думки дитини як органом опіки та піклування, так і судом, який не запрошував дитину, щоб опитати самостійно та зʼясувати думку в рамках судового провадження.

Ухвалення судових рішень щодо дитини, яка є достатньо зрілою, без з’ясування її думки є серйозним порушенням прав дитини.

3. На переконання скаржника, рішення у цих справах мають ознаки штучного замовного характеру, спрямованого на створення умов для ймовірного ухилення військовозобов’язаних чоловіків-позивачів від мобілізації.

Скаржник звертає увагу, що наведене може означати про використання Тімошенко Н.В. свого посадового становища в особистих інтересах чи в інтересах інших осіб з проявами упередженості, підкупності та фаворитизму. Такі дії судді порушують етичні стандарти поведінки судді. Тому, скаржник вважає, що суддя Тімошенко Н.В. допустила грубе порушення закону, яке мало негативні наслідки для авторитету правосуддя.

4. Скаржник вважає, що у діях судді Тімошенко Н.В. наявні ознаки дисциплінарних проступків, передбачених:

1) підпунктом «а» пункту 1 частини 1 статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (умисне або внаслідок недбалості незаконна відмова в доступі до правосуддя (у тому числі незаконну відмову в розгляді по суті позовної заяви, апеляційної, касаційної скарги тощо) або інше істотне порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя, що унеможливило реалізацію учасниками судового процесу наданих їм процесуальних прав та виконання процесуальних обов’язків або призвело до порушення правил щодо юрисдикції або складу суду);

2) пунктом 3 частини 1 статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (допущення суддею поведінки, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя, зокрема в питаннях моралі, чесності, непідкупності, відповідності способу життя судді його статусу, дотримання інших норм суддівської етики та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду, прояв неповаги до інших суддів, адвокатів, експертів, свідків чи інших учасників судового процесу);

3) пунктом 4 частини 1 статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (умисне або внаслідок грубої недбалості допущення суддею, який брав участь в ухваленні судового рішення, порушення прав людини і основоположних свобод або інше грубе порушення закону, що призвело до істотних негативних наслідків).

5. У зв’язку з викладеним, скаржник просить притягнути суддю Тімошенко Н.В. до дисциплінарної відповідальності.

 

ІІ. Стислий зміст пояснень судді

Пояснення судді Тімошенко Н.В.

1. 7 квітня 2025 року через підсистему «Електронний суд» надійшли пояснення судді Тімошенко Н.В.

Суддя пояснила, що у її провадженні перебували справи № 554/1901/22, № 554/4100/22, № 554/7255/22, у яких було ухвалено рішення про задоволення позовних вимог, які учасниками справи не оскаржувалися, а тому вони набрали законної сили.

2. У справі № 554/7255/22 відкрито спрощене позовне провадження та призначено судовий розгляд на 5 серпня 2022 року з викликом сторін.

Ухвала суду від 3 серпня 2022 року про відкриття провадження у цій справі отримана позивачем разом із повісткою.

Копія ухвали суду від 3 серпня 2022 року направлена відповідачу електронною поштою.

4 серпня 2022 року секретарем судових засідань сформовані у електронному вигляді та відправлені SMS-повідомлення про виклик в судове засідання як позивачу, його представнику, так і відповідачу, що підтверджується відповідними довідками про доставку повідомлення у додаток «Viber» відповідно до вимог Порядку надсилання учасникам судового процесу текстів судових повісток у вигляді SMS-повідомлень, затвердженого наказом Державної судової адміністрації України від 1 червня 2013 року № 73.

Крім того, 4 серпня 2022 року відповідачу направлено на її електронну скриньку ІНФОРМАЦІЯ1 електронний лист та повістку.

5 серпня 2022 року відповідач надала до суду через електронну пошту відзив на позовну заяву, відповідно до якого не заперечувала проти позовних вимог. Відповідач вважала, що в інтересах дітей їм необхідно проживати в Україні разом з батьком, а вона не бажає жодним чином перешкоджати якнайшвидшому поновленню спілкування дітей із батьком.

Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 5 серпня 2022 року позовні вимоги задоволені негайно, відповідно до вимог статті 162 Сімейного кодексу України (далі – СК України).

3. Ухвалою Октябрського районного суду м. Полтави від 6 червня 2022 року відкрито провадження у справі № 554/4100/22, вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження.

8 червня 2022 року сторони не з’явилися у судове засідання, розгляд у якому відкладено на 9 червня 2022 року.

9 червня 2022 року з’явилися учасники справи та в судовому засіданні позивач та його представник підтримали позовну заяву, відповідач не заперечувала проти задоволення позовних вимог.

Судом заслухані в судовому засіданні пояснення позивача, його представника, відповідача, врахована думка неповнолітньої дитини, яка прохала в судовому засіданні визначити місце проживання з батьком, прийнято рішення про задоволення позовних вимог.

Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 8 червня 2022 року в справі № 554/4100/22 набрало законної сили, в апеляційному порядку не оскаржувалося.

4. Ухвалою Октябрського районного суду м. Полтави від 15 березня 2022 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження за позовною заявою ОСОБА1 до ОСОБА2 про визначення місця проживання дитини.

У судове засідання 18 березня 2022 року учасники справи не з’явилися, надали заяву про розгляд справи за їх відсутності.

Під час ухвалення рішення врахована думка неповнолітньої дитини, яка була залишена матір’ю на батька після повномасштабного вторгнення в 2022 році.

Рішенням суду від 18 березня 2022 року позовна заява задоволена.

5. Суддя вважає, що ухвалення рішення у справі не може ставитися у залежність від наявності чи відсутності висновку органу опіки та піклування.

6. Зважаючи на велику кількість клопотань слідчих органів досудового розслідування, підозрюваних, захисників, заявників, цивільних справ в провадженні судді різної категорії, у тому числі і за минулі роки, віддаленість осіб, які були учасниками справ, які перебували як на території України, так і за її межами, справи розглядалися по можливості оперативно з урахуванням всіх обставин та доказів, які були надані учасниками справ до суду.

Під час розгляду кожної справи судом враховано, що дитинство повинно знаходитись в одній площині поряд із такими фундаментальними правовими цінностями, як життя, здоров’я, свобода, безпека, справедливість.

Жодного обґрунтування протиправних дій судді Тімошенко Н.В., які б порушували права дітей або батьків під час розгляду цих справ, скаржником не наведено.

Крім того, суддя вважає, що ця категорія цивільних справ не передбачає витребування військових документів, перевірку осіб щодо придатності або не придатності до військової служби, так само і з’ясування відношення щодо перебування на військової службі.

7. Доводи, зазначені у скарзі зводяться лише до незгоди скаржника із ухваленими суддею Тімошенко Н.В. рішеннями, які не були оскаржені та набрали законної сили.

8. Аналогічні за змістом пояснення судді Тімошенко Н.В. надійшли на електронну пошту Вищої ради правосуддя 7 квітня 2025 року, які підписані кваліфікованим електронним підписом Місюри Н.С. Водночас пояснення не підписані кваліфікованим електронним підписом судді Тімошенко Н.В., а тому не можуть братися до уваги.

Пояснення представника судді Тімошенко Н.В. – Кравця Р.Ю.

1. 7 квітня 2025 року на електронну пошту Вищої ради правосуддя надійшли пояснення адвоката Кравця Р.Ю. (далі – представник судді, адвокат Кравець Р.Ю.), який надав ордер на надання правничої допомоги Тімошенко Н.В. (№ 1535899 від 27 березня 2025 року).

2. Представник судді стверджує, що скарга, яка сформована через підсистему «Електронний суд», не відповідає вимогам частини 2 статті 107 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», оскільки не містить конкретних відомостей про наявність у поведінці судді ознак дисциплінарного проступку, який відповідно до частини першої статті 106 Закону може бути підставою для дисциплінарної відповідальності судді, а також посилань на фактичні дані (свідчення, докази), що підтверджують зазначені скаржником відомості.

З огляду на викладене, за такою скаргою не може бути порушено дисциплінарну справу.

Крім того, представник судді зазначає, що скарга, яка подана через підсистему «Електронний суд» як додаток, не була сформована за допомогою підсистеми «Електронний суд», а долучена як додаток, що не відповідає вимогам пункту 26 Порядку про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи.

За таких обставин, представник судді вважає, що скарга є такою, що подана з порушенням порядку, визначеного законом, а тому не може бути підставою для порушення дисциплінарного провадження.

3. Адвокат Кравець Р.Ю. зазначає, що швидкий розгляд справи суддею не свідчить про наявність у її діях ознак дисциплінарного проступку, тому скарга в цій частині не містить конкретних відомостей про ознаки дисциплінарного проступку судді.

4. У скарзі відсутні посилання на фактичні дані, які б підтверджували той факт, що сторонам не було відомо про судові засідання та вони не мали можливості надати відзив.

Відповідачам було відомо і про наявність спору, і про судові засідання та ними було реалізовано право на подання процесуальних документів.

Посилання скаржника на середньостатистичні дані є лише її припущеннями, яке не може бути враховано як доказ.

5. Посилання скаржника на «узгодженість» дій батьків жодним чином не співвідносяться із правом людини звернутися до суду з позовом.

Водночас відповідачі мають право визнати позов, і суд не може вплинути на це право та обмежити його. Скаржниця не навела реальних фактів порушення прав та вимог закону, а її доводи ґрунтуються на припущеннях щодо інтересів дитини та ймовірності уникнення мобілізації.

Незгода скаржника із рішенням суду не може бути предметом дисциплінарного провадження.

6. На думку адвоката Кравця Р.Ю., посилання скаржника на статтю 13 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) є безпідставними, оскільки ця норма передбачає право, а не обов’язок судді. Крім того, зазначена норма реалізується виключно тоді, коли порушуються права дитини, а у наведених справах жодних прав дитини не було порушено.

Адвокат вважає, що скаржником не надано доказів про те, що позивачі у наведених справах були військовозобов’язаними, як і не зазначено чи мали вони відстрочку від призову.

7. Адвокат Кравець Р.Ю. зазначає, що висновок органу опіки та піклування не має для суду наперед встановленої сили, ухвалення рішення не може ставитися у залежність від наявності чи відсутності такого висновку.

8. Представник судді повідомляє, що жоден учасник справи не оскаржував рішення у наведених справах.

9. Адвокат Кравець Р.Ю. повідомляє, що у наведених справах була вислухана думка дитини та врахована судом, а міркування скарги зводяться до незгоди із способом врахування такої думки.

10. Таким чином, на думку адвоката, суть скарги зводиться лише до незгоди із судовими рішеннями.

11. На переконання представника судді, у скарзі не зазначено жодного факту порушення етичних норм суддею Тімошенко Н.В., а скаржник просить одні й ті ж самі дії кваліфікувати за різними видами проступків, що не відповідає вимогам статті 61 Конституції України. У цьому контексті адвокат посилається на постанову Великої Палати Верховного Суду від 13 червня 2024 року в справі № 990SCGC/2/24.

 

ІІІ. Процедура розгляду дисциплінарної скарги

На підставі протоколу автоматизованого розподілу справи між дисциплінарними інспекторами 21 березня 2025 року зазначену скаргу передано дисциплінарному інспектору Пилипенку С.М. для проведення попередньої перевірки.

Статтею 42 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» встановлено, що дисциплінарне провадження розпочинається після отримання Вищою радою правосуддя скарги щодо дисциплінарного проступку судді, з повідомленням про вчинення дисциплінарного проступку суддею (дисциплінарної скарги), поданої відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів», або за ініціативою Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя чи за зверненням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України у випадках, визначених законом.

Відповідно до пунктів 1, 4 частини 1 статті 43 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» дисциплінарний інспектор Вищої ради правосуддя, визначений автоматизованою системою розподілу справ для попередньої перевірки відповідної дисциплінарної скарги (дисциплінарний інспектор Вищої ради правосуддя – доповідач) вивчає дисциплінарну скаргу і перевіряє її відповідність вимогам закону; за відсутності підстав для залишення без розгляду та повернення дисциплінарної скарги - протягом тридцяти днів з дня отримання такої скарги готує матеріали з пропозицією про відкриття або про відмову у відкритті дисциплінарної справи.

До Вищої ради правосуддя 30 квітня 2025 року (вх. № 2173/0/24-25) надійшов висновок дисциплінарного інспектора Пилипенка С.М. від 29 квітня 2025 року за результатами попередньої перевірки дисциплінарної скарги Берези М.В. разом зі скаргою та матеріалами, що зібрані під час попередньої перевірки, з пропозицією відкрити дисциплінарну справу стосовно судді Октябрського районного суду м. Полтави (нині – Шевченківський районний суд м. Полтави) Тімошенко Н.В.

 

IV. Обставини, встановлені за результатами розгляду висновку дисциплінарного інспектора та долучених до нього матеріалів

Інформація щодо призначення Тімошенко Н.В. на посаду судді

Указом Президента України від 14 жовтня 2002 року Тімошенко Н.В. призначена на посаду судді Октябрського районного суду м. Полтави строком на п’ять років (https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/926/2002#Text).

Постановою Верховної Ради України від 22 травня 2008 року № 296-VI Тімошенко Н.В. обрана безстроково на посаду судді Октябрського районного суду м. Полтави (https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/296-17#Text).

Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» щодо зміни найменувань місцевих загальних судів» від 26 лютого 2025 року № 4273-ІХ пункт 3¹ розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» доповнено підпунктом 3 такого змісту: «3) змінити найменування місцевих загальних судів, перелік яких визначається додатком до цього Закону. Зміна найменування місцевого загального суду не призведе до його реорганізації чи ліквідації або утворення нового суду».

Згідно з наведеним переліком змінено найменування Октябрського районного суду м. Полтави на Шевченківський районний суд м. Полтави (https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4273-20#Text).

Інформація про рух справи № 554/1901/22

14 березня 2022 року до Октябрського районного суду м. Полтави надійшла позовна заява ОСОБА1 (далі – ОСОБА1) до ОСОБА2 (далі – ОСОБА2) про визначення місця проживання дитини ОСОБА3 (далі – ОСОБА3).

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу справи між суддями від 14 березня 2022 року справа розподілена для розгляду судді Тімошенко Н.В.

Ухвалою суду від 15 березня 2022 року відкрито провадження у справі, вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін. Призначено судове засідання на 18 березня 2022 року о 10 год 00 хв. Встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву протягом п’ятнадцяти календарних днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження.

15 березня 2022 року до суду надійшла заява ОСОБА2, у якій вона просила розглядати позов без її участі, а також визнавала позов повністю. До заяви додано заяву дитини – ОСОБА3, ____ року народження, у якій він висловив бажання проживати разом із своїм батьком – ОСОБА1, просив врахувати його думку.

18 березня 2022 року у судове засідання не з’явилися учасники справи, про що свідчить відповідна довідка.

Рішенням суду від 18 березня 2022 року позов задоволено повністю.

Визначено місце проживання неповнолітньої дитини ОСОБА3, ____ року народження, разом з батьком ОСОБА1, ____ року народження, за адресою: АДРЕСА1.

Копію рішення суду надіслано учасникам справи засобами поштового зв’язку, яку 1 квітня 2022 року одержано ОСОБА2 та ОСОБА1 за адресою: АДРЕСА1.

Рішення не оскаржувалося в апеляційному порядку та набрало законної сили 18 квітня 2022 року.

Інформація про рух справи № 554/4100/22

3 червня 2022 року до Октябрського районного суду м. Полтави надійшла позовна заява ОСОБА4 (далі- ОСОБА4) до ОСОБА5 (далі ОСОБА5) про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини ОСОБА6 (далі – ОСОБА6).

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу справи між суддями від 3 червня 2022 року справа розподілена для розгляду судді Тімошенко Н.В.

Ухвалою суду від 6 червня 2022 року відкрито провадження у справі, вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін. Призначено судове засідання на 8 червня 2022 року о 10 год 40 хв. Встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву протягом п’ятнадцяти календарних днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження.

Згідно з розписками, які містяться у матеріалах справи, 8 червня 2022 року позивач, його представник та відповідач одержали повістки про виклик до суду.

8 червня 2022 року у судове засідання не з’явилися учасники справи, про що свідчить відповідна довідка. Судове засідання відкладено на 9 червня 2022 року о 9 год 30 хв.

Згідно з розписками, які містяться у матеріалах справи, 9 червня 2022 року позивач та відповідач одержали повістки про виклик до суду.

9 червня 2022 року відбулося судове засідання за участю позивача ОСОБА4, його представника – ОСОБА7, відповідача ОСОБА5 та слухача ОСОБА6.

У судовому засіданні 9 червня 2022 року відповідач ОСОБА5 проти позову не заперечувала.

Також, було заслухано думку дитини ОСОБА6, який пояснив, що наразі проживає з батьком і хоче у подальшому проживати з ним.

Рішенням суду від 8 червня 2022 року позов задоволено повністю.

Шлюб, зареєстрований 14 лютого 2006 року Центральним відділом реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Полтавського міського управління юстиції, актовий запис № 120, між ОСОБА5 (дошлюбне прізвище – «ОСОБА5») та ОСОБА4 розірвано.

Визначено місце проживання неповнолітньої дитини ОСОБА6, ____ року народження, разом із батьком ОСОБА4, за адресою АДРЕСА2.

Рішення не оскаржувалося в апеляційному порядку та набрало законної сили 11 липня 2022 року.

Ухвалою суду від 4 квітня 2025 року виправлено за ініціативою суду описку допущену в рішенні Октябрського районного суду м. Полтави від 8 червня 2022 року по справі за позовом ОСОБА4 до ОСОБА5 про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини, зазначивши вірну дату винесення рішення – «09.06.2022 року».

Інформація про рух справи № 554/7255/22

3 серпня 2022 року до Октябрського районного суду м. Полтави надійшла позовна заява ОСОБА8 (далі – ОСОБА8) до ОСОБА9 (далі – ОСОБА9) про відібрання дітей та визначення місця їх проживання.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу справи між суддями від 3 серпня 2022 року справа розподілена для розгляду судді Тімошенко Н.В.

Ухвалою суду від 3 серпня 2022 року відкрито провадження у справі, вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін. Призначено судове засідання на 5 серпня 2022 року о 8 год 30 хв. Встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву протягом п’ятнадцяти календарних днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження.

4 серпня 2022 року секретарем судових засідань сформовані у електронному вигляді та відправлені SMS-повідомлення про виклик в судове засідання позивачу та його представнику, що підтверджується відповідними довідками про доставку повідомлення у додаток «Viber» відповідно до вимог Порядку надсилання учасникам судового процесу текстів судових повісток у вигляді SMS-повідомлень, затвердженого наказом Державної судової адміністрації України від 1 червня 2013 року № 73.

Крім того, 4 серпня 2022 року відповідачу направлено на її електронну скриньку ІНФОРМАЦІЯ1 повістку про виклик.

5 серпня 2022 року відповідач надала до суду через електронну пошту (не підписаний КЕП) відзив на позовну заяву, відповідно до якого не заперечувала проти позовних вимог. Відповідач вважала, що в інтересах дітей їм необхідно проживати в Україні разом з батьком, а вона не бажає жодним чином перешкоджати якнайшвидшому поновленню спілкування дітей із батьком.

Також, 5 серпня 2022 року на електронну пошту суду надійшла заява позивача про розгляд справи без його участі. Позовні вимоги підтримував та просив їх задовольнити.

5 серпня 2022 року у судове засідання не з’явилися учасники справи, про що свідчить відповідна довідка.

Рішенням суду від 5 серпня 2022 року позов задоволено повністю.

Відібрано у ОСОБА9 без позбавлення батьківських прав неповнолітніх дітей: ОСОБА10 (далі – ОСОБА10), ____ року народження (РНОКПП ____, паспорт громадянина України на виїзд за кордон __ ____) та ОСОБА11 (далі – ОСОБА11), ____ року народження (РНОКПП ____, паспорт громадянина України на виїзд за кордон __ ____) та передати їх батьку – ОСОБА8.

Визначено місце проживання неповнолітніх дітей ОСОБА10, ____ року народження (РНОКПП ____, паспорт громадянина України на виїзд за кордон __ ____) та ОСОБА11, ____ року народження (РНОКПП ____, паспорт громадянина України на виїзд за кордон __ ____) разом з батьком – ОСОБА8.

Допущено негайне виконання рішення суду в частині відібрання дітей і передання їх батьку ОСОБА8.

Рішення не оскаржувалося в апеляційному порядку та набрало законної сили 5 вересня 2022 року.

 

V. Висновки Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам, Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя виходить із такого.

1. Підпунктом «а» пункту 1 частини 1 статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що суддю може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності в порядку дисциплінарного провадження за умисне або внаслідок недбалості незаконна відмова в доступі до правосуддя (у тому числі незаконну відмову в розгляді по суті позовної заяви, апеляційної, касаційної скарги тощо) або інше істотне порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя, що унеможливило реалізацію учасниками судового процесу наданих їм процесуальних прав та виконання процесуальних обов’язків або призвело до порушення правил щодо юрисдикції або складу суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 лютого 2025 року в справі № 990SCGC/25/24 (провадження № 11-263сап24) зазначено, що норми підпункту «а» пункту 1 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII визначають три самостійних склади дисциплінарного проступку:

1) істотне порушення суддею норм процесуального права, наслідком якого є незаконна відмова в доступі до правосуддя;

2) істотне порушення суддею норм процесуального права, наслідком якого є унеможливлення реалізації учасниками судового процесу наданих їм процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків;

3) істотне порушення суддею норм процесуального права, наслідком якого є порушення правил щодо юрисдикції або складу суду.

Поняття «істотне порушення норм процесуального права» для кваліфікації дисциплінарного правопорушення є оціночним та не має формально визначених у законі ознак для його відмежування від інших (неістотних) порушень. Таке порушення повинне стосуватися тих вимог процесуального закону, які є вагомими для забезпечення правосуддя і які не викликають складності у їх застосуванні, тобто його синонімом є грубе порушення.

У постанові від 30 січня 2020 року Велика Палата Верховного Суду зазначила на необхідність встановлення наявності причинно-наслідкового зв’язку між порушенням норм процесуального права та наслідками діянь судді як необхідної умови кваліфікації дій судді за підпунктом «а»:

«… відповідно до наведеної вище норми підпункту «а» пункту 1 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII для кваліфікації проступку, за який суддю може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності в порядку дисциплінарного провадження, необхідно, щоб порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя унеможливило реалізацію учасниками судового процесу наданих їм процесуальних прав та виконання процесуальних обов’язків. Тобто передбачений законодавцем дисциплінарний проступок (підпункт «а» пункту 1 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII) має пряму вказівку на фактичне настання певного наслідку, який повинен бути встановленим при притягненні судді до дисциплінарної відповідальності (при застосуванні вказаної норми). Наслідки вчинення певних дій у кожному конкретному випадку мають бути встановлені і поставлені у вину суб’єктові дисциплінарного правопорушення, якщо між його діянням і наслідками існує причиновий зв’язок».

Отже, виходячи з формулювання норми підпункту «а», слід вважати істотними (для цілей встановлення наявності в діях судді складу передбаченого цим пунктом дисциплінарного проступку) порушення норм процесуального права, що призвели до наслідків у вигляді унеможливлення реалізації учасниками судового процесу наданих їм процесуальних прав та виконання процесуальних обов’язків, порушення правил щодо юрисдикції або складу суду.

2. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддю може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності в порядку дисциплінарного провадження допущення суддею поведінки, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя, зокрема в питаннях моралі, чесності, непідкупності, відповідності способу життя судді його статусу, дотримання інших норм суддівської етики та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду, прояв неповаги до інших суддів, адвокатів, експертів, свідків чи інших учасників судового процесу.

Згідно із частиною шостою статті 56 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддя повинен додержуватися присяги.

Згідно з пунктами 1, 2 частини сьомою статті 56 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддя зобов’язаний справедливо, безсторонньо та своєчасно розглядати і вирішувати судові справи відповідно до закону з дотриманням засад і правил судочинства; дотримуватися правил суддівської етики, у тому числі виявляти та підтримувати високі стандарти поведінки у будь-якій діяльності з метою укріплення суспільної довіри до суду, забезпечення впевненості суспільства в чесності та непідкупності суддів.

Статтею 58 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» питання етики суддів визначаються Кодексом суддівської етики, що затверджується з’їздом суддів України за пропозицією Ради суддів України.

Статтями 1, 2, 3, 14 Кодексу суддівської етики, затвердженого ХІ черговим з’їздом суддів України 22 лютого 2013 року (у редакції, що була чинною до 18 вересня 2024 року) визначено, що суддя повинен бути прикладом неухильного додержання вимог закону і принципу верховенства права, присяги судді, а також дотримання високих стандартів поведінки з метою зміцнення довіри громадян у чесність, незалежність, неупередженість та справедливість суду. Суддя має докладати всіх зусиль до того, щоб на думку розсудливої, законослухняної та поінформованої людини його поведінка була бездоганною.

Суддя має уникати будь-якого незаконного впливу на його діяльність, пов'язану зі здійсненням правосуддя, та бути незалежним від своїх колег у процесі прийняття рішень. Він не має прав використовувати своє посадове становище в особистих інтересах чи в інтересах інших осіб та не повинен дозволяти цього іншим.

Суддя повинен уникати позапроцесуальних взаємовідносин з одним із учасників процесу або його представником у справі за відсутності інших учасників процесу.

У пунктах 49, 50 Висновку № 3 Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо принципів та правил, які регулюють професійну поведінку суддів, зокрема питання етики, несумісної поведінки та безсторонності звертається увага на те, що судді у своїй діяльності повинні керуватися принципами професійної поведінки; завжди обирати такий підхід, який є безстороннім та виглядає таким ззовні, не допускаючи проявів фаворитизму або дійсної чи видимої упередженості, та демонструвати увагу до всіх осіб, які беруть участь у судовому процесі або на яких такий процес впливає, з рівноправним ставленням до сторін, підтримуючи баланс між сторонами та забезпечуючи чесний розгляд для кожної зі сторін.

Неупередженість (об'єктивність) судді є необхідною умовою для належного виконання ним або нею своїх обов’язків. Вона виявляється не лише у змісті рішення, але й в процесуальних діях, що супроводжують його ухвалення (пункт 2 Бангалорських принципах поведінки суддів).

3. Пунктом 4 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (умисне або внаслідок грубої недбалості допущення суддею, який брав участь в ухваленні судового рішення, порушення прав людини і основоположних свобод або інше грубе порушення закону, що призвело до істотних негативних наслідків).

Диспозиція цієї правової норми по суті містить ознаки двох самостійних складів дисциплінарних проступків:

– допущення суддею, який брав участь в ухваленні судового рішення, порушення прав людини і основоположних свобод;

– грубе порушення закону, що призвело до істотних негативних наслідків.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 3 лютого 2022 року у справі № 11-40сап21 вже формулювала висновок про те, що допущення суддею, який брав участь в ухваленні судового рішення, порушення правил людини і основоположних свобод є самостійним складом дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 4 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII, та не передбачає настання негативних наслідків, оскільки порушення прав людини і основоположних свобод за своєю суттю і є такими негативними наслідками.

З об’єктивної сторони, допущення суддею, який брав участь в ухваленні судового рішення, порушення прав людини і основоположних свобод полягає у недотриманні суддею норм процесуального права, що найчастіше пов’язане з порушенням статей Конвенції, зокрема статті 5 (право на свободу та особисту недоторканність), статті 6 (право на справедливий суд), статті 8 (право на повагу до приватного і сімейного життя), статті 9 (свобода думки, совісті і релігії), статті 10 (свобода вираження поглядів), статті 11 (свобода зібрань та об’єднань), статті 1 Першого протоколу (захист права власності).З суб’єктивної сторони, цей дисциплінарний проступок може вчинятись як умисно, так і через грубу недбалість. За умисної форми вини суддя усвідомлює, що порушує норми процесуального права і що це порушення пов’язане з порушення прав людини та основоположних свобод, проте ігнорує цю обставину. За грубої недбалості суддя не усвідомлює, що порушує норми процесуального права, пов’язані з порушенням прав людини та основоположних свобод, втім відповідно до характеру допущеного порушення міг і повинен був це усвідомлювати.

Згідно з позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 3 лютого 2022 року (провадження № 11-40сап21), допущення суддею, який брав участь в ухваленні судового рішення, порушення правил людини і основоположних свобод є самостійним складом дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 4 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», та не передбачає настання негативних наслідків, оскільки порушення правил людини і основоположних свобод за своєю суттю і є такими негативними наслідками. Зі змісту постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2023 року (провадження № 11/228/сап21) убачається, що у разі допущення суддею порушення прав людини і основоположних свобод відсутність негативних наслідків не може бути підставою для звільнення судді від дисциплінарної відповідальності.

4. Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до статті 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.

Згідно зі статтею 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Отже, суди розглядають справи про визначення місця проживання дітей виключно у випадках наявності реального спору між сторонами щодо зазначеного факту.

У справах № 554/1901/22, № 554/4100/22, № 554/7255/22 відповідачі відразу після відкриття провадження визнавали позови в повному обсязі, що свідчить спір у справах був відсутнім і міг бути врегульований у позасудовому порядку.

У постанові Верховного Суду від 17 травня 2023 року у справі № 351/611/21 вказано, що «у разі спору місце проживання малолітньої дитини (фізичної особи у віці до чотирнадцяти років) визначається органом опіки та піклування або судом, проте при вирішенні вказаного питання, що стосується дитини, яка досягла 14 років, то закон не передбачає можливості вирішення такого спору органом опіки та піклування або судом, оскільки в цьому випадку слід керуватися частиною третьою статті 160 СК України та положеннями частини другої статті 29 ЦК України.

У справі № 554/1901/22 встановлено, що ОСОБА3 народився ____ року і на час звернення до суду з позовом та розгляду справи суддею Тімошенко Н.В. йому виповнилося 14 років.

У справі № 554/4100/22 встановлено, що ОСОБА6 народився ____ року і на час звернення до суду з позовом та розгляду справи суддею Тімошенко Н.В. йому виповнилося 14 років.

У справі № 554/7255/22 встановлено, що ОСОБА10 народився ____ року і на час звернення до суду з позовом та розгляду справи суддею Тімошенко Н.В. йому виповнилося 14 років.

Отже, в силу вищенаведених норм чинного законодавства діти могли вільно обирати собі місце проживання з кимось із батьків. Суд не може визначати місце проживання дитини, яка досягла 14 років за позовом когось із батьків, оскільки таке право вибору місця проживання надано законом самій дитині.

Однак, суддя Тімошенко Н.В. не врахувала цих приписів та визначила місце проживання дітей, які на момент розгляду справи досягли 14 років.

5. Другою Дисциплінарною палатою Вищої ради правосуддя проаналізовано рух справ № 554/1901/22, № 554/4100/22, № 554/7255/22.

Ілюстративний аналіз руху справ, що досліджувалися, свідчить про таке.

№ справи	Дата надходження позовної заяви	Дата авторозподілу	Дата відкриття провадження у справі	Дата ухвалення рішення
554/1901/22	14.03.2022	14.03.2022	15.03.2022	18.03.2022
554/4100/22	3.06.2022	3.06.2022	6.06.2022	8.06.2022
554/7255/22	3.08.2022	3.08.2022	3.08.2022	5.08.2022

 

Отже, наведена таблиця свідчить, що справи № 554/1901/22, № 554/4100/22, № 554/7255/22 розглядалися максимально швидко та у стислі строки.

Суддя Тімошенко Н.В. не наводить мотивації, чим викликана така пріоритетність розгляду справ та швидке ухвалення рішення по них, чим такі справи відрізняються від попередніх розглянутих нею справ відповідної категорії.

Згідно з відомостями ЄДРСР суддя Тімошенко Н.В. за період з 1 січня 2022 року по теперішній час розглянула 16 справ за позовами про визначення місця проживання дітей, що свідчить про незначну чисельність таких справ.

В інших справах з аналогічними вимогами суддя розглядала значно довше.

Зокрема у справі № 754/3149/21 суддя прийняла позов до розгляду 22 липня 2021 року, а рішення ухвалила 13 січня 2022 року; у справі № 554/9805/21 суддя прийняла позов до розгляду 12 жовтня 2021 року, а рішення ухвалила 28 квітня 2022 року; у справі № 554/6469/22 суддя прийняла позов до розгляду 25 липня 2022 року, а рішення ухвалила 14 червня 2023 року.

З листа Октябрського районного суду м. Полтави від 4 квітня 2022 року № 01.3-66а/17/2025 встановлено, що у провадженні судді Тімошенко Н.В. у 2022 році було 3110 справ різних категорій, з них: 2048 справ кримінального провадження, 1062 справ цивільного судочинства.

Суддею розглянуто 2482 справи, з них: 1922 справ кримінального провадження, 560 справ цивільного судочинства.

Згідно з даними звіту 1-МЗС за 2022 рік середня кількість справ та матеріалів, що перебували на розгляді в звітний період в розрахунку на одного суддю складає 1703 справи. Середня кількість розглянутих справ на одного суддю складає 1349 справ.

Наведена інформація суду свідчить про значний обсяг навантаження на суддів Октябрського районного суду м. Полтави, зокрема і на суддю Тімошенко Н.В.

Зазначені обставини не заперечує і сама суддя про що зазначає у поясненнях.

Відповідно до частини четвертої статті 257 ЦПК України справи, що виникають із сімейних правовідносин, окрім деяких категорій справ, не можуть розглядатися за правилами спрощеного позовного провадження.

Розгляд суддею справ за позовами про визначення місця проживання дітей, які відповідно до частини четвертої статті 257 ЦПК України не можуть розглядатися за правилами спрощеного позовного провадження, потребують ретельного з’ясування обставин з огляду на необхідність забезпечення якнайкращих інтересів дитини, у надзвичайно стислі строки в умовах значного судового навантаження, можуть викликати у звичайної розсудливої людини сумніви щодо реальності спору, а також створювати враження наявності у судді прихильності до відповідних учасників справи.

Погоджуючись із доводами представника судді – Кравця Р.Ю., що швидкий розгляд справи не є дисциплінарним проступком, одночасно, необхідно звернути увагу на нетиповий для судді Тімошенко Н.В. в умовах значного судового навантаження максимально швидкий розгляд справ, що потребує дослідження та оцінки у аспекті впливу такої швидкості на якість здійснення суддею судочинства, зокрема ретельного встановлення обставин справи, дослідження доказів та чи не вплинув цей фактор на забезпечення якнайкращих інтересів дитини.

Крім того, призначення судових засідань у максимально стислі строки фактично позбавляло відповідачів достатнього часу надати відповідні заяви по суті справи у встановлений судом строк (15 календарних днів).

6. У частині 1 статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

При визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним.

Рівність прав батьків стосовно дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й першочергово повинні бути визначені й враховані інтереси дитини з урахуванням об`єктивних обставин спору. При визначенні місця проживання дитини судам потрібно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору. Отже, під час розгляду справ щодо визначення місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах (постанова Верховного Суду від 14 вересня 2022 року у справі № 466/1017/20).

Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки стосовно дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку.

При оцінці та визначенні найкращих інтересів дитини підлягають врахуванню такі базові елементи: (а) погляди дитини; (б) індивідуальність дитини; (в) збереження сімейного оточення і підтримання відносин; (г) піклування; захист і безпека дитини; (ґ) вразливе положення; (д) право дитини на здоров`я; (е) право дитини на освіту (постанова Верховного Суду від 04 серпня 2021 року у справі № 654/4307/19). Також підлягають врахуванню: (1) спроможність кожного з батьків піклуватися про дитину особисто; (2) стосунки між дитиною і батьками в минулому; (3) бажання батьків бути опікунами; (4) збереження стабільності в оточенні дитини, йдеться про місце проживання (дім), школу, друзів; (5) бажання дитини.

Згідно з частинами першою, четвертою статті 206 ЦПК України позивач може відмовитися від позову, а відповідач – визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Суди не вправі покласти в основу свого рішення лише факт визнання позову відповідачем, не дослідивши при цьому обставини справи. Тобто повинно мати місце не лише визнання позову, а й законні підстави для задоволення позову (постанова Верховного Суду від 25 травня 2022 року у справі № 675/2136/19, постанова Верховного Суду від 29 листопада 2023 року у справі № 607/15704/22).

У справі № 554/1901/22 відповідач подала заяву про визнання позову 15 березня 2022 року, тобто у день відкриття провадження. При цьому у матеріалах справи відсутні докази надсилання їй ухвали про відкриття провадження у справі разом з позовною заявою та додатками.

У справі № 554/4100/22 відповідач визнала позов особисто у судовому засідання 9 червня 2022 року.

У справі № 554/7255/22 відповідач подала заяву про визнання позову від 4 серпня 2022 року (надійшла на електронну пошту суду 5 серпня 2022 року), тобто через декілька днів після відкриття провадження.

Отже, Другою Дисциплінарною палатою Вищої ради правосуддя встановлено, що суддя у справах № 554/1901/22, № 554/4100/22, № 554/7255/22 ухвалювала рішення лише на підставі заяви відповідачів про визнання позову, без перевірки фактичних обставин справи, на які посилався позивач, і дотримання інтересів дитини.

7. Другою Дисциплінарною палатою Вищої ради правосуддя встановлено, що розгляд справ відбувався без учасників справи (окрім справи № 554/4100/22).

Тобто суддя розглянула зазначені справи в одне засідання (крім справи № 554/4100/22) без участі позивача і відповідача, а також без участі дитини.

У справі № 554/7255/22 відповідач подала заяву про визнання позову від 4 серпня 2022 року (надійшла на електронну пошту суду 5 серпня 2022 року), тобто через декілька днів після відкриття провадження. При цьому така заява не була підписана кваліфікованим електронним підписом, що створює обґрунтовані сумніви щодо того чи дійсно відповідач подала таку заяву.

Водночас суддя не пересвідчилася у дійсному волевиявленні відповідача щодо визнання позову та провела судове засідання за її відсутності.

8. Згідно із частиною шостою статті 56 ЦПК України органи державної влади та органи місцевого самоврядування можуть бути залучені судом до участі у справі або брати участь у справі за своєю ініціативою для подання висновків на виконання своїх повноважень. Участь зазначених органів у судовому процесі для подання висновків у справі є обов’язковою у випадках, встановлених законом, або якщо суд визнає це за необхідне.

Частинами четвертою-шостою статті 19 СК України передбачено, що при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов’язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв’язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

В усіх справах, що досліджувалися, орган опіки та піклування не залучався до розгляду, незважаючи на те, що його участь є обовʼязковою в цій категорії справ відповідно до закону.

Тільки у справі № 554/7255/22 суддя посилається на акт обстеження матеріально-побутових умов сім’ї Управління праці та соціального захисту населення адміністрації Київського району Харківської міської ради (дата документа не зазначена).

Наявний у матеріалах справи вищенаведений акт не дає змоги встановити дату його складення.

Крім того, наявність такого акту не спростовує обов’язку судді залучити орган опіки та піклування для участі у справі та надання відповідного висновку.

Суддя зазначає, що ухвалення рішення у справі не може ставитися у залежність від наявності чи відсутності висновку органу опіки та піклування.

Водночас такі доводи судді не відповідають вимогам статті 19 СК України, яка передбачає обов’язковість участі органу опіки та піклування у таких категоріях справ.

Посилання адвоката Кравця Р.Ю. на постанову Верховного Суду від 11 грудня 2023 року в справі № 523/19706/19, у якій зазначено, що обов'язковість висновку органу опіки та піклування у відповідних категоріях цивільних справ не може абсолютизуватися, є безпідставними.

Верховний Суд у цій постанові зазначив, що у разі, якщо з тих чи інших причин такий висновок отримати не можна, суд має вирішити спір за наявними у справі доказами.

Зазначений підхід має загальний характер і є цілком справедливим для випадків, коли не було отримано письмового висновку органу опіки та піклування при розгляді справ, де участь органу опіки та піклування є обов'язковою, з огляду на неможливість надати такий висновок, зокрема, у зв'язку із перебуванням дитини за межами країни, перебуванням дитини на непідконтрольній території, неможливості встановити місце фактичного перебування дитини з одним із батьків тощо.

Водночас суддя не наводить обставин, які б унеможливлювали залучення органу опіки та піклування та надання ним висновку у наведених вище справах.

Тому, розгляд суддею справ без залучення органу опіки та піклування є порушенням статті 56 ЦПК України та статті 19 СК України.

Встановлені обставини можуть свідчити про формальний, поверхневий та несумлінний розгляд відповідних справ суддею, без належного дотримання вимоги пріоритету інтересів дитини при вирішенні питання, що її стосується.

9. Статтею 171 СК України встановлено, що дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім’ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім’ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном.

Суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси.

Стаття 12 Конвенції про права дитини визначає, що держави-учасниці забезпечують дитині, здатній сформулювати власні погляди, право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що торкаються дитини, причому поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком і зрілістю. З цією метою дитині, зокрема, надається можливість бути заслуханою в ході будь-якого судового чи адміністративного розгляду, що торкається дитини, безпосередньо або через представника чи відповідний орган у порядку, передбаченому процесуальними нормами національного законодавства.

У Зауваженнях загального порядку № 12 «Право дитини бути заслуханою», CRC/ C/GC/12 від 20 липня 2009 року Комітет зауважив, що право всіх дітей бути заслуханими і сприйнятими з усією серйозністю є одним з основоположних принципів Конвенції.

Комітет підкреслює, що в статті 12 не встановлюється будь-якого вікового обмеження щодо права дитини висловлювати свої погляди і вона не заохочує держави-учасники до введення в законодавстві або на практиці вікових обмежень, які б ущемляли право дитини бути почутою, по всім питанням, які стосуються її інтересів (пункт 21).

У справі № 554/1901/22 суддя врахувала думку дитини – ОСОБА3, ____ року народження, виключно із письмових заяв, які містяться у матеріалах справи.

Водночас ОСОБА3 у судове засідання не викликався та його думка не заслуховувалася суддею безпосередньо.

У справі № 554/4100/22 заслухано думку дитини ОСОБА6, який пояснив, що наразі проживає з батьком і хоче у подальшому проживати з ним.

У справі № 554/7255/22 узагалі не було заслухано дітей.

У справах № 554/1901/22, № 554/4100/22, № 554/7255/22 вік дітей був достатнім для висловлення своєї думки.

Суддя Тімошенко Н.В. не вживала будь-яких заходів щодо з’ясування думки дітей (окрім справи № 554/4100/22) під час вирішення питання визначення їх місця проживання та не мотивувала відсутність такої необхідності.

Крім того, варто врахувати, що озвучена думка дитини не є єдиною підставою, яка враховується при вирішенні питання про визначення місця проживання дитини, оскільки її думка не завжди може відповідати її інтересам, може бути висловлена під впливом певних зовнішніх факторів, яким вона в силу малолітнього віку неспроможна надавати правильну оцінку, чи інших можливих факторів впливу на неї.

Подібний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 13 липня 2022 року в справі № 705/3040/18.

Сам факт згоди дитини на проживання з одним із батьків не повинен бути для суду визначальним, оскільки для встановлення відповідності такого проживання дитини її інтересам повинна встановлюватися після ретельної оцінки усіх істотних обставин, встановлення яких передбачено СК України та на яких неодноразово наголошував Верховний Суд.

10. У контексті розгляду вказаних матеріалів варто також звернути увагу на таке.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (в редакції станом на період ухвалення суддею рішень) не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов’язані жінки та чоловіки, які самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років.

Дії судді Тімошенко Н.В. можуть свідчити не лише про порушення прав дітей при розгляді відповідних цивільних справ, а й про можливе створення умов для ймовірного ухилення військовозобов’язаних чоловіків (позивачів у справах) від мобілізації, що має безпосередній вплив на обороноздатність держави в умовах воєнного стану.

Цю та інші обставини необхідно ретельно дослідити під час розгляду дисциплінарної справи.

11. Розглянувши висновок дисциплінарного інспектора Вищої ради правосуддя Пилипенка С.М. за результатами попередньої перевірки дисциплінарної скарги Берези М.В., Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя вважає, що в діях судді Тімошенко Н.В. можуть вбачатися ознаки складу дисциплінарних проступків, передбачених:

1) підпунктом «а» пункту 1 частини 1 статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (умисне або внаслідок недбалості незаконна відмова в доступі до правосуддя (у тому числі незаконну відмову в розгляді по суті позовної заяви, апеляційної, касаційної скарги тощо) або інше істотне порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя, що унеможливило реалізацію учасниками судового процесу наданих їм процесуальних прав та виконання процесуальних обов’язків або призвело до порушення правил щодо юрисдикції або складу суду);

2) пунктом 3 частини 1 статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (допущення суддею поведінки, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя, зокрема в питаннях моралі, чесності, непідкупності, відповідності способу життя судді його статусу, дотримання інших норм суддівської етики та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду, прояв неповаги до інших суддів, адвокатів, експертів, свідків чи інших учасників судового процесу);

3) пунктом 4 частини 1 статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (умисне або внаслідок грубої недбалості допущення суддею, який брав участь в ухваленні судового рішення, порушення прав людини і основоположних свобод або інше грубе порушення закону, що призвело до істотних негативних наслідків).

З огляду на наведене Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя дійшла висновку про наявність підстав для відкриття дисциплінарної справи стосовно судді Шевченківського районного суду м. Полтави Тімошенко Н.В. за ознаками складу дисциплінарних проступків, передбачених підпунктом «а» пункту 1, пунктами 3, 4 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Наявність або відсутність підстав для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності буде встановлено за результатами розгляду дисциплінарної справи щодо судді на підставі оцінки доказів, наданих та отриманих в межах дисциплінарного провадження.

Керуючись статтею 46 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», статтями 106, 108 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя

 

ухвалила:

 

відкрити дисциплінарну справу стосовно судді Шевченківського районного суду м. Полтави Тімошенко Наталії Володимирівни.

Ухвала оскарженню не підлягає.

 

Головуючий на засіданні

Другої Дисциплінарної палати

Вищої ради правосуддя

 

Члени Другої Дисциплінарної палати

Вищої ради правосуддя