Акт ВРП

Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя у складі головуючого – Маселка Р.А., членів Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Бурлакова С.Ю., Ковбій О.В., Мельника О.П., заслухавши дисциплінарного інспектора Вищої ради правосуддя Ільницького О.В., розглянувши дисциплінарну справу, відкриту за скаргою Хмельницького Богдана Володимировича стосовно судді Вищого антикорупційного суду Федорак Лесі Миколаївни,

встановила:

до Вищої ради правосуддя 27 березня 2025 року (вх. № Х-1704/0/7-25) надійшла дисциплінарна скарга Хмельницького Б.В. стосовно рішень і дій судді Вищого антикорупційного суду Федорак Л.М.

Стислий зміст дисциплінарної скарги

1. У дисциплінарній скарзі Хмельницький Б.В. зазначає, що ухвалою від 19 вересня 2024 року у справі № 991/7929/24 (провадження № 1-кс/991/9510/24) слідчий суддя Вищого антикорупційного суду Федорак Л.М. застосувала щодо ОСОБА1 запобіжний захід у вигляді домашнього арешту із покладенням обов’язків, передбачених частиною п’ятою статті 194 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК України), всупереч клопотанню прокурора про продовження застосування запобіжного заходу, призначеного рішенням суду, поза межами строку дії відповідного запобіжного заходу.

Таким чином, суддя Федорак Л.М. обрала запобіжний захід без відповідного звернення сторони обвинувачення, чим порушила статті 3, 9, 26 КПК України; порушила права людини і основоположні свободи ОСОБА1, що призвело до істотних негативних наслідків (обмеження права пересування та носіння засобу електронного контролю); істотно обмежила права сторони захисту, розглядаючи фактично питання про обрання, а не продовження запобіжного заходу.

2. У зв’язку із викладеним Хмельницький Б.В. просив притягнути суддю Вищого антикорупційного суду Федорак Л.М. до дисциплінарної відповідальності, оскільки, на його думку, у діяннях судді наявні склади дисциплінарних проступків, передбачених підпунктами «г», «ґ» пункту 1 та пунктом 4 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Рух дисциплінарної справи, відомості щодо етапів дисциплінарного провадження

3. Законом України від 9 серпня 2023 року № 3304-ІХ «Про внесення змін до деяких законів України щодо негайного відновлення розгляду справ стосовно дисциплінарної відповідальності суддів» (набрав чинності 17 вересня 2023 року) та Законом України від 6 вересня 2023 року № 3378-ІХ «Про внесення змін до Закону України ‟Про судоустрій і статус суддів” та деяких законів України щодо зміни статусу та порядку формування служби дисциплінарних інспекторів Вищої ради правосуддя» (набрав чинності 19 жовтня 2023 року) внесено зміни до глави 4 «Дисциплінарне провадження» розділу II «Особлива частина» Закону України «Про Вищу раду правосуддя» в частині строків та порядку здійснення дисциплінарного провадження.

Зокрема, запроваджено інститут дисциплінарних інспекторів Вищої ради правосуддя, до повноважень яких належить здійснення попередньої перевірки дисциплінарних скарг та підготовки дисциплінарних справ до розгляду Дисциплінарною палатою Вищої ради правосуддя.

4. На підставі протоколу автоматизованого розподілу справи між дисциплінарними інспекторами від 27 березня 2025 року дисциплінарна скарга Хмельницького Б.В. передана для проведення попередньої перевірки дисциплінарному інспектору Вищої ради правосуддя – доповідачу Ільницькому О.В. (далі – дисциплінарний інспектор).
5. Дисциплінарний інспектор ухвалою від 28 квітня 2025 року № 1915/0/18-25 продовжив строк попередньої перевірки за скаргою з метою повного встановлення обставин та підготовки обґрунтованого і вмотивованого висновку.
6. Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя ухвалою від 17 вересня 2025 року № 1965/2дп/15-25 відкрила дисциплінарну справу стосовно судді Вищого антикорупційного суду Федорак Л.М., оскільки в її діях можуть вбачатися ознаки дисциплінарних проступків, визначених підпунктом «г» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а саме умисного або внаслідок недбалості порушення засад рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, та пункту 4 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а саме умисного або внаслідок грубої недбалості допущення суддею, який брав участь в ухваленні судового рішення, порушення прав людини і основоположних свобод або іншого грубого порушення закону, що призвело до істотних негативних наслідків.
7. Відповідно до частини першої статті 48 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» за результатами підготовки до розгляду дисциплінарної справи стосовно судді Вищого антикорупційного суду Федорак Л.М. дисциплінарний інспектор підготував висновок, який передав на розгляд Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя (вих. № 135/0/10-26 від 26 січня 2026 року).

Суддя та скаржник були поінформовані про наявність висновку разом із долученою його копією та можливість ознайомитися з матеріалами справи шляхом надіслання письмових повідомлень засобами електронного поштового зв’язку та в персональний кабінет у підсистемі «Електронний суд» (вих. № 397/0/19-26 від 22 січня 2026 року).

8. Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя своєчасно й у належний спосіб повідомила суддю Федорак Л.М. та скаржника – Хмельницького Б.В. про час засідання 11 лютого 2026 року шляхом надіслання письмових повідомлень засобами електронного поштового зв’язку, у персональний кабінет у підсистемі «Електронний суд» та розміщення відповідної інформації на офіційному вебсайті Вищої ради правосуддя.

Крім того, у зв’язку із введенням в Україні воєнного стану, з метою забезпечення реалізації прав судді Федорак Л.М. та скаржника, визначених пунктом 13.22 Регламенту Вищої ради правосуддя, судді та скаржнику запропоновано взяти участь у засіданнях у режимі відеоконференції.

На засідання Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя 11 лютого 2026 року скаржник не з’явився. Заяв і клопотань щодо причин відсутності та неможливості взяти участь у засіданні не подав.

Зважаючи на те, що відповідно до частини п’ятої статті 46 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» неявка скаржника не перешкоджає розгляду дисциплінарної справи, а суддя Федорак Л.М. узяла участь у засіданні в режимі відеоконференції та клопотань щодо відкладення чи перенесення розгляду справи з підстав, які б виключали можливість такого розгляду, не заявляла, Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя вирішила проводити розгляд дисциплінарної справи.

9. Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя, заслухавши доповідача – дисциплінарного інспектора, який на засіданні запропонував відмовити у притягненні судді Вищого антикорупційного суду Федорак Л.М. до дисциплінарної відповідальності та припинити дисциплінарне провадження, пояснення судді Федорак Л.М., із застосуванням стандарту доказування, визначеного положеннями частини шістнадцятої статті 49 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» (наявність чітких та переконливих доказів), дійшла висновку про відсутність підстав для притягнення судді Федорак Л.М. до дисциплінарної відповідальності.

Щодо надання пояснень суддею Федорак Л.М.

10. На стадії попередньої перевірки дисциплінарної скарги суддя Федорак Л.М. надала письмові пояснення, що надійшли до Вищої ради правосуддя 11 червня 2025 року (вх. № 2525/0/6-25), у яких:
    1. Підтвердила об’єктивно встановлені обставини прийняття ухвали від 19 вересня 2024 року, а також фактичні і нормативні підстави, відображені в її змісті. З аналізу змісту скарги наголосила, що така зводиться до незгоди із судовим рішенням, яке вже було переглянуте в апеляційному порядку та є спробою покарання за прийняте рішення не на користь скаржника.
    2. Покликалася на суддівський імунітет у міжнародних стандартах і в національному законодавстві, який виключає можливість притягнення до дисциплінарної відповідальності за ухвалене рішення, навіть якщо його скасовано.
    3. Оскільки під час розгляду справи не було допущено жодних привілеїв чи обмежень у процесуальних правах, передбачених КПК України, підозрюваний був присутній у судовому засіданні, забезпечений захисником, сторона захисту була обізнана про зміст питання, яке вирішувалося, та скористалася своїми процесуальними правами на висловлення позиції, порушень засад рівності або ж права на захист під час постановлення ухвали № 991/7929/24 у власних рішеннях і діях суддя не вбачає.
    4. Уважала, що дисциплінарна практика Вищої ради правосуддя вже сформована щодо оцінки аналогічних обставин, коли рішенням Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 12 березня 2025 року № 507/2дп/15-25 було відмовлено у відкритті дисциплінарної справи за скаргою на рішення і дії судді Вищого антикорупційного суду Маслова В.В.
11. На стадії підготовки справи до розгляду суддя Федорак Л.М. надала письмові пояснення, які надійшли до Вищої ради правосуддя 3 лютого 2026 року (вх. № 171/2/6-26) та 10 лютого 2026 року (вх. № 171/3/6-26), у яких:
    1. Висловила незгоду із висновком дисциплінарного інспектора, у якому він інкримінував судді дисциплінарні проступки, передбачені підпунктом «г» пункту 1 та пунктом 4 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», оскільки вона як слідчий суддя діяла у повній відповідності до вимог кримінально-процесуального законодавства;
    2. Зауважила, що чинна редакція КПК України передбачає, що за результатами розгляду клопотання і про застосування запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту і про продовження його строку слідчий суддя постановляє ухвалу про застосування запобіжного заходу (частина шоста статті 181 та частина п’ята статті 199 КПК України); хоча й справді має місце різна судова практика. Слідчий суддя на сьогодні повинен виходити із суті та цілей правового інституту, а не формального розгляду. А саме, із сутнісної точки зору, незалежно від назви ухвали зміст її резолютивної частини, а також процедури розгляду і вирішення питання про застосування та продовження відповідних запобіжних заходів за статтями 184–194 КПК України стосується вирішення однакових процесуальних питань, а частина п’ята статті 199 КПК України містить вичерпний перелік підстав для відмови у задоволенні такого клопотання, які стосуються його безпідставності, а не формальних ознак. Таким чином, розгляд клопотання про продовження строку домашнього арешту забезпечує вищий стандарт захисту прав підозрюваного на противагу розгляду клопотання про застосування.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 квітня 2024 року у справі № 990SCGC/2/23 додатково звернула увагу, що відповідно до аналізу положень статей 177, 178, 194, 196, 199 КПК України терміни «обрання запобіжного заходу» та «продовження запобіжного заходу» за правовим значенням застосовуються як синонімічні. У наведених нормах у відповідному значенні також використовується і термін «застосування запобіжного заходу».

11. 3. Наполягала на тому, що постановлена ухвала відповідала вимогам КПК України, судовій практиці в частині розгляду питання про продовження (застосування) строку дії запобіжних заходів після їх припинення та містила мотиви прийняття відповідного рішення, була прийнята в результаті розгляду клопотання прокурора, яке полягало у проханні покласти на підозрюваного певні обмеження на певний строк, з приводу чого слідчий суддя і проводить судовий розгляд, який ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин справи, керуючись законом. Вказані стандарти були дотримані і під час розгляду справи № 991/7929/24, оскільки суд повністю з’ясував позицію прокурора та надав усі процесуальні можливості для доведення своєї позиції стороні захисту як під час публічних слухань, так і в частині подання письмових заяв і клопотань протягом 18–19 вересня 2024 року. Зрештою, зі змісту цих заяв та клопотань стає очевидним, що сторона захисту розуміла суть питання, яке розглядається, оскільки заперечувала саме проти застосування будь-яких запобіжних заходів.
    4. Стверджувала, що за наведених умов і прокурор, і захист мали можливість вільно реалізовувати власні процесуальні права, представляти свою сторону в умовах, які не ставили її в суттєво менш сприятливе становище та не створювали не передбачених законом процесуальних переваг щодо іншої зі сторін.
    5. Зазначила, що на момент постановлення ухвали від 19 вересня 2024 року до підозрюваного уже було застосовано запобіжний захід у вигляді домашнього арешту в нічний час доби із 23:00 до 06:00 на підставі ухвали Печерського районного суду міста Києва від 4 вересня 2024 року у справі № 757/39628/24-к у кримінальному провадженні № ____, що виключає ознаку негативного наслідку від ухвали, прийнятої слідчим суддею Федорак Л.М.
12. Додаткових заяв, клопотань чи інших звернень з приводу розгляду дисциплінарної справи, крім описаних вище, від судді Федорак Л.М. не надходило.

Висновки дисциплінарного інспектора щодо відсутності підстав для притягнення судді Федорак Л.М. до дисциплінарної відповідальності

13. На засіданні Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя дисциплінарний інспектор вказав на те, що хоча рішенням суду апеляційної інстанції було встановлено порушення норм процесуального права слідчим суддею Федорак Л.М. в ухвалі від 19 березня 2024 року, що кваліфіковане як вихід поза межі диспозитивності та призвело до формально незаконного застосування до ОСОБА1 запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту із покладенням на нього відповідних процесуальних обов’язків, однак дослідження матеріалів справи з урахуванням пояснень, наданих під час підготовки дисциплінарної справи до розгляду, не дозволяють встановити наявність усіх елементів складу дисциплінарних проступків за підпунктом «г» пункту 1 та пунктом 4 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Процедура розгляду клопотання відповідала визначеним кримінально-процесуальним законодавством гарантіям реалізації принципів рівності учасників перед законом і судом, змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і доведенні перед судом їх переконливості. Порушення, про яке стверджує скаржник та яке стало підставою скасування ухвали слідчого судді, є наслідком правової проблеми правозастосування та застосування суддею в межах допустимої дискреції власного підходу щодо тлумачення відповідних приписів. Водночас таке не виходило за очевидні межі процесуальних повноважень і не було свавільним або ж вчиненим умисно з метою порушити права та основоположні свободи учасника провадження або через службову недбалість судді під час розгляду.

14. Зважаючи на викладене вище, а також те, що, володіючи повною юрисдикцією, суд апеляційної інстанції не встановив безпідставності застосування запобіжного заходу в контексті дослідження стосовно мети, підстав чи загальних обмежень, визначених статтями 177, 181 КПК України, обмеження прав, яке об’єктивно своїм наслідком має застосування запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту, не може зумовлювати кваліфікацію поведінки судді як дисциплінарний проступок за відповідним складом, коли суд діє в межах процесуальних повноважень.

Обставини, встановлені Другою Дисциплінарною палатою Вищої ради правосуддя під час здійснення дисциплінарного провадження, а також мотиви, доводи та нормативно-правове обґрунтування рішення, ухваленого Другою Дисциплінарною палатою Вищої ради правосуддя

Відомості про суддю

15. Федорак Леся Миколаївна Указом Президента України від 18 жовтня 2013 року № 570/2013 призначена на посаду судді Гребінківського районного суду Полтавської області строком на п’ять років. Указом Президента України від 11 квітня 2019 року № 128/2019 призначена на посаду судді Вищого антикорупційного суду.

Встановлені обставини щодо суті скарги

16. У зв’язку із закінченням 4 вересня 2024 року строку дії запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту з покладенням низки процесуальних обов’язків на підозрюваного ОСОБА1 у кримінальному провадженні № ____ від 13 жовтня 2023 року 26 серпня 2024 року до провадження слідчого судді Вищого антикорупційного суду надійшло клопотання прокурора від 22 серпня 2024 року за № 11/1-44315-23 про продовження строку тримання підозрюваного ОСОБА1 під домашнім арештом.
17. Слідчий суддя Вищого антикорупційного суду ухвалою від 27 серпня 2024 року у справі № 991/7929/24 закрив провадження за цим клопотанням, оскільки вважав, що його розгляд та вирішення перебуває поза межами повноважень слідчого судді Вищого антикорупційного суду зі здійснення ним судового контролю, оскільки справа не належить до визначеної підсудності.

Апеляційна палата Вищого антикорупційного суду ухвалою від 11 вересня 2024 року задовольнила апеляційну скаргу прокурора, скасувала ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 27 серпня 2024 року та матеріали клопотання прокурора про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту стосовно підозрюваного у кримінальному провадженні № ____ від 13 жовтня 2023 року ОСОБА1 повернула слідчому судді Вищого антикорупційного суду для розгляду в порядку статті 199 КПК України.

18. На підставі протоколу автоматичного визначення слідчого судді 16 вересня 2024 року матеріали клопотання передано на розгляд слідчому судді Федорак Л.М.
19. Суддя Федорак Л.М. призначила розгляд клопотання на 12:00 18 вересня 2024 року, про що сторони кримінального провадження були оповіщені належним чином.

Під час розгляду справи було з’ясовано позицію прокурора, який підтримав клопотання у його первинній редакції щодо продовження строку дії, незважаючи на закінчення такого строку на момент розгляду (хронометраж за мітками часу журналу судового засідання № 3358766 – 12:13:33–12:14:44), та долучено додаткові матеріали від сторони захисту. Розгляд відкладено за клопотанням сторони захисту на 11:30 19 вересня 2024 року за клопотанням захисника у зв’язку з погіршенням його самопочуттям.

20. 19 вересня 2024 року на адресу слідчого судді надійшли заперечення сторони захисту щодо безпідставності застосування запобіжних заходів та задоволення клопотання, у яких, зокрема, наголошувалося на незаконності продовження строку дії запобіжного заходу після його закінчення.
21. Ухвалою від 19 вересня 2024 року слідчий суддя Федорак Л.М. за наслідками розгляду в судовому засіданні за участю прокурора, підозрюваного та його захисника частково задовольнила клопотання та застосувала до підозрюваного ОСОБА1 запобіжний захід у вигляді домашнього арешту із забороною залишати житло у період доби з 22:00 до 06:00, за винятком необхідності отримання медичної допомоги, необхідності прямувати до зони укриття від надзвичайних ситуацій техногенного, природного та воєнного характеру, на строк 60 днів, тобто до 18 листопада 2024 року, включно з обов’язком прибувати за кожною вимогою до слідчого, прокурора або суду, а також покладенням низки процесуальних обов’язків, визначених судом на підставі статті 194 КПК України.

В ухвалі детально відображено аналіз питань, які відповідно до положень статті 194 КПК України належить встановити в цій категорії справ.

А в пунктах 3.64–3.70 ухвали суддя Федорак Л.М. обґрунтувала, що оскільки строк дії запобіжного заходу щодо підозрюваного під час розгляду питання судом закінчився, прокурор звернувся вчасно з відповідним клопотанням, у якому містилися підстави для цього, то слідчий суддя не вправі відмовляти у його задоволенні, а тому вважає за необхідне саме застосувати запобіжний захід.

22. Повний текст ухвали виготовлений та проголошений 23 вересня 2024 року.
23. Суд 24 вересня 2024 року надіслав копію ухвали учасникам кримінального провадження, а також Головному управлінню Національної поліції у місті Києві для застосування електронного засобу контролю до ОСОБА1, яка була виконана того ж дня, а особа постановлена на відповідний облік.
24. Розглянувши апеляційну скаргу захисника підозрюваного ОСОБА1 – адвоката ОСОБА2, Апеляційна палата Вищого антикорупційного суду ухвалою від 8 жовтня 2024 року апеляційну скаргу частково задовольнила, скасувала ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 19 вересня 2024 року та повернула матеріали клопотання прокурора про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту стосовно підозрюваного у кримінальному провадженні № ____ від 13 жовтня 2023 року ОСОБА1 для розгляду та прийняття рішення в порядку статті 199 КПК України.

Підставою для цього суд апеляційної інстанції вважав істотне порушення норм кримінального процесуального закону, яке виявилося в тому, що слідчий суддя, всупереч відмові прокурора від реалізації права, передбаченого частиною другою статті 185 КПК України про доповнення або заміну його новим клопотанням, що було запропоновано слідчим суддею у зв’язку із закінченням строку дії запобіжного заходу на момент розгляду клопотання (аудіозапис судового засідання від 18 вересня 2024 року з 02 хв 20 сек до 02 хв 35 сек) фактично перейняла на себе функцію сторони обвинувачення та ухвалила рішення про застосування запобіжного заходу за відсутності такого клопотання прокурора, а отже, вийшла за межі тих питань, які були винесені на розгляд слідчого судді прокурором, і та порушила засади диспозитивності.

25. Після повернення матеріалів слідчий суддя Вищого антикорупційного суду ухвалою від 5 листопада 2024 року закрив провадження за клопотанням прокурора про продовження строку домашнього арешту ОСОБА1 у кримінальному провадженні № ____ від 13 жовтня 2023 року, оскільки з 30 жовтня 2024 року кримінальне провадження перебуває на розгляді суду, що виключає повноважність здійснення контролю слідчим суддею.

Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя погоджується із пропозицією, яку дисциплінарний інспектор висловив на засіданні, з огляду на таке.

Щодо загальної характеристики нормативних підстав дисциплінарної відповідальності

26. Згідно із частинами першою, другою статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди; делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються.

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Розуміння змісту права на справедливий суд згідно з частиною першою статті 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод (далі – Конвенція) передбачає справедливий і публічний розгляд справи кожної особи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо її прав та обов’язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти неї кримінального обвинувачення.

Частина перша статті 7 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» розкриває право на справедливий суд в Україні як гарантію кожному захисту його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним законом.

У пункті 1 частини сьомої статті 56 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що суддя зобов’язаний своєчасно, справедливо та безсторонньо розглядати і вирішувати судові справи відповідно до закону з дотриманням засад і правил судочинства.

27. Порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України.

Кримінальне процесуальне законодавство України складається з відповідних положень Конституції України, міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, КПК України та інших законів України (частини перша, друга статті 1 КПК України).

Завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура (частина перша статті 2 КПК України).

28. Відповідно до зазначеного, а також важливої ролі судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні на стадії досудового розслідування слідчий суддя має важливе значення, а належне здійснення ним своїх повноважень є однією з гарантій досягнення завдань кримінального провадження, оскільки цей контроль віднесено саме до його процесуальних повноважень (пункт 18 частини першої статті 3 КПК України).

До повноважень слідчого судді віднесено також забезпечення судового контролю в порядку обмеження прав і свобод особи під час досудового розслідування, в тому числі, шляхом застосування запобіжних заходів.

29. Запобіжні заходи належать до заходів забезпечення кримінального провадження відповідно до частини другої статті 131 КПК України.

Серед наведених видів запобіжних заходів особливе місце посідають домашній арешт та тримання під вартою (пункти 4, 5 частини першої статті 176 КПК України), оскільки вони пов’язані з обмеженнями конституційного права особи на свободу та особисту недоторканність (стаття 29 Конституції України).

30. Запобіжний захід у виді домашнього арешту полягає в обмеженні свободи пересування підозрюваного, обвинуваченого шляхом його ізоляції у житлі через заборону залишати його цілодобово або у певний період доби; домашній арешт може бути застосовано до особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за вчинення якого законом передбачено покарання у виді позбавлення волі; строк тримання особи під домашнім арештом не може перевищувати двох місяців; у разі необхідності продовження цього строку можливе за клопотанням прокурора в межах строку досудового розслідування в порядку, передбаченому статтею 199 Кодексу (частини перша, друга, шоста статті 181 КПК України).
31. Отже, обґрунтованість застосування запобіжних заходів, пов’язаних з обмеженням права особи на свободу та особисту недоторканність, зокрема домашнього арешту, має піддаватися судовому контролю через певні проміжки часу, періодично об’єктивним та неупередженим судом на предмет перевірки наявності чи відсутності ризиків, за яких вказані запобіжні заходи застосовуються, у тому числі при закінченні досудового розслідування, коли деякі ризики вже можуть зникнути (абзац 11 пункту 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України [ВП] від 23 листопада 2017 року № 1-р/2017).
32. Згідно із частиною першою статті 184 КПК України процесуальною підставою розгляду питання про застосування запобіжного заходу щодо особи є відповідне клопотання слідчого або прокурора про застосування запобіжного заходу, яке подається до місцевого загального суду, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться орган досудового розслідування, а в кримінальних провадженнях щодо кримінальних правопорушень, віднесених до підсудності Вищого антикорупційного суду, – до Вищого антикорупційного суду.

Водночас стаття 185 КПК України передбачає обов’язок прокурора або слідчого – суб’єкта внесення клопотання змінити або доповнити його, якщо після подання клопотання стали відомі обставини, що можуть вплинути на вирішення судом питання про застосування запобіжного заходу.

33. Відповідно до статті 193 КПК України розгляд клопотання про застосування запобіжного заходу здійснюється за участю прокурора, підозрюваного, обвинуваченого, його захисника, крім випадків, передбачених частиною шостою цієї статті.
34. Слідчий суддя, суд, до якого прибув або доставлений підозрюваний, обвинувачений для участі у розгляді клопотання про застосування запобіжного заходу, зобов’язаний роз’яснити його права: 1) мати захисника; 2) знати суть та підстави підозри або обвинувачення; 3) знати підстави його затримання; 4) відмовитися давати пояснення, показання з приводу підозри або обвинувачення; 5) давати пояснення щодо будь-яких обставин його затримання та тримання під вартою; 6) досліджувати речові докази, документи, показання, на які посилається прокурор, та надавати речі, документи, показання інших осіб на спростування доводів прокурора; 7) заявляти клопотання про виклик і допит свідків, показання яких можуть мати значення для вирішення питань цього розгляду.

Слідчий суддя, суд зобов’язаний вжити необхідних заходів для забезпечення захисником підозрюваного, обвинуваченого, якщо останній заявив клопотання про залучення захисника, якщо участь захисника є обов’язковою або якщо слідчий суддя, суд вирішить, що обставини кримінального провадження вимагають участі захисника.

За клопотанням сторін або з власної ініціативи слідчий суддя, суд має право заслухати будь-якого свідка чи дослідити будь-які матеріали, що мають значення для вирішення питання про застосування запобіжного заходу.

Стаття 194 КПК України передбачає, що під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов’язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: 1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; 3) недостатність застосування більш м’яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.

Слідчий суддя, суд зобов’язаний постановити ухвалу про відмову в застосуванні запобіжного заходу, якщо під час розгляду клопотання прокурор не доведе наявність всіх обставин, передбачених частиною першою статті 194 КПК України.

35. Якщо під час розгляду клопотання про обрання запобіжного заходу, не пов’язаного з триманням під вартою, прокурор доведе наявність всіх обставин, передбачених частиною першою статті 194 КПК України, слідчий суддя, суд застосовує відповідний запобіжний захід, зобов’язує підозрюваного, обвинуваченого прибувати за кожною вимогою до суду або до іншого визначеного органу державної влади, а також виконувати один або кілька обов’язків, передбачених частиною п’ятою статті 194 КПК України, необхідність покладення яких була доведена прокурором.

Ці обов’язки можуть бути покладені на підозрюваного, обвинуваченого на строк не більше двох місяців. У разі необхідності цей строк може бути продовжений за клопотанням прокурора в порядку, передбаченому статтею 199 КПК України. Після закінчення строку, в тому числі продовженого, на який на підозрюваного, обвинуваченого були покладені відповідні обов’язки, ухвала про застосування запобіжного заходу в цій частині припиняє свою дію і обов’язки скасовуються.

36. Стаття 199 КПК України встановлює, що клопотання про продовження строку тримання під вартою має право подати прокурор, слідчий за погодженням з прокурором не пізніше ніж за п’ять днів до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою.

Клопотання про продовження строку тримання під вартою, крім відомостей, зазначених у статті цього Кодексу, повинно містити: 1) виклад обставин, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з’явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою; 2) виклад обставин, які перешкоджають завершенню досудового розслідування до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою.

Слідчий суддя зобов’язаний розглянути клопотання про продовження строку тримання під вартою до закінчення строку дії попередньої ухвали згідно з правилами, передбаченими для розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу.

37. В ухвалі про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зазначає відомості про: 1) кримінальне правопорушення (його суть і правову кваліфікацію із зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність), у якому підозрюється, обвинувачується особа; 2) обставини, які свідчать про існування ризиків, передбачених статтею 177 КПК України; 3) обставини, які свідчать про недостатність застосування більш м’яких запобіжних заходів для запобігання ризикам, передбаченим статтею 177 КПК України; 4) посилання на докази, які обґрунтовують ці обставини; 5) запобіжний захід, який застосовується.

В ухвалі про застосування запобіжного заходу, не пов’язаного з триманням під вартою, зазначаються конкретні обов’язки, передбачені частиною п’ятою статті 194 КПК України, що покладаються на підозрюваного, обвинуваченого, та у випадках, встановлених цим Кодексом, строк, на який їх покладено.

В ухвалі про застосування запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту зазначається точна адреса житла, яке підозрюваному, обвинуваченому забороняється залишати.

Слідчий суддя, суд зобов’язаний визначити в ухвалі про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою або домашнього арешту дату закінчення її дії у межах строку, передбаченого цим Кодексом, крім випадків, передбачених частиною четвертою статті 197 КПК України (частини перша–четверта статті 196 КПК України).

38. Згідно з пунктами 1, 3, 5 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, забезпечення обвинуваченому права на захист.

На цих же засадах наголошує КПК України у пунктах 3, 13, 15 частини першої статті 3.

39. Основним аспектом права на справедливий судовий розгляд у кримінальному провадженні, включаючи елементи такого провадження, що відноситься до процедури, має бути змагальним і що між обвинуваченням та захистом має бути рівність сторін. Право на змагальний судовий процес у кримінальній справі означає, що і обвинувачення, і захист повинні мати можливість ознайомитись із матеріалами і прокоментувати зауваження та докази, подані іншою стороною (Брандштеттер проти Австрії, 28 серпня 1991 року, пункти 66–67) (пункт 77 рішення Європейського суду з прав людини (далі – ЄСПЛ) у справі «Леас проти Естонії» від 06 березня 2012 року (заява № 59577/08)).

ЄСПЛ визначає, що принцип рівності сторін – один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду – передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом (див., серед інших рішень та mutatis mutandis, «Кресс проти Франції», [ВП], № 39594/98, пункт 72; «Ф.С.Б. проти Італії», рішення від 28 серпня 1991 року, пункт 33; «Т. проти Італії», рішення від 12 жовтня 1992 року, пункт 26; та «Кайя проти Австрії», № 54698/00, пункт 28, від 8 червня 2006 року) (пункт 26 рішення у справі «Надточій проти України» від 15 травня 2008 року (заява № 7460/03)).

40. Конституційний Суд України у рішенні від 27 листопада 2017 року № 1-р/2017, аналізуючи конституційність норм щодо продовження запобіжних заходів у кримінальному провадженні за відсутності клопотань сторін крізь призму конституційних норм, принципів і цінностей, вказав, що згідно із частиною першою статті 8 Основного Закону України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. За юридичними позиціями Конституційного Суду України верховенство права, будучи одним з основних принципів демократичного суспільства, передбачає судовий контроль над втручанням у право кожної людини на свободу; конституційне право людини на судовий захист є гарантією усіх прав і свобод людини і громадянина (абзац дев’ятий пункту 9 мотивувальної частини Рішення від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003, абзац чотирнадцятий підпункту 4.1 пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004).

Відповідно до частини першої статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Найважливішою ознакою суду є його незалежність та безсторонність, а однією з основних засад судочинства – рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом (пункт 1 частини другої статті 129 Конституції України).

У практиці ЄСПЛ сформовано, серед іншого, характеристики незалежності суду, одна з яких полягає в тому, що суд має сприйматися як незалежний орган; щодо ознак безсторонності суду, то він повинен сприйматися таким з об’єктивного погляду з достатніми гарантіями для виключення будь-яких легітимних сумнівів з цього приводу (пункти 125, 126 рішення від 6 жовтня 2011 року у справі «Агрокомплекс проти України»).

Конституційний Суд України вважає, що продовження судом під час підготовчого судового засідання застосування заходів забезпечення кримінального провадження щодо запобіжних заходів у виді домашнього арешту та тримання під вартою за відсутності клопотань прокурора порушує принцип рівності усіх учасників судового процесу, а також принцип незалежності та безсторонності суду, оскільки суд стає на сторону обвинувачення у визначенні наявності ризиків за статтею 177 КПК України, які впливають на необхідність продовження домашнього арешту або тримання під вартою на стадії судового провадження у суді першої інстанції. Коли суддя за відсутності клопотань сторін (прокурора) ініціює питання продовження тримання обвинуваченого під вартою або домашнім арештом, він виходить за межі судової функції і фактично стає на сторону обвинувачення, що є порушенням принципів незалежності і безсторонності судової влади (пункт 5 мотивувальної частини Рішення).

Щодо характеристики фактичних підстав дисциплінарної відповідальності судді

41. При кваліфікації поведінки слідчої судді Федорак Л.М. під час прийняття оспорюваної ухвали від 19 вересня 2024 року у справі № 991/7929/24 Апеляційна палата Вищого антикорупційного суду виходила з того, що встановила факт істотного порушення кримінального процесуального закону слідчою суддею Федорак Л.М. при прийнятті ухвали, коли всупереч змісту клопотання прокурора та його відмови в судовому засіданні від виконання обов’язку, визначеного частиною другою статті 185 КПК України, щодо зміни первинного клопотання про продовження строку дії запобіжного заходу у зв’язку зі зміною умов суддя вирішила питання про застосування, замість продовження, запобіжного заходу, що призвело до недотримання аспектів диспозитивності, визначених частиною третьою статті 26 КПК України («Слідчий суддя, суд у кримінальному провадженні вирішують лише ті питання, що винесені на їх розгляд сторонами та віднесені до їх повноважень цим Кодексом»).

А зайняття сторони обвинувачення всупереч нормативному обов’язку і існуванню процесуальних можливостей вирішити зазначену ситуацію прокурором без шкоди незалежності суду призвело до створення ситуації, що дає підстави скаржнику вважати, що суддею було порушено принцип рівності сторін перед судом.

42. Водночас аналіз суб’єктивних та об’єктивних ознак дисциплінарного правопорушення дає підстави визначити дисциплінарний проступок судді як винне, протиправне порушення професійних обов’язків або загальновизнаних морально-етичних вимог, які ставляться до судді, що призвело чи могло призвести до негативних наслідків. Об’єктивна сторона дисциплінарного проступку передбачає наявність умислу в діях судді, свідомого порушення ним встановлених законом вимог та настання / можливість настання негативних наслідків.
43. Кваліфікація діяння – це точна правова оцінка конкретного діяння, яка полягає у встановленні точної відповідності між ознаками вчиненого діяння та ознаками, визначеними законом. Юридичною підставою кваліфікації діяння є його склад. Наслідки вчинення певних дій у кожному конкретному випадку мають бути встановлені й поставлені у вину суб’єктові дисциплінарного правопорушення, якщо між його діянням і наслідками існує причинний зв’язок. Настання описаних у законі наслідків є свідченням того, що вони виконують роль обставин, які надають проступку кваліфікованого виду (пункти 80–82 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 вересня 2024 року у справі № 990SCGC/12/24).
44. Усталена судова практика, як і практика діяльності Вищої ради правосуддя свідчить, що виключно законами України визначаються судоустрій і судочинство. Порядок здійснення правосуддя регламентується відповідним процесуальним законодавством України. Процесуальні акти та дії суддів, які стосуються вирішення питань підвідомчості судам спорів, порушення і відкриття справ, підготовки їх до розгляду, судовий розгляд справ у першій та апеляційній інстанціях, в касаційному й наглядовому порядку та ухвалення в них судових рішень належать до сфери правосуддя і можуть бути оскаржені лише в судовому порядку відповідно до процесуального законодавства України.

Відповідно до статті 131 Конституції України, Закону України «Про Вищу раду правосуддя», Вища рада правосуддя є дисциплінарним органом, який перевіряє наявність складу дисциплінарного проступку, передбаченого статтею 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а не органом, що здійснює судочинство, тому вона не наділена повноваженнями оцінювати законність судового рішення, перевіряти його правовий зміст. Виключне право перевірки законності та обґрунтованості судових рішень має відповідний суд згідно з процесуальним законодавством. Рішення суддів не можуть підлягати будь-якому перегляду поза межами апеляційних чи касаційних процедур (пункт 95 постанови Великої Палати Верховного Суду 13 червня 2024 року у справі № 990SCGC/2/24).

Дисциплінарне провадження не повинне передбачати жодних оцінок судових рішень, оскільки такі рішення підлягають апеляційному перегляду, а також повинні існувати фільтри для розгляду безпідставних по суті скарг (пункт 7.1 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 11 березня 2020 року у справі № 1-304/2019 (7155/19)).

Орган, що здійснює дисциплінарне провадження щодо судді, не вповноважений перевіряти законність судового рішення, а зобов’язаний перевірити дії судді під час ухвалення такого рішення в частині наявності порушень, які є підставою для застосування дисциплінарної відповідальності (правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 січня 2022 року у справі № 11-132сап21).

45. У Висновках № 3 (2002), № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи зазначено, що є неприйнятною можливість притягнення судді до відповідальності за здійснення своїх обов’язків, крім випадку умисного правопорушення при здійсненні судових функцій. Консультативна рада європейських суддів наголошує, що зміст конкретних судових рішень контролюється головним чином за допомогою процедур апеляції або перегляду рішень у національних судах та за допомогою права на звернення до Європейського суду з прав людини.

Жоден суддя не повинен притягатися до дисциплінарної відповідальності чи звільнятися за винесені ним судові рішення, окрім як у разі грубої недбалості чи навмисного порушення закону (пункт 22 Декларації щодо принципів незалежності судової влади, прийнятої Конференцією голів верховних судів країн Центральної та Східної Європи 14 жовтня 2015 року).

Тлумачення закону, оцінювання фактів та доказів, які здійснюють судді для вирішення справи, не повинні бути приводом для цивільної або дисциплінарної відповідальності, за винятком випадків злочинного наміру або грубої недбалості (пункт 66 Рекомендації СМ/Rec (2010) 12 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов’язки).

46. Частиною четвертою статті 126 Конституції України серед гарантій незалежності суддів визначено, що суддю не може бути притягнуто до відповідальності за ухвалене ним судове рішення, за винятком вчинення злочину або дисциплінарного проступку.

Притягнення до дисциплінарної відповідальності у зв’язку з винесенням судового рішення має розглядатися як винятковий захід і підлягати обмежувальному тлумаченню з урахуванням принципу незалежності суддів (рішення ЄСПЛ у справі «Ющишин проти Польщі», заява № 35599/20, від 6 жовтня 2022 року, пункт 276).

Дисциплінарне провадження щодо судді має здійснюватися з урахуванням конституційного принципу незалежності суддівської діяльності, відповідно до якого дисциплінарне провадження не може бути спрямоване на оцінку судових рішень суддів, які можуть піддаватися критиці лише шляхом оскарження відповідно до закону.

47. У контексті наведених гарантій Дисциплінарні палати Вищої ради правосуддя, які здійснюють дисциплінарні провадження щодо суддів, не наділені повноваженнями встановлювати або оцінювати обставини справи, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, а також перевіряти законність та обґрунтованість судових рішень. Виключне право перевірки законності та обґрунтованості судових рішень має відповідний суд згідно з процесуальним законодавством. Рішення суддів не можуть підлягати будь-якому перегляду поза межами апеляційних чи касаційних процедур. Дисциплінарна відповідальність суддів не повинна поширюватися на зміст їхніх рішень.
48. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що оцінка обґрунтованості процесуальних звернень слідчих органів досудового розслідування належить до виключної компетенції суду як органу, який здійснює правосуддя; такі висновки виходять за межі повноважень дисциплінарного органу під час здійснення дисциплінарного провадження щодо судді, оскільки є власною оцінкою дисциплінарного органу процесуального клопотання слідчого (пункти 95–98 постанови від 13 червня 2024 року у справі № 990SCGC/2/24, пункти 94–98 постанови від 30 січня 2025 року у справі № 990SCGC/17/24).

Водночас, приймаючи рішення в результаті здійснення правосуддя, суддя не може виходити за межі власних процесуальних повноважень та ігнорувати наведені критерії оцінки власної діяльності, а тому предметом дослідження є саме поведінка судді щодо належності і добросовісності виконання власних обов’язків. Розгляд цього питання не порушує принципів незалежності та не передбачає змістовної переоцінки судового рішення у дисциплінарній процедурі, але використання його як форми доказу порядку і наслідків здійснення процесуальних повноважень суддею.

49. Окремо Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя наголошує, що відповідно до частини другої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» скасування або зміна судового рішення не має наслідком дисциплінарної відповідальності судді, який брав участь у його ухваленні, крім випадків, коли скасоване або змінене рішення ухвалено внаслідок умисного порушення норм права чи неналежного ставлення до службових обов’язків.

У будь-якому випадку прояви суддівського свавілля необхідно відрізняти від добросовісної суддівської помилки, тобто помилки без ознак умислу або грубої недбалості. Добросовісність вказує на те, що суддя діяв сумлінно – з належним ставленням до своїх обов’язків встановив фактичні обставини, які підлягають правовій оцінці, оцінив докази та тлумачив закон, але припустився помилки, яка не була настільки очевидною й однозначною.

Судді не повинні відповідати за тлумачення на свій розсуд правової норми, що відрізняється від тлумачення цієї норми його колегами, якщо у його рішенні відкрито, в межах відповідного судочинства, наведено аргументацію на його користь, з якою згодом не погодився суд вищого рівня. Основним засобом правового захисту від помилок у судових рішеннях слугує оскарження цих рішень у порядку апеляційного провадження. Скасування не може слугувати єдиною підставою визнання судового рішення незаконним, оскільки скасування не обов’язково означає, що суддя діяв некомпетентно або непрофесійно (пункт 14 постанови Великої Палати Верховного Суду від 7 листопада 2019 року у справі № 9901/243/19).

50. Підставою постановлення слідчою суддею Федорак Л.М. ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту до підозрюваного ОСОБА1 у кримінальному провадженні № ____ від 13 жовтня 2023 року стало клопотання прокурора, подане у встановленому законом порядку щодо продовження строку дії такого заходу. Об’єктивні обставини не дозволили розглянути його своєчасно, що водночас не зумовило втрату актуальності вказаного клопотання з позицій виконання завдань кримінального провадження, а також додержання мети і підстав застосування запобіжних заходів.

Такі обставини були належним чином встановлені слідчим суддею в результаті відкритого змагального судового розгляду клопотання із забезпеченням участі учасників, які представляли сторони кримінального провадження та створенням рівних умов для реалізації ними своїх процесуальних прав у повному обсязі. Цим і сторона обвинувачення, і сторона захисту користувалися у встановленому законом порядку, подаючи власні клопотання, заперечення з доводами, оцінку яким надав суд в оспорюваному рішенні.

51. Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя звертає увагу, що зміст дисциплінарного проступку за підпунктом «г» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» ґрунтується на порушенні принципів рівності, змагальності та свободи в поданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, що суголосно із принципами кримінального провадження, закріпленими у пунктах 3, 15 частини першої статті 7 та статтях 10, 22 КПК України, у той час як апеляційний суд встановив невідповідність поведінки судді засаді диспозитивності (пункт 19 частини першої статті 7, стаття 26 КПК України).

Допущений, на думку Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду, вихід слідчої судді Федорак Л.М. за межі клопотання, яке було внесене стороною обвинувачення, водночас не містило ознак виходу за загальні межі повноважень слідчого судді або ж порушення засад рівності та змагальності між сторонами такого провадження, оскільки суд надав кожній із них достатні можливості бути поінформованою про зміст питання, що розглядається, та висловити з цього приводу й обґрунтувати свою правову позицію.

Крім того, з позиції змісту судової діяльності в частині здійснення судового контролю за додержанням прав особи під час застосування запобіжних заходів чітко простежується, що застосування домашнього арешту із покладенням відповідних обов’язків, як і продовження строку їхньої дії, ґрунтується (з нормативного та фактичного погляду) на оцінці одних і тих самих обставин з позицій мети і підстав застосування.

Із пояснень судді Федорак Л.М., які підтверджуються наведеними нею прикладами із судової практики, підставою допущених нею і критично оцінених апеляційною інстанцією обставин стали правові проблеми щодо наявності відмінних правових позицій з питань природи інститутів обрання, застосування та продовження дії запобіжних заходів, закінчення строку їхньої дії як підстави для відмови у вирішенні і задоволенні відповідних клопотань, які подані своєчасно, форми судового рішення. Однак, навіть якщо прийняти допущене суддею правозастосування як помилкове, надалі допущена помилка у спірних правовідносинах була усунута в результаті апеляційного перегляду оскаржуваного рішення, а тлумачення судом фактів та положень закону з огляду на його обґрунтування не виходить за межі допустимого суддівського розсуду та зумовлено складністю встановлення фактичних обставин та застосування у зв’язку з цим норм права.

Суд апеляційної інстанції не вказав на очевидність помилок щодо фактів у частині мети, підстав або грубих порушень гарантій прав, допущених судом першої інстанції, а фактично наголосив на визначеному на його переконання порядку застосування норми частини шостої статті 181 та частини другої статті 185 КПК України, виправивши встановлену, на думку суду вищої інстанції, помилку.

Не встановлено, що поза межами наведених помилок лежать інші суттєві процедурні помилки чи недоліки, які ставили б під серйозний сумнів результати провадження, або що їх було спричинено стосовно скаржника рішенням, котре й надалі зумовлюють негативні наслідки для скаржника, його прав, свобод чи інтересів, зумовлюють істотне (грубе) порушення, яке стосується тих вимог процесуального закону, що є вагомими для забезпечення правосуддя та які не викликають складності у їх застосуванні з умислу або внаслідок недбалості, що у судовій дисциплінарній практиці тлумачиться як істотне чи грубе порушення норм процесуального права та може бути кваліфіковане як проступок за підпунктами пункту 1 чи пункту 4 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» відповідно до правових позицій, висловлених у пунктах 141–144 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2025 року у справі № 990SCGC/22/24 (провадження № 11-246сап24), пунктах 5.10–5.11 постанови Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2025 року у справі № 990SCGC/1/25 (провадження № 11-24сап25), пунктах 5.12, 5.13 постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 лютого 2025 року у справі № 990SCGC/25/24 (провадження № 11-263сап24)).

52. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 3 лютого 2022 року у справі № 11-40сап21 вже формулювала висновок про те, що допущення суддею, який брав участь в ухваленні судового рішення, порушення правил людини і основоположних свобод є самостійним складом дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 4 частини першої статті 106 Закону України «про судоустрій і і статус суддів», та не передбачає настання негативних наслідків, оскільки порушення прав людини і основоположних свобод за своєю суттю і є такими негативними наслідками.

З об’єктивної сторони, допущення суддею, який брав участь в ухваленні судового рішення, порушення прав людини і основоположних свобод полягає у недотриманні суддею норм процесуального права, що найчастіше пов’язане з порушенням статей Конвенції, зокрема статті 5 (право на свободу та особисту недоторканність), статті 6 (право на справедливий суд), статті 8 (право на повагу до приватного і сімейного життя), статті 9 (свобода думки, совісті і релігії), статті 10 (свобода вираження поглядів), статті 11 (свобода зібрань та об’єднань), статті 1 Першого протоколу до Конвенції (захист права власності).

Як прецедентна практика ЄСПЛ, так і практика національних судів чітко розмежовують порушення кожного з наведених прав, гарантованих Конвенцією.

Із суб’єктивної сторони, цей дисциплінарний проступок може вчинятись як умисно, так і через грубу недбалість. За умисної форми вини суддя усвідомлює, що порушує норми процесуального права і що це порушення пов’язане з порушення прав людини та основоположних свобод, проте ігнорує цю обставину. За грубої недбалості суддя не усвідомлює, що порушує норми процесуального права, пов’язані з порушенням прав людини та основоположних свобод, втім відповідно до характеру допущеного порушення міг і повинен був це усвідомлювати.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 17 лютого 2022 року у справі № 11-97сап21 також окреслювала, що порушення прав людини і основоположних свобод мають полягати не в самому по собі неправильному застосуванні суддею приписів закону, якими гарантовані ті чи інші права людини (навіть якщо ця помилка мала місце), а в настанні внаслідок цього конкретних фактів чи обставин, які полягають у заподіянні носію права чи іншим особам шкоди (втрата, знищення чи пошкодження майна, інші матеріальні збитки, незаконне позбавлення свободи, витік конфіденційної чи службової інформації, позбавлення чи обмеження у можливостях здійснювати професійну діяльність, шкода життю, здоров’ю, майну, честі, гідності, репутації тощо). Порушення вимог закону, навіть якщо воно допущене, може бути лише причиною таких фактів і обставин, якщо вони настали, а не становити наслідок саме по собі.

Аналогічний підхід підтверджений як усталений у пунктах 77–81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2025 року у справі № 990SCGC/17/24 (провадження № 11-172сап24).

53. Однак не може бути інкриміноване як дисциплінарний проступок за відповідним складом судді законне здійснення ним власних повноважень, що призвело до втручання у сферу прав та основоположних свобод людини, яке ґрунтується на законі, переслідує легітимну мету та є необхідним у демократичному суспільстві (як у випадку із застосуванням запобіжних заходів у кримінальному провадженні).

Незважаючи на факт скасування судом апеляційної інстанції з процесуальних підстав ухвали слідчої судді Федорак Л.М. попередні висновки не свідчать про допущення суддею свідомого порушення підозрюваного ОСОБА1 у зв’язку із застосуванням до нього на підставі її рішення запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту з покладенням відповідних процесуальних обов’язків, оскільки не встановлено ознак незаконності обмеження свободи особи поза межами визначених гарантій підставності, строків і процедури, враховуючи також одночасне застосування такого запобіжного заходу в цей же час на підставі ухвали Печерського районного суду міста Києва від 4 вересня 2024 року у справі № 757/39628/24-к у кримінальному провадженні № ____.

54. Одним із основних принципів належного застосування дисциплінарної відповідальності суддів є те, що (f) легітимне здійснення суддею своїх прав не повинно бути підставою для притягнення його до дисциплінарної відповідальності.

Підстави для дисциплінарної відповідальності суддів повинні стосуватися поведінки судді, яка суперечить одній із основних цінностей, закріплених у Конвенції: незалежності, безсторонності, доброчесності, цілісності, рівності, недискримінації, компетентності та сумлінності (пункти 10, 13, 28 Висновку № 27 (2024) КРЄС).

Водночас, у Висновку № 27 (2024) звертається увага, що дисциплінарна відповідальність є засобом забезпечення дотримання суддями своїх обов’язків. Тим самим вона сприяє підтримці суспільної довіри до здійснення правосуддя (пункт 10). Рішення судді, включаючи тлумачення закону, оцінку фактів або зважування доказів та/або відступ від усталеної судової практики, не повинно призводити до дисциплінарної відповідальності, за винятком випадків злого умислу, умисного невиконання обов’язків або серйозних проступків (пункт 28). Безпідставні скарги, або скарги, які стосуються виключно рішення або поведінки судді під час розгляду справи (тобто, щодо помилок у судовому рішенні, процесуальному, матеріальному праві), повинні відхилятися як неприйнятні та розглядатися в найкоротші строки (пункт 32).

У пункті 5 Резолюції Європейської асоціації суддів стосовно ситуації в Україні у сфері дисциплінарної відповідальності суддів (Тронхейм, 27 вересня 2007 року) наголошено, що відповідна дисциплінарна справа щодо судді може бути відкрита тільки у випадках, коли мала місце не гідна звання судді поведінка і її наслідки є такими серйозними і жахливими, що потребують накладання дисциплінарних стягнень.

55. Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя, урахувавши викладене, не встановила достатніх підстав для притягнення судді Федорак Л.М. до дисциплінарної відповідальності, як і не встановила будь-яких очевидних обставин, які вказували б на умисне порушення суддею норм права чи неналежне ставлення судді до виконання службових обов’язків. Отже, Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя не вбачає підстав для обґрунтованого висновку про наявність у поведінці судді складів дисциплінарних проступків, передбачених підпунктом «г» пункту 1 та пунктом 4 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
56. Згідно із частиною другою статті 50 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» за результатами розгляду дисциплінарної справи Дисциплінарна палата ухвалює рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді або про відмову у притягненні до дисциплінарної відповідальності судді.

Частиною шостою зазначеної статті встановлено, що в разі ухвалення Дисциплінарною палатою рішення про відмову у притягненні судді до дисциплінарної відповідальності дисциплінарне провадження припиняється.

На підставі викладеного, керуючись статтями 34, 49, 50 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», статтями 106, 108 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», пунктами 13.40–13.44 Регламенту Вищої ради правосуддя, Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя

вирішила:

відмовити у притягненні до дисциплінарної відповідальності судді Вищого антикорупційного суду Федорак Лесі Миколаївни та припинити дисциплінарне провадження.

Надати Хмельницькому Богдану Володимировичу дозвіл на оскарження рішення Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя.

Рішення Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя може бути оскаржене до Вищої ради правосуддя в порядку і строки, установлені статтею 51 Закону України «Про Вищу раду правосуддя».

Головуючий на засіданні

Другої Дисциплінарної палати Вищої

ради правосуддя

Члени Другої Дисциплінарної палати

Вищої ради правосуддя