Акт ВРП

Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя у складі головуючого – Бондаренко Т.З., членів Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Бокової Ю.В., Махінчука В.М., Мороза М.В., Сав’юка М.І., заслухавши пропозицію члена Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Бондаренко Т.З. щодо висновку дисциплінарного інспектора Вищої ради правосуддя – доповідача Тегляєвої О.Є. за результатами попередньої перевірки дисциплінарної скарги Криворучко Лариси Сергіївни стосовно суддів Сьомого апеляційного адміністративного суду Капустинського Михайла Михайловича, Сапальової Тетяни Валентинівни, Ватаманюка Руслана Васильовича,

встановила:

до Вищої ради правосуддя 19 січня 20267 року (вх. № К-8/13/7-26) надійшла дисциплінарна скарга (повідомлення) Криворучко Л.С. на дії суддів Сьомого апеляційного адміністративного суду Капустинського М.М., Сапальової Т.В., Ватаманюка Р.В. під час апеляційного розгляду справи за позовом ОСОБА1 до Головного управління Національної поліції у Вінницькій області (далі – ГУ НП у Вінницькій області) про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку (справа № 120/6919/24).

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справи між дисциплінарними інспекторами від 19 січня 2026 року для розгляду зазначеної дисциплінарної скарги визначено дисциплінарного інспектора Вищої ради правосуддя Тегляєву О.Є.

За результатами попередньої перевірки зазначеної дисциплінарної скарги дисциплінарний інспектор Вищої ради правосуддя – доповідач Тегляєва О.Є. передала на розгляд Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя висновок (вх. № 1522/0/24-26 від 19 березня 2026 року) із пропозицією відмовити у відкритті дисциплінарної справи стосовно суддів Сьомого апеляційного адміністративного суду Капустинського М.М., Сапальової Т.В., Ватаманюка Р.В. за дисциплінарною скаргою Криворучко Л.С.

Відповідно до пункту 9.8 Положення про службу дисциплінарних інспекторів Вищої ради правосуддя, затвердженого рішенням Вищої ради правосуддя 19 грудня 2024 року № 3713/0/15-24, Член Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя, який не погоджується із пропозицією дисциплінарного інспектора – доповідача, що викладена в його висновку, може внести на розгляд Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя іншу пропозицію.

Член Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Бондаренко Т.З. внесла іншу пропозицію, а саме – залишити без розгляду дисциплінарну скаргу Криворучко Л.С. з підстав, передбачених пунктом 2 частини першої статті 44 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», оскільки скарга не містить відомостей про ознаки дисциплінарного проступку суддів.

Зміст дисциплінарної скарги

Автор скарги зазначає, що під час моніторингу Єдиного державного реєстру судових рішень (далі – ЄДРСР) вона встановила, що Сьомий апеляційний адміністративний суд (судді Капустинський М.М., Сапальова Т.В. та Ватаманюк Р.В.) постановою від 6 травня 2025 року скасував рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 31 січня 2025 року у справі № 120/6919/24 та відмовив у задоволенні зазначеного позову.

Однак, як вказала скаржниця, Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду постановою від 12 листопада 2025 року скасував зазначену постанову суду апеляційної інстанції.

Автор скарги зазначає, що, скасовуючи постанову суду апеляційної інстанції, Верховний Суд встановив допущені колегією суддів порушення, які мають інший характер, ніж звичайна суддівська помилка, та полягають в ігноруванні ключових елементів судового контролю, який у справах про звільнення з публічної служби має бути особливо інтенсивним, з огляду на пряме втручання у право на працю, професійну репутацію та майнові права особи.

На думку скаржниці, такі дії апеляційного суду призвели до порушення пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки позивач був позбавлений права на справедливий суд, що включає не формальний, а реальний та ефективний судовий розгляд, із зазначенням мотивів на істотні доводи сторін.

Автор скарги наголошує, що звільнення позивача зі служби в поліції, легітимізоване апеляційним судом без належного судового контролю, спричинило позбавлення законних очікувань на отримання грошового забезпечення, стажу служби та інших виплат, що становлять майновий інтерес, захищений статтею 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Скаржниця вказує, що суд касаційної інстанції, скасовуючи постанову апеляційного суду, фактично визнав, що втручання у право на працю не ґрунтувалося на належній правовій процедурі, а отже, було непропорційним і свавільним.

На переконання автора скарги, такі дії колегії суддів свідчать про умисне або вчинене з грубої недбалості порушення прав людини і основоположних свобод.

Водночас Криворучко Л.С. наголосила, що вона не була та не є учасником адміністративної справи № 120/6919/24, судове рішення в якій скасоване Верховним Судом, а відтак подання скарги об’єктивно не може бути розцінене Вищою радою правосуддя як форма незгоди із судовим рішенням або спроба його перегляду, оскільки заявниця не має ані процесуального інтересу, ані суб’єктивних прав чи обов’язків, пов’язаних із результатом розгляду зазначеної справи.

Як стверджує скаржниця, її повідомлення не є оціночним судженням щодо правової позиції суду, не містить вимог щодо зміни або перегляду судових рішень, а має виключно дисциплінарно-правовий характер, спрямований на реагування на встановлені Верховним Судом порушення стандартів правосуддя та прав людини, що повністю відповідає повноваженням Вищої ради правосуддя та її обов’язку забезпечувати авторитет правосуддя і довіру суспільства до судової влади.

Окрім цього, автор скарги зазначає, що встановлені Верховним Судом у постанові від 12 листопада 2025 року порушення, допущені колегією суддів Сьомого апеляційного адміністративного суду під час розгляду справи, виходять за межі виключно процесуальних дефектів судового розгляду та набувають ознак поведінки, що підриває суспільну довіру до суду та авторитет правосуддя.

На думку скаржниці, скасування рішення суду апеляційної інстанції зумовлено не різницею у правовому тлумаченні, а фактичним ігноруванням апеляційним судом свого конституційного призначення як інстанції судового контролю, що об’єктивно створює у стороннього, розсудливого спостерігача враження формального правосуддя та легітимізації рішень органу влади без реальної перевірки їх законності.

Автор скарги вважає, що формальний апеляційний перегляд, який не усуває очевидних порушень, допущених суб’єктом владних повноважень, та який у подальшому визнається Верховним Судом таким, що не відповідає стандартам справедливого суду, об’єктивно дискредитує суд як інструмент захисту прав людини, створюючи у суспільства переконання в неефективності або декларативності судового захисту.

Як стверджує скаржниця, ігнорування колегією суддів усталених та неодноразово підтверджених практикою Верховного Суду та ЄСПЛ стандартів апеляційного перегляду у справах про звільнення з публічної служби свідчить про грубу недбалість, а з урахуванням системності та характеру порушень – про усвідомлене нехтування професійними обов’язками.

Крім того, автор скарги вказує, що усі судді колегії діяли узгоджено, ухваливши єдине судове рішення, яке було визнано таким, що не відповідає стандартам справедливого суду, свідчить про системність порушень, а відсутність будь-яких окремих думок або застережень свідчить також про повну колегіальну відповідальність за наслідки ухваленого рішення кожним суддею, який брав участь у розгляді справи, включно з порушенням прав людини, втручанням у право на працю та позбавленням особи законних майнових очікувань.

На думку автора скарги, такі дії колегії суддів містять ознаки дисциплінарних проступків, передбачених пунктами 3, 4 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Також у скарзі Криворучко Л.С. наводить узагальнену дисциплінарну практику Вищої ради правосуддя за 2024 рік щодо притягнення суддів до відповідальності за аналогічно вчинені порушення, практику Конституційного Суду України, частково цитує постанову Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 12 листопада 2025 року.

На підставі зазначених обставин Криворучко Л.С. просила притягнути суддів Сьомого апеляційного адміністративного суду Капустинського М.М., Сапальову Т.В., Ватаманюка Р.В. до дисциплінарної відповідальності шляхом звільнення їх з посад.

За результатами попередньої перевірки зазначеної дисциплінарної скарги дисциплінарний інспектор Вищої ради правосуддя Тегляєва О.Є. встановила таке.

ОСОБА1 звернувся до Вінницького окружного адміністративного суду з позовом до ГУ НП у Вінницькій області про визнання протиправними наказів, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 31 січня 2025 року зазначений адміністративний позов задоволено.

Не погоджуючись із таким рішенням, ГУ НП у Вінницькій області подало апеляційну скаргу.

Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду (судді Капустинський М.М., Сапальова Т.В., Ватаманюк Р.В.) від 6 травня 2025 року зазначену апеляційну скаргу задоволено повністю, рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 31 січня 2025 року скасовано.

ОСОБА1 не погодився із постановою суду апеляційної інстанції і подав касаційну скаргу.

Постановою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 12 листопада 2025 року касаційну скаргу ОСОБА1 задоволено, постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 6 травня 2025 року у справі № 120/6919/24 скасовано, рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 31 січня 2025 року залишено в силі.

Скасовуючи постанову суду апеляційної інстанції, колегія суддів касаційного суду зазначила, що Сьомий апеляційний адміністративний суд, неправильно застосувавши норми матеріального права, помилково скасував рішення суду першої інстанції.

Враховуючи встановлені обставини, дисциплінарний інспектор Тегляєва О.Є. дійшла висновку, що доводи скарги Криворучко Л.С. фактично зводяться до незгоди з постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 6 травня 2025 року, якою скасовано рішення суду першої інстанції.

Нормативне обґрунтування, наведене дисциплінарним інспектором

Стосовно доводів Криворучко Л.С. про порушення прав людини і основоположних свобод під час ухвалення постанови суду апеляційної інстанції, дисциплінарний інспектор зазначила таке.

У постанові від 22 січня 2026 року у справі № 990SCGC/11/25 (провадження № 11-110сап25) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що для правильної кваліфікації дисциплінарного проступку за пунктом 4 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» необхідно, щоб дії судді стосовно грубого порушення закону призвели до настання негативних наслідків саме для учасників справи або осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив безпосередньо питання про їхні права, свободи та інтереси та (або) обов’язки, а не будь-яких інших осіб чи суспільства і держави загалом.

Велика Палата Верховного Суду зауважила, що як порушення прав людини і основоположних свобод, так і істотні негативні наслідки, про які йдеться у пункті 4 частини першої статті 106 Закон України «Про судоустрій і статус суддів», повинні стосуватися саме учасників справи або осіб, які не брали участі у справі, якщо суд безпосередньо вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або)обов’язки.

З огляду на наведене, дисциплінарний інспектор Тегляєва О.Є. врахувала, що скаржниця не є учасником справи або особою, яка не брала участі у справі, щодо якої суд безпосередньо вирішив питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов’язки, та дійшла висновку про неможливість стверджувати, що колегія суддів, яка брала участь в ухваленні судового рішення, допустила порушення прав людини і основоположних свобод, оскільки сам позивач не звертався до Вищої ради правосуддя з цих підстав.

Посилаючись на положення статей 124, 131 Конституції України, статтю 3 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», дисциплінарний інспектор Вищої ради правосуддя – доповідач Тегляєва О.Є. дійшла висновку, що доводи дисциплінарної скарги Криворучко Л.С. зводяться виключно до незгоди із судовим рішенням, що є підставою для відмови у відкритті дисциплінарної справи стосовно вказаних вище суддів за пунктом 4 частини першої статті 45 Закону України «Про Вищу раду правосуддя».

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справи між членами Вищої ради правосуддя від 20 березня 2026 року висновок дисциплінарного інспектора Тегляєвої О.Є. від 19 березня 2026 року разом із матеріалами дисциплінарної скарги був переданий для розгляду члену Вищої ради правосуддя Бондаренко Т.З.

Член Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Бондаренко Т.З. не в повній мірі погодилась із висновком дисциплінарного інспектора Тегляєвої О.Є. та внесла іншу пропозицію, посилаючись на таке.

Відповідно до пунктів 3, 4 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддю може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності в порядку дисциплінарного провадження, зокрема, з підстав допущення суддею поведінки, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя, зокрема в питаннях моралі, чесності, непідкупності, відповідності способу життя судді його статусу, дотримання інших норм суддівської етики та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду, прояв неповаги до інших суддів, адвокатів, експертів, свідків чи інших учасників судового процесу; умисного або внаслідок грубої недбалості допущення суддею, який брав участь в ухваленні судового рішення, порушення прав людини і основоположних свобод або іншого грубого порушення закону, що призвело до істотних негативних наслідків.

Згідно зі статтею 108 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» дисциплінарне провадження щодо судді здійснюють дисциплінарні палати Вищої ради правосуддя у порядку, визначеному Законом України «Про Вищу раду правосуддя», з урахуванням вимог цього Закону.

Порядок здійснення дисциплінарного провадження визначено Главою 4 Розділу ІІ Закону України «Про Вищу раду правосуддя».

Відповідно до частини першої статті 44 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» дисциплінарна скарга залишається без розгляду та повертається скаржнику, якщо: 1) дисциплінарна скарга подана з порушенням порядку, визначеного Законом України «Про судоустрій і статус суддів»; 2) дисциплінарна скарга не містить відомостей про ознаки дисциплінарного проступку судді; 3) дисциплінарна скарга не містить посилання на фактичні дані (свідчення, докази) щодо дисциплінарного проступку судді; 4) дисциплінарна скарга містить виражені у непристойній формі висловлювання або висловлювання, що принижують честь і гідність будь-якої особи; 5) у дисциплінарній скарзі порушується питання про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді, звільненого з посади або повноваження якого припинені; 6) дисциплінарна скарга ґрунтується лише на доводах, що можуть бути перевірені виключно судом вищої інстанції в порядку, передбаченому процесуальним законом.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 43 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» дисциплінарний інспектор Вищої ради правосуддя, визначений автоматизованою системою розподілу справ для попередньої перевірки відповідної дисциплінарної скарги (дисциплінарний інспектор Вищої ради правосуддя - доповідач) за наявності підстав, визначених пунктами 2, 3 і 6 частини першої статті 44 цього Закону, - передає скаргу на розгляд Дисциплінарної палати для ухвалення рішення щодо залишення без розгляду та повернення її скаржнику або відкриття дисциплінарної справи.

Дійшовши висновку про те, що скаржниця Криворучко Л.С. не погоджується із постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 6 травня 2025 року, якою скасовано рішення суду першої інстанції, дисциплінарний інспектор виходила з того, що скарга містить посилання на рішення суду касаційної інстанції та цитати із цього рішення, однак сама скаржниця не є учасником справи і розгляд даної справи ніяким чином не вплинув на її права, свободи та інтереси.

Відповідно до частини першої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов’язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.

Відповідно до статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються.

При здійсненні правосуддя судді незалежні і керуються верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Вища рада правосуддя діє у межах повноважень, визначених у статті 131 Конституції України та статті 3 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» і не вправі оцінювати законність судового рішення та перевіряти його правовий зміст. Виключне право перевіряти законність та обґрунтованість судових рішень має відповідний суд згідно з процесуальним законодавством.

Орган, що здійснює дисциплінарне провадження щодо судді, не вповноважений перевіряти законність судового рішення, а зобов’язаний перевірити дії судді під час ухвалення такого рішення на наявність порушень, які є підставою для притягнення до дисциплінарної відповідальності.

У Висновках № 3 (2002) та № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (далі – КРЄС) до уваги Комітету Міністрів Ради Європи зазначено, що є неприйнятною можливість притягнення судді до відповідальності за здійснення своїх обов’язків, крім випадку умисного правопорушення при здійсненні судових функцій. КРЄС підкреслює, що зміст конкретних судових рішень контролюється головним чином за допомогою процедур апеляції або перегляду рішень у національних судах та за допомогою права на звернення до Європейського суду з прав людини.

Дисциплінарне провадження щодо судді має здійснюватися з урахуванням конституційного принципу незалежності суддівської діяльності, відповідно до якого дисциплінарне провадження не може бути спрямоване на оцінку судових рішень суддів, які можуть піддаватися критиці лише шляхом оскарження відповідно до закону.

Як зазначено у пункті 66 Рекомендацій CM/Rec (2010) 12 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов’язки (від 17 листопада 2010 року), тлумачення закону, оцінювання фактів та доказів, які здійснюють судді для вирішення справи, не повинні бути приводом для дисциплінарної відповідальності, за винятком випадків злочинного наміру або грубої недбалості.

У Висновку № 3 (2002) КРЄС до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо принципів та правил, які регулюють професійну поведінку суддів, зазначено: для того, щоб виправдати дисциплінарне провадження, порушення має бути серйозним та кричущим.

Також у пункті 5 Резолюції Європейської асоціації суддів стосовно ситуації в Україні в сфері дисциплінарної відповідальності суддів (Тронхейм, 27 вересня 2007 року) вказано, що відповідна дисциплінарна справа щодо судді може бути відкрита тільки у випадках, коли мала місце не гідна звання судді поведінка і її наслідки є такими серйозними і жахливими, що потребують накладання дисциплінарних стягнень.

У пункті 22 Декларації щодо принципів незалежності судової влади, прийнятої Конференцією голів верховних судів країн Центральної та Східної Європи 14 жовтня 2015 року, вказано, що жоден суддя не повинен притягатися до дисциплінарної відповідальності чи звільнятися за винесені ним судові рішення, окрім як у разі грубої недбалості чи навмисного порушення закону.

Враховуючи встановлені під час проведення попередньої перевірки обставини, Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя дійшла висновку, що висновок дисциплінарного інспектора не в повній мірі відображає викладені в дисциплінарній скарзі доводи.

Так, із дисциплінарної скарги вбачається, що зміст викладених в ній доводів (із посиланням на мотивувальну частину постанови Верховного Суду) стосується того, що «колегія суддів суду апеляційної інстанції не виконала обов’язку повного, всебічного та неупередженого перегляду справи, обмежившись формальним відтворенням висновків суб’єкта владних повноважень та фактично самоусунувшись від здійснення ефективного судового контролю за законністю застосування до позивача найсуворішого дисциплінарного стягнення – звільнення з публічної служби». На думку скаржниці такі дії суддів свідчать про допущення суддями грубого порушення закону, що призвело до істотних негативних наслідків.

Встановлено, що Верховний Суд, переглядаючи в касаційному порядку постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 6 травня 2025 року, зауважив, що «у справі, що розглядається, рішення про притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності ґрунтується на припущеннях про ймовірну обізнаність позивача про вчинення іншими особами кримінального правопорушення, а також не обґрунтовано пропорційність (співмірність) застосованого до позивача виду дисциплінарного стягнення. Отже, суд першої інстанції цілком правомірно задовольнив позовні вимоги. Сьомий апеляційний адміністративний суд, неправильно застосувавши норми матеріального права, помилково скасував рішення суду першої інстанції.»

Наслідком касаційного перегляду стало скасування постанови Сьомого апеляційного адміністративного від 6 травня 2025 року та залишення в силі рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 31 січня 2025 року.

Отже, суд вищої інстанції під час перегляду постанови апеляційного суду від 6 травня 2025 року встановив неправильну оцінку доказів у цій справі колегією суддів апеляційного суду, зазначивши про необґрунтоване посилання на факти, які ґрунтуються на припущеннях.

Вища рада правосуддя не уповноважена оцінювати ані те, у який спосіб суддя використовує власний суддівський розсуд під час розгляду справи, ані те, яким чином він робить висновки з питань фактів і з питань права. До повноважень Вищої ради правосуддя не належить перегляд судових рішень (включаючи процесуальні рішення), процес їх ухвалення та оцінка доказів.

Як встановлено, Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду переглянув судове рішення суду апеляційної інстанції, надав оцінку встановленим фактичним обставинам та наявним доказам у справі, наслідком чого стало його скасування.

Наведене свідчить, що дисциплінарна скарга ґрунтується лише на доводах, що були перевірені судом вищої інстанції в порядку, передбаченому процесуальним законом, не містить посилань на відомості про ознаки дисциплінарного проступку суддів, а наведені в ній доводи не вказують на зміст дисциплінарного проступку, оскільки стосуються встановлення фактичних обставин та оцінки доказів судом.

Таким чином, оскільки доводи дисциплінарної скарги не містять відомостей про ознаки дисциплінарного проступку в діях суддів, – висновок дисциплінарного інспектора про незгоду скаржниці з постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 6 травня 2025 року, якою скасовано рішення суду першої інстанції, не відповідає фактичним обставинам.

Щодо доводів скаржниці про наявність у діях суддів Сьомого апеляційного адміністративного суду ознак дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 3 частини першої статі 106 Закону України «Про судоустрій і статус суду», – висновок дисциплінарного інспектора Тегляєвої О.Є. не містить аналізу дисциплінарної скарги на предмет наявності в діях суддів ознак такого дисциплінарного проступку.

Скаржниця Криворучко Л.С. вважає, що порушення, допущені колегією суддів Сьомого апеляційного адміністративного суду під час розгляду справи № 120/6919/24, виходять за межі виключно процесуальних дефектів судового розгляду та набувають ознак поведінки, що підриває суспільну довіру до суду та авторитет правосуддя.

Скаржниця зазначає, що фактичне ігнорування апеляційним судом свого конституційного призначення як інстанції судового контролю, об’єктивно створює у стороннього розсудливого спостерігача враження формального правосуддя та легітимізації рішень органу влади без реальної перевірки їх законності.

При цьому Криворучко Л.С. не навела конкретних фактів, у чому саме полягає допущення суддями апеляційного суду недоброчесної поведінки, у чому полягає невідповідність поведінки суддів апеляційного суду нормам суддівської етики, які саме дії суддів апеляційного суду містять ознаки дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 3 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», з огляду на те, що позивач скористався своїм правом на касаційний перегляд судового рішення суду апеляційної інстанції, касаційний суд надав оцінку оскаржуваному судовому рішенню.

Таким чином, доводи дисциплінарної скарги Криворучко Л.С., що поведінка суддів Сьомого апеляційного адміністративного суду під час розгляду справи № 120/6919/24 та ухвалення рішення підриває суспільну довіру до суду та авторитет правосуддя не є відомостями про дії суддів, що містять ознаки дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 3 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Не можна вважати такими відомостями викладені скаржницею посилання на практику Верховного Суду, ЄСПЛ, Вищої ради правосуддя.

Враховуючи, що зазначені скаржницею в дисциплінарній скарзі обставини щодо дій суддів не свідчать про наявність ознак дисциплінарних проступків, Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя дійшла висновку, що наведені обставини не є відомостями про наявність у діях суддів ознак дисциплінарних проступків.

Вимоги до дисциплінарної скарги та порядок її подання встановлено статтею 107 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Згідно з частиною другою статті 107 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» дисциплінарна скарга подається у письмовій формі та повинна містити, зокрема, конкретні відомості про наявність у поведінці судді ознак дисциплінарного проступку, який відповідно до частини першої статті 106 цього Закону може бути підставою для дисциплінарної відповідальності судді.

Дисциплінарну справу щодо судді не може бути порушено за скаргою, що не містить відомостей про наявність ознак дисциплінарного проступку судді (частина шоста статті 107 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Визначаючи питання щодо відповідності дисциплінарної скарги вимогам закону, слід встановити наявність чи відсутність в цій скарзі відомостей про ознаки дисциплінарного проступку.

При цьому умисел чи бездіяльність є обов’язковою складовою дисциплінарного проступку судді, а наслідки мають бути настільки серйозними, що потребують накладання дисциплінарного стягнення.

Отже, за результатами попередньої перевірки встановлено, що дисциплінарна скарга Криворучко Л.С. ґрунтується лише на доводах, що можуть бути і були вже перевірені судом вищої інстанції в порядку, передбаченому процесуальним законом, а також не містить відомостей про ознаки дисциплінарних проступків суддів Сьомого апеляційного адміністративного суду Капустинського М.М., Сапальової Т.В., Ватаманюка Р.В., передбачених частиною першою статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 44 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» дисциплінарна скарга залишається без розгляду та повертається скаржнику, якщо вона не містить відомостей про ознаки дисциплінарного проступку судді.

Пунктом 9.8 Положення про службу дисциплінарних інспекторів Вищої ради правосуддя визначено, що член Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя, який не погоджується із пропозицією дисциплінарного інспектора – доповідача, що викладена в його висновку, може внести на розгляд Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя іншу пропозицію.

Відповідно до пунктів 13.15, 13.16 Регламенту Вищої ради правосуддя, якщо під час розгляду пропозиції дисциплінарного інспектора Ради – доповідача щодо відкриття або відмови у відкритті дисциплінарної справи Дисциплінарна палата дійшла висновку про наявність підстав, передбачених частиною першою статті 44 Закону, для залишення дисциплінарної скарги без розгляду та повернення скаржнику, така скарга залишається без розгляду та повертається скаржнику ухвалою Дисциплінарної палати, копія якої надсилається скаржнику. Скарга залишається без розгляду та повертається скаржнику з підстав, передбачених частиною першою статті 44 Закону, з урахуванням положень статті 107 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя за результатами вивчення висновку дисциплінарного інспектора Вищої ради правосуддя – доповідача Тегляєвої О.Є., заслухавши пропозицію члена Першої Дисциплінарної палати Вищої ради Бондаренко Т.З., дійшла висновку про наявність підстав для залишення дисциплінарної скарги Криворучко Л.С. без розгляду та повернення її скаржниці на підставі пункту 2 частини першої статті 44 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», оскільки скарга не містить відомостей про ознаки дисциплінарного проступку судді.

Керуючись статтею 44 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», пунктами 10.6, 13.15, 13.16 Регламенту Вищої ради правосуддя, пунктом 9.8 Положення про службу дисциплінарних інспекторів Вищої ради правосуддя, Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя

ухвалила:

дисциплінарну скаргу Криворучко Лариси Сергіївни від 19 січня 2026 року № К-8/13/7-26 стосовно суддів Сьомого апеляційного адміністративного суду Капустинського Михайла Михайловича, Сапальової Тетяни Валентинівни, Ватаманюка Руслана Васильовича залишити без розгляду та повернути скаржниці.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий на засіданні

Першої Дисциплінарної палати

Вищої ради правосуддя

Члени Першої Дисциплінарної палати

Вищої ради правосуддя