Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя у складі головуючого – Говорухи В.І., членів Гречківського П.М., Іванової Л.Б., Матвійчука В.В., заслухавши доповідача – члена Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Швецову Л.А., розглянувши в режимі відеоконференції дисциплінарну справу, відкриту за скаргами Голови Національного банку України Смолія Якова Васильовича, Куйбіди Романа Олексійовича та окремою ухвалою Київського апеляційного суду від 23 вересня 2019 року стосовно судді Баришівського районного суду Київської області Коваленка Костянтина Вікторовича,
встановила:
Коваленко Костянтин Вікторович Указом Президента України від 13 серпня 2002 року № 712/2002 призначений на посаду судді Баришівського районного суду Київської області, Постановою Верховної Ради України від 22 травня 2008 року № 296-VI обраний суддею Баришівського районного суду Київської області безстроково.
До Вищої ради правосуддя 3 липня 2019 року за вхідним № 7047/0/8-19 надійшла скарга Голови Національного банку України Смолія Я.В. щодо наявності підстав для притягнення до дисциплінарної відповідальності судді Баришівського районного суду Київської області Коваленка К.В. за дії, вчинені під час розгляду заяви про забезпечення позову у справі № 355/867/19 за позовом ОСОБА1 до ОСОБА2, першого заступника Голови Національного банку України ОСОБА3 про визнання недостовірною інформації та припинення дії, яка порушує право.
У скарзі Голова Національного банку України Смолій Я.В. зазначив, що суддя Баришівського районного суду Київської області Коваленко К.В. 11 червня 2019 року постановив незаконну ухвалу про забезпечення позову всупереч нормам процесуального законодавства, які забороняють судам вживати заходи забезпечення позову проти Національного банку України. Також вказав, що вжиті заходи забезпечення позову перешкодили господарській діяльності Національного банку України. На думку скаржника, вказані обставини свідчать про допущення суддею порушення, передбаченого підпунктом «а» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (незаконна відмова в доступі до правосуддя (у тому числі незаконна відмова в розгляді по суті позовної заяви, апеляційної, касаційної скарги тощо) або інше істотне порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя, що унеможливило реалізацію учасниками судового процесу наданих їм процесуальних прав та виконання процесуальних обов’язків або призвело до порушення правил щодо юрисдикції або складу суду).
30 вересня 2019 року до Вищої ради правосуддя за вхідним № 10548/0/8-19 надійшла копія окремої ухвали Київського апеляційного суду від 23 вересня 2019 року про допущення суддею Баришівського районного суду Київської області Коваленком К.В. під час розгляду заяви про забезпечення позову порушень норм матеріального та процесуального права.
Окрема ухвала постановлена судом апеляційної інстанції із тих підстав, що суд першої інстанції всупереч імперативній вимозі частини сьомої статті 150 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) забезпечив позов шляхом зупинення рішення Національного банку України та встановлення Національному банку України заборони або обов’язку вчиняти певні дії, а також порушив вимоги Закону України «Про Національний банк України».
Отже, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що судом першої інстанції неправильно застосовані норми матеріального права та істотно порушені норми процесуального права, що призвело до можливого перешкоджання діяльності Національного банку України як органу, який має публічно-правовий статус особливого центрального органу державного управління, самостійного у своїй діяльності і незалежного від органів державної влади, та унеможливило повною мірою реалізацію учасниками судового процесу наданих їм процесуальних прав та виконання процесуальних обов’язків, що відповідно до статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» може бути підставою дисциплінарної відповідальності судді.
28 листопада 2019 року за вхідним № К-6460/0/7-19 до Вищої ради правосуддя надійшла скарга Куйбіди Р.О. щодо наявності підстав для притягнення до дисциплінарної відповідальності судді Баришівського районного суду Київської області Коваленка К.В. за дії, вчинені під час розгляду заяви про забезпечення позову у справі № 355/867/19 за позовом ОСОБА1 до ОСОБА2, першого заступника Голови Національного банку України ОСОБА3 про визнання недостовірною інформації та припинення дії, яка порушує право.
Скаржник Куйбіда Р.О. зазначив, що суддя Коваленко К.В. встановив заборону ОСОБА3 реалізовувати повноваження першого заступника Голови Національного банку України всупереч вимогам цивільного процесуального законодавства, що призвело до перешкоджання діяльності банку. На його думку, ухвала Баришівського районного суду Київської області від 11 червня 2019 року про забезпечення позову невмотивована та не містить обґрунтувань щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову.
За твердженням Куйбіди Р.О., у діях судді наявний склад дисциплінарного проступку, передбаченого підпунктами «а», «б» пункту 1, пунктами 3, 12 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (незаконна відмова в доступі до правосуддя (у тому числі незаконна відмова в розгляді по суті позовної заяви, апеляційної, касаційної скарги тощо) або інше істотне порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя, що унеможливило реалізацію учасниками судового процесу наданих їм процесуальних прав та виконання процесуальних обов’язків або призвело до порушення правил щодо юрисдикції або складу суду; незазначення в судовому рішенні мотивів прийняття або відхилення аргументів сторін щодо суті спору; допущення суддею поведінки, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя, зокрема в питаннях моралі, чесності, непідкупності, відповідності способу життя судді його статусу, дотримання інших норм суддівської етики та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду, прояв неповаги до інших суддів, адвокатів, експертів, свідків чи інших учасників судового процесу; допущення суддею недоброчесної поведінки).
Через істотне порушення норм процесуального права скаржники – Голова Національного банку України Смолій Я.В. та Куйбіда Р.О. просять притягнути суддю Баришівського районного суду Київської області Коваленка К.В. до дисциплінарної відповідальності.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справи між членами Вищої ради правосуддя від 3 липня 2019 року № 7047/0/8-19 дисциплінарна скарга Голови Національного банку України Смолія Я.В. передана для розгляду члену Вищої ради правосуддя Овсієнку А.А. У зв’язку з наявністю обставин, які унеможливлювали участь члена Вищої ради правосуддя Овсієнка А.А. у розгляді справи, що могло мати наслідком порушення строку розгляду, передбаченого процесуальним законом, матеріали із зазначеною дисциплінарною скаргою перерозподілено системою автоматизованого розподілу та відповідно до протоколу від 30 вересня 2019 року передано для розгляду члену Вищої ради правосуддя Швецовій Л.А.
Згідно із протоколом автоматизованого розподілу справи між членами Вищої ради правосуддя від 28 листопада 2019 року (вхідний № К-6460/0/7-19) дисциплінарна скарга Куйбіди Р.О. передана для розгляду члену Вищої ради правосуддя Худику М.П. На підставі службової записки члена Вищої ради правосуддя Худика М.П. від 4 грудня 2019 року № 531/0/10-19 здійснено повторний автоматизований розподіл, вказану скаргу приєднано до справи № 7047/0/8-19 та передано члену Вищої ради правосуддя Швецовій Л.А.
Протоколом передачі справи раніше визначеному члену Вищої ради правосуддя від 1 жовтня 2019 року № 10548/0/8-19 копію окремої ухвали Київського апеляційного суду від 23 вересня 2019 року передано члену Вищої ради правосуддя Швецовій Л.А.
Відповідно до статті 43 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» доповідачем – членом Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Швецовою Л.А. проведена попередня перевірка дисциплінарної скарги, за результатами якої складено висновок із викладенням фактів та обставин, що обґрунтовують надану у висновку пропозицію.
Ухвалою Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 15 січня 2020 року № 65/3дп/15-20 стосовно судді Коваленка К.В. відкрито дисциплінарну справу за наявністю в його поведінці ознак дисциплінарного проступку, передбачених підпунктами «а», «б» пункту 1, пунктом 3 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (істотне порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя, що унеможливило реалізацію учасниками судового процесу наданих їм процесуальних прав та виконання процесуальних обов’язків; незазначення в судовому рішенні мотивів прийняття або відхилення аргументів сторін щодо суті спору; допущення суддею поведінки, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя, зокрема в питаннях моралі, чесності, непідкупності, дотримання інших норм суддівської етики та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду, прояв неповаги до інших суддів, адвокатів, експертів, свідків чи інших учасників судового процесу).
Вища рада правосуддя рішенням від 26 березня 2020 року № 880/0/15-20 на виконання повноважень, передбачених статтею 73 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», рекомендувала судам неухильно дотримуватися приписів постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 щодо запровадження карантину з метою запобігання поширенню коронавірусної інфекції COVID-19. Зокрема, рекомендовано безперервно здійснювати судочинство у невідкладних справах, які визначені процесуальними кодексами та судами (суддями), з дотриманням балансу між правом на безпечне довкілля для суддів, сторін у справах та правом доступу до правосуддя; за можливості проводити судові засідання в режимі реального часу через інтернет; обмежити доступ у судові засідання осіб, які не є учасниками проваджень, тощо.
Таким чином, з метою запобігання поширенню гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та забезпечення реалізації прав учасників дисциплінарної справи, визначених пунктом 12.30 Регламенту Вищої ради правосуддя, учасникам справи запропоновано взяти участь у вказаному засіданні в режимі відеоконференції та завчасно подати до Вищої ради правосуддя відповідне клопотання, а також роз’яснено їхні права та обов’язки як учасників дисциплінарної справи.
Про засідання Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя, призначені на 19 лютого та 20 травня 2020 року, суддя Коваленко К.В., скаржники – Голова Національного банку України Смолій Я.В., Куйбіда Р.О. та Київський апеляційний суд повідомлені своєчасно і належним чином, у порядку та строки, що встановлені Законом України «Про Вищу раду правосуддя», шляхом надіслання відповідних повідомлень та розміщення відповідної інформації на офіційному вебсайті Вищої ради правосуддя.
Засідання, призначені на 19 лютого та 20 травня 2020 року, були відкладені з визначених Третьою Дисциплінарною палатою обґрунтованих підстав.
Про засідання Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя, призначене на 12 травня 2021 року, суддя Коваленко К.В., скаржники – Голова Національного банку України Смолій Я.В., Куйбіда Р.О. та Київський апеляційний суд повідомлені своєчасно і належним чином у порядку та строки, що встановлені Законом України «Про Вищу раду правосуддя», шляхом надіслання відповідних повідомлень та розміщення відповідної інформації на офіційному вебсайті Вищої ради правосуддя.
У засідання, призначене на 12 травня 2021 року, прибули суддя Коваленко К.В., представник Національного банку України Колосюк С.Л., в режимі відеоконференції у засіданні взяв участь Куйбіда Р.О., які надали усні пояснення. Зокрема, суддя пояснив, що, розглядаючи заяву про забезпечення позову, не дослідив належним чином чинне законодавство та керувався Законом України «Про Національний банк України» у старій редакції. Водночас суддя зазначив, що заборона ОСОБА3 брати участь у роботі та засіданнях Правління Національного банку України, а також вчиняти певні дії до вирішення спору по суті не є втручанням у діяльність Національного банку України, а за своєю природою є забороною регулятору банку вчиняти дії.
Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя, заслухавши доповідача – члена Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Швецову Л.А., суддю Коваленка К.В., скаржника Куйбіду Р.О., представника Національного банку України Колосюк С.Л., дослідивши матеріали дисциплінарної справи, письмові пояснення судді, дійшла висновку про наявність підстав для притягнення судді Коваленка К.В. до дисциплінарної відповідальності з огляду на таке.
7 червня 2019 року ОСОБА1 звернувся до Баришівського районного суду Київської області з позовом до ОСОБА2, першого заступника Голови Національного банку України ОСОБА3 про визнання недостовірною інформації та припинення дії, яка порушує право. Відповідно до прохальної частини позовної заяви позивач просив суд прийняти позовну заяву до провадження; визнати такими, що не відповідають дійсності, відомості, поширені ОСОБА2 6 червня 2019 року на вебсайті «ord-ua.com» за посиланням http://ord-ua.com/2019/06/06/katerina-rozhkova---vzirets-derzhavnogo-upr... у статті «ОСОБА3 – взірець державного управлінця»; зобов’язати ОСОБА1 видалити з вебсайту «ord-ua.com» за посиланням http://ord-ua.com/2019/06/06/katerina-rozhkova---vzirets-derzhavnogo-upr... статтю «ОСОБА3 – взірець державного управління», розміщену 6 червня 2019 року; припинити дії першого заступника Голови Національного банку України ОСОБА3 щодо незаконного здійснення діяльності, передбаченої статтею 65 Закону України «Про Національний банк України»; покласти судові витрати на відповідачів.
На обґрунтування позову позивач ОСОБА1 зазначив, що з відкритих джерел, зокрема мережі інтернет, йому стало відомо, що ОСОБА2 у статті «ОСОБА3 – взірець державного управління» поширює відомості про діяльність першого заступника Голови Національного банку України ОСОБА3, які, на думку позивача, не відповідають дійсності. Позивач вказав, що йому відомо про наявність корупційних ризиків у діях ОСОБА3, вчинених на посаді першого заступника Голови Національного банку України, що свідчить про втрату бездоганної ділової репутації ОСОБА3, а також про наявність у ОСОБА3 конфлікту інтересів при здійсненні повноважень на посаді першого заступника Голови Національного банку України. Крім того, вважав, що створення та поширення вказаної інформації призводить до формування хибного уявлення про діяльність ОСОБА3, що, у свою чергу, наносить непоправну шкоду банківському сектору економіки та порочить високий статус службовця Національного банку України.
Разом із позовною заявою до суду надійшла заява ОСОБА1 про забезпечення позову, в якій позивач просив забезпечити позов шляхом заборони ОСОБА3 брати участь у роботі та/або засіданнях Правління Національного банку України, а також заборонити вчиняти та/або виконувати всі та будь-які дії, пов’язані з виконанням та/або здійсненням повноважень першого заступника Голови Національного банку України, та/або здійснювати будь-яку іншу діяльність на посаді першого заступника Голови Національного банку України до вирішення справи по суті спору.
Свою заяву позивач мотивував тим, що відповідач ОСОБА3 неодноразово вчиняла протиправні дії та іншу незаконну (у тому числі заборонену) діяльність на посаді першого заступника Голови Національного банку України; наявністю реального та обґрунтованого ризику, що внаслідок продовження виконання ОСОБА3 повноважень першого заступника Голови Національного банку України, у тому числі здійснення нею керівництва низкою структурних підрозділів Національного банку України, буде нанесена непоправна шкода благу України та українському народу шляхом активного сприяння незаконному задоволенню та заохоченню приватних інтересів акціонерів приватних банків та інших фізичних осіб у сфері банківської діяльності, що грубо порушує права та законні інтереси позивача.
Ухвалою Баришівського районного суду Київської області від 11 червня 2019 року заяву про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА1 до ОСОБА2, першого заступника Голови Національного банку України ОСОБА3 про визнання недостовірною інформації та припинення дії, яка порушує право, задоволено в повному обсязі.
Заборонено ОСОБА3 брати участь у роботі та засіданнях Правління Національного банку України, а також вчиняти та/або виконувати всі та будь-які дії, пов’язані з виконанням та/або здійсненням повноважень заступника Голови Національного банку України, та/або будь-яку іншу діяльність на посаді заступника Голови Національного банку України до вирішення цього спору по суті. Зазначено, що ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та підлягає негайному виконанню, а оскарження вказаної ухвали не зупиняє її виконання.
Задовольняючи заяву про забезпечення позову, суддя дійшов висновку про наявність підстав та ризиків, визначених статтею 149 ЦПК України, зокрема щодо неможливості забезпечення ефективного захисту прав та інтересів позивача.
Ухвалою Баришівського районного суду Київської області від 11 червня 2019 року виправлено описку в ухвалі про забезпечення позову.
Абзац другий резолютивної частини ухвали викладено в такій редакції: «Заборонити ОСОБА3 брати участь в роботі та засіданнях Правління Національного банку України, а також заборонити вчиняти та/або виконувати всі та будь-які дії, пов’язані з виконанням та/або здійсненням повноважень першого заступника Голови Національного банку України, та/або будь-яку іншу діяльність на посаді першого заступника Голови Національного банку України до вирішення даного спору по суті».
Абзац третій резолютивної частини ухвали викладено в такій редакції: «Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та підлягає негайному виконанню, а її оскарження не зупиняє її виконання. Ухвала діє до вирішення справи по суті та набрання рішенням по справі законної сили». У решті ухвалу залишено без змін.
Ухвалою Баришівського районного суду Київської області від 11 червня 2019 року відкрито провадження у загальному позовному провадженні та призначено справу до розгляду.
Не погоджуючись з ухвалою Баришівського районного суду Київської області від 11 червня 2019 року, ОСОБА2 14 червня 2019 року подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати зазначену ухвалу у зв’язку з порушенням судом правил підсудності, оскільки власник вебсайту, на якому була розміщена стаття, знаходиться у Печерському районі міста Києва, і вказане питання не було з’ясовано судом під час відкриття провадження у справі та розгляду питання про забезпечення позову.
З матеріалів справи встановлено, що 14 червня 2019 року до Баришівського районного суду Київської області надійшла заява Національного банку України щодо скасування заходів забезпечення позову, яка не була своєчасно розглянута суддею. 14 січня 2020 року ухвалою Баришівського районного суду Київської області відмовлено у скасуванні заходів забезпечення позову у зв’язку зі скасуванням вказаної ухвали постановою Київського апеляційного суду від 23 вересня 2019 року.
Крім того, 14 червня 2019 року Національний банк України звернувся з апеляційною скаргою на ухвалу Баришівського районного суду Київської області від 11 червня 2019 року про відкриття провадження у справі. На обґрунтування скарги зазначив, що суд втрутився в діяльність Національного банку України, оскільки розглянув позов, поданий проти банку в особі члена правління Національного банку України. Крім цього, застосував захід забезпечення позову, заборонений ЦПК України.
Разом із тим 25 червня 2019 року Національний банк України подав до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу на ухвалу Баришівського районного суду Київської області від 11 червня 2019 року про забезпечення позову. Аргументуючи подану скаргу, банк зазначив, що забезпечення позову шляхом заборони вчиняти певні дії члену правління Національного банку України є незаконним, оскільки на це є пряма заборона процесуального законодавства та спеціального закону, який регулює діяльність Національного банку України.
Постановою Київського апеляційного суду від 23 вересня 2019 року апеляційну скаргу Національного банку України задоволено, апеляційну скаргу ОСОБА2 задоволено частково. Ухвалу Баришівського районного суду Київської області від 11 червня 2019 року про забезпечення позову скасовано та ухвалено у справі нове судове рішення, яким у задоволенні заяви ОСОБА1 про забезпечення позову відмовлено.
Колегія суддів дійшла висновку, що вжиті судом першої інстанції заходи забезпечення позову не є співмірними із заявленими позивачем вимогами та, зважаючи на пряму заборону закону забезпечувати позов шляхом зупинення рішень, актів Національного банку України, а також встановлення для Національного банку України заборони або обов’язку вчиняти певні дії, ухвала суду про задоволення заяви ОСОБА1 про забезпечення позову у визначений ним спосіб є такою, що порушує норми матеріального та процесуального права.
Окремою ухвалою колегії суддів Київського апеляційного суду від 23 вересня 2019 року доведено до відома Вищої ради правосуддя, що при вирішенні вказаної цивільної справи суддя Баришівського районного суду Київської області Коваленко К.В. допустив порушення норм матеріального та процесуального права.
Колегія суддів зазначила, що частиною сьомою статті 150 ЦПК України визначений виключний перелік рішень та дій, які не допускаються при забезпеченні позову. Зокрема, законом прямо передбачено, що не допускається забезпечення позову шляхом зупинення рішень, актів Національного банку України, а також встановлення для Національного банку України заборони або обов’язку вчиняти певні дії.
Зазначені обмеження є імперативними та не допускають їх неоднозначного трактування. Окрім того, вказані обмеження відображені у нормах матеріального права України.
Зокрема, згідно зі статтею 74 Закону України «Про Національний банк України» забезпечення позову шляхом зупинення рішень, актів Національного банку України, а також встановлення для Національного банку України заборони або обов’язку вчиняти певні дії не допускається.
Приписи цієї норми закону кореспондуються з положеннями статті 137 Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК України) та статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України).
Відповідно до пункту 6 частини п’ятої статті 137 ГПК України не допускається забезпечення позову шляхом зупинення рішень, актів Національного банку України, а також встановлення для Національного банку України, його посадових осіб заборони або обов’язку вчиняти певні дії.
Згідно з пунктом 4 частини третьої статті 151 КАС України не допускається забезпечення позову шляхом зупинення рішень Національного банку України, актів Національного банку України, а також встановлення для Національного банку України заборони або обов’язку вчиняти певні дії.
Зазначені норми процесуального права та чинного законодавства України грубо порушено суддею Баришівського районного суду Київської області Коваленком К.В., тому апеляційний суд, переглядаючи рішення суду першої інстанції, з огляду на положення статей 262, 385 ЦПК України відреагував на такі порушення.
Наведені в окремій ухвалі апеляційного суду обставини свідчать про неправильне застосування суддею Баришівського районного суду Київської області Коваленком К.В. норм матеріального права та істотне порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя та розгляду заяви про забезпечення позову, що призвело до можливого перешкоджання діяльності Національного банку України як органу, який має публічно-правовий статус особливого центрального органу державного управління, самостійного у своїй діяльності і незалежного від органів державної влади, та унеможливило повною мірою реалізацію учасниками судового процесу наданих їм процесуальних прав та виконання процесуальних обов’язків, що відповідно до статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» може бути підставою для дисциплінарної відповідальності судді.
Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 18 жовтня 2019 року у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА1 на постанову Київського апеляційного суду від 23 вересня 2019 року відмовлено, оскільки касаційна скарга є необґрунтованою.
Колегія суддів зазначила, що суд першої інстанції допустив втручання у діяльність юридичної особи публічного права, у здійснення першим заступником Голови Національного банку України повноважень, передбачених Законом України «Про Національний банк України», на підставі чого суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що забезпечення позову є незаконним з огляду на заборону процесуального законодавства та закону, що регулює діяльність Національного банку України.
Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 18 жовтня 2019 року у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою судді Баришівського районного суду Київської області Коваленка К.В. на окрему ухвалу Київського апеляційного суду від 23 вересня 2019 року відмовлено, оскільки касаційна скарга є необґрунтованою.
Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду дійшов висновку, що забезпечення позову шляхом заборони ОСОБА3 виконувати дії, пов’язані із здійсненням повноважень першого заступника Голови Національного банку України, у цьому випадку накладає обмеження саме на діяльність Національного банку України, забороняючи здійснювати його функції. Заборонивши ОСОБА3 брати участь у роботі та засіданнях Правління Національного банку України, а також вчиняти та/або виконувати всі та будь-які дії, пов’язані з виконанням та/або здійсненням повноважень першого заступника Голови Національного банку України, та/або будь-яку іншу діяльність на посаді першого заступника Голови Національного банку України, суд першої інстанції допустив втручання у діяльність юридичної особи публічного права, здійснення першим заступником Голови Національного банку України повноважень, передбачених Законом України «Про Національний банк України».
Суд апеляційної інстанції, встановивши такі порушення норм процесуального права суддею Баришівського районного суду Київської області Коваленком К.В., зокрема статті 150 ЦПК України та статті 74 Закону України «Про Національний банк України», які не допускають їх неоднозначного тлумачення, дійшов обґрунтованого висновку про необхідність доведення до відома Вищої ради правосуддя інформації щодо наявності таких порушень для належного реагування.
9 липня 2019 року до Баришівського районного суду Київської області за вхідними № 5309, № 5310 надійшли заяви ОСОБА1 про відмову від позову та скасування заходів забезпечення позову у цивільній справі № 355/867/19, вказані заяви судом розглянуті не були.
Крім цього, в матеріалах виділеного провадження щодо розгляду заяви про забезпечення позову містяться письмові пояснення ОСОБА1, надіслані на адресу Київського апеляційного суду, в яких він зазначив, що з позовом до Баришівського районного суду Київської області не звертався, вказав, що його персональні дані були використані невідомими особами.
Згідно з даними Єдиного державного реєстру судових рішень позов ОСОБА1 був залишений без розгляду у зв’язку з неявкою позивача в судове засідання ухвалою Баришівського районного суду Київської області 13 січня 2020 року.
Після відкриття дисциплінарної справи стосовно судді Коваленка К.В. надійшли пояснення вказаного судді щодо суті дисциплінарної скарги (вх. № 843/0/6-20 від 11 лютого 2020 року). У поясненнях суддя зазначив, що при винесенні ухвали про забезпечення позову дійсно допустив низку помилок, що призвело до хибного трактування закону та винесення помилкового рішення.
Однією з таких помилок суддя Коваленко К.В. вважає те, що за відсутності практичного досвіду щодо розгляду подібної категорії справ (пов’язаних із Національним банком України), недосконало вивчив профільний закон, а тому не взяв до уваги положення статті 64-1 Закону України «Про Національний банк України».
Зазначив, що під час підготовки ухвали переглянув Закон України «Про Національний банк України» у друкованому збірнику законодавчих актів 2013 року та не звірив його з актуальною версією цього Закону на сайті Верховної Ради України, що робить зазвичай, тому не звернув увагу на статтю 64-1, яка була внесена до вказаного Закону у 2015 році.
На переконання судді Коваленка К.В., під час прийняття зазначеного рішення він, можливо, надто емоційно сприйняв факти, викладені в заяві, що завадило йому прийняти зважене рішення.
Надаючи пояснення щодо доводів скарги про унеможливлення повною мірою реалізації учасниками судового процесу наданих їм процесуальних прав та виконання процесуальних обов’язків внаслідок незалучення до участі у справі Національного банку України згідно з вимогами статті 64-1 Закону України «Про Національний банк України», суддя Коваленко К.В. просив Третю Дисциплінарну палату Вищої ради правосуддя звернути увагу на той факт, що розгляд заяви про забезпечення позову здійснювався відповідно до норм чинного процесуального законодавства, зокрема з дотриманням імперативних строків розгляду заяви про забезпечення позову. Станом на 18 червня 2019 року провадження у справі відкрито не було, що унеможливлювало залучення до участі у справі інших осіб чи виконання будь-яких інших процесуальних дій у справі.
Суддя Коваленко К.В. вважає, що під час прийняття вказаного рішення допустив помилку у застосуванні закону, проте ця помилка не мала жодного умислу щодо свідомого порушення закону.
Разом із тим 24 лютого 2020 року за вхідним № 843/1/6-20 до Вищої ради правосуддя від судді Коваленка К.В. надійшли додаткові пояснення щодо суті дисциплінарної справи.
Суддя зазначив, що заява Національного банку України від 14 червня 2019 року про скасування забезпечення позову йому була передана 17 червня 2019 року, однак він не мав можливості її розглянути в цей день через велику завантаженість. Вказав, що з 18 по 22 червня 2019 року перебував на лікуванні, а коли вийшов на роботу, дізнався, що матеріали справи направлені до Київського апеляційного суду. Таким чином, як пояснив суддя Коваленко К.В., на той час він не мав можливості розглянути заяву про скасування забезпечення позову.
Кваліфікуючи дії судді Баришівського районного суду Київської області Коваленка К.В., Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя критично оцінює його письмові та усні пояснення з огляду на таке.
Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя під час розгляду дисциплінарної справи дотримується усталеної позиції, що дисциплінарне провадження щодо судді має здійснюватися з урахуванням конституційного принципу незалежності суддівської діяльності, відповідно до якого дисциплінарне провадження не може бути спрямоване на оцінку судових рішень суддів, які можуть піддаватися критиці лише шляхом оскарження відповідно до закону.
Дисциплінарна палата не оцінює зміст ухвали Баришівського районного суду Київської області від 11 червня 2019 року на предмет її законності, а лише надає оцінку діям судді Коваленка К.В. під час розгляду справи № 355/867/19 за позовом ОСОБА1 до ОСОБА2, першого заступника Голови Національного банку України ОСОБА3 про визнання недостовірною інформації та припинення дії, яка порушує право.
Статтею 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до статей 56, 57 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддя зобов’язаний справедливо, безсторонньо та своєчасно розглядати і вирішувати судові справи відповідно до закону з дотриманням засад і правил судочинства; об’єктивно, неупереджено, незалежно, справедливо та кваліфіковано здійснювати правосуддя від імені України, керуючись принципом верховенства права, підкоряючись лише закону, чесно і сумлінно здійснювати повноваження та виконувати обов’язки судді.
Статтею 4 ЦПК України визначено, що, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Згідно із частиною першою статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред’явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду (частина друга статті 149 ЦПК України).
Отже, умовою застосування забезпечення позову як сукупності процесуальних дій є обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог. Такі заходи гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв’язку із застосуванням відповідних заходів.
Пунктом 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9 «Про практику застосування судами цивільного законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» визначено, що, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з’ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Частинами першою та другою статті 149 ЦПК України встановлено, що суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред’явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Пунктами 2, 3 частини першої статті 150 ЦПК України (у редакції, чинній на момент звернення позивача до суду з позовом) передбачено, що позов забезпечується, зокрема, забороною вчиняти певні дії, встановленням обов’язку вчинити певні дії.
Суд може застосувати кілька видів забезпечення позову, перелік яких визначений статтею 150 ЦПК України, а також інші заходи, необхідні для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1–9 частини першої статті 150 ЦПК України.
Відповідно до частини сьомої статті 150 ЦПК України (у редакції, чинній на момент звернення позивача до суду з позовом) не допускається забезпечення позову шляхом зупинення рішень, актів Національного банку України, а також встановлення для Національного банку України заборони або обов’язку вчиняти певні дії.
Важливо наголосити, що вказане вище обмеження є імперативним, а отже, не допускається його двояке трактування.
Посилання судді Коваленка К.В. на той факт, що ним помилково не враховані зміни до законодавства, Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя вважає безпідставним та необґрунтованим, оскільки норма частини сьомої статті 150 ЦПК України (у редакції, чинній на момент звернення позивача до суду з позовом) діяла із грудня 2017 року.
Згідно із частиною першою статті 16 Закону України «Про Національний банк України» Правління Національного банку є колегіальним органом та складається з шести осіб: Голови Національного банку, першого заступника та заступників Голови Національного банку.
Відповідно до положень статті 64-1 Закону України «Про Національний банк України» позови, подані, зокрема, проти членів Правління Національного банку, вважаються позовами, поданими проти Національного банку.
Зазначені обставини свідчать про пряму законодавчу заборону забезпечувати позов шляхом зупинення рішень, актів Національного банку України, а також встановлення для Національного банку України заборони або обов’язку вчиняти певні дії.
Згідно із частиною першою статті 74 Закону України «Про Національний банк України» рішення Національного банку України, його службовців можуть бути оскаржені до суду виключно з метою встановлення законності таких рішень.
Оскарження рішення, акта або дії Національного банку України не зупиняє їх виконання. Забезпечення позову шляхом зупинення рішень, актів Національного банку України, а також встановлення для Національного банку України заборони або обов’язку вчиняти певні дії не допускається (частина друга статті 74 Закону України «Про Національний банк України»).
Постановляючи окрему ухвалу, суд апеляційної інстанції зазначив, що наведені норми процесуального права та чинного законодавства України було грубо порушено.
Отже, неправильне застосування норм матеріального права та істотне порушення норм процесуального права суддею Баришівського районного суду Київської області Коваленком К.В. під час здійснення правосуддя та розгляду заяви про забезпечення позову, призвело до можливого перешкоджання діяльності Національного банку України як органу, який має публічно-правовий статус особливого центрального органу державного управління, самостійного у своїй діяльності та незалежного від органів державної влади, та унеможливило у повній мірі реалізацію учасниками судового процесу наданих їм процесуальних прав та виконання процесуальних обов’язків.
З копій матеріалів справи вбачається, що позивач звернувся до суду з позовом про визнання недостовірної інформації та припинення дії, яка порушує право.
Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя зазначає, що забезпечення позову – це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог.
Під час розгляду заяви про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, з’ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.
Під час вирішення питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову, забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу, наявності зв’язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову, імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів, запобігання порушенню у зв’язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками судового процесу.
Аналізуючи встановлені під час розгляду дисциплінарної справи факти, Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя доходить висновку, що судом при постановленні ухвали від 11 червня 2019 року про забезпечення позову не було надано оцінки співвідношенню негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів із урахуванням предмета спору, а саме спростуванню недостовірної інформації із забороною відповідачу здійснити певні дії.
Отже, суд, застосовуючи спосіб забезпечення позову на порушення норм, наведених у пункті 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9, не пересвідчився, що існує спір між сторонами і що існує реальна загроза невиконання рішення суду.
Водночас Третьою Дисциплінарною палатою Вищої ради правосуддя не встановлено обставин, які б свідчили, що зазначені порушення суддею Коваленком К.В. вчинені умисно, а тому Дисциплінарна палата дійшла висновку, що грубе порушення закону суддею допущено внаслідок недбалості.
З огляду на наведене Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя зазначає, що застосовані судом першої інстанції заходи забезпечення позову є неспівмірними та не відповідають принципу верховенства права і меті застосування правового інституту забезпечення позову, більш того, ці заходи забезпечення позову застосовані із грубим порушенням норм закону (статті 149, 150 ЦПК України, стаття 74 Закону України «Про Національний банк України»).
У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень зазначено, що чітке обґрунтування та аналіз є базовими вимогами до судових рішень і важливим аспектом права на справедливий суд. Судове рішення високої якості – це рішення, яке досягає правильного результату, наскільки це дозволяють надані судді матеріали, у справедливий, швидкий, зрозумілий та недвозначний спосіб.
Суддею Баришівського районного суду Київської області Коваленком К.В. допущено порушення чітких, зрозумілих за змістом імперативних норм процесуального законодавства, які регулюють питання виключної підсудності цивільних спорів та вжиття заходів забезпечення позову. Вказані приписи не допускають розширеного тлумачення чи можливості застосування альтернативних норм.
Допущені порушення не мають характеру простої суддівської помилки, а свідчать про очевидну грубу недбалість судді Коваленка К.В. щодо виконання службових обов’язків.
Ураховуючи наведене нормативне регулювання, а також зважаючи на те, що окремою ухвалою Київського апеляційного суду від 23 вересня 2019 року констатовано допущення істотних порушень норм права, наявні підстави для висновку, що суддею Баришівського районного суду Київської області Коваленком К.В. під час розгляду заяви ОСОБА1 про вжиття заходів забезпечення позову у цивільній справі № 355/867/19 допущено істотне порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя внаслідок грубої недбалості, а саме імперативних приписів статті 150 ЦПК України. Тобто суддею вчинено дисциплінарний проступок, передбачений підпунктом «а» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
На думку Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя, зазначені дії судді Баришівського районного суду Київської області Коваленка К.В. щодо грубого порушення імперативних приписів статті 150 ЦПК України, вимог Закону України «Про Національний банк України» негативно вплинули на авторитет правосуддя та оцінку діяльності судової влади, яка залежить насамперед від ефективності здійснення правосуддя та здійснення його на засадах верховенства права.
Судові рішення, у тому числі й ухвали про забезпечення позову, постановляються в порядку, визначеному статтею 259 ЦПК України, і відповідно до вимог статті 260 ЦПК України мають включати мотивувальну частину із зазначенням мотивів, із яких суд дійшов висновків, і закону, яким керувався суд, постановляючи ухвалу.
Відповідно до пункту 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9 ухвала про забезпечення позову постановляється в порядку, визначеному статтею 209 ЦПК України, і повинна включати мотивувальну частину, де поряд із зазначенням мотивів, із яких суд (суддя) дійшов висновку про обґрунтованість припущення про те, що невжиття заходів забезпечення може в майбутньому утруднити чи зробити неможливим виконання судового рішення, наводиться посилання на закон, яким суд керувався при постановленні ухвали.
Щоб бути якісним, судове рішення повинно сприйматися сторонами та суспільством у цілому як таке, що стало результатом коректного застосування юридичних правил, справедливого процесу та правильної оцінки фактів, а також як таке, що може бути ефективно реалізованим. Лише в такому випадку сторони будуть переконані, що їхню справу було розглянуто й вирішено справедливо, а суспільство сприйме ухвалене рішення як фактор відновлення суспільної гармонії. Для досягнення цих цілей необхідне виконання низки вимог (пункт 31 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень).
Вмотивованість – це вимога до суду наводити письмово у рішенні судження, пояснення про наявність чи відсутність фактів, які є основою висновку суду. Це також пояснення суду, чому він виніс саме таке рішення, погодився з одними та відкинув інші доводи.
Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція). Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торіха проти Іспанії», параграфи 29–30).
Як вбачається з копій матеріалів справи, позивач звернувся з позовом про спростування недостовірної інформації, посилаючись на порушення вимог статей 277, 279 Цивільного кодексу України.
Із заяви про забезпечення позову від 7 червня 2019 року вбачається, що в ній відсутнє будь-яке обґрунтування необхідності забезпечення позову шляхом заборони ОСОБА3 брати участь у роботі та засіданнях Правління Національного банку України, а також заборони вчиняти та/або виконувати всі та будь-які дії, пов’язані з виконанням та/або здійсненням повноважень першого заступника Голови Національного банку України, та/або будь-яку іншу діяльність на посаді першого заступника Голови Національного банку України, з приводу того, що позивач звертався до суду щодо визнання інформації недостовірною та припинення дії, яка порушує право.
З ухвали судді Коваленка К.В. від 11 червня 2019 року про забезпечення позову не вбачається, чим керувався суддя Коваленко К.В., окрім посилань на норми законодавства, при задоволенні клопотання про забезпечення позову, а також у чому конкретно суддя вбачав підстави вважати, що невжиття заходів може ускладнити або зробити неможливим виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог.
Водночас зазначена ухвала не містить жодних мотивів, щодо необхідності, достатності та співмірності для забезпечення позову.
Крім того, при вирішенні питання про забезпечення позову суд повинен був перевірити наявність зв’язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовних вимог, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення у разі задоволення позову; імовірність утруднення виконання або невиконання рішення суду у разі невжиття таких заходів; співмірність заявленого виду забезпечення позову із позовними вимогами; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу, запобігання порушенню у зв’язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками судового процесу; розумність, обґрунтованість і адекватність вимог заявника щодо забезпечення позову.
З матеріалів справи вбачається, що позивачем ОСОБА1 заявлені позовні вимоги немайнового характеру про визнання недостовірною інформації та припинення дії, яка порушує право. Зі змісту заяви про забезпечення позову не вбачається, що існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення заявлених позовних вимог, зокрема вимог до першого заступника голови Національного банку України ОСОБА3 про припинення її дій.
На переконання Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя, під час розгляду та задоволення заяви про забезпечення позову суддя Коваленко К.В. не дотримався зазначених вимог, оскільки в ухвалі про вжиття заходів забезпечення позову відсутні відповідні висновки суду щодо таких обставин. Тобто встановлено факт вчинення суддею Коваленком К.В. дисциплінарного проступку, передбаченого підпунктом «б» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Відповідно до пункту 8 Висновку № 3 (2002) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо принципів та правил, які регулюють професійну поведінку суддів, зокрема питання етики, несумісної поведінки та безсторонності, повноваження, що надані суддям, тісно пов’язані із цінностями правосуддя, справедливості та свободи. Стандарти поведінки, які застосовуються до суддів, випливають із цих цінностей і є передумовами довіри до здійснення правосуддя.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв’язку із застосуванням відповідних заходів.
При постановленні ухвали про забезпечення позову не було враховано, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону як підприємець.
Натомість постановивши ухвалу, якою заборонено ОСОБА3 брати участь в роботі та/або засіданнях Правління Національного банку України, а також заборони вчиняти та/або виконувати всі та будь-які дії, пов’язані з виконанням та/або здійсненням повноважень першого заступника Голови Національного банку України, та/або будь-яку іншу діяльність на посаді першого заступника Голови Національного банку України до вирішення по суті спору, суддя Коваленко К.В. втрутився у не передбачений законом спосіб у діяльність юридичної особи публічного права.
Зокрема, Конституція України визначає правовий статус Національного банку України як центрального банку держави, основною функцією якого є забезпечення стабільності грошової одиниці України (стаття 99 Конституції України).
Особливість юридичного статусу Національного банку України полягає в тому, що він має публічно-правовий статус особливого центрального органу державного управління, самостійного у своїй діяльності від органів державної влади (статті 6, 7, 24, 25, 53 Закону України «Про Національний банк України»).
З метою забезпечення самостійності у проведенні єдиної грошово-кредитної політики Законом України «Про Національний банк України» не допускається втручання органів державної влади або їх посадових осіб у виконання функцій і повноважень Національного банку України інакше, як в межах, визначених Конституцією України та цим Законом (стаття 53 Закону України «Про Національний банк України»).
На переконання Третьої Дисциплінарної палати, твердження судді Коваленка К.В. про те, що він не мав можливості розглянути клопотання про скасування заходів забезпечення позову через перебування на лікарняному з 18 червня 2019 року по 22 червня 2019 року, не беруться до уваги, оскільки відповідно до копій матеріалів справи № 355/867/19 клопотання Національного банку України про скасування заходів забезпечення позову та апеляційні скарги ОСОБА2 та Національного банку України надійшли до Баришівського районного суду Київської області 14 червня 2019 року. Вказана справа була направлена Баришівським районним судом Київської області до Київського апеляційного суду 21 червня 2019 року.
Отже, суддя Коваленко К.В. мав можливість розглянути клопотання про скасування заходів забезпечення позову, яке надійшло до Баришівського районного суду Київської області 14 червня 2019 року.
Разом із тим до Київського апеляційного суду від ОСОБА1 надійшли письмові пояснення, в яких зазначено, що він випадково дізнався із засобів масової інформації про наявність справи № 355/867/19, в якій він є позивачем до ОСОБА2 та Першого заступника Національного банку України. Також у цих поясненнях вказано, що ОСОБА1 не звертався до Баришівського районного суду Київської області із заявою про забезпечення позову, її не підписував, судовий збір не сплачував.
Залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню цивільного судочинства, зокрема: подання завідомо безпідставного позову, подання позову за відсутності предмета спору або у спорі, який має очевидно штучний характер. Суд зобов’язаний вживати заходів для запобігання зловживанню процесуальними правами. У випадку зловживання процесуальними правами учасником судового процесу суд застосовує до нього заходи, визначені цим Кодексом (стаття 44 ЦПК України).
Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя дійшла висновку, що зазначені обставини свідчать про грубу недбалість судді Коваленка К.В. під час виконання ним обов’язку щодо належного встановлення особи, яка подала позов немайнового характеру про визнання недостовірною інформації та припинення дії, яка порушує право, та зв’язку поданої позовної заяви із заявою про вжиття заходів забезпечення позову шляхом заборони ОСОБА3 брати участь в роботі та/або засіданнях Правління Національного банку України, а також заборонити вчиняти та/або виконувати всі та будь-які дії, пов’язані з виконанням та/або здійсненням повноважень Першого заступника Голови Національного банку України, та/або будь-яку іншу діяльність на посаді Першого заступника Голови Національного банку України до вирішення цього спору по суті.
За вказаних обставин, тобто з огляду на грубе порушення суддею Коваленком К.В. вимог процесуального закону під час розгляду справи № 355/867/19, зокрема статей 150, 260 ЦПК України, статті 74 Закону України «Про Національний банк України», Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя дійшла висновку, що грубі порушення законодавства суддею Коваленком К.В. під час здійснення правосуддя свідчать про необ’єктивний та небезсторонній розгляд справи № 355/867/19. Вказаний спосіб здійснення суддею правосуддя порочить звання судді та підриває авторитет правосуддя.
Таким чином, Третя Дисциплінарна палата дійшла висновку про наявність підстав для встановлення факту допущення суддею Баришівського районного суду Київської області Коваленком К.В. під час розгляду справи № 355/867/19 дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 3 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а саме допущення суддею поведінки, що порочить звання судді та підриває авторитет правосуддя.
Отже, підсумовуючи наведене, Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя дійшла висновку, що вказані дії судді Коваленка К.В., вчинені під час розгляду справи № 355/867/19, пов’язані з порушенням вимог статей 150, 260 ЦПК України та статей 53, 64-1, 74 Закону України «Про Національний банк України», статті 6 Конвенції, статті 99 Конституції України, слід кваліфікувати як допущення внаслідок грубої недбалості дисциплінарних проступків, передбачених підпунктами «а», «б» пункту 1, пунктом 3 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
У пункті 5 Резолюції Європейської асоціації суддів (Тронхейм, 27 вересня 2007 року) зазначено, що суддя може бути притягнутий до дисциплінарної відповідальності лише у випадках, коли мала місце не гідна його звання поведінка, наслідки якої є настільки серйозними і жахливими, що потребують накладення дисциплінарних стягнень.
Вказані дії судді Коваленка К.В. призвели до можливого блокування роботи Правління Національного банку України та неможливості вказаного банку здійснювати свою поточну роботу, у тому числі і ту, яка спрямована на створення умов для фінансової стабільності грошової одиниці України та стабільності банківської системи, що визначені статтею 6 Закону України «Про Національний банк України.
Вирішуючи питання про притягнення судді Коваленка К.В. до дисциплінарної відповідальності, Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя виходить із такого.
Згідно із частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 2 Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.
У рішенні Конституційного Суду України від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004 визначено, що відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Верховенство права – це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність.
У пункті 16 розділу II доповіді Європейської комісії «За демократію через право» (Венеціанська комісія) від 4 квітня 2011 року № 512/2009, схвалений Комісією на 86-му пленарному засіданні 25–26 березня 2011 року «Верховенство права» (CDL-AD (2011) 003rev), вказано, що Rule of Law (верховенство права) є невід’ємною частиною будь-якого демократичного суспільства. У рамках цього поняття вимагається, щоб усі, хто наділений повноваженнями ухвалювати рішення, ставилися до кожного з виявом поваги, на основі рівності та розумності й відповідно до закону, і щоб кожен мав можливість оскаржити незаконність рішень у незалежному та безсторонньому суді, де кожен має бути забезпечений справедливими процедурами. Отже, предметом верховенства права є здійснення влади і стосунки між особою та державою. Пунктом 41 розділу IV визначено, що обов’язковими елементами верховенства права є, зокрема: законність, заборона свавілля та доступ до правосуддя, де законність – це принцип, який означає дотримання законів (пункт 42). Заборона свавілля полягає в тому, що дискреційні повноваження органами державної влади мають здійснюватися відповідно до принципу верховенства права, з яким є несумісне ухвалення несправедливих, необґрунтованих, нерозумних чи деспотичних рішень (пункт 52). Відзначено, що доступ до правосуддя полягає, зокрема, в тому, що роль судівництва є істотно важливою в державі, заснованій на верховенстві права. Судівництво є гарантом справедливості – основоположної цінності у державі, керованій правом. Справою першочергової ваги є те, щоб судівництво мало повноваження визначати, які закони є застосовними та ваговитими щодо конкретної справи, вирішувати питання факту і застосовувати закон до фактичних обставин згідно з відповідною – тобто достатньо прозорою і передбачуваною – методологією тлумачення (пункт 54).
Частиною другою статті 48 Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» встановлено, що суддя здійснює правосуддя на основі Конституції і законів України, керуючись при цьому принципом верховенства права. Пунктами 1, 2 частини сьомої статті 56 вказаного Закону визначено, що суддя зобов’язаний справедливо, безсторонньо та своєчасно розглядати і вирішувати судові справи відповідно до закону з дотриманням засад і правил судочинства, дотримуватися правил суддівської етики, у тому числі виявляти та підтримувати високі стандарти поведінки у будь-якій діяльності з метою укріплення суспільної довіри до суду, забезпечення впевненості суспільства в чесності та непідкупності суддів.
У Бангалорських принципах поведінки суддів від 19 травня 2006 року, схвалених Резолюцією Економічної та Соціальної Ради ООН від 27 липня 2006 року № 2006/23, зазначено, що об’єктивність судді є необхідною умовою для належного виконання ним своїх обов’язків. Вона проявляється не тільки у змісті винесеного рішення, а й в усіх процесуальних діях, що супроводжують його прийняття.
У Кодексі суддівської етики, затвердженому XI з’їздом суддів України 22 лютого 2013 року, закріплено, що суддя повинен бути прикладом неухильного додержання вимог закону і принципу верховенства права, присяги судді, а також дотримання високих стандартів поведінки з метою зміцнення довіри громадян у чесність, незалежність, неупередженість та справедливість суду.
Отже, особливості посади професійного судді полягають в уособленні державної влади шляхом здійснення правосуддя на засадах верховенства права, законності та справедливості, а статус судді передбачає найвищий рівень правової свідомості та професійної відповідальності перед суспільством.
У пункті 22 Висновку № 3 Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо принципів та правил, які регулюють професійну поведінку суддів, зокрема питання етики, несумісної поведінки та безсторонності, зазначено, що суспільна довіра та повага до судової влади є гарантіями ефективності системи правосуддя: поведінка суддів у їхній професійній діяльності, зрозуміло, розглядається громадськістю як необхідна складова довіри до судів.
Як зазначалося вище, за результатами розгляду дисциплінарної справи Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя дійшла висновку, що суддя Баришівського районного суду Київської області Коваленко К.В. під час розгляду справи № 355/867/19 допустив дисциплінарні проступки, передбачені підпунктами «а», «б» пункту 1, пунктом 3 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а саме: істотне порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя, що унеможливило реалізацію учасниками судового процесу наданих їм процесуальних прав та виконання процесуальних обов’язків; незазначення в судовому рішенні мотивів прийняття або відхилення аргументів сторін щодо суті спору; допущення суддею поведінки, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя, зокрема в питаннях моралі, чесності, непідкупності, дотримання інших норм суддівської етики та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду, прояв неповаги до інших суддів чи інших учасників судового процесу.
Вступаючи на посаду, суддя бере на себе зобов’язання об’єктивно, безсторонньо, неупереджено, незалежно, справедливо та кваліфіковано здійснювати правосуддя від імені України, керуючись принципом верховенства права, підкоряючись лише закону, чесно і сумлінно здійснювати повноваження та виконувати обов’язки судді, дотримуватися етичних принципів і правил поведінки судді, не вчиняти дій, що порочать звання судді або підривають авторитет правосуддя.
Під час розгляду дисциплінарної справи встановлено, що суддя Коваленко К.В. під час здійснення правосуддя неналежно поставився до виконання обов’язків судді та через грубу недбалість допустив істотне порушення норм процесуального права, що викликало обґрунтований сумнів у здійсненні ним правосуддя безсторонньо, неупереджено, незалежно та справедливо, що, у свою чергу, не підвищує рівень довіри до суду, а порочить звання судді та підриває авторитет правосуддя.
Згідно із частиною дев’ятою статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» істотним дисциплінарним проступком або грубим нехтуванням обов’язками судді, що є несумісним зі статусом судді або виявляє його невідповідність займаній посаді, може бути визнано, зокрема, допущення суддею поведінки, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя, у тому числі в питаннях моралі, чесності, непідкупності, відповідності способу життя судді його статусу, дотримання інших етичних норм та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду.
На переконання Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя, суддя Коваленко К.В. під час розгляду справи № 355/867/19 допустив порушення вимог статей 150, 260 ЦПК України, статей 53, 64-1, 74 Закону України «Про Національний банк України», статті 6 Конвенції, статті 99 Конституції України, що кваліфіковано як дисциплінарні проступки, передбачені підпунктами «а», «б» пункту 1, пунктом 3 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», та є підставою для встановлення факту вчинення суддею Коваленком К.В. істотного дисциплінарного проступку в розумінні частини дев’ятої статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Отже, Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя дійшла висновку, що вказані вище дії судді Коваленка К.В. слід кваліфікувати як вчинення істотного дисциплінарного проступку, що є несумісним зі статусом судді.
Відповідно до частини восьмої статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» дисциплінарне стягнення у виді подання про звільнення судді з посади застосовується, зокрема, у разі вчинення суддею істотного дисциплінарного проступку, грубого чи систематичного нехтування обов’язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді.
Щодо строків притягнення судді до дисциплінарної відповідальності слід зазначити таке.
Відповідно до частини одинадцятої статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у чинній редакції дисциплінарне стягнення до судді застосовується не пізніше трьох років із дня вчинення проступку без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування судді у відпустці чи здійснення відповідного дисциплінарного провадження, а частиною четвертою статті 96 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» передбачалося, що дисциплінарне стягнення до судді застосовується не пізніше трьох років із дня вчинення проступку без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування судді у відпустці.
Отже, строк притягнення судді Коваленка К.В. до дисциплінарної відповідальності не закінчився.
Згідно із частиною другою статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та частиною п’ятою статті 50 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» під час обрання виду дисциплінарного стягнення стосовно судді враховуються характер дисциплінарного проступку, його наслідки, особа судді, ступінь його вини, наявність інших дисциплінарних стягнень, інші обставини, що впливають на можливість притягнення судді до дисциплінарної відповідальності. Дисциплінарне стягнення застосовується з урахуванням принципу пропорційності. Дисциплінарне стягнення у виді подання про звільнення судді з посади застосовується, в тому числі, у разі вчинення суддею істотного дисциплінарного проступку, грубого чи систематичного нехтування обов’язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді.
Згідно з наданою виконувачем обов’язків голови Баришівського районного суду Київської області Лисюком О.Д. характеристикою, суддя Коваленко К.В. за час роботи суддею зарекомендував себе як кваліфікований юрист та цілеспрямований спеціаліст, до роботи ставиться добросовісно та відповідально, постійно бере участь у спеціалізованих навчальних семінарах, є суддею-спікером Баришівського районного суду Київської області, з 1 липня 2010 року має науковий ступінь доктора філософії в галузі права, за бездоганну багаторічну працю в судовій системі заохочувався подяками.
Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя враховує позитивну характеристику судді Коваленка К.В., рівень його судового навантаження, те, що раніше він не притягувався до дисциплінарної відповідальності, та визнання суддею допущення ним низки помилок під час вирішення питання про забезпечення позову. Водночас Третьою Дисциплінарною палатою враховано, що суддя має значний досвід роботи в галузі права й на посаді судді і що порушення, допущені суддею Коваленком К.В., які розцінюються як істотні дисциплінарні проступки, несумісні зі статусом судді, порочать звання судді та підривають авторитет правосуддя.
Враховуючи наслідки таких дій судді, ступінь його вини, Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя вважає, що за наведених обставин пом’якшення виду стягнення, яке підлягає застосуванню до судді, є невиправданим.
Згідно зі статтею 115 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» вчинення істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування обов’язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді, є підставою для звільнення судді.
Пунктом 3 частини шостої статті 126 Конституції України передбачено, що підставами для звільнення судді є вчинення істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування обов’язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді.
Таким чином, Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя дійшла висновку про застосування до судді Баришівського районного суду Київської області Коваленка К.В. дисциплінарного стягнення у виді подання про звільнення судді з посади.
На підставі викладеного, керуючись статтею 126 Конституції України, статтями 34, 49, 50 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», статтями 106, 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя
вирішила:
притягнути суддю Баришівського районного суду Київської області Коваленка Костянтина Вікторовича до дисциплінарної відповідальності та застосувати до нього дисциплінарне стягнення у виді подання про звільнення судді з посади.
Рішення Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя може бути оскаржене до Вищої ради правосуддя в порядку і строки, що встановлені статтею 51 Закону України «Про Вищу раду правосуддя».
Головуючий на засіданні
Третьої Дисциплінарної
палати Вищої ради правосуддя В.І. Говоруха
Члени Третьої Дисциплінарної
палати Вищої ради правосуддя П.М. Гречківський
Л.Б. Іванова
В.В. Матвійчук
