Акт ВРП

Вища рада правосуддя, розглянувши висновок члена Вищої ради правосуддя Сасевича О.М. за результатами перевірки повідомлення члена Вищої ради правосуддя Маселка Романа Анатолійовича про втручання в його діяльність і доповнень до нього,

 

встановила:

 

 

до Вищої ради правосуддя 22 квітня 2026 року (вх. № М-2672/0/7-26) у порядку, передбаченому пунктом 5 частини третьої статті 20 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», надійшло повідомлення члена Вищої ради правосуддя Маселка Р.А. про втручання в його діяльність як члена Вищої ради правосуддя.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справи між членами Вищої ради правосуддя зазначене повідомлення передано для перевірки члену Вищої ради правосуддя Сасевичу О.М.

4 травня, 1, 29 червня та 7 липня 2026 року надійшли звернення члена Вищої ради правосуддя Маселка Р.А., які фактично містили посилання на окремі факти та обставини, що доповнюють подане ним 22 квітня 2026 року повідомлення про втручання в його діяльність.

20 липня 2026 року до Вищої ради правосуддя (вх. № М-2672/5/7-26) надійшло доповнення до повідомлення члена Вищої ради правосуддя Маселка Р.А., поданого 22 квітня 2026 року.

На підставі протоколу передачі справи раніше визначеному члену Вищої ради правосуддя зазначене доповнення передано для підготовки до розгляду члену Вищої ради правосуддя Сасевичу О.М.

У повідомленні член Вищої ради правосуддя Маселко Р.А. зазначає, що воно є продовженням його попередніх звернень від 19 серпня 2025 року, 10 грудня 2025 року та 12 березня 2026 року щодо послідовного, систематичного та свідомого втручання органів адвокатського самоврядування в його діяльність як члена Вищої ради правосуддя.

Маселко Р.А. зауважує, що 15 квітня 2026 року його поінформовано про рішення Ради адвокатів України (далі – РАУ) від 2 квітня 2026 року № 12 «Про результати розгляду рішень Вищої ради правосуддя щодо порушення конституційних гарантій незалежності адвокатури», зміст якого свідчить про демонстративне посягання на незалежність і авторитет самої Вищої ради правосуддя як колегіального, незалежного конституційного органу державної влади та суддівського врядування.

У цьому рішенні РАУ прямо назвала незаконними рішення Вищої ради правосуддя від 14 жовтня 2025 року № 2108/0/15-25, від 29 січня 2026 року № 136/0/15-26 та від 26 березня 2026 року № 531/0/15-26 та не погодилася з висновками Вищої ради правосуддя; заперечила право Вищої ради правосуддя кваліфікувати дії органів адвокатського самоврядування як втручання; закликала Вищу раду правосуддя утримуватися від будь-яких вимог, запитів чи публічних позицій, які, на думку РАУ, спонукають адвоката до розкриття адвокатської таємниці; поставила під сумнів право Вищої ради правосуддя оцінювати дії органів адвокатського самоврядування в рішеннях про захист власної незалежності; запропонувала Вищій раді правосуддя «привести свої підходи» у відповідність до бачення РАУ, що, на переконання члена Вищої ради правосуддя Маселка Р.А., є не правовою дискусією, а спробою зовнішнього нав’язування Вищій раді правосуддя розуміння меж її компетенції.

На переконання члена Вищої ради правосуддя Маселка Р.А., цим рішенням РАУ фактично перейшла від тиску на окремого члена Вищої ради правосуддя до прямого заперечення права Вищої ради правосуддя виконувати її функцію щодо забезпечення незалежності та авторитету правосуддя, тобто вже не просто не погодилася з діями члена Вищої ради правосуддя, а поставила під сумнів саму законність реагування Вищої ради правосуддя на посягання на її незалежність. Крім того, він зазначає про ігнорування рішення конституційного органу, виконання якого мало б призвести щонайменше до припинення протиправних дій, а також про відсутність будь-яких наслідків для тих, хто не виконує рішення Вищої ради правосуддя.

Член Вищої ради правосуддя Маселко Р.А. наголошує, що він лише один раз звертався до ОСОБА_1 із запитом від 26 квітня 2024 року щодо справи про адміністративне правопорушення № 201/11425/18, яка стосувалася самого ОСОБА_1, а не його клієнта; запит мав суто інформаційний характер без вимог і попереджень про наслідки, а на співбесіді 21 листопада 2024 року обговорювалися лише причини знищення відеозапису, тому неможливо «розкрити» те, що не надавалося. Сам ОСОБА_1 жодного разу не заявляв, що відео чи інші матеріали становлять адвокатську таємницю.

Натомість, як зауважує член Вищої ради правосуддя Маселко Р.А., РАУ фактично сама вигадала режим адвокатської таємниці та виходить із нього як з установленого факту, а твердження про «ототожнення» адвоката з клієнтом є повністю вигаданим, оскільки про клієнта взагалі не йшлося ні в запитах, ні на співбесіді. У межах перевірки кандидата предметом уваги члена Вищої ради правосуддя були виключно пояснення кандидата, його дії, подані ним документи, відомості про його доброчесність та інші обставини, які могли мати значення для оцінки його відповідності вимогам до судді. Сам собою факт постановки запитань про обставини справи, у якій особа брала участь як адвокат, не є і не може бути ототожненням адвоката з клієнтом. Для такого висновку мали б існувати конкретні висловлювання чи дії, з яких прямо випливало б покладення на адвоката відповідальності за поведінку клієнта або перенесення оцінки дій клієнта на особу адвоката лише через факт надання правничої допомоги.

У рішенні від 2 квітня 2026 року № 12 РАУ не навела жодного такого прикладу, а отже, йдеться не про встановлений факт, а про штучно сконструйоване неправдиве звинувачення.

РАУ також повторює інші звинувачення: у нібито виході за межі повноважень, «ревізії» остаточного судового рішення, створенні штучних сумнівів у його законності, використанні некоректних або принизливих висловлювань, оцінюванні питань майнового стану, сімейних обставин та мобілізації. Проте всі ці дії та запитання стосувалися перевірки відповідності особи кандидата критеріям доброчесності та професійної етики, а також іншим вимогам до кандидата на посаду судді. Вища рада правосуддя вже зазначала, що надсилання таких запитів і запитання є стандартною практикою розгляду кандидатур на посаду судді, зокрема кандидатів, які мають статус адвоката. Отже, РАУ, називаючи такі дії порушенням гарантій адвокатської діяльності, фактично намагається підмінити собою передбачену законом процедуру перевірки кандидата та дати іншу оцінку законності дій члена Вищої ради правосуддя, оцінювання яких належить не до її компетенції, а до компетенції Вищої ради правосуддя і, у встановлених законом випадках, до компетенції суду.

РАУ не обмежилася повторенням уже спростованих звинувачень, а фактично окреслила намір продовжувати такі дії. Її заклик до Вищої ради правосуддя утримуватися від будь-яких вимог, запитів чи публічних позицій, які, на думку РАУ, прямо чи опосередковано спонукають адвоката до розкриття адвокатської таємниці, з огляду на те, що РАУ вбачає порушення навіть там, де його об’єктивно немає, означає не заклик до дотримання закону, а спробу наперед обмежити законні інструменти, якими член Вищої ради правосуддя користується під час перевірки кандидатів. За логікою РАУ, будь-яке запитання, будь-який запит, будь-яке уточнення або критичний аналіз пояснень кандидата, який має статус адвоката, можна згодом оголосити спонуканням до розкриття адвокатської таємниці або іншим дисциплінарним проступком. Це може свідчити про намір і надалі втручатися в діяльність членів Вищої ради правосуддя, які мають статус адвоката, та переслідувати їх за дії, з якими РАУ не погоджується.

Загалом підхід, який продемонструвала РАУ, створює системний ризик для незалежності всіх суддів, які мають свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю. Адже будь-яке процесуальне запитання судді до адвоката, вимога пояснень чи дослідження обставин справи може бути згодом оголошено порушенням адвокатської етики або втручанням в адвокатську діяльність. Це означало б, що органи адвокатського самоврядування можуть піддати суддю дисциплінарному переслідуванню не за дії у сфері адвокатської діяльності, а за належне виконання ним повноважень судді. Такий підхід є несумісним із принципом незалежності судді, створює зовнішній механізм впливу на здійснення правосуддя та підриває гарантії функціонування судової влади загалом. Головна небезпека рішення РАУ полягає у створенні прецеденту зовнішнього дисциплінарного контролю за діяльністю конституційного органу: без належної реакції це буде сприйнято як мовчазне визнання його допустимості й матиме охолоджувальний ефект для членів Вищої ради правосуддя.

Член Вищої ради правосуддя Маселко Р.А. також наголошує, що звернення до самої РАУ вже не може вважатися достатнім та ефективним, тому належним заходом є звернення до з’їзду адвокатів України як вищого органу адвокатського самоврядування, якому РАУ підконтрольна і підзвітна. Крім того, він вважає за необхідне законодавче уточнення, що член Вищої ради правосуддя під час виконання повноважень несе відповідальність виключно в порядку та з підстав, установлених спеціальним законом. Член Вищої ради правосуддя Маселко Р.А. вважає, що рішення РАУ від 2 квітня 2026 року № 12 є продовженням установлених Вищою радою правосуддя фактів втручання в його діяльність як члена Вищої ради правосуддя, прямим посяганням на інституційну незалежність Вищої ради правосуддя, її дискредитацією, підривом авторитету правосуддя загалом та сигналом про готовність надалі переслідувати членів Вищої ради правосуддя за законні дії.

У зв’язку із цим він просить констатувати, що дії РАУ, оформлені рішенням від 2 квітня 2026 року № 12, є втручанням у діяльність Вищої ради правосуддя та підривають її незалежність і авторитет правосуддя; надати оцінку тому, що РАУ заперечує право Вищої ради правосуддя самостійно захищати власну незалежність і незалежність своїх членів; констатувати загрозу подальшого переслідування членів Вищої ради правосуддя, які мають статус адвоката, через те, що РАУ надмірно широко тлумачить адвокатську таємницю; вжити заходів, аналогічних тим, які передбачено рішенням від 26 березня 2026 року № 531/0/15-26, з огляду на недостатність раніше вжитих; звернутися до з’їзду адвокатів України; звернутися до Комітету Верховної Ради України з питань правової політики щодо законодавчого закріплення спеціального режиму відповідальності члена Вищої ради правосуддя; повідомити Офіс Генерального прокурора про нові факти, викладені в цьому повідомленні, як про продовження вже встановленого втручання та ігнорування попередніх рішень Вищої ради правосуддя.

У зверненні від 1 червня 2026 року Маселко Р.А. також зауважує, що у своєму першому зверненні від 19 серпня 2025 року він пов’язував втручання з тим, що в його провадженні як доповідача − члена Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя – перебувала дисциплінарна справа стосовно судді Господарського суду Харківської області ОСОБА_2, який є сином Ізовітової Л.П. – голови Національної асоціації адвокатів України (далі – НААУ) та РАУ. 21 червня 2024 року суддя ОСОБА_2 звернувся із заявою про відвід заявника, посилаючись на участь його матері в ухваленні рішень РАУ 2018 року щодо заявника як адвоката. Вища рада правосуддя ухвалою від 2 липня 2024 року № 2014/0/15-24 відмовила в задоволенні відводу. Після цього РАУ почала вчиняти активні дії щодо втручання в діяльність заявника, які штучно створювали підстави для його відводу від розгляду справи щодо сина голови РАУ. Маселко Р.А. наголосив, що мав намір готувати висновок про наявність у діях судді складу дисциплінарного проступку, однак через дії РАУ був змушений подати заяву про самовідвід. Крім того, ОСОБА_2, реагуючи на самовідвід, 21 квітня 2026 року письмово повідомив Дисциплінарну палату, що підтримує самовідвід і мав намір самостійно звернутися із заявою про відвід у зв’язку із цими обставинами, тобто прямо підтвердив намір використати ситуацію, що є наслідком дій РАУ, для усунення заявника від розгляду справи. Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя ухвалою від 22 квітня 2026 року № 724/2дп/15-26 задовольнила самовідвід. На його переконання, унаслідок системних протиправних дій РАУ його усунуто від розгляду дисциплінарної справи стосовно сина голови РАУ, що підтверджує аргументи його повідомлень і вказує на імовірні мотиви дій РАУ та їхні реальні наслідки.

Крім того, у зверненні, яке надійшло до Вищої ради правосуддя 29 червня 2026 року, Маселко Р.А. зазначає, що 22 червня 2026 року відбулося засідання робочої групи при Вищій раді правосуддя з питань розроблення і впровадження заходів забезпечення незалежності суддів та авторитету правосуддя, на якому розглядали питання виконання рішення Вищої ради правосуддя від 26 березня 2026 року № 531/0/15-26. У засіданні брав участь заступник голови РАУ Гвоздій В.А., який чітко висловив позицію РАУ: заявник вчинив дисциплінарний проступок як адвокат – «розголосив адвокатську таємницю», і має за це відповідати; кваліфікаційно-дисциплінарні комісії адвокатури (далі – КДКА) мають і використовуватимуть право притягувати до відповідальності членів Вищої ради правосуддя, які мають статус адвоката; рішення Вищої ради правосуддя не мають для РАУ юридичного значення. До того ж він запропонував не виконувати рішення Вищої ради правосуддя від 26 березня 2026 року № 531/0/15-26 та не розглядати це питання взагалі.

Член Вищої ради правосуддя Маселко Р.А. звертає увагу, що представник РАУ поширив на засіданні недостовірну інформацію про нібито розголошення адвокатської таємниці: він не допускав жодних порушень адвокатської етики, і навіть у рішенні КДКА його не звинувачено в розголошенні – його притягнуто до відповідальності за запитання до кандидата на посаду судді щодо відеозапису, що кваліфіковано як спонукання до розголошення адвокатської таємниці. Така позиція РАУ свідчить, що вона взагалі не врахувала трьох рішень Вищої ради правосуддя та вважає за можливе й надалі втручатися в діяльність членів Вищої ради правосуддя, які мають статус адвоката; рішення Вищої ради правосуддя не мають для неї жодного юридичного значення. Свідоме поширення недостовірної інформації свідчить про те, що представники РАУ усвідомлюють власну повну безкарність і можливість притягати до відповідальності за будь-які дії, які РАУ назве протиправними, навіть якщо їх взагалі не вчиняли.

У зверненні від 7 липня 2026 року член Вищої ради правосуддя Маселко Р.А. зазначає, що Вища рада правосуддя рішенням від 29 січня 2026 року № 136/0/15-26 повідомила Офіс Генерального прокурора про факти втручання в діяльність члена Вищої ради правосуддя; за результатами розгляду цього повідомлення Ужгородська окружна прокуратура 6 лютого 2026 року внесла відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі – ЄРДР) за № __________________ за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 351² Кримінального кодексу України (далі – КК України); дізнання здійснює сектор дізнання Ужгородського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Закарпатській області, процесуальне керівництво здійснюють прокурори Ужгородської окружної прокуратури. 24 квітня 2026 року він отримав повістку про виклик на 30 квітня 2026 року до дізнавача в місті Ужгороді для допиту як свідка. Листом від 29 квітня 2026 року № 2881/0/19-26 він поінформував про неможливість з’явитися з поважних причин, адже 30 квітня 2026 року відбувалося засідання Вищої ради правосуддя, на якому він був доповідачем із питань внесення Президентові України подання про призначення суддів апеляційних судів. З огляду на постійне перебування в місті Києві, значне навантаження, обов’язок брати участь у засіданнях Вищої ради правосуддя та Дисциплінарної палати і, що прибуття до міста Ужгорода потребує значного часу, просив провести допит у місті Києві, надавши доручення відповідному органу досудового розслідування. Попри те, що такі доручення та допит за місцем проживання є звичною практикою, дізнавач цих заходів не вжив і повторно викликав його до міста Ужгорода на 15 травня 2026 року. Листом від 13 травня 2026 року № 3281/0/19-26 Маселко Р.А. знову повідомив про неможливість прибути та повторив прохання. Відтоді минуло майже два місяці, однак його не викликали для проведення слідчих дій, що свідчить про відсутність реальних дій, спрямованих на проведення ефективного досудового розслідування. На його переконання, ситуація свідчить про необхідність звернення до Генерального прокурора із пропозицією розглянути можливість зміни органу досудового розслідування на Головне слідче управління Національної поліції України та взяття кримінального провадження на контроль.

У доповненні до повідомлення про втручання від 20 липня 2026 року (вх. № М-2672/5/7-26) член Вищої ради правосуддя Маселко Р.А. зазначає, що під час розгляду справи № 380/4669/26 НААУ в особі РАУ брала участь як третя особа, а її представником був адвокат Кравець Р.Ю. За твердженням заявника, у судових засіданнях 5, 19, 24, 30 червня та 8 липня 2026 року, які транслювалися на офіційному вебпорталі «Судова влада України», представник РАУ висловив, зокрема: припущення щодо психічного стану заявника та його неспроможності виконувати повноваження члена Вищої ради правосуддя; твердження про вчинення заявником «правового тероризму» і необхідність його кримінального переслідування; твердження про просування заявником «наративів ФСБ та Кремля»; твердження про узурпацію заявником влади у Вищій раді правосуддя заради отримання грантів; твердження про Вищу раду правосуддя як «позаконституційний орган» та «орган суддівської інквізиції»; твердження про узурпацію влади та державну зраду з боку Голови Вищої ради правосуддя Усика Г.І.; твердження про заангажованість головуючого судді, наявність заздалегідь підготовленого рішення, домовленість заявника із судом, а також про Львівський окружний адміністративний суд як «ручний суд» і «маріонетку» Вищої ради правосуддя. Крім того, представник РАУ заявив про намір створити реєстр суддів, які відмовляли в «ковідних» справах, та про їхню співучасть у злочині геноциду.

Член Вищої ради правосуддя Маселко Р.А. зазначає, що після проголошення судового рішення представник РАУ поширив ці твердження в соціальній мережі Facebook, додатково вживши щодо заявника формулювання «прихильник Гітлера», стверджуючи про нездатність жодного із суддів Львівського окружного адміністративного суду ухвалити законне рішення у справах за його участю та припускаючи, що текст судового рішення підготував сам заявник. На переконання члена Вищої ради правосуддя Маселка Р.А., такі висловлювання спрямовано не лише проти судді, який розглядав справу, а й проти всього суду як інституції.

Член Вищої ради правосуддя Маселко Р.А. також акцентує на очевидних подвійних стандартах РАУ, адже під час розгляду справи його звинувачували у «некоректних та принизливих висловлюваннях» щодо ОСОБА_1, жодного з яких ані РАУ, ані КДКА, ані представник у суді так і не навели дослівно, тоді як висловлювання самого представника РАУ, які зафіксовано, є дослівними та значно грубішими. Член Вищої ради правосуддя Маселко Р.А. зазначає, що свобода професійного висловлювання адвоката не створює імунітету для бездоказових звинувачень, особистого приниження та свідомого підриву авторитету судової влади. Він просить Вищу раду правосуддя надати оцінку висловлюванням представника РАУ як складовій частині її процесуальної позиції; констатувати їхню спрямованість на приниження заявника, дискредитацію Вищої ради правосуддя та підрив авторитету суду; запропонувати РАУ і НААУ повідомити, чи відповідають ці висловлювання їхній офіційній позиції, а в разі невідповідності – публічно відмежуватися; урахувати обставини під час вирішення питання про звернення до з’їзду адвокатів України, Офісу Генерального прокурора та інших органів; вжити додаткових заходів для припинення дій, що створюють охолоджувальний ефект.

За результатами перевірки обставин, повідомлених членом Вищої ради правосуддя Маселком Р.А., установлено підстави для вжиття Вищою радою правосуддя заходів щодо забезпечення авторитету правосуддя та незалежності суддів з огляду на таке.

 

Щодо рішення РАУ від 2 квітня 2026 року № 12 «Про результати розгляду рішень Вищої ради правосуддя щодо порушення конституційних гарантій незалежності адвокатури»

Відповідно до Рекомендації CM/Rec (2010) 12 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов’язки, ухваленої Комітетом Міністрів Ради Європи 17 листопада 2010 року на 1098-му засіданні заступників міністрів, незалежність суддів гарантується незалежністю судової влади загалом. Це є основним принципом верховенства права.

Судова влада є ключовою частиною конституційного ладу, а інституційна незалежність судової влади є необхідною умовою забезпечення права на справедливий суд. Органи державної влади, їх посадові особи повинні утримуватися від заяв та дій, що можуть підірвати незалежність судової влади.

Незалежність судової влади є головною умовою забезпечення верховенства права, ефективного захисту прав і свобод людини та громадянина, юридичних осіб, інтересів суспільства й держави.

Для забезпечення незалежності суддів у кожній державі створюється судова рада чи інший спеціалізований орган, незалежний від законодавчої та виконавчої влади, наділений широкими повноваженнями з усіх питань щодо статусу суддів, а також щодо організації, функціонування та репутації судових інституцій (стаття 13 Великої хартії суддів (основоположні принципи)).

Судові ради є незалежними органами, створеними відповідно до закону або конституції, які прагнуть зберегти незалежність суддів та судової влади загалом і в такий спосіб сприяти ефективному функціонуванню судової системи.

Згідно зі статтею 131 Конституції України в Україні діє Вища рада правосуддя, яка: 1) вносить подання про призначення судді на посаду; 2) ухвалює рішення стосовно порушення суддею чи прокурором вимог щодо несумісності; 3) розглядає скарги на рішення відповідного органу про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді чи прокурора; 4) ухвалює рішення про звільнення судді з посади; 5) надає згоду на затримання судді чи утримання його під вартою; 6) ухвалює рішення про тимчасове відсторонення судді від здійснення правосуддя; 7) вживає заходів щодо забезпечення незалежності суддів; 8) ухвалює рішення про переведення судді з одного суду до іншого; 9) здійснює інші повноваження, визначені цією Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» Вища рада правосуддя є колегіальним, незалежним конституційним органом державної влади та суддівського врядування, який діє в Україні на постійній основі для забезпечення незалежності судової влади, її функціонування на засадах відповідальності, підзвітності перед суспільством, формування доброчесного та високопрофесійного корпусу суддів, додержання норм Конституції і законів України, а також професійної етики в діяльності суддів і прокурорів.

У пункті 12 Висновку № 10 (2007) Консультативної ради європейських суддів (далі – КРЄС) до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо судової ради на службі суспільства зазначено, що, крім певної ролі в управлінні судовою системою, судова рада повинна також бути автономним органом судової влади, який забезпечує здійснення суддями своїх функцій, запобігаючи будь-якому контролю з боку виконавчої та законодавчої влади й неналежному впливу всередині судової системи.

Із міжнародних стандартів незалежності судової влади випливає обов’язок усіх державних та інших установ поважати і дотримуватися незалежності судової влади, щоб вона самостійно, без стороннього впливу з боку будь-яких органів державної влади та посадових осіб здійснювала усі належні їй функції.

Згідно з Рекомендаціями щодо незалежності судочинства та підзвітності суддів (Варшавські рекомендації, 2023 рік) держави – учасниці Організації з безпеки і співробітництва в Європі визнали незалежність суддів та безстороннє функціонування державної судової служби одним з елементів правосуддя, який є важливим для повного вираження притаманної всім людям гідності та рівних і невід’ємних прав. Наголошено також, що, з огляду на роль рад суддів та органів суддівського самоврядування у захисті незалежності судочинства загалом, ради суддів та органи суддівського самоврядування, у разі їх створення, самі повинні бути незалежними та безсторонніми. Їхні члени повинні користуватися гарантіями незалежності, подібними до гарантій незалежності суддів.

Незалежність членів Вищої ради правосуддя, як і суддів, від будь-якого незаконного впливу, тиску або втручання гарантується.

Частиною четвертою статті 21 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» визначено, що член Вищої ради правосуддя у своїй діяльності є незалежним від будь-якого незаконного впливу, тиску або втручання.

Крім того, КРЄС у Висновку № 16 (2013) про відносини між суддями та адвокатами наголосила, що відносини між суддями та адвокатами мають ґрунтуватися на розумінні обов’язків один одного, взаємоповазі один до одного та незалежності один від одного. КРЄС вважає за необхідне розвивати діалог та обмін досвідом між суддями та адвокатами щодо їх взаємовідносин на національному та європейському інституційних рівнях. До уваги мають братися етичні принципи суддів та адвокатів. Ґрунтуючись на цьому, КРЄС закликає до визначення спільних етичних принципів, таких як дотримання незалежності, повсякчасне дотримання верховенства права, співпраця задля справедливого та швидкого судочинства, постійність професійного навчання. Професійні асоціації та незалежні владні органи суддівського корпусу та адвокатури мають забезпечити цей процес.

Статтею 131² Конституції України встановлено, що для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура. Незалежність адвокатури гарантується. Засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначаються законом.

З метою забезпечення належного здійснення адвокатської діяльності, дотримання гарантій адвокатської діяльності, захисту професійних прав адвокатів, забезпечення високого професійного рівня адвокатів та вирішення питань дисциплінарної відповідальності адвокатів в Україні діє адвокатське самоврядування (частина третя статті 2 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

До завдань адвокатського самоврядування, визначених статтею 44 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», належить забезпечення незалежності адвокатів, захист від втручання у здійснення адвокатської діяльності.

Відповідно до частини першої статті 55 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» у період між з’їздами адвокатів України функції адвокатського самоврядування виконує Рада адвокатів України. Повноваження і порядок роботи Ради адвокатів України визначаються цим Законом та положенням про Раду адвокатів України, що затверджується з’їздом адвокатів України.

Рада адвокатів України сприяє забезпеченню гарантій адвокатської діяльності, захисту професійних і соціальних прав адвокатів (пункт 9 частини четвертої статті 55 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Із наведеного випливає, що до компетенції РАУ належить, зокрема, вирішення питань забезпечення гарантій адвокатської діяльності, захисту професійних і соціальних прав адвокатів.

Водночас у пункті 7 Висновку № 16 (2013) зауважено, що судді та адвокати мають бути незалежними у процесі виконання своїх обов’язків, а також повинні бути незалежними один від одного учасниками. Ця незалежність закріплена в кодексах поведінки кожної з професій. КРЄС вважає таку незалежність важливою для належного відправлення правосуддя. КРЄС посилається на Рекомендацію Комітету Міністрів (2010) 12, пункт 7, де зазначено, що незалежність суддів має гарантуватися на найвищому законодавчому рівні. Незалежність адвокатів має гарантуватися у такий самий спосіб.

Вища рада правосуддя наголошує, що інституційна незалежність не означає відокремленості чи взаємної ізоляції органів суддівського врядування, системи правосуддя та адвокатського самоврядування. Водночас необхідно констатувати, що, попри тривалі спроби Вищої ради правосуддя відновити конструктивний інституційний діалог з органом адвокатського самоврядування, РАУ продовжує публічно дискредитувати Вищу раду правосуддя як колегіальний, незалежний конституційний орган державної влади та суддівського врядування.

Вища рада правосуддя рішенням від 14 жовтня 2025 року № 2108/0/15-25, реалізуючи надані їй Конституцією України та Законом України «Про Вищу раду правосуддя» повноваження та реагуючи на рішення РАУ від 12 серпня 2025 року № 82, яким РАУ визнала порушення членом Вищої ради правосуддя гарантій адвокатської діяльності та адвокатської таємниці, а також вихід за межі повноважень під час оцінювання кандидата, констатувала, що орган адвокатського самоврядування, розглядаючи заяву адвоката про захист професійних прав, вийшов за межі своєї компетенції, визначеної пунктом 9 частини четвертої статті 55 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», та здійснив власну правову оцінку дій члена Вищої ради правосуддя та результатів голосування членів Вищої ради правосуддя, вчинених у визначеній законом процедурі розгляду рекомендації Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі – ВККСУ), тобто фактично піддав оцінці законність реалізації конституційних повноважень органу суддівського врядування.

Цим рішенням Вища рада правосуддя визнала твердження, наведені в рішенні РАУ від 12 серпня 2025 року № 82, безпідставними та такими, що становлять загрозу авторитету правосуддя, і на підставі пункту 8 частини першої статті 73 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» звернула увагу РАУ на необхідність утримуватися від заяв і рішень, які підривають авторитет правосуддя та дискредитують діяльність Вищої ради правосуддя.

Попри це, 17 жовтня 2025 року (через три дні після ухвалення зазначеного рішення) РАУ звернулася до КДКА Закарпатської області зі скаргою, єдиними підставами якої були дії та голосування члена Вищої ради правосуддя під час виконання ним повноважень. КДКА Закарпатської області листом від 26 листопада 2025 року № 314 витребувала пояснення, а рішенням від 12 січня 2026 року порушила дисциплінарну справу.

Вища рада правосуддя рішенням від 29 січня 2026 року № 136/0/15-26 встановила факт втручання в діяльність члена Вищої ради правосуддя з боку РАУ і КДКА Закарпатської області та повторно звернула увагу РАУ на необхідність утримуватися від заяв та ухвалення рішень, які підривають авторитет правосуддя та дискредитують діяльність Вищої ради правосуддя як колегіального, незалежного конституційного органу державної влади та суддівського врядування.

За результатами реагування на це рішення Вищої ради правосуддя Ужгородська окружна прокуратура 6 лютого 2026 року внесла відомості до ЄРДР за № __________________ за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 351² КК України.

Однак 2 березня 2026 року КДКА Закарпатської області, пославшись на рішення Вищої ради правосуддя від 29 січня 2026 року № 136/0/15-26 лише як на обставину, що не спростовує доводів скарги РАУ, притягнула члена Вищої ради правосуддя Маселка Р.А. до дисциплінарної відповідальності як адвоката із застосуванням стягнення у вигляді попередження.

Вища рада правосуддя рішенням від 26 березня 2026 року № 531/0/15-26 встановила, що РАУ, ухваливши рішення від 12 серпня 2025 року № 82 та подавши дисциплінарну скаргу, а КДКА Закарпатської області – порушивши дисциплінарну справу й притягнувши 2 березня 2026 року члена Вищої ради правосуддя Маселка Р.А. до дисциплінарної відповідальності як адвоката, оцінили дії та голосування, вчинені ним під час здійснення конституційних повноважень, і в такий спосіб втрутилися в його діяльність. Вища рада правосуддя дійшла висновку, що Правила адвокатської етики та норми про дисциплінарну відповідальність адвокатів не поширюються на дії члена Вищої ради правосуддя в межах реалізації ним повноважень, визначених статтею 131 Конституції України, адже в іншому разі встановлювався б зовнішній контроль за конституційним органом усупереч статтям 6, 131 Конституції України. Оскільки, попри рішення Вищої ради правосуддя від 14 жовтня 2025 року № 2108/0/15-25 та від 29 січня 2026 року № 136/0/15-26, неправомірні дії не припинилися, Вища рада правосуддя вкотре констатувала продовження втручання та загрозу незалежності й авторитету Вищої ради правосуддя загалом і вжила заходів, передбачених статтею 73 Закону України «Про Вищу раду правосуддя».

Натомість РАУ рішенням від 2 квітня 2026 року № 12 «Про результати розгляду рішень Вищої ради правосуддя щодо порушення конституційних гарантій незалежності адвокатури», зокрема:

визнала необґрунтованою правову позицію Вищої ради правосуддя, викладену в рішеннях від 29 січня 2026 року № 136/0/15-26, від 26 березня 2026 року № 531/0/15-26, у тій частині, у якій законну діяльність органів адвокатського самоврядування з розгляду звернення адвоката, ухвалення рішення РАУ від 12 серпня 2025 року № 82, подання дисциплінарної скарги та участь у дисциплінарному провадженні було безпідставно кваліфіковано як втручання в діяльність члена Вищої ради правосуддя;

підтвердила, що рішення РАУ від 12 серпня 2025 року № 82 було ухвалене в межах повноважень Ради адвокатів України щодо забезпечення гарантій адвокатської діяльності, захисту професійних і соціальних прав адвокатів та реалізації функцій адвокатського самоврядування, визначених законом;

констатувала, що адвокатська таємниця охороняє насамперед права, свободи і законні інтереси клієнта, довірителя та інших осіб, інформацію про яких адвокат отримав у зв’язку з наданням професійної правничої допомоги, а адвокат є професійним носієм безстрокового обов’язку її зберігати;

визнала, що зупинення права на заняття адвокатською діяльністю у зв’язку з обранням або призначенням особи членом Вищої ради правосуддя не припиняє статусу адвоката, не усуває дії присяги адвоката України, не звільняє такої особи від обов’язку додержуватися Правил адвокатської етики та не виключає можливості притягнення її до дисциплінарної відповідальності у випадках і в порядку, прямо встановлених Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»;

визнала безпідставним висновок Вищої ради правосуддя, що подання дисциплінарної скарги до компетентного органу адвокатського самоврядування, відкриття дисциплінарної справи та витребування пояснень у межах дисциплінарного провадження самі собою становлять втручання в діяльність члена Вищої ради правосуддя, оскільки після ухвалення 3 червня 2025 року рішення № 1178/0/15-25 такі дії об’єктивно не могли вплинути на вже завершене голосування у справі кандидата;

визнала юридично неприйнятним підхід Вищої ради правосуддя, за яким оцінка дій адвоката, що одночасно є членом Вищої ради правосуддя, може здійснюватися виключно самою Вищою радою правосуддя, оскільки такий підхід не випливає із закону, суперечить спеціальному регулюванню у сфері адвокатури та фактично вилучає конкретну особу з-під дії загального правового режиму дисциплінарної відповідальності адвоката;

констатувала, що рішення Вищої ради правосуддя від 26 березня 2026 року № 531/0/15-26 за своїм змістом фактично втрутилося в діяльність КДКА Закарпатської області та у сферу виключної компетенції органів адвокатського самоврядування, адже містило негативну оцінку дисциплінарного провадження, ставило під сумнів повноваження дисциплінарного органу адвокатури та було спрямоване на нав’язування незалежним органам адвокатського самоврядування бажаної для Вищої ради правосуддя моделі поведінки;

заявила, що правова позиція Вищої ради правосуддя, викладена в рішеннях від 29 січня 2026 року № 136/0/15-26 та від 26 березня 2026 року № 531/0/15-26, суперечить міжнародним стандартам щодо захисту професії адвоката, оскільки звужує зміст гарантій незалежності адвокатури, ставить під сумнів право професійної асоціації адвокатів здійснювати захист адвоката та ініціювати дисциплінарну процедуру щодо іншого адвоката, а також є несумісною з міжнародними стандартами охорони адвокатської таємниці, професійної незалежності адвокатів і ролі органів адвокатського самоврядування;

запропонувала Вищій раді правосуддя в подальших офіційних актах і публічних позиціях утримуватися від кваліфікації законної діяльності органів адвокатського самоврядування як втручання лише з тієї підстави, що така діяльність стосується адвоката, який одночасно обіймає посаду члена Вищої ради правосуддя, та узгодити свої підходи з Конституцією України, законами України та міжнародними стандартами захисту професії адвоката. Зокрема, утримуватися від будь-яких вимог, запитів чи публічних позицій, які прямо чи опосередковано спонукають адвоката до розкриття адвокатської таємниці або ставлять під сумнів право органів адвокатського самоврядування на дисциплінарну оцінку дій адвоката в межах його законної компетенції.

Вища рада правосуддя відповідно до пункту 7 частини першої статті 131 Конституції України та статті 73 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» вживає заходів щодо забезпечення незалежності суддів та авторитету правосуддя. Реалізація цього повноваження охоплює встановлення як фактів та обставин, які можуть свідчити про втручання в діяльність суддів, судів, органів та установ системи правосуддя, а також членів Вищої ради правосуддя, так і фактів та обставин, які можуть становити загрозу незалежності суддів та авторитету правосуддя. Розгляд повідомлень членів Вищої ради правосуддя про втручання в їхню діяльність, які вони подають відповідно до пункту 5 частини третьої статті 20 зазначеного Закону, належить до компетенції Вищої ради правосуддя.

У рішеннях від 14 жовтня 2025 року № 2108/0/15-25, від 29 січня 2026 року № 136/0/15-26, від 26 березня 2026 року № 531/0/15-26 Вища рада правосуддя наголошувала, що РАУ не наділена повноваженнями оцінювати обґрунтованість рішень Вищої ради правосуддя поза встановленим законом порядком їх оскарження до суду та ставити під сумнів законність дій Вищої ради правосуддя та її членів у процедурі розгляду рекомендації ВККСУ, оскільки перевірка такої законності відповідно до статті 38 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» та частини четвертої статті 79⁶ Закону України «Про судоустрій і статус суддів» належить виключно до компетенції суду. Оцінюючи дії члена Вищої ради правосуддя та результати голосування членів Вищої ради правосуддя, орган адвокатського самоврядування підміняє суд і виходить за межі компетенції, визначеної статтею 44 та пунктом 9 частини четвертої статті 55 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».

Дії, вчинені членом Вищої ради правосуддя в межах реалізації повноважень, визначених Законом України «Про Вищу раду правосуддя», під час розгляду питання про внесення Президентові України подання про призначення кандидата на посаду судді, не належать до жодного з видів адвокатської діяльності, встановлених статтею 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», а тому не можуть бути предметом дисциплінарного провадження стосовно адвоката.

Водночас Вища рада правосуддя не ставила під сумнів право органів адвокатського самоврядування здійснювати оцінку дій адвоката в межах компетенції, визначеної Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». Застереження Вищої ради правосуддя стосувалися виключно поширення такої оцінки на дії, вчинені членом Вищої ради правосуддя в межах реалізації ним конституційної функції з призначення кандидата на посаду судді, і не поширювалися на дисциплінарну юрисдикцію органів адвокатського самоврядування загалом.

Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного в постанові від 12 грудня 2024 року у справі № 990/16/24, рішення, яке Вища рада правосуддя ухвалює як акт індивідуальної дії в порядку статті 73 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» з метою забезпечення незалежності суду та авторитету правосуддя, стосується прав і законних інтересів тих осіб, які звертаються з відповідним повідомленням, і не втручається в повноваження органу, якому воно адресоване. Вища рада правосуддя звертає увагу, що, як свідчить технічний запис судових засідань у справі № 380/4669/26, предметом оскарження в якій було рішення КДКА Закарпатської області від 2 березня 2026 року про притягнення члена Вищої ради правосуддя до дисциплінарної відповідальності як адвоката, представник КДКА Закарпатської області наголошував, що рішення Вищої ради правосуддя для КДКА Закарпатської області має рекомендаційний, необов’язковий характер. Надсилаючи копію рішення від 29 січня 2026 року № 136/0/15-26 до КДКА Закарпатської області, Вища рада правосуддя діяла в межах повноважень, передбачених пунктом 8 частини першої статті 73 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», та не впливала на розгляд дисциплінарної справи, не втручалася в діяльність КДКА Закарпатської області.

Попри заходи, спрямовані на відновлення конструктивних відносин з органом адвокатського самоврядування, які вжила Вища рада правосуддя, РАУ в рішенні від 2 квітня 2026 року № 12 підтвердила та розширила попередню позицію про наявність у неї повноважень оцінювати дії члена Вищої ради правосуддя, вчинені ним у межах реалізації повноважень, визначених Конституцією України та Законом України «Про Вищу раду правосуддя», у порядку дисциплінарного провадження, передбаченого Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» і у своїх рішеннях продовжила публічно дискредитувати Вищу раду правосуддя.

Отже, РАУ продовжила вчиняти дії, які Вища рада правосуддя вже визнала такими, що становлять загрозу авторитету правосуддя.

Зокрема, пунктом 10 резолютивної частини зазначеного рішення РАУ запропонувала Вищій раді правосуддя узгодити свої підходи з Конституцією України, законами України та міжнародними стандартами захисту професії адвоката, а також утримуватися від будь-яких вимог, запитів чи публічних позицій, які прямо чи опосередковано спонукають адвоката до розкриття адвокатської таємниці або ставлять під сумнів право органів адвокатського самоврядування на дисциплінарну оцінку дій адвоката. Проте Закон України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», яким визначено завдання адвокатського самоврядування, не наділяє РАУ правом установлювати правила чи заборони щодо здійснення Вищою радою правосуддя повноваження, передбаченого пунктом 1 частини першої статті 131 Конституції України, – внесення подання про призначення судді на посаду.

За підходом, який обстоює РАУ, будь-який запит, запитання чи критичний аналіз пояснень кандидата на посаду судді, який має свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю, згодом може бути кваліфіковано як спонукання до розкриття адвокатської таємниці або як інший дисциплінарний проступок. Такий підхід не встановлює жодного критерію розмежування правомірних процесуальних дій і дисциплінарного проступку члена Вищої ради правосуддя, а тому уможливлює дисциплінарне переслідування за будь-яку дію, вчинену в межах реалізації членом Вищої ради правосуддя власних повноважень. Наслідки цього підходу виходять за межі оцінки дій окремого члена Вищої ради правосуддя.

За тією самою логікою органи адвокатського самоврядування могли б піддати дисциплінарній оцінці процесуальні дії судді, який має свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю, у частині запитань до учасників справи, витребування доказів, пропозиції надати пояснення, оцінки процесуальної поведінки представника. Це означало б можливість дисциплінарного переслідування судді не за дії у сфері адвокатської діяльності, а за здійснення правосуддя, що не узгоджується зі статтею 126 Конституції України, згідно з якою вплив на суддю у будь-який спосіб забороняється, та із частиною першою статті 48 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», яка гарантує незалежність судді у здійсненні правосуддя.

Такі дії РАУ становлять загрозу інституційній незалежності Вищої ради правосуддя. Оскільки за таким підходом дисциплінарній оцінці органів адвокатського самоврядування можуть бути піддані й процесуальні дії судді, який має свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю, ці дії створюють ризик і для незалежності суддів під час здійснення правосуддя, гарантованої статтею 126 Конституції України та частиною першою статті 48 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Вища рада правосуддя констатує, що застосовані нею форми реагування, передбачені пунктом 8 частини першої статті 73 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», виявилися недостатніми для відновлення інституційного діалогу між органом суддівського врядування та органами адвокатського самоврядування.

Відповідно до частини першої статті 54 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» вищим органом адвокатського самоврядування України є з’їзд адвокатів України, а згідно із частиною першою статті 55 цього Закону в період між з’їздами функції адвокатського самоврядування виконує Рада адвокатів України.

З огляду на це Вища рада правосуддя вважає за необхідне безпосередньо звернутися до з’їзду адвокатів України як до вищого органу адвокатського самоврядування, уповноваженого надавати оцінку діям РАУ, визначити їхню відповідність завданням адвокатського самоврядування та вживати заходів щодо недопущення використання органів адвокатури як засобу тиску на Вищу раду правосуддя.

РАУ рішенням від 2 квітня 2026 року № 12 підтвердила та розширила попередню позицію, продовживши чинити дії, що не узгоджуються з гарантіями незалежності члена Вищої ради правосуддя, підривають авторитет правосуддя та дискредитують Вищу раду правосуддя. Це підтверджує обґрунтованість пропозиції, з якою Вища рада правосуддя рішенням від 26 березня 2026 року № 531/0/15-26 звернулася до Комітету Верховної Ради України з питань правової політики щодо необхідності законодавчого врегулювання гарантій захисту членів Вищої ради правосуддя. Тому Вища рада правосуддя вважає за доцільне поінформувати вказаний Комітет про обставини, встановлені під час розгляду повідомлень члена Вищої ради правосуддя, для врахування під час опрацювання раніше надісланого звернення, а також звернутися до Комітету Верховної Ради України з питань правоохоронної діяльності із пропозицією про внесення змін до законодавства щодо посилення відповідальності за порушення гарантій незалежності суддів та членів Вищої ради правосуддя.

 

Щодо тверджень про зв’язок дій РАУ з розглядом дисциплінарної справи стосовно судді ОСОБА_2, яка перебувала у провадженні члена Вищої ради правосуддя Маселка Р.А.

3 квітня 2024 року до Вищої ради правосуддя надійшла дисциплінарна скарга адвоката ОСОБА_3, подана в інтересах Акціонерного товариства «Харківобленерго» (далі – АТ «Харківобленерго»), щодо неналежної поведінки судді Господарського суду Харківської області ОСОБА_2 під час розгляду справи № 922/5196/23 (вх. № 182/6/13-24).

Згідно із протоколом автоматизованого розподілу справи між членами Вищої ради правосуддя від 3 квітня 2024 року зазначену дисциплінарну скаргу стосовно судді Господарського суду Харківської області ОСОБА_2 передано для проведення попередньої перевірки члену Вищої ради правосуддя Маселку Р.А. як доповідачу.

Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя ухвалою від 14 серпня 2024 року № 2471/2дп/15-24 відкрила дисциплінарну справу стосовно судді Господарського суду Харківської області ОСОБА_2 за скаргою АТ «Харківобленерго».

21 червня 2024 року суддя ОСОБА_2 звернувся із заявою про відвід доповідача – члена Вищої ради правосуддя Маселка Р.А., обґрунтувавши її участю його матері Ізовітової Л.П. як голови НААУ та РАУ в ухваленні рішень 2018 року, що стосувалися члена Вищої ради правосуддя як адвоката.

Вища рада правосуддя ухвалою від 2 липня 2024 року № 2014/0/15-24 в задоволенні зазначеної заяви про відвід відмовила, оскільки не встановила ні особистої, прямої чи побічної заінтересованості члена Вищої ради правосуддя Маселка Р.А. в результаті розгляду справи, ні інших обставин, які викликають сумнів у його неупередженості.

9 квітня 2026 року член Вищої ради правосуддя Маселко Р.А. подав заяву про самовідвід від розгляду дисциплінарної справи стосовно судді Господарського суду Харківської області ОСОБА_2, доповідачем у якій його було визначено. Заява мотивована наявністю обставин, які можуть викликати у стороннього спостерігача сумнів у неупередженості доповідача в дисциплінарній справі.

22 квітня 2026 року Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя постановила ухвалу № 724/2дп/15-26, якою задовольнила заяву члена Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Маселка Р.А. про самовідвід від розгляду дисциплінарної справи стосовно судді Господарського суду Харківської області ОСОБА_2.

Відповідно до частин першої, другої та п’ятої статті 33 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» член Вищої ради правосуддя не може брати участі в розгляді питання і підлягає відводу, якщо буде встановлено, що він особисто, прямо чи побічно заінтересований у результаті справи, є родичем особи, стосовно якої розглядається питання, або якщо будуть встановлені інші обставини, що викликають сумнів у його неупередженості. За наявності таких обставин член Вищої ради правосуддя повинен заявити самовідвід.

За наявності обставин, передбачених частиною першою цієї статті, відвід члену Вищої ради правосуддя може заявити особа, за поданням якої розглядатиметься питання, а також особа, стосовно якої вирішується питання, чи особа, що подала заяву, скаргу.

Рішення про відвід (самовідвід) ухвалюється більшістю членів Вищої ради правосуддя, які беруть участь у засіданні Вищої ради правосуддя чи її органу, шляхом голосування в нарадчій кімнаті, за відсутності члена Вищої ради правосуддя, питання про відвід (самовідвід) якого вирішується.

Вища рада правосуддя зауважує, що з рішень РАУ від 12 серпня 2025 року № 82, від 2 квітня 2026 року № 12, КДКА Закарпатської області від 2 березня 2026 року не випливає, що предметом оцінки органів адвокатського самоврядування були дії члена Вищої ради правосуддя, вчинені ним під час розгляду дисциплінарної справи стосовно судді Господарського суду Харківської області ОСОБА_2.

Предмет цих рішень обмежений обставинами розгляду питання про внесення Президентові України подання про призначення кандидата на посаду судді, а підставою для їх ухвалення стала заява адвоката, який кандидував на посаду судді, стосовно якого Вища рада правосуддя ухвалила рішення від 3 червня 2025 року № 1178/0/15-25.

З огляду на це повідомлені членом Вищої ради правосуддя Маселком Р.А. обставини не можуть свідчити ані про ймовірні мотиви РАУ під час ухвалення нею рішень, ані про те, що дії РАУ були спрямовані на усунення члена Вищої ради правосуддя Маселка Р.А. від розгляду дисциплінарної справи стосовно судді Господарського суду Харківської області ОСОБА_2, і не вказують на охолоджувальний ефект.

 

Щодо доводів про висловлювання представника РАУ на засіданні робочої групи з питань розроблення і впровадження заходів забезпечення незалежності суддів та авторитету правосуддя, яке відбулося 22 червня 2026 року

Згідно із частинами шостою, сьомою статті 26 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» Вища рада правосуддя може утворювати інші органи для виконання повноважень, визначених Конституцією України, цим Законом та Законом України «Про судоустрій і статус суддів». Рішення про утворення органів Вищої ради правосуддя та про їх персональний склад ухвалюються Вищою радою правосуддя.

Частиною четвертою статті 73 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» передбачено, що Вища рада правосуддя співпрацює з Радою суддів України, Громадською радою доброчесності, громадськими об’єднаннями, відповідними органами інших держав, міжнародними організаціями та їхніми органами щодо розроблення та впровадження заходів забезпечення незалежності суддів та авторитету правосуддя.

З метою виконання конституційних повноважень щодо вжиття заходів забезпечення незалежності суддів, а також положень частини четвертої статті 73 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», щодо розроблення та впровадження заходів забезпечення незалежності суддів та авторитету правосуддя, Вища рада правосуддя рішенням від 13 квітня 2023 року № 357/0/15-23 утворила робочу групу Вищої ради правосуддя з питань розроблення і впровадження заходів забезпечення незалежності суддів та авторитету правосуддя.

Робоча група є консультативно-дорадчим органом при Вищій раді правосуддя, до складу якого входять представники судової влади, органів суддівського врядування, органів прокуратури, наукових установ, громадських організацій та адвокатури. Такий формат прямо відповідає пункту 21 та Рекомендації VI Висновку № 16 (2013) КРЄС, згідно з якими розв’язання спірних питань у відносинах між суддями та адвокатами належить до сфери діалогу та обмінів на інституційному рівні за участю незалежних органів врядування обох професій, із повним урахуванням етичних принципів кожної з них та з повагою до їх взаємної незалежності. Робоча група є саме тим майданчиком, який Вища рада правосуддя визначила як належну форму комунікації, інституційного діалогу між органом суддівського врядування та органами адвокатського самоврядування.

Згідно з листом голови РАУ та НААУ Ізовітової Л.П. від 2 травня 2023 року № 789/0/2-23, з метою налагодження діалогу і співпраці між усіма інституціями системи правосуддя, заступника голови РАУ адвоката Гвоздія В.А. делеговано для участі в роботі зазначеної робочої групи.

Вища рада правосуддя рішенням від 13 червня 2023 року № 637/0/15-23 внесла зміни до складу робочої групи Вищої ради правосуддя з питань розроблення і впровадження заходів забезпечення незалежності суддів та авторитету правосуддя, затвердженого рішенням Вищої ради правосуддя від 13 квітня 2023 року № 357/0/15-23, зокрема включила до її складу Гвоздія В.А.

22 червня 2026 року відбулося засідання робочої групи з питань розроблення і впровадження заходів забезпечення незалежності суддів та авторитету правосуддя, на якому розглядалося питання про виконання рішення Вищої ради правосуддя від 26 березня 2026 року № 531/0/15-26. У засіданні брав участь заступник голови РАУ адвокат Гвоздій В.А., який виклав позицію РАУ щодо зазначеного рішення Вищої ради правосуддя.

Вища рада правосуддя зауважує, що викладення заступником голови РАУ адвокатом Гвоздієм В.А. позиції РАУ щодо вказаних рішень, хоча вона й суперечить позиції Вищої ради правосуддя, не може свідчити про будь-який вплив, здійснений у не передбачений законом спосіб, який має наслідком або створює загрозу порушення незалежності члена Вищої ради правосуддя чи інституції загалом. Адже свобода вираження поглядів, гарантована статтею 34 Конституції України та статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція), поширюється на позиції, які можуть не збігатися з позицією Вищої ради правосуддя. Відкритий діалог можливий лише за умови, що його учасники можуть вільно викладати позицію інституцій, які вони представляють. Оцінювання висловлювань члена робочої групи під час її засідання як втручання в діяльність члена Вищої ради правосуддя унеможливило б діяльність робочої групи з питань розроблення і впровадження заходів забезпечення незалежності суддів та авторитету правосуддя і суперечило б меті, задля якої її утворено.

 

Щодо тверджень про неефективність досудового розслідування, розпочатого на підставі рішення Вищої ради правосуддя від 29 січня 2026 року № 136/0/15-26

Відповідно до статті 2 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК України) завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Частиною першою статті 219 КПК України визначено, що строк досудового розслідування обчислюється з моменту повідомлення особі про підозру до дня звернення до суду з обвинувальним актом, клопотанням про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, клопотанням про звільнення особи від кримінальної відповідальності, клопотанням про закриття кримінального провадження або до дня ухвалення рішення про закриття кримінального провадження.

Оскільки в зазначеному кримінальному провадженні нині жодній особі не повідомлено про підозру, Вища рада правосуддя вважає, що орган досудового розслідування не обмежений у строках його проведення.

Стаття 28 КПК України регламентує розумні строки для проведення процесуальних дій та прийняття процесуальних рішень. Розумними вважаються строки, що є об’єктивно необхідними для виконання процесуальних дій та прийняття процесуальних рішень. Розумні строки не можуть перевищувати передбачені цим Кодексом строки виконання окремих процесуальних дій або прийняття окремих процесуальних рішень.

Проведення досудового розслідування у розумні строки забезпечує прокурор, слідчий суддя (в частині строків розгляду питань, віднесених до його компетенції), а судового провадження – суд (частина друга статті 28 КПК України).

Закарпатська обласна прокуратура листом від 13 лютого 2026 року № 07.53-108-1304ВИХ-26 поінформувала Вищу раду правосуддя, що за результатами розгляду рішення Вищої ради правосуддя від 29 січня 2026 року № 136/0/15-26, яке надійшло від Офісу Генерального прокурора, окружна прокуратура 6 лютого 2026 року внесла відомості до ЄРДР за № __________________ за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 351² КК України. Досудове розслідування у кримінальному провадженні здійснюється сектором дізнання Ужгородського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Закарпатській області.

15 квітня 2026 року (вх. № 3849/0/8-26), а також 6 травня 2026 року (вх. № 4534/0/8-26) до Вищої ради правосуддя надходили запити дізнавача сектору дізнання ОСОБА_4 щодо надання додаткової інформації. Надходження цих запитів свідчить про вчинення органом дізнання процесуальних дій, спрямованих на збирання доказів.

24 квітня 2026 року члена Вищої ради правосуддя Маселка Р.А. викликано для допиту як свідка на 30 квітня 2026 року, а згодом − на 15 травня 2026 року.

Листами від 29 квітня 2026 року № 2881/0/19-26 та від 13 травня 2026 року № 3281/0/19-26 Маселко Р.А. повідомив про неможливість прибуття у зв’язку з участю в засіданнях Вищої ради правосуддя та просив провести допит у місті Києві, надавши доручення відповідному органу досудового розслідування. Після 15 травня 2026 року слідчі дії за його участю не проводилися.

Член Вищої ради правосуддя Маселко Р.А. зазначає про відсутність реальних дій, спрямованих на проведення ефективного досудового розслідування в зазначеному кримінальному провадженні, та порушує питання про необхідність звернення до Генерального прокурора із пропозицією розглянути можливість зміни органу досудового розслідування на Головне слідче управління Національної поліції України і взяття кримінального провадження на контроль.

Вища рада правосуддя звертає увагу, що відповідно до частини четвертої статті 40¹ КПК України дізнавач, здійснюючи свої повноваження відповідно до вимог цього Кодексу, є самостійним у своїй процесуальній діяльності, втручання в яку осіб, що не мають на те законних повноважень, забороняється.

Вирішення питання про місце і спосіб проведення слідчої дії належить до процесуальних повноважень дізнавача (стаття 40¹ КПК України), а надання доручення про проведення слідчих дій на території іншого органу досудового розслідування (частина шоста статті 218 цього Кодексу) є процесуальним правом, а не обов’язком дізнавача.

Вища рада правосуддя не наділена повноваженнями надавати органу досудового розслідування вказівки щодо вчинення чи невчинення процесуальних дій, визначати їхню послідовність або оцінювати доцільність процесуальних рішень дізнавача. Оцінювання ефективності досудового розслідування та додержання розумних строків, а також реагування на бездіяльність органу досудового розслідування належать до повноважень прокурора, який здійснює нагляд у формі процесуального керівництва (стаття 36 КПК України), та слідчого судді в порядку, встановленому статтями 303–307 КПК України.

Водночас частиною п’ятою статті 34 КПК України визначено, що Генеральний прокурор (особа, яка виконує його обов’язки), керівник обласної прокуратури, їх перші заступники та заступники своєю вмотивованою постановою мають право доручити здійснення досудового розслідування будь-якого кримінального правопорушення іншому органу досудового розслідування, у тому числі слідчому підрозділу вищого рівня в межах одного органу, у разі неефективного досудового розслідування або за наявності об’єктивних обставин, що унеможливлюють функціонування відповідного органу досудового розслідування чи здійснення ним досудового розслідування в умовах воєнного стану.

З огляду на викладене Вища рада правосуддя доходить висновку, що обставини, на які посилається член Вищої ради правосуддя Маселко Р.А. у частині неефективності здійснення досудового розслідування, можуть бути перевірені в порядку, передбаченому статтею 34 КПК України. У зв’язку із цим Вища рада правосуддя вважає за необхідне звернутися до Офісу Генерального прокурора щодо надання інформації про розкриття та розслідування кримінального правопорушення у кримінальному провадженні, внесеному 6 лютого 2026 року до ЄРДР за № __________________ за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 351² КК України, а також розгляду можливості перевірки ефективності досудового розслідування в цьому кримінальному провадженні.

 

Щодо висловлювань представника РАУ під час судового розгляду справи № 380/4669/26 та після проголошення судового рішення

Дисциплінарна палата КДКА Закарпатської області рішенням від 2 березня 2026 року притягнула члена Вищої ради правосуддя Маселка Р.А. до дисциплінарної відповідальності як адвоката із застосуванням дисциплінарного стягнення у вигляді попередження. Підставою для притягнення стали висновки дисциплінарної палати про нібито порушення ним гарантій адвокатської діяльності, а саме про втручання в адвокатську діяльність ОСОБА_1 через спонукання його до розголошення адвокатської таємниці й ототожнення з клієнтами, а також про використання некоректних і принизливих висловлювань стосовно адвоката.

Зазначене рішення член Вищої ради правосуддя Маселко Р.А. отримав 9 березня 2026 року, після чого звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до КДКА Закарпатської області про скасування рішення (справа № 380/4669/26). Третіми особами, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, у справі визначено Вищу раду правосуддя (на стороні позивача) та Недержавну некомерційну професійну організацію «Національна асоціація адвокатів України» в особі РАУ (на стороні відповідача).

Львівський окружний адміністративний суд ухвалою від 20 березня 2026 року відкрив провадження в цій адміністративній справі.

Інтереси НААУ в особі РАУ в суді представляв адвокат Кравець Р.Ю.

Адміністративну справу розглянуто у відкритих судових засіданнях 5, 19, 24 і 30 червня та 8 липня 2026 року, які транслювалися в режимі реального часу на офіційному вебпорталі «Судова влада України».

З технічного запису судового засідання 24 червня 2026 року (https://court.gov.ua/affairs/online/82433) встановлено, що адвокат Кравець Р.Ю., надаючи пояснення суду, зауважував:

«Особисто в мене, як у стороннього спостерігача, виникають сумніви в упередженості. Я не заявляю відвід, однак я думаю, що суддя може сам визначитись з огляду на обставини зазначеної справи, що пан Маселко зловживає своїми правами, подає скарги до Львівського окружного адміністративного суду» (мітка часу 00:03:12–00:03:26).

«У пана Маселка всі заперечення зводяться до того, що він як член Вищої ради правосуддя дуже нервує, коли стикається з адвокатами, які йдуть у суд. […] А він, пан Маселко, – якийсь у нього психічний, ну, як для мене. От я сприймаю його виключно як психічний розлад. То до чого тут суд?» (мітка часу 00:08:43–00:09:20).

«Я вважаю, що Львівський окружний адміністративний суд, коли бачить позов пана Маселка, повинен відмовляти у відкритті провадження […]. І це може ставити під сумнів розгляд цього права Львівським окружним судом, як і вашим Восьмим апеляційним адміністративним судом. Відмовляє у відкритті провадження. Іди до Верховного суду» (мітка часу 00:13:39–00:14:05).

«В мене складається враження, що суд вже прийняв рішення, рішення вже готове. Ну, з огляду на склад сторін, з огляду на те, як відбувається судовий процес. […] Я вважаю, що у суду вже є рішення на користь пана Маселка» (мітка часу 00:15:52–00:16:12).

«Як для стороннього спостерігача це виглядає, що, звичайно, пан Маселко дав команду суду і домовився з судом» (мітка часу 00:16:57–00:17:03).

«Якщо б не було другого клопотання пана Маселка про розгляд без участі, в мене б цього не було. А коли я прочитав, особисто в мене відразу враження, що з судом домовились, рішення вже є. На середу там поляна, грубо кажучи, накрита святкувати перемогу. Вже пости заготовлені, картинки зроблені» (мітка часу 00:17:2–00:17:57).

«То що ми зараз будемо робити? Вирішувати, КДКА порушила закон про адвокатуру чи ні, – це не повноваження окружного адміністративного суду, ніякого суду в Україні» (мітка часу 00:20:03–00:20:14).

«Ви розумієте, абсурд ситуації, абсурд, до якого дійшов Маселко і хоче довести всю правову систему України. […] Те, чим займається зараз пан Маселко, я вважаю […] об’єктивно можна кваліфікувати як тероризм. Звичайно, отакий правовий тероризм, чим він займається» (мітка часу 00:38:24–00:39:01).

«Я дуже сподіваюсь, що люди бачать, що ВРП у нас стала якимось позаконституційним органом» (мітка часу 00:43:14–00:43:21).

«Скільки це буде продовжатися? Львівський окружний адміністративний суд це буде все легалізувати зараз? Це абсурд» (мітка часу 00:43:33–00:43:40).

«Пан Маселко вирішив зробити це політичним процесом. Він отримує назад те, що він вирішив зробити. І не ховатись за Львівським окружним адміністративним судом» (мітка часу 00:49:52–00:50:02).

«Що, у нас пан Маселко якийсь особливий? Він хоче за допомогою Львівського окружного суду собі отримувати якийсь особливий статус? Ну, цього не повинно бути […] тому що це фактично втручання в діяльність адвокатури» (мітка часу 01:10:27–01:10:43).

«[…] Велика Палата встановила, що ВРП – це орган суддівської інквізиції» (мітка часу 01:18:52–01:19:03).

У засіданні 30 червня 2026 року (https://court.gov.ua/affairs/online/82680) представник РАУ – адвокат Кравець Р.Ю., зазначав:

«Пан Маселко виходить за межі наданих йому повноважень і, як пан Усик, просто займається узурпацією влади Вищої ради правосуддя із спотворенням діяльності конституційного органу заради власних, я так розумію, комерційних інтересів з огляду на отримання відповідних грантів тієї організації, яку він представляє» (мітка часу 00:03:28–00:03:49).

«У вас вже є приготовлене рішення суду задовольнити цей позов. Я більш ніж у цьому впевнений. З огляду на ті питання, абсолютно абсурдні, які ви задавали. Чи є в законі, що пану Маселку заборонено порушувати Правила адвокатської етики? Ну, це ж абсурдне питання, яке ви поставили» (мітка часу 00:08:32–00:08:50).

«Тому, з огляду на це, я можу для себе вважати внутрішні переконання, що ви повністю заангажована особа, яка вже готова прийняти рішення на користь пана Маселка» (мітка часу 00:09:00–00:09:12).

«Для того, щоб це було максимально абсурдно, щоб в подальшому, коли ми досліджували це питання, в вашому тому ж суді, який ставиться досить прихильно до пана Маселка […] щоб вони бачили це – як судді, які фактично, завдячуючи пану Маселку, ще перебувають на своїх посадах, роблять отак» (мітка часу 00:09:12–00:09:43).

«Звичайно, пан Усик, я вже звертав увагу на минулому засіданні, де Велика Палата встановила узурпацію влади паном Усиком. Він буде за це нести відповідальність. Повірте мені. Особисто я не дам пану Усику уникнути відповідальності за узурпацію влади, саме за державну зраду, яку вони зараз там чинять у ВРП» (мітка часу 00:11:23–00:11:44).

У засіданні 8 липня 2026 року (https://court.gov.ua/affairs/online/83158) представник РАУ – адвокат Кравець Р.Ю. зауважував:

«Не дивлячись на те, що пан Маселко зазначає, що в нього якісь психічні розлади, неспроможність спілкуватися з адвокатами […]. Я не побачив, що в нього є якісь психічні розлади. Я, звичайно, не психіатр. Я, звичайно, не можу оцінити його психічний стан» (мітка часу 00:12:46–00:13:16).

«Хоча суд вирішив, я вже говорив, що в мене сумніви в неупередженості суду, з цього приводу і заявлявся відвід, що фактично Львівський окружний адміністративний суд − це єдиний суд в країні, на який професійні громадські активісти не подають жодних скарг. Хоча справи, в тому числі і за участі головуючого в цій справі, так звані справи Майдану, також були. Однак жодних скарг немає від цих ФОПів, яких там в народі називають шнурками ОСОБА_5, ніхто не подає» (мітка часу 00:40:26–00:40:56).

«Ну, це може не до суду звертатись. Тим більше суду, до якого є питання щодо його неупередженості. Тим більше до суду, який задає питання абсолютно некоректні до сторін. […] Ви ж розумієте, ця справа − особисто я буду йти до Європейського суду і всюди показувати, що створили у нас в Україні ці іноземці» (мітка часу 00:45:03–00:45:30).

«У нас є Львівський окружний адміністративний суд, який став ручним судом пана Маселка. Особисто я, якщо був би суддею Львівського окружного суду і до мене прийшов би позов пана Маселка, я б відмовив у відкритті провадження. Я би сказав: ні, я не буду маріонеткою ВРП і пана Маселка» (мітка часу 00:45:59–00:46:19).

«Будь ласка, Закарпаття або Київ, щоб ніхто не сказав, що Львівський окружний адміністративний суд − ручний суд пана Маселка. Сьогодні ми побачимо. […] Я думаю, що рішення вже готове, рішення − задовольнити позов пана Маселка» (мітка часу 00:46:35–00:46:54).

«Ви ж самі створили його політичне. Ви перетворили цей абсолютно буденний процес на політичний, на захист члена ВРП, який вихваляє діяльність Гітлера, який порушує закон, який нехтує взагалі будь-якими правилами етики, і це захищає Львівський окружний адміністративний суд» (мітка часу 00:47:16–00:47:30).

«От цікаво мені. Життя ж на сьогоднішній день не закінчиться. Це не погроза. Я про це говорив у свій час і пану [ОСОБА_6], який мені там намагався видаляти із зали свого судового засідання. І говорив, що, повірте, воно все повернеться. І от повернулось пану [ОСОБА_7]. І я вам те ж саме говорю: життя на сьогоднішньому дні не закінчиться. І на цій справі не закінчиться» (мітка часу 00:47:31–00:47:53).

«Я в цій країні буду жити. І буду її будувати і відбудовувати як правову, суверенну, незалежну державу. А не державу, яка буде підпорядковуватись якомусь зовнішньому управлінню, як на мене, як те, що робить зараз пан Маселко, намагаючись просувати якісь наративи ФСБ та Кремля. […] В мене є такі переконання, і я можу це підтвердити» (мітка часу 00:47:53–00:48:18).

«Повірте мені, коли влада зміниться, я створю весь реєстр всіх, хто відмовляв в ковідних справах. Вони всі, я вважаю, співучасники міжнародного злочину геноциду проти українського народу» (мітка часу 00:50:24–00:50:37).

Згодом у судових дебатах, за кілька хвилин до переходу суду до стадії ухвалення рішення, адвокат Кравець Р.Ю. зазначив:

«І я вважаю, що про це варто подумати, коли будете підписувати і ухвалювати рішення іменем України, саме України, а не іменем ОСОБА_7, іменем Великої Британії, іменем партнерів, чи іменем Роми Маселка − іменем України» (мітка часу 00:53:00–00:53:18).

Львівський окружний адміністративний суд рішенням від 8 липня 2026 року у справі № 380/4669/26 позов Маселка Р.А. задовольнив повністю. Рішення КДКА Закарпатської області від 2 березня 2026 року про притягнення Маселка Р.А. до дисциплінарної відповідальності визнано протиправним та скасовано.

Суд установив, що всі дії, які КДКА Закарпатської області кваліфікувала як дисциплінарний проступок адвоката, учинив позивач саме як член Вищої ради правосуддя під час виконання визначених законом повноважень.

Суд дійшов висновку, що ні Закон України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», ні інші акти законодавства не надають кваліфікаційно-дисциплінарним комісіям адвокатури повноважень кваліфікувати дії члена Вищої ради правосуддя як дисциплінарний проступок адвоката та притягувати його за такі дії до відповідальності, а отже, КДКА Закарпатської області, ухвалюючи оскаржуване рішення, діяла поза межами наданих їй законом повноважень.

Суд також наголосив, що інше застосування законодавства порушувало б установлену частиною четвертою статті 21 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» гарантію незалежності члена Вищої ради правосуддя від незаконного впливу, тиску або втручання.

Після проголошення судового рішення представник РАУ – адвокат Кравець Р.Ю., розмістив у соціальній мережі Facebook та в Telegram-каналі допис, у якому, зокрема, повідомив про намір подати апеляційну скаргу та відтворив, в тому числі твердження, висловлені ним під час судового розгляду:

«Щойно у незалежному ручному Львівському окружному адміністративному суді, який прихильник Гітлера, член ВРП Рома Маселко зловживаючи правом використовує у своїх особистих інтересах та за дивним збігом обставин, зашкварена, так звана, Громадська рада доброчесності та шнурки ОСОБА_5 обходять стороною, сьогодні оголошено короткий текст рішення за позовом Роми до КДКА Закарпатської області.

Незалежний суд повністю відмовив Ромі Маселко у абсолютно безпідставному позові, та ще й виніс окрему ухвалу щодо зловживання правом, та зобов’язав Вищу раду правосуддя звернутись до Верховної ради України з поданням про дострокове припинення повноважень члена ВРП Роми Маселко у зв’язку з дискредитацією відразу двох конституційних інституцій – Вищої ради правосуддя та адвокатури. Також суд зазначив про надто м’яке стягнення застосоване КДКА Закарпатської області за вчинений Ромою Маселко дисциплінарний проступок.

От можуть коли хочуть і коли незалежні. Але все це не цього разу. Як з самого початку мною було зазначено у відводі судді та у судовому засіданні, жоден з суддів цього суду не здатен прийняти обґрунтоване та законне рішення, коли мова йде про Рому Маселко, те саме відбувається і у Восьмому апеляційному адміністративному суді (Львів).

Завтра буде розміщено повний текст, хоча, думаю, він був готовий відразу і може навіть наданий Ромою Маселко разом з позовом.

Чекаємо і будемо подавати апеляційну скаргу, а також вирішувати питання щодо вчинення суддями цього суду істотного дисциплінарного проступку та підриву авторитету правосуддя, який дії не в інтересах верховенства права та прав людини, а в інтересах шнурків ОСОБА_5 та активістів-аферистів».

Оцінюючи зазначені обставини, Вища рада правосуддя керується тим, що згідно зі статтею 10 Конвенції кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів.

Статтею 34 Конституції України передбачено, що кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.

Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб – на свій вибір.

Згідно із частинами першою, другою статті 30 Закону України «Про інформацію» ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості. Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому самому медіа з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку.

Отже, оціночним судженням фактично є висновок особи про ту чи іншу подію, ситуацію або особу, який не містить фактичних тверджень.

У своїй практиці Європейський суд з прав людини (далі – ЄСПЛ) керується тим, що необхідно розрізняти факти та оціночні судження, оскільки наявність фактів можна довести, а правдивість оціночних суджень – ні. Вимога доводити правдивість критичного висловлювання є неможливою для виконання і порушує свободу на власну точку зору, що є фундаментальною частиною права, захищеного статтею 10 Конвенції. Ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості (рішення у справах «Лінгенс проти Австрії», § 36, «Де Хаес і Гійсельс проти Бельгії», § 42).

Свобода вираження поглядів становить одну з найважливіших основ демократичного суспільства й одну з основних умов для його прогресу та самореалізації кожної окремої особи. Відповідно до пункту 2 статті 10 Конвенції вона може бути застосована не тільки до «інформації» або «ідей», які сприймаються зі схваленням або розцінюються як необразливі чи незначні, але і до тих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти. Такими є вимоги плюралізму, толерантності та відкритості думок, без яких немає «демократичного суспільства» (рішення у справі «Українська Прес-Група проти України», § 40).

Обмеження щодо реалізації цього права може встановлювати суд відповідно до закону і лише в інтересах національної безпеки та громадського порядку – з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров’я населення або захисту прав і свобод інших людей.

Вища рада правосуддя зауважує, що навіть якщо припустити, що висловлювання представника РАУ – адвоката Кравця Р.Ю., у зазначеній справі могли бути визнані провокативними, грубими та агресивними, вони є оціночними судженнями. Водночас ЄСПЛ наголосив, що використання навіть «вульгарних фраз» саме по собі не є визначальним в оцінці агресивного висловлювання, адже це може слугувати просто «стилістичним цілям», оскільки «стиль є частиною комунікації як форми вираження та як такий захищений разом зі змістом вираження» (рішення у справі «Тушалп проти Туреччини», § 48).

У пункті 63 Висновку № 1 (2001) КРЄС до уваги Комітету міністрів Ради Європи про стандарти незалежності судової влади та незмінюваності суддів зазначено, що судді мають погодитися з тим, що вони є публічними особами й не повинні бути занадто чутливими або занадто вразливими.

Судді, які ухвалюють рішення іменем України та є публічними особами, під час виконання своїх обов’язків повинні враховувати інтерес до них із боку суспільства та право інших осіб висловлювати свої оціночні судження стосовно здійснення правосуддя, а також розрізняти спроби втручання в їхню діяльність щодо здійснення правосуддя та вираження іншими особами своїх думок, припущень, критики на адресу суддів.

Межа допустимої критики стосовно судді як публічної особи визначається з урахуванням конкретних обставин і може бути ширшою, ніж стосовно приватної особи, а тому суддя має бути готовим виявляти більшу толерантність до висловлювань громадян чи медіа.

Аналогічний підхід допускається і стосовно членів Вищої ради правосуддя, які є публічними особами й можуть піддаватися ретельнішому громадському контролю та потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики із приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. Водночас вони не повинні мати більшого захисту своєї репутації порівняно з іншими особами.

Вища рада правосуддя констатує, що деякі висловлювання представника РАУ – адвоката Кравця Р.Ю., у судових засіданнях мають нейтральний характер (щодо зловживання процесуальними правами, перетворення провадження на політичне, прагнення «особливого статусу»), а деякі твердження висловлено у принизливій формі стосовно особи члена Вищої ради правосуддя (щодо наявності психічного розладу, «правового тероризму», вживання порівнянь і метофор: «ручний суд», «маріонетка»), які не ґрунтуються на будь-якій фактичній основі, не стосуються оцінки конкретних рішень Вищої ради правосуддя чи дій члена Вищої ради правосуддя. Вони певною мірою є різкими, можливо й образливими, проте становлять оціночні судження, які охоплюються гарантіями статті 10 Конвенції.

Окремі висловлювання представника РАУ – адвоката Кравця Р.Ю., зокрема твердження про психічний стан члена Вищої ради правосуддя Маселка Р.А. (засідання 24 червня 2026 року, 00:08:43–00:09:20; засідання 8 липня 2026 року, 00:12:46–00:13:16), а також характеристика його діяльності як «тероризму» (засідання 24 червня 2026 року, 00:38:24–00:39:01), можуть вказувати на приниження особистої гідності, честі та ділової репутації.

Такі висловлювання можуть бути предметом оцінки судом у порядку, встановленому частиною другою статті 30 Закону України «Про інформацію», статтями 23, 297, 299 Цивільного кодексу України, і не потребують вжиття заходів, передбачених статтею 73 Закону України «Про Вищу раду правосуддя».

Вища рада правосуддя також зауважує, що адвокат користується правом на свободу вираження поглядів нарівні з будь-якою іншою особою. Водночас це право не є абсолютним.

Зокрема, у рішенні «Моріс проти Франції» (заява № 29369/10, рішення від 23 квітня 2015 року) ЄСПЛ зазначив, що адвокат, який здійснює представництво в судовому засіданні, користується підвищеним рівнем захисту свободи вираження поглядів. Хоча адвокати підлягають обмеженням, пов’язаним з їхньою професійною поведінкою, яка повинна бути обачною, чесною і гідною, вони також користуються винятковими правами і привілеями, які можуть бути різними в різних юрисдикціях, але серед яких зазвичай є певна частка терпимості до доводів, які використовуються в суді. Свобода вираження поглядів застосовується також і до адвокатів. Вона включає в себе не тільки суть висловлених ідей та інформації, але і форму їх вираження. Отже, адвокати мають право, зокрема, коментувати на публіці процес правосуддя, якщо тільки їх критика не виходить за дозволені межі. Ці межі обумовлені звичайними обмеженнями, які застосовуються до поведінки членів адвокатської колегії, як зазначено в Десяти керівних принципах, викладених Радою колегій адвокатів і юридичних спільнот Європи, з особливим посиланням на «гідність», «честь», «чесність» і «повагу до […] справедливого здійснення правосуддя». Ці правила сприяють захисту судової системи від невиправданих і необґрунтованих нападів, які можуть бути обумовлені виключно бажанням або наміром забезпечити, щоб судові дебати здійснювалися через засоби масової інформації, або зведенням рахунків із суддями, які ведуть певну справу (§§ 133–134).

КРЄС у пункті 25 Висновку № 16 (2013) про відносини між суддями та адвокатами зазначила, що як судді, так і адвокати мають право на свободу висловлювань згідно зі статтею 10 Конвенції, проте свобода висловлювань адвокатів має певні обмеження, щоб не зашкодити, як це передбачено пунктом 2 статті 10 Конвенції, авторитету та неупередженості судової влади. У тому ж пункті КРЄС посилається на принципи (h) та (i) Хартії основоположних принципів діяльності європейських адвокатів від 25 листопада 2006 року, які вимагають поваги до верховенства права та до принципу справедливого суду, а також утримання від образливої критики колег, конкретних суддів, судових процедур і рішень.

Крім того, у пункті 20 вказаного Висновку КРЄС наголосила, що адвокат, підтримуючи належну повагу та ввічливість до суду, повинен захищати інтереси клієнта гідно та безстрашно; адвокат ніколи не повинен свідомо надавати суду неправдиву або таку, що вводить в оману, інформацію. Згідно з пунктом 24 цього самого Висновку відносини між суддями і адвокатами завжди повинні зберігати фактичну чи уявлювану неупередженість судів.

Зазначені стандарти узгоджуються з практикою ЄСПЛ, який визнає, що специфічний статус адвокатів надає їм центральне місце в процедурі здійснення правосуддя у ролі посередників між громадськістю і судами. Тому вони відіграють ключову роль в забезпеченні того, щоб суди, чия місія є фундаментальною у державі, що базується на принципі верховенства права, неодмінно користувалися довірою громадськості (рішення у справі «Моріс проти Франції», § 132).

Водночас Вища рада правосуддя акцентує, що допущені представником РАУ – адвокатом Кравцем Р.Ю., висловлювання про позапроцесуальну домовленість учасника справи із судом, який розглядав справу («дав команду суду і домовився з судом»; «з судом домовились, рішення вже є»), про службову залежність суддівського корпусу від члена Вищої ради правосуддя («судді, які фактично, завдячуючи пану Маселку, ще перебувають на своїх посадах»), про вчинення кримінальних правопорушень – узурпації влади та державної зради – членами Вищої ради правосуддя, стосовно яких відсутній обвинувальний вирок суду, виходять за межі свободи вираження поглядів адвоката, визначені пунктом 2 статті 10 Конвенції. Твердження про вчинення кримінальних правопорушень особами, стосовно яких відсутній обвинувальний вирок суду, серед іншого, не узгоджуються із презумпцією невинуватості, закріпленою статтею 62 Конституції України.

Оцінюючи зазначені обставини, Вища рада правосуддя наголошує, що відповідно до статті 131 Конституції України та статті 3 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» Вища рада правосуддя вживає заходів щодо забезпечення авторитету правосуддя та незалежності суддів.

Незалежність судової влади є головною умовою забезпечення верховенства права, ефективного захисту прав і свобод людини та громадянина, юридичних осіб, інтересів суспільства й держави.

Незалежність і недоторканність суддів гарантуються статтями 126, 129 Конституції України, якими визначено, що суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права, вплив на суддю у будь-який спосіб забороняється.

Відповідно до пунктів 1, 2 Основних принципів незалежності судових органів, схвалених резолюціями 40/32 та 40/146 Генеральної Асамблеї ООН від 29 листопада та 13 грудня 1985 року, незалежність судових органів гарантується державою і закріплюється в конституції або законах країни. Усі державні та інші установи зобов’язані шанувати незалежність судових органів і дотримуватися її. Судові органи вирішують передані їм справи безсторонньо, на основі фактів і відповідно до закону, без будь-яких обмежень, неправомірного впливу, спонуки, тиску, погроз або втручання, прямого чи непрямого, з будь-якого боку і з будь-яких би то не було причин.

Втручання у здійснення правосуддя, вплив на суд або суддів у будь-який спосіб, неповага до суду чи суддів, збирання, зберігання, використання і поширення інформації усно, письмово або в інший спосіб із метою дискредитації суду або впливу на безсторонність суду, заклики до невиконання судових рішень забороняються і мають наслідком відповідальність, установлену законом.

За приписами частин першої, другої статті 48 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддя у своїй діяльності щодо здійснення правосуддя є незалежним від будь-якого незаконного впливу, тиску або втручання. Суддя здійснює правосуддя на основі Конституції і законів України, керуючись при цьому принципом верховенства права. Втручання в діяльність судді щодо здійснення правосуддя забороняється і має наслідком відповідальність, установлену законом.

Довіра та повага до судової влади – гарантія ефективності системи правосуддя. Повага до авторитету судів – вимога європейських стандартів для демократичних держав, невід’ємна умова публічної довіри до судової влади, а в більш широкому значенні – довіри до норм права та держави загалом.

У пункті 8 Висновку № 7 (2005) КРЄС до уваги Комітету міністрів Ради Європи про правосуддя та суспільство вказано, що суди існують та сприймаються загалом громадськістю як належне місце для встановлення юридичних прав і обов’язків та вирішення пов’язаних з цим спорів. Суспільство ставиться з повагою та вірить у здатність судів здійснювати цю функцію.

Крім того, у пункті 42 Висновку № 25 (2022) КРЄС до уваги Комітету міністрів Ради Європи про свободу вираження поглядів зазначено, що, коли судді або їхні рішення піддаються несправедливій критиці, асоціації суддів, судова рада та/або голова суду мають інституційний обов’язок роз’яснити факти, щоб зберегти імідж авторитетної та незалежної судової влади, в тому числі й у публічних дебатах. Крім того, у виняткових випадках, коли суддя зазнає наклепу або образ, він/вона повинен/повинна мати право захищати себе та свою честь, як і будь-який інший громадянин. У цьому судді повинні отримати інституційну підтримку.

Відповідно до пункту 46 розділу ІІІ Висновку № 24 (2021) КРЄС «Еволюція судових рад і їхня роль у незалежних і безсторонніх судових системах» Рада має рішуче протидіяти будь-яким спробам втручання або тиску на окремих суддів або судову владу загалом.

Вища рада правосуддя наголошує, що фактичне повідомлення судді в судовому засіданні про те, що ухвалення рішення на користь члена Вищої ради правосуддя буде доказом його залежності та підставою для майбутнього дисциплінарного переслідування, створювало охолоджувальний ефект, адже суддя міг очікувати, що ухвалення рішення суду, всупереч позиції РАУ, спричинить публічні звинувачення в залежності від конституційного органу та загрозу дисциплінарного провадження.

Наведені висловлювання представника РАУ – адвоката Кравця Р.Ю., виходять за межі публічної критики органів судової влади та суддівського врядування. Їх висловлено до ухвалення судового рішення у відкритому судовому засіданні, що транслювалося на офіційному вебпорталі «Судова влада України». Вони стосувалися обох судових інстанцій – Львівського окружного адміністративного суду та Восьмого апеляційного адміністративного суду. Такі висловлювання могли створити у громадян враження, що задоволення Львівським окружним адміністративним судом адміністративного позову члена Вищої ради правосуддя Маселка Р.А., а згодом і майбутній апеляційний перегляд цього рішення прямо залежать від Вищої ради правосуддя та її члена, тобто враження про можливість впливу на суд та судове рішення в позапроцесуальний спосіб. Це розцінюється як неправомірний вплив на судову владу та втручання в діяльність суддів щодо здійснення правосуддя, а також негативно позначається на авторитеті правосуддя та підриває незалежність судової влади.

Твердження адвоката Кравця Р.Ю. про узурпацію влади членами Вищої ради правосуддя, висловлені публічно і не підтверджені жодними доказами, дискредитують діяльність Вищої ради правосуддя як конституційного органу.

Згідно з пунктами 5, 6 частини першої статті 73 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» Вища рада правосуддя з метою забезпечення незалежності суддів та авторитету правосуддя звертається до суб’єктів права законодавчої ініціативи, органів, які уповноважені приймати правові акти, із пропозиціями щодо забезпечення незалежності суддів та авторитету правосуддя та звертається до прокуратури та органів правопорядку щодо надання інформації про розкриття та розслідування злочинів, вчинених щодо суду, суддів, членів їх сімей, працівників апаратів судів, злочинів проти правосуддя, вчинених суддями, працівниками апарату суду.

Відповідно до пункту 8 частини першої статті 73 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» Вища рада правосуддя може вживати інших заходів, які є необхідними для забезпечення незалежності суддів та авторитету правосуддя.

З огляду на викладене Вища рада правосуддя, керуючись статтею 131 Конституції України, статтями 3, 34, 73 Закону України «Про Вищу раду правосуддя»,

 

вирішила:

 

1. Звернутися до з’їзду адвокатів України із проханням розглянути обставини, встановлені в цьому рішенні, та вжити заходів для недопущення подальшого вчинення Радою адвокатів України дій, що підривають авторитет суддів, судів та органів системи правосуддя, зокрема Вищої ради правосуддя, дискредитують Вищу раду правосуддя як незалежний конституційний орган та посягають на незалежність членів Вищої ради правосуддя.

2. Надіслати до Комітету Верховної Ради України з питань правової політики зазначене рішення для врахування обставин, установлених у ньому, під час опрацювання пропозицій щодо законодавчого регулювання гарантій діяльності членів Вищої ради правосуддя та до Комітету Верховної Ради України з питань правоохоронної діяльності із пропозицією про внесення змін щодо посилення відповідальності за порушення гарантій незалежності суддів та членів Вищої ради правосуддя.

3. Звернутися до Офісу Генерального прокурора щодо надання інформації про розкриття та розслідування кримінального правопорушення у кримінальному провадженні, внесеному 6 лютого 2026 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № __________________ за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 351² Кримінального кодексу України, а також розглянути можливість перевірити ефективність досудового розслідування.

4. Запропонувати Раді адвокатів України та Національній асоціації адвокатів України повідомити Вищу раду правосуддя, чи відповідають їхній офіційній позиції наведені у відповідному рішенні висловлювання їхнього представника – адвоката Кравця Ростислава Юрійовича, а в разі якщо наведені висловлювання не відповідають офіційній позиції Ради адвокатів України та Національної асоціації адвокатів України – вжити заходів для недопущення використання судового представництва як засобу тиску на суд і дискредитації органів судової влади.

 

Голова Вищої ради правосуддя