Акт ВРП

Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя у складі головуючого – Маселка Р.А., членів Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Бурлакова С.Ю., Ковбій О.В., Мельника О.П., заслухавши дисциплінарного інспектора Вищої ради правосуддя Ільницького О.В., розглянувши дисциплінарну справу, відкриту за скаргою Федоренко Світлани Олексіївни стосовно судді Шевченківського районного суду міста Харкова Шишкіна Олексія Володимировича,

встановила:

 

до Вищої ради правосуддя 6 липня 2021 року надійшла дисциплінарна скарга Федоренко С.О. стосовно судді Шевченківського районного суду міста Харкова Шишкіна О.В.

 

Стислий зміст дисциплінарної скарги

У дисциплінарній скарзі Федоренко С.О., яка є пенсіонеркою та ІНФОРМАЦІЯ1, зазначила, що «під впливом шахрайських дій» вона уклала договір позики для оплати послуг на надання правничої допомоги на суму 9640 доларів США, хоча насправді отримала 3 000 доларів США, який був забезпечений іпотекою квартири, у якій вона проживає. Договором була передбачена неустойка у розмірі 5 % від усієї суми позики за кожен день прострочення. У зв’язку з відсутністю можливості із серпня 2020 року виконувати боргове зобов’язання, їй було нараховано заборгованість на суму понад 90000 доларів США, сплатити яку вона не має можливості у зв’язку з непрацездатністю за віком та станом здоров’я.

Скаржниця зазначила, що у зв’язку із цим ОСОБА1 звернулася до Дзержинського районного суду міста Харкова 11 листопада 2020 року з позовом про визнання недійсними окремих положень договору позики (щодо штрафних санкцій) та 13 листопада 2020 року – з позовом про зміну правовідношення.

За результатами автоматизованого розподілу перший позов із позовними вимогами щодо визнання недійсними окремих положень договору позики передано на розгляд судді Штих Т.В., справі присвоєно номер 638/15608/20, другий позов – щодо зміни зобов’язання в частині зменшення розміру пені за цим самим договором позики – судді Шишкіну О.В., справі присвоєно номер 638/15761/20.

Суддя Дзержинського районного суду міста Харкова Шишкін О.В. не вживав жодних дій щодо розгляду позовної заяви протягом тривалого часу, поки 8 лютого 2021 року на підставі клопотання представника відповідача – адвоката ОСОБА2, прийняв ухвалу про повернення позовної заяви на підставі встановлення, на думку судді, зловживання процесуальними правами шляхом подання позивачем до суду кількох позовів з тим самим предметом та з тих самих підстав. Ухвала була оприлюднена з порушенням встановлених строків, після щоденних звернень представника ОСОБА1 до апарату суду та судді.

Харківський апеляційний суд постановою від 16 червня 2021 року задовольнив апеляційну скаргу ОСОБА1, а ухвалу Дзержинського районного суду міста Харкова від 8 лютого 2021 року скасував, справу направив до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Після повернення матеріалів справи до суду першої інстанції подальший розгляд справи став для ОСОБА1 неактуальним, оскільки Господарський суд Харківської області ухвалою від 23 червня 2021 року відкрив провадження щодо її неплатоспроможності.

Отже, на думку скаржниці, суддя Шишкін О.В. під час вирішення питання про прийняття позову, вчинив низку порушень, якими, зокрема, є: порушення строків, передбачених статтями 185–187 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України), обмеження доступу до правосуддя, прийняття судового рішення без з’ясування всіх обставин справи, несвоєчасне внесення відомостей до Єдиного державного реєстру судових рішень (далі – ЄДРСР, Реєстр).

Федоренко С.О. вважала, що наведені нею обставини є підставою для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності за дисциплінарні проступки, визначені підпунктами «а», «г» пункту 1, пунктами 2, 4 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

 

Рух дисциплінарної справи, відомості щодо етапів дисциплінарного провадження

Законом України від 9 серпня 2023 року № 3304-ІХ «Про внесення змін до деяких законів України щодо негайного відновлення розгляду справ стосовно дисциплінарної відповідальності суддів» (набрав чинності 17 вересня 2023 року) та Законом України від 6 вересня 2023 року № 3378-ІХ «Про внесення змін до Закону України ‟Про судоустрій і статус суддів” та деяких законів України щодо зміни статусу та порядку формування служби дисциплінарних інспекторів Вищої ради правосуддя» (набрав чинності 19 жовтня 2023 року) внесено зміни до глави 4 «Дисциплінарне провадження» розділу II «Особлива частина» Закону України «Про Вищу раду правосуддя» в частині строків та порядку здійснення дисциплінарного провадження.

Зокрема, запроваджено інститут дисциплінарних інспекторів Вищої ради правосуддя, до повноважень яких належить здійснення попередньої перевірки дисциплінарних скарг та підготовки дисциплінарних справ до розгляду Дисциплінарною палатою Вищої ради правосуддя.

На підставі протоколу автоматизованого розподілу справи між дисциплінарними інспекторами від 2 січня 2025 року дисциплінарну скаргу Федоренко С.О. передано для проведення попередньої перевірки дисциплінарному інспектору Вищої ради правосуддя – доповідачу Ільницькому О.В. (далі – дисциплінарний інспектор).

Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя ухвалою від 19 лютого 2025 року № 289/2дп/15-25 відкрила дисциплінарну справу стосовно судді Шевченківського районного суду міста Харкова Шишкіна О.В., оскільки в його поведінці можуть вбачатися ознаки складу дисциплінарних проступків, визначених підпунктом «а» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а саме умисна або внаслідок недбалості незаконна відмова в доступі до правосуддя (у тому числі незаконна відмова в розгляді по суті позовної заяви, апеляційної, касаційної скарги тощо) або інше істотне порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя, що унеможливило реалізацію учасниками судового процесу наданих їм процесуальних прав та виконання процесуальних обов’язків або призвело до порушення правил щодо юрисдикції або складу суду, а також пунктом 2 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а саме безпідставне затягування або невжиття суддею заходів щодо розгляду заяви, скарги чи справи протягом строку, встановленого законом, зволікання з виготовленням вмотивованого судового рішення, несвоєчасне надання суддею копії судового рішення для її внесення до Єдиного державного реєстру судових рішень.

Відповідно до частини першої статті 48 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» за результатами підготовки до розгляду дисциплінарної справи стосовно судді Шевченківського районного суду міста Харкова Шишкіна О.В. дисциплінарний інспектор підготував висновок, який передав на розгляд Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя.

У засідання Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя скаржниця та суддя не з’явилися. Водночас на підставі частини четвертої статті 48 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя перенесла розгляд справи через неявку судді.

Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя своєчасно й у належний спосіб повідомила суддю Шишкіна О.В. та скаржницю – Федоренко С.В. – про час засідання 14 травня 2025 року шляхом надіслання письмових повідомлень засобами електронного поштового зв’язку та розміщення відповідної інформації на офіційному вебсайті Вищої ради правосуддя.

Крім того, у зв’язку із введенням в Україні воєнного стану, з метою забезпечення реалізації прав судді Шишкіна О.В. та скаржниці, визначених пунктом 13.22 Регламенту Вищої ради правосуддя, судді та скаржниці запропоновано взяти участь у засіданнях у режимі відеоконференції.

У засідання Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя скаржниця та суддя не з’явилися, заяв і клопотань із приводу причин їхньої відсутності та неможливості взяти участь у засіданні не подали.

Зважаючи на те, що відповідно до частини п’ятої статті 46 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» неявка скаржника не перешкоджає розгляду дисциплінарної справи, а відповідно до абзацу другого частини четвертої статті 47 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» у разі повторної відсутності судді розгляд дисциплінарної справи здійснюється Дисциплінарною палатою без його участі, крім випадків, якщо суддя не був повідомлений або повідомлений з порушенням частини п’ятої статті 48 цього Закону, Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя вирішила продовжити розгляд дисциплінарної справи.

Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя, заслухавши доповідача – дисциплінарного інспектора, який запропонував притягнути суддю Шишкіна О.В. до дисциплінарної відповідальності, із застосуванням стандарту доказування, визначеного положеннями частини шістнадцятої статті 49 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» (наявність чітких та переконливих доказів), дійшла висновку про наявність підстав для притягнення судді Шишкіна О.В. до дисциплінарної відповідальності.

 

Щодо надання пояснень суддею Шишкіним О.В.

Для забезпечення прав судді Шишкіна О.В. щодо надання письмових пояснень по суті скарги йому двічі було запропоновано надати пояснення: на стадії попередньої перевірки на запит члена Вищої ради правосуддя від 7 липня 2021 року (вих. № 1265/0/19-21) та на повторний запит дисциплінарного інспектора від 6 січня 2025 року (вих. № 58/0/19-25), а також під час підготовки справи до розгляду – на запит дисциплінарного інспектора від 26 лютого 2025 року (вих. № 1493/0/19-25).

Таким правом суддя Шишкін О.В. жодного разу не скористався та пояснень не надав.

Водночас 2 квітня 2025 року суддя Шишкін О.В. звернувся із заявою про надання можливості ознайомитися із проєктом висновку дисциплінарного інспектора в дисциплінарній справі в електронному вигляді через модуль «Електронний кабінет» Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи (вх. № 1504/0/6-15).

Таку можливість судді Шишкіну О.В. було надано, про що він був поінформований листом від 9 квітня 2025 року (вих. № 7082/0/9-25).

 

Висновки дисциплінарного інспектора Ільницького О.В. щодо наявності підстав для притягнення судді Шишкіна О.В. до дисциплінарної відповідальності

До провадження судді Дзержинського районного суду міста Харкова (нині – Шевченківський районний суд міста Харкова) 16 листопада 2021 року надійшли позовна заява про зміну правовідношення та заява про забезпечення позову ОСОБА1 (справа № 638/15761/20).

Приймаючи ухвали від 8 лютого 2021 року, якими повернуто позовну заяву та відмовлено в задоволенні заяви про забезпечення позову, суддя Шишкін О.В. допустив безпідставне, з порушенням строків вирішення цього питання, оскільки звернення з вимогами до суду у справі № 638/15608/20 (про визнання недійсним правочину – пункт 2 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України)) та у справі № 638/15761/20 (про зміну правовідношення – пункт 6 частини другої статті 16 ЦК України) не давало йому формальних і фактичних підстав для достатньо обґрунтованого повернення позовної заяви як процесуальної санкції щодо особи у зв’язку зі зловживанням ОСОБА1 своїми процесуальними правами (пред’явлення позову (позовів) до цього самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з однакових підстав і щодо такого позову (позовів)). У такий спосіб суддя Шишкін О.В. відмовив стороні процесу в захисті порушеного, на її думку, права чи законного інтересу.

Незаконність ухваленого суддею рішення підтвердив суд апеляційної інстанції.

У подальшому, після повернення позовної заяви за результатами апеляційного перегляду, суддя Шишкін О.В. продовжував створювати перешкоди для реалізації ОСОБА1 права на звернення до суду шляхом порушення визначеної процесуальної черговості оцінки позовної заяви на умови прийнятності, постановивши 7 липня 2021 року ухвалу про залишення без руху позовної заяви, яку так і не отримала сторона для усунення встановлених у позовній заяві недоліків, на які суд вказав як на процесуальну перешкоду для відкриття провадження.

Зважаючи на однозначність формулювань позовних вимог, попередній професійний досвід судді, допущення помилок у кваліфікації спірних правовідносин (предмета позову), а також незавершення процедури прийняття процесуальних рішень в частині оцінки прийнятності позовної заяви стали наслідком очевидно несумлінного ставлення до виконання професійних обов’язків, що зумовило незаконну відмову в доступі до правосуддя (в частині незаконної відмови в розгляді по суті позовної заяви) та містить ознаки складу дисциплінарного проступку, визначеного підпунктом «а» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій та статус суддів».

Дисциплінарний інспектор під час підготовки справи до розгляду встановив порушення, що полягають у перевищенні строку розгляду заяви про забезпечення позову в 42 рази, а також недотриманні визначеного процесуального строку усунення недоліків позовної заяви та вирішення питання відкриття чи повернення позовної заяви у зв’язку з незабезпеченням надсилання відповідної ухвали позивачу, необхідно вважати такими, що містять ознаки безпідставного невжиття заходів щодо розгляду заяви протягом строку, встановленого законом.

У процесі підготовки справи до розгляду дисциплінарний інспектор не встановив відомостей і фактичних даних, які свідчили б про умисел у поведінці судді Шишкіна О.В.. Водночас склад дисциплінарного проступку за пунктом 2 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у частині безпідставного невжиття суддею заходів щодо розгляду заяви протягом строку, встановленого законом, не вимагає для кваліфікації визначення умислу, а визначає достатнім невстановлення поважних підстав недотримання строків. У зв’язку із тим, під час підготовки справи до розгляду такі поважні підстави не встановлені, суддя мав можливість здійснити визначені процесуальним законодавством дії для забезпечення своєчасного розгляду справи, тому в діях судді Шишкіна О.В. за дослідженими фактичними обставинами встановлено склад дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 2 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», у частині безпідставного невжиття заходів щодо розгляду заяви протягом строку, встановленого законом.

 

Обставини, встановлені Другою Дисциплінарною палатою Вищої ради правосуддя під час здійснення дисциплінарного провадження, а також мотиви, доводи та нормативно-правове обґрунтування рішення, ухваленого Другою Дисциплінарною палатою Вищої ради правосуддя

21 березня 2019 року ОСОБА1 та ОСОБА3 (позичальники) та ОСОБА4 (позикодавець) уклали договір позики на суму 9640 доларів США, за змістом якого позикодавець передав у власність позичальникам грошові кошти на строк до 21 березня 2022 року з відповідним графіком погашення (не пізніше 21 числа кожного місяця, починаючи із квітня 2019 року до березня 2022 року (поточні повернення) по 140 доларів США; не пізніше 21 квітня 2022 року – 4740 доларів США).

Пунктом 5 цього договору встановлено відповідальність за прострочення виконання зобов’язання, а саме за прострочення виконання своїх зобов’язань позичальник повинен сплатити на користь позикодавця пеню в розмірі 5 % від усієї суми позики за кожен день прострочення, починаючи з третього дня.

Для забезпечення виконання зобов’язань боржників за договором позики 21 березня 2019 року між ОСОБА1, ОСОБА3, з однієї сторони, та ОСОБА4, від імені якого діяла ОСОБА5, з іншої, укладено договір іпотеки, предметом якого є квартира № ___ в будинку АДРЕСА1 житловою площею 29,5 кв. м, загальною площею 53,1 кв. м.. Договір іпотеки сторони встановлював право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки в разі прострочення сплати боргу.

27 лютого 2020 року первісний кредитор ОСОБА4 та ОСОБА6 уклали договір відступлення права вимоги за договором позики на користь нового кредитора – ОСОБА6. Також того дня ці самі особи уклали договір відступлення права вимоги за іпотечним договором.

ОСОБА1 та ОСОБА3 виконували вимоги договору позики щодо сплати поточних повернень у розмірі 140 доларів США у гривневому еквіваленті щомісяця, внаслідок чого сума основного зобов’язання зменшилась до 7680,00 доларів США.

ОСОБА6. через приватного нотаріуса Клопотову Л.Ю. 19 жовтня 2020 року надіслала позичальникам вимоги про усунення порушень, відповідно до яких ОСОБА1 та ОСОБА3 було запропоновано добровільно погасити нараховану кредитором заборгованість відповідно до умов договору з урахуванням пені за прострочення виконання зобов’язання за договором позики (суму основного боргу у розмірі 7680,00 доларів США та 37320,00 доларів США нарахованої пені) та попереджала про можливість звернення стягнення на предмет іпотеки у випадку несплати вказаної заборгованості.

У зв’язку із цим 5 листопада 2020 року ОСОБА1 звернулася до Київського районного суду міста Харкова з позовом до ОСОБА4, ОСОБА6, третя особа – ОСОБА3, про визнання правочину недійсним, який Київський районний суд міста Харкова ухвалою від 10 листопада 2020 року у справі № 953/18060/20 залишив без руху та ухвалою від 15 січня 2021 року повернув позовну заяву позивачці.

11 листопада 2020 року ОСОБА1 звернулася до Дзержинського районного суду міста Харкова із позовом до ОСОБА4, ОСОБА6, третя особа – ОСОБА3 про визнання правочину недійсним (пункт 5 договору позики, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Малаховою Г.І. 21 березня 2019 року реєстровий № 671 на суму 9640 доларів США), за яким суд ухвалою від 30 листопада 2020 року у справі № 638/15608/20 відкрив провадження та призначив підготовче засідання на 8 лютого 2021 року.

У подальшому Дзержинський районний суд міста Харкова у цій справі ухвалою від 8 лютого 2020 року застосував захід процесуального примусу до позивача у вигляді штрафу за одночасне звернення з декількома позовами до одного й того самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав, або подання декількох позовів з аналогічним предметом і з аналогічних підстав, або вчинення інших дій, метою яких є маніпуляція автоматизованим розподілом справ між суддями, а ухвалою від 16 листопада 2021 року за заявою представника позивача – адвоката ОСОБА8 – залишив позовну заяву без розгляду.

Постановою від 1 червня 2021 року Харківський апеляційний суд скасував ухвалу від 8 лютого 2020 року про застосування до позивачки заходу процесуального примусу, оскільки не встановив у її діях зловживань процесуальними правами.

13 листопада 2020 року ОСОБА1 звернулася до Дзержинського районного суду міста Харкова з позовом до ОСОБА4, ОСОБА6, третя особа – ОСОБА3, про зміну зобов’язання (зменшення пені), у якій просила змінити зобов’язання за пунктом 5 договору позики, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Малаховою Г.І. 21 березня 2019 року реєстраційний № 671, зменшивши розмір пені до 2973,01 гривень.

Позовна заява надійшла до суду 16 листопада 2020 року, справі було присвоєно єдиний унікальний № 638/15761/20, за результатами автоматизованого розподілу справу передано для розгляду судді Шишкіну О.В.

Разом із позовною заявою ОСОБА1 подала заяву про забезпечення позову, у якій просила суд заборонити відповідачеві та іншим особам вчиняти дії щодо звернення стягнення на предмет іпотеки до вирішення спору по суті; заборонити будь-якому реєстратору вчиняти будь-які реєстраційні дії з реєстрації права власності, обмежень або обтяжень щодо квартири за адресою: АДРЕСА1, до вирішення спору по суті та накласти арешт на вказану квартиру до вирішення спору по суті.

Заяву згідно із протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 16 листопада 2020 року передано судді Шишкіну О.В.

19 листопада 2020 року суддя Шишкін О.В. направив запити щодо місця реєстрації відповідачів – фізичних осіб до Відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання Головного управління Державної міграційної служби в Харківській області, у відповідь на які 21 грудня 2020 року було повідомлено про неможливість однозначної ідентифікації запитуваних осіб для надання відповіді.

19 січня 2021 року суддя Шишкін О.В. повторно надіслав запити, відповіді на які отримав 25 січня 2021 року.

Матеріали справи містять довідку від 25 січня 2021 року, згідно з якою суддя Шишкін О.В. із 25 січня до 28 січня 2021 року перебував у нарадчій кімнаті у справі № 638/12655/17 (ухвала у цій справі постановлена 27 січня 2021 року).

25 січня 2021 року від представника відповідача ОСОБА6 – адвоката ОСОБА2 надійшло повідомлення про зловживання ОСОБА1 своїми процесуальними правами у зв’язку з поданням позовів із заявами про забезпечення позову до районних судів міста Харкова та про надання результатів їх розгляду.

Згідно з довідкою, наявною в матеріалах справи, від 2 лютого 2021 року суддя Шишкін О.В. 1 лютого 2021 року перебував у нарадчій кімнаті у справі № 638/19472/19, а з 2 до 5 лютого 2021 року перебував у нарадчій кімнаті у справі № 638/14422/20 (ухвалу про накладення арешту постановлено 4 лютого 2021 року).

Дзержинський районний суд міста Харкова ухвалою від 8 лютого 2021 року залишив без задоволення заяву про забезпечення позову. Харківський апеляційний суд постановою від 16 червня 2021 року залишив без змін цю ухвалу.

Дзержинський районний суд міста Харкова ухвалою від 8 лютого 2021 року повернув позов ОСОБА1 з підстав зловживання нею процесуальними правами відповідно до статті 44 ЦПК України, а саме: подання нею позову з аналогічним предметом і з аналогічних підстав, до тих самих відповідачів, оскільки у справах № 638/15608/20 та № 638/15761/20 оспорюється розмір пені, встановлений пунктом 5 договору позики грошових коштів від 21 березня 2019 року реєстровий № 671.

Відповідно до відкритої інформації в ЄДРСР ухвали від 8 лютого 2021 року у справі № 638/15761/20 надіслані до ЄДРСР 17 лютого 2021 року та зареєстровані в Реєстрі 18 лютого 2021 року.

23 лютого 2021 року представник позивача ОСОБА1 – адвокат ОСОБА7 оскаржив ухвали про повернення позовної заяви та про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову.

Харківський апеляційний суд постановою від 16 червня 2021 року задовольнив апеляційну скаргу адвоката ОСОБА7, подану в інтересах ОСОБА1, скасував ухвалу Дзержинського районного суду від 8 лютого 2021 року про повернення позовної заяви та направив справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Підставою для цього стало встановлення судом апеляційної інстанції того, що справу № 638/15608/20 щодо визнання частини правочину недійсною, провадження в якій відкрито ухвалою від 30 листопада 2020 року, яку суд першої інстанції вважав справо про аналогічний предмет, з тих самих підстав і між тими самими сторонами. Отже, предметом спору у справі № 638/15761/20 є розмір пені, яку позивач просив зменшити на підставі статті 551 ЦК України, тому зазначені вимоги не є тотожними, а позовну заяву повернуто без додержання положень процесуального права.

У зв’язку з порушенням умов договору позики від 21 березня 2019 року та невиконанням ОСОБА1 та ОСОБА3 вимог про усунення порушень, нотаріус Xарківського міського нотаріального округу Малахова Г.І. вчинила виконавчий напис від 1 березня 2021 року № 338, відповідно до якого запропоновано звернути стягнення на 1/2 частку у праві спільної часткової власності на квартиру № ___ у будинку АДРЕСА1 в рахунок задоволення вимог стягувача – 9640,00 доларів США – заборгованість за тілом позики, та 20 360,00 доларів США – заборгованість із пені.

На підставі вказаних виконавчих написів приватний виконавець Ярмоленко О.В. відкрив виконавчі провадження № 64789099 за боржником ОСОБА1 та № 64789073 за боржником ОСОБА3, у межах яких виніс постанови від 13 квітня 2021 року про опис та арешт майна боржників, яке є предметом іпотеки.

У подальшому Господарський суд Харківської області рішенням від 17 жовтня 2023 року у справі № 922/2432/21 (643/8790/21) визнав таким, що не підлягає виконанню зазначений виконавчий напис. Східний апеляційний господарський суд постановою від 7 лютого 2024 року залишив це рішення без змін.

Суди першої та апеляційної інстанції дійшли висновку про порушення чинного законодавства при зверненні до приватного нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису із зазначенням суми заборгованості, яка не є безспірною, що, у свою чергу, є безумовною підставою для визнання спірного виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.

Господарський суд Харківської області ухвалою від 23 червня 2021 року у справі № 922/2432/21 фізичної особи ОСОБА1 про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність прийняв заяву до розгляду з підстав заявлення нею про прострочені зобов’язання у загальному розмірі 1 617 671,92 грн та що вона не може самостійно погасити наявну суму заборгованості перед кредиторами у зв’язку з відсутністю належного рівня доходу для погашення такого розміру заборгованості. Постановою від 17 січня 2022 року, залишеною без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 20 вересня 2022 року, ОСОБА1 визнано банкрутом, введено процедуру погашення боргів.

1 липня 2021 року матеріали справи № 638/15761/20 за позовною заявою ОСОБА1 до ОСОБА4, ОСОБА6, третя особа – ОСОБА3, про зміну правовідношення повернулися до Дзержинського районного суду міста Харкова.

Дзержинський районний суд міста Харкова ухвалою від 7 липня 2021 року залишив без руху позовну заяву згідно із частиною третьою статті 185 ЦПК України у зв᾽язку з відсутністю додатків відповідно до переліку додатків у позовній заяві, а також копії позовної заяви і доданих до неї документів відповідно до кількості учасників, відсутністю підтвердження сплати судового збору за подання позовної заяви при недоведеності підстав для задоволення клопотання про звільнення від його сплати; запропоновано позивачеві усунути недоліки позовної заяви, зазначені в тексті ухвали, протягом десяти днів із дня отримання цієї ухвали.

Згідно з відкритими відомостями ЄДРСР за єдиним унікальним номером справи та провадження ухвалу надіслано для оприлюднення 13 липня 2021 року, зареєстровано: 13 липня 2021 року, забезпечено надання загального доступу: 14 липня 2021 року.

Матеріали справи містять супровідні листи про надіслання ухвали від 7 липня 2021 року: від 7 липня 2021 року (згідно з листом Шевченківського районного суду міста Харкова від 28 квітня 2025 року вих. № 03-06/ЕП-1048/25 створено в автоматизованій системі документообігу суду КП «Д-3» (далі – АСДС) 13 липня 2021 року та згідно з реєстраційною карткою вихідного документа надіслано ОСОБА1 30 листопада 2021 року (вих. № 638/15761/20/79267/2021), на підтвердження наводиться посилання на реєстр надіслання № Р-22-29.11.2021); від 2 лютого 2022 року (створено в АСДС 22 лютого 2022 року; відомості про надіслання відсутні); від 19 вересня 2022 року (створено в АСДС 26 жовтня 2022 року; відомості про надіслання відсутні); від 3 березня 2025 року (створено в АСДС 4 березня 2025 року та згідно з реєстраційною карткою вихідного документа надіслано ОСОБА1 4 березня 2025 року (вих. № 638/15761/20/21840/2025), на підтвердження надається посилання на реєстр надіслання № Р-22-04.03.2025).

Дзержинський районний суд міста Харкова ухвалою від 1 квітня 2025 року повернув позовну заяву ОСОБА1 у справі № 638/15761/20 у зв’язку з невиконанням вимог ухвали від 7 липня 2021 року, згідно з якою заяву було залишено без руху.

Відповідно до відкритої інформації в ЄДРСР цю ухвалу надіслано до Реєстру та зареєстровано – 7 квітня 2025 року, надано для загального доступу – 8 квітня 2025 року.

Суддя Шишкін О.В. у період, що досліджується, перебував у відпустках із 4 до 16 січня 2021 року (наказ від 4 січня 2021 року № 02-04/04), 29 та 30 березня 2021 року (наказ від 24 березня 2021 року № 02-04/78) та із 23 до 30 липня 2021 року (наказ від 7 липня 2021 року № 02-04/195).

Із 10 до 22 березня 2021 року суддя Шишкін О.В. був відсутній на робочому місці у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю.

Згідно з інформацією, наданою в листі Дзержинського районного суду міста Харкова від 10 березня 2025 року (вих. № 03-06/608/25), за відомостями звіту 1-МЗС за період із 1 липня 2020 року до 30 червня 2021 року щодо навантаження судді Шишкіна О.В.:

перебувало у провадженні – 673 справи кримінального судочинства, розглянуто – 414;

перебувало у провадженні – 55 справ адміністративного судочинства, розглянуто – 15;

перебувало у провадженні – 1029 справи цивільного судочинства розглянуто – 510;

перебувало у провадженні – 403 справи про адміністративні правопорушення, розглянуто – 351.

 

Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя погоджується із пропозицією, яку дисциплінарний інспектор Ільницький О.В. висловив у засіданні, з огляду на таке.

Згідно із частинами першою, другою статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди; делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються.

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Розуміння змісту права на справедливий суд згідно із частиною першою статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція) передбачає справедливий і публічний розгляд справи кожної особи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо її прав та обов’язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Відповідно, частина перша статті 7 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» розкриває право на справедливий суд в Україні як гарантію кожному захисту його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним законом.

У контексті наведених зобов’язань держави перед особою, пунктом 1 частини сьомої статті 56 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що суддя зобов’язаний своєчасно, справедливо та безсторонньо розглядати і вирішувати судові справи відповідно до закону з дотриманням засад і правил судочинства. Таким чином, суддя є тим, хто у зв’язку зі своїм посадовим становищем отримує відповідні завдання та повноваження і гарантії для його належного виконання.

Частину першу статті 55 Конституції України треба розуміти так, що кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку. Суд не може відмовити у правосудді, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод.

Відмова суду у прийнятті позовних та інших заяв, скарг, оформлених відповідно до чинного законодавства, є порушенням права на судовий захист, яке згідно зі статтею 64 Конституції України не може бути обмежене (пункти 1, 2 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 25 грудня 1997 року № 9-зп).

Зважаючи на зазначене формальна відмова в доступі до правосуддя є грубим порушенням конституційних прав особи на судовий захист і не може використовуватися судами без належної ретельної перевірки наявності нормативних і фактичних підстав, які перешкоджають зверненню особи до суду та їх розгляду. А суддя несе персональну професійну відповідальність, яку повинен усвідомлювати, за забезпечення прав особи під час здійснення правосуддя.

Відповідні процесуальні норми визначають нормативний порядок реалізації суддею повноважень, які полягають у оперативній та повній перевірці звернення особи до суду на предмет його прийнятності для отримання судового захисту.

Європейський суд з прав людини (далі – ЄСПЛ) зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (рішення у справах «Дія 97 проти України» від 21 жовтня 2010 року, заява № 19164/04, пункт 47; «Олександр Волков проти України» від 9 січня 2013 року, заява № 21722/11, пункт 143).

Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов’язків суб’єктів цивільної процесуальних правовідносин та їх гарантій.

До ознак, що характеризують правосуддя, відноситься, у тому числі, здійснення правосуддя тільки у передбаченому законом порядку (процесуальна форма). При цьому під правосуддям необхідно розуміти не лише діяльність суду щодо вирішення спору про право, але й обов’язкове дотримання процесуальної форми, в якій не просто передбачені порядок і послідовність вчинення процесуальних дій, а й відображено вимоги справедливих (належних) судових процедур.

При цьому, по-перше, цивільна процесуальна форма, завжди обов’язково має нормативний і системний характер. По-друге, вона, по суті, передбачає «алгоритм» поведінки кожного суб’єкта при розгляді та вирішенні цивільної справи (у тому числі і суду). По-третє, становить гарантію дотримання законності, оскільки її недодержання призводить до різних негативних наслідків.

Доступ до суду як елемент права на справедливий судовий розгляд не є абсолютним і може підлягати певним обмеженням у випадку, коли такий доступ особи до суду обмежується законом і не суперечить пункту 1 статті 6 Конвенції, якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету за умови забезпечення розумної пропорційності між використаними засобами і метою, яка має бути досягнута (постанова Верховного Суду від 4 грудня 2024 року у справі № 227/3059/20 (4-с/227/2/2024)).

Процесуальна форма звернення до суду передбачає, що суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 ЦПК України, протягом п’яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

Якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені статтями 175 і 177 ЦПК України, сплатить суму судового збору, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві (частини перша, третя статті 185 ЦПК України).

Зокрема, згідно з пунктом 6 частини четвертої статті 185 ЦПК України заява повертається у випадках, коли позивачем подано до цього самого суду інший позов (позови) до цього самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з однакових підстав і щодо такого позову (позовів) на час вирішення питання про відкриття провадження у справі, що розглядається, не постановлена ухвала про відкриття або відмову у відкритті провадження у справі, повернення позовної заяви або залишення позову без розгляду.

За частинами п’ятою, шостою статті 185 ЦПК України суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи не пізніше п’яти днів з дня її надходження або з дня закінчення строку на усунення недоліків.

Про повернення позовної заяви суд постановляє ухвалу. Ухвалу про повернення позовної заяви може бути оскаржено.

У разі скасування ухвали про повернення позовної заяви та направлення справи для продовження розгляду суд не має права повторно повертати позовну заяву.

Натомість, з метою забезпечення принципу обов’язковості судового рішення в аспекті res judicata приписи пунктів 2 і 3 частини першої статті 186 ЦПК України наголошують на існуванні такого, що набрало законної сили, рішення чи ухвала суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або судового наказу, що набрав законної сили, за тими самими вимогами, а також перебування у провадженні цього чи іншого суду справи зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав як підставу відмови у відкритті провадження.

За відсутності підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви чи відмови у відкритті провадження суд відкриває провадження у справі протягом п’яти днів з дня надходження позовної заяви або заяви про усунення недоліків, поданої в порядку, передбаченому статтею 185 цього Кодексу. Якщо відповідачем вказана фізична особа, яка не має статусу підприємця, суд відкриває провадження не пізніше наступного дня з дня отримання судом у порядку, передбаченому частиною восьмою цієї статті, інформації про зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування) фізичної особи –відповідача (частина перша статті 185 ЦПК України).

Згідно з усталеною правовою практикою основними елементами, що визначають сутність будь-якого позову (індивідуалізуючі ознаки позову), є предмет і підстава.

Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить постановити судове рішення. Вона опосередковується спірними правовідносинами – суб’єктивним правом і обов’язком відповідача.

Підставу позову складають обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Такі обставини складають юридичні факти, які тягнуть за собою певні правові наслідки. Фактична підстава позову – це юридичні факти, на яких ґрунтуються позовні вимоги позивача до відповідача. Правова підстава позову – це посилання в позовній заяві на закони та інші нормативно-правові акти, на яких ґрунтується позовна вимога.

Оцінка предмета заявленого позову, а відтак наявності підстав для захисту порушеного права позивача, про яке ним зазначається в позовній заяві, здійснюється судом, на розгляд якого передано спір, крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги (наприклад, постанова Верховного Суду від 14 липня 2021 року у справі № 161/2823/19).

З огляду на зазначене, звернення з вимогами до суду у справі № 638/15608/20 (про визнання недійсним правочину – пункт 2 частини другої статті 16 ЦК України) та у справі № 638/15761/20 (про зміну правовідношення – пункт 6 частини другої статті 16 ЦК України) не давало судді підстав для висновку про зловживання позивачем процесуальними правами та повернення позовної заяви, тим самим відмовляючи стороні процесу у захисті порушеного, на її думку, права чи законного інтересу. Відсутність зловживання правом з боку позивача була підтверджена судом апеляційної інстанції.

За встановлених обставин у судді настільки очевидно не було підстав для висновку про зловживання позивачем своїми правами, що його дії з повернення позовної заяви є кричущим порушенням.

Допускаючи безпідставне повернення позовної заяви з виходом за межі процесуальних повноважень, чим фактично відмовив особі у доступі до правосуддя, суддя Шишкін О.В. інкримінував позивачу зловживання процесуальними правами та повернув позов як процесуальну санкцію щодо її добросовісної процесуальної поведінки, що підтверджено за наслідками перегляду у встановленому процесуальному порядку.

Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя встановила, що тривале затягування з ухваленням відповідного рішення всупереч наявності можливості оперативно вирішити питання про прийнятність для отримання захисту прав та інтересів особи, свідчить про неналежне ставлення суддею Шишкіним О.В. до своїх основних обов’язків та мало істотні негативні наслідки для подальшого правового статусу ОСОБА1, а саме банкрутство.

У подальшому, після повернення позовної заяви, суддя Шишкін О.В. суддя Шишкін О.В. продовжував створювати перешкоди в реалізації особою права на звернення до суду шляхом порушення визначеної процесуальної черговості оцінки позовної заяви за умовами прийнятності, постановивши ухвалу про залишення без руху позовної заяви від 7 липня 2021 року.

Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя зауважує, що ухвала від 7 липня 2021 року про залишення позовної заяви без руху була постановлена наступного дня, після звернення з дисциплінарною скаргою, однак не була належним чином надіслана стороні та отримана нею для усунення недоліків, на які суд вказав як процесуальну перешкоду для відкриття провадження. Встановлені невідповідності між порядком створення, надіслання супровідних листів підтверджують фактичну недбалість, яка перешкодила особі реалізувати її процесуальні права для отримання ефективного та своєчасного судового захисту.

Ухвала про повернення позовної заяви була прийнята суддею Шишкіним О.В. лише 1 квітня 2025 року (що перебуває у хронологічній послідовній відповідності між датою надіслання ухвали про відкриття дисциплінарної справи та отримання запиту на надання пояснень під час підготовки справи до розгляду 26 лютого 2025 року, повторним надісланням копії ухвали ОСОБА1 4 березня 2025 року та надання строку для можливості застосування процесуального наслідку у вигляді повернення позовної заяви).

Водночас, на відміну від ухвали про залишення без руху, рішення про повернення позовної заяви є об’єктом апеляційного оскарження у разі, якщо сторона не згодна з висновками суду щодо недоліків поданої позовної заяви. Зважаючи на те, що одним із недоліків позовної заяви ухвалою від 7 липня 2021 року суд визначив відсутність підтвердження сплати судового збору при відмові за недоведеністю підстав для задоволення клопотання про звільнення від сплати судового збору, невиконання обов’язку щодо постановлення ухвали про повернення позовної заяви після закінчення наданого судом строку об’єктивно створювало перешкоди для особи на забезпечення доступу до суду, у тому числі, у частині здійснення контролю за підставністю застосування судом першої інстанції відповідних (у цьому випадку фінансових) обмежень її прав.

Обраний спосіб повернення позовних заяв, у встановлених дисциплінарним органом життєвих обставинах, у яких перебувала ОСОБА1 протягом листопада 2020 року – лютого 2021 року, не давав їй змоги отримати дієвий та оперативний захист від надмірних фінансово-правових вимог, натомість судді обрали формальний підхід щодо оцінки заявлених нею позовних вимог, який зумовив безпідставне (як встановлено за результатами апеляційних переглядів) звинувачення у зловживанні процесуальними правами.

Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя доходить до висновку, що, зважаючи на однозначність формулювань позовних вимог, попередній професійний досвід діяльності судді Шишкіна О.В., допущення помилок у кваліфікації спірних правовідносин (предмета позову), а також тривале незавершення процедури ухвалення процесуальних рішень у справі, що перебувала у провадженні судді, в частині оцінки прийнятності позовної заяви, стали наслідком очевидно несумлінного ставлення судді до виконання професійних обов’язків, що мало наслідком незаконну відмову в доступі до правосуддя (в частині незаконної відмови в розгляді по суті позовної заяви).

Підпункт «а» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» для кваліфікації відповідних діянь визначає необхідність встановлення, що їх вчинено умисно або внаслідок недбалості. Відомості, які свідчили б про умисел у поведінці судді Шишкіна О.В. під час підготовки справи до розгляду не встановлено. Натомість, зважаючи на викладене вище, суддя огляду на власний професійний досвід мав розуміти обставини та наслідки дій і рішень, однак допустив недбалість під час виконання професійних процесуальних обов’язків, що призвело до негативних наслідків для скаржниці.

Важливим елементом належної правової процедури судового захисту прав, свобод та інтересів особи є процесуальні строки, визначені в законодавстві.

Щодо встановлених обставин дисциплінарної скарги, Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя зауважує, що, крім наведених вище положень про строки процесуальних дій і рішень суду при оцінці прийнятності позовної заяви для розгляду, частина перша статті 153 ЦПК України визначає, що заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи (учасників третейського (арбітражного) розгляду), крім випадків, передбачених частиною п’ятою цієї статті.

Така оперативність цілком узгоджується із завданнями інституту забезпечення позову – запобігти ускладненню чи неможливості виконання рішення суду та гарантувати ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.

У контексті гарантій гласності та відкритості судового процесу згідно із частиною третьою статті 3 Закону України «Про доступ до судових рішень» суд загальної юрисдикції вносить до Реєстру всі судові рішення і окремі думки суддів, викладені у письмовій формі, не пізніше наступного дня після їх ухвалення або виготовлення повного тексту.

Згідно з пунктом 1 розділу ІІІ Порядку введення Єдиного державного реєстру судових рішень, затвердженого рішенням Вищої ради правосуддя від 19 квітня 2018 року №1200/15-18, електронний примірник судового рішення або окремої думки судді оприлюднюється шляхом надсилання до ЄДРСР у день його виготовлення засобами АСДС.

Дослідження послідовності руху справи у провадженні судді Шишкіна О.В. свідчить про те, що він не дотримав процесуальних строків, а саме:

ухвалу про повернення позовної заяви, яка надійшла до провадження судді 16 листопада 2020 року, було прийнято лише 8 лютого 2021 року; при цьому відповідь на запит до Відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання Головного управління Державної міграційної служби в Харківській області первинно надійшла 21 грудня 2020 року, повторний запит було надіслано лише 19 січня 2021 року; відповідь із підтвердженням територіальної юрисдикції суду надійшла 25 січня 2021 року. Отже, питання відкриття провадження вирішувалося без належних підстав зі значним затягуванням;

заяву про забезпечення позову було розглянуто замість дводенного строку через 84 календарних дні;

ухвалу від 8 лютого 2021 року надіслана для оприлюднення до ЄДРСР через 9 календарних днів після її винесення, а ухвалу від 7 липня 2021 року – через 6 календарних днів;

після постановлення ухвали від 7 липня 2021 року про залишення позовної заяви без руху як проміжного процесуального рішення тривалий час до 1 квітня 2025 року залишалося не вирішеним питання прийнятності позовної заяви для цілей відкриття провадження або повернення позовної заяви з можливістю подальшого апеляційного оскарження позивачем.

Водночас, за результатами підготовки справи до розгляду не встановлено обставин, які могли б об’єктивно виправдати підстави та причини допущення порушення суддею.

Аналіз суб’єктивних та об’єктивних ознак дисциплінарного правопорушення дає підстави визначити дисциплінарний проступок судді як винне, протиправне порушення професійних обов’язків або загальновизнаних морально-етичних вимог, які ставляться до судді, що призвело чи могло призвести до негативних наслідків.

Об’єктивна сторона дисциплінарного проступку передбачає наявність умислу в діях судді, свідомого порушення ним встановлених законом вимог та настання / можливість настання негативних наслідків.

Кваліфікація діяння – це точна правова оцінка конкретного діяння, яка полягає у встановленні точної відповідності між ознаками вчиненого діяння та ознаками, визначеними законом. Юридичною підставою кваліфікації діяння є його склад. Наслідки вчинення певних дій у кожному конкретному випадку мають бути встановлені й поставлені у вину суб’єктові дисциплінарного правопорушення, якщо між його діянням і наслідками існує причинний зв’язок. Настання описаних у законі наслідків є свідченням того, що вони виконують роль обставин, які надають проступку кваліфікованого виду (пункти 80–82 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 вересня 2024 року у справі № 990SCGC/12/24 (провадження № 11-138сап24)).

Пунктом 2 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» встановлено, що суддю може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності в порядку дисциплінарного провадження з таких підстав: безпідставне затягування або невжиття суддею заходів щодо розгляду заяви, скарги чи справи протягом строку, встановленого законом, зволікання з виготовленням вмотивованого судового рішення, несвоєчасне надання суддею копії судового рішення для її внесення до Єдиного державного реєстру судових рішень.

У зв’язку із цим Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя зауважує, що важливим елементом для встановлення відомостей про ознаки дисциплінарного проступку є очевидна безпідставність недотримання строків розгляду справи (заяви, скарги). Сам лише факт недотримання строку розгляду справи (заяви, скарги), встановленого законом, не може автоматично вказувати на наявність підстав для дисциплінарної відповідальності судді.

Самі по собі строки поза зв’язком із конкретною правовою ситуацією, набором фактів, умов та обставин, за яких розгорталися події, не мають жодного значення. Сплив чи настання строку набувають (можуть набути) правового сенсу в сукупності з подіями або діями, для здійснення чи утримання від яких встановлюється цей строк.

Обов’язковою умовою для встановлення в діях судді ознак вказаного дисциплінарного проступку є встановлення обставин, які свідчать, що таке мало місце у зв’язку із безпідставним невчиненням суддею дій, спрямованих на забезпечення розгляду справи протягом строку, встановленого законом, або умисним вчиненням дій, що мали наслідком затягування строків розгляду справи. Ознака безпідставності передбачає не просто порушення строку, але й відсутність встановлених об’єктивних причин, які здатні виправдати вихід процесуальної діяльності суду поза межі строків, встановлених законом.

Наведені підходи до проведення оцінки при кваліфікації недотримання строків судом неодноразово підтверджені практикою Великої Палати Верховного Суду у постановах від 10 лютого 2022 року (провадження № 11-442сап20) (пункт 156), від 13 червня 2024 року у справі № 990SCGC/5/24 (провадження № 11-64сап24) (пункт 11), від 13 червня 2024 року у справі № 990SCGC/8/24 (провадження № 11-75сап24) (пункти 139-140) та є релевантними в контексті досліджуваних обставин.

Щодо строку між надходженням позовної заяви та прийняттям ухвали про повернення заяви від 8 лютого 2021 року, Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя зазначає, що невиправданим є затягування з надісланням повторного запиту між 21 грудня 2020 рок та 19 січня 2021 року; а в частині прострочення після отримання відповіді від Відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання Головного управління Державної міграційної служби в Харківській області надані довідки про відкладення розгляду у зв’язку з перебуванням судді в нарадчій кімнаті 25–28 січня 2021 року, 1–5 лютого 2021 року спростовуються дослідженням відкритої інформації в ЄДРСР як щодо дати постановлення судових рішень у відповідних справах, у зв’язку з розглядом яких суддя перебував у нарадчій кімнаті, так і щодо розгляду інших справ суддею у ці самі дні.

Жодних підстав недотримання інших строків провадження протягом підготовки дисциплінарної справи до розгляду не встановлено.

У аспекті наведених положень дослідженню підлягає питання додержання розумності строків розгляду справи судом в умовах порушення суддею Шишкіним О.В. строків, установлених законом.

Згідно з пунктом 7 частини другої статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є розумні строки розгляду справи судом.

У Бангалорських принципах поведінки суддів від 19 травня 2006 року, схвалених Резолюцією Економічної та Соціальної Ради ООН від 27 липня 2006 року № 2006/23, зазначено, що об’єктивність судді є необхідною умовою для належного виконання ним своїх обов’язків. Вона проявляється не тільки у змісті винесеного рішення, а й в усіх процесуальних діях, що супроводжують його прийняття.

Пункт 6.5 елементом застосування критерію «Компетентність та старанність» визначає вимогу до судді виконувати всі свої обов’язки, включаючи винесення відкладених рішень, розумно, справедливо та з достатньою швидкістю.

У пункті 26 Висновку № 3 (2002) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо принципів та правил, які регулюють професійну поведінку суддів, зокрема питання етики, несумісної поведінки та безсторонності, зазначено, що судді повинні виконувати свої функції зі старанністю та розумною швидкістю.

У пункті 62 Рекомендації CM/Rec (2010) 12 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов’язки зазначено, що судді повинні розглядати кожну справу з належною ретельністю та впродовж розумного строку.

Дотримання розумних строків наголошено окремим пунктом серед принципів (засад) цивільного судочинства (пункт 10 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Згідно із частиною другою статті 121 ЦПК України строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальних дій, та відповідає завданню цивільного судочинства.

ЄСПЛ у своїй усталеній практиці відносить до критеріїв розумних строків у справах: правову та фактичну складність справи; поведінку заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінку органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (рішення у справах «Федіна проти України» від 2 вересня 2010 року, «Смірнова проти України» від 8 листопада 2005 року, «Матіка проти Румунії» від 2 листопада 2006 року, «Літоселітіс проти Греції» від 5 лютого 2004 року). У рішеннях у справах «Бараона проти Португалії» (1987 рік), «Хосце проти Нідерландів» (1998 рік), «Бухгольц проти Німеччини» (1981 рік), «Бочан проти України» (2007 рік) Європейський суд окремо відзначає, що при оцінці розумних строків розгляду справ врахуванню підлягає перевантаження судової системи.

У Висновку № 2 (2001) до уваги Комітету Міністрів Ради Європи про фінансування та управління судами в контексті ефективності судової влади та статті 6 Конвенції, Консультативна рада європейських суддів вказувала, що існує очевидний зв’язок між фінансуванням та управлінням судами, з одного боку, та принципами Конвенції – з другого: доступ до правосуддя та право на справедливий суд не забезпечуються належним чином, якщо справа не розглядається впродовж розумного строку судом, у якого є необхідне фінансування та ресурси для ефективного виконання своїх обов’язків.

Відповідно до пункту 1.6 Європейської хартії про статус суддів 1998 року на державу покладається обов’язок забезпечувати суддів всіма засобами, необхідними для належного виконання їхніх завдань і, зокрема, для розгляду справ у межах розумного періоду часу.

У Спільному висновку Європейської комісії «За демократію через право» (Венеційська комісія) щодо законопроєкту «Про судоустрій та статус суддів в Україні» від 16 березня 2010 року CDL-AD(2010)003 було зауважено, що в усіх випадках, коли ЄСПЛ розглядав твердження про те, що провадження не відбулося впродовж розумного строку в розумінні статті 6 Конвенції, цей орган неодмінно наголошував, що Конвенція зобов’язує держави «організувати свої судові системи в такий спосіб, щоб суди могли дотримуватись усіх вимог, включно із зобов’язанням розглядати справи впродовж розумного строку» (наприклад, рішення у справі «Зюссманн проти Німеччини» від 16 вересня 1996 року, пункт 55).

Здійснення суддями правосуддя в умовах надмірного навантаження призводить до логічних і очікуваних наслідків щодо недотримання вимог процесуального закону в частині строків розгляду судових справ.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 3 жовтня 2019 року у справі № 11-638сап19 наголосила, що під час кваліфікації дій судді як безпідставне затягування або невжиття суддею заходів щодо розгляду заяви Вища рада правосуддя та її дисциплінарний орган мають проаналізувати доводи судді про те, що з урахуванням кількості справ, які перебувають у його провадженні, навіть за найменших витрат робочого часу (одна година на кожну справу), він об’єктивно не мав можливості дотриматися цих строків.

Використання розрахункового методу на підставі наданого навантаження судді, яке відповідає загальному високому рівню навантаження в Дзержинському районному суді міста Харкова протягом 2020–2021 років при недоукомплектованості штату суддів (здійснювали правосуддя 15 суддів, нормативно розрахована кількість – 39 суддів (https://rsu.gov.ua/mzs-2021-maps)), із застосуванням рекомендованих показників середньої тривалості розгляду судових справ при ухваленні рішень та здійсненні заходів з питань організаційного забезпечення діяльності судів, затверджених Вищою радою правосуддя рішенням від 24 листопада 2020 року № 3237/0/15-20, свідчить про те, що з 1 липня 2020 року до 30 червня 2021 року суддя Шишкін О.В. виконав понад трикратне робоче навантаження щодо здійснення правосуддя.

Щодо решти строків, яких не дотримався суддя, порівнюючи співвідношення нормативної та фактичної тривалості та ходу і умов процесуальної діяльності, їх можна вважати розумними. Натомість перевищення строку розгляду заяви про забезпечення позову в 42 рази, а також недотримання визначеного процесуального строку усунення недоліків позовної заяви та вирішення питання відкриття чи повернення позовної заяви, Друга Дисциплінарна палати Вищої ради правосуддя вважає, що наявне безпідставне невжиття заходів щодо розгляду заяви протягом строку, встановленого законом.

Під час підготовки справи до розгляду не встановлено відомостей і фактичних даних, які свідчили б про умисел у поведінці судді Шишкіна О.В.. Водночас склад дисциплінарного проступку за пунктом 2 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у частині безпідставності невжиття заходів щодо розгляду заяви протягом строку, встановленого законом, не вимагає для кваліфікації визначення умислу, а визначає достатнім не встановлення поважних підстав недотримання строків. Оскільки під час дисциплінарного провадження, зважаючи на викладене вище, такі поважні підстави не встановлені, суддя мав можливість здійснити розгляд справи у визначений процесуальним законом строк, виходячи з власного професійного досвіду, розумів обставини та наслідки такої своєї бездіяльності, очевидно, що причиною порушення стало допущення недбалості під час виконання професійних процесуальних обов’язків.

Частина причин такого затягування зумовлена неналежним функціонуванням апарату суду та недобросовісним виконанням працівниками суду своїх посадових обов’язків (наприклад, пункт 2 частини другої статті 66 ЦПК України до обов’язків помічника судді відносить здійснення оформлення копій судових рішень для направлення сторонам у справі та іншим учасникам справи відповідно до вимог процесуального законодавства, а також контроль своєчасності надсилання копій судових рішень).

Однак, хоча відомчими інструкціями з діловодства передбачено порядок формування та зберігання судових справ, у яких йдеться про діяльність працівників апарату в цьому аспекті, суддя не може залишатись осторонь цього процесу, адже після здійснення автоматизованого розподілу судових справ (процесуальних документів) їх передаю конкретно визначеному судді. На підставі цього, наприклад, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, отримавши матеріали судової справи, суддя до розгляду справи по суті з ухваленням судового рішення (складенням судового рішення відповідно до вимог норм процесуального права), незважаючи на те, що технічне оформлення матеріалів справи здійснюється закріпленим за ним секретарем судового засідання, несе персональну відповідальність за їх збереження, адже саме в такий спосіб забезпечується схоронність усієї доказової бази та підсумкового рішення суду (пункти 168, 169 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2025 року у справі № 990SCGC/7/24 (провадження № 11-74сап24)).

Належне здійснення правосуддя є обов’язком кожного судді, який деталізовано у статті 56 Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Обов’язок судді сумлінно виконувати покладені на нього обов’язки регламентований відповідними процесуальними законами та передбачає, зокрема, дотримання суддею порядку і строків розгляду судових справ, виготовлення судових рішень у строки, передбачені чинним законодавством, забезпечення можливості реалізації учасниками судового процесу своїх процесуальних прав, здійснення контролю за перебігом дій працівників апарату у справі, яка перебуває у провадженні судді.

Зазначені обов’язки судді є професійними стандартами, що формують ту модель поведінки, яку суддя повинен ставити собі за взірець і якої повинен дотримуватися. Проте під час здійснення правосуддя у цій справі суддя Шишкін О.В. не продемонстрував такої поведінки.

Надаючи правову кваліфікацію діям судді Шишкіна О.В., Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя дійшла висновку, що дії судді не мають характеру простої суддівської помилки, а вказують на неналежне ставлення судді до службових обов’язків та вчинені внаслідок грубої недбалості, що має негативні наслідки для особи.

Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя вважає, що такі дії судді Шишкіна О.В. слід кваліфікувати як безпідставне невжиття заходів щодо розгляду заяви протягом строку, встановленого законом, що кваліфікується як дисциплінарний проступок, визначений пунктом 2 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Шишкін Олексій Володимирович призначений Указом Президента України від 21 червня 2006 року № 559/2006 строком на п’ять років на посаду судді Дзержинського районного суду міста Харкова. Постановою Верховної Ради України від 7 липня 2011 року № 3619-VІ обраний на посаду судді цього суду безстроково.

Частиною одинадцятою статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що дисциплінарне стягнення до судді застосовується не пізніше трьох років із дня вчинення проступку без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування судді у відпустці чи здійснення відповідного дисциплінарного провадження.

Згідно із частиною другою статті 42 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» дисциплінарне стягнення розпочинається після отримання Вищою радою правосуддя скарги щодо дисциплінарного проступку судді, з повідомленням про вчинення дисциплінарного проступку суддею (дисциплінарної скарги), поданої відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів», або за ініціативою Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя чи за зверненням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України у випадках, визначених законом.

Частиною третьою статті 42 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» визначено, що дисциплінарне провадження включає: попередню перевірку дисциплінарної скарги, вивчення матеріалів для встановлення ознак вчинення суддею дисциплінарного проступку; підготовку дисциплінарної справи до розгляду, розгляд дисциплінарної справи та ухвалення рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді або про відмову в притягненні судді до дисциплінарної відповідальності.

З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду вважає, що норму, закріплену в частині одинадцятій статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», варто розуміти так, що трирічний строк притягнення до дисциплінарної відповідальності судді обчислюється з дати вчинення дисциплінарного проступку до дати накладення дисциплінарного стягнення (включно) з урахуванням того, що час тимчасової непрацездатності, перебування судді у відпустці чи здійснення відповідного дисциплінарного провадження до такого трирічного строку не враховується.

Це означає, що в разі виникнення будь-якої із цих обставин перебіг зазначеного трирічного строку переривається.

Аналогічні підходи щодо регулювання порядку застосування строків у дисциплінарному провадженні наведені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 21 червня 2018 року (провадження № 11-78сап18), від 29 листопада 2018 року у справі № 800/553/17 (провадження № 11-7сап18), від 31 січня 2019 року (провадження № 11-988сап18), від 11 квітня 2019 року у справі № 11-121сап19, від 23 травня 2024 року у справі № 990/75/24, від 14 листопада 2024 року у справі № 990SCGC/11/24.

У дисциплінарній скарзі зазаначено, що дисциплінарні проступки вчинено в листопаді 2020 року, після порушення строків розгляду заяви про забезпечення позову, та незаконна відмова в доступі до правосуддя згідно з ухвалою від 8 лютого 2021 року. Зважаючи на відсутність ухвали про повернення позовної заяви до 1 квітня 2025 року, порушення було триваючим у цій частині.

Дисциплінарна скарга надійшла до Вищої ради правосуддя та зареєстрована 6 липня 2021 року.

Оскільки трирічний строк притягнення до дисциплінарної відповідальності судді обчислюється з дати вчинення дисциплінарного проступку до дати накладення дисциплінарного стягнення (включно) з урахуванням того, що періоди тимчасової непрацездатності, перебування судді у відпустці чи здійснення відповідного дисциплінарного провадження до такого трирічного строку не враховується, Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя дійшла висновку, що строк притягнення судді Шишкіна О.В. до дисциплінарної відповідальності не закінчився.

Частиною другою статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», частиною п’ятою статті 50 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» установлено, що під час обрання виду дисциплінарного стягнення стосовно судді враховуються характер дисциплінарного проступку, його наслідки, особа судді, ступінь його вини, наявність інших дисциплінарних стягнень, інші обставини, що впливають на можливість притягнення судді до дисциплінарної відповідальності.

Дисциплінарне стягнення застосовується з урахуванням принципу пропорційності.

Згідно із характеристикою, яку надав голова Шевченківського районного суду міста Харкова (вх. № 2428/0/8-25), «суддя Шишкін О.В. характеризується позитивно, проявив себе здібним, знаючим фахівцем; з відповідальністю ставиться до покладених на нього обов’язків; в роботі професійно компетентний, систематично підвищує свій професійний рівень та вивчає діючу судову практику; відзначено його позитивні ділові, моральні особисті якості, що дозволяє йому користуватися повагою серед колег».

Водночас суддя Шишкін О.В. неодноразово притягувався до дисциплінарної відповідальності: Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя рішенням від 27 липня 2020 року № 2277/2дп/15-20 притягнула його до дисциплінарної відповідальності із застосуванням до нього дисциплінарного стягнення у виді попередження за пунктом 2 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя рішенням від 18 листопада 2020 року № 3147/3дп/15-20 притягнула його до дисциплінарної відповідальності із застосуванням до нього дисциплінарного стягнення у виді догани − з позбавленням права на отримання доплат до посадового окладу судді протягом одного місяця за пунктом 2 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя рішенням від 15 січня 2024 року № 82/1дп/15-24 притягнула його до дисциплінарної відповідальності із застосуванням до нього дисциплінарного стягнення у виді догани − з позбавленням права на отримання доплат до посадового окладу судді протягом одного місяця за пунктом 2 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Частиною другою статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», частиною п’ятою статті 50 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» встановлено, що під час обрання виду дисциплінарного стягнення стосовно судді враховуються характер дисциплінарного проступку, його наслідки, особа судді, ступінь його вини, наявність інших дисциплінарних стягнень, інші обставини, що впливають на можливість притягнення судді до дисциплінарної відповідальності. Дисциплінарне стягнення застосовується з урахуванням принципу пропорційності.

Відповідно до пунктів 1, 2 частини першої статті 110 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддя вважається таким, що не має дисциплінарного стягнення, якщо протягом шести місяців з дня ухвалення рішення про накладення дисциплінарного стягнення у виді попередження та якщо протягом одного року з дня ухвалення рішення про накладення дисциплінарного стягнення у виді догани його не буде піддано новому дисциплінарному стягненню та підстава для нового стягнення не матиме місця протягом вказаного строку.

З огляду на зазначене, суддя вважається таким, що має непогашені дисциплінарні стягнення, оскільки підстави для нового стягнення виникли протягом листопада 2020 року після порушення строків розгляду заяви про забезпечення позову та у зв’язку з незаконною відмовою в доступі до правосуддя згідно з ухвалою від 8 лютого 2021 року, а також зважаючи на те, що порушення тривали до квітня 2025 року, підстави притягнення до відповідальності виникли під час дії попередніх дисциплінарних стягнень.

Частина шоста статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначає, що за наявності непогашених дисциплінарних стягнень до судді має бути застосовано більш суворе дисциплінарне стягнення.

Визначаючи вид дисциплінарного стягнення, що має бути застосовано до судді Шишкіна О.В. за вчинення дисциплінарних проступків, визначених підпунктом «а» пункту 1 та пунктом 2 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя, ураховуючи, з одного боку, позитивну характеристику судді, а з іншого – допущення суддею очевидної недбалості в організації розгляду та вирішення питання допустимості позовної заяви, неодноразове безпідставне створення перешкод у розгляді такої заяви під штучним приводом щодо зловживання позивачем своїми процесуальними правами, що може впливати на загальне сформоване переконання скаржника та суспільства про ефективність судового захисту, тривалість порушених строків, наслідки бездіяльності, яка призвела в сукупності до втрати можливості особою реалізувати своє право на судовий захист, стала однією із причин, що зумовила банкрутство особи, а також значний стаж роботи Шишкіна О.В. на посаді судді (на день розгляду цієї справи − понад 19 років), інформацію щодо кількості розглянутих суддею судових справ і матеріалів, ураховуючи наявність непогашених дисциплінарних стягнень, Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя вважає пропорційним і достатнім застосування до судді Шишкіна О.В. дисциплінарне стягнення у виді суворої догани – з позбавленням права на отримання доплат до посадового окладу судді протягом трьох місяців.

На підставі викладеного, керуючись статтями 34, 49, 50 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», статтями 106, 108 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», пунктами 13.40–13.44 Регламенту Вищої ради правосуддя, Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя

 

вирішила:

 

притягнути суддю Шевченківського районного суду міста Харкова Шишкіна Олексія Володимировича до дисциплінарної відповідальності та застосувати до нього дисциплінарне стягнення у виді суворої догани – з позбавленням права на отримання доплат до посадового окладу судді протягом трьох місяців.

Рішення Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя може бути оскаржене до Вищої ради правосуддя в порядку і строки, установлені статтею 51 Закону України «Про Вищу раду правосуддя».

Головуючий на засіданні

Другої Дисциплінарної

палати Вищої ради правосуддя

 

 

 

Члени Другої Дисциплінарної

палати Вищої ради правосуддя