Акт ВРП

Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя у складі головуючого – Сасевича О.М., членів Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Кандзюби О.В., Круподері Д.О., Попікової О.В., розглянувши висновок дисциплінарного інспектора Вищої ради правосуддя – доповідача Осєтрова В.М. за результатами попередньої перевірки дисциплінарної скарги Бутко Катерини Тарасівни стосовно судді Романівського районного суду Житомирської області Кірічука Миколи Миколайовича,

встановила:

до Вищої ради правосуддя 10 листопада 2025 року надійшла дисциплінарна скарга Бутко Катерини Тарасівни (реєстраційний номер Б-1079/23/7-25) стосовно судді Романівського районного суду Житомирської області Кірічука Миколи Миколайовича.

За наслідками автоматизованого розподілу справи між дисциплінарними інспекторами Вищої ради правосуддя протоколом від 10 листопада 2025 року вказана скарга передана дисциплінарному інспектору Вищої ради правосуддя Осєтрову В.М. для проведення попередньої перевірки.

Стислий зміст дисциплінарної скарги

Скаржниця зазначає, що дії судді містять ознаки дисциплінарних проступків, передбачених підпунктом «б» пункту 1, пунктами 3, 4 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

На підтвердження наявності вказаних порушень скаржниця зазначає, що протягом 2024, 2025 років суддя Кірічук М.М. систематично ухвалював рішення у справах про адміністративні правопорушення за частиною першою статті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення, якими визнавав осіб винними, але свідомо не застосовував обов'язкове додаткове стягнення у вигляді позбавлення права керування транспортними засобами.

У скарзі наведено 5 конкретних справ № 290/685/25, № 290/1335/24, № 290/11/24, № 290/513/24, № 273/824/23, у яких суддя обмежився лише штрафом у 17 000,00 гривень.

Скаржниця зазначає, що суддя Кірічук М.М. мотивував свої рішення відсутністю в Кодексі України про адміністративні правопорушення норми, яка б дозволяла призначати більш м'яке покарання, ніж передбачено законом, але попри це, суддя вважав за можливе застосувати за аналогією положення Кримінального кодексу України (стаття 69), що прямо заборонено законом у справах про адміністративні правопорушення.

Санкція частини першої статті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення є безальтернативною та кумулятивною – передбачає одночасне накладення штрафу та позбавлення права керування транспортними засобами.

Скаржниця зазначає, що незастосування до осіб, які притягаються до адміністративної відповідальності, стягнення у вигляді позбавлення права керування транспортними засобами з мотивів, що характеризують особу правопорушника, суперечить закону, усталеній практиці Верховного Суду та апеляційних судів.

У постановах суддя звертається до принципів справедливості та пропорційності, фактично підміняючи ними імперативну норму закону, що в очах суспільства виглядає як «безкарність» та сприяє підтриманню корупційних ризиків.

На думку скаржниці, така регулярна практика свідчить про умисний характер дій судді, спрямований на непризначення повного покарання, що підриває принцип правової визначеності та авторитет судової влади.

Скаржниця просить Вищу раду правосуддя відкрити дисциплінарне провадження та притягнути суддю Кірічука М.М. до дисциплінарної відповідальності, застосувавши стягнення, яке відповідає тяжкості вчинених проступків.

Позиція судді, стосовно якого подана дисциплінарна скарга

Дисциплінарний інспектор Вищої ради правосуддя направив судді, стосовно якого подана дисциплінарна скарга, пропозицію надати пояснення щодо обставин, викладених у скарзі.

Відповідно до частини шостої статті 49 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» суддя має право надати письмові пояснення по суті скарги.

Проте, суддя Кірічук М.М. не скористався своїм правом та не надав пояснення.

Обставини та факти, встановлені під час попередньої перевірки дисциплінарної скарги

Справа № 290/685/25

16 червня 2025 року до Романівського районного суду Житомирської області надійшов адміністративний матеріал стосовно ОСОБА1 про вчинення ним адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення, в той же день матеріал переданий судді Кірічуку М.М.

За матеріалами справи 09 червня 2025 року по провулку Замковому в селищі Романів Житомирського (Романівського) району Житомирської області, водій ОСОБА1 керував транспортним засобом трактором Т-25 державний номерний знак ____ в стані алкогольного сп’яніння.

Огляд на стан сп’яніння проведено на місці зупинки транспортного засобу за допомогою спеціального технічного приладу «Драгер», результат тесту склав 0,64‰.

Постановою судді Кірічука М.М. від 12 вересня 2025 року ОСОБА1 визнаний винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення, накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі однієї тисячі неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що складає 17 000,00 гривень, без позбавлення права керування транспортними засобами.

Постанова у частині призначення стягнення без позбавлення права керування транспортними засобами мотивована, зокрема тим, що ОСОБА1 працює на посаді водія Комунальної установі Романівської селищної ради по експлуатації адміністративної будівлі та благоустрою селища Романів, з позитивної сторони характеризується за місцем роботи та за місцем проживання, має на утриманні п’ятеро неповнолітніх дітей, а адміністративне стягнення у виді позбавлення права керування транспортними засобами в умовах воєнного стану може негативно вплинути на роботу установи та майновий стан ОСОБА1.

Справа № 290/1335/24

10 вересня 2024 року до Романівського районного суду Житомирської області надійшов адміністративний матеріал стосовно ОСОБА2 про вчинення ним адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення, в той же день матеріал переданий судді Кірічуку М.М.

З матеріали справи вбачається, що 31 серпня 2024 року по вулиці Поштовій в селищі Миропіль Житомирського (Романівського) району Житомирської області водій ОСОБА2 керував транспортним засобом трактором Kentavr 244S державний номерний знак ____ з ознаками алкогольного сп’яніння та відмовився від проходження у встановленому порядку огляду на стан алкогольного сп’яніння.

Постановою суду від 20 січня 2025 року ОСОБА2 визнаний винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення, накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу на користь держави у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що складає 17 000,00 гривень, без позбавлення права керування транспортними засобами.

Судове рішення в частині накладення стягнення без позбавлення права керування транспортними засобами мотивоване, зокрема тим, що ОСОБА2 з 2007 року по теперішній час дійсно працює на посаді водія в 10 територіальному вузлі урядового зв’язку, характеризується виключно з позитивної сторони за місцем проходження служби та за місцем проживання, йому оголошувалися подяки за службу, неодноразово заохочувався – нагороджувався грамотами, пам’ятними відзнаками, приймав учать в Антитерористичній операції та Операції Об’єднаних сил, бере участь у заходах, необхідних для оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв’язку з військовою агресією російської федерації проти України.

У зв’язку з цим, на думку судді, позбавлення ОСОБА2 права керування транспортними засобами може негативно вплинути на якість виконання завдань підрозділом щодо захисту Батьківщини в умовах воєнного стану.

Справа № 290/513/24

04 квітня 2024 року до Романівського районного суду Житомирської області надійшов адміністративний матеріал стосовно ОСОБА3 про вчинення ним адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення, в той же день матеріал переданий судді Кірічуку М.М.

За матеріалами справи 27 березня 2024 року по вулиці Центральній в селищі Миропіль Житомирського (Романівського) району Житомирської області, водій ОСОБА3 керував транспортним засобом мотоциклом Дельта без номерного знаку в стані алкогольного сп’яніння.

Огляд на стан алкогольного сп'яніння проведено у встановленому законом порядку зі згоди водія на місці зупинки за допомогою спеціального технічного пристрою «Драгер», результат – 0,80‰.

Постановою суду від 28 серпня 2024 року ОСОБА3 визнаний винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення, накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу на користь держави в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що складає 17 000,00 гривень, без позбавлення права керування транспортними засобами.

Постанова в частині призначеного стягнення мотивована тим, що ОСОБА3 з 1998 року по теперішній час працює на посаді водія в 10 територіальному вузлі урядового зв’язку, виключно з позитивної сторони характеризується за місцем проходження служби та за місцем проживання, йому оголошувалися подяки за службу, неодноразово заохочувався, зокрема, нагороджувався грамотами, пам’ятними відзнаками, приймав учать в Антитерористичній операції та Операції Об’єднаних сил, є учасником бойових дій, а позбавлення ОСОБА3 права керування транспортними засобами може негативно вплинути на якість виконання завдань підрозділом щодо захисту Батьківщини в умовах воєнного стану.

Справа № 290/11/24

04 січня 2024 року до Романівського районного суду Житомирської області надійшов протокол про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА4 про вчинення ним адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 130 Кодексу України про адміністративне правопорушення, в той же день матеріал переданий судді Кірічуку М.М.

З матеріали справи вбачається, що 27 грудня 2023 року по вулиці Графа Ілінського поблизу будинку 11/3 в селищі Романів Житомирського (Романівського) району Житомирської області водій ОСОБА4 керував транспортним засобом автомобілем Tesla S85 номерний знак ____ в стані алкогольного сп’яніння.

Огляд на стан сп’яніння проведено на місці зупинки транспортного засобу за допомогою спеціального технічного приладу «Драгер», результат тесту – 1,64‰.

В ході судового засідання суд встановив, що правопорушник є пенсіонером за віком, особою з інвалідністю ІІ групи, учасником ліквідації Чорнобильської катастрофи, має діагностоване онкологічне захворювання, яке потребує оперативного втручанням та реабілітаційних заходів.

Разом з тим, суд зазначив, що ОСОБА4 в повному обсязі відшкодував шкоду завдану внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.

Постановою суду від 02 жовтня 2024 року ОСОБА4 визнаний винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення, та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу на користь держави в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що складає 17 000,00 гривень, без позбавлення права керування транспортними засобами.

Призначаючи стягнення, суддя виходив з того, що у Кодексі України про адміністративні правопорушення відсутні положення, які б передбачали можливість призначення більш м’якого стягнення, ніж передбачено законом, проте, Кримінальний кодекс України містить положення про призначення більш м’якого покарання, ніж передбачено законом, у зв’язку з чим суддя дійшов висновку про необхідність застосування аналогії права у даному випадку та призначення порушнику стягнення нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції частини першої статті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення, не призначаючи йому стягнення у виді позбавлення права керування транспортними засобами.

Справа № 273/824/23

31 березня 2023 року до Баранівського районного суду Житомирської області надійшов адміністративний матеріал стосовно ОСОБА5 про вчинення ним адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Вказані матеріали передані до Житомирського апеляційного суду для визначення підсудності.

Постановою Житомирського апеляційного суду від 20 жовтня 2023 року матеріали справи № 273/824/23 направлено для розгляду до Романівського районного суду Житомирської області.

02 листопада 2023 року до Романівського районного суду Житомирської області надійшла справа № 273/824/23, яка того ж дня передана судді Кірічуку М.М.

За матеріалами справи 29 березня 2023 року по вулиці Ярослава Мудрого в місті Баранівка Звягельського (Баранівського) району Житомирської області, ОСОБА5 керував транспортним засобом автомобілем ВАЗ-21093 державний номерний знак ____ в стані алкогольного сп’яніння.

Огляд на стан алкогольного сп'яніння проводився комунальним некомерційним підприємством «Баранівська центральна районна лікарня», результат правопорушник перебував у стані алкогольного сп’яніння, результат тестування склав 2,43‰.

Постановою суду від 23 лютого 2024 року ОСОБА5 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення, накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу на користь держави в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що складає 17 000,00 гривень, без позбавлення права керування транспортними засобами.

Постанова в частині призначеного стягнення мотивована тим, що ОСОБА5 є батьком п’ятьох дітей, з 12 вересня 2018 року по теперішній час працює водієм в комунальному некомерційному підприємстві «Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф», виключно з позитивної сторони характеризується за місцем роботи, неодноразово заохочувався, нагороджувався грамотами, а призначення останньому стягнення у виді позбавлення права керування транспортними засобами може негативно вплинути на формування бригад екстреної медичної допомоги кваліфікованим водіями та загалом на роботу підприємства в умовах воєнного стану.

Висновки Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя

Відповідно до статті 1 Кодексу України про адміністративні правопорушення завданням цього Кодексу, зокрема, є охорона прав і свобод громадян, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов'язків, відповідальності перед суспільством.

Статтею 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачена відповідальність за керування транспортними засобами або суднами особами, які перебувають у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції.

Транспортний засіб є джерелом підвищеної небезпеки, а тому на водія покладається величезна відповідальність не тільки за своє життя, а й за життя пішоходів та цілісність майна інших громадян.

У рішенні у справі «O’Halloran and Francis v. the United Kingdom» від 29 червня 2007 року Європейський суд з прав людини зазначив, що володіння або керування автомобілями визнаються такими, що можуть потенційно завдати серйозної шкоди; ті, хто вирішив володіти та керувати автомобілями, погодилися на певну відповідальність та обов’язки як частину режиму регулювання, що застосовується до автомобільного транспорту.

Санкція частини першої статті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачає накладення штрафу на водіїв у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік.

Системний аналіз приписів законодавства свідчить, що адміністративне правопорушення у сфері дорожнього руху, передбачене статтею 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення, характеризується значною суспільною небезпечністю, оскільки санкції частин цієї статті передбачають застосування до правопорушника суворого адміністративного стягнення.

З-поміж іншого, саме характер суспільної небезпеки (суспільної шкідливості) відмежовує адміністративне правопорушення, передбачене статтею 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення, від кримінального правопорушення.

Адміністративне правопорушення, передбачене статтею 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення, за своїм складом є формальним, а диспозиція вказаної статті не містить вказівок на настання шкідливих наслідків протиправного діяння, фізичної шкоди, яка могла бути завдана об’єкту посягання, тобто відповідальність настає лише за сам факт вчинення діяння.

Відсутність фактичної фізичної шкоди не впливає на наявність складу адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Водночас наслідком вчинення дій, які вже утворюють склад кримінального правопорушення, може бути реальна шкода, зокрема заподіяння тяжкої шкоди здоров’ю потерпілого або його смерті.

За приписами статті 23 Кодексу України про адміністративні правопорушення адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами.

Отже, санкцією частини першої статті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачено обов’язковий вид стягнення, а саме штраф у відповідному розмірі із позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік.

Вочевидь, таке стягнення свідчить про підвищену суспільну небезпеку діяння, визначеного частиною першою статті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення, а тому законодавець установив, що виховання особи, яка вчинила таке правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як правопорушником, так і іншими особами, неможливе в інший спосіб, незалежно від наявності чи відсутності обставин, що пом’якшують чи обтяжують відповідальність за адміністративне правопорушення.

У частині другій статті 33 Кодексу України про адміністративні правопорушення зазначено, що при накладенні стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом’якшують і обтяжують відповідальність, крім випадків накладення стягнення за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксовані в автоматичному режимі, та за порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксовані в режимі фотозйомки (відеозапису).

Тобто, санкція частини першої статті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення встановлює стягнення у вигляді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік, водночас стаття 33 Кодексу України про адміністративні правопорушення містить заборону при накладенні стягнення за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху враховувати характер вчиненого правопорушення, особу порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом’якшують і обтяжують відповідальність.

Разом із тим статтею 7 Кодексу України про адміністративні правопорушення визначено, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв’язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.

Натомість, при ухваленні постанов у справах, наведених у дисциплінарній скарзі, мотивом рішень, у яких суд відступив від прямих та однозначних вимог законодавства у сфері адміністративної відповідальності, суддя Кірічук М.М. визначив врахування особистих характеристик осіб, які ґрунтувалися на констатації факту про використання права на керування транспортними засобами для оборони держави або формування бригад екстреної медичної допомоги, що прямо суперечить імперативним приписам законодавства України.

Поєднання статті 245 зі статтею 1 Кодексу України про адміністративні правопорушення наділяє суд обов’язком вжити всіх можливих заходів для встановлення істини у справі, усунення можливих сумнівів у справедливості судового розгляду, зміцнення суспільної довіри до суду.

Розгляд суддями справ про адміністративні правопорушення, у тому числі передбачених частиною першою статті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення, з дотриманням визначених цим Кодексом положень, покликаний забезпечити виконання завдань, для яких цей Кодекс прийнятий.

Водночас порушення призначення адміністративного стягнення в межах санкції частини першої статті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення, недотримання суддею встановлених цим Кодексом правил щодо розгляду справ про адміністративні правопорушення (щодо всебічного, повного і об’єктивного з’ясування обставин кожної справи та встановлення істини у справі, зміцнення суспільної довіри до суду) має істотний негативний наслідок, зокрема невиконання завдань цього Кодексу щодо виховання особи, яка вчинила таке правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами. Це формує у громадян відчуття безкарності та уникнення покарання за керування транспортним засобом у стані сп’яніння в разі можливого вчинення правопорушення у майбутньому.

Здійснюючи правосуддя, суддя повинен застосовувати закон так, щоб не порушувати довіри громадян до справедливого судового розгляду незалежним і неупередженим судом.

Безпідставне звільнення від частини стягнення є грубим порушенням закону, яке підриває довіру громадян до суду, що свідчить про наявність ознак дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 4 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а саме інше грубе порушення закону, що призвело до істотних негативних наслідків.

З аналізу постанов у справах № 290/685/25, № 290/1335/24, № 290/11/24, № 290/513/24, № 273/824/23 убачається, що на час їх ухвалення суддя Кірічук М.М. достеменно знав про безальтернативний характер санкції, передбаченої частиною першою статті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Незважаючи на це суддя, посилаючись на власні висновки і позапроцесуальні критерії, застосовував інший підхід та фактично пом’якшив покарання винним особам, що містить ознаки порушення імперативної заборони, встановленої статтею 33 Кодексу України про адміністративні правопорушення, покликаючись на суб’єктивну незгоду з приписом норми.

Водночас, поняття «істотне порушення норм процесуального права», як синонімічне до означення «грубе» для кваліфікації дисциплінарного правопорушення у практиці Великої Палати Верховного Суду визначається як оціночне, яке не має формально визначених у законі ознак для його відмежування від інших (неістотних) порушень.

Однак, таке порушення повинне стосуватися тих вимог процесуального закону, які є вагомими для забезпечення правосуддя і які не викликають складності у їх застосуванні (пункти 141 – 144 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2025 року у справі № 990SCGC/22/24, пункти 5.10, 5.11 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2025 року у справі № 990SCGC/1/25, пункти 5.12, 5.13 постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 лютого 2025 року у справі № 990SCGC/25/24).

Таке означення цілком відповідає формулюванню неправильного застосування санкції частини першої статті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення у системному взаємозв’язку із приписами статті 33 цього Кодексу.

Щодо кваліфікації описаних у скарзі та встановлених в ході попередньої перевірки фактів стосовно поведінки судді Кірічука М.М. як таких, що охоплюються пунктом 3 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», слід відзначити, що Велика Палата Верховного Суду звертала увагу, що на відміну від кваліфікації процесуальних порушень положення пункту 3 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» кореспондують не із зобов’язанням судді «розглядати і вирішувати судові справи», а його обов’язками дотримуватися високих стандартів етичної поведінки, що пов’язано із його високим статусом (пункти 2, 4 частини сьомої статті 56 цього ж Закону), про що вказує буквальний зміст цієї норми.

Таким чином, пункт 3 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» стосується поведінки судді, яка порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя і складається з таких аспектів: питання моралі, чесності, непідкупності; відповідність способу життя судді його статусу; дотримання норм суддівської етики та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду; прояв неповаги до інших суддів, адвокатів, експертів, свідків чи інших учасників судового процесу.

Отже, охоплюючи етичні аспекти поведінки судді, цей дисциплінарний проступок не може тлумачитись як такий, що стосується питання оцінки правильності або неправильності застосування суддею норм матеріального і процесуального права під час здійснення правосуддя та ухвалення судових рішень (у тому числі через невиправдане розширення змісту «стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду»).

Про наявність у поведінці судді складу дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 3 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» можуть свідчити дії чи бездіяльність судді, що демонструють відверте нехтування нормами моралі і права, неповагу до інших громадян та суспільства в цілому, недобросовісне використання власного соціального статусу і зумовлених посадою можливостей, поведінка, що викликає негативний суспільний резонанс, компрометує весь суддівський корпус, здатна поставити під сумнів незалежність, неупередженість, об’єктивність правосуддя і підірвати довіру до суду як інституції, покликаної стояти на варті законності і справедливості.

Тобто суддя може бути притягнутий до дисциплінарної відповідальності за пунктом 3 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» лише за вчинення «етичного проступку», зокрема, під час виконання функцій судді зі здійснення правосуддя. У такому разі діяння судді повинні оцінюватися виключно через призму моральних та етичних принципів і якостей особи судді, який від імені України уповноважений владою здійснювати правосуддя, та не повинні пов’язуватися із застосуванням суддею норм матеріального та процесуального права під час ухвалення судових рішень.

За відсутності обставин, які свідчать, що дії судді під час виконання функцій правосуддя порочать звання судді й підривають авторитет правосуддя, а становлять лише порушення (істотне порушення) норм процесуального права, такі дії судді не можуть кваліфікуватись за пунктом 3 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (пункти 137, 142, 143, 145 – 147 постанови Великої Палати Верховного Суду від 13 червня 2024 року у справі № 990SCGC/2/24).

Дослідження змісту дисциплінарної скарги та встановлених обставин свідчить про релевантність вказаних висновків у контексті оцінки дисциплінарної скарги, а наведені відомості та фактичні дані не містять підстав для висновку про кваліфікацію поведінки судді за пунктом 3 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», оскільки всі вони зводяться до аргументів з приводу дослідження порядку додержання норм процесуального права суддею при розгляді справ.

Так само не містить дисциплінарна скарга і відомостей та фактичних даних для висновку про кваліфікацію поведінки судді за підпунктом «б» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 березня 2026 року у справі № 990SCGC/33/25 зазначила, що Вища рада правосуддя не має повноважень встановлювати або оцінювати обставини справи, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу. Проте відсутність будь-яких мотивів на обґрунтування відхилення доводів сторони судового процесу безпосередньо впливає на якість судового рішення як процесуального документа, можливість сприйняття його як сторонами, так і суспільством загалом як результату правильного застосування юридичних норм, справедливого процесу та належної оцінки фактів, а також як такого, що може бути ефективно виконаним.

Велика Палата Верховного Суду зазначає, що дисциплінарна відповідальність судді за підпунктом «б» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» настає не за самий факт помилки в оцінці доказів, не за неправильність висновків і не за переоцінку фактичних обставин справи, а винятково за незазначення в судовому рішенні мотивів прийняття або відхилення аргументів сторін щодо суті спору. Ця підстава є суто процесуальною, формальною за своєю природою, спрямована на забезпечення мінімальних стандартів якості судового акта як офіційного документа, що підлягає публічному сприйняттю, розумінню, виконанню та контролю з боку суспільства. Ненаведення такого мотивування перетворює судове рішення на декларативний акт, позбавлений логічного зв’язку між доказами, фактами та правовою кваліфікацією.

У Висновку № 27 (2024) Консультативна рада європейський суддів звертає увагу, що дисциплінарна відповідальність є засобом забезпечення дотримання суддями своїх обов’язків. Тим самим вона сприяє підтримці суспільної довіри до здійснення правосуддя (пункт 10). Рішення судді, включаючи тлумачення закону, оцінку фактів або зважування доказів та/або відступ від усталеної судової практики, не повинно призводити до дисциплінарноївідповідальності, за винятком випадків злого умислу, умисного невиконання обов’язків або серйозних проступків (пункт 28). Безпідставні скарги, або скарги, які стосуються виключно рішення або поведінки судді під час розгляду справи (тобто, щодо помилок в судовому рішенні, процесуальному, матеріальному праві), повинні відхилятися як неприйнятні та розглядатися в найкоротші строки (пункт 32).

У пункті 5 Резолюції Європейської асоціації суддів стосовно ситуації в Україні в сфері дисциплінарної відповідальності суддів (Тронхейм, 27 вересня 2007 року) наголошено, що відповідна дисциплінарна справа щодо судді може бути відкрита тільки у випадках, коли мала місце не гідна звання судді поведінка і її наслідки є такими серйозними і жахливими, що потребують накладання дисциплінарних стягнень.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 43 Закону України дисциплінарний інспектор Вищої ради правосуддя, визначений автоматизованою системою розподілу справ для попередньої перевірки відповідної дисциплінарної скарги (дисциплінарний інспектор Вищої ради правосуддя – доповідач) за відсутності підстав для залишення без розгляду та повернення дисциплінарної скарги – протягом тридцяти днів з дня отримання такої скарги готує матеріали з пропозицією про відкриття або про відмову у відкритті дисциплінарної справи.

Попередньою перевіркою дисциплінарної скарги встановлена відсутність підстав для залишення без розгляду та повернення скарги або для відмови у відкритті дисциплінарної справи, передбачених частиною першою статті 44 та частиною першої статті 45 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Розглянувши висновок дисциплінарного інспектора Вищої ради правосуддя Осєтрова В.М., Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя вважає, що наведені в дисциплінарній скарзі та встановлені фактичні обставини можуть свідчити про наявність у діях судді Романівського районного суду Житомирської області Кірічука М.М. під час розгляду справ № 290/685/25, № 290/1335/24, № 290/11/24, № 290/513/24, № 273/824/23 ознак дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 4 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а саме інше грубе порушення закону, що призвело до істотних негативних наслідків.

Перевірка та дослідження наведених обставин, мета, мотив, порядок, грубість допущених процесуальних порушень встановлюватиметься під час підготовки справи до розгляду по суті, що впливатиме на підсумкову кваліфікацію та призначення стягнення, в разі доведеності наявності складу відповідного проступку у діях судді.

Керуючись статтею 46 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», статтею 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», пунктом 13.21 Регламенту Вищої ради правосуддя, Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя

ухвалила

відкрити дисциплінарну справу стосовно судді Романівського районного суду Житомирської області Кірічука Миколи Миколайовича за дисциплінарною скаргою Бутко Катерини Тарасівни.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий на засіданні

Третьої Дисциплінарної палати

Вищої ради правосуддя

Члени Третьої Дисциплінарної палати

Вищої ради правосуддя