Акт ВРП

Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя у складі головуючого – залученого члена Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Бондаренко Т.З., членів Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Кандзюби О.В., Лук’янова Д.В., Попікової О.В., заслухавши дисциплінарного інспектора Вищої ради правосуддя – доповідача Недибалюк В.Д., розглянувши дисциплінарну справу щодо судді Донецького окружного адміністративного суду Давиденко Тетяни Вікторівни, відкритої за дисциплінарною скаргою приватного виконавця Матвійчук Наталії Євгеніївни

 

встановила:

 

11 лютого 2025 року до Вищої ради правосуддя надійшла (вх. № М-534/2/7-25) дисциплінарна скарга приватного виконавця Матвійчук Н.Є. на дії судді Донецького окружного адміністративного суду Давиденко Т.В., вчинені під час розгляду справи № 200/14614/21 за позовом ОСОБА1 до приватного виконавця Матвійчук Н.Є. про зобов’язання вчинити певні дії.

У дисциплінарній скарзі зазначено, що суддя Давиденко Т.В., розглядаючи вказану справу, постановила незаконну ухвалу про забезпечення позову та ухвалила незаконне рішення про задоволення позову ОСОБА1, які згодом скасував суд апеляційної інстанції.

Зокрема, приватний виконавець Матвійчук Н.Є. вказала, що суддя Давиденко Т.В., застосувавши заходи забезпечення позову у справі № 200/14614/21, фактично зупинила виконання судового рішення, яке набрало законної сили, що суперечить правовим висновкам Верховного Суду про неприпустимість забезпечення позову в такий спосіб.

Крім того, посилаючись на положення статей 447, 448 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) та відповідні висновки Верховного Суду, приватний виконавець Матвійчук Н.Є. наголосила, що юрисдикція адміністративних судів не поширюється на спори щодо оскарження дій приватного виконавця, вчинених під час виконання судових рішень, ухвалених у порядку цивільного судочинства. Незважаючи на те, що виконавче провадження, у межах якого приватний виконавець вчиняла дії, які оскаржує позивач у справі № 200/14614/21, відкрито на підставі виконавчого документа, виданого судом загальної юрисдикції, суддя Давиденко Т.В. розглянула цю справу за правилами адміністративного судочинства.

Приватний виконавець Матвійчук Н.Є. також стверджувала, що боржник у виконавчому провадженні ОСОБА1 намагався впливати на неї з метою зняття арешту з коштів на його банківському рахунку, накладеного в межах виконавчого провадження. Після отримання відмови він, імовірно, вчинив спроби вплинути на суддю Давиденко Т.В. з метою ухвалення нею незаконних судових рішень.

З огляду на викладене приватний виконавець Матвійчук Н.Є. просила притягнути суддю Донецького окружного адміністративного суду Давиденко Т.В. до дисциплінарної відповідальності.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу справи між дисциплінарними інспекторами Вищої ради правосуддя від 11 лютого 2025 року зазначену дисциплінарну скаргу передано дисциплінарному інспектору Вищої ради правосуддя Недибалюк В.Д. (далі – дисциплінарний інспектор) для попередньої перевірки.

28 травня 2025 року до Вищої ради правосуддя надійшла заява приватного виконавця Матвійчук Н.Є. про відмову від дисциплінарної скарги щодо судді Донецького окружного адміністративного суду Давиденко Т.В. та залишення її без розгляду.

Однак відповідно до пункту 13.19 Регламенту Вищої ради правосуддя відмова скаржника від скарги не може бути підставою для припинення дисциплінарного провадження.

Ухвалою Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 6 серпня 2025 року № 1640/3дп/15-25 відкрито дисциплінарну справу з підстав можливої наявності в діях судді Давиденко Т.В. ознак дисциплінарних проступків, передбачених підпунктом «а» пункту 1, пунктом 4 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а саме: умисного або внаслідок недбалості істотного порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя, що призвело до порушення правил щодо юрисдикції суду; умисного або внаслідок грубої недбалості допущення суддею, який брав участь в ухваленні судового рішення, порушення прав людини і основоположних свобод.

17 грудня 2025 року до Вищої ради правосуддя надійшла заява приватного виконавця Матвійчук Н.Є., у якій вона повідомила, що у провадженні судді Давиденко Т.В. перебували справи № 200/7180/25, № 200/6832/25, у яких вона як адвокат представляла інтереси позивачів. Розгляд цих справ здійснювався за правилами спрощеного позовного провадження, однак із моменту відкриття проваджень минуло три місяці. 16 грудня 2025 року у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю судді Давиденко Т.В. було проведено повторний автоматизований розподіл зазначених справ.

Приватний виконавець Матвійчук Н.Є. вважала, що тимчасова непрацездатність судді мала фіктивний характер і зумовлена наміром перешкодити її адвокатській діяльності, а також безпідставно затягнути строки розгляду справ, у яких вона бере участь.

Крім того, на думку приватного виконавця Матвійчук Н.Є., оскільки щодо судді Давиденко Т.В. відкрито дисциплінарну справу за її дисциплінарною скаргою, суддя повинна була заявити самовідвід від розгляду адміністративних справ, у яких вона як адвокат представляла інтереси сторін.

Ураховуючи викладене, приватний виконавець Матвійчук Н.Є. просила врахувати зазначені обставини під час розгляду дисциплінарної справи.

24 грудня 2025 року приватний виконавець Матвійчук Н.Є. подала до Вищої ради правосуддя заяву подібного змісту, у якій, крім викладених обставин, вказала, що відповідно до наданої Донецьким окружним адміністративним судом інформації суддя Давиденко Т.В. була тимчасово непрацездатною із 25 вересня до 1 жовтня 2025 року, а також із 27 листопада 2025 року дотепер.

Скаржниця зазначила, що справи № 200/6832/25, № 200/7180/25 було розподілено до провадження судді Давиденко Т.В. 5 та 17 вересня 2025 року відповідно. Отже, на думку приватного виконавця Матвійчук Н.Є., до 27 листопада 2025 року суддя мала можливість завершити розгляд цих справ без порушення процесуальних строків.

За результатами підготовки дисциплінарної справи до розгляду 24 грудня 2025 року дисциплінарний інспектор підготувала висновок із пропозицією притягнути суддю Донецького окружного адміністративного суду Давиденко Т.В. до дисциплінарної відповідальності та застосувати до неї дисциплінарне стягнення у виді догани – з позбавленням права на отримання доплат до посадового окладу судді протягом одного місяця з підстав наявності в її діях складу дисциплінарних проступків, передбачених підпунктом «а» пункту 1, пунктом 4 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (істотне порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя, що призвело до порушення правил щодо юрисдикції суду; допущення суддею, який брав участь в ухваленні судового рішення, порушення прав людини і основоположних свобод).

Про засідання Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя, призначені на 21 січня та 4 лютого 2026 року, суддю Давиденко Т.В. та скаржницю – приватного виконавця Матвійчук Н.Є. – повідомлено своєчасно і належним чином, у порядку та строки, що встановлені Законом України «Про Вищу раду правосуддя».

Засідання Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя, призначене на 21 січня 2026 року, відкладено у зв’язку з неявкою судді Давиденко Т.В.

Скаржниця – приватний виконавець Матвійчук Н.Є. – у вказане засідання Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя також не з’явилася.

У засіданні Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя 4 лютого 2026 року суддя Давиденко Т.В. та скаржниця – приватний виконавець Матвійчук Н.Є. – не з’явилися.

Під час розгляду дисциплінарної справи член Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Попікова О.В. внесла на розгляд Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя пропозицію притягнути суддю Донецького окружного адміністративного суду Давиденко Т.В. до дисциплінарної відповідальності та застосувати до неї дисциплінарне стягнення у виді попередження з підстав наявності в її діях складу дисциплінарного проступку, передбаченого підпунктом «а» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (істотне порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя, що призвело до порушення правил щодо юрисдикції суду).

 

Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя, заслухавши доповідача – дисциплінарного інспектора Вищої ради правосуддя Недибалюк В.Д., члена Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Попікову О.В., дослідивши матеріали дисциплінарної справи, встановила таке.

 

Давиденко Тетяна Вікторівна Указом Президента України від 3 квітня 2017 року № 95/2017 призначена на посаду судді Донецького окружного адміністративного суду.

 

Заочним рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 25 травня 2021 року у справі № 185/10083/19 позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Глобал Спліт» (далі – ТОВ «Глобал Спліт») задоволено.

Стягнуто солідарно з ОСОБА1, ОСОБА2 на користь ТОВ «Глобал Спліт» заборгованість за кредитним договором № ІКАPNUAG.26749.001 від 2 березня 2012 року в розмірі 188 478,98 грн, з яких: 105 703,63 грн – сума заборгованості за тілом кредиту, 82 775,35 грн – сума заборгованості за відсотками.

Стягнуто з ОСОБА1, ОСОБА2 на користь ТОВ «Глобал Спліт» витрати зі сплати судового збору в сумі по 1413,60 грн із кожного.

На виконання цього рішення 7 вересня 2021 року Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області видав виконавчий лист.

14 жовтня 2021 року приватний виконавець Матвійчук Н.Є. відкрила виконавче провадження № 67152438 на підставі зазначеного виконавчого документа.

Того самого дня приватний виконавець Матвійчук Н.Є. винесла постанову про накладення арешту на грошові кошти ОСОБА1, що перебувають на відкритих рахунках, а також на кошти на рахунках, відкритих після винесення цієї постанови, за винятком коштів, накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом і які належать боржнику.

29 жовтня 2021 року ОСОБА1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до приватного виконавця Матвійчук Н.Є. про зобов’язання вчинити певні дії.

ОСОБА1 у позовній заяві просив зобов’язати приватного виконавця Матвійчук Н.Є. зняти арешт із відповідного розрахункового рахунку, відкритого на його ім’я в Акціонерному товаристві Комерційний банк «ПриватБанк» (далі – АТ КБ «ПриватБанк»), а також зупинити виконавче провадження № 67152438 із примусового виконання виконавчого листа № 185/10083/19, виданого 7 вересня 2021 року Павлоградським міськрайонним судом Дніпропетровської області, відкрите приватним виконавцем 14 жовтня 2021 року.

Справі за вказаним позовом присвоєно єдиний унікальний номер 200/14614/21 та передано до провадження судді Донецького окружного адміністративного суду Давиденко Т.В.

Суддя Давиденко Т.В. ухвалою від 2 листопада 2021 року відкрила провадження у справі № 200/14614/21.

2 грудня 2021 року позивач ОСОБА1 подав заяву про вжиття заходів забезпечення позову шляхом зупинення стягнення на підставі виконавчого листа № 185/10083/19 від 7 вересня 2021 року, виданого Павлоградським міськрайонним судом Дніпропетровської області.

Суддя Давиденко Т.В. ухвалою від 6 грудня 2021 року вказану заяву задовольнила та зупинила стягнення на підставі зазначеного виконавчого листа до прийняття рішення у справі.

Ухвала мотивована тим, що накладення арешту на грошові кошти на відкритих рахунках позивача створює небезпеку для його інтересів, оскільки арешт усіх грошових активів може безпосередньо заподіяти майнової шкоди позивачеві та призвести до настання невідворотних негативних наслідків.

Після відкриття провадження у справі ОСОБА1 звернувся до суду з першою заявою про уточнення позовних вимог, а після постановлення ухвали про забезпечення позову – 9 грудня 2021 року – подав другу заяву. З урахуванням уточнених вимог ОСОБА1 просив скасувати постанову про арешт коштів, винесену в межах виконавчого провадження № 67152438, відкритого 14 жовтня 2021 року на підставі виконавчого листа № 185/10083/19, виданого 7 вересня 2021 року Павлоградським міськрайонним судом Дніпропетровської області для примусового виконання судового рішення.

1 грудня 2021 року до Донецького окружного адміністративного суду надійшло клопотання приватного виконавця Матвійчук Н.Є. про закриття провадження у справі № 200/14614/21 з огляду на те, що справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Однак суддя Давиденко Т.В. вказане клопотання не розглянула.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 21 грудня 2021 року у складі судді Давиденко Т.В. адміністративний позов ОСОБА1 задоволено повністю. Постанову приватного виконавця Матвійчук Н.Є. про арешт коштів ОСОБА1, винесену в межах виконавчого провадження № 67152438, скасовано.

Не погоджуючись із ухвалою про вжиття заходів забезпечення позову від 6 грудня 2021 року та вказаним рішенням приватний виконавець Матвійчук Н.Є. оскаржила їх до суду апеляційної інстанції.

4 січня 2022 року стягувач у виконавчому провадженні № 67152438 – ТОВ «Глобал Спліт» – звернувся до приватного виконавця Матвійчук Н.Є. із заявою про повернення виконавчого документа стягувачу без подальшого виконання.

Того самого дня приватний виконавець Матвійчук Н.Є. винесла постанову про повернення виконавчого документа стягувачу.

Перший апеляційний адміністративний суд постановою від 9 березня 2023 року апеляційні скарги приватного виконавця Матвійчук Н.Є. задовольнив.

Ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 6 грудня 2021 року у справі № 200/14614/21 скасував та ухвалив нове рішення, яким у задоволенні заяви про забезпечення позову відмовив.

Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 21 грудня 2021 року у справі № 200/14614/21 скасував. Провадження у справі закрив. Роз’яснив позивачеві його право на звернення до суду в порядку цивільного судочинства.

Скасовуючи ухвалу суду першої інстанції про забезпечення позову, Перший апеляційний адміністративний суд, посилаючись на пункт 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», а також на висновки Верховного Суду, зокрема, викладені в постанові від 24 червня 2021 року у справі № 310/9167/20, дійшов висновку, що обраний судом спосіб забезпечення позову фактично зупиняє виконання судового рішення в іншій справі – № 185/10083/19, що не відповідає меті та завданням судочинства і є неспівмірним із заявленими позивачем вимогами.

Крім того, скасовуючи рішення суду першої інстанції та закриваючи провадження у справі, суд апеляційної інстанції виходив з того, що порядок оскарження рішень, дій або бездіяльності виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби залежить від статусу суб’єкта оскарження у виконавчому провадженні та від виду судочинства, у якому розглянуто спір та видано виконавчий документ.

Оскільки позивач є стороною виконавчого провадження (боржником) за виконавчим листом, виданим судом за результатом розгляду цивільно-правового спору, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що цей спір між ОСОБА1 та приватним виконавцем Матвійчук Н.Є. не належить до адміністративної юрисдикції, а підлягає розгляду судом загальної юрисдикції, який виніс рішення у справі та видав виконавчий лист.

 

Стислий виклад пояснень судді Давиденко Т.В.

У письмових поясненнях, наданих до відкриття дисциплінарної справи, суддя Давиденко Т.В. зазначила, що наведені у скарзі твердження про вплив боржника на її діяльність не підтверджуються жодними об’єктивними доказами та базуються виключно на суб’єктивних припущеннях приватного виконавця Матвійчук Н.Є.

Суддя вказала, що судові рішення у справі № 200/14614/21 ухвалені в межах процесуальної компетенції судді відповідно до вимог КАС України. У разі незгоди з такими рішеннями сторони мають право на їх оскарження у встановленому законом порядку.

У письмових поясненнях, наданих після відкриття дисциплінарної справи, суддя Давиденко Т.В. зауважила, що кожна справа має унікальні фактичні обставини, тому відмінність у рішеннях у справах із подібним предметом не свідчить про умисел чи недбалість, адже процесуальні висновки залежать від конкретного змісту позовних вимог і встановлених фактів.

Суддя також наголосила, що різниця в ухвалених рішеннях зумовлена саме індивідуальними особливостями кожної справи. Істотна недбалість, за її словами, має місце лише в разі свідомого ігнорування очевидних вимог закону або сталої практики Верховного Суду.

Крім того, суддя Давиденко Т.В. вказала, що питання предметної юрисдикції має спірний характер, а практика стосовно цього питання не є усталеною, тому помилки у визначенні предметної юрисдикції самі по собі не є підставою для дисциплінарної відповідальності. Такі помилки підлягають виправленню в порядку апеляційного або касаційного перегляду справи. Подібні ситуації зумовлені складністю правового регулювання та не свідчать про недбалість судді.

Щодо висновків, викладених в ухвалі Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя, про те, що забезпечення позову фактично призвело до зупинення виконання рішення у справі № 185/10083/19, суддя Давиденко Т.В. зазначила, що, ухвалюючи рішення про забезпечення позову у справі № 200/14614/21, керувалася виключно необхідністю забезпечити ефективний захист прав сторін у цьому провадженні. Суддя стверджувала, що не мала жодного наміру перешкодити виконанню рішення іншого суду чи втрутитися у процес цивільного судочинства.

Суддя Давиденко Т.В. посилалася на висновки Європейського суду з прав людини у справі «Олександр Волков проти України», відповідно до яких притягнення судді до дисциплінарної відповідальності за зміст його рішень суперечить принципу незалежності суддів та принципу верховенства права, оскільки це може призвести до тиску на суддів та їх залежності від інших гілок влади.

З огляду на вказане суддя Давиденко Т.В. вважала, що під час розгляду справи № 200/14614/21 та постановлення ухвали про забезпечення позову добросовісно прагнула забезпечити ефективний захист прав сторін у спорі. Хоч апеляційна інстанція встановила, що ця справа підлягала розгляду в порядку цивільного судочинства, однак це свідчить не про умисне порушення нею закону, а про помилку у визначенні юрисдикції, тобто про складне та дискусійне питання.

Суддя також зауважила, що всі ухвалені нею судові рішення у справі № 200/14614/21 містять правове обґрунтування, що підтверджує відсутність свавілля в її діях.

 

Щодо наявності підстав для притягнення судді Давиденко Т.В. до дисциплінарної відповідальності Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя вважає за доцільне зазначити таке.

 

Згідно із частинами першою, другою статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди; делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі – Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Поняття «суд, встановлений законом» містить, зокрема, такий складник, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

Суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції.

Загальними критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб’єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути і пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

До таких висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду, зокрема, в постановах від 27 березня 2019 року у справі № 638/14011/16-ц (провадження № 14-656цс18), від 19 червня 2019 року у справі № 826/5806/17 (провадження № 11-290апп19), від 13 березня 2019 року у справі № 202/30/17 (провадження № 14-643цс18).

Виконавче провадження є особливою процедурою виконання виконавчих документів, у тому числі судових рішень, що врегульована як процесуальними кодексами (ЦПК України, Кодекс адміністративного судочинства (далі – КАС України), Господарський процесуальний кодекс України), так і Законом України «Про виконавче провадження».

Гарантією прав фізичних і юридичних осіб у виконавчому провадженні є можливість оскарження дій або бездіяльності державних виконавців.

Згідно із частиною першою статті 287 КАС України (у редакції, чинній у під час перебування справи № 200/14614/21 у провадженні судді Давиденко Т.В.) учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду з позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Адміністративні справи з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання ними рішень, ухвалених місцевим загальним судом як адміністративним судом, розглядаються місцевим загальним судом як адміністративним судом, який видав виконавчий лист (частина п’ята статті 287 КАС України у редакції, чинній під час перебування справи № 200/14614/21 у провадженні судді Давиденко Т.В.).

Аналогічні норми містяться й у ЦПК України. Зокрема, згідно зі статтею 447 ЦПК України (у редакції, чинній під час перебування справи № 200/14614/21 у провадженні судді Давиденко Т.В.) сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Частиною першою статті 448 ЦПК України (у редакції, чинній під час перебування справи № 200/14614/21 у провадженні судді Давиденко Т.В.) передбачено, що скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції.

Отже, за загальними правилами процесуальних кодексів скарги на рішення, дії та бездіяльність службових осіб під час виконання судових рішень подаються до суду, який ухвалив судове рішення, що знаходиться на виконанні.

Крім загального порядку оскарження рішень, дій або бездіяльності виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби, передбаченого процесуальним законодавством, існують також спеціальні норми, закріплені в Законі України «Про виконавче провадження».

Згідно із частиною першою статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Частиною другою статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

Отже, оскарження рішень, дій або бездіяльності державних, приватних виконавців, посадових осіб органів державної виконавчої служби на стадії виконання судових рішень, за винятком рішень щодо виконавчого збору, витрат, пов’язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу здійснюється до суду, який ухвалив судове рішення.

Вказаний порядок оскарження насамперед пов’язаний із реалізацією судами своїх функцій щодо контролю за виконанням ухвалених ними судових рішень у порядку, передбаченому процесуальними кодексами.

Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя встановила, що предметом позову у справі № 200/14614/21 були вимоги про скасування постанови про арешт коштів, винесеної приватним виконавцем Матвійчук Н.Є. під час примусового виконання виконавчого листа № 185/10083/19 від 7 вересня 2021 року, виданого Павлоградським міськрайонним судом Дніпропетровської області.

У справі № 185/10083/19 виконавчий документ видав суд загальної юрисдикції на підставі рішення, ухваленого за правилами цивільного судочинства. Позивач у справі № 200/14614/21 (ОСОБА1) був відповідачем у цій цивільній справі та боржником у виконавчому провадженні, тобто стороною у виконавчому провадженні щодо виконання судового рішення, ухваленого в порядку ЦПК України.

Ураховуючи викладене, а також вимоги частини першої статті 448 ЦПК України (у редакції, чинній на момент розгляду справи), частини першої статті 74 Закону України «Про виконавче провадження», справа № 200/14614/21 не підлягала розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки законом передбачено інший, спеціальний, порядок судового оскарження рішень приватного виконавця – до суду, який видав виконавчий документ.

Цей висновок підтверджується також і постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 9 березня 2023 року, у якій зазначено, що суд першої інстанції розглянув справу № 200/14614/21 з порушенням правил предметної юрисдикції.

Доводи судді Давиденко Т.В. про відсутність сталої судової практики та дискусійність питання щодо предметної юрисдикції є непереконливими, оскільки правові норми, що регулюють юрисдикцію у справах щодо оскарження дій та рішень виконавця під час виконання рішень, ухвалених у порядку цивільного судочинства, є чіткими та недвозначними. Необхідність застосування цих правових норм була зрозумілою, недвозначною і не передбачала іншої поведінки судді. Зокрема, у частині першій статті 448 ЦПК України чітко закріплено, що скарга подається до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції, а частина перша статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» встановлює юрисдикцію суду, який видав виконавчий документ. Отже, суддя Давиденко Т.В. мала усвідомлювати, що відкриття провадження у справі № 200/14614/21 та її вирішення по суті за правилами адміністративного судочинства є порушенням.

Крім того, 1 грудня 2021 року до суду надійшло клопотання приватного виконавця Матвійчук Н.Є. про закриття провадження у справі. Вимоги клопотання мотивовані тим, що оскарження дій чи бездіяльності приватного виконавця у цій справі має здійснюватися до суду, який видав виконавчий документ – тобто до Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області, а тому справу № 200/14614/21 не можна розглядати за правилами адміністративного судочинства. Це клопотання було зареєстровано та передано судді того самого дня, однак не було розглянуто. Натомість суддя ухвалила рішення по суті спору у справі, яка не підлягала розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Водночас Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя встановила, що у той самий період – 15 грудня 2021 року – суддя Давиденко Т.В. в іншій справі, № 200/14456/21, дійшла протилежного правового висновку та закрила провадження у справі за позовом про визнання протиправними і скасування постанови про відкриття виконавчого провадження, постанови про стягнення виконавчого збору та постанови про розмір мінімальних виплат у межах виконавчого провадження. Підставою для закриття провадження стало те, що оскаржувані дії приватного виконавця вчинялися під час виконання рішення Слов’янського міськрайонного суду Донецької області, ухваленого за правилами цивільного судочинства.

Вказана обставина, своєю чергою, свідчить про наявність у судді Давиденко Т.В. необхідного рівня розуміння вимог законодавства щодо юрисдикції справ, предметом яких є оскарження рішень, дій чи бездіяльності виконавця під час виконання судового рішення.

Отже, під час розгляду дисциплінарної справи встановлено, що суддя Давиденко Т.В., всупереч вимогам частини першої статті 287 КАС України, статті 478 ЦПК України, частини першої статті 74 Закону України «Про виконавче провадження», розглянула справу № 200/14614/21, яка не підлягала розгляду за правилами адміністративного судочинства. Зазначене, своєю чергою, свідчить про наявність у діях судді Давиденко Т.В. складу дисциплінарного проступку, передбаченого підпунктом «а» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» – істотне порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя, що призвело до порушення правил щодо юрисдикції суду.

Щодо постановленої суддею Давиденко Т.В. ухвали про забезпечення позову від 6 грудня 2021 року у справі № 200/14614/21, якою зупинено стягнення на підставі виконавчого листа № 185/10083/19 від 7 вересня 2021 року, виданого Павлоградським міськрайонним судом Дніпропетровської області, до прийняття рішення у справі, Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя вважає за необхідне зазначити таке.

Відповідно до частини першої статті 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

Згідно із частиною другою статті 150 КАС України забезпечення позову допускається як до пред’явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Відповідно до частини першої статті 151 КАС України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 3) встановленням обов’язку відповідача вчинити певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

Підстави забезпечення позову, визначені статтею 151 КАС України, є оцінними, а тому суд повинен у кожному випадку, з огляду на конкретні докази, установити, чи є хоча б одна із названих підстав, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, спричиненню якої повинен запобігти захід забезпечення.

У постанові Першого апеляційного адміністративного суду від 9 березня 2023 року зазначено, що обраний спосіб забезпечення позову фактично зупиняє виконання судового рішення в іншій справі – № 185/10083/19, що не відповідає його меті і завданням судочинства та є неспівмірним із заявленими позивачем вимогами.

Відповідно до статті 129¹ Конституції України судове рішення є обов’язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Згідно зі статтею 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судове рішення, яке набрало законної сили, є обов’язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, – за її межами; невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, установлену законом.

Конституційний Суд України неодноразово зазначав у своїх рішеннях, що виконання судового рішення є невід’ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини рішення від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини рішення від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012).

З огляду на викладене забезпечення позову не може бути засобом зупинення виконання судового рішення, яке набрало законної сили, оскільки таке рішення є обов’язковим до виконання на всій території України, а його виконання – невід’ємна складова права на справедливий суд.

Вжиття заходів забезпечення позову у виді зупинення стягнення за виконавчим документом призводить до фактичного блокування виконання рішення іншого суду, що набрало законної сили. Така практика суперечить принципам правової визначеності, остаточності судового рішення, меті та завданням судочинства, а також порушує конституційний принцип обов’язковості виконання судових рішень.

Застосування суддею Давиденко Т.В. такого способу забезпечення позову, як зупинення стягнення на підставі виконавчого листа суду, фактично зупинило виконання судового рішення в цивільній справі № 185/10083/19 про стягнення боргу за договором, що не узгоджується із положеннями Конституції України (у частині обов’язковості судових рішень) та метою застосування правового інституту забезпечення позову.

Відкриваючи дисциплінарну справу, Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя встановила в діях судді Давиденко Т.В. під час постановлення ухвали про забезпечення позову у справі № 200/14614/21 ознаки дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 4 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», – допущення суддею, який брав участь в ухваленні судового рішення, порушення прав людини і основоположних свобод.

Водночас під час розгляду дисциплінарної справи встановлено, що виконавче провадження № 67152438 фактично було зупинене на підставі ухвали судді Давиденко Т.В. про забезпечення позову від 6 грудня 2021 року протягом 30 днів, оскільки 4 січня 2022 року стягувач у цьому виконавчому провадженні – ТОВ «Глобал Спліт» – звернувся до приватного виконавця Матвійчук Н.Є. із заявою про повернення виконавчого документа без подальшого виконання, і того самого дня приватний виконавець винесла постанову про повернення виконавчого документа стягувачу.

З огляду на викладене зупинення виконавчого провадження на підставі ухвали судді Давиденко Т.В. про забезпечення позову мало тимчасовий характер і тривало лише 30 днів. Надалі саме стягувач – ТОВ «Глобал Спліт» – добровільно відмовився від подальшого виконання судового рішення, реалізувавши своє право на повернення виконавчого документа. Це свідчить про те, що наслідки ухвали суду були обмеженими в часі, а припинення примусового виконання судового рішення відбулося не через дії судді, а з волі стягувача.

Крім того, під час підготовки справи до розгляду дисциплінарний інспектор надіслала ТОВ «Глобал Спліт» та приватному виконавцю Матвійчук Н.Є. запити із проханням повідомити, чи настали для них негативні наслідки через постановлення суддею Давиденко Т.В. ухвали про забезпечення позову від 6 грудня 2021 року та ухвалення рішення від 29 грудня 2021 року у справі № 200/14614/21.

У відповідь на запит ТОВ «Глобал Спліт» повідомило, що жодних негативних наслідків для нього не настало.

Своєю чергою, приватний виконавець Матвійчук Н.Є., надаючи відповідь на запит, зазначила, що під час розгляду справи № 200/14614/21 у судах першої та апеляційної інстанцій понесла витрати зі сплати юридичних послуг у розмірі 19 000 грн та сплатила судовий збір у сумі 3632 гривні. Водночас постановою апеляційного суду не вирішено питання в частині розподілу судових витрат та не стягнуто з боржника на її користь ані судового збору, ані витрат за надання правової допомоги. Ухвалою Верховного Суду відмовлено у відкритті касаційного провадження за її касаційною скаргою на постанову апеляційного суду в частині розподілу судових витрат.

Крім того, приватний виконавець Матвійчук Н.Є. вказала, що через припинення виконавчого провадження вона не отримала основну винагороду приватного виконавця у розмірі 17 690,16 грн.

Наведені у відповіді приватного виконавця Матвійчук Н.Є. посилання на витрати на правову допомогу, сплату судового збору та неотримання основної винагороди у виконавчому провадженні не свідчать про наявність у діях судді Давиденко Т.В. складу дисциплінарного проступку. Сплата судового збору та витрати на правову допомогу стали наслідком подання приватним виконавцем апеляційних скарг, тобто реалізації її права на судовий захист, а не результатом протиправної поведінки судді. Крім того, залишення апеляційним судом поза увагою питання про розподіл судових витрат не є наслідком дій судді першої інстанції та не може бути їй інкриміноване.

Щодо доводів приватного виконавця Матвійчук Н.Є. про неотримання основної винагороди у виконавчому провадженні, то насамперед це зумовлено реалізацією стягувачем свого права на повернення виконавчого документа без подальшого виконання, а не винятково діями судді Давиденко Т.В.

Отже, наведені приватним виконавцем Матвійчук Н.Є. обставини самі по собі або в сукупності з іншими обставинами дисциплінарної справи не можуть свідчити про наявність у діях судді складу дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 4 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

З огляду на викладене Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя не встановила в діях судді Давиденко Т.В. складу дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 4 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у вигляді порушення прав людини і основоположних свобод під час постановлення ухвали про забезпечення позову у справі № 200/14614/21. Попри наявні процесуальні порушення, які стали підставою для скасування відповідної ухвали апеляційним судом, такі порушення були виправлені в межах судового перегляду та самі по собі не свідчать про умисне порушення закону чи неналежне ставлення до службових обов’язків. Відповідно до частини другої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» скасування або зміна судового рішення не є підставою для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, якщо лише таке рішення не було результатом умисного порушення норм права або недбалого ставлення до обов’язків, що в цьому випадку не підтверджено.

Щодо обставин, викладених приватним виконавцем Матвійчук Н.Є. у заявах від 17 та 24 грудня 2025 року, які вона просила врахувати під час розгляду дисциплінарної справи, зокрема про умисне затягування суддею Давиденко Т.В. розгляду справ № 200/7180/25, № 200/6832/25, у яких вона як адвокат представляла інтереси позивачів, а також про незаявлення суддею самовідводу в цих справах, Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя вважає за необхідне зазначити таке.

У пункті 2 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що суддю може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності в порядку дисциплінарного провадження, зокрема за безпідставне затягування або невжиття суддею заходів щодо розгляду заяви, скарги чи справи протягом строку, встановленого законом.

Обов’язковою умовою кваліфікації дій судді за вказаним дисциплінарним проступком є встановлення обставин, які свідчать про безпідставне невчинення суддею дій, спрямованих на забезпечення розгляду справи протягом строку, встановленого законом або умисне вчинення дій, що мали наслідком затягування строків розгляду справи. Сам факт порушення строку розгляду справи без установлення вказаних обставин не може бути підставою для дисциплінарної відповідальності судді.

На офіційному вебсайті Ради суддів України розміщено інформацію про показники часу, необхідного для розгляду справ і матеріалів, які надійшли до місцевих адміністративних судів, та орієнтовну нормативну чисельність суддів за даними звітності за 9 місяців 2025 року (https://rsu.gov.ua/oas-2025_3-maps). Згідно із цією інформацією протягом указаного періоду до Донецького окружного адміністративного суду надійшло 19 200 справ і матеріалів, нормативний час, необхідний для розгляду зазначеної кількості справ і матеріалів, становить 133 087 годин, а чисельність суддів за нормативами для їх розгляду – 108, натомість у 2025 році в цьому суді здійснювали правосуддя 36 суддів.

Наведена інформація свідчить про надмірне навантаження в Донецькому окружному адміністративному суді та судді Давиденко Т.В. зокрема.

Приватний виконавець Матвійчук Н.Є. повідомила, що справи № 200/6832/25, № 200/7180/25 було передано до провадження судді Давиденко Т.В. 5, 17 вересня 2025 року відповідно та перебували в її провадженні до 27 листопада 2025 року.

Отже, справи № 200/6832/25, № 200/7180/25 перебували у провадженні судді Давиденко Т.В. протягом відносно нетривалого періоду, частину якого суддя була тимчасово непрацездатною. З огляду на надмірне навантаження в Донецькому окружному адміністративному суді дотримання встановлених КАС України строків розгляду справ особливо ускладнене. Надмірне навантаження суду є об’єктивною обставиною, що безпосередньо впливає на тривалість судового розгляду, його не можна розцінюватися як безпідставне чи умисне затягування справи з боку судді.

Щодо доводів приватного виконавця Матвійчук Н.Є. про незаявлення суддею Давиденко Т.В. самовідводу необхідно зазначити, що сам по собі факт відкриття дисциплінарної справи за дисциплінарною скаргою особи, яка згодом бере участь у нових справах як адвокат, не є передбаченою законом підставою для обов’язкового самовідводу судді. Відсутність реальних ознак упередженості або конфлікту інтересів виключає обов’язок судді заявляти самовідвід.

Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя вважає, що обставини, наведені приватним виконавцем Матвійчук Н.Є. у заявах від 17, 24 грудня 2025 року, не свідчать про наявність у діях судді Давиденко Т.В. ознак дисциплінарного проступку, не можуть бути підставою для відкриття дисциплінарної справи за ініціативою Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя та не впливають на визначення виду дисциплінарного стягнення в межах цієї дисциплінарної справи.

 

Під час обрання виду дисциплінарного стягнення щодо судді Давиденко Т.В. Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя врахувала таке.

 

Відповідно до частини одинадцятої статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» дисциплінарне стягнення до судді застосовується не пізніше трьох років із дня вчинення проступку без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування судді у відпустці чи здійснення відповідного дисциплінарного провадження.

Згідно із частиною першою статті 42 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» дисциплінарне провадження розпочинається, серед іншого, після отримання скарги щодо дисциплінарного проступку судді (дисциплінарної скарги), поданої відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Велика Палата Верховного Суду в постанові у справі № 990SCGC/11/24 виснувала, що норму, закріплену в частині одинадцятій статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», варто розуміти так, що трирічний строк притягнення до дисциплінарної відповідальності судді обчислюється з дати вчинення дисциплінарного проступку по дату накладення дисциплінарного стягнення (включно) з урахуванням того, що час тимчасової непрацездатності, перебування судді у відпустці чи здійснення відповідного дисциплінарного провадження до такого трирічного строку не враховується.

Висновки аналогічного змісту викладено також у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2024 року у справі № 990/75/24 та від 5 червня 2025 року у справі № 990SCGC/1/25.

Оскільки дисциплінарна скарга Матвійчук Н.Є. стосовно судді Донецького окружного адміністративного суду Давиденко Т.В. надійшла до Вищої ради правосуддя 11 лютого 2025 року (і саме з цієї дати було розпочато дисциплінарне провадження), ураховуючи наявність 120 днів тимчасової непрацездатності і відпусток судді з 6 грудня 2021 року до 11 лютого 2025 року (згідно з відомостями, отриманими Вищою радою правосуддя 9 липня 2025 року вх. № 7502/0/8-25), строк притягнення судді Давиденко Т.В. до дисциплінарної відповідальності згідно із частиною одинадцятою статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» не закінчився.

Частиною другою статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» установлено, що під час обрання виду дисциплінарного стягнення стосовно судді враховуються характер дисциплінарного проступку, його наслідки, особа судді, ступінь його вини, наявність інших дисциплінарних стягнень, інші обставини, що впливають на можливість притягнення судді до дисциплінарної відповідальності. Дисциплінарне стягнення застосовується з урахуванням принципу пропорційності.

Відповідно до характеристики, наданої головою Донецького окружного адміністративного суду, суддя Давиденко Т.В. зарекомендувала себе як кваліфікований, досвідчений і відповідальний фахівець. Вона сумлінно виконує обов’язки, має високий рівень професійної підготовки, демонструє компетентність, принциповість і дотримання законодавства під час здійснення правосуддя. Особливу увагу приділяє якості та оперативності розгляду справ, чітко викладає мотиви рішень, неухильно дотримується норм процесуального законодавства та вільно володіє державною мовою.

Згідно з відомостями з офіційного вебсайту Вищої ради правосуддя суддя Давиденко Т.В. не притягувалася до дисциплінарної відповідальності.

Визначаючи характер дисциплінарного проступку, Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя зазначає, що не встановила умислу в діях судді Давиденко Т.В., дисциплінарний проступок суддя вчинила внаслідок недбалості.

Ураховуючи викладене, характер дисциплінарного проступку, його наслідки, відсутність у судді дисциплінарних стягнень, Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя вважає, що застосування до судді дисциплінарного стягнення у виді попередження є пропорційним вчиненому дисциплінарному проступку та відповідає вимогам статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

На підставі викладеного, керуючись статтями 106, 108, 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», статтями 34, 49, 50 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя

 

вирішила:

 

притягнути суддю Донецького окружного адміністративного суду Давиденко Тетяну Вікторівну до дисциплінарної відповідальності та застосувати до неї дисциплінарне стягнення у виді попередження.

Рішення Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя може бути оскаржене до Вищої ради правосуддя в порядку та строки, встановлені статтею 51 Закону України «Про Вищу раду правосуддя».

 

Головуючий на засіданні

Третьої Дисциплінарної палати

Вищої ради правосуддя – залучений

член Першої Дисциплінарної палати

Вищої ради правосуддя

 

Члени Третьої Дисциплінарної палати

Вищої ради правосуддя 

 

 

 

 На підставі пункту 10.6 Регламенту Вищої ради правосуддя рішення виготовила член Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Вищої ради правосуддя Попікова О.В.