Вища рада правосуддя, розглянувши скаргу Саєнка Дмитра Юрійовича стосовно дисциплінарного інспектора Вищої ради правосуддя Кабанця Олексія Олексійовича,
встановила:
до Вищої ради правосуддя 25 березня 2026 року (вх. № С-795/21/7-26) надійшла скарга Саєнка Д.Ю. стосовно дисциплінарного інспектора Вищої ради правосуддя (далі – дисциплінарний інспектор) Кабанця О.О. під час здійснення дисциплінарного провадження стосовно суддів Київського районного суду міста Одеси Борщова Ігоря Олексійовича, Літвінової Ірини Анатоліївни.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справи між членами Вищої ради правосуддя від 25 березня 2026 року зазначену скаргу передано члену Вищої ради правосуддя Мельнику О.П.
Стислий зміст скарги Саєнка Д.Ю.
У скарзі Саєнко Д.Ю. зазначає, що дисциплінарний інспектор ухвалою від 20 березня 2026 року № 714/0/18-26 залишив без розгляду та повернув його дисциплінарну скаргу (вх. № С-795/19/7-26 від 16 березня 2026 року) стосовно суддів Київського районного суду міста Одеси Борщова І.О., Літвінової І.А., дійшовши висновку, що скарга містить виражені у непристойній формі висловлювання або висловлювання, що принижують честь і гідність будь-якої особи. На переконання Саєнка Д.Ю. зазначена ухвала дисциплінарного інспектора Кабанця О.О. є незаконною, необґрунтованою та такою, що постановлена з грубими порушеннями норм матеріального та процесуального права.
Позиція Вищої ради правосуддя за результатами перевірки скарги Саєнка Д.Ю.
Кабанець Олексій Олексійович рішенням Вищої ради правосуддя від 28 листопада 2024 року № 3471/0/15-24 призначений на посаду дисциплінарного інспектора Вищої ради правосуддя строком на п’ять років.
Посада дисциплінарного інспектора Вищої ради правосуддя, яку обіймає Кабанець О.О. належить до посад державної служби категорії «В».
За частиною першою статті 68 Закону України «Про державну службу» дисциплінарні провадження порушуються суб’єктом призначення.
Відповідно до частини другої статті 292 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» правовий статус дисциплінарних інспекторів визначається Законом України «Про державну службу» з урахуванням особливостей, визначених цим Законом. Особливості діяльності дисциплінарних інспекторів визначаються цим Законом та Положення про службу дисциплінарних інспекторів Вищої ради правосуддя, затвердженого рішенням Вищої ради правосуддя від 19 грудня 2024 року № 3713/0/15-24 (далі – Положення).
Згідно з пунктом 7.1 Положення дисциплінарне провадження стосовно керівника служби дисциплінарних інспекторів, заступника керівника служби дисциплінарних інспекторів, дисциплінарного інспектора здійснюється відповідно до Закону України «Про державну службу» з урахуванням особливостей, установлених Законом України «Про Вищу раду правосуддя».
У пункті 7.2 Положення зазначено, що питання про порушення провадження стосовно керівника служби дисциплінарних інспекторів, заступника керівника служби дисциплінарних інспекторів, дисциплінарного інспектора вирішує Вища рада правосуддя відповідно до Регламенту Вищої ради правосуддя.
Державний службовець − це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов’язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби. Особа, яка вступає на посаду державної служби вперше, набуває статусу державного службовця з дня публічного складення нею Присяги державного службовця, а особа, яка призначається на посаду державної служби повторно, − з дня призначення на посаду (частина друга статті 1, частина третя статті 21 Закону України «Про державну службу»).
Згідно із частиною першою статті 65 Закону України «Про державну службу» підставою притягнення державного службовця до дисциплінарної відповідальності є вчинення ним дисциплінарного проступку, тобто протиправної винної дії або бездіяльності чи прийняття рішення, що полягає у невиконанні або неналежному виконанні державним службовцем своїх посадових обов’язків та інших вимог, встановлених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами, за яке до нього може бути застосоване дисциплінарне стягнення.
Частина друга статті 65 Закону України «Про державну службу» містить вичерпний перелік дисциплінарних проступків, допущення яких є підставою для притягнення державного службовця до дисциплінарної відповідальності.
За частинами першою, другою статті 291 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» служба дисциплінарних інспекторів Вищої ради правосуддя є самостійним структурним підрозділом у складі секретаріату Вищої ради правосуддя. Служба дисциплінарних інспекторів створюється для реалізації повноважень Вищої ради правосуддя щодо здійснення дисциплінарного провадження стосовно суддів.
Частиною шостою статті 292 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», пунктом 5.10 глави 5 Положення визначено, що дисциплінарний інспектор Вищої ради правосуддя зобов’язаний: сумлінно та професійно виконувати обов’язки для реалізації повноважень Служби дисциплінарних інспекторів Вищої ради правосуддя, визначені Законом України «Про Вищу раду правосуддя» та цим Положенням; дотримуватися норм законодавства, відстоювати принципи верховенства права та законності; дотримуватися Присяги державного службовця, правил етичної поведінки державних службовців та правил суддівської етики; виконувати вимоги та дотримуватися обмежень, встановлених законодавством у сфері державної служби та запобігання корупції; дотримуватись установлених законодавством строків розгляду дисциплінарних проваджень; дотримуватись установлених законодавством вимог щодо першочергового (пріоритетного) порядку здійснення дисциплінарних проваджень стосовно суддів; забезпечувати розгляд, передання та збереження документів і матеріалів справ, що перебувають у його провадженні; належним чином та в установлений строк виконувати доручення керівника Служби дисциплінарних інспекторів Вищої ради правосуддя та заступника керівника Служби дисциплінарних інспекторів Вищої ради правосуддя; дотримуватися виконавської та службової дисципліни, Правил внутрішнього службового розпорядку Вищої ради правосуддя, правил і норм охорони праці та безпеки, протипожежного захисту, основ організації праці та управління, бережливо та відповідально користуватися ввіреними йому технічними засобами; постійно підвищувати свій фаховий рівень шляхом вивчення та аналізу національного законодавства, судової практики та практики Європейського суду з прав людини; не розголошувати та не використовувати в інших цілях, ніж для виконання службових обов’язків, інформацію з обмеженим доступом та інформацію, яка стала відома у зв’язку з виконанням службових обов’язків; виконувати інші завдання в межах повноважень дисциплінарного інспектора Вищої ради правосуддя, що визначені Законом України «Про Вищу раду правосуддя» та Положенням про службу дисциплінарних інспекторів Вищої ради правосуддя.
Відповідно до частини п’ятої статті 292 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» дисциплінарний інспектор:
1) проводить попередню перевірку дисциплінарної скарги та матеріалів, переданих йому за результатами автоматизованого розподілу справ;
2) аналізує матеріали дисциплінарних справ та матеріали за скаргами на рішення у дисциплінарних справах стосовно судді;
3) збирає інформацію, документи, інші матеріали в порядку, передбаченому статтею 31 цього Закону;
4) готує проєкти ухвал і рішень Дисциплінарної палати та Вищої ради правосуддя у межах дисциплінарного провадження стосовно судді, готує проєкти висновків та рішень Вищої ради правосуддя за скаргами на рішення у дисциплінарних справах стосовно суддів;
5) аналізує практику здійснення дисциплінарних проваджень та ухвалені рішення про притягнення або відмову у притягненні судді до дисциплінарної відповідальності.
Згідно з пунктами 1, 2 частини першої статті 43 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» дисциплінарний інспектор Вищої ради правосуддя, визначений автоматизованою системою розподілу справ для попередньої перевірки відповідної дисциплінарної скарги (дисциплінарний інспектор Вищої ради правосуддя – доповідач): вивчає дисциплінарну скаргу і перевіряє її відповідність вимогам закону; за наявності підстав, визначених пунктами 1, 4 і 5 частини першої статті 44 цього Закону, – залишає без розгляду та повертає дисциплінарну скаргу скаржнику.
Пунктом 4 частини першої статті 44 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» визначено, що дисциплінарна скарга залишається без розгляду та повертається скаржнику, якщо дисциплінарна скарга містить виражені у непристойній формі висловлювання або висловлювання, що принижують честь і гідність будь-якої особи.
Отже, ураховуючи викладене вище, у разі встановлення дисциплінарним інспектором під час проведення попередньої перевірки дисциплінарної скарги підстави, визначеної пунктом 4 частини першої статті 44 цього Закону, дисциплінарний інспектор – доповідач уповноважений постановити ухвалу про залишення дисциплінарної скарги без розгляду та повернення скаржнику.
Вища рада правосуддя встановила, що у даному конкретному випадку підставою для залишення без розгляду та повернення дисциплінарної скарги Саєнка Д.Ю. стосовно суддів Київського районного суду міста Одеси Борщова І.О., Літвінової І.А. стали висновки дисциплінарного інспектора Кабанця О.О., про те, що «Саєнко Д.Ю. порушив принцип презумпції невинуватості, закріплений у статті 62 Конституції України, оскільки за відсутності обвинувального вироку суду ствердив про вчинення суддями Борщовим І.О. та Літвіновою І.О. низки кримінальних правопорушень та вдався до образливих і непристойних висловлювань, що принижують людську честь і гідність… Водночас, Саєнко Д.Ю. у скарзі зазначає, що ‘‘…дисциплінарна скарга щодо свавілля, порушення права на доступ до правосуддя та створення корупційної схеми «судової каруселі»…’’».
Вища рада правосуддя зауважує, що під час надання оцінки наявності або відсутності факту «непристойної форми висловлювання або висловлювання, що принижують честь і гідність будь-якої особи» необхідно визначити характер такої інформації та з’ясувати, чи є вона фактичним твердженням чи оціночним судженням.
Відповідно до частини другої статті 30 Закону України «Про інформацію» оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.
Судження вважається таким, що має оціночний характер, якщо воно виражає ставлення автора до змісту висловленої ним думки, що пов’язано з такими психологічними станами як віра, впевненість чи сумнів. Якщо ж зміст та характер досліджуваної інформації свідчить про наявність фактів, така інформація є не результатом суб’єктивної оцінки, а відображенням об’єктивної істини.
Таким чином, на переконання Вищої ради правосуддя, необхідно відрізняти деякі висловлювання, які хоч і мають характер образи, однак у цілому контексті є оцінюючими судженнями з урахуванням вживаних слів та виразів із використанням мовностилістичних засобів.
У своїй практиці Європейський Суд з прав людини (далі – ЄСПЛ) розрізняє факти та оціночні судження. Якщо існування фактів може бути підтверджене, правдивість оціночних суджень не піддається доведенню. Вимога довести правдивість оціночних суджень є нездійсненною і порушує свободу висловлювання думки як таку, що є фундаментальною частиною права, яке охороняється статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення у справі «Лінгенс проти Австрії» від 8 липня 1986 року). Однак, навіть якщо висловлювання є оціночним судженням, пропорційність втручання має залежати від того, чи існує достатній фактичний базис для оспорюваного висловлювання. Залежно від обставин конкретної справи, висловлювання, яке є оціночним судженням, може бути перебільшеним за відсутності будь-якого фактичного підґрунтя (рішення у справі «Де Хаес і Гійселс проти Бельгії» від 24 лютого 1997 року, пункт 47).
Разом з тим, для того щоб відрізнити фактичне твердження від оціночного судження, необхідно враховувати обставини справи і загальний тон висловлювань (рішення ЄСПЛ Brasilier v. France, № 71343/01, § 37, 11 квітня 2006 року; «Balaskas v. Greece», № 73087/17, § 58, 05 листопада 2020 року), маючи на увазі, що твердження щодо питань, які становлять суспільний інтерес, можуть на цій підставі становити оціночні судження, а не констатацію фактів (рішення ЄСПЛ «Paturel v. France», № 54968/00, § 37, 22 грудня 2005 року).
Під час проведення попередньої перевірки дисциплінарної скарги Саєнка Д.Ю. стосовно суддів Київського районного суду міста Одеси Борщова І.О., Літвінової І.А., дисциплінарний інспектор Кабанець О.О. дійшов висновку, що зазначена у ній інформація за своїм характером є такою, що принижує честь і гідність, а також шкодить діловій репутації суддів, оскільки містить неправдиві негативні відомості, та за відсутності обвинувального вироку суду скаржник ствердив про вчинення суддями низки кримінальних правопорушень, а тому за характером висловлювань, вжитих словосполучень ця інформація, на переконання дисциплінарного інспектора, є фактичними твердженнями.
Водночас Вища рада правосуддя звертає увагу на те, що статтею 6 Конституції України визначено, що державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.
Згідно із частиною першою статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Указана норма Конституції України означає, що суб’єкт владних повноважень зобов’язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов’язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Вжите законодавцем формулювання «на підставі» означає, що суб’єкт владних повноважень зобов’язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним.
Застосована законодавцем конструкція «у межах повноважень» означає, що суб’єкт владних повноважень повинен приймати рішення та вчиняти дії відповідно до встановлених законом повноважень, не перевищуючи їх.
Формулювання «у спосіб» означає, що суб’єкт владних повноважень зобов’язаний дотримуватися встановленої законом процедури і форми прийняття рішення або вчинення дії і повинен обирати лише визначені законом засоби.
Іншими словами, наведена норма Конституції України зобов’язує органи державної влади діяти відповідно до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, побудованого на основі принципу «заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом». Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб’єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, що забезпечує введення владних функцій у законні рамки і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.
Згідно зі статтею 131 Конституції України, статтею 3 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» Вища рада правосуддя не наділена повноваженнями встановлювати або оцінювати, зокрема, ухвали дисциплінарного інспектора Вищої ради правосуддя про залишення без розгляду та повернення дисциплінарної скарги щодо дій судді.
Відповідно до вимог Закону України «Про Вищу раду правосуддя» рішення (ухвала) про повернення дисциплінарної скарги оскарженню не підлягає.
Вища рада правосуддя також наголошує, що залишення дисциплінарної скарги без розгляду не позбавляє скаржника права на повторне звернення до Вищої ради правосуддя зі скаргою, яка відповідає вимогам, установленим статтею 107 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Водночас Вища рада правосуддя зауважує, що залишення дисциплінарної скарги без розгляду та її повернення скаржнику Саєнку Д.Ю. не призвело до негативних наслідків (роз’ясненим в ухвалі від 20 березня 2026 року № 714/0/18-26 правом на повторне звернення до Вищої ради правосуддя зі скаргою скаржник не скористався) та не вказує на ознаки неналежного виконання посадових обов’язків, як визначену пунктом 5 частини другої статті 65 Закону України «Про державну службу» підставу для притягнення дисциплінарного інспектора до дисциплінарної відповідальності.
На підставі викладеного Вища рада правосуддя доходить висновку, що здійснення дисциплінарним інспектором Вищої ради правосуддя покладених на нього повноважень відповідно до вимог чинного законодавства не може свідчити про наявність у його діях ознак дисциплінарного проступку.
Отже, доводи скарги Саєнка Д.Ю. фактично зводяться до незгоди з ухвалою дисциплінарного інспектора Кабанця О.О. від 20 березня 2026 року № 714/0/18-26 про залишення без розгляду та повернення дисциплінарної скарги скаржнику.
Водночас Вища рада правосуддя констатує, що під час здійснення дисциплінарних проваджень стосовно дисциплінарних інспекторів Вища рада правосуддя не наділена повноваженнями переглядати по суті їхні ухвали про залишення дисциплінарної скарги без розгляду та її повернення скаржнику.
Процесуальні рішення, які дисциплінарний інспектор приймає в межах наданих законом повноважень, не підлягають оскарженню чи перегляду Вищою радою правосуддя поза межами передбачених законом процедур.
Згідно з пунктом 26.4 Регламенту Вищої ради правосуддя питання про відмову в порушенні дисциплінарного провадження розглядаються Вищою радою правосуддя на засіданні у пленарному складі в порядку, визначеному пунктом 10.4 Регламенту Вищої ради правосуддя.
Ураховуючи встановлені під час попередньої перевірки дисциплінарної скарги обставини, Вища рада правосуддя дійшла висновку, що відсутні підстави для порушення дисциплінарного провадження стосовно дисциплінарного інспектора Вищої ради правосуддя Кабанця О.О., оскільки не встановлено фактів, які свідчили б про наявність у його діях ознак дисциплінарного проступку.
З огляду на викладене, керуючись статтею 131 Конституції України, статтями 3, 34 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», Законом України «Про державну службу», пунктом 26.9 Регламенту Вищої ради правосуддя, Вища рада правосуддя
вирішила:
відмовити в порушенні дисциплінарного провадження стосовно дисциплінарного інспектора Вищої ради правосуддя Кабанця Олексія Олексійовича за скаргою Саєнка Дмитра Юрійовича.
Голова Вищої ради правосуддя
