Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя у складі головуючого – Сасевича О.М., членів Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Кандзюби О.В., Лук’янова Д.В., Попікової О.В., розглянувши висновок доповідача – дисциплінарного інспектора Вищої ради правосуддя Плескача В.Ю. за результатами попередньої перевірки дисциплінарної скарги Кияненко Дар’ї Олегівни стосовно судді Петриківського районного суду Дніпропетровської області Караула Олексія Анатолійовича,
встановила:
до Вищої ради правосуддя 29 квітня 2025 року надійшла дисциплінарна скарга Кияненко Д.О. (вх. № К-2293/0/7-25) на дії судді Петриківського районного суду Дніпропетровської області Караула О.А.
Протоколом автоматизованого розподілу справи між дисциплінарними інспекторами Вищої ради правосуддя від 29 квітня 2025 року вказану скаргу передано дисциплінарному інспектору Плескачу В.Ю. для проведення попередньої перевірки.
30 квітня 2025 року дисциплінарний інспектор Вищої ради правосуддя Плескач В.Ю. надіслав дисциплінарну скаргу судді для надання пояснень. Відповідь надійшла 5 травня 2025 року.
Стислий зміст дисциплінарної скарги і встановлені факти
Скаржниця стверджує, що суддя Караул О.А., заявивши самовідвід, повинен був керуватися процесуальним законом, який достатньо зрозуміло, з урахуванням системного застосування норм КПК України визначає порядок вирішення цього питання. Вказує, що суддя мав належну кваліфікацію, яка дозволяла йому правильно тлумачити норми статті 81 КПК України, виконати вимоги частини третьої статті 35 цього Кодексу та передати заяву про самовідвід іншому судді для вирішення. На думку скаржниці, розглянувши самостійно заяву про самовідвід, суддя Караул О.А. свідомо допустив порушення норм процесуального права.
Скаржниця зазначає, що суддя Караул О.А. особисто неодноразово розглядав заяви про самовідводи суддів Петриківського районного суду Дніпропетровської області, зокрема у справах: № 187/275/24 (ухвала від 21 лютого 2024); № 187/107/24 (ухвала від 5 лютого 2024 року); № 187/973/21 (ухвала від 24 січня 2024 року). Таким чином, скаржниця дійшла висновку про те, що Караул О.А. розглядає самовідвід суддів за різною процедурою: у справі № 196/1452/18 суддя Караул О.А. самостійно розглянув свій самовідвід, у справах № 187/275/24, № 187/107/24, № 187/973/21 – він як інший суддя розглядав самовідводи суддів Петриківського районного суду Дніпропетровської області.
Враховуючи, що у справах № 187/275/24, № 187/107/24, № 187/973/21 суддя Караул О.А. як інший суддя розглядав самовідводи суддів Петриківського районного суду Дніпропетровської області, на думку скаржниці очевидним є те, що судді Караул О.А. були відомі вимоги КПК України щодо процедури розгляду заяви про самовідвід. Тобто, як резюмує скаржниця, суддя Караул О.А. не лише знав про порядок самовідводу, але й застосовував його до розгляду ним самовідводів у справах: № 187/275/24, № 187/107/24, № 187/973/21. Отже, згідно з твердженнями скаржниці, у діях судді є ознаки очевидної та безпідставної непослідовності при розгляді заяви про самовідвід.
Скаржниця вказує, що дії судді Петриківського районного суду Дніпропетровської області Караула О.А. при постановленні ухвал у справі № 196/1452/18 та виконанні обов’язків судді, покладених на нього кримінальним процесуальним законом, містять ознаки недбалого ставлення до своїх службових обов’язків, а тому у цих діях вбачаються ознаки дисциплінарного проступку, передбаченого підпунктом «д» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а саме порушення правил щодо самовідводу.
Петриківський районний суд Дніпропетровської області ухвалою від 27 травня 2024 року у справі № 196/1452/18 (суддя Говоруха В.О.) закрив кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № ____ від 1 серпня 2018 року за обвинуваченням ОСОБА1 у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого частиною третьою статті 3652 Кримінального кодексу України (далі – КК України) на підставі пункту 7 частини 1 статті 284 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК України), у зв’язку з відмовою потерпілого Виконавчого комітету Царичанської селищної ради Дніпровського району Дніпропетровської області від обвинувачення.
Дніпровський апеляційний суд ухвалою від 8 серпня 2024 року скасував ухвалу Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 27 травня 2024 року і призначив новий розгляд у суді першої інстанції.
4 вересня 2024 року судова справа № 196/1452/18 надійшла до Петриківського районного суду Дніпропетровської області на новий розгляд та була розподілена у провадження судді Караулу О.А.
Петриківський районний суд Дніпропетровської області ухвалою від 5 вересня 2024 року (суддя Караул О.А.) призначив кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 3652 КК України у відкрите підготовче судове засідання на 17 вересня 2024 року.
У ході підготовчого провадження у справі, 6 листопада 2024 року адвокат ОСОБА2 звернулась із заявою про відвід головуючого судді Караула О.А. з підстав грубого порушення права на захист обвинуваченого ОСОБА1 та доступ до правосуддя. Петриківський районний суд Дніпропетровської області ухвалою від 13 листопада 2024 року (суддя Іщенко І.М.) відмовив у задоволенні заяви про відвід.
В ухвалі від 29 січня 2025 року суддя Караул О.М. заявив і задовольнив собі самовідвід від розгляду кримінального провадження відносно ОСОБА1.
Як убачається зі змісту ухвали суду:
«20.12.2024 до суду надійшло клопотання захисника обвинуваченого ОСОБА1 адвоката ОСОБА2 про закриття кримінального провадження на підставі п. 6 ч. 1 ст. 284 КПК України, тобто у зв’язку з тим, що по даному обвинуваченню існує виправдувальний вирок, що набрав законної сили. В клопотанні зазначено, що 22.02.2023 в судовому засіданні суддя Говоруха В.О. заслухавши останнє слово обвинуваченого ОСОБА1, пішов до нарадчої кімнати, а повернувшись почав оголошувати вирок, який за своїм змістом та формою мав ознаки виправдувального. Однак, у зв’язку із вимкненням електроенергії в суді, не встиг зачитати його резолютивну частину. На наступний день з невідомих причин головуючий прийняв рішення про поновлення слідства, а вже 27.05.2024 постановив ухвалу про закриття кримінального провадження на підставі п. 7 ч. 1 ст. 284 КПК України, тобто у зв’язку з відмовою потерпілого від обвинувачення. ….
Таким чином, розглядаючи клопотання захисника обвинуваченого ОСОБА1 адвоката ОСОБА2 про закриття кримінального провадження на підставі п. 6 ч. 1 ст. 284 КПК України та досліджуючи докази, в тому числі і диск з технічним записом судового засідання від 22.02.2023, який наявний у сторони захисту, я як суддя повинен буду в тому числі надавати оцінку діям судді Петриківського районного суду Дніпропетровської області Говорухи В.О., з яким у мене склалися дружні стосунки з 2013 року, так як ми з вказаного періоду працюємо в одному суді.
Вказані обставини особисто для мене як судді не свідчать про наявність будь-яких зв’язків, симпатій, упередженості, які б могли вплинути на мою упередженість, однак за даних обставин я не вважаю, що можу виглядати вільним від цього з точки зору розсудливого спостерігача, а отже існує реальна загроза того, що продовжуючи розгляд даного провадження за вищезазначених обставин, довіру до судової влади може бути підірвано.
Додатковим підтвердженням вищезазначених підстав для самовідводу, вважаю заявлений мені відвід 06.11.2024 захисником ОСОБА2 з підстав відсутності в моїх діях безсторонності, який хоча і не задоволений з причин безпідставності, однак дотично може вказувати на низький рівень довіри з точки зору розсудливого спостерігача.»
29 січня 2025 року судова справа № 196/1452/18 була розподілена судді Іщенко І.М.
Позиція судді Караула О.А.
Суддя Караул О.А. пояснює, що статтею 81 КПК України чітко врегульовано лише порядок вирішення питання про відвід судді й не зазначено, що питання про самовідвід вирішується у такому ж порядку як і відвід. Тобто, на думку судді, порядок розгляду питання про самовідвід у КПК України не передбачений, а практика судів з розгляду заяв про самовідвід у кримінальному провадженні є різною, правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду відповідно до статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» немає.
Суддя спростовує твердження скаржниці про непослідовність в його діях з приводу застосування різного порядку розгляду заяв про самовідвід тим, що по-перше, в справах № 187/275/24, № 187/107/24, № 187/973/21 він розглядав заяви про самовідвід інших суддів, а не свої особисті заяви, а отже наведені ухвали не є прикладом непослідовності в його діях з приводу застосування різного порядку розгляду заяв про самовідвід.
По-друге, суддя зазначає, що у зв’язку з прогалиною в законодавстві щодо порядку розгляду заяви судді про самовідвід в кримінальному процесі в судовій практиці серед суддівської спільноти спостерігається його різне бачення. Вказує, що це суперечливе питання було також предметом дискусії та різного роду непорозумінь і серед його колег суддів Петриківського районного суду Дніпропетровської області, думки яких розділилися.
У зв’язку з чим, як вказує суддя, з метою однакового розуміння та застосування норми КПК України щодо порядку розгляду самовідводу судді та з метою усунення суперечностей в роботі, була досягнута домовленість, що самовідвід судді в кримінальній справі має розглядатися саме тим суддею, який заявив собі відвід, що знайшло згодом своє відображення і закріплення під час зборів суддів Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 2 квітня 2025 року № 1, за результатами яких до Положення про засади використання автоматизованої системи документообігу Петриківського районного суду було внесено пункт 3.14, відповідно до якого у разі заявлення суддею (слідчим суддею) самовідводу, повторний автоматизований розподіл справи здійснюється на підставі рішення цього судді (слідчого судді) про задоволення самовідводу.
Таким чином, твердження скаржниці на непослідовність в його діях з приводу застосування різного порядку розгляду заяв про самовідвід суддя вважає безпідставним, зміна практики розгляду заяв про самовідвід, згідно з його твердженнями, не свідчить про непослідовність, оскільки пов’язана з розвитком його особистих переконань під час правозастосовної діяльності. Визначений зборами суддів Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 2 квітня 2025 року № 1 механізм розгляду заяви судді про самовідвід в кримінальному процесі суддя вважає таким, що не суперечить нормам законодавства, оскільки на його глибоке переконання інший суддя, як суддя суду першої інстанції, не може перевіряти рішення свого колеги про самовідвід, так як це суперечить статті 52 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Суддя зазначає, що всі інші процесуальні кодекси України (Цивільний процесуальний кодекс України, Кодекс адміністративного судочинства України, Господарський процесуальний кодекс України) містять чіткі регламентації порядку розгляду заяви судді про самовідвід, в яких зазначено, що питання про самовідвід судді вирішується ухвалою суду, що розглядає справу, яка оформлюється окремим документом. Отже, згідно з твердженнями судді, кримінальний процес кореспондується з вказаними нормами, а тим більше з Бангалорськими принципами, а отже тлумачення норми КПК України щодо регламентації порядку вирішення цього питання по іншому суперечить самому духу процесуального права. Суддя вважає, що застосування в даному випадку аналогії права, шляхом застосування порядку розгляду заяви судді про самовідвід, який визначений більшістю інших процесуальних кодексів не є порушенням КПК України і переконаний в тому, що питання самовідводу заявленого суддею (слідчим суддею) підлягає вирішенню саме цим суддею (слідчим суддею) який (яка) дійшов висновку про наявність таких підстав, і це є логічним, оскільки це є особисте рішення судді про можливість чи неможливість здійснювати судочинство у конкретній судовій справі. Його перевірка іншим суддею, як зазначалось раніше, суперечить загальним засадам рівності суддів (стаття 52 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»). Крім того, у випадку відмови іншим суддею у задоволенні самовідводу судді (слідчого судді), це може призвести до підриву довіри до судді в його подальших рішеннях, адже він буде вимушений ухвалювати такі рішення з внутрішнім переконанням недопустимості своєї участі у розгляді справи.
Суддя резюмує, що законом (КПК України) не визначено чіткого порядку розгляду заяви про самовідвід судді, а отже відсутні критерії, на підставі яких можна встановити відповідність чи не відповідність застосованого ним порядку розгляду даної заяви під час розгляду кримінального провадження № 196/1452/18, тобто таке діяння не може бути кваліфіковане як таке, що містить чи не містить відомості про ознаки дисциплінарного проступку судді. На його думку, все викладене вище виключає склад дисциплінарного проступку, що ставився скаржницею судді у провину, оскільки суддю не може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності за прогалини у кримінальному процесуальному законодавстві України та за намагання їх подолати у незаборонений законом спосіб.
Висновки Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя
За системного аналізу практики судді Караула О.А. щодо вирішення питання про самовідвід у кримінальних провадженнях, які перебували у нього на розгляді, встановлено наступне.
Після постановлення 29 січня 2025 року спірної ухвали у справі № 196/1452/18, щодо якої подано дисциплінарну скаргу, збори суддів Петриківського районного суду Дніпропетровської області формалізували новий підхід до вирішення питання про самовідвід і рішенням від 2 квітня 2025 року внесли зміни до Засад використання автоматизованої системи документообігу Петриківського районного суду Дніпропетровської області. Наразі пункт 3.14 цих Засад передбачає, що у разі заявлення суддею (слідчим суддею) самовідводу, повторний автоматизований розподіл справи здійснюється на підставі рішення цього судді (слідчого судді) про задоволення самовідводу.
У пункті 12 Висновку № 1 (2001) Консультативної ради європейських суддів для Комітету міністрів Ради Європи про стандарти незалежності судових органів та незмінюваність суддів від 1 січня 2001 року зазначено, що незалежність судової влади означає повну неупередженість із боку суддів. При винесенні судових рішень щодо сторін у судовому розгляді судді повинні бути безсторонніми, вільними від будь-яких зв’язків, прихильності чи упередження, що впливає або може сприйматися як таке, що впливає, на здатність судді приймати незалежні рішення. У цьому випадку незалежність судової влади є втіленням загального принципу: «Ніхто не може бути суддею у власній справі». Значення цього принципу виходить далеко за конкретні інтереси певної сторони у будь-якій суперечці. Судова влада повинна користуватися довірою не тільки з боку сторін у конкретній справі, але й з боку суспільства в цілому. Суддя повинен не тільки бути реально вільним від будь-якого невідповідного упередження або впливу, але він або вона повинні бути вільними від цього й в очах розумного спостерігача. В іншому випадку довіра до незалежності судової влади буде підірвана.
Згаданий вище принцип «ніхто не може бути суддею у власній справі» (nemo iudexin causa sua) буквально означає, що ніхто не повинен виступати суддею у справі, в якій він має особистий (корисливий) інтерес. Судді, які опиняються в такій ситуації, повинні взяти самовідвід, тобто відмовитися від позиції та дозволити передачу справи іншому судді.
Таким чином, розглянувши висновок дисциплінарного інспектора Вищої ради правосуддя Плескача В.Ю. за результатами попередньої перевірки дисциплінарної скарги Кияненко Д.О., Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя вважає, що наведені в дисциплінарній скарзі та встановлені фактичні обставини можуть свідчити про наявність у діях судді Петриківського районного суду Дніпропетровської області Караула О.А. ознак дисциплінарного проступку, передбаченого підпунктом «д» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (порушення правил щодо самовідводу).
Перевірка та дослідження наведених обставин будуть здійснюватися дисциплінарним інспектором під час підготовки дисциплінарної справи до розгляду.
Керуючись статтею 46 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», статтею 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», пунктом 13.21 Регламенту Вищої ради правосуддя, Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя
ухвалила:
відкрити дисциплінарну справу стосовно судді Петриківського районного суду Дніпропетровської області Караула Олексія Анатолійовича.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий на засіданні
Третьої Дисциплінарної палати
Вищої ради правосуддя
Члени Третьої Дисциплінарної палати
Вищої ради правосуддя
Дмитро ЛУК’ЯНОВ
Ольга ПОПІКОВА
