Вища рада правосуддя, розглянувши скаргу адвоката Іщенко Юлії Артурівни – представника судді Октябрського районного суду міста Полтави Материнко Марини Олександрівни на рішення Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 10 лютого 2021 року № 299/1дп/15-21 про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності,
встановила:
до Вищої ради правосуддя 1 березня 2021 року (вх. № І-1321/0/7-21) надійшла скарга адвоката Іщенко Ю.А. – представника судді Октябрського районного суду міста Полтави Материнко М.О. на рішення Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя (далі також – Дисциплінарна палата) від 10 лютого 2021 року № 299/1дп/15-21 про притягнення судді Октябрського районного суду міста Полтави Материнко М.О. до дисциплінарної відповідальності із клопотанням про поновлення строку на оскарження рішення Дисциплінарної палати.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справи між членами Вищої ради правосуддя від 1 березня 2021 року доповідачем щодо вказаної скарги визначено члена Вищої ради правосуддя Говоруху В.І.
Скарга адвоката Іщенко Ю.А. подана з порушенням строку, визначеного частиною другою статті 51 Закону України «Про Вищу раду правосуддя». Вищою радою правосуддя встановлено, що строк для оскарження рішення Дисциплінарної палати адвокатом Іщенко Ю.А. пропущено з поважних причин, у зв’язку із чим постановлено ухвалу про його поновлення.
Підстав, передбачених Законом України «Про Вищу раду правосуддя», для залишення скарги адвоката Іщенко Ю.А. без розгляду не встановлено.
Член Вищої ради правосуддя Говоруха В.І. за результатами попередньої перевірки скарги адвоката Іщенко Ю.А. – представника судді Октябрського районного суду міста Полтави Материнко М.О. дійшов висновку про її необґрунтованість та відсутність підстав для скасування рішення Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 10 лютого 2021 року № 299/1дп/15-21.
Суддя Материнко М.О., її представник – адвокат Іщенко Ю.А. та скаржник належним чином та своєчасно повідомлені про дату, час і місце розгляду вказаної скарги. Зазначену інформацію оприлюднено на офіційному вебсайті Вищої ради правосуддя.
Суддя Материнко М.О. та її представник – адвокат Іщенко Ю.А. у засідання Вищої ради правосуддя не прибули. У заяві, поданій до Вищої ради правосуддя 11 травня 2021 року, адвокат Іщенко Ю.А. вказала про неможливість участі судді Материнко М.О. у засіданні Вищої ради правосуддя у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю та зайнятістю заявниці у засіданні з розгляду кримінального провадження у справі № 369/14299/19 як захисника обвинуваченого.
Скаржник у засідання Вищої ради правосуддя не прибув, про причини неявки не повідомив.
Вища рада правосуддя вирішила розглянути скаргу за відсутності судді Материнко М.О., її представника – адвокат Іщенко Ю.А. та скаржника.
Вища рада правосуддя, вивчивши скаргу та матеріали дисциплінарної справи, заслухавши доповідача – члена Вищої ради правосуддя Говоруху В.І., дійшла висновку, що скарга адвоката Іщенко Ю.А. – представника судді Октябрського районного суду міста Полтави Материнко М.О. на рішення Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 10 лютого 2021 року № 299/1дп/15-21 про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Материнко Марина Олександрівна Указом Президента України від 16 квітня 2010 року № 544/2010 призначена на посаду судді Октябрського районного суду міста Полтави строком на п’ять років, Указом Президента України від 2 листопада 2017 року № 348/2017 призначена на посаду судді цього суду.
За результатами перевірки доводів, викладених у скарзі, та матеріалів дисциплінарної справи Вищою радою правосуддя встановлено таке.
До Вищої ради правосуддя 16 жовтня 2020 року за вхідним № 730/0/13-20 надійшла скарга Полтавської обласної прокуратури на дії судді Октябрського районного суду міста Полтави Материнко М.О. під час здійснення правосуддя у справах № 554/2374/18, № 554/3811/18, № 554/3649/18.
Скаржник зазначив, що суддя Материнко М.О. під час розгляду вказаних справ допустила порушення норм матеріального та процесуального права, безпідставно постановила ухвали про затвердження мирових угод, якими визнала за позивачами право власності на нерухоме майно та вирішила питання щодо його державної реєстрації. На підставі вказаних ухвал позивачі зареєстрували у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно право власності на тимчасові споруди як нерухоме майно.
Крім того, суддею Материнко М.О. допущено порушення вимог статті 128 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України), оскільки розгляд вказаних справ здійснено без повідомлення всіх учасників справи, а саме: Прокуратури Полтавської області, Державної архітектурно-будівельної інспекції України (далі – ДАБІ України) та Полтавської міської ради. Зазначене, на думку скаржника, свідчить про створення суддею Материнко М.О. перешкод для участі у вказаних справах прокурора, органу державного контролю та місцевого самоврядування.
Вказані дії судді Материнко М.О., як зазначив скаржник, свідчать про вчинення нею таких дисциплінарних проступків: умисне або внаслідок грубої недбалості допущення суддею, який брав участь в ухваленні судового рішення, порушення прав людини і основоположних свобод або інше грубе порушення закону, що призвело до істотних негативних наслідків; допущення суддею поведінки, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя, зокрема в питаннях моралі, чесності, непідкупності, відповідності способу життя судді його статусу, дотримання інших норм суддівської етики та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду, прояв неповаги до інших суддів, адвокатів, експертів, свідків чи інших учасників судового процесу; використання статусу судді з метою незаконного отримання ним або третіми особами матеріальних благ або іншої вигоди, якщо таке правопорушення не містить складу злочину або кримінального проступку.
Ухвалою Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 27 листопада 2020 року № 3284/1дп/15-20 відкрито дисциплінарну справу стосовно судді Октябрського районного суду міста Полтави Материнко М.О., у зв’язку із встановленням обставин, які можуть свідчити про наявність в її діях ознак дисциплінарних проступків, передбачених підпунктом «а» пункту 1, пунктом 4 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Водночас Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя дійшла висновку про відсутність підстав для відкриття дисциплінарної справи стосовно судді Октябрського районного суду міста Полтави Материнко М.О. в частині доводів скарги Полтавської обласної прокуратури про вчинення суддею дисциплінарних проступків, передбачених пунктами 3, 11 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Рішенням Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 10 лютого 2021 року № 299/1дп/15-21 суддю Октябрського районного суду міста Полтави Материнко М.О. притягнуто до дисциплінарної відповідальності та застосовано до неї дисциплінарне стягнення у виді суворої догани – з позбавленням права на отримання доплат до посадового окладу судді протягом трьох місяців.
Не погодившись із зазначеним рішенням Дисциплінарної палати, представник судді Материнко М.О. – адвокат Іщенко Ю.А. подала скаргу, в якій вказала про необхідність скасування оскаржуваного рішення та закриття дисциплінарного провадження з огляду на таке.
Як вказала адвокат Іщенко Ю.А., Дисциплінарна палата, здійснюючи розгляд дисциплінарної справи, позбавила суддю Материнко М.О. права на участь у засіданні дисциплінарного органу та права на правову допомогу.
Зокрема, адвокат Іщенко Ю.А. вважає, що суддю Материнко М.О. неналежно повідомлено про засідання Дисциплінарної палати, призначене на 10 лютого 2021 року, оскільки запрошення на вказане засідання отримане нею за два дні до засідання, а саме 8 лютого 2021 року.
Крім того, у зв’язку з перебуванням у відпустці суддя Материнко М.О. не могла брати участь у засіданні Дисциплінарної палати 10 лютого 2021 року. Адвокат Іщенко Ю.А. звернула увагу, що використання суддею Материнко М.О. частини щорічної відпустки зумовлено необхідністю підготовки судді до захисту дисертації для отримання наукового ступеня кандидата наук.
Адвокат Іщенко Ю.А. у скарзі зазначила, що дисциплінарна відповідальність суддів не може бути наслідком змісту їхніх рішень або вироків, включаючи відмінність в юридичному тлумаченні між судами, наслідком прикладів суддівських помилок чи критики суддів.
Визнання судом апеляційної інстанції позицій судді Материнко М.О. помилковими свідчить, найімовірніше, про допущення нею суддівської помилки, проте не вказує на наявність в її діях умислу або грубої (очевидної) недбалості, а отже, і складу дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 4 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Адвокат Іщенко Ю.А. вважає, що, скасовуючи постановлені суддею Материнко М.О. ухвали про затвердження мирових угод, Полтавський апеляційний суд не встановив грубого (істотного) порушення судом першої інстанції норм процесуального права, а тлумачення понять «хибний», «невірна оцінка» дає підстави для висновку про наявність у діях судді Материнко М.О. суддівської помилки, а не грубої недбалості (рішення Вищої ради правосуддя від 23 жовтня 2018 року № 3235/0/15-18).
Про відсутність у діях судді Материнко М.О. складу дисциплінарного проступку, як вказала скаржниця, свідчить і ненастання будь-яких наслідків. Обґрунтовуючи свої рішення в частині істотних негативних наслідків для Полтавської міської ради як суд апеляційної інстанції, так і Дисциплінарна палата зазначили про їх можливе, а не реальне настання. Вказане підтверджується невчиненням реєстраційних дій на підставі судових рішень у справах № 554/2374/18, № 554/3811/18, № 554/3649/18.
Таким чином, адвокат Іщенко Ю.А. вважає, що дії судді Материнко М.О. є результатом суддівської помилки, а не грубої недбалості, отже, не утворюють складу будь-якого дисциплінарного проступку.
У зв’язку із цим просила скасувати повністю рішення Дисциплінарної палати від 10 лютого 2021 року № 299/1дп/15-21 та закрити дисциплінарне провадження.
Крім того, у разі встановлення Вищою радою правосуддя наявності в діях судді Материнко М.О. дисциплінарного проступку адвокат Іщенко Ю.А. просила вказане рішення Дисциплінарної палати змінити та застосувати до судді Материнко М.О. інший, менш суворий вид стягнення.
Вищою радою правосуддя встановлено, що підставою для ухвалення Дисциплінарною палатою рішення про притягнення судді Материнко М.О. до дисциплінарної відповідальності стали такі обставини.
У провадженні Октябрського районного суду міста Полтави (суддя Материнко М.О.) перебували справи №№ 554/2374/18, 554/3811/18, 554/3649/18. Предметом спору у цих справах є зобов’язання виконати належним чином умови договору про надання послуг щодо впорядкування, оформлення та реєстрації права власності на нерухоме майно.
Під час розгляду вказаних справ до суду були подані заяви про затвердження мирових угод, у яких позивачі просили визнати за ними право власності на об’єкти нерухомого майна із правом присвоєння окремих адрес.
Затвердивши мирові угоди у вказаних справах ухвалами суду від 16 травня та 8 червня 2018 року, суддя Материнко М.О. визнала за позивачами право власності на об’єкти нерухомого майна з правом присвоєння окремої адреси, а також вказала, що право власності на об’єкти нерухомості підлягають державній реєстрації.
Проте, як вбачається з копій матеріалів справ №№ 554/2374/18, 554/3811/18, 554/3649/18, досліджених Дисциплінарною палатою, між позивачами та відповідачами відсутній спір про право власності на об’єкти нерухомого майна, у позовних заявах такі вимоги не вказані. Із матеріалів справи не вбачається, що відповідачами порушувались майнові права позивачів, які підлягали захисту в судовому порядку.
Отже, затверджуючи мирові угоди, суддя Материнко М.О. вийшла за межі позовних вимог.
Крім того, у справі № 554/3649/18 за позовом ОСОБА1 до ОСОБА2 про зобов’язання виконати умови договору міститься заява про визнання мирової угоди, укладена між ОСОБА1 та ОСОБА3 (хоча відповідачем у вказаній справі є ОСОБА2).
Суддя Материнко М.О. на вказані обставини уваги не звернула та ухвалою Октябрського районного суду міста Полтави від 8 червня 2018 року затвердила мирову угоду, укладену між ОСОБА1 та ОСОБА2, про зобов’язання виконання умов договору.
Першою Дисциплінарною палатою Вищої ради правосуддя встановлено, що суддя Материнко М.О. в ухвалах від 16 травня та 8 червня 2018 року не зазначила, з яких підстав вона погодилась із позиціями сторін у справах, викладеними в заявах про затвердження мирових угод, і вважала, що мирові угоди не суперечать закону.
Дисциплінарна палата встановила, що суддя Материнко М.О. у постановлених ухвалах не зазначила належних, співвідносних з положеннями процесуального закону мотивів, з яких вона виходила, затверджуючи мирові угоди, що призвело до порушення основоположного права на справедливий суд (стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція)).
Враховуючи наведене, Перша Дисциплінарна палата дійшла висновку про наявність у діях судді Материнко М.О. складу дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 4 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (допущення суддею, який брав участь в ухваленні судового рішення, порушення прав людини і основоположних свобод (права на справедливий суд)).
Крім того, Першою Дисциплінарною палатою встановлено та з копій матеріалів справ №№ 554/2374/18, 554/3811/18, 554/3649/18 вбачається, що власником земельних ділянок, на яких розміщені спірні тимчасові споруди, є Полтавська міська рада. Полтавською міською радою позивачам надавались дозволи на розміщення виключно тимчасових споруд. Рішення щодо надання дозволу позивачам на розміщення, спорудження, будівництво, введення в експлуатацію будівель як об’єктів нерухомого майна на вказаних земельних ділянках, на які ухвалами суду визнано право власності за позивачами, Полтавською міською радою не приймались.
У матеріалах справи відсутні докази звернення сторін до територіального органу Державної архітектурно-будівельної інспекції України (далі – ДАБІ Украни) для отримання дозволу на початок будівельних робіт, введення забудови в експлуатацію.
Отже, постановляючи ухвали про затвердження мирових угод, суддя Материнко М.О. не звернула увагу, що ухвалені нею судові рішення можуть вплинути на права та обов’язки Полтавської міської ради та ДАБІ України, і не залучила їх до участі у справі.
З огляду на наведене Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя дійшла висновку про наявність у діях судді Материнко М.О. складу дисциплінарного проступку, передбаченого підпунктом «а» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (інше істотне порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя, що унеможливило реалізацію учасниками судового процесу наданих їм процесуальних прав та виконання процесуальних обов’язків).
На думку Першої Дисциплінарної палати, зазначені вище порушення вчинені суддею Материнко М.О. внаслідок грубої недбалості. Обставин, що вказували б на умисність дій судді, під час розгляду дисциплінарної справи не встановлено.
Обираючи вид дисциплінарного стягнення, яке підлягає застосуванню до судді Материнко М.О., Дисциплінарна палата врахувала кількість та характер дисциплінарних проступків, вчинених нею внаслідок грубої недбалості, позитивну характеристику судді, відсутність дисциплінарних стягнень та вважала пропорційним і достатнім застосування до неї дисциплінарного стягнення у виді суворої догани – з позбавленням права на отримання доплат до посадового окладу судді протягом трьох місяців.
Вища рада правосуддя вважає обґрунтованим висновок Дисциплінарної палати щодо наявності в діях судді Материнко М.О. складу дисциплінарних проступків, а доводи скарги представника судді на рішення Дисциплінарної палати не підтвердилися з огляду на таке.
У скарзі адвокат Іщенко Ю.А. стверджує про порушення дисциплінарним органом порядку розгляду дисциплінарної справи, оскільки суддю Материнко М.О. неналежним чином повідомлено про засідання Дисциплінарної палати, не забезпечено їй можливості скористатися правом на правову допомогу, дисциплінарну справу розглянуто за відсутності судді Материнко М.О., хоча вона повідомляла Дисциплінарну палату про неможливість прибути у засідання та просила відкласти розгляд справи.
Як вбачається з матеріалів дисциплінарної справи та встановлено Дисциплінарною палатою, розгляд дисциплінарної справи стосовно судді Материнко М.О. вперше призначено на 29 січня 2021 року.
28 січня 2021 року до Вищої ради правосуддя за вх. № 422/0/6-21 надійшло клопотання судді Материнко М.О. про відкладення розгляду дисциплінарної справи, призначеного на 29 січня 2021 року, для надання можливості укласти угоду з адвокатом. У зв’язку із цим розгляд дисциплінарної справи призначено на 10 лютого 2021 року.
Із матеріалів дисциплінарної справи вбачається, що 1 лютого 2021 року на адресу Октябрського районного суду міста Полтави надіслано повідомлення про розгляд дисциплінарної справи стосовно судді Материнко М.О. 10 лютого 2021 року (вих. № 2545/0/9-21). Зазначене повідомлення вручено адресату 4 лютого 2021 року.
Крім того, 1 лютого 2021 року аналогічне повідомлення про засідання Дисциплінарної палати розміщено на офіційному вебсайті Вищої ради правосуддя.
Відповідно до частини другої статті 47 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» суддя, скаржник можуть брати участь у розгляді справи самостійно та/або через свого представника.
За приписами частини п’ятої статті 48 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» суддя вважається належним чином повідомленим, якщо повідомлення направлено на адресу його місця проживання чи перебування або на адресу суду, в якому такий суддя обіймає посаду, а за неможливості такого направлення – розміщене на офіційному вебсайті Вищої ради правосуддя.
Таким чином, Перша Дисциплінарна палата надавала судді Материнко М.О. час для укладення угоди з адвокатом та вжила усіх необхідних заходів для належного повідомлення судді Материнко М.О. про дату, час та місце розгляду дисциплінарної справи стосовно неї.
9 лютого 2021 року до Вищої ради правосуддя за вх. № 422/1/6-21 надійшло клопотання судді Материнко М.О. про відкладення розгляду дисциплінарної справи, призначеного на 10 лютого 2021 року, у зв’язку з перебуванням у відпустці. До клопотання додано копію наказу за підписом голови Октябрського районного суду міста Полтави Савченка А.Г. від 2 лютого 2021 року № 8.2/в.с., відповідно до якого судді Октябрського районного суду міста Полтави Материнко М.О. надано частину основної щорічної оплачуваної відпустки за період роботи з 1 червня 2019 року по 31 травня 2020 року тривалістю 2 календарних дні – з 9 по 10 лютого 2021 року включно.
Першою Дисциплінарною палатою у задоволенні вказаного клопотання відмовлено у зв’язку з тим, що неявка судді у засідання Дисциплінарної палати є повторною, а перебування у відпустці не перешкоджає участі у засіданні Дисциплінарної палати в режимі відеоконференції із застосуванням власних технічних засобів.
Частиною першою статті 49 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» передбачено, що розгляд дисциплінарної справи відбувається у відкритому засіданні Дисциплінарної палати, в якому беруть участь суддя, скаржник, їхні представники.
Пунктом 12.26 Регламенту Вищої ради правосуддя, затвердженого рішенням Вищої ради правосуддя від 24 січня 2017 року № 52/0/15-17, передбачено, що у разі неможливості з поважних причин взяти участь у засіданні Дисциплінарної палати, суддя може заявити клопотання про відкладення розгляду дисциплінарної справи. Повторна неявка судді на засідання незалежно від причин не перешкоджає розгляду дисциплінарної справи за його відсутності.
Отже, зазначені суддею Материнко М.О. причини, що унеможливили прибуття у засідання Дисциплінарної палати, жодним чином не могли вплинути на здійснення розгляду дисциплінарної справи без її участі. Крім того, судді Материнко М.О. було запропоновано взяти участь у засіданні Дисциплінарної палати в режимі відеоконференції із застосуванням власних технічних засобів, однак такою можливістю вона не скористалася.
За таких обставин твердження адвоката Іщенко Ю.А. про позбавлення судді Материнко М.О. права на участь у засіданні дисциплінарної палати та права на правову допомогу не підтвердилися.
Стосовно доводів скарги про відсутність у діях судді Материнко М.О. дисциплінарного проступку, оскільки судом апеляційної інстанції встановлено, що порушення норм процесуального законодавства під час розгляду справ №№ 554/2374/18, 554/3811/18, 554/3649/18 є суддівською помилкою, необхідно зазначити таке.
Дисциплінарною палатою встановлено, що Полтавським апеляційним судом здійснено розгляд апеляційних скарг Прокуратури Полтавської області в інтересах Полтавської міської ради та ДАБІ України на ухвали Октябрського районного суду міста Полтави (суддя Материнко М.О.) від 16 травня та 8 червня 2018 року про затвердження мирових угод у справах №№ 554/2374/18, 554/3811/18, 554/3649/18.
За результатами розгляду вказаних апеляційних скарг апеляційний суд встановив, що ухвали Октябрського районного суду міста Полтави (суддя Материнко М.О.) постановлені з порушенням норм процесуального законодавства, суддею неправильно оцінені та проаналізовані докази, які містяться у матеріалах справи, що стало підставою для скасування цих ухвал із направленням справ на новий судовий розгляд.
Незважаючи на встановлення судом апеляційної інстанції обставин, які вплинули на скасування зазначених судових рішень, Дисциплінарна палата перевірила дотримання суддею Материнко М.О. норм процесуального законодавства під час розгляду справ та встановила, що допущені суддею Материнко М.О. порушення містять склад дисциплінарних проступків.
Вища рада правосуддя здійснила перевірку обставин, встановлених Дисциплінарною палатою під час розгляду дисциплінарної справи стосовно судді Материнко М.О., за результатами якої з’ясувала таке.
Однією із форм прояву принципу диспозитивності є гарантована законом можливість сторін при досягненні домовленості припинити спір шляхом укладення мирової угоди.
Можливість укладення сторонами мирової угоди на будь-якій стадії судового процесу передбачена частиною сьомою статті 49 ЦПК України.
За приписами частини першої статті 207 ЦПК України метою укладення сторонами мирової угоди є врегулювання спору на підставі взаємних поступок і має стосуватися лише прав та обов’язків сторін. У мировій угоді сторони можуть вийти за межі предмета спору за умови, що мирова угода не порушує прав чи охоронюваних законом інтересів третіх осіб.
За правовою природою мирова угода – це договір, який укладається сторонами з метою припинення спору на умовах, погоджених сторонами, та є завершенням судового провадження, свідчить про врегулювання судового спору між сторонами.
Затверджена судом мирова угода за своєю правовою природою є правочином, який за загальними принципами цивільного законодавства має бути виконаний за правилами статей 509, 525, 526 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України).
Визнанням мирової угоди суд засвідчує відповідність умов цієї угоди вимогам закону та дотримання балансу законних прав та інтересів сторін, дотримання вимог (принципу) справедливості судового рішення у спосіб, визначений в умовах мирової угоди.
При визнанні мирової угоди цивільний процесуальний закон покладає на суд обов’язок перевірити, чи не суперечать умови мирової угоди закону, чи не порушують такі умови права, свободи та інтереси інших осіб, чи не суперечать дії законного представника однієї із сторін мирової угоди інтересам особи, яку він представляє, чи мають представники сторін відповідні повноваження на укладення мирової угоди та роз’яснити сторонам наслідки визнання мирової угоди.
За приписами пункту 1 частини п’ятої статті 207 ЦПК України, якщо умови мирової угоди суперечать закону чи порушують права, свободи чи інтереси інших осіб, є невиконуваними, суд постановляє ухвалу про відмову у визнанні мирової угоди і продовжує судовий розгляд.
Таким чином, виходячи зі змісту статті 207 ЦПК України, укладена в цивільному процесі мирова угода породжує права та обов’язки для осіб не тільки процесуальні, а й матеріальні. Тому мирова угода має матеріальний зміст, укладається і затверджується судом відповідно до вимог не лише цивільного процесуального права, а й з урахуванням цивільного права.
Отже, як вбачається з наведеної норми цивільного процесуального законодавства, обов’язковою умовою затвердження мирової угоди між сторонами, у тому числі з виходом за межі предмета спору, є те, що вказана мирова угода не повинна порушувати прав чи охоронюваних законом інтересів третіх осіб.
Дисциплінарною палатою встановлено, що предметом спору у справах №№ 554/2374/18, 554/3811/18, 554/3649/18 було зобов’язання відповідача належним чином виконати умови договорів про надання юридичних послуг щодо впорядкування правовстановлюючих документів на нерухоме майно, яким користувалися позивачі.
За результатами розгляду заяв про затвердження мирових угод у вказаних справах Октябрський районний суд міста Полтави (суддя Материнко М.О.) визнав за позивачами право власності на об’єкти нерухомого майна із правом присвоєння окремої адреси та необхідністю державної реєстрації права власності на об’єкти нерухомості.
При цьому, вказуючи про можливість визнання мирових угод у вказаних справах, суддя Материнко М.О. у постановлених 16 травня та 8 червня 2018 року ухвалах не мотивувала, з яких підстав вона погодилась із позиціями сторін у справах. Крім того, за відсутності у матеріалах справ документів, які підтверджують право власності на об’єкти нерухомості, визнане зазначеними рішеннями, суддя Материнко М.О. не перевірила, чи не суперечать умови мирової угоди закону, та не вказала про це в постановлених ухвалах.
Варто зазначити, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема з правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦК України).
Згідно із частиною другою статті 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, споруди, тощо) виникає з моменту завершення будівництва. Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
При цьому державній реєстрації підлягає право власності тільки на ті об’єкти нерухомого майна, будівництво яких закінчено та які прийняті в експлуатацію у встановленому порядку.
Визнання права власності на об’єкт незавершеного будівництва, не прийнятий в експлуатацію, в судовому порядку нормами ЦК України чи іншими нормативними актами не передбачено (постанова Верховного Суду України від 27 травня 2015 року у справі № 6-159цс15).
Дисциплінарною палатою встановлено, що об’єкти нерухомого майна (тимчасові споруди), право власності на які визнано постановленими суддею Материнко М.О. ухвалами у справах №№ 554/2374/18, 554/3811/18, 554/3649/18, побудовані без необхідних дозволів ДАБІ України та відповідної процедури введення цих об’єктів в експлуатацію, а також не здійснено їх державну реєстрацію.
Крім того, вказані об’єкти нерухомого майна розміщені на земельних ділянках, що належать Полтавській міській раді, яка також не надавала дозволу на їх розміщення.
Ухвалені суддею Материнко М.О. рішення у справах №№ 554/2374/18, 554/3811/18, 554/3649/18 не містять обґрунтування необхідності та можливості затвердження мирових угод поза межами предмета позовних вимог.
На підставі наявних у матеріалах справ №№ 554/2374/18, 554/3811/18, 554/3649/18 доказів, які свідчать про те, що затверджені мирові угоди будуть стосуватись прав і інтересів Полтавської міської ради та ДАБІ України, суддя Материнко М.О. не вчинила дій, щодо залучення їх до участі у справі.
Таким чином, встановлені Дисциплінарною палатою обставини під час розгляду дисциплінарної справи стосовно судді Материнко О.М. підтвердилися, а допущені порушення норм процесуального законодавства виходять за межі простої суддівської помилки та свідчать про допущення суддею дисциплінарних проступків.
З оскаржуваного рішення вбачається, що Дисциплінарна палата не оцінювала законність та обґрунтованість постановлених суддею Материнко М.О. ухвал про затвердження мирових угод у справах №№ 554/2374/18, 554/3811/18, 554/3649/18, а предметом розгляду дисциплінарної справи було дотримання суддею основоположних прав людини, зокрема права на справедливий судовий розгляд справи судом, встановленим законом.
Статтею 6 Конвенції передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов’язків цивільного характеру.
Право особи на справедливий судовий розгляд при визначенні її цивільних прав і обов’язків забезпечується і конкретизується, зокрема, через право на мотивоване судове рішення, що також роз’яснено у прецедентах Європейського суду з прав людини (далі – ЄСПЛ, Суд).
Вмотивованість – це вимога до суду наводити письмово в рішенні судження, пояснення про наявність чи відсутність фактів, які є основою висновку суду. Це також пояснення суду, чому він виніс саме таке рішення, погодився з одними та відкинув інші доводи.
Відповідно до Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 34–36, 40) судові рішення повинні, у принципі, бути обґрунтованими. Виклад підстав прийняття рішення не лише полегшує розуміння та сприяє визнанню сторонами суті рішення, а є насамперед гарантією проти свавілля. Суддя зобов’язаний вказати на доводи, що лежать в основі рішення й забезпечують його правомірність. Підстави прийняття рішення мають бути узгодженими, чіткими, недвозначними й несуперечливими. Вони повинні давати можливість читачеві простежити логіку міркувань, які привели суддю до ухваленого ним рішення. Виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення.
У рішенні ЄСПЛ у справі «Сокуренко і Стригун проти України» (пункт 24) Суд наголошує, що, як було раніше визначено, фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність.
У рішенні у справі «Бендерський проти України» (пункт 42) Суд нагадує, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають достатньою мірою висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов’язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи. Конвенція не гарантує захист теоретичних та ілюзорних прав, а гарантує захист прав конкретних та ефективних. Право може вважатися ефективним, тільки якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто належним чином вивчені судом.
У пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» ЄСПЛ повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов’язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов’язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов’язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов’язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.
Водночас оскільки на суд покладено обов’язок здійснювати правосуддя на засадах верховенства права, забезпечити кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Законів України «Про судоустрій і статус суддів»), зазначений обов’язок суду полягає в закладенні у свої мотиви відповідної аргументації з дотриманням принципів верховенства права.
Як неодноразово наголошував ЄСПЛ, вимога щодо мотивування судового рішення – важлива процедурна гарантія від свавільності судових органів (рішення у справі «Руїз Торіха проти Іспанії», пункти 29–30).
Обґрунтування судового рішення, його мотивування та аргументація – це ключовий критерій якості окремого судового рішення, за яким оцінюється ефективність діяльності всієї судової системи.
Консультативна рада європейських суддів у Висновку № 11 (2008) щодо якості судових рішень на рівні рекомендацій, що мають характер норм «м’якого права», наголосила, що якість будь-якого судового рішення залежить головним чином від якості його обґрунтування. Воно не лише полегшує розуміння сторонами суті рішення, а насамперед слугує гарантією проти свавілля. Обґрунтування судового рішення загалом засвідчує дотримання національним суддею принципів, проголошених ЄСПЛ. При цьому навіть «проміжні» процесуальні рішення потребують належного викладу підстав їх прийняття, якщо вони стосуються індивідуальних свобод. Належне мотивування судового рішення – це стандарт ЄСПЛ, напрацьований за результатами розгляду заяв про порушення права на справедливий суд. Аналіз практики ЄСПЛ щодо застосування статті 6 Конвенції свідчить, що право на мотивоване судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи.
По-перше, ціль мотивування судового рішення полягає в тому, щоб продемонструвати і довести, передусім сторонам, що суд справді почув їхні позиції, а не проігнорував їх. По-друге, мотивоване судове рішення надає сторонам змогу вирішити питання про доцільність його оскарження. По-третє, належне мотивування судового рішення забезпечує ефективний апеляційний перегляд справи. По-четверте, тільки мотивоване судове рішення забезпечує можливість здійснювати суспільний контроль за правосуддям.
ЄСПЛ у своїх рішеннях послідовно констатує, що пункт 1 статті 6 Конвенції дійсно вимагає, щоб суди мотивували висновки в рішеннях. Хоча ЄСПЛ і наголошує, що ця вимога не означає обов’язку суду надавати детальну відповідь на кожен аргумент, таке питання вирішується виключно у світлі обставин конкретної справи. Така свобода національних судів у сфері оцінки доказів, аргументації й мотивування судових рішень не повинна сприйматися як дозвіл для суду поводитися з доводами свавільно й на власний розсуд та без наведення відповідних мотивів визначати, чи заслуговує будь-який довід сторони конфлікту того, щоб бути окремо прокоментованим у судовому рішенні. Навпаки, така дискреція зобов’язує суд у кожній конкретній справі надзвичайно ретельно підходити до оцінки всіх без винятку доказів і доводів якраз для того, щоб визначити з них ті, що обов’язково потребують особливої уваги та наведення в рішенні відповідних аргументів «за» чи «проти» їх прийняття.
Щоб судове рішення вважалося належно мотивованим, недостатньо просто процитувати закон та перерахувати докази, надані сторонами. Важливо навести ті висновки, яких дійшов суд за результатами оцінки доказів, та знайти настільки вагомі й одночасно зрозумілі аргументи на користь прийнятого рішення, щоб вони переконали в законності й справедливості вирішення спору навіть ту сторону, яка в цьому спорі програла.
Таким чином, Дисциплінарна палата дійшла обґрунтованого висновку про те, що ухвалені суддею Материнко М.О. судові рішення у справах №№ 554/2374/18, 554/3811/18, 554/3649/18 не містять необхідного мотивування, що відповідно до пункту 4 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» свідчить про допущення суддею, який брав участь в ухваленні судового рішення, порушення прав людини і основоположних свобод, зокрема права на справедливий суд.
Правильною є також оцінка дисциплінарного органу дій судді Материнко М.О. щодо позбавлення Полтавської міської ради та ДАБІ України права реалізувати свої права та обов’язки у зв’язку із незалученням їх до участі у справі, що свідчить про наявність у діях судді Материнко М.О. складу дисциплінарного проступку, передбаченого підпунктом «а» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (інше істотне порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя, що унеможливило учасниками судового процесу реалізацію наданих їм процесуальних прав та виконання процесуальних обов’язків).
Твердження адвоката Іщенко Ю.А. про те, що Полтавський апеляційний суд, скасовуючи ухвалені суддею Материнко М.О. рішення, не встановив допущення судом першої інстанції грубого (істотного) порушення норм процесуального права, що свідчить про відсутність у діях судді Материнко М.О. дисциплінарного проступку, є помилковим.
Підстави для скасування апеляційним судом рішення суду першої інстанції визначені статтею 376 ЦПК України.
Питання дисциплінарної відповідальності суддів врегульовано розділом IV Закону України «Про судоустрій і статус суддів», частина перша статті 106 якого містить підстави, з яких суддю може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності.
Дисциплінарне провадження щодо судді здійснюють дисциплінарні палати Вищої ради правосуддя у порядку, визначеному Законом України «Про Вищу раду правосуддя», з урахуванням вимог Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (стаття 108 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Встановлення наявності або відсутності підстав для відкриття дисциплінарної справи стосовно судді покладено на Дисциплінарну палату, яка за результатами розгляду висновку, складеного на підставі попередньої перевірки відомостей, викладених у дисциплінарній скарзі, ухвалює відповідне рішення.
Законодавець пов’язує дисциплінарну відповідальність судді із скасуванням судового рішення лише у випадку, коли скасоване рішення ухвалено внаслідок умисного порушення норм права чи неналежного ставлення до службових обов’язків.
У протилежному випадку обставини, за яких суддю може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності, не можуть поєднуватися із підставами для скасування судом апеляційної інстанції судового рішення, ухваленого суддею, стосовно якого вирішується питання про дисциплінарну відповідальність.
Висновки суду апеляційної інстанції про допущення суддею порушення норм матеріального чи процесуального законодавства можуть бути враховані дисциплінарним органом при встановленні вини судді у вчиненні дисциплінарного проступку.
Із наведеного вбачається, що порушення правових (матеріальних чи процесуальних) норм, а отже і законність / незаконність судового рішення, яка проявляється в неправильному застосуванні таких норм, може охоплюватися предметом дослідження дисциплінарного провадження і бути предметом перегляду й перевірки законності та обґрунтованості судового рішення, повноваження щодо здійснення яких надано судам апеляційної та/або касаційної інстанцій. Кожне із цих проваджень має свої завдання, функції, способи дослідження, визначає повноваження компетентних органів і законодавчі застереження та заборону перебирати на себе повноваження одне одного.
Викладене дає підстави вважати, що повноваження вищих судових інстанцій перевіряти та оцінювати законність й обґрунтованість судових рішень судів попередніх інстанцій не означає, що судові дисциплінарні органи, діючи виключно в межах свого статусу, повноважень і порядку, неправомочні дати юридичну кваліфікацію фактичним взаємовідносинам, які склалися у зв’язку з діями і рішеннями судді, щодо наявності в них ознак дисциплінарного проступку.
Таким чином, відсутність висновку апеляційного суду про те, що судом першої інстанції під час розгляду справ №№ 554/2374/18, 554/3811/18, 554/3649/18 не допущено грубого (істотного) порушення норм процесуального права, жодним чином не може свідчити про відсутність у діях судді Материнко М.О. складу дисциплінарних проступків.
Крім того, прояви суддівського свавілля необхідно відрізняти від добросовісної суддівської помилки, тобто помилки без ознак умислу або грубої недбалості. Добросовісність вказує на те, що суддя діяв сумлінно – з належним ставленням до своїх обов’язків встановив фактичні обставини, які підлягають правовій оцінці, оцінив докази та тлумачив закон, але припустився помилки, яка не була настільки очевидною і однозначною.
Дисциплінарною палатою встановлено та підтверджено під час розгляду скарги на рішення дисциплінарного органу, що суддя Материнко М.О., постановляючи ухвали про затвердження мирових угод у справах №№ 554/2374/18, 554/3811/18, 554/3649/18, внаслідок грубої недбалості допустила порушення норм процесуального законодавства, що є підставою для притягнення її до дисциплінарної відповідальності.
Крім того, перевіряючи твердження адвоката Іщенко Ю.А. про нездійснення реєстраційних дій на підставі постановлених суддею Материнко М.О. ухвал, а отже і про відсутність будь-яких наслідків, Вища рада правосуддя встановила таке.
У провадженні Полтавського окружного адміністративного суду перебувала справа № 440/4617/18 за позовом ОСОБА4, ОСОБА5, ОСОБА6, ОСОБА7, ОСОБА8 до Полтавської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення.
Під час розгляду зазначеної справи судом встановлено, що з метою присвоєння адрес об’єктам нерухомого майна, право власності на яке визнано ухвалою Октябського районного суду міста Полтави (суддя Материнко М.О.) від 16 травня 2018 року справа № 554/2374/18, позивачі звернулися до Полтавської міської ради з відповідною заявою.
За результатами розгляду зазначеної заяви виконавчим комітетом Полтавської міської ради 6 червня 2018 року ухвалено рішення № 117, на підставі якого позивачами зареєстровано право власності на нерухоме майно в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
Таким чином, доводи адвоката Іщенко Ю.А. не відповідають дійсності, а тому не заслуговують на увагу.
При обранні виду дисциплінарного стягнення дисциплінарний орган врахував кількість порушень, допущених суддею Октябрського районного суду міста Полтави Материнко М.О. під час розгляду справ, характеристику судді, а також те, що вона не притягувалася до дисциплінарної відповідальності.
З урахуванням встановлених обставин Дисциплінарна палата дійшла правильного висновку про застосування до судді Материнко М.О. дисциплінарного стягнення у виді суворої догани – з позбавленням права на отримання доплат до посадового окладу судді протягом трьох місяців, що є правильним та пропорційним вчиненим дисциплінарним проступкам і відповідає вимогам статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», статті 50 Закону України «Про Вищу раду правосуддя».
Таким чином, здійснивши розгляд скарги представника судді Материнко М.О. – адвоката Іщенко Ю.А., Вища рада правосуддя не встановила підстав для зміни чи скасування рішення Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 10 лютого 2021 року № 299/1дп/15-21.
Частиною десятою статті 51 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» передбачено, що за результатами розгляду скарги на рішення Дисциплінарної палати Вища рада правосуддя має право, зокрема, залишити рішення Дисциплінарної палати без змін.
З огляду на викладене Вища рада правосуддя дійшла висновку, що за результатами розгляду скарги адвоката Іщенко Ю.А. – представника судді Октябрського районного суду міста Полтави Материнко М.О. та на підставі пункту 5 частини десятої статті 51 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» рішення Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 10 лютого 2021 року № 299/1дп/15-21 підлягає залишенню без змін.
Керуючись статтею 131 Конституції України, статтею 111 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», статтею 51 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», пунктами 13.9–13.11 Регламенту Вищої ради правосуддя, Вища рада правосуддя
вирішила:
рішення Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 10 лютого 2021 року № 299/1дп/15-21 про притягнення судді Октябрського районного суду міста Полтави Материнко Марини Олександрівни до дисциплінарної відповідальності залишити без змін.
Головуючий на засіданні
Вищої ради правосуддя
Л.Б. Іванова
Члени Вищої ради правосуддя
О.Є. Блажівська
С.М. Болотін
В.І. Говоруха
П.М. Гречківський
В.В. Матвійчук
І.Б. Плахтій
В.В. Саліхов
В.Г. Суховий
Л.А. Швецова
С.Б. Шелест
