Акт ВРП

Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя у складі головуючого – Сасевича О.М., членів Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Кандзюби О.В., Круподері Д.О., Попікової О.В., розглянувши висновок доповідача – дисциплінарного інспектора Вищої ради правосуддя Плескача В.Ю. в межах підготовки до розгляду дисциплінарної справи, відкритої за дисциплінарною скаргою Борисенко Анни Іванівні стосовно судді Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області Адамова Асена Семеновича,

встановила:

І. ПРОЦЕДУРНІ ПИТАННЯ

1. 7 листопада 2025 року до Вищої ради правосуддя надійшла дисциплінарна скарга Борисенко А.І. (вх. № Б-2082/17/7-25) на дії судді Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області Адамова А.С.
2. 7 листопада 2025 року дисциплінарний інспектор Вищої ради правосуддя Плескач В.Ю. надіслав судді Адамову А.С. запит з пропозицією надати письмові пояснення по суті дисциплінарної скарги, а також звернувся до Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області із запитом щодо отримання характеристики судді Адамова А.С., інформації про відпустку та тимчасову непрацездатність судді, про навантаження судді у період із 1 серпня 2022 року до 31 грудня 2024 року, а також витребував копії матеріалів судових справ №№ 946/4409/23, 946/4315/23, 946/5144/22, 946/2684/23, 946/4545/23, 946/3741/23, 946/4241/23, 946/6630/23, 946/4410/24. 20 листопада 2025 року на адресу Вищої ради правосуддя надійшли пояснення судді, відповідь на запит та витребувані копії матеріалів судових справ.
3. 1 грудня 2025 року дисциплінарний інспектор Вищої ради правосуддя Плескач В.Ю. надіслав запит до Державного підприємства «Інформаційні судові системи» (далі – ДП «ІСС») щодо надання відомостей з автоматизованої системи документообігу суду. Відповідь на цей запит надійшла 10 грудня 2025 року.
4. 5 грудня 2025 року дисциплінарний інспектор Вищої ради правосуддя Плескач В.Ю. надіслав до Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області запит щодо надання інформації про підтвердження зарахування до державного бюджету України судового збору у справах №№ 946/4409/23, 946/4315/23, 946/4410/24, 946/5144/22, 946/4545/23, 946/3741/23, 946/4241/23. Відповідь на цей запит надійшла 10 грудня 2025 року.
5. 5 грудня 2025 року дисциплінарний інспектор Вищої ради правосуддя Плескач В.Ю. надіслав судді Адамову А.С. запит з пропозицією надати додаткові пояснення щодо дисциплінарної скарги. Відповідь на цей запит надійшла 17 грудня 2025 року.
6. 5 грудня 2025 року дисциплінарний інспектор Вищої ради правосуддя Плескач В.Ю. надіслав запит до Державної прикордонної служби України щодо надання інформації про перетин кордону окремими особами. Відповідь на цей запит надійшла 9 грудня 2025 року.
7. 6 грудня 2025 року дисциплінарний інспектор Вищої ради правосуддя Плескач В.Ю. надіслав запити до Одеського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки (далі – ТЦК та СП), Болградського районного ТЦК та СП, Ізмаїльського районного ТЦК та СП щодо надання інформації про наявність права на відстрочку від призову на військову службу в окремих осіб. 16 грудня 2025 року на адресу Вищої ради правосуддя надійшла відповідь від Болградського районного ТЦК та СП.
8. 1 січня 2026 року дисциплінарний інспектор Вищої ради правосуддя Плескач В.Ю. надіслав запити до Одеського ОТЦК та СП, Ізмаїльського районного ТЦК та СП щодо надання інформації про наявність права на відстрочку від призову на військову службу в окремих осіб. Відповідь на запити не надійшла.
9. 29 січня 2026 року дисциплінарний інспектор Вищої ради правосуддя Плескач В.Ю. надіслав запит до ДП «ІСС» щодо надання відомостей про справи в Ізмаїльському міськрайонному суді Одеської області в окремих категоріях. Відповідь на цей запит надійшла 10 лютого 2026 року.
10. Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя ухвалою від 6 травня 2026 року відкрила дисциплінарну справу стосовно судді Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області Адамова А.С.
11. 6 травня 2026 року дисциплінарний інспектор Вищої ради правосуддя Плескач В.Ю. надіслав судді Адамову А.С. запит з пропозицією надати додаткові пояснення по суті дисциплінарної скарги з урахуванням ухвали Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 6 травня 2026 року. 13 травня 2026 року дисциплінарний інспектор Вищої ради правосуддя Плескач В.Ю. звернувся до судді Адамова А.С. із запитом, у якому запропонував розглянути можливість надати додаткові пояснення із поставлених у цьому запиті питань. 12 червня 2026 року на адресу Вищої ради правосуддя надійшли письмові пояснення судді.
12. 6 травня 2026 року дисциплінарний інспектор Вищої ради правосуддя Плескач В.Ю. надіслав до Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області запит для отримання характеристики судді Адамова А.С. Відповідь на цей запит надійшла 20 травня 2026 року.
13. 24 червня 2026 року дисциплінарний інспектор Вищої ради правосуддя Плескач В.Ю. надіслав запити до Одеського ОТЦК та СП, Ізмаїльського районного ТЦК та СП щодо надання інформації про наявність права на відстрочку від призову на військову службу в окремих осіб.

ІІ. СТИСЛИЙ ЗМІСТ ДИСЦИПЛІНАРНОЇ СКАРГИ І ВСТАНОВЛЕНІ ФАКТИ

Зміст дисциплінарної скарги

14. Скаржниця зазначає, що на підставі рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі – Комісія) від 4 березня 2024 року № 84/ас-24 Адамова А.С. допущено до проходження кваліфікаційного оцінювання та участі в конкурсі на посаду судді апеляційного адміністративного суду. Вона вказує, що 16 та 25 липня 2025 року Комісією у складі Першої палати проведено співбесіду з кандидатом, під час якої обговорено: а) результати дослідження досьє; б) відповідність кандидата показникам критеріїв особистої і соціальної компетентності, а також критерію доброчесності та професійної етики.
15. Рішенням Комісії у складі Першої палати від 25 липня 2025 року № 214/ас-25 визначено, що кандидат на посаду судді апеляційного адміністративного суду Адамов А.С. за результатами проходження процедури кваліфікаційного оцінювання набрав 716,1 бала, питання про підтвердження або не підтвердження здатності Адамова А.С. здійснювати правосуддя в апеляційному адміністративному суді винесено на розгляд Комісії у пленарному складі[1]. Рішенням Комісії від 6 серпня 2025 року Адамова А.С. визнано таким, що не підтвердив здатності здійснювати правосуддя в апеляційному суді[2].
16. Скаржниця вказує, що однією з підстав для визнання Адамова А.С. таким, що не підтвердив здатності здійснювати правосуддя в апеляційному адміністративному суді, стало ухвалення ним рішень про позбавлення матерів батьківських прав у скорочені терміни без забезпечення безпосередньої участі сторін та інших учасників справи в судовому засіданні у справах № 946/4409/23 та № 946/4315/23. Комісія констатувала зокрема, що «<…> розгляд Адамовим А.С. указаних справ в умовах війни, здійснення протягом одного місяця та за відсутності учасників справи, щонайменше, створює враження формального та механічного підходу, який є неприйнятним при вирішенні питання щодо фундаментальних прав людини та свідчить про істотну невідповідність кандидата показнику «сумлінність»».
17. Скаржниця продовжує, що з Єдиного державного реєстру судових рішень (далі – ЄДРСР) їй стало відомо, що в 2023-2025 роках у провадженні судді Адамова А.С. перебували інші справи про позбавлення матері батьківських прав, відібрання дитини у матері та встановлення факту самостійного виховання дитини батьком (судові справи №№ 946/4409/23, 946/4315/23, 946/5144/22, 946/2684/23, 946/4545/23, 946/3741/23, 946/4241/23, 946/6630/23, 946/4410/24).
18. Згідно з твердженнями скаржниці, при винесенні своїх рішень суддя Адамов А.С. не надав належну оцінку таким обставинам: 1) у справі № 946/4241/23 суддя не залучав орган опіки і піклування для забезпечення найкращих інтересів дитини; 2) особисто не відбирав пояснення у дітей; 3) розглядав справи цієї категорії у скорочені строки, через що, не забезпечив участь учасників справи у судовому засіданні; 4) не врахував ймовірну фіктивність вимог позивачів/заявників.
19. На думку скаржниці, розгляд суддею Адамовим А.С. справ такої категорії із задоволенням позовних вимог міг призвести до уникнення мобілізації осіб призовного віку до лав Збройних Сил України, що породжує сумніви в питаннях моралі, чесності судді, дотриманні норм суддівської етики та стандартів поведінки, які забезпечують довіру до суду.
20. Скаржниця зазначає про вчинення суддею Адамовим А.С. дисциплінарних проступків згідно з пунктами 3, 4 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Позиція судді Адамова А.С.

21. Пояснення судді Адамова А.С., надані в ході попередньої перевірки дисциплінарної скарги та в ході підготовки дисциплінарної справи до розгляду, полягають у наступному.
22. Суддя стверджує, що факт відсутності вини у невиконанні батьківських обов’язків може бути повідомлено та доведено лише за умови активної заперечної позиції відповідача. За умови невиконання відповідачем обов’язку щодо доведення відсутності вини з його боку, суд обмежений у можливостях самостійно встановити поважні причини невиконання батьківських обов’язків. Тобто, на думку судді, тягар доказування того, що дії/бездіяльність відповідачів не можна розцінювати як ухилення від виховання дитини з огляду на відсутність винної поведінки батьків, покладається саме на відповідача, однак у досліджуваних в межах дисциплінарного провадження судових справах, відповідачі жодним чином не довели та не повідомили суду про наявність поважних причин невиконання батьківських обов’язків та відсутність їх вини.
23. Суддя продовжує, що позбавлення батьківських прав є дійсно виключною мірою і крайнім заходом, але ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову про позбавлення батьківських прав у разі, коли можливо, зокрема, змінити поведінку батьків у кращу сторону, є правом, а не обов’язком суду і для цього потрібна активна поведінка відповідача та висловлення хоча б словесного бажання змінювати свою поведінку. Аналогічний напрямок мислення висловлений Європейським судом з прав людини (далі – ЄСПЛ) зокрема у справі «Хант проти України» від 7 грудня 2006 року (заява № 31111/04), де він наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до дитини (§ 57, § 58). Однак, у досліджуваних випадках, відповідачі не висловлювали такої позиції та навпаки, або погоджувалися із позбавленням їх батьківських прав, визнаючи обставини позовної заяви, або, нехтуючи інтересами дитини, не з’являлися на виклики суду.
24. Суддя Адамов А.С. також звертає увагу на те, що вирішення питання у підготовчому засіданні чи у першому судовому засіданні після закриття підготовчого засідання, без фактичної явки учасників процесу узгоджуються із вимогами ЦПК України та не є порушенням як норм цивільного процесуального законодавства так і морально-етичних норм тощо. Можливість взяти участь у судовому засіданні є правом, а не обов’язком учасників судового процесу, за умови відсутності підстав для визнання явки сторін обов’язковою (що є виключною практикою судів).
25. Щодо участі органу опіки та піклування в розгляді справ про позбавлення батьківських прав, то суддя Адамов А.С. зазначає, що в частині п’ятій статті 19 Сімейного кодексу України (далі – СК України) конкретизовано форму участі цього органу і вона передбачає подання письмового висновку щодо розв’язання спору. Суддя зазначає, що надані суду висновки були цілком обґрунтованими і узгоджувалися з іншими доказами по справі, в тому числі довідками із закладів освіти щодо участі батьків, результатами співбесід з дітьми в органах опіки, актами обстежень, позиціями батьків тощо, а відтак підстав для сумнівів у його повноті та достовірності у суду не було. Визнавати явку органу опіки та піклування чи сторін обов’язковою не є єдиною обов’язковою поведінкою судді під час розгляду такої категорії справ.
26. Суддя Адамов А.С. покликається на практику ЄСПЛ, відповідно до якої у всіх процесуальних діях, у яких беруть участь діти, мають застосовуватися принципи невідкладності (пріоритетності) та негайності в розгляді справ стосовно дітей, оскільки затягування розгляду справ негативно впливає на дітей (в тому числі, рішення ЄСПЛ від 3 вересня 2015 року у справі «М. та М. проти Хорватії», заява № 10161/13, справи «Т.С. проти Італії», «М.Х. проти Польщі»). Він також вказує, що 2 березня 2022 року на веб-сайті Ради суддів України були оприлюднені рекомендації щодо роботи судів в умовах воєнного стану, за змістом яких Рада зокрема рекомендувала розглядати справи, які не є невідкладними лише за наявності письмової згоди на це усіх учасників судового провадження. 5 серпня 2022 року Рада суддів України у рішенні № 23 зазначила, що рекомендації з організаційних питань роботи суддів в умовах воєнного стану, які були опубліковані 2 березня 2022 року є такими, що відображають офіційну позицію Ради суддів України щодо організації роботи судів. Відтак, суддя Адамов А.С. вказує, що в перший рік – півтора повномасштабного вторгнення переважна більшість справ (не лише справи про позбавлення батьківських прав) розглядалася за письмовими заявами учасників. Він зазначає, що у досліджуваних судових справах були подані заяви про розгляд справ без участі, тому відсутні були підстави й не мало сенсу відкладення розгляду справи для повторного виклику учасників процесу.
27. Суддя звертає увагу на те, що обставини розгляду досліджуваних справ не виходять за межі його звичайної практики щодо намагання швидкого розгляду справ вказаних категорій, у тому числі в межах одного засідання, із прийняттям заяв про визнання позову, і тоді, коли це не стосується питання позбавлення батьківських прав саме матері. Так, у справі № 946/2945/24 за позовом ОСОБА1 (дідуся дитини) до ОСОБА2 (батька дитини) про позбавлення батьківських прав, було прийнято заяву про визнання позову та позовні вимоги було розглянуто приблизно в межах місячного строку за відсутності явки учасників процесу, позов було задоволено. Аналогічно по справі № 946/6492/24 за позовом ОСОБА3 справу було розглянуто у першому підготовчому засіданні із визнанням позову відповідачем.
28. Суддя Адамов А.С. твердить, що у випадках визнання позову відповідачем, він не встановив будь-якої невідповідності такої заяви закону або порушення прав, свобод чи інтересів інших осіб, об’єктивних обставин, які б свідчили про протилежне наразі також немає. Він зазначає, що враховуючи об’єктивні та наявні у справах докази, зокрема обстеження умов проживання, характеристики психоемоційного стану дітей, поведінки батьків щодо дитини та висновки органу опіки та піклування, перевіривши відповідність позовних вимог закону та відсутність порушень прав, свобод чи інтересів інших осіб, у нього були відсутні підстави для відмови у прийняті визнання позову та продовження судового розгляду. Суддя звертає увагу на те, що в переважній більшості справ, як до повномасштабного вторгнення так і після, факт визнання відповідачем позову у справах по зазначеним категоріям сприймався судами як підтвердження неналежного виконання батьківських обов’язків та позови в цих випадках задовольнялися. Навпаки, якщо батьки заперечували проти позову і виявляли інтерес до дитини, суди відмовляли у позбавленні батьківських прав осіб (це повністю відповідає й судовій практиці судді Адамова А.С.).
29. Суддя запевняє, що при фізичній наявності відповідачів у судовому засіданні, їм би було роз’яснено наслідки визнання позову, однак, в рамках досліджуваних справ, відповідачами були подані заяви про розгляд справи за їх відсутності, що є їх безпосереднім правом, передбаченим законодавством. Суддя вважає, що суд не наділений повноваженнями безпідставно порушувати таке процесуальне право відповідача на розгляд справи за його відсутності, навіть у випадку визнання особою позову. При цьому, підстав визнавати явку відповідача обов’язковою лише для роз’яснення правових наслідків визнання позову, суд не вбачав (та таке не передбачено процесуальним законодавством), як й підстав сумніватись у дійсності волі відповідача як щодо визнання позовних вимог, так і волі не приймати особисту фізичну участь у судовому засіданні. Навпаки, безпідставне нехтування процесуальним правом відповідачки не приймати особисту участь у судовому засіданні могло б викликати сумнів у безпристрасності судді та створювати враження як надмірного втручання у права відповідачки, так і порушення принципів диспозитивності, рівності, змагальності, а також викликати недовіру з боку позивача. Перенесення судового засідання, виклик відповідача (незважаючи на наявність заяви про розгляд справи без його участі) та визнання його явки обов’язковою лише для додаткового роз’яснення викладеного у частині другій статті 206 ЦПК України положення, на думку судді Адамова А.С., є надмірним.
30. У справі № 946/4315/23 відповідачкою до своєї заяви про визнання позову та розгляд справи за її відсутності, додано копію нотаріально посвідченої заяви, в якій, серед іншого зазначено, що з наслідками визнання позову вона ознайомлена. В інших справах в заявах відповідачів відсутні подібні посилання на розуміння наслідків визнання позовів. Суддя Адамов А.С. твердить, що ці наслідки прямо передбачені ЦПК України, і він виходив з того, що особа з огляду на її процесуальну поведінку (належне викладення процесуальних документів, їх термінологію, форму, стиль викладення) обізнана в нормах цивільного процесуального законодавства.
31. Суддя зазначає, що відсутність роз’яснення відповідачам наслідків визнання позову не призвели до незаконності рішення чи порушення прав відповідачів, у тому числі, з огляду на відсутність апеляційних оскаржень вказаних судових рішень. Він повідомляє, що задля уникнення подібних ситуацій у майбутньому наразі ним прийнято рішення вживати додаткові заходи щодо повторного виклику та персонального повідомлення про відповідні процесуальні наслідки, а також, було розроблено бланк супровідного листа до ухвали про відкриття провадження по справі, до якого додано окрім роз’яснення загальних прав сторін, ще й роз’яснення наслідків відмови від позову та визнання позову.
32. 10 листопада 2023 року (майже через півтора роки після початку повномасштабного вторгнення) Верховний Суд у справі № 401/1944/22 (провадження №61-10115св23) зазначив, що суд першої інстанції правильно відмовив у прийнятті визнання відповідачкою позову, оскільки у цій категорії справ визнання позову суперечить закону, а саме частині третій статті 155 СК України, та порушує інтереси дитини. У цій справі рішенням органу опіки та піклування була встановлена недоцільність позбавлення батьківських прав відносно малолітньої дитини, тому визнання позову було єдиним доказом для прийняття оскаржуваних рішень про позбавлення батьківських прав.
33. Суддя Адамов А.С. зазначає, що у справах, які були в його провадженні, органи опіки та піклування висловились про доцільність позбавлення батьківських прав та були інші письмові докази, що свідчить про те, що процесуальне питання визнання позову не було єдиною підставою для прийняття рішення, тому висновки Верховного Суду у справі № 401/1944/22 не можуть бути застосовані в рамках цього дисциплінарного провадження. Усі рішення по справам, окрім справи № 946/4410/24, суддя ухвалив до виникнення вказаної правової позиції Верховного Суду. Рішення по справі № 946/4410/24 було ухвалено вже після висловлення вказаних правових висновків Верховного Суду, однак в цій справі не було заяви про визнання позову відповідачкою. Отже, як зауважує суддя, незастосування вказаної позиції Верховного Суду обумовлено її формуванням вже після ухвалення зазначених рішень. Після формування вказаної позиції суддя не ухвалював рішення про позбавлення батьківських прав із прийняттям визнання відповідачем позову.
34. Крім того, суддя зазначає, що в зазначених справах мало місце не лише визнання позову, а й законні підстави для задоволення позову. Судом були досліджені усі обставини справи та наявні письмові докази (висновки органу опіки та піклування, акти обстеження умов проживання, дані, що характеризують батька, довідки та характеристики із закладів освіти щодо участі батьків, результатів співбесід з дітьми в органах опіки тощо), що відповідає позиції Верховного Суду, висловленої у постановах від 25 травня 2022 року у справі № 675/2136/19, від 22 серпня 2023 року у справі № 521/3657/22, від 15 листопада 2023 року у справі № 130/2703/20, від 29 листопада 2023 року у справі № 607/15704/22.
35. Разом з тим, суддя вказує, що у досліджуваних справах про позбавлення батьківських прав обстеження умов проживання не є настільки необхідним як у справах про визначення місця проживання дитини, де встановлення найкращих інтересів дитини здійснюється в тому числі за матеріальним аспектом, при зацікавленості обох батьків у проживанні дитини саме з нею. В справах щодо позбавлення батьківських прав, умови одного з батьків можуть бути ідеальними, проте він ухиляється від виконання батьківських обов’язків, та навпаки, а тому механічний критерій співставлення умов проживання батьків, позбавлений будь-якого сенсу, враховуючи зовсім інший предмет доказування.
36. Що стосується права дитини бути вислуханою зокрема при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, позбавлення батьківських прав, то суддя Адамов А.С. зазначає, що в Україні не існує законодавчо визначених вікових обмежень для дитини щодо висловлення нею думок під час вирішення судом питань, що стосуються її життя. Тривалий час існувала судова практика, згідно з якою у дитини з’являється право бути вислуханою і почутою з досягненням віку 10 років і показовою у цьому контексті є постанова Верховного Суду від 14 лютого 2019 року у справі №377/128/18, у якій зазначається про безпідставність доводів заявника про те, що суд апеляційної інстанції не прийняв до уваги та не врахував до кого із батьків дитина має більшу прихильність і не з’ясував думку самої дитини з приводу визначення місця її проживання, оскільки місце проживання дитини, яка не досягла 10 років визначається без врахування її думки.
37. У справах №№ 946/4410/24, 946/4545/23, 946/5144/22 вік дітей був менше 10 років. У справах № 946/4315/23 (дітям 12 та 14 років) та № 946/5144/22 (дитині 7 років) думка дитини була досліджена органом опіки та піклування, про що зазначено у висновках, а отже суд не вважав за доцільне повторно це робити та завдавати дитині додаткового стресу.
38. Суддя Адамов А.С. твердить, що суд, за загальним правилом, позбавлений можливості викликати та допитувати свідків у цивільних справах позовного провадження за власною ініціативою. Такий допит можливий лише за клопотаннями учасників процесу. Однак такі клопотання по досліджуваним справам не подавалися. Прояв ініціативи суду в збиранні доказів міг бути сприйнятий як надмірна протиправна зацікавленість, підстава для відводу та для дисциплінарної відповідальності. Також суддя вказує, що збирання доказів в інтересах дитини, заслуховування дитини з власної ініціативи є правом, а не обов’язком суду згідно чинного законодавства. Він покликається на рішення ЄСПЛ від 9 грудня 2025 року у справі «M. P. and others v. Greece», заява № 2068/24 у якому Високий Суд зазначив, що немає чіткого позитивного зобов’язання для національних судів розглядати з власної ініціативи доцільність заслуховування дітей у рамках провадження, що стосується їхніх прав.
39. Зі слів судді, він вважав, що справи вказаної категорії є занадто чутливими для дітей та виклик й допит їх у судовому засіданні може призвести до надмірного травмування дитини. Як стверджує суддя, на даний момент він розуміє, що в певних випадках більш доцільним було б заслухати дитину, якій вже виповнилося 10 років, щодо питань взаємовідносин з батьками. Однак на момент розгляду вказаних справ, що мали місце у перші часи після повномасштабного вторгнення, з огляду на раніше складену практику розгляду суддею справ вказаної категорії, а також з огляду, що й Верховним Судом наголос на необхідності допиту дитини почав робитися лише в останні роки, та й ЄСПЛ зазначав, що такого прямого обов’язку в законодавстві не існує, а тим паче без наявності відповідних клопотань сторін, то суддя не вбачав за обов’язкове за сукупності наведених обставин за своєю ініціативою викликати для допиту в суд дитину.
40. Суддя Адамов А.С. вважає, що втручання (перешкоджання) судді у здійснення права на повагу у сімейне життя передбачає активне намагання особи, якій перешкоджають, їх здійснювати, проте в досліджуваних випадках відповідачки свідомо самоусунулися від виконання батьківських обов’язків, що свідчить про умисне невиконання своїх прав, що виключає гіпотетичну можливість перешкоджання судовими рішеннями у реалізації цих прав. Це також підтверджується й тим фактом, що ухвалені рішення не були скасовані, апеляційні скарги та позови про поновлення в батьківських правах не подавалися. Крім того, досліджувані рішення не є невідворотними, а отже у разі зміни поведінки матерів та вжиття ними активних дій, будь-яке перешкоджання могло би бути усунуто, однак такого не було зроблено, що свідчить про відсутність перешкоджання з боку суду.
41. Суддя зазначає, що ухваливши досліджувані рішення, він жодним чином не роз’єднував матір та дитину, оскільки ще до подачі позовних заяв матері вже не проживали разом з дітьми, не опікувалися ними й не виховували їх, що і стало підставою для задоволення позову. Він вказує, що позбавлення батьківських прав не обмежує відповідача при бажанні бачитися з дитиною, виконувати свої батьківські обов’язки, утримувати дитину тощо та навіть поновитися у батьківських правах при активній позитивній поведінці матері.

ІІІ. ВИСНОВКИ ТРЕТЬОЇ ДИСЦИПЛІНАРНОЇ ПАЛАТИ ВИЩОЇ РАДИ ПРАВОСУДДЯ

42. Як вже було зазначено раніше, дисциплінарна скарга Борисенко А.І. в частині щодо розгляду суддею Адамовим А.С. судових справ ґрунтується на відомостях, наведених у рішенні ВККС від 6 серпня 2025 року № 260/ас‑25.
43. Пунктом 3 частини чотирнадцятої статті 49 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» також передбачено, що Дисциплінарна палата може зупинити розгляд дисциплінарної справи у разі існування інших обставин, які унеможливлюють розгляд такої справи.
44. В абзаці першому пункту 10.12 Положення про службу дисциплінарних інспекторів Вищої ради правосуддя передбачено, що за наявності підстав, визначених частиною чотирнадцятою статті 49 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», дисциплінарний інспектор – доповідач може подати до Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя висновок із пропозицією про зупинення / поновлення розгляду дисциплінарної справи.
45. З ЄДРСР встановлено, що суддя Адамов А.С. оскаржив рішення ВККС від 6 серпня 2025 року № 260/ас-25 до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, який ухвалою від 17 вересня 2025 року відкрив провадження у справі № 990/427/25.
46. Також Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 14 липня 2026 року у справі № 990/427/25 постановив проводити в порядку спрощеного позовного провадження у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
47. Отже, обставини, які є предметом дослідження в цій дисциплінарній справі, вже значною мірою були оцінені ВККС і наразі є предметом оскарження в судовому порядку у справі № 990/427/25.
48. Паралельна оцінка одних і тих же обставин Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду та Третьою Дисциплінарною палатою Вищої ради правосуддя суперечитиме принципу процесуальної економії. При цьому слід враховувати, що ВККС в межах процедур кваліфікаційного оцінювання надає оцінку діям і поведінці суддів на стандартах наближених до тих, які їм надаються і Вищою радою правосуддя.
49. Ураховуючи викладене, керуючись частиною чотирнадцятою статті 49 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», пунктами 10.1, 13.39 Регламенту Вищої ради правосуддя, Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя

ухвалила:

зупинити розгляд дисциплінарної справи, відкритої за скаргою Борисенко А.І. щодо судді Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області Адамова Асена Семеновича, до набрання рішенням суду у справі № 990/427/25 законної сили.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий на засіданні

Третьої Дисциплінарної палати

Вищої ради правосуддя

Члени Третьої Дисциплінарної палати

Вищої ради правосуддя