Акт ВРП

Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя у складі головуючого – Сасевича О.М., членів Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Кандзюби О.В., Лук’янова Д.В., Попікової О.В., заслухавши дисциплінарного інспектора Вищої ради правосуддя – доповідача Осєтрова В.М., розглянувши дисциплінарну справу стосовно судді Полтавського апеляційного суду Нізельковської Ліліани Валентинівни, відкриту за скаргою Горбаня Олега Івановича,

встановила:

7 червня 2021 року до Вищої ради правосуддя надійшла дисциплінарна скарга Горбаня О.І. (реєстраційний номер Г-3165/0/7-21) стосовно судді Полтавського апеляційного суду Нізельковської Л.В.

Нізельковська Л.В. Указом Президента України від 4 листопада 2004 року № 1367/2004 (https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1367/2004#Text) призначена строком на п’ять років на посаду судді Октябрського районного суду міста Полтави, Постановою Верховної Ради України від 20 травня 2010 року № 2280-VI (https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2280-VI#Text) обрана безстроково на посаду судді цього ж суду. Постановою Верховної Ради України від 19 травня 2011 року № 3397-VI (https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3397-VI#Text) обрана на посаду судді Апеляційного суду Полтавської області. Указом Президента України від 28 вересня 2018 року № 297/2018 (https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/297/2018#Text) переведена на посаду судді Полтавського апеляційного суду.

Дисциплінарна скарга стосується дій судді Нізельковської Л.В., вчинених під час розгляду справи № 525/897/19.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу справи між членами Вищої ради правосуддя від 7 червня 2021 року дисциплінарну скаргу № Г-3165/0/7-21 передано для проведення попередньої перевірки члену Вищої ради правосуддя Гречківському Павлу Миколайовичу.

5 серпня 2021 року набрав чинності Закон України від 14 липня 2021 року № 1635-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо порядку обрання (призначення) на посади членів Вищої ради правосуддя та діяльності дисциплінарних інспекторів Вищої ради правосуддя», яким унесено зміни до Закону України «Про Вищу раду правосуддя», зокрема в частині здійснення дисциплінарних проваджень щодо суддів.

З моменту набрання чинності цим Законом здійснення дисциплінарних проваджень щодо суддів зупинено.

З 19 жовтня 2023 року у зв’язку з набранням чинності законів України від 6 вересня 2023 року № 3378-IX «Про внесення змін до Закону України “Про судоустрій і статус суддів” та деяких законів України щодо зміни статусу та порядку формування служби дисциплінарних інспекторів Вищої ради правосуддя» і від 9 серпня 2023 року № 3304-ІХ «Про внесення змін до деяких законів України щодо негайного відновлення розгляду справ стосовно дисциплінарної відповідальності суддів» дисциплінарну функцію Вищої ради правосуддя відновлено.

19 жовтня 2023 року Вища рада правосуддя ухвалила рішення № 997/0/15-23 «Про розподіл скарг щодо дисциплінарного проступку судді та скарг на рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді чи прокурора».

Згідно з пунктами 1, 2 частини першої статті 43 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» дисциплінарний інспектор Вищої ради правосуддя, визначений автоматизованою системою розподілу справ для попередньої перевірки відповідної дисциплінарної скарги (дисциплінарний інспектор Вищої ради правосуддя – доповідач), вивчає дисциплінарну скаргу і перевіряє її відповідність вимогам закону, за наявності підстав, визначених пунктами 1, 4 і 5 частини першої статті 44 цього Закону, – залишає без розгляду та повертає дисциплінарну скаргу скаржнику.

Відповідно до пункту 23⁷ Розділу ІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Вищу раду правосуддя», тимчасово, до дня початку роботи служби дисциплінарних інспекторів Вищої ради правосуддя, повноваження дисциплінарного інспектора здійснював член Дисциплінарної палати (доповідач), визначений автоматизованою системою розподілу справ.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу справи між членами Вищої ради правосуддя від 3 листопада 2023 року дисциплінарну скаргу з реєстраційної номером Г-3165/0/7-21 передано для проведення попередньої перевірки члену Вищої ради правосуддя Попіковій Ользі Володимирівні.

Пунктом 23⁶ розділу ІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Вищу раду правосуддя» передбачено, що днем початку роботи служби дисциплінарних інспекторів Вищої ради правосуддя є день опублікування Вищою радою правосуддя повідомлення про початок роботи служби дисциплінарних інспекторів Вищої ради правосуддя у газеті «Голос України».

Вища рада правосуддя рішенням від 10 грудня 2024 року № 3582/0/15-24 днем початку роботи служби дисциплінарних інспекторів Вищої ради правосуддя визначила 23 грудня 2024 року.

Відповідне повідомлення опубліковано Вищою радою правосуддя в газеті «Голос України» від 21 грудня 2024 року № 194 (246).

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу справи між дисциплінарними інспекторами від 17 січня 2025 року дисциплінарну скаргу Горбаня О.І. передано для проведення попередньої перевірки дисциплінарному інспектору Осєтрову В.М.

За результатами попередньої перевірки дисциплінарної скарги дисциплінарний інспектор Вищої ради правосуддя склав висновок від 3 березня 2025 року з пропозицією відкриття дисциплінарної справи.

Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя ухвалою від 26 березня 2025 року відкрила дисциплінарну справу стосовно судді Полтавського апеляційного суду Нізельковської Л.В.

За результатами підготовки дисциплінарної справи до розгляду дисциплінарний інспектор Вищої ради правосуддя склав висновок від 28 квітня 2025 року з пропозицією про відмову у притягненні судді Нізельковської Л.В. до дисциплінарної відповідальності та припинення дисциплінарного провадження.

Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя своєчасно і належним чином повідомила суддю Нізельковську Л.В., скаржника Горбаня О.І., про дату і час розгляду дисциплінарної справи шляхом надіслання їм письмових повідомлень засобами електронного і поштового зв’язку та розміщення відповідної інформації на офіційному вебсайті Вищої ради правосуддя.

Крім того, Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя вжила всіх можливих заходів щодо забезпечення процесуальних гарантій та права судді Нізельковської Л.В. ефективно сформувати позицію свого захисту.

Зокрема, копію ухвали про відкриття дисциплінарної справи надіслано на адресу суду, в якому працює суддя, та оприлюднено на офіційному вебсайті Вищої ради правосуддя.

4 червня 2025 року у засіданні Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя взяли участь дисциплінарний інспектор Вищої ради правосуддя – доповідач Осєтров В.М. та суддя Нізельковська Л.В. (у режимі відеоконференції).

Під час засідання суддя надала пояснення та просила ухвалити рішення про відмову в притягненні її до дисциплінарної відповідальності та припинення дисциплінарного провадження.

Скаржник у засідання Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя 4 червня 2025 року не з’явився, однак відповідно до частини п’ятої статті 49 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» неявка скаржника не перешкоджає розгляду дисциплінарної справи.

Стислий зміст дисциплінарної скарги

За змістом дисциплінарної скарги Горбань О.І. стверджує, що суддя Нізельковська Л.В. не виконує законів України, ігнорує вказівки суду касаційної інстанції, норми Кримінального процесуального кодексу України, Кримінального кодексу України, акти міжнародного права та рішення Європейського суду з прав людини.

Так скаржник зазначає, що після скасування Касаційним кримінальним судом у складі Верховного Суду ухвали Полтавського апеляційного суду від 15 січня 2020 року у справі № 525/897/19, суддя Нізельковська Л.В. під час нового розгляду справи у суді апеляційної інстанції протиправно залишила без руху та повернула апеляційну скаргу ОСОБА1.

Крім того, скаржник повідомляє, що після скасування судом касаційної інстанції ухвали суду апеляційної інстанції про повернення апеляційної скарги, під час нового розгляду справи у Полтавському апеляційному суді, суддя Нізельковська Л.В. продовжила розгляд справи у тому самому складі суду.

Вчиняючи такі дії, суддя Нізельковська Л.В. не дотримувалась вказівок, наданих судом касаційної інстанції під час перегляду судових рішень суду апеляційної інстанції.

Обставини та факти, встановлені під час розгляду дисциплінарної справи

До Великобагачанського районного суду Полтавської області 1 липня 2019 року надійшло кримінальне провадження № ____ від 22 травня 2018 року про обвинувачення ОСОБА1 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною першою статті 121, частиною другою статті 185 Кримінального кодексу України.

Відповідно до ухвали Полтавського апеляційного суду від 5 липня 2019 року у справі № 525/897/19 матеріали обвинувального акта у вказаному кримінальному провадженні передано з Великобагачанського районного суду Полтавської області до Миргородського міськрайонного суду Полтавської області для розгляду по суті.

Миргородський міськрайонний суд Полтавської області ухвалами від 15 липня 2019 року та від 22 липня 2019 року у зазначеному кримінальному провадженні призначив підготовче засідання та судовий розгляд, відповідно.

Згідно з вироком Миргородського міськрайонного суду Полтавської області у справі № 525/897/19 від 20 вересня 2019 року ОСОБА1 визнано винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною першою статті 121, частиною другою статті 185 Кримінального кодексу України, і визначено йому покарання в порядку статті 70 Кримінального кодексу України за сукупністю злочинів шляхом часткового складання призначених покарань у виді семи років та шести місяців позбавлення волі.

Полтавський апеляційний суд (суддя-доповідач Рябішин А.О.) ухвалою від 07 листопада 2019 року відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА1 на вирок Миргородського міськрайонного суду Полтавської області.

15 січня 2020 року ухвалою Полтавського апеляційного суду вирок суду першої інстанції у справі № 525/897/19 залишено без змін.

Касаційний кримінальний суд у складі Верховного Суду постановою від 20 травня 2020 року скасував ухвала Полтавського апеляційного суду від 15 січня 2020 року та призначив новий розгляд справи у суді апеляційної інстанції.

Суд касаційної інстанції мотивував свою постанову, зокрема, тим, що із технічного носія інформації, на якому зафіксовано судове засідання за 15 січня 2020 року, вбачається, що ОСОБА1 заявив клопотання про заміну захисника ОСОБА2, який здійснював його захист за призначенням, на іншого захисника за рахунок держави, оскільки ОСОБА2 є некомпетентним при наданні йому правової допомоги у кримінальному провадженні.

Проте суд апеляційної інстанції, порушуючи частину другу статті 54 Кримінального процесуального кодексу України, вказане клопотання належним чином не розглянув, процесуальне рішення по клопотанню не прийняв та продовжив розгляд кримінального провадження за участю захисника ОСОБА2, щодо компетентності якого засуджений висловив сумнів і недовіру.

Таким чином, під час здійснення апеляційного розгляду було порушено право на захист засудженого ОСОБА1, що перешкодило суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.

Під час нового розгляду справи у суді касаційної інстанції суддя-доповідач Нізельковська Л.В. ухвалою від 29 травня 2020 року у справі № 525/897/19 залишила апеляційну скаргу ОСОБА1 без руху, а ухвалою від 14 липня 2020 року у вказаній справі апеляційну скаргу повернула ОСОБА1, у зв’язку з неусуненням недоліків апеляційної скарги.

Касаційний кримінальний суд у складі Верховного Суду постановою від 26 листопада 2020 року у справі № 525/897/19 ухвалу про повернення апеляційної скарги скасував та призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції мотивована тим, що, як убачається із матеріалів кримінального провадження, скасовуючи ухвалу Полтавського апеляційного суду з підстав істотного порушення вимог кримінального процесуального закону, суд касаційної інстанції констатував порушення апеляційним судом права на захист засудженого ОСОБА1 через ігнорування клопотання ОСОБА1 про заміну захисника; у постанові від 20 травня 2020 року Верховний Суд надав указівку апеляційному суду провести новий апеляційний розгляд апеляційної скарги ОСОБА1, під час якого, враховуючи наведене, ухвалити справедливе рішення, яке відповідатиме вимогам статей 370 і 419 Кримінального процесуального кодексу України.

Отримавши вказане кримінальне провадження, суддя-доповідач Полтавського апеляційного суду Нізельковська Л.В., визначена на підставі статті 35 Кримінального процесуального кодексу України, замість вчинення підготовчих дій до апеляційного розгляду на виконання рішення суду касаційної інстанції відповідно до статті 401 цього Кодексу, керуючись положеннями статті 398 Кодексу, здійснила перевірку апеляційної скарги обвинуваченого на відповідність вимогам статті 396 цього Кодексу та, встановивши наявність перешкод для відкриття апеляційного провадження, залишила апеляційну скаргу без руху, а надала – повернула її.

Водночас у цьому випадку (після відкриття апеляційного провадження, проведення перегляду апеляційної скарги засудженого ОСОБА1 та постановлення апеляційним судом процесуального рішення по суті, скасованого судом касаційної інстанції), такий підхід судді-доповідача до апеляційної скарги визнано неприйнятним, який не узгоджується з положеннями статей 404, 405, 434, 439 Кримінального процесуального кодексу України.

Завдання, яке ставилося перед судом апеляційної інстанції касаційним судом, полягало в тому, щоб провести апеляційний розгляд із дотриманням прав обвинуваченого, зокрема права на захист, та постановити остаточне рішення по суті розгляду справи, яке відповідало б вимогам статей 370 і 419 Кримінального процесуального кодексу України.

Ухвали апеляційного суду від 29 травня 2020 року та від 14 липня 2020 року суперечать завданням кримінального провадження (у частинах охорони прав та законних інтересів обвинуваченого і забезпечення швидкого, повного та неупередженого судового розгляду), загальним засадам кримінального процесу (верховенство права, забезпечення права на захист, доступ до правосуддя та розумність строків) і фактично перешкодили засудженому реалізувати право на доступ до апеляційного суду, яке, крім іншого, гарантовано положеннями пункту 8 частини першої статті 129 Конституції України.

Полтавський апеляційний суд (суддя-доповідач Нізельковська Л.В.) ухвалою від 10 грудня 2020 року у справі № 525/897/19 відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА1 на вирок Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 20 вересня 2019 року.

25 січня 2021 року ухвалою суду апеляційної інстанції відмовлено у задоволенні заяви обвинуваченого ОСОБА1 про відвід колегії суддів, яка була обґрунтована тим, що суддя Нізельковська Л.В. як доповідач у цьому провадженні ухвалювала судове рішення про повернення апеляційної скарги апелянту, і це судове рішення скасовано Верховним Судом.

Полтавський апеляційний суд у складі головуючої – Нізельковської Л.В., суддів Маліченка В.В., Харлан Н.М. ухвалою від 25 січня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА1 залишив без задоволення, а вирок Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 20 вересня 2019 року щодо ОСОБА1 – без змін.

Касаційний кримінальний суд у складі Верховного Суду постановою від 28 вересня 2021 року ухвалу Полтавського апеляційного суду від 25 січня 2021 року скасував і призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції мотивована тим, що зважаючи на особливості процесуального руху цієї справи в суді апеляційної інстанції, колегія суддів суду касаційної інстанції вважає, що в цьому кримінальному провадженні має місце істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, оскільки повторний розгляд суддею Нізельковською Л.В. апеляційної скарги засудженого після скасування судом касаційної інстанції постановленої нею ухвали про повернення скарги порушує вимоги, передбачені частиною третьою статті 76 Кримінального процесуального кодексу України; у зв’язку з цим ухвала підлягає скасуванню з призначенням нового розгляду у суді апеляційної інстанції.

Іншим доводам касаційних скарг суд касаційної інстанції не надав правової оцінки, оскільки прийняття рішення незаконним складом суду є безумовною підставою для його скасування.

Полтавський апеляційний суд ухвалою від 9 червня 2022 року вирок суду першої інстанції залишив без змін, а Касаційний кримінальний суд у складі Верховного Суду ухвалами від 21 грудня 2022 року та від 26 січня 2023 року відмовив у відкритті касаційного провадження.

Позиція судді, стосовно якої подана дисциплінарна скарга

Член Вищої ради правосуддя Гречківський П.М. під час проведення попередньої перевірки дисциплінарної скарги надіслав судді Нізельковській Л.В. повідомлення від 16 червня 2021 року № 19192/0/9-21 про наявність у неї права на надання пояснень стосовно відомостей, викладених у дисциплінарній скарзі.

26 липня 2021 року до Вищої ради правосуддя надійшли пояснення судді Нізельковської Л.В.

У поясненнях суддя навела рух справи у суді апеляційної інстанції та зазначила, що, залишаючи скаргу обвинуваченого без руху та надаючи йому строк на усунення недоліків, вона діяла відповідно до вимог статей 398 та 399 Кримінального процесуального кодексу України.

Крім того, суддя Нізельковська Л.В. також зазначила, що вона керувалася судовою практикою, зокрема, постановою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1 липня 2014 року у справі № 544/673/13-к, при цьому, як зазначає суддя, Верховний Суд у постанові від 20 травня 2020 року не робив висновків щодо відповідності апеляційної скарги вимогам статті 396 Кримінального процесуального кодексу України.

Суддя також вважає, що в постанові від 26 листопада 2020 року Верховний Суд не вказував про необхідність розгляду апеляційної скарги апеляційним судом у іншому складі суду, а передбачені законом підстави, що виключали б її участь у розгляді кримінального провадження, були відсутні.

Як зазначає суддя, ухвала судді-доповідача про повернення апеляційної скарги від 14 липня 2020 року, яка була скасована Верховним Судом 26 листопада 2020 року, не є ухвалою суду апеляційної інстанції, а тому апеляційний розгляд провадження щодо ОСОБА1 25 січня 2021 року не є новим провадження після скасування ухвали суду в розумінні частини третьої статті 76 Кримінального процесуального кодексу України.

За таких обставин, на думку судді Нізельковської Л.В., вона не вчиняла дисциплінарних проступків, про які повідомляє Горбань О.І. у своїй дисциплінарній скарзі.

Після відкриття дисциплінарної справи дисциплінарний інспектор Вищої ради правосуддя надіслав судді Нізельковській Л.В. пропозицію надати письмові пояснення стосовно обставин, викладених у скарзі.

3 квітня 2025 року на електронну пошту та 8 квітня 2025 року на адресу Вищої ради правосуддя надійшли пояснення судді Нізельковської Л.В.

У вказаних поясненнях суддя зазначила, що, постановляючи ухвали від 29 травня 2020 року та від 14 липня 2020 року про надання строку на усунення недоліків апеляційної скарги та її повернення, вона керувалася положеннями частини першої статті 439 Кримінального процесуального кодексу України, відповідно до якої після скасування вироку або ухвали судом касаційної інстанції суд першої або апеляційної інстанції здійснює судове провадження згідно із загальними вимогами, передбаченими цим Кодексом, в іншому складі суду.

Отримавши апеляційну скаргу обвинуваченого, суддя керувалася положеннями статей 396, 398 та 399 Кримінального процесуального кодексу України.

У поясненнях суддя зазначає, що постановлення ухвали від 14 липня 2020 року не унеможливило реалізацію учасниками судового процесу наданих їм процесуальних прав та виконання процесуальних обов’язків, як і не призвело до порушення правил щодо юрисдикції або складу суду.

Крім того, на думку судді, під час виконання вимог статті 398 Кримінального процесуального кодексу України вона вирішувала процедурні питання, що стосуються форми та змісту апеляційної скарги і можливості допуску її до апеляційного розгляду, тобто кримінальне провадження на момент постановлення ухвали від 14 липня 2020 року суддя не розглядала, не вирішувала питання по суті доводів апеляційної скарги, а отже, розгляд кримінального провадження 25 січня 2021 року, як вважає суддя, не був новим розглядом кримінального провадження після скасування судом касаційної інстанції у розумінні частини третьої статті 76 Кримінального процесуального кодексу України, а тому суддя не вбачала підстав для самовідводу, як і не вбачала таких підстав колегія суддів Полтавського апеляційного суду, яка ухвалою від 25 січня 2021 року відмовила у задоволенні відповідної заяви обвинуваченого.

Суддя Нізельковська Л.В. стверджує, що скасування судом касаційної інстанції ухвали від 25 січня 2021 року та висновок Верховного Суду про те, що суддя у цьому провадженні підлягала відводу, не свідчить про умисел чи недбалість, а лише є іншим трактуванням процесуальних норм та вказує на допущену нею помилку.

У своїх поясненнях суддя зазначає, що під час ухвалення вказаних вище рішень вона не мала жодного наміру на порушення прав учасників провадження, а лише неумисно допустила помилкове трактування відповідних положень Кримінального процесуального кодексу України, на що надалі вказав Верховний Суд у своїх постановах про скасування рішень, ухвалених за участі судді Нізельковської Л.В., і цими висновками суду касаційної інстанції суддя керується нині.

Водночас, як вказує суддя, права обвинуваченого чи будь-яких інших учасників провадження не порушені, а допущені суддею помилки виправлено у передбачений кримінальним процесуальним законом спосіб.

Характеристика стосовно судді

28 березня 2025 року після відкриття дисциплінарної справи дисциплінарний інспектор Вищої ради правосуддя надіслав до Полтавського апеляційного суду запит про надання характеристики стосовно судді Нізельковської Л.В.

7 квітня 2025 року на електронну пошту та 14 квітня 2025 року на адресу Вищої ради правосуддя листом від 7 квітня 2025 року № 4.7-45/353/25-вих Полтавський апеляційний суд направив характеристику стосовно судді Нізельковської Л.В., підписану головою суду.

У характеристиці наведено перелік актів Президента України та Верховної Ради України, якими Нізельковська Л.В. призначалася, обиралася та переводилася на посаду судді в різних судах.

Повідомляється, що рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 10 квітня 2018 року № 259/ко-18 суддя Нізельковська Л.В. визнана такою, що відповідає займаній посаді.

Зазначено, що в березні 2025 року суддя Нізельковська Л.В. у Національній школі суддів України пройшла підготовку для підтримання кваліфікації за програмою для суддів судових палат у кримінальних справах апеляційних судів.

За час роботи на посаді судді Полтавського апеляційного суду Нізельковська Л.В. зарекомендувала себе кваліфікованим спеціалістом, який володіє знаннями та високим рівнем теоретичної підготовки, добре знає чинне законодавство і правильно застосовує його на практиці.

З відвідувачами та працівниками суду ввічлива, тактовна, має високий рівень культури поведінки та спілкування з людьми, у критичних ситуаціях завжди поводиться коректно, витримано й з розумінням; у колективі користується повагою та авторитетом, чесна, порядна, неупереджена, дотримується професійної етики; поведінка поза роботою не викликає сумнівів у чесності, справедливості та неупередженості.

Суддя Нізельковська Л.В. вміє планувати та раціонально організовувати свою роботу, яка виконується з дотриманням термінів, чітко та переконливо викладає думки, вільно володіє державною мовою; судові засідання проводить відповідно до вимог процесуального закону, документи складає юридично правильно, у судових рішенням зрозуміло викладає обставини справи та доводи на обґрунтування ухваленого рішення.

У характеристиці підсумовано, що за своїми діловими та моральними якостями суддя Нізельковська Л.В. відповідає займаній посаді.

Висновки Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя

Скаржник зазначає, що після скасування Касаційним кримінальним судом у складі Верховного Суду ухвали Полтавського апеляційного суду від 15 січня 2020 року у справі № 525/897/19 суддя Нізельковська Л.В. під час нового розгляду справи у суді апеляційної інстанції протиправно залишила без руху та пізніше повернула апеляційну скаргу ОСОБА1.

Так, відповідно до частини першої статті 399 Кримінального процесуального кодексу України суддя-доповідач, встановивши, що апеляційну скаргу на вирок чи ухвалу суду першої інстанції подано без додержання вимог, передбачених статтею 396 цього Кодексу, постановляє ухвалу про залишення апеляційної скарги без руху, в якій зазначаються недоліки скарги і встановлюється достатній строк для їх усунення, який не може перевищувати п’ятнадцяти днів з дня отримання ухвали особою, яка подала апеляційну скаргу. Копія ухвали про залишення апеляційної скарги без руху невідкладно надсилається особі, яка подала апеляційну скаргу.

За частиною третьою цієї статті апеляційна скарга повертається, якщо, зокрема, особа не усунула недоліки апеляційної скарги, яку залишено без руху, в установлений строк.

Таким чином, Кримінальний процесуальний кодекс України передбачає повноваження судді-доповідача суду апеляційної інстанції залишити апеляційну скаргу без руху та повернути її в разі неусунення недоліків скарги, наявність яких стала причиною залишення її без руху.

Зазначені повноваження були реалізовані суддею Нізельковською Л.В.

Разом з тим, як встановлено Третьою Дисциплінарною палатою Вищої ради правосуддя, апеляційна скарга ОСОБА1 28 травня 2020 року за результатами автоматизованого розподілу передана судді Нізельковській Л.В. після розгляду справи № 525/897/19 в суді касаційної інстанції та скасування ухвали суду апеляційної інстанції за результатами її перегляду.

Водночас апеляційна скарга ОСОБА1 надійшла до Полтавського апеляційного суду 17 жовтня 2019 року та була передана судді-доповідачу Рябішину А.О. 6 листопада 2019 року.

Суддя-доповідач Рябішин А.О., перевіривши апеляційну скаргу ОСОБА1 на відповідність вимогам статті 396 Кримінального процесуального кодексу України та встановивши відсутність перешкод для відкриття провадження, ухвалою від 7 листопада 2019 року відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою на вирок Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 20 вересня 2019 року.

Результатом розгляду апеляційної скарги Полтавським апеляційним судом у складі головуючого – Рябішина А.О., суддів Герасименка В.М., Томилка В.П. стало постановлення ухвали від 15 січня 2020 року про залишення апеляційної скарги без задоволення, а вироку суду першої інстанції – без змін.

Зазначена ухвала суду апеляційної інстанції скасована судом касаційної інстанції та призначений новий розгляд справи в апеляційному суді.

Таким чином, 28 травня 2020 року суддя Нізельковська Л.В. отримала справу для проведення нового апеляційного розгляду після її розгляду судом касаційної інстанції.

На момент надходження справи № 525/897/19 у провадження судді Нізельковської Л.В. апеляційна скарга ОСОБА1 вже була перевірена на предмет її відповідності вимогам статті 396 Кримінального процесуального кодексу України, а питання про відкриття апеляційного провадження вже було вирішено.

Статті 397–399 Кримінального процесуального кодексу України підлягають застосування під час первісного надходження апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції та не можуть бути застосовані під час надходження справи для нового апеляційного розгляду після розгляду справи судом касаційної інстанції, окрім випадків, коли суд касаційної інстанції у своїй постанові прямо вказав на те, що справа передається на новий розгляд судом апеляційної інстанції зі стадії вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.

Подібних висновків дійшов Касаційний кримінальний суд у складі Верховного Суду, який своє постановою скасував ухвалу Полтавського апеляційного суду (суддя Нізельковська Л.В.) про повернення апеляційної скарги у зв’язку з неусуненням її недоліків.

Відповідно до частини першої статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи.

Згідно зі статтею 2 Кримінального процесуального кодексу України завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

За частиною другою статті 24 Кримінального процесуального кодексу України гарантується право на перегляд вироку, ухвали суду, що стосується прав, свобод чи інтересів особи, судом вищого рівня в порядку, передбаченому цим Кодексом, незалежно від того, чи брала така особа участь у судовому розгляді.

Таким чином, внаслідок залишення Полтавським апеляційним судом без руху та повернення апеляційної скарги сторони захисту після відкриття апеляційного провадження у справі, винесення судового рішення суду апеляційної інстанції та скасування такого рішення судом касаційної інстанції з призначенням нового апеляційного розгляду право ОСОБА1 на апеляційне оскарження вироку зазнало невиправданих обмежень.

Право особи на апеляційне оскарження спрямовано насамперед на реалізацію права на справедливий суд, гарантованого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція).

Забезпечення такого права є однією з важливих гарантій ухвалення правосудного рішення у кримінальному провадженні.

Принципи змагальності та рівності сторін щодо справедливого судового розгляду в розумінні зазначеної статті полягають у тому, що кожна зі сторін повинна мати змогу надати власне розуміння справи.

Згідно з частиною першою статті 20 Кримінального процесуального кодексу України засуджений має право на захист, яке полягає у наданні йому можливості надати усні або письмові пояснення з приводу обвинувачення, право збирати і подавати докази, брати особисту участь у кримінальному провадженні, користуватися правовою допомогою захисника, а також реалізувати інші процесуальні права, передбачені Кримінальним процесуальним кодексом України.

Відповідно до вимог статті 24 Кримінального процесуального кодексу України кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого, а також на перегляд вироку, ухвали суду, що стосується його прав, свобод, законних інтересів, судом вищого рівня в порядку, передбаченому цим Кодексом.

У своїх рішеннях Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував на тому, що право на справедливий судовий розгляд (стаття 6 Конвенції), одним із аспектів якого є право доступу до суду (див. Golder v. the United Kingdom, рішення від 21 лютого 1975 року, пункт 36; Перетяка та Шереметьєв проти України, рішення від 20 червня 2011 року, пункт 33), не є абсолютним і може бути обмеженим, особливо щодо умов прийнятності скарги. Водночас таке право не може бути обмежене таким чином або у такій мірі, що буде порушена сама його сутність. Ці обмеження повинні мати законну мету та бути пропорційними між використаними засобами та досягнутими цілями (див. the Guerin v. France, рішення від 29 липня 1998 року, пункт 37).

Разом з тим, відповідно до частини другої статті 424 Кримінального процесуального кодексу України ухвали суду першої інстанції після їх перегляду в апеляційному порядку, а також ухвали суду апеляційної інстанції можуть бути оскаржені в касаційному порядку, якщо вони перешкоджають подальшому кримінальному провадженню, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Заперечення проти інших ухвал можуть бути включені до касаційної скарги на судове рішення, ухвалене за наслідками апеляційного провадження.

Ухвала суду апеляційної інстанції про повернення апеляційної скарги є такою, що перешкоджає подальшому кримінальному провадженню, а отже, може бути оскаржена в касаційному порядку.

ОСОБА1, не погодившись з ухвалою суду апеляційної інстанції від 14 липня 2020 року у справі № 525/897/19, якою повернуто його апеляційну скаргу, оскаржив її в касаційному порядку.

Постановою Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 26 листопада 2020 року у справі № 525/897/19 касаційну скаргу ОСОБА1 задоволено, скасовано ухвалу Полтавського апеляційного суду від 14 липня 2020 року та призначено новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Суд касаційної інстанції зазначив, що порушення кримінального процесуального закону, допущені в ухвалі суду апеляційної інстанції відповідно до частини першої статті 412 Кримінального процесуального кодексу України є істотними та перешкодили апеляційному суду ухвалити законне й обґрунтоване рішення.

9 грудня 2020 року справа № 525/897/19 надійшла до Полтавського апеляційного суду для нового розгляду.

Таким чином, суд касаційної інстанції скасував судове рішення, що перешкоджало ОСОБА1 реалізувати своє право на апеляційне оскарження вироку, та відновив таке право.

Норма підпункту «а» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачає можливість притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, зокрема, за умисну або внаслідок недбалості незаконну відмову в доступі до правосуддя (у тому числі незаконна відмова в розгляді по суті апеляційної скарги).

Повноваження суду щодо повернення апеляційної скарги закріплені у частині третій статті 399 Кримінального процесуального кодексу України, якою передбачено, що апеляційна скарга повертається, зокрема, якщо особа не усунула недоліки апеляційної скарги, яку залишено без руху, в установлений строк.

З огляду на конституційний принцип незалежності судді під час здійснення правосуддя суддя має право на власне тлумачення закону та обставин справи, якщо таке тлумачення є добросовісним, не виходить за межі допустимого суддівського розсуду, не свідчить про грубу недбалість чи навмисне порушення закону, навіть якщо позиція судді визнана судом вищої інстанції помилковою.

Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя, дослідивши зміст ухвали суду про повернення апеляційної скарги, урахувавши норми права, що підлягали застосуванню, вважає дії судді Нізельковської Л.В. проявом добросовісного суддівського тлумачення положень статті 399 Кримінального процесуального кодексу України (з урахуванням встановлених судом обставин у справі та власного розуміння положень закону).

Поняття судової дискреції (судового розсуду) охоплює повноваження суду (права та обов’язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи тощо (правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 1 лютого 2018 року у справі № 634/609/15-к).

Безумовно, використання суддею дискреційних повноважень під час ухвалення рішення не звільняє суддю від обов’язку мотивувати підстави його ухвалення, навпаки, ще більше зобов’язує мотивувати відповідні висновки суду, щоб ухвалене рішення не було сприйняте як свавільне.

Крім того зміст ухвали суду про повернення апеляційної скарги свідчить про виконання судом такої вимоги, дії судді характеризуються як такі, що реалізовані в межах допустимого суддівського розсуду.

Водночас втручання у дискреційні повноваження суду виходить за межі повноважень Вищої ради правосуддя та не може бути підставою для притягнення судді до відповідальності.

Постановлення судом ухвали про повернення апеляційної скарги у справі не характеризується як незаконна відмова в доступі до правосуддя з огляду на те, що надалі зі скасуванням такої ухвали судом касаційної інстанції право на доступ до правосуддя відновлено.

Норма підпункту «а» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» чітко визначає, що суддю може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності виключно за умови, якщо він вчинив такий проступок умисно або через недбалість.

Водночас факт скасування судового рішення судом вищої інстанції у поєднанні з аналізом причин та підстав такого скасування, системний аналіз процесуальних дій суду, обґрунтування підстав їх вчинення у взаємозв’язку із фактичними обставинами справи, а також аргументація постановленої ухвали свідчать, що дії суду не перевищують меж допустимого суддівського розсуду.

З огляду на викладене, Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя дійшла висновку про відсутність у діях судді Нізельковської Л.В. складу дисциплінарного проступку, передбаченого підпунктом «а» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Скаржник у своїй дисциплінарній скарзі також вказує на те, що після скасування судом касаційної інстанції ухвали суду апеляційної інстанції про повернення апеляційної скарги, під час нового розгляду справи у Полтавському апеляційному суді суддя Нізельковська Л.В. продовжила розгляд справи у тому самому складі суду.

Вчиняючи зазначені вище дії, суддя Нізельковська Л.В. не дотримувалась вказівок, наданих судом касаційної інстанції під час перегляду судових рішень суду апеляційної інстанції.

Як зазначалося вище, під час нового розгляду справи у суді апеляційної інстанції суддя-доповідач Нізельковська Л.В. ухвалою від 29 травня 2020 року у справі № 525/897/19 залишила апеляційну скаргу ОСОБА1 без руху, а ухвалою від 14 липня 2020 року у вказаній справі апеляційну скаргу повернула ОСОБА1, у зв’язку з неусуненням недоліків апеляційної скарги.

Касаційний кримінальний суд у складі Верховного Суду постановою від 26 листопада 2020 року у справі № 525/897/19 ухвалу про повернення апеляційної скарги скасував та призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Полтавський апеляційний суд (суддя-доповідач Нізельковська Л.В.) ухвалою від 10 грудня 2020 року у справі № 525/897/19 відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА1 на вирок Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 20 вересня 2019 року.

Полтавський апеляційний суд у складі головуючої – Нізельковської Л.В., суддів Маліченка В.В., Харлан Н.М. ухвалою від 25 січня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА1 залишив без задоволення, а вирок Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 20 вересня 2019 року щодо ОСОБА1 – без змін.

Разом з тим, відповідно до частини першої статті 439 Кримінального процесуального кодексу України після скасування вироку або ухвали судом касаційної інстанції суд першої або апеляційної інстанції здійснює судове провадження згідно із загальними вимогами, передбаченими цим Кодексом, в іншому складі суду.

Згідно з частиною третьою статті 76 Кримінального процесуального кодексу України суддя, який брав участь у кримінальному провадженні в суді апеляційної інстанції, не має права брати участі у цьому ж провадженні в судах першої і касаційної інстанцій, а також у новому провадженні після скасування вироку або ухвали суду апеляційної інстанції.

За правилами частин першої та другої статті 80 Кримінального процесуального кодексу України за наявності підстав, передбачених, зокрема, статтею 76 цього Кодексу, суддя зобов’язаний заявити самовідвід. За цими ж підставами може бути заявлено відвід особами, які беруть участь у кримінальному провадженні.

ОСОБА1 під час нового розгляду справи у Полтавському апеляційному суді заявив відвід колегії суддів, який був зумовлений тим, що суддя Нізельковська Л.В. як суддя-доповідач у цьому провадженні ухвалювала рішення про повернення апеляційної скарги апелянту, і це рішення скасоване Верховним Судом.

Однак суд апеляційної інстанції ухвалою від 25 січня 2021 року у справі № 525/897/19 відмовив у задоволенні заяви обвинуваченого ОСОБА1 про відвід.

Таким чином, справа № 525/897/19, надійшовши до суду апеляційної інстанції для нового розгляду після перегляду у касаційному порядку судового рішення про повернення апеляційної скарги, повинна була бути розглянута в іншому складі суду.

Натомість, всупереч положенням частини третьої статті 76 та частини першої статті 439 Кримінального процесуального кодексу України, суддя Нізельковська Л.В. продовжила брати участь у розгляді справи № 525/897/19.

Крім того, ухвалою від 25 січня 2021 року у справі № 525/897/19 колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Полтавського апеляційного суду у складі головуючої – Нізельковської Л.В., суддів – Маліченка В.В., Харлан Н.М. апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА1 залишила без задоволення, а вирок Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 20 вересня 2019 року – без змін.

На це порушення кримінального процесуального законодавства вказав Касаційний кримінальний суд у складі Верховного Суду у постанові від 28 вересня 2021 року, якою скасував ухвалу Полтавського апеляційного суду від 25 січня 2021 року і призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Ухвала судді-доповідача про повернення апеляційної скарги є судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

Норми частини третьої статті 76 та частини першої статті 439 Кримінального процесуального кодексу України чітко та однозначно говорять про неможливість участі судді суду апеляційної інстанції у новому провадженні після скасування вироку або ухвали суду апеляційної інстанції.

Стаття 418 Кримінального процесуального кодексу України визначає судові рішення суду апеляційної інстанції.

Відповідно до частини першої вказаної статті у випадку, передбаченому пунктом 3 частини першої статті 407 цього Кодексу, суд апеляційної інстанції ухвалює вирок. Будь-яке інше рішення суд апеляційної інстанції приймає у формі ухвали.

Водночас після відкриття дисциплінарної справи суддя Нізельковська Л.В. надала пояснення щодо обставин, викладених у дисциплінарній скарзі, і зазначила, що скасування надалі судом касаційної інстанції ухвали від 25 січня 2021 року та висновок Верховного Суду про те, що суддя у цьому провадженні підлягала відводу, не свідчить про її умисел чи недбалість, а лише є іншими трактуванням процесуальних норм та вказує на допущену нею помилку.

Ураховуючи положення частини третьої статті 76 Кримінального процесуального кодексу України, суд касаційної інстанції скасував ухвалу суду апеляційної інстанції, постановлену за результатами перегляду вироку.

Тобто суд касаційної інстанції усунув допущене судом апеляційної інстанції порушення щодо складу суду.

Дисциплінарний орган під час розгляду дисциплінарної справи повинен: встановити, які дії вчинив суддя, здійснюючи правосуддя; як згідно із процесуальним законом мав діяти суддя; які рішення мав прийняти суддя, а на які встановлено обмеження чи заборона; чи діяв суддя відповідно до закону та відомчих нормативних документів і якщо вчинив інакше, то з яких причин, якими мотивами керувався; кваліфікувати фактичні обставини дисциплінарного правопорушення, здійснити вибір нормативних положень і співставлення фактичних передумов дисциплінарного проступку з вимогами закону; визначити норми поведінки судді, виявити в діях судді невідповідності, відхилення від норм чи їх недотримання, зовнішнє вираження ставлення судді до суті та характеру дій; встановити ознаки, що характеризують діяння як дисциплінарний проступок, його негативні наслідки, причинно-наслідковий зв’язок, юридичну оцінку проступку.

Водночас прояви суддівського свавілля необхідно відрізняти від добросовісної суддівської помилки, тобто помилки без ознак умислу або грубої недбалості.

Добросовісність вказує на те, що суддя діяв сумлінно – з належним ставленням до своїх обов’язків установив фактичні обставини, які підлягають правовій оцінці, оцінив докази та тлумачив закон, але припустився помилки, яка не була настільки очевидною й однозначною.

Питання помилок, які начебто були допущені судом, не належать до компетенції Вищої ради правосуддя доти, поки такі помилки не вчинені умисно або внаслідок недбалості та/чи не порушують прав і свобод, що захищаються Конвенцією.

Дисциплінарна відповідальність суддів не може бути наслідком змісту їхніх рішень або вироків, уключаючи відмінності в юридичному тлумаченні між судами; наслідком прикладів суддівських помилок чи критики суддів (пункт 25 Київських рекомендацій щодо незалежності судочинства у Східній Європі, на Південному Кавказі та у Центральній Азії (від 23–25 червня 2010 року).

Крім того, відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини безсторонність (неупередженість) суду в сенсі параграфу першого статті 6 Конвенції має визначатися згідно з: (i) суб’єктивним критерієм, враховуючи особисті переконання та поведінку конкретного судді, тобто чи мав суддя особисту упередженість або чи був він об’єктивним у цій справі, та (iі) об’єктивним критерієм, іншими словами, шляхом установлення того, чи забезпечував сам суд та серед інших аспектів його склад достатні гарантії для того, щоб виключити будь-який обґрунтований сумнів у його безсторонності.

Відповідно до пункту 2.1 Бангалорських принципів поведінки суддів, при виконанні своїх обов’язків суддя вільний від будь-яких схильностей, упередженості чи забобонів.

Подібні висновки Європейського суду з прав людини знайшли своє відображення у рішенні у справі «Мироненко і Мартенко проти України».

Особиста безсторонність суду презюмується, поки не надано доказів протилежного («Веттштайн проти Швейцарії» (Wettstein v. Switzerland)).

Як уже зазначалося, Касаційний кримінальний суд у складі Верховного Суду постановою від 28 вересня 2021 року у справі № 525/897/19 скасував ухвалу Полтавського апеляційного суду від 25 січня 2021 року і призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

18 жовтня 2021 року справа № 525/897/19 надійшла до Полтавського апеляційного суду для нового розгляду.

Ухвалою від 9 червня 2022 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Полтавського апеляційного суду у складі: головуючого – Захожая О.І., суддів: Корсун О.М., Костенка В.Г., апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА1 залишила без задоволення, а вирок Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 20 вересня 2019 року щодо нього – без змін.

Касаційний кримінальний суд у складі Верховного Суду своєю ухвалою від 26 січня 2023 року відмовив у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою засудженого ОСОБА1 на вирок Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 20 вересня 2019 року та ухвалу Полтавського апеляційного суду від 9 червня 2022 року щодо нього.

Таким чином, після допущення суддею Нізельковською Л.В. помилки щодо можливості її участі у новому розгляді справи (після скасування ухвали апеляційного суду), суд касаційної інстанції скасував ухвалу, постановлену за участю судді внаслідок нового розгляду справи, а апеляційний суд провів новий розгляд в іншому складі суду і постановив ухвалу, яка в касаційному порядку не скасована.

Допущена суддею Нізельковською Л.В. помилка щодо правил відводу (самовідводу) була виправлена судом касаційної інстанції та не перешкодила ОСОБА1 отримати справедливий та неупереджений розгляд його справи судом, встановленим законом.

За змістом пунктів 57 та 60 Висновку № 3 (2002) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи зазначено, що є неприйнятною можливість притягнення судді до відповідальності за здійснення своїх обов’язків, крім випадку умисного правопорушення при здійсненні судових функцій, для того, щоб виправдати дисциплінарне провадження, порушення має бути серйозним та кричущим.

У зв’язку із зазначеним вище Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя дійшла висновку про відсутність у діях судді Нізельковської Л.В. ознак дисциплінарного проступку, передбаченого підпунктом «д» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а саме порушення правил щодо відводу (самовідводу).

Згідно з частиною сьомою статті 56 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддя зобов’язаний, зокрема, справедливо, безсторонньо та своєчасно розглядати і вирішувати судові справи відповідно до закону з дотриманням засад і правил судочинства; дотримуватися правил суддівської етики, у тому числі виявляти та підтримувати високі стандарти поведінки у будь-якій діяльності з метою укріплення суспільної довіри до суду, забезпечення впевненості суспільства в чесності та непідкупності суддів.

Кодекс суддівської етики, затверджений рішенням ХІ (чергового) з’їзду суддів України від 22 лютого 2013 року (в редакції, чинній на момент ухвалення судових рішень суддею Нізельковською Л.В.), передбачає, що суддя повинен бути прикладом неухильного додержання вимог закону і принципу верховенства права, присяги судді, а також дотримання високих стандартів поведінки з метою зміцнення довіри громадян у чесність, незалежність, неупередженість та справедливість суду (стаття 1); суддя має докладати всіх зусиль до того, щоб на думку розсудливої, законослухняної та поінформованої людини його поведінка була бездоганною (стаття 3); суддя повинен виконувати свої професійні обов’язки незалежно, виходячи виключно з фактів, установлених на підставі власної оцінки доказів, розуміння закону, верховенства права, що є гарантією справедливого розгляду справи в суді, не зважаючи на будь-які зовнішні впливи, стимули, загрози, втручання або публічну критику (стаття 6).

Ураховуючи викладене, під час розгляду дисциплінарної справи Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя дійшла висновку про відсутність у діях судді Нізельковської Л.В. ознак дисциплінарних проступків, передбачених підпунктами «а», «д» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

З огляду на наведене Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя дійшла висновку, що у притягненні до дисциплінарної відповідальності судді Полтавського апеляційного суду Нізельковської Л.В. необхідно відмовити.

Відповідно до частин другої, шостої статті 50 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» за результатами розгляду дисциплінарної справи Дисциплінарна палата ухвалює рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді або про відмову у притягненні до дисциплінарної відповідальності судді.

Якщо Дисциплінарною палатою ухвалено рішення про відмову у притягненні судді до дисциплінарної відповідальності, дисциплінарне провадження припиняється.

На підставі викладеного, керуючись статтями 106, 108 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», статтями 49, 50 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя

вирішила:

відмовити у притягненні судді Полтавського апеляційного суду Нізельковської Ліліани Валентинівни до дисциплінарної відповідальності.

Дисциплінарне провадження щодо судді Полтавського апеляційного суду Нізельковської Ліліани Валентинівни припинити.

Рішення Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя може бути оскаржене до Вищої ради правосуддя в порядку і строки, встановлені статтею 51 Закону України «Про Вищу раду правосуддя».

 

Головуючий на засіданні

Третьої Дисциплінарної палати

Вищої ради правосуддя

 

Члени Третьої Дисциплінарної палати

Вищої ради правосуддя