Акт ВРП

Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя у складі головуючої – Спірідонової Т.В., членів Житного О.О., Ковбій О.В., розглянувши висновок дисциплінарного інспектора Вищої ради правосуддя – доповідача Пилипенка С.М. за результатами попередньої перевірки дисциплінарної скарги Львова Богдана Юрійовича стосовно судді Кам’янського районного суду Запорізької області Гляня Олексія Сергійовича (відряджений до Шевченківського районного суду міста Києва),

встановила:

І. Стислий зміст дисциплінарної скарги

22 липня 2025 року до Вищої ради правосуддя надійшла дисциплінарна скарга (вх. № Л-3469/1/7-25) Львова Богдана Юрійовича (далі – скаржник, Львов Б.Ю.) стосовно судді Кам’янського районного суду Запорізької області Гляня Олексія Сергійовича (відряджений до Шевченківського районного суду міста Києва) (далі – слідчий суддя, Глянь О.С.) під час здійснення правосуддя у справі № 761/25195/25.

Дисциплінарна скарга обґрунтована тим, що у провадженні слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва Гляня О.С. перебувала справа № 761/25195/25 за клопотанням старшого слідчого в особливо важливих справах 1 відділу 4 управління досудового розслідування ГСУ СБУ капітана поліції Зубко Д.І. про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою від 18 червня 2025 року відносно ОСОБА1 у кримінальному провадженні № ____ від 12 грудня 2024 року.

18 червня 2025 року клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою вручено скаржнику та направлено до Шевченківського районного суду міста Києва для розгляду.

Судове засідання у справі № 761/25195/25 призначено на 15:00 год 18 червня 2025 року. О 15:30 год до Шевченківського районного суду міста Києва прибув адвокат ОСОБА2, з яким у залі судового засідання було укладено договір про надання правової допомоги та після початку судового засідання адвокат ОСОБА2 звернувся до слідчого судді із клопотанням про надання йому для ознайомлення матеріалів судової справи № 761/25195/25.

Слідчий суддя Глянь О.С. фактично відмовив у задоволенні клопотання про надання матеріалів усієї судової справи на ознайомлення, надавши лише 8 незшитих аркушів, без реєстрації, без додатків, які не давали можливості ознайомитися з повним обсягом доказів, які сторона обвинувачення поклала в основу клопотання.

Скаржник вважає, що слідчий суддя позбавив його та захисника ОСОБА2 можливості ознайомитися з матеріалами справи, що стосувалися найсуворішого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та своїми незаконними діями порушив право на ефективний захист.

У судовому засіданні 18 червня 2025 року у справі № 761/25195/25 стороною захисту заявлено клопотання про забезпечення трансляції судового засідання, однак, слідчий суддя Глянь О.С. без жодного мотиву та виходу до нарадчої кімнати, у залі судового засідання, прийняв рішення про відмову в задоволенні клопотання про трансляцію, не вказавши причин або посилання на норми права, які б обґрунтовували цю відмову.

Слідчий суддя відмовивши в трансляції судового засідання без належного обґрунтування, порушив принципи гласності та відкритості судового розгляду, що є істотним процесуальним порушенням.

Слідчий суддя Глянь О.С. під час судового засідання 18 червня 2025 року не дослідив жодного письмового доказу сторони захисту та сторони обвинувачення у їх фактичному обсязі, жоден документ не був оголошений або розглянутий, а слідчий суддя після оголошення заперечень щодо клопотання про застосування запобіжного заходу сторони захисту одразу видалився до нарадчої кімнати для постановлення рішення по суті клопотання сторони обвинувачення.

На думку скаржника, такі дії слідчого судді призвели до порушення його права на ефективний судовий розгляд, а також створили ситуацію, за якої рішення ухвалено на підставі формального набору документів, що не відповідають встановленим законом критеріям допустимості.

Скаржник звертає увагу на те, що в ухвалі від 18 червня 2025 року у справі № 761/25195/25 не зазначено місце попереднього ув’язнення, до якого він мав би бути поміщений.

Скаржнику не було забезпечено належного конвоювання, і він був доставлений невідомими особами до Відділу забезпечення досудового слідства Служби безпеки України за адресою: м. Київ, провулок Аскольдів, 3А – з невідомих йому причин і без належного правового обґрунтування.

Фактичне поміщення ОСОБА1 до Відділу забезпечення досудового слідства Служби безпеки України скаржник вважає прямим порушенням не лише профільної Інструкції, але й принципів законності та верховенства права.

18 червня 2025 року слідчий суддя Шевченківського районного суду міста Києва Глянь О.С. обмежився складанням і оголошенням лише резолютивної частини ухвали за наслідком розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА1 у кримінальному провадженні № ____ від 12 грудня 2024 року.

Відповідно до резолютивної частини ухвали слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва Гляня О.С. від 18 червня 2025 року у справі № 761/25195/25, повний текст ухвали мав бути оголошений о 8:00 год 23 червня 2025 року.

Проголошення повного тексту ухвали від 18 червня 2025 року у справі № 761/25195/25 не відбулось, про причини такого сторона захисту та скаржник повідомлені не були.

Скаржник зазначає, що на момент подання скарги повний текст ухвали ним не отримано, та вважає це порушенням статті 376 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК України), яка вимагає, щоб ухвала слідчого судді була проголошена в повному обсязі у строк, визначений судом, але не пізніше п’яти днів із дня її постановлення.

24 червня 2025 року о 12:40 год в Київському апеляційному суді було призначено судове засідання у справі № 761/25195/25 за наслідком надходження апеляційної скарги на ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва Гляня О.С. від 18 червня 2025 року у справі № 761/25195/25.

Скаржник вважає, що у зв’язку із протиправною бездіяльністю, а саме не проголошенням повного тексту ухвали, слідчий суддя Глянь О.С. створив штучні протизаконні перешкоди у розгляді 24 червня 2025 року апеляційної скарги на незаконну ухвалу.

Ухвала слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва Гляня О.С. від 18 червня 2025 року у справі № 761/25195/25, на підставі якої ОСОБА1 було взято під варту в залі суду, скаржник вважає невмотивованою, оскільки не містила належним чином зазначених підстав, на яких вона ґрунтується, а обмежена лише складанням та оголошенням резолютивної частини.

Таким чином скаржник вважає, що його незаконно взято під варту.

Сукупність наведених фактів свідчить про істотні порушення прав людини та основоположних гарантій справедливого судового розгляду, що прямо суперечать як Конституції України, так і міжнародним стандартам, закріпленим, зокрема у статті 6 Європейської конвенції з прав людини.

Скаржник вважає, що у діях судді Гляня О.С. наявні ознаки дисциплінарних проступків, передбачених підпунктами «а», «б», «в», «г», «ґ» пункту 1, пунктами 3, 4 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

З огляду на викладені обставини, скаржник просив притягнути суддю Гляня О.С. до дисциплінарної відповідальності.

4 серпня 2025 року до Вищої ради правосуддя надійшли доповнення Львова Б.Ю. до скарги, у яких він зазначив, що на момент подання доповнень спір щодо законності його відрахування зі штату Верховного Суду та припинення повноважень досі триває та його не звільнено у порядку встановленому законом, а тому відповідно до чинного законодавства він продовжує користуватись усіма гарантіями незалежності та недоторканості судді.

У зв’язку з цим скаржник звертає увагу на те, що рішенням Ради суддів № 34 від 22 липня 2025 року встановлено, що у випадку припинення повноважень судді з інших підстав (не набрання відносно нього вироком законної сили), по відношенню до нього діють гарантії суддівської незалежності, включаючи заборону утримання під вартою судді без згоди Вищої ради правосуддя.

Враховуючи наявність у Львова Б.Ю. статусу судді та відсутність згоди Вищої ради правосуддя на ОСОБА1 утримання 18 червня 2025 року слідчий суддя Шевченківського районного суду міста Києва Глянь О.С. не мав права застосовувати до нього запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

Скаржник вважає, що у діях слідчого судді Гляня О.С. вбачається не тільки грубе порушення його прав та основоположних свобод, а й гарантій незалежності судді, передбачених Конституцією України, Законом України «Про судоустрій і статус суддів» та рішенням Ради суддів України, що, на його переконання, свідчить про наявність грубого дисциплінарного проступку з боку зазначеного судді.

19 серпня 2025 року до Вищої ради правосуддя надійшли доповнення Львова Б.Ю. до скарги у яких зазначив, що рішення слідчого судді Гляня О.С. у справі № 761/25192/25 було переглянуто слідчим суддею Вищого антикорупційного суду Біцюком А.В. за наслідком надходження клопотання сторони захисту про зміну, застосованого відносно нього запобіжного заходу.

За результатами розгляду клопотання сторони захисту про зміну запобіжного заходу, застосованого до ОСОБА1, ухвалою слідчого судді Вищого антикорупційного суду Біцюка А.В. від 12 серпня 2025 року у справі № 991/8094/25 клопотання сторони захисту задоволено частково, а запобіжний захід у вигляді тримання під вартою – змінено на запобіжний захід у вигляді застави.

Зазначеною ухвалою постановлено негайно звільнити ОСОБА1 з-під варти у залі суду.

ІІ. Стислий зміст пояснень судді

24 липня 2025 року до Вищої ради правосуддя надійшли пояснення судді Гляня О.С.

18 червня 2025 року суддя розглянув клопотання старшого слідчого в ОВС 1 відділу 4 управління досудового розслідування Головного слідчого управління Служби безпеки України Зубка Д.І., яке погоджене з прокурором Офісу Генерального прокурора Ковіньком Д.В., про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА1 підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною п’ятою статті 27, частиною п’ятою статті 191 Кримінального кодексу України, у рамках кримінального провадження № ____ від 12 грудня 2024 року, за наслідком якого постановив ухвалу про застосування до останнього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою з визначенням розміру застави у межах 100 000 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Під час розгляду вказаного клопотання суддя керувався статтями 131, 132, 176-178, 182-184, 193, 194, 196, 309 КПК України, з урахуванням висловлених та поданих письмових заперечень сторони захисту, у постановленій ухвалі від 18 червня 2025 року зазначені всі відомості, які передбачає частина перша статті 196 КПК України.

Під час судового засідання суддею постановлено ухвалу без виходу до нарадчої кімнати про відмову у задоволенні клопотання захисника про трансляцію судового засідання з урахуванням думки учасників кримінального провадження, зокрема прокурора, який заперечував проти цього, мотивувавши це тим, що публічне розголошення відомостей, які містяться в клопотанні, може зашкодити ефективному досудовому розслідуванню у рамках кримінального провадження № ____ від 12 грудня 2024 року.

Щодо твердження Львова Б.Ю. про безпідставне не зазначення в ухвалі суду про застосування запобіжного заходу місця попереднього ув’язнення, до якого ОСОБА1 необхідно було помістити, то суддя зазначив, що КПК України не визначає за слідчим суддею таких повноважень, а відтак він не мав правових підстав вказувати куди саме направляти підозрюваного для його утримання під вартою.

Суддя вважає безпідставними твердження Львова Б.Ю. про не проголошення повного тексту ухвали від 18 червня 2025 року, оскільки зазначений у оголошеній 18 червня 2025 року резолютивній частині ухвали час, а саме 23 червня 2025 року, ним оголошено повний текст ухвали, підписано та його електронний примірник направлено до Єдиного державного реєстру судових рішень.

Згідно із супровідним листом керівника апарату суду від 24 червня 2025 року матеріали справи № 761/25195/25 направлені та отримані Київським апеляційним судом 24 червня 2025 року, відтак, твердження Львова Б.Ю. про створення суддею штучних перешкод для розгляду поданої ОСОБА1 захисником апеляційної скарги є безпідставним.

Суддя зазначає, що під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА1, а також ухвалення судового рішення, ним не допущено будь-яких дій, які б порушували його права чи могли мати ознаки дисциплінарного проступку.

ІІІ. Процедура розгляду дисциплінарної скарги

На підставі протоколу автоматизованого розподілу справи між дисциплінарними інспекторами від 22 липня 2025 року скарга передана дисциплінарному інспектору Пилипенку С.М. для проведення попередньої перевірки.

Дисциплінарний інспектор Пилипенко С.М. під час попередньої перевірки скарги звертався:

1. до судді Гляня О.С. із пропозицією надати письмові пояснення щодо обставин, викладених у скарзі Львова Б.Ю. (вих. № 6093/0/19-25 від 23 липня 2025 року). Суддя Глянь О.С. надав відповідні пояснення, стислий зміст яких описаний вище за текстом;
2. до Київського апеляційного суду із запитом про надання копій матеріалів справи № 761/25195/25 виключно у частині розгляду справи суддею Глянем О.С. (вих. № 6094/0/19-25 від 23 липня 2025 року);
3. до судді Гляня О.С. із пропозицією надати письмові пояснення з приводу відомостей, викладених у доповненнях до скарги Львова Б.Ю., зокрема, повідомити чи з'ясовувалося під час обрання запобіжного заходу питання щодо наявності у ОСОБА1 статусу судді (№ 6339/0/19-25 від 5 серпня 2025 року). Суддя Глянь О.С. не скористався надати пояснення на цей запит;
4. до Шевченківського районного суду міста Києва із запитом про надання копій матеріалів справи № 761/25195/25, які наявні у системі документообігу суду (вих. № 8329/0/19-25 від 20 жовтня 2025 року). Шевченківський районний суд міста Києва надав відповідні матеріали;
5. до Київського апеляційного суду із повторним запитом про надання копій матеріалів справи № 761/25195/25 виключно у частині розгляду справи суддею Глянем О.С. (вих. № 8331/0/19-25 від 20 жовтня 2025 року). Київський апеляційний суд надав відповідні матеріали.

За результатами попередньої перевірки дисциплінарної скарги дисциплінарним інспектором Вищої ради правосуддя – доповідачем складено висновок з пропозицією залишити без розгляду та повернути дисциплінарну скаргу, оскільки вона ґрунтується лише на доводах, що можуть бути перевірені виключно судом вищої інстанції в порядку, передбаченому процесуальним законом (пункт 6 частини першої статті 44 Закону України «Про Вищу раду правосуддя»).

Ухвалою Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 2 вересня 2026 року № 1785/2дп/15-26 задоволено заяву члена Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Мельника О.П. про самовідвід.

ІV. Обставини, встановлені за результатом розгляду висновку дисциплінарного інспектора та долучених до нього матеріалів

Розглянувши висновок дисциплінарного інспектора Вищої ради правосуддя – доповідача Пилипенка С.М., Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя встановила таке.

Відомості про суддю

Указом Президента України від 2 липня 2020 року № 265/2020 Глянь О.С. призначений на посаду судді Куйбишевського районного суду Запорізької області.

Рішенням голови Верховного Суду від 17 жовтня 2022 року № 489/0/149-22 Гляня О.С. відряджено до Шевченківського районного суду міста Києва.

Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» щодо зміни найменувань місцевих загальних судів» від 26 лютого 2025 року № 4273-ІХ пункт 31 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» доповнено підпунктом 3 такого змісту: «3) змінити найменування місцевих загальних судів, перелік яких визначається додатком до цього Закону. Зміна найменування місцевого загального суду не призведе до його реорганізації чи ліквідації або утворення нового суду».

Згідно з наведеним переліком змінено найменування Куйбишевського районного суду Запорізької області на Кам’янський районний суд Запорізької області (https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4273-20#Text).

Інформація про рух справи № 761/25195/25

Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя, дослідивши копії матеріалів справи № 761/25195/25 та копії, які надані скаржником, встановила таке.

18 червня 2025 року перший заступник Генерального прокурора Хоменко О.М. повідомив ОСОБА1 про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною п’ятою статті 27, частиною п’ятою статті 191 Кримінального кодексу України, у рамках кримінального провадження № ____ від 12 грудня 2024 року

18 червня 2025 року до Шевченківського районного суду міста Києва надійшло клопотання старшого слідчого в ОВС 1 відділу 4 управління досудового розслідування Головного слідчого управління Служби безпеки України Зубка Д.І., яке погоджене з прокурором Офісу Генерального прокурора Ковіньком Д.В., про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА1 підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною п’ятою статті 27, частиною п’ятою статті 191 Кримінального кодексу України, у рамках кримінального провадження № ____ від 12 грудня 2024 року.

Копія вищенаведеного клопотання вручено підозрюваному ОСОБА1 18 червня 2025 року, що він не заперечує.

Протоколом автоматизованого визначення слідчого судді від 18 червня 2025 року присвоєно єдиний унікальний номер судової справи 761/25195/25 та визначено слідчого суддю для розгляду клопотання Гляня О.С.

Судове засідання призначене на 18 червня 2025 року о 15:00 год.

У судовому засіданні 18 червня 2025 року взяли участь: прокурор Ковінько Д.В., підозрюваний ОСОБА1, його захисник – ОСОБА2.

Дослідивши копію журналу судового засідання від 18 червня 2025 року, Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя встановила, що під час розгляду справи захисник ОСОБА2 заявив клопотання про ознайомлення з матеріалами справи (на клопотанні від руки зазначено, що «надано 5 хв. і надано лише 8 арк. клопотання з додатками не надано!»). Захисник мотивував клопотання тим, що йому особисто не було вручено клопотання з додатками. Просив надати час для ознайомлення з усіма матеріалами судової справи.

Протокольною ухвалою слідчий суддя Глянь О.С. надав можливість стороні захисту ознайомитись із документами, які містяться в матеріалах справи, після надходження клопотання до суду та у зв’язку з цим оголосив перерву у судовому засіданні на 5 хвилин.

Після перерви судове засідання було продовжене та захисником ОСОБА2 заявлено відвід слідчому судді Гляню О.С., після чого справу передано на автоматизований розподіл справи між суддями для визначення судді для вирішення питання про відвід слідчого судді Гляня О.С.

18 червня 2025 року суддею Овсеп’ян Т.В. у судовому засідання розглянуто заяву захисника ОСОБА2 про відвід слідчого судді Гляня О.С. від розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою ОСОБА1 про що постановлено ухвалу, якою відмовлено у задоволенні заяви про відвід (https://reyestr.court.gov.ua/Review/128321387).

Після розгляду заяви про відвід слідчому судді справу передано для продовження розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою слідчому судді Гляню О.С.

Із копії журналу судового засідання від 18 червня 2025 року встановлено, що захисник ОСОБА2 заявив клопотання про надання дозволу на здійснення трансляції судових засідань.

Прокурор Ковінько Д.В. заперечив проти задоволення клопотання, оскільки є таємниця досудового розслідування.

Протокольною ухвалою слідчим суддею Глянем О.С. відмовлено у клопотанні сторони захисту про трансляцію судового засідання з метою не розголошення таємниці досудового розслідування.

За результатами розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу ОСОБА1 слідчим суддею Шевченківського районного суду міста Києва Глянем О.С. у судовому засіданні 18 червня 2025 року оголошено вступну та резолютивну частини ухвали, якою клопотання задоволено, застосовано до ОСОБА1 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів з визначенням розміру застави у межах 100 000 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначено дату проголошення повного тексту ухвали 23 червня 2025 року о 8:00 год (https://reyestr.court.gov.ua/Review/128252729).

Згідно із відомостей Єдиного державного реєстру судових рішень повний текст ухвали слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 18 червня 2025 року надіслано судом до Єдиного державного реєстру судових рішень 23 червня 2025 року, зареєстровано – 24 червня 2025 року, забезпечено надання загального доступу – 26 червня 2025 року (https://reyestr.court.gov.ua/Review/128321341).

З листа Шевченківського районного суду міста Києва від 11 липня 2025 року № 377713/25-Вих/1-кс/761/16847/2025/КК206 встановлено, що повний текст судового рішення у справі № 761/25195/25 виготовлений 23 червня 2025 року та направлений до ЄДРСР 23 червня 2025 року о 14:39.

У матеріалах справи міститься заява адвоката ОСОБА2 про те, що він та ОСОБА1 18 червня 2025 року отримали копію короткого тексту ухвали слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва Гляня О.С. від 18 червня 2025 року у справі № 761/25195/25.

Адвокат ОСОБА2 звертався до Шевченківського районного суду міста Києва із повідомленням про порушення прав людини (надійшло до суду 23 червня 2025 року), заявою (надійшла до суду 23 червня 2025 року), у яких просив повідомити причини не проголошення 23 червня 2025 року о 8:00 год повного тексту ухвали слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва Гляня О.С. від 18 червня 2025 року у справі № 761/25195/25. Просив сприяти невідкладній видачі повного тексту зазначеної ухвали та її направлення до Київського апеляційного суду.

19 червня 2025 року до Київського апеляційного суду надійшла апеляційна скарга захисника ОСОБА1 – адвоката ОСОБА2 на ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва Гляня О.С. від 18 червня 2025 року.

Відповідно до копії супровідного листа Шевченківського районного суду міста Києва від 24 червня 2025 року матеріали справи № 761/25195/25 направлено до Київського апеляційного суду.

Із відомостей офіційного вебсайту Київського апеляційного суду відомо, що матеріали справи № 761/25195/25 надійшли до Київського апеляційного суду 24 червня 2025 року.

Станом на дату складення висновку апеляційна скарга є не розглянутою, наступне судове засідання призначене на 7 вересня 2026 року, що підтверджується відомостями з офіційного вебсайту Київського апеляційного суду.

Інформація щодо питання про надання Вищою радою правосуддя згоди на утримання ОСОБА1 під вартою

На адресу Ради суддів України 24 червня 2025 року звернувся Львов Б.Ю., колишній Голова Вищого господарського суду України (2014–2017 роки) та суддя Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду (2017–2022 роки). У своєму зверненні заявник, з-поміж іншого, порушив питання дотримання гарантій незалежності та недоторканності судді у зв’язку з обранням стосовно нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Львов Б.Ю., зокрема, звернув увагу Ради суддів України, що слідчий суддя Шевченківського районного суду міста Києва постановив ухвалу про застосування стосовно ОСОБА1 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою без дотримання гарантії недоторканності та імунітету судді, а саме без попереднього отримання згоди Вищої ради правосуддя.

Рада суддів України в рішенні від 22 липня 2025 року № 34 (https://rsu.gov.ua/uploads/article/risenna-rsu-vid-22072025-no-34-s-42e8...) зазначила, що не змогла дійти однозначної позиції в питанні, чи поширюються гарантії незалежності та недоторканності судді на діяльність лише під час перебування на відповідній посаді судді, чи визначальним є, власне, факт того, що особа має відповідний статус на час вчинення відповідної процесуальної дії.

Водночас Рада суддів України зауважила, що аналіз Закону № 1402-VIII «вказує на єдиний наслідок припинення повноважень судді, а саме: це є підставою для припинення трудових відносин судді із відповідним судом, про що голова суду видає наказ (стаття 125).

Жодна норма Конституції України, жодна норма Закону «Про судоустрій і статус суддів» не передбачає, що суддя, повноваження якого припинено, втрачає гарантії незалежності та недоторканності.

Навіть у разі досягнення суддею граничного віку (65 років), що є незворотною підставою припинення повноважень, відповідна особа зберігає свій статус судді та, відповідно, гарантії недоторканності – до моменту офіційного звільнення з посади. А у разі звільнення у відставку – і після цього (Рада суддів України приділяла увагу цьому питанню, зокрема, у рішенні № 36 від 14 грудня 2022 року).

Подальша практика Вищої ради правосуддя щодо таких суддів також підтвердила, що зазначені судді зберігали свій статус судді та були звільнені у відставку.

Винятком з цього правила є положення частини другої статті 124 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», яка чітко вказує, що лише суддя, повноваження якого припинилися у зв’язку з набранням законної сили обвинувальним вироком за вчинення ним злочину, втрачає визначені законом гарантії незалежності і недоторканності судді, право на грошове, в тому числі суддівську винагороду, та інше забезпечення.

Тобто єдиним наслідком припинення повноважень судді з інших підстав (не набрання вироком законної сили) є відрахування його зі штату та припинення виплати йому суддівської винагороди.

Підсумовуючи вищевикладене, слід дійти висновків, що відповідно до статті 126 Конституції України, статей 49, 116, 124 Закону України “Про судоустрій і статус суддів”, гарантії недоторканності судді зберігаються до моменту його офіційного звільнення, якщо інше не передбачено законом.

А це означає, що застосування до такої особи запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою без попереднього отримання згоди Вищої ради правосуддя суперечить положенням статті 126 Конституції України та статті 49 Закону України “Про судоустрій і статус суддів”, і як наслідок – становить посягання на гарантії незалежності судової влади».

Ураховуючи наведене, Рада суддів України в контексті розгляду звернення Львова Б.Ю. від 24 червня 2025 року дійшла таких висновків у питанні про дотримання гарантій незалежності судової гілки влади щодо суддів, повноваження яких припинені:

«1. Вважати, що суддя, повноваження якого припинено з підстав, визначених частиною сьомою статті 126 Конституції України (за винятком набрання законної сили обвинувальним вироком щодо судді за вчинення ним злочину), але який не був звільнений з посади в порядку, визначеному законом, та не позбавлений суддівського статусу рішенням Вищої ради правосуддя, продовжує користуватися гарантіями суддівської недоторканності, зокрема щодо заборони на затримання чи тримання під вартою без попередньої згоди Вищої ради правосуддя.

2. Вважати, що суддя, повноваження якого припинено з підстав, визначених частиною сьомою статті 126 Конституції України (за винятком набрання законної сили обвинувальним вироком щодо судді за вчинення ним злочину), але який не був звільнений з посади в порядку, визначеному законом, та не позбавлений суддівського статусу рішенням Вищої ради правосуддя, продовжує користуватися гарантіями суддівської незалежності, зокрема щодо здійснення кримінального переслідування такої особи виключно з дотриманням вимог частин дев’ятої, десятої статті 49 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

3. Направити це рішення до Вищої ради правосуддя для розгляду в межах повноважень з метою забезпечення незалежності судової влади та дотримання принципу законності у кримінальному провадженні».

Вища рада правосуддя, розглянувши звернення Ради суддів України, звернула увагу, що в рішенні від 10 липня 2023 року № 701/0/15-23 вже зауважувала, що припинення повноважень судді на підставі частини сьомої статті 126 Конституції України унеможливлює розгляд Вищою радою правосуддя подання про надання згоди на утримання його під вартою.

Отже, позиція Ради суддів України щодо того, що гарантії недоторканності суддя зберігає до моменту його офіційного звільнення відповідно до частини шостої статті 126 Конституції України, є хибною.

Крім того, віднесення Радою суддів України до потенційно зворотної такої підстави припинення повноважень судді, як припинення громадянства України або набуття іншого громадянства, може свідчити про недотримання принципу правової визначеності, а у певних випадках – принципу обов’язковості судового рішення.

Поза увагою Ради суддів України під час розгляду звернення Львова Б.Ю. від 24 червня 2025 року залишилося те, що наказ Голови Верховного Суду від 4 жовтня 2022 року № 3097-к, яким суддю ОСОБА1 відраховано з 5 жовтня 2022 року зі штату суду у зв’язку із припиненням повноважень судді на підставі частини сьомої статті 126 Конституції України, був предметом судового контролю та згідно з постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 12 червня 2024 року у справі № 640/18519/22 не встановлено правових підстав для визнання зазначеного наказу протиправним та скасування.

Судові рішення, що набрали законної сили, є обов’язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об’єднаннями на всій території України.

Отже, Рада суддів України в контексті розгляду звернення Львова Б.Ю. щодо дотримання гарантій незалежності та недоторканності судді мала б ураховувати юридично встановлений та не спростований заявником у встановленому законом порядку факт припинення ОСОБА1 повноважень як судді на підставі частини сьомої статті 126 Конституції України у зв’язку з набуттям громадянства іншої держави. Ураховуючи наведене, висновки Ради суддів України, викладені в рішенні від 22 липня 2025 року № 34, не узгоджуються з вимогами частини сьомої статті 126 Конституції України, із законами України «Про судоустрій і статус суддів» і «Про Вищу раду правосуддя» та положеннями Регламенту Вищої ради правосуддя, а тому відсутні підстави для вжиття заходів щодо забезпечення незалежності суддів та авторитету правосуддя, визначених статтею 73 Закону України «Про Вищу раду правосуддя».

Вища рада правосуддя рішенням від 14 серпня 2025 року № 1727/0/15-25 відмовила у вжитті заходів щодо забезпечення незалежності суддів та авторитету правосуддя за зверненням Ради суддів України (https://hcj.gov.ua/doc/doc/53985).

Інформація щодо справи № 991/8094/25

Ухвалою слідчого судді Вищого антикорупційного суду Біцюка А.В. від 12 серпня 2025 року частково задоволено клопотання захисника підозрюваного ОСОБА1 – адвоката ОСОБА2 про зміну запобіжного заходу ОСОБА1: змінено запобіжний захід з тримання під вартою, застосований ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 18 червня 2025 року на запобіжний захід у вигляді застави в розмірі 302 800 000 гривень та негайно звільнено підозрюваного з-під варти в залі суду (https://reyestr.court.gov.ua/Review/129538410).

Не погодившись із указаним рішенням, прокурор Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Карась М.В. та захисник ОСОБА2 звернулися до Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду з апеляційними скаргами.

Апеляційна палата Вищого антикорупційного суду від 23 жовтня 2025 року апеляційні скарги прокурора та захисника ОСОБА2 задовольнила частково. Ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 12 серпня 2025 року скасувала. Постановила нову ухвалу, якою у задоволенні клопотання захисника ОСОБА2 в інтересах підозрюваного ОСОБА1 про зміну запобіжного заходу відмовила. У задоволенні апеляційних скарг в іншій частині – відмовила (https://reyestr.court.gov.ua/Review/131547976).

V. Висновки Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам, Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя виходить із такого.

Зміст доводів скарги зводиться до таких аргументів:

1. слідчий суддя Глянь О.С. фактично відмовив у задоволенні клопотання адвоката ОСОБА2 про надання для ознайомлення матеріалів усієї судової справи, надавши лише 8 незшитих аркушів, без реєстрації, без додатків, які не давали можливості ознайомитися з повним обсягом доказів, які сторона обвинувачення поклала в основу клопотання. Скаржник вважає, що слідчий суддя позбавив його та захисника ОСОБА2 можливості ознайомитися з матеріалами справи, що стосувалися найсуворішого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та своїми незаконними діями порушив право на ефективний захист.
2. У судовому засіданні 18 червня 2025 року у справі № 761/25195/25 стороною захисту заявлено клопотання про забезпечення трансляції судового засідання, однак, слідчий суддя Глянь О.С. без жодного мотиву та виходу до нарадчої кімнати, у залі судового засідання, прийняв рішення про відмову в задоволенні клопотання про трансляцію, не вказавши причин або посилання на норми права, які б обґрунтовували цю відмову. Слідчий суддя відмовивши в трансляції судового засідання без належного обґрунтування, порушив принципи гласності та відкритості судового розгляду, що є істотним процесуальним порушенням.
3. Слідчий суддя Глянь О.С. під час судового засідання 18 червня 2025 року не дослідив жодного письмового доказу сторони захисту та сторони обвинувачення у їх фактичному обсязі, жоден документ не був оголошений або розглянутий, а слідчий суддя після оголошення заперечень щодо клопотання про застосування запобіжного заходу сторони захисту одразу видалився до нарадчої кімнати для постановлення рішення по суті клопотання сторони обвинувачення.
4. Скаржник звертає увагу на те, що в ухвалі від 18 червня 2025 року у справі № 761/25195/25 не зазначено місце попереднього ув’язнення, до якого він мав би бути поміщений. Фактичне поміщення ОСОБА1 до Відділу забезпечення досудового слідства Служби безпеки України скаржник вважає прямим порушенням не лише профільної Інструкції, але й принципів законності та верховенства права.
5. 18 червня 2025 року слідчий суддя Шевченківського районного суду міста Києва Глянь О.С. обмежився складанням і оголошенням лише резолютивної частини ухвали за наслідком розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА1 у кримінальному провадженні № ____ від 12 грудня 2024 року. Відповідно до резолютивної частини ухвали слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва Гляня О.С. від 18 червня 2025 року у справі № 761/25195/25, повний текст ухвали мав бути оголошений о 8:00 год 23 червня 2025 року. Проголошення повного тексту ухвали від 18 червня 2025 року у справі № 761/25195/25 не відбулось, про причини такого сторона захисту та скаржник повідомлені не були. Скаржник вважає, що у зв’язку із протиправною бездіяльністю, а саме не проголошенням повного тексту ухвали, слідчий суддя Глянь О.С. створив штучні протизаконні перешкоди у розгляді 24 червня 2025 року апеляційної скарги на незаконну ухвалу.
6. Ухвала слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва Гляня О.С. від 18 червня 2025 року у справі № 761/25195/25, на підставі якої ОСОБА1 було взято під варту в залі суду, скаржник вважає невмотивованою, оскільки не містила належним чином зазначених підстав, на яких вона ґрунтується, а обмежена лише складанням та оголошенням резолютивної частини.
7. Слідчий суддя Глянь О.С. застосував запобіжний захід ОСОБА1 без згоди Вищої ради правосуддя на утримання його під вартою.

Щодо доводів скарги про позбавлення захисника можливості ознайомитися із матеріалами судової справи

Загальні принципи

Відповідно статті 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу.

Підозрюваний, обвинувачений чи підсудний має право на захист (стаття 63 Конституції України).

Однією із основних засад судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (пункт 3 абзацу 2 статті 129 Конституції України).

Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Кожний обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення має щонайменше такі права: мати час і можливості, необхідні для підготовки свого захисту; захищати себе особисто чи використовувати юридичну допомогу захисника, вибраного на власний розсуд, або - за браком достатніх коштів для оплати юридичної допомоги захисника – одержувати таку допомогу безоплатно, коли цього вимагають інтереси правосуддя (стаття 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод).

Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (рішення у справі «Ruiz-Mateos проти Іспанії» від 23 червня 1993 року, заява № 12952/87, п. 63).

Захищене статтею 6 Конвенції право на справедливий судовий розгляд також передбачає право на змагальність провадження. Кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншої сторони та отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх. Провідною ідеєю цього принципу у кримінальному провадженні є паритетність сторін обвинувачення і захисту, які самостійно відстоюють їхні правові позиції у формі судового спору шляхом реалізації наданих законом процесуальних прав та виконання процесуальних обов’язків.

Будь-яке кримінальне провадження, в тому числі його процесуальні аспекти, мусить мати змагальний характер і гарантувати рівність сторін між обвинуваченням і захистом: це є однією з основоположних складових права на справедливий судовий розгляд. Право на змагальний судовий розгляд у кримінальному провадженні передбачає, як для обвинувачення, так і для захисту, можливість ознайомитись із поданнями або доказами, наданими іншою стороною. Окрім того, стаття 6 § 1 вимагає, щоб органи кримінального переслідування повідомляли захисту усі наявні у них докази, як на обвинувачення, так і на виправдання (Rowe і Davis проти Сполученого Королівства [ВП], § 60).

Для здійснення обвинуваченим свого права на захист йому зазвичай повинно бути забезпечено можливість отримати ефективну допомогу захисника з самого початку провадження (рішення у справах «Сальдуз проти Туреччини» (Salduz v. Turkey) [ВП], заява № 36391/02, п. 52, від 27 листопада 2008 року, та «Яременко, проти України» (Yaremenko v. Ukraine), заява № 32092/02, пп. 90-91, від 12 червня 2008 року).

Відповідно до частини першої статті 20 КПК України підозрюваний, обвинувачений, виправданий, засуджений має право на захист, яке полягає у наданні йому можливості надати усні або письмові пояснення з приводу підозри чи обвинувачення, право збирати і подавати докази, брати особисту участь у кримінальному провадженні, користуватися правовою допомогою захисника, а також реалізовувати інші процесуальні права, передбачені цим Кодексом.

Захисник користується процесуальними правами підозрюваного, обвинуваченого, захист якого він здійснює, крім процесуальних прав, реалізація яких здійснюється безпосередньо підозрюваним, обвинуваченим і не може бути доручена захиснику, з моменту надання документів, передбачених статтею 50 цього Кодексу, слідчому, прокурору, слідчому судді, суду (частина четверта статті 46 КПК України).

Захисник зобов’язаний використовувати засоби захисту, передбачені цим Кодексом та іншими законами України, з метою забезпечення дотримання прав, свобод і законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого та з’ясування обставин, які спростовують підозру чи обвинувачення, пом’якшують чи виключають кримінальну відповідальність підозрюваного, обвинуваченого (частина перша статті 47 КПК України).

Згідно з частиною першою статті 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м’яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частинами шостою та восьмою статті 176 цього Кодексу.

Клопотання слідчого, прокурора про застосування запобіжного заходу подається до місцевого загального суду, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться орган досудового розслідування, а в кримінальних провадженнях щодо кримінальних правопорушень, віднесених до підсудності Вищого антикорупційного суду, - до Вищого антикорупційного суду. Копія клопотання та матеріалів, якими обґрунтовується необхідність застосування запобіжного заходу, надається підозрюваному, обвинуваченому не пізніше ніж за три години до початку розгляду клопотання (частини перша, друга статті 184 КПК України).

Клопотання про застосування або зміну запобіжного заходу розглядається слідчим суддею, судом невідкладно, але не пізніше сімдесяти двох годин з моменту фактичного затримання підозрюваного, обвинуваченого або з моменту надходження до суду клопотання, якщо підозрюваний, обвинувачений перебуває на свободі, чи з моменту подання підозрюваним, обвинуваченим, його захисником до суду відповідного клопотання (стаття 186 КПК України).

Частиною першою статті 193 КПК України встановлено, що розгляд клопотання про застосування запобіжного заходу здійснюється за участю прокурора, підозрюваного, обвинуваченого, його захисника, крім випадків, передбачених частиною шостою цієї статті.

Оцінка обставин

1. Дослідивши копію журналу судового засідання від 18 червня 2025 року, Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя встановила, що під час розгляду справи захисник ОСОБА2 заявив клопотання про ознайомлення з матеріалами судової справи (на клопотанні від руки зазначено, що «надано 5 хв. і надано лише 8 арк. клопотання з додатками не надано!»). Захисник мотивував клопотання тим, що йому особисто не було вручено клопотання з додатками. Просив надати час для ознайомлення з усіма матеріалами судової справи.
2. Протокольною ухвалою слідчий суддя Глянь О.С. надав можливість стороні захисту ознайомитись із документами, які містяться в матеріалах справи, після надходження клопотання до суду та у зв’язку з цим оголосив перерву у судовому засіданні на 5 хвилин.
3. Отже, слідчий суддя Глянь О.С. надав можливість адвокату ОСОБА2 ознайомитися із матеріалами справи після надходження клопотання до суду.
4. КПК України передбачає обов’язок сторони обвинувачення вручити копію клопотання та матеріалів, якими обґрунтовується необхідність застосування запобіжного заходу, лише підозрюваному, обвинуваченому.
5. ОСОБА1 не заперечує факту отримання копії клопотання про застосування відносно нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до початку розгляду вказаного процесуального питання. Ця обставина також підтверджується стенограмою судового засідання, яку надав скаржник (02:06:72 адвокат ОСОБА2 підтверджує це факт).
6. Отже, ОСОБА1 створено можливість для ознайомлення із клопотанням про застосування запобіжного заходу та відповідними матеріалами відповідно до вимог статті 184 КПК України.
7. Водночас КПК України не передбачає обов’язку як сторони обвинувачення, так і суду надавати копії цих документів захиснику.
8. За таких обставин, відмова слідчого судді Гляня О.С. надати адвокату ОСОБА2 копію клопотання та матеріалів, якими обґрунтовується необхідність застосування запобіжного заходу, не суперечить вимогам КПК України.
9. Скаржник не зазначив норму процесуального права, яка б визначала такий обов’язок суду.
10. Варто врахувати, що після надання можливості ознайомитися із матеріалами справи захисник ОСОБА2 заявив відвід слідчому судді Гляню О.С., подав ряд клопотань (про трансляцію судового засідання, про передачу клопотання до Вищого антикорупційного суду, про витребування документів, про виклик свідків).
11. У матеріалах справи міститься копія заперечень проти клопотання про застосування запобіжного заходу на 18 арк, яка датована 18 червня 2025 року (том 3 матеріалів справи, 85-101 арк), з додатками у 5 томах. У запереченнях досить детально викладені аргументи сторони захисту щодо доводів клопотання.
12. Адвокат ОСОБА2 у судовому засіданні надав усні заперечення проти клопотання.
13. Наведені обставини свідчать, що адвокат ОСОБА2 був достатньою мірою підготовлений захищати ОСОБА1 під час обрання йому запобіжного заходу.
14. Таким чином, доводи скарги у цій частині не містять інформації про факти неналежної поведінки судді Гляня О.С., які б свідчили про порушення права ОСОБА1 на захист під час обрання йому запобіжного заходу. З огляду на це, такі аргументи відхиляються.

Щодо доводів скарги про те, що слідчий суддя Глянь О.С. порушив принципи гласності та відкритості судового розгляду

1. Пунктом 6 частини другої статті 129 Конституції України визначено, що однією із основних засад судочинства є гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами.
2. Статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Судове рішення проголошується публічно, але преса і публіка можуть бути не допущені в зал засідань протягом усього судового розгляду або його частини в інтересах моралі, громадського порядку чи національної безпеки в демократичному суспільстві, якщо того вимагають інтереси неповнолітніх або захист приватного життя сторін, або — тією мірою, що визнана судом суворо необхідною, — коли за особливих обставин публічність розгляду може зашкодити інтересам правосуддя.
3. Кримінальне провадження в судах усіх інстанцій здійснюється відкрито. Кожен, хто присутній в залі судового засідання, може вести стенограму, робити нотатки, використовувати портативні аудіозаписуючі пристрої. Проведення в залі судового засідання фотозйомки, відеозапису, транслювання судового засідання по радіо і телебаченню, а також проведення звукозапису із застосуванням стаціонарної апаратури допускаються на підставі ухвали суду, що приймається з урахуванням думки сторін та можливості проведення таких дій без шкоди для судового розгляду (частини друга, шоста статті 27 КПК України).
4. Скаржник стверджує, що у судовому засіданні 18 червня 2025 року у справі № 761/25195/25 стороною захисту заявлено клопотання про забезпечення трансляції судового засідання, однак, слідчий суддя Глянь О.С. без жодного мотиву та виходу до нарадчої кімнати, у залі судового засідання, прийняв рішення про відмову в задоволенні клопотання про трансляцію, не вказавши причин або посилання на норми права, які б обґрунтовували цю відмову. Слідчий суддя відмовивши в трансляції судового засідання без належного обґрунтування, порушив принципи гласності та відкритості судового розгляду, що є істотним процесуальним порушенням.
5. Із копії журналу судового засідання від 18 червня 2025 року встановлено, що захисник ОСОБА2 заявив клопотання про надання дозволу на здійснення трансляції судових засідань.
6. Прокурор Ковінько Д.В. заперечив проти задоволення клопотання, оскільки є таємниця досудового розслідування.
7. Протокольною ухвалою слідчим суддею Глянем О.С. відмовлено у клопотанні сторони захисту про трансляцію судового засідання з метою не розголошення таємниці досудового розслідування.
8. Суддя Глянь О.С. пояснив, що під час судового засідання постановив ухвалу без виходу до нарадчої кімнати про відмову у задоволенні клопотання захисника про трансляцію судового засідання з урахуванням думки учасників кримінального провадження, зокрема прокурора, який заперечував проти цього, мотивувавши це тим, що публічне розголошення відомостей, які містяться в клопотанні, може зашкодити ефективному досудовому розслідуванню у рамках кримінального провадження № ____ від 12 грудня 2024 року.
9. Отже, суддя Глянь О.С. мотивував свої рішення про відмову відмову у задоволенні клопотання адвоката ОСОБА2 про надання дозволу на здійснення трансляції судових засідань.
10. Надання дозволу на транслювання судового засідання є правом судді, який вирішує доцільність цього заходу із урахуванням думки учасників кримінального провадження та можливості проведення таких дій без шкоди для судового розгляду. При цьому думка окремого учасника кримінального провадження не має обов’язкової сили для судді, які вирішує це процесуальне питання.
11. Доводи скарги у цій частині зводяться до незгоди із процесуальним рішенням слідчого судді Гляня О.С. про відмову відмову у задоволенні клопотання адвоката ОСОБА2 про надання дозволу на здійснення трансляції судових засідань.

Щодо доводів скарги про те, що слідчий суддя Глянь О.С. несвоєчасно проголосив повний текст ухвали від 18 червня 2025 року у справі № 761/25195/25

1. Судове рішення проголошується прилюдно негайно після виходу суду з нарадчої кімнати. Головуючий у судовому засіданні роз’яснює зміст рішення, порядок і строк його оскарження. Якщо складання судового рішення у формі ухвали (постанови) вимагає значного часу, суд має право обмежитися складанням і оголошенням його резолютивної частини, яку підписують всі судді. Повний текст ухвали (постанови) повинен бути складений не пізніше п’яти діб з дня оголошення резолютивної частини і оголошений учасникам судового провадження. Про час оголошення повного тексту ухвали (постанови) має бути зазначено у раніше складеній її резолютивній частині. Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку чи ухвали (постанови) суду. Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому, представнику юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, та прокурору (частини перша,друга, сьома статті 376 КПК України).
2. Копія ухвали про застосування запобіжного заходу вручається підозрюваному, обвинуваченому негайно після її оголошення, а також надсилається щодо осіб, які є державними виконавцями, Міністерству юстиції України, а щодо осіб, які є приватними виконавцями, - Міністерству юстиції України та Раді приватних виконавців України (частина п’ята статті 196 КПК України).
3. За результатами розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу ОСОБА1 слідчим суддею Шевченківського районного суду міста Києва Глянем О.С. у судовому засіданні 18 червня 2025 року оголошено вступну та резолютивну частини ухвали, якою клопотання задоволено, застосовано до ОСОБА1 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів з визначенням розміру застави у межах 100 000 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначено дату проголошення повного тексту ухвали 23 червня 2025 року о 8:00 год (https://reyestr.court.gov.ua/Review/128252729).
4. Згідно із відомостями Єдиного державного реєстру судових рішень повний текст ухвали слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 18 червня 2025 року надіслано судом до Єдиного державного реєстру судових рішень 23 червня 2025 року, зареєстровано – 24 червня 2025 року, забезпечено надання загального доступу – 26 червня 2025 року (https://reyestr.court.gov.ua/Review/128321341).
5. З листа Шевченківського районного суду міста Києва від 11 липня 2025 року № 377713/25-Вих/1-кс/761/16847/2025/КК206 встановлено, що повний текст судового рішення у справі № 761/25195/25 виготовлений 23 червня 2025 року та направлений до ЄДРСР 23 червня 2025 року о 14:39.
6. Таким чином, слідчий суддя Глянь О.С. своєчасно виготовив повний текст ухвали від 18 червня 2025 року, а саме, у 5-денний строку, встановлений частиною другою статті 376 КПК України, а також надіслав її копію до Єдиного державного реєстру судових рішень.
7. Відповідно до копії супровідного листа Шевченківського районного суду міста Києва від 24 червня 2025 року матеріали справи № 761/25195/25 направлено до Київського апеляційного суду.
8. Із відомостей офіційного вебсайту Київського апеляційного суду відомо, що матеріали справи № 761/25195/25 надійшли до Київського апеляційного суду 24 червня 2025 року.
9. Отже, матеріали справи № 761/25195/25 на наступний день після складення повного тексту судового рішення надіслані до Київського апеляційного суду для розгляду апеляційної скарги адвоката ОСОБА2 в інтересах ОСОБА1.
10. Київський апеляційний суд наразі переглядає наведену вище апеляційну скаргу.
11. За таких обставин, доводи скаржника про те, що у зв’язку із протиправною бездіяльністю слідчого судді Гляня О.С., а саме не проголошенням повного тексту ухвали, слідчий суддя створив штучні протизаконні перешкоди у розгляді 24 червня 2025 року апеляційної скарги на незаконну ухвалу, є безпідставними.
12. Доводи у цій частині скарги не є підставою для відкриття дисциплінарної справи відносно судді Гляня О.С.

Щодо доводів скарги про невмотивованість ухвали від 18 червня 2025 року про застосування відносно ОСОБА1 запобіжного заходу та відсутність у ній інформації про місце попереднього ув’язнення, до якого він мав би бути поміщений

Загальні принципи

Право особи на справедливий судовий розгляд (стаття 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод) забезпечується і конкретизується, зокрема, через право на вмотивоване судове рішення, що також роз’яснено у рішеннях Європейського суду з прав людини.

Належне мотивування судового рішення – це стандарт ЄСПЛ, напрацьований за результатами розгляду заяв про порушення права на справедливий суд. Аналіз практики ЄСПЛ щодо застосування статті 6 Конвенції свідчить, що право на мотивоване судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи. По-перше, ціль мотивування судового рішення полягає в тому, щоб продемонструвати і довести передусім сторонам, що суд справді почув їхні позиції, а не проігнорував їх. По-друге, мотивоване судове рішення надає сторонам змогу вирішити питання про доцільність його оскарження. По-третє, належне мотивування судового рішення забезпечує ефективний апеляційний перегляд справи. По-четверте, тільки мотивоване судове рішення забезпечує можливість здійснювати суспільний контроль за правосуддям.

Право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від свавілля; рішення національного суду повинне містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення ЄСПЛ від 9 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії», параграфи 29, 30).

Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ, яка відображає принцип, пов’язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов’язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов’язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов’язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

ЄСПЛ, спираючись у своїй практиці на принцип належного здійснення правосуддя, наголошує на тому, що «…судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення і мають оцінюватись у світлі обставин кожної справи… Право може вважатися ефективним [у розумінні захищеності], тільки якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто належним чином вивчені судом» (рішення ЄСПЛ від 15 листопада 2007 року у справі «Бендерський проти України» (заява № 22750/02), пункт 42).

Щоб судове рішення вважалося належно мотивованим, недостатньо просто процитувати закон та перерахувати докази, надані сторонами. Важливо навести ті висновки, яких дійшов суд за результатами оцінки доказів, та знайти настільки вагомі й одночасно зрозумілі аргументи на користь прийнятого рішення, щоб вони переконали в законності й справедливості вирішення спору навіть ту сторону, яка в цьому спорі програла.

Пунктами 34-36, 41 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень визначено, що судові рішення повинні, у принципі, бути обґрунтованими. Якість судового рішення залежить головним чином від якості його обґрунтування. Належне обґрунтування є імперативом, яким не можна нехтувати в інтересах швидкості розгляду. Належне обґрунтування вимагає, щоб судді мали досить часу на підготовку своїх рішень.

Виклад підстав прийняття рішення не лише полегшує розуміння та сприяє визнанню сторонами суті рішення, а насамперед є гарантією проти свавілля. По-перше, це зобов’язує суддю дати відповідь на аргументи сторін та вказати на доводи, що лежать в основі рішення й забезпечують його правомірність; по-друге, це дає можливість суспільству зрозуміти, яким чином функціонує судова система.

Підстави прийняття рішення повинні бути узгодженими, чіткими, недвозначними й несуперечливими. Вони повинні давати можливість читачеві простежити логіку міркувань, які привели суддю до ухваленого ним рішення.

Обов’язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов’язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 10 червня 2021 року у справі № 11-104сап21 сформулювала вмотивованість судового рішення як вимогу до суду наводити письмово в рішенні судження, пояснення про наявність чи відсутність фактів, які є основою для висновку суду. Це також пояснення суду, чому він виніс саме таке рішення, погодився з одними та відкинув інші доводи.

Слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв’язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Жоден доказ не має наперед встановленої сили (стаття 94 КПК України).

Відповідно до статті 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об’єктивно з’ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу.

Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Частиною перша статті 194 КПК України встановлено, що під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов’язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про:

1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення;

2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор;

3) недостатність застосування більш м’яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.

Частина перша статті 196 КПК України визначає, що в ухвалі про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зазначає відомості про:

1) кримінальне правопорушення (його суть і правову кваліфікацію із зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність), у якому підозрюється, обвинувачується особа;

2) обставини, які свідчать про існування ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу;

3) обставини, які свідчать про недостатність застосування більш м’яких запобіжних заходів для запобігання ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу;

4) посилання на докази, які обґрунтовують ці обставини;

5) запобіжний захід, який застосовується.

Оцінка обставин

1. Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя встановила, що ухвала слідчого судді Гляня О.С. від 18 червня 2025 року у справі № 761/25195/25 містить мотиви її постановлення з посиланням на відповідні обставини та норми процесуального права.
2. Слідчий суддя Глянь О.С. надав оцінку доцільності застосування відносно ОСОБА1 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою скрізь призму критеріїв, визначених частиною першою статті 194 КПК України (обґрунтованість підозри, наявність ризиків, можливість застосування більш м’якого запобіжного заходу).
3. Слідчий суддя вважав, що наявна інформація, яка може переконати об`єктивного спостерігача у тому, що ОСОБА1 своїми діями, про які йдеться у повідомленні про підозру, вчинив зазначене кримінальне правопорушення та на даному етапі досудового розслідування є достатні підстави, які поза розумним сумнівом свідчать про обґрунтованість пред`явленої підозри, оскільки в розпорядженні органу досудового розслідування є зібрані у встановленому законом порядку достатні фактичні данні, які свідчать про наявність ознак кримінального правопорушення, що інкримінується підозрюваному органом досудового розслідування.
4. Слідчий суддя вважав, що наявність ризиків, передбачених пунктами 1, 2, 3 та 4 частини першої статті 177 КПК України, є підтвердженим. У цій частині слідчий суддя виклав мотиви та обґрунтування на підтвердження існування ризиків.
5. Слідчий суддя враховував тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється ОСОБА1, обставини вчинення злочину та його наслідки і суспільну небезпеку, особу підозрюваного, а також те, що докази та обставини, на які посилається слідчий у клопотанні, які дають достатні підстави вважати про наявність ризиків, зазначених у клопотанні, для запобігання яких слідчий суддя вважає недостатнім застосування до підозрюваного більш м`якого запобіжного заходу ніж тримання під вартою. Крім того, слідчий суддя вважав, що обставина, яка виправдовує тримання особи під вартою, є введений в Україні воєнний стан в зв`язку із військовою агресією рф проти України, яка суттєво обмежує можливості виконання органами влади своїх повноважень на певних територіях та якісно погіршує криміногенну обстановку.
6. Слідчий суддя також визначив розмір застави для ОСОБА1, враховуючи особу підозрюваного, ступінь його співучасті в інкримінованому злочині, майновий стан, тому вважав за необхідне визначити підозрюваному заставу у межах 100 000 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
7. За таких обставин, слідчий суддя Глянь О.С. виклав мотиви прийнятого рішення, оцінку яким має надати суд апеляційної інстанції у межах процедури апеляційного перегляду. Дисциплінарний орган позбавлений можливості надавати оцінку законності судового рішення.
8. Доводи скарги про те, що слідчий суддя Глянь О.С. не визначив в ухвалі місце попереднього ув’язнення є безпідставними, оскільки КПК України не зобов’язує слідчого суддю визначати в ухвалі місце попереднього ув’язнення.
9. Таким чином, Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя висновує, що доводи скарги у цій частині не містять конкретних відомостей про наявність у діях судді Гляня О.С. ознак дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 4 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а зводяться до незгоди із ухвалою слідчого судді Гляня О.С. від 18 червня 2025 року у справі № 761/25195/25.

Щодо доводів скарги про те, що слідчий суддя Глянь О.С. застосував запобіжний захід ОСОБА1 без згоди Вищої ради правосуддя на утримання його під вартою

1. Скаржник стверджує, що слідчий суддя Глянь О.С. не мав права застосувати до нього запобіжний захід без згоди Вищої ради правосуддя на утримання його під вартою.
2. Частиною першою статті 126 Конституції України встановлено, що незалежність і недоторканність судді гарантується Конституцією і законами України.
3. Вжиття заходів щодо забезпечення незалежності суддів, надання згоди на затримання судді чи утримання його під вартою відповідно до статті 131 Конституції України, статті 3 Закону України від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII «Про Вищу раду правосуддя» (далі – Закон № 1798-VIII) належить до повноважень Вищої ради правосуддя.
4. Відповідно до частини третьої статті 126 Конституції України, норма якої кореспондується з нормами частини першої статті 58 Закону № 1798-VIII, частини першої статті 49 Закону № 1402-VIII, без згоди Вищої ради правосуддя суддю не може бути затримано або утримувано під вартою чи арештом до винесення обвинувального вироку судом, за винятком затримання судді під час або відразу після вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину.
5. Згідно з частиною першою статті 482 Кримінального процесуального кодексу України затримання судді чи утримання його під вартою чи арештом здійснюється за згодою Вищої ради правосуддя. Без згоди Вищої ради правосуддя суддю не може бути затримано або утримувано під вартою чи арештом до винесення обвинувального вироку судом, за винятком затримання судді під час або відразу ж після вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину.
6. Суддя, затриманий за підозрою у вчиненні діяння, за яке встановлена кримінальна відповідальність, повинен бути негайно звільнений після з’ясування його особи, за винятком:

1) якщо Вищою радою правосуддя надано згоду на затримання судді у зв’язку з таким діянням;

2) затримання судді під час або відразу ж після вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину, якщо таке затримання є необхідним для попередження вчинення злочину, відвернення чи попередження наслідків злочину або забезпечення збереження доказів цього злочину. Суддя має бути негайно звільнений, якщо мета такого затримання (попередження вчинення злочину, відвернення чи попередження наслідків злочину або забезпечення збереження доказів цього злочину) досягнута.

7. Законодавець у статті 126 Конституції України визначив перелік підстав для звільнення судді та для припинення його повноважень.
8. Відповідно до пункту 4 частини першої статті 131 Конституції України та пункту 6 частини першої статті 3 Закону № 1798-VIII ухвалення рішення про звільнення судді з посади належить до повноважень Вищої ради правосуддя.
9. Згідно зі статтею 112 Закону № 1402-VІІІ суддя може бути звільнений з посади виключно з підстав, визначених частиною шостою статті 126 Конституції України, а рішення про таке звільнення ухвалює Вища рада правосуддя у порядку, встановленому Законом № 1798-VIII.
10. Статтею 56 Закону № 1798-VIII врегульовано порядок звільнення судді з посади за особливими обставинами. Так, відповідно до вимог частини третьої зазначеної статті питання про звільнення судді з підстав, визначених пунктами 3 та 6 частини шостої статті 126 Конституції України (вчинення суддею істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування обов’язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді; порушення суддею обов’язку підтвердити законність джерела походження майна), Вища рада правосуддя розглядає на підставі подання Дисциплінарної палати про звільнення судді. Суддя, стосовно якого розглядається питання про звільнення, повідомляється про засідання Вищої ради правосуддя у порядку, визначеному цим Законом. Неявка судді на засідання незалежно від причин не перешкоджає розгляду питання за його відсутності.
11. За результатами розгляду питання про звільнення судді з підстав, визначених пунктами 2, 3, 5 та 6 частини шостої статті 126 Конституції України, Вища рада правосуддя ухвалює вмотивоване рішення.
12. Водночас припинення повноважень судді пов’язано з настанням одного з юридичних фактів, передбачених у частині сьомій статті 126 Конституції України, зокрема набуттям суддею громадянства іншої держави. Варто зауважити, що набуття суддею, який є громадянином України, громадянства іншої держави унеможливлює подальше виконання ним своїх повноважень щодо здійснення правосуддя.
13. Згідно зі статтею 121 Закону № 1402-VІІІ повноваження судді припиняються у разі припинення його громадянства відповідно до Закону України «Про громадянство України» або набуття суддею громадянства іншої держави – з дня припинення громадянства України або набуття громадянства іншої держави.
14. Набуттям громадянства іншої держави для цілей цієї статті визнається:

1) отримання суддею статусу громадянина іншої держави в результаті дій, вчинених таким суддею або від його імені за його дорученням або за його згодою для створення відповідних правових наслідків;

2) у разі якщо суддею отриманий статус громадянина іншої держави в силу закону або іншим чином без його згоди, – невчинення суддею дій для позбавлення статусу громадянина іншої держави протягом десяти днів з дня, коли судді стало відомо про отримання такого статусу.

15. Припинення повноважень судді є підставою для припинення трудових відносин судді з відповідним судом, про що голова суду видає наказ (стаття 125 Закону № 1402-VIII).
16. Велика Палата Верховного Суду, проаналізувавши наведені вище норми законодавства у постановах від 5 червня 2025 року у справі № 990SCGC/89/25 (провадження № 11-96сап25), від 3 липня 2025 року у справі № 990SCGC/29/24 (провадження № 11-295сап24), дійшла висновку, що звільнити з посади судді можна особу, яка є суддею в розумінні статті 52 Закону № 1402-VIII, зокрема займає штатну суддівську посаду в одному із судів України і здійснює правосуддя на професійній основі.
17. Натомість звільнення особи з посади судді у випадку, коли вона цю посаду вже не займає у зв’язку з припиненням повноважень судді з передбачених статтею 126 Конституції України підстав, не здійснює правосуддя і відрахована зі штату відповідного суду, не узгоджується з вимогами зазначеної статті Основного Закону України та наведених вище норм законів України № 1402-VІІІ та № 1798-VIII.
18. Вища рада правосуддя в рішенні від 10 липня 2023 року № 701/0/15-23 вже зауважувала, що припинення повноважень судді на підставі частини сьомої статті 126 Конституції України унеможливлює розгляд Вищою радою правосуддя подання про надання згоди на утримання його під вартою.
19. Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя встановила, що Указом Президента України від 10 листопада 2017 року № 357/2017 «Про призначення суддів Верховного Суду» Львова Б.Ю. призначено на посаду судді Верховного Суду у Касаційний господарський суд.
20. 28 листопада 2017 року відповідно до наказу Голови Верховного Суду № 111-К «Про зарахування до штату Верховного Суду у Касаційний господарський суд Львова Б.Ю.» Львова Б.Ю. зараховано до штату Верховного Суду у Касаційний господарський суд із 28 листопада 2017 року.
21. Згідно з наказом Голови Верховного Суду від 4 жовтня 2022 року № 3097-к «Про відрахування судді ОСОБА1 зі штату Верховного Суду» відповідно до пункту 2 частини сьомої статті 126 Конституції України, статей 39, 119, 121, 125 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», постановлено, зокрема:

вважати ОСОБА1, суддю Верховного Суду у Касаційному господарському суді, таким, чиї повноваження судді припинено у зв’язку із встановленням факту набуття ним громадянства іншої держави;

відрахувати ОСОБА1 з 5 жовтня 2022 року зі складу Верховного Суду у зв’язку із припиненням повноважень судді.

22. Підставою для видання вказаного наказу зазначено лист Служби безпеки України від 3 жовтня 2022 року № 2/5-23154 дск.
23. Не погоджуючись із наказом про відрахування зі штату суду та вважаючи його протиправним, ОСОБА1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом.
24. Київський окружний адміністративний суд рішенням від 10 січня 2024 року адміністративний позов ОСОБА1 до Верховного Суду, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, Служба безпеки України, про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу задовольнив частково; визнав протиправним та скасував наказ Голови Верховного Суду від 4 жовтня 2022 року № 3097-к «Про відрахування судді ОСОБА1 зі штату Верховного Суду»; зобов’язав Верховний Суд зарахувати суддю ОСОБА1 до штату Верховного Суду у Касаційний господарський суд з 5 жовтня 2022 року; зобов’язав Верховний Суд нарахувати та виплатити ОСОБА1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 5 жовтня 2022 року до дня винесення наказу про зарахування судді ОСОБА1 до штату Верховного Суду, з вирахуванням розміру обов’язкових платежів; у задоволенні іншої частини позовних вимог відмовив.
25. Шостий апеляційний адміністративний суд постановою від 12 червня 2024 року апеляційну скаргу Верховного Суду задовольнив частково; рішення Київського окружного адміністративного суду від 10 січня 2024 року скасував у частині задоволення позовних вимог ОСОБА1 про визнання протиправним та скасування наказу Голови Верховного Суду від 4 жовтня 2022 року № 3097-к «Про відрахування судді ОСОБА1 зі штату Верховного Суду», зобов’язання Верховного Суду зарахувати суддю ОСОБА1 до штату Верховного Суду у Касаційний господарський суд з 5 жовтня 2022 року та зобов’язання Верховного Суду нарахувати та виплатити ОСОБА1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 5 жовтня 2022 року до дня винесення наказу про зарахування судді ОСОБА1 до штату Верховного Суду, з вирахуванням розміру обов’язкових платежів. У цій частині прийняв нову постанову, в якій у задоволенні позовних вимог ОСОБА1 відмовив; в іншій частині рішення Київського окружного адміністративного суду від 10 січня 2024 року залишив без змін.
26. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 8 серпня 2024 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА1 на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 12 червня 2024 року. Наразі Верховний Суд не розглянув касаційну скаргу ОСОБА1.
27. Отже, станом на дату обрання (18 червня 2025 року) ОСОБА1 запобіжного заходу його повноваження як судді були припинені з підстав, передбачених пунктом 2 частини сьомої статті 126 Конституції України, а ОСОБА1 виключений зі штату суддів Верховного Суду.
28. Вища рада правосуддя у рішенні від 14 серпня 2025 року № 1727/0/15-25 зазначила, що позиція Ради суддів України щодо того, що гарантії недоторканності суддя зберігає до моменту його офіційного звільнення відповідно до частини шостої статті 126 Конституції України, є хибною.
29. Крім того, Вища рада правосуддя вважала віднесення Радою суддів України до потенційно зворотної такої підстави припинення повноважень судді, як припинення громадянства України або набуття іншого громадянства, може свідчити про недотримання принципу правової визначеності, а у певних випадках – принципу обов’язковості судового рішення.
30. Поза увагою Ради суддів України під час розгляду звернення Львова Б.Ю. від 24 червня 2025 року залишилося те, що наказ Голови Верховного Суду від 4 жовтня 2022 року № 3097-к, яким суддю ОСОБА1 відраховано з 5 жовтня 2022 року зі штату суду у зв’язку із припиненням повноважень судді на підставі частини сьомої статті 126 Конституції України, був предметом судового контролю та згідно з постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 12 червня 2024 року у справі № 640/18519/22 не встановлено правових підстав для визнання зазначеного наказу протиправним та скасування.
31. Ураховуючи наведену позицію Вищої ради правосуддя щодо відсутності підстав для застосування до ОСОБА1 конституційних гарантій недоторканності судді, беручи до уваги той факт, що станом на дату обрання (18 червня 2025 року) ОСОБА1 запобіжного заходу його повноваження як судді були припинені з підстав, передбачених пунктом 2 частини сьомої статті 126 Конституції України, а ОСОБА1 виключений зі штату суддів Верховного Суду, тому доводи скарги про те, що слідчий суддя Глянь О.С. протиправно обрав запобіжний захід без згоди Вищої ради правосуддя є безпідставними.

Щодо пункту 3 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»

1. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 13 червня 2024 року в справі № 990SCGC/2/24 зазначила, що суддя може бути притягнутий до дисциплінарної відповідальності за пунктом 3 частини першої статті 106 Закону № 1402-VІІІ лише за вчинення «етичного проступку», зокрема, під час виконання функцій судді зі здійснення правосуддя. У такому разі діяння судді повинні оцінюватися виключно через призму моральних та етичних принципів і якостей особи судді, який від імені України уповноважений владою здійснювати правосуддя, та не повинні пов`язуватися із застосуванням суддею норм матеріального та процесуального права під час ухвалення судових рішень.
2. За відсутності обставин, які свідчать, що дії судді під час виконання функцій правосуддя порочать звання судді й підривають авторитет правосуддя, а становлять лише порушення (істотне порушення) норм процесуального права, такі дії судді не можуть кваліфікуватись за пунктом 3 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII.
3. У дисциплінарній скарзі відсутній виклад фактів, які б підтверджували, що суддя Глянь О.С. порушив правила етичної поведінки, які порочать звання судді або підривають авторитет правосуддя.
4. Натомість зміст скарги зводиться лише до неправомірності дій судді під час здійснення правосуддя у справі № 761/25195/25.
5. Застосовуючи висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 13 червня 2024 року в справі № 990SCGC/2/24, Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя констатує, що дії судді Гляня О.С., що пов’язані із застосуванням норм процесуального права під час здійснення правосуддя, не можуть кваліфікуватись за пунктом 3 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Висновок по суті

Статтею 124 Конституції України визначено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди.

Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються.

Статтею 126 Конституції України передбачено, що незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України. Вплив на суддю у будь-який спосіб забороняється.

Статтею 129 Конституції України визначено, що суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права.

Серед основних засад судочинства, визначених статтею 129 Конституції України, є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках – на касаційне оскарження судового рішення.

Виключно законами України визначаються судоустрій і судочинство. Порядок здійснення правосуддя регламентується відповідним процесуальним законодавством України. Процесуальні акти і дії суддів, які стосуються вирішення питань підвідомчості судам спорів, порушення і відкриття справ, підготовки їх до розгляду, судовий розгляд справ у першій інстанції, в касаційному і наглядовому порядку та прийняття по них судових рішень належать до сфери правосуддя і можуть бути оскаржені лише в судовому порядку відповідно до процесуального законодавства України. Позасудовий порядок оскарження актів і дій суддів, які стосуються здійснення правосуддя, неможливий (рішення Конституційного Суду України від 23 травня 2001 року № 6-рп/2001).

Відповідно до частини сьомої статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судові рішення не можуть бути переглянуті іншими органами чи особами поза межами судочинства, за винятком рішень про амністію та помилування.

У Висновках № 3 (2002) та № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи зазначено, що є неприйнятною можливість притягнення судді до відповідальності за здійснення своїх обов’язків, крім випадку умисного правопорушення при здійсненні судових функцій.

Тлумачення закону, оцінювання фактів та доказів, які здійснюють судді для вирішення справи, не повинні бути приводом для цивільної або дисциплінарної відповідальності, за винятком випадків злочинного наміру або грубої недбалості (пункт 66 Рекомендацій CM/Rec (2010) 12 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов’язки).

Пунктом 28 Висновку Консультативної ради європейських суддів № 27 (2024) про дисциплінарну відповідальність суддів передбачено, що рішення судді, включаючи тлумачення закону, оцінку фактів або зважування доказів та/або відступ від усталеної судової практики, не повинно призводити до дисциплінарної відповідальності, за винятком випадків злого умислу, умисного невиконання обов'язків або серйозних проступків.

Дисциплінарна скарга не містить конкретних відомостей про наявність у діях судді Гляня О.С. ознак дисциплінарних проступків, що можуть бути підставою для дисциплінарної відповідальності судді відповідно до частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Аргументи скаржника ґрунтуються лише на його незгоді із ухвалою слідчого судді від 18 червня 2025 року у справі № 761/25195/25, а також процесуальними діями судді у цій справі.

19 червня 2025 року захисник ОСОБА1 – адвокат ОСОБА2 подав апеляційну скаргу на ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва до Київського апеляційного суду.

Станом на дату складення висновку справа № 761/25195/25 перебуває на розгляді Київського апеляційного суду.

Таким чином, правову оцінку законності та обґрунтованості ухвали слідчого судді від 18 червня 2025 року у справі № 761/25195/25 буде надано судом апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги.

Підсумовуючи викладене, Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя дійшла висновку, що дії судді, які стали підставою для подання дисциплінарної скарги, не можна кваліфікувати за статтею 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» як дисциплінарний проступок, а дисциплінарна скарга ґрунтується лише на доводах щодо незаконності та необґрунтованості ухвали суду, які можуть бути перевірені виключно судом апеляційної інстанції в порядку, передбаченому процесуальним законом.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 44 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» дисциплінарна скарга залишається без розгляду та повертається скаржнику, якщо вона ґрунтується лише на доводах, що можуть бути перевірені виключно судом вищої інстанції в порядку, передбаченому процесуальним законом.

Керуючись статтею 44 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя,

ухвалила:

залишити без розгляду та повернути дисциплінарну скаргу Львова Богдана Юрійовича стосовно судді Кам’янського районного суду Запорізької області Гляня Олексія Сергійовича (відряджений до Шевченківського районного суду міста Києва).

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуюча на засіданні

Другої Дисциплінарної палати Вищої

ради правосуддя

Члени Другої Дисциплінарної палати

Вищої ради правосуддя