Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя у складі головуючого – Худика М.П., члена Вищої ради правосуддя Грищука В.К. та залученого із Третьої Дисциплінарної палати члена Вищої ради правосуддя Говорухи В.І., розглянувши дисциплінарну справу, відкриту за скаргою та доповненнями до неї Приватного акціонерного товариства «Фармацевтична фірма «Дарниця» в особі адвоката Гончаренка Євгенія Сергійовича стосовно судді Святошинського районного суду міста Києва Миколаєць Іванни Юріївни,
встановила:
Миколаєць Іванна Юріївна Постановою Верховної Ради України від 17 лютого 2011 року № 3048-VI обрана суддею Святошинського районного суду міста Києва безстроково.
Згідно із характеристикою, наданою головою Святошинського районного суду міста Києва Ясельським А.М., Миколаєць І.Ю. вміє організувати свою роботу, при здійсненні правосуддя правильно і кваліфіковано застосовує норми матеріального та процесуального законодавства України. Значну увагу приділяє підвищенню професійної кваліфікації, вивченню новел законодавства. За особистими якостями енергійна, ініціативна, дисциплінована, вимоглива до себе та інших. За характером урівноважена та доброзичлива. Дотримується високих стандартів поведінки з метою зміцнення довіри громадян у чесність, незалежність, неупередженість та справедливість суду. За час роботи на посаді судді до дисциплінарної відповідальності не притягувалась.
За даними офіційних вебсайтів Вищої ради правосуддя та Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, суддя Святошинського районного суду міста Києва Миколаєць І.Ю. до дисциплінарної відповідальності не притягувалась.
До Вищої ради правосуддя 24 квітня 2019 року за вх. № 425/1/13-19 надійшла дисциплінарна скарга Приватного акціонерного товариства «Фармацевтична фірма «Дарниця» (далі – ПрАТ «ФФ «Дарниця») в особі адвоката Гончаренка Є.С. на неналежну поведінку судді Святошинського районного суду міста Києва Миколаєць І.Ю. під час розгляду клопотання представника публічного акціонерного товариства «Науково-виробничий центр «Борщагівський хіміко-фармацевтичний завод» (далі – ПАТ «НВЦ «БХФЗ») – адвоката Макаревич К.В. про скасування арешту майна в частині (справа № 759/4637/19).
21 травня 2019 року за вх. № 425/3/13-19 та 3 липня 2019 року за вх. № 425/4/13-19 надійшли доповнення до вказаної скарги.
У скарзі та доповненнях до неї адвокат Гончаренко Є.С. зазначив, що за результатами розгляду вказаного клопотання суддею Миколаєць І.Ю. постановлена ухвала, якою скасовано обмеження дії арешту місячним строком, що був застосований ухвалою слідчого судді Святошинського районного суду міста Києва 26 травня 2014 року.
Розглядаючи клопотання представника ПАТ «НВЦ «БХФЗ» – адвоката Макаревич К.В. про скасування обмеження дії арешту місячним строком, суддя Миколаєць І.Ю. фактично змінила ухвалу про арешт акцій у порядку, який не передбачений Кримінальним процесуальним кодексом України (далі – КПК України), чим умисно або внаслідок грубої недбалості допустила порушення прав людини і основоположних свобод, що призвело до істотних негативних наслідків для ПрАТ «ФФ «Дарниця».
Відповідно до частини першої статті 174 КПК України арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому у застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.
Тобто, як зазначав скаржник, слідчий суддя мав право скасувати саме арешт майна, а не строк дії ухвали про накладання арешту, за умови, що власник доведе, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано. Такі пояснення були викладені ПрАТ «ФФ «Дарниця» у запереченнях проти клопотання, проте суддею Миколаєць І.Ю. не взяті до уваги, внаслідок чого суддя постановила ухвалу, яка не передбачена чинним КПК України. Крім того, ПрАТ «ФФ «Дарниця» наголошувало, що з клопотанням про скасування арешту майна може звернутися власник або володілець майна, тобто ПАТ «НВЦ «БХФЗ» не мало права на звернення до суду із таким клопотанням, що також не взято суддею до уваги.
Як наголошував автор скарги, слідчий суддя Миколаєць І.Ю., постановивши ухвалу про скасування строку дії арешту майна, яка не передбачена нормами КПК України, створила для ПАТ «НВЦ «БХФЗ» передумови для скасування строку дії ухвали про арешт акцій для визнання договору купівлі-продажу спірних акцій недійсним у господарських процесах, які наразі тривають у господарському суді міста Києва. При цьому однією з підстав заявлення позовів є саме той факт, що, незважаючи на те, що в ухвалі про арешт акцій встановлений строк дії такої ухвали протягом місяця після її постановлення, арешт на пакет акцій продовжує діяти з 2014 року до цього часу.
Автор скарги зазначав, що у випадку, якщо господарський суд врахує незаконну ухвалу про скасування строку дії арешту майна та на цій підставі визнає біржовий контракт від 20 березня 2015 року недійсним, ПрАТ «ФФ «Дарниця» буде протиправно позбавлене права власності на пакет акцій, що є неприпустимим.
Також у доповненнях до скарги скаржник просив врахувати, що, постановляючи ухвалу про скасування строку дії арешту майна, суддя Миколаєць І.Ю. не здійснила жодних дій щодо з’ясування дійсних обставин кримінального провадження та поточного статусу кримінального провадження. Суддею не було встановлено, чи здійснюється досудове розслідування у цьому кримінальному провадженні та чи не закрите кримінальне провадження.
Як зазначав адвокат Гончаренко Є.С., слідчим СВ Шевченківського УП ГУ НП в місті Києві 27 червня 2015 року винесено постанову про закриття кримінального провадження, тобто суддя Миколаєць І.Ю. постановила ухвалу про скасування строку дії арешту майна майже через чотири роки після закриття кримінального провадження.
Дії судді, як стверджував автор скарги, призвели до протиправної зміни судового рішення, яке набрало законної сили майже 5 років тому, що свідчить про порушення принципу юридичної визначеності, а також про неправомірне обмеження права власності ПрАТ «ФФ «Дарниця» на належні їй акції.
Адвокат Гончаренко Є.С. просив притягнути суддю до дисциплінарної відповідальності відповідно до підпунктів «б», «г» пункту 1, пункту 4 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (умисне або внаслідок недбалості незазначення в судовому рішенні мотивів прийняття або відхилення аргументів сторін щодо суті спору; порушення засад рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін та свободи в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості; умисне або внаслідок грубої недбалості допущення суддею, який брав участь в ухваленні судового рішення, порушення прав людини і основоположних свобод).
Ухвалою Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 21 вересня 2020 року № 2673/2дп/15-20 відкрито дисциплінарну справу стосовно судді Святошинського районного суду міста Києва Миколаєць І.Ю. з підстав можливої наявності в її діях ознак дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 4 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя своєчасно і належним чином повідомляла суддю Святошинського районного суду міста Києва Миколаєць І.Ю. та автора скарги про дату та час засідання з використанням усіх можливих засобів, а саме шляхом надіслання письмових запрошень для участі у засіданні дисциплінарного органу на всі відомі адреси, які містяться в матеріалах дисциплінарної справи, та оприлюднення відповідних запрошень на засідання на офіційному вебсайті Вищої ради правосуддя.
З метою запобігання поширенню гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та забезпечення реалізації прав учасників справи Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя запропонувала сторонам взяти участь у засіданні Дисциплінарної палати в режимі відеоконференції.
Крім того, Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя вжила всіх можливих заходів із метою забезпечення дотримання процесуальних гарантій судді та права ефективно будувати свій захист. Зокрема, копії ухвали про відкриття дисциплінарної справи надсилалися на адресу суду, де працює суддя, та оприлюднені на офіційному вебсайті Вищої ради правосуддя.
Для участі у засіданні Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя 21 грудня 2020 року прибули представник судді Миколаєць І.Ю. – адвокат Кравець Р.Ю., представник скаржника ПрАТ «ФФ «Дарниця» – адвокат Левіцький Є.В. Суддею Миколаєць І.Ю. подане клопотання про розгляд дисциплінарної справи за її відсутності.
Заслухавши доповідача – члена Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Артеменка І.А., адвоката Кравця Р.Ю., адвоката Левіцького Є.В., Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя вирішила відкласти розгляд справи на 11 січня 2021 року та визнати явку судді Миколаєць І.Ю. обов’язковою.
У засідання Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя 11 січня 2021 року прибули суддя Миколаєць І.Ю., представник судді – адвокат Кравець Р.Ю., представник ПрАТ «ФФ «Дарниця» – адвокат Левіцький Є.В.
Заслухавши та врахувавши усні й письмові пояснення судді Миколаєць І.Ю., пояснення адвоката Кравця Р.Ю., пояснення адвоката Левіцького Є.В., вивчивши матеріали дисциплінарної справи, а також дослідивши копію матеріалів справи № 759/4637/19, Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя встановила таке.
Ухвалою слідчого судді Святошинського районного суду міста Києва Величко Т.О. від 26 травня 2014 року задоволено клопотання старшого слідчого відділення розслідування злочинів у сфері господарської діяльності СВ Святошинського РУ ГУ МВС України в місті Києві Шевченка В.В. У резолютивній частині ухвали зазначено: «Накласти арешт на цінні папери, а саме на пакет акцій ПАТ «Науково-виробничий центр «Борщагівський хіміко-фармацевтичний завод» (код за ЄДРПОУ КОД_1) у кількості 3100 штук, що становлять 29,95 % статутного капіталу Товариства і належать територіальній громаді м. Києва, та заборонено власнику вказаних корпоративних прав розпоряджатись таким, будь-яким чином використовувати їх. Строк дії ухвали – один місяць з дня постановлення ухвали».
20 березня 2015 року Департамент комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), який діяв від імені територіальної громади міста Києва, та ПрАТ «ФФ «Дарниця», враховуючи відсутність обмежень щодо відчуження пакета акцій, уклали договір купівлі-продажу цього майна.
28 березня 2018 року генеральний директор ПАТ «ПАТ «НВЦ «БХФЗ» ОСОБА1 звернулася до суду із заявою про виправлення описки в резолютивній частині ухвали Святошинського районного суду міста Києва від 26 травня 2014 року, зокрема виключення з резолютивної частини речення «Строк дії ухвали – один місяць з дня постановлення ухвали» та доповнення резолютивної частини цієї ухвали таким реченням: «Ухвала слідчого судді може бути оскаржена до Апеляційного суду м. Києва протягом п’яти днів з дня її проголошення».
Ухвалою слідчого судді Святошинського районного суду міста Києва Величко Т.О. від 29 березня 2018 року задоволено заяву генерального директора ПАТ «НВЦ «БХФЗ», в резолютивній частині ухвали Святошинського районного суду міста Києва від 26 травня 2014 року виправлено описку шляхом виключення речень «Строк дії ухвали – один місяць з дня постановлення ухвали. Ухвала оскарженню не підлягає. Заперечення на ухвалу можуть бути подані під час підготовчого провадження в суді» та доповнення резолютивної частини ухвали реченням «Ухвала слідчого судді може бути оскаржена до Апеляційного суду м. Києва протягом п’яти днів з дня її оголошення».
Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 13 червня 2018 року частково задоволено апеляційну скаргу адвоката Левіцького Є.В. в інтересах ПрАТ «ФФ «Дарниця». Ухвалу Святошинського районного суду міста Києва від 29 березня 2018 року скасовано. Постановлено нову ухвалу, якою призначено новий розгляд у суді першої інстанції заяви генерального директора ПАТ «НВЦ «БХФЗ» ОСОБА_1 про виправлення описки в судовому рішенні.
22 серпня 2018 року під час нового розгляду заяви слідчим суддею Святошинського районного суду міста Києва Величко Т.О. постановлено ухвалу, якою прийнято рішення, фактично аналогічне скасованому. Зокрема, вирішено «виправити допущену механічну помилку в резолютивній частині ухвали слідчого судді Святошинського районного суду міста Києва від 26 травня 2014 року по справі № 759/8801/14-к, де абзац другий, після слів: «Накласти арешт на цінні папери, а саме на пакет акцій ПАТ «Науково-виробничий центр «Борщагівський хіміко-фармацевтичний завод» (код за ЄДРПОУ 23518596) у кількості 3100 штук, що становлять 29,95 % статутного капіталу Товариства і належать територіальній громаді міста Києва, та заборонити власнику вказаних корпоративних прав розпоряджатись таким будь-яким чином використовувати їх», виключити абзац третій та п’ятий, вважати абзац третій «Ухвала слідчого судді може бути оскаржена до Апеляційного суду м. Києва протягом п’яти днів з часу проголошення».
Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 10 вересня 2018 року скасовано ухвалу слідчого судді Святошинського районного суду міста Києва Величко Т.О. від 22 серпня 2018 року та постановлено нову ухвалу, якою відмовлено у задоволенні заяви генерального директора ПАТ «НВЦ «БХФЗ» ОСОБА1 про виправлення описки.
У подальшому представник ПАТ «НВЦ «БХФЗ» – адвокат Окунєв І.С. звернувся до апеляційного суду з апеляційною скаргою на ухвалу слідчого судді Святошинського районного суду міста Києва 26 травня 2014 року, у якій також порушив питання про поновлення пропущеного строку на оскарження такої ухвали.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 13 листопада 2018 року у задоволенні клопотання представника ПАТ «НВЦ «БХФЗ» – адвоката Окунєва І.С. про поновлення пропущеного строку на оскарження ухвали Святошинського районного суду міста Києва 26 травня 2014 року відмовлено.
Ухвалою Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 24 січня 2019 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою представника ПАТ «НВЦ «БХФЗ» – адвоката Окунєва І.С. на ухвалу Київського апеляційного суду від 13 листопада 2018 року.
У подальшому, 7 лютого 2019 року, адвокат Окунєв І.С. в інтересах ПАТ «НВЦ «БХФЗ» звернувся до слідчого судді Святошинського районного суду міста Києва з клопотанням про скасування арешту в частині строку дії ухвали.
Згодом адвокат Окунєв І.С. відкликав таке клопотання та просив залишити його без розгляду.
Ухвалою Святошинського районного суду міста Києва (суддя Незнамова І.М.) від 27 лютого 2019 року клопотання адвоката Окунєва І.С., який представляє інтереси ПАТ «НВЦ «БХФЗ», про скасування арешту в частині строку дії повернуто адвокату Окунєву І.С. без розгляду за його заявою.
12 березня 2019 року представник ПАТ «НВЦ «БХФЗ» – адвокат Макаревич К.В. звернулась до слідчого судді Святошинського районного суду міста Києва з клопотанням про скасування арешту в частині строку дії (у порядку статті 174 КПК України), в якому просила скасувати арешт, накладений ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 26 травня 2014 року у справі № 759/8801/14-к, в частині визначення строку дії ухвали – один місяць із дня постановлення такої ухвали.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу від 12 березня 2019 року вказане клопотання передано для розгляду судді Миколаєць І.Ю.
Ухвалою слідчого судді Святошинського районного суду міста Києва (суддя Миколаєць І.Ю.) від 29 березня 2019 року клопотання представника ПАТ «НВЦ «БХФЗ» – адвоката Макаревич К.В. про скасування арешту майна в частині задоволено частково. Скасовано обмеження дії арешту місячним строком, який був застосований ухвалою слідчого судді Святошинського районного суду міста Києва 26 травня 2014 року.
Як вбачається з тексту ухвали, задовольняючи клопотання, суддя виходила з такого:
«Частиною 1 ст. 174 КПК України передбачена можливість скасування арешту майна повністю або частково за клопотанням власника або володільця арештованого майна за умови, зокрема, доведеності необґрунтованості накладення арешту стосовно майна, яке знаходиться у власності або у володінні.
Слідчий суддя вважає, що як ПАТ «Борщагівський хіміко-фармацевтичний завод», так і ПАТ «Фармацевтична фірма «Дарниця» можуть бути учасниками даного провадження, оскільки, як стало відомо, саме з приводу арештованого майна існують господарські спори між цими учасниками».
«Ухвалою колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду м. Києва від 10.09.2018 р. апеляційна скарга ПрАТ «ФФ «Дарниця» задоволена. Ухвала слідчого судді від 22.08.2018 р. скасована з підстав внесення слідчим суддею змін у резолютивну частину ухвали, чим було змінено рішення, що є недопустимим при виправленні описок. Зазначено, що рішення стосовно строку дії накладеного арешту на майно ніким не було оскаржено, хоча саме в такому порядку може бути виправлене допущене слідчим суддею 26.05.2014 р. порушення у визначенні строків дії арешту майна.
Таким правом 12.03.2019 р. скористався ПАТ «Борщагівський хіміко-фармацевтичний завод», подавши до слідчого судді Святошинського районного суду м. Києва клопотання про часткове скасування арешту – в частині строку дії.
Слідчий суддя, розглядаючи дане клопотання, виходить із правомірності (неправомірності) застосування арешту на дату його застосування, а можливість часткового його скасування – за нинішньою редакцією КПК України».
«Як встановлено у даному провадженні, з ухвали про арешт майна неможливо дійти висновку, з яких мотивів був застосований арешт майна саме на один місяць у даному кримінальному провадженні; з тексту ухвал слідчого судді про виправлення описки можна дійти висновку про помилковість такого зазначення при постановленні ухвали про накладення арешту; законодавець чітко визначає позиції, які повинні бути зазначені в ухвалі про накладення арешту, де відсутня позиція про строк дії такої ухвали. Усе вище зазначене свідчить про необґрунтованість застосованого арешту майна в частині обмеження строком дії ухвали, а тому таке обмеження арешту підлягає скасуванню».
Не погоджуючись із такою ухвалою судді, адвокат Зубрицький О.В., який діє в інтересах ПрАТ «ФФ «Дарниця», подав апеляційну скаргу.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 24 квітня 2019 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження з тих підстав, що така ухвала оскарженню не підлягає.
Ухвалою Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 27 травня 2019 року відмовлено представнику ПрАТ «ФФ «Дарниця» – адвокату Гончаренку Є.С. у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою на ухвалу Київського апеляційного суду від 24 квітня 2019 року.
У поясненнях, які надійшли на адресу Вищої ради правосуддя 10 червня 2019 року, суддя Миколаєць І.Ю. зазначила таке.
Ухвалою слідчого судді Святошинського районного суду міста Києва Величко Т.О. від 26 травня 2014 року у кримінальному провадженні № НОМЕР_1 (суддя помилково зазначила вказане кримінальне провадження замість правильного – № НОМЕР_2) був накладений арешт майна на пакет акцій ПАТ «НВЦ «БХФЗ» у кількості 3100 шт., що становить 29,95 % статутного капіталу ПАТ «НВЦ «БХФЗ», які належать територіальній громаді міста Києва. При цьому в ухвалі було зазначено, що строк дії ухвали про накладення арешту становить один місяць із дня її постановлення.
12 березня 2019 року до слідчого судді Святошинського районного суду міста Києва в порядку статті 174 КПК України звернулась представник ПАТ «НВЦ «БХФЗ» – адвокат Макаревич К.В. із клопотанням про скасування арешту майна в частині визначення строку дії ухвали, застосованого ухвалою слідчого судді від 26 травня 2014 року.
Відповідно до статті 174 КПК України питання скасування арешту майна може оспорювати особа – власник або володілець майна, якщо питання про арешт такого майна вирішувалось за відсутності такої особи.
Слідчим суддею до розгляду клопотання були допущені представники ПрАТ «ФФ «Дарниця», оскільки вони надали копії письмових доказів переходу прав власності від територіальної громади міста Києва до ПрАТ «ФФ «Дарниця» на частину пакета акцій ПАТ «НВЦ «БХФЗ».
26 та 29 березня 2019 року проведені засідання з розгляду клопотання.
У засіданнях брали участь представники ПрАТ «ФФ «Дарниця» – адвокати Зубрицький О.В. та Левіцький Є.В., які були заслухані під час розгляду справи.
Як зазначила суддя, під час розгляду справи було встановлено, що представники ПАТ «НВЦ «БХФЗ» подавали слідчому судді Величко Т.О. заяву про виправлення описки в ухвалі слідчого судді від 26 травня 2014 року щодо виправлення строку дії ухвали, яка 29 березня 2018 року була задоволена. Зокрема, з тексту ухвали від 26 травня 2014 року виключені такі речення: «Строк дії ухвали один місяць з дня постановлення ухвали. Ухвала оскарженню не підлягає. Заперечення на ухвалу можуть бути подані під час підготовчого провадження в суді», доповнено ухвалу такими реченнями: «Ухвала слідчого судді може бути оскаржена до Апеляційного суду м. Києва протягом п’яти днів з дня її оголошення». Однак ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 10 вересня 2018 року ухвала слідчого судді про виправлення описки була скасована з підстав невідповідності визначеного законодавцем терміну «описка» статті 379 КПК України та через фактичне внесення виправлення.
Ухвалою слідчого судді від 29 березня 2019 року частково задоволено клопотання ПАТ «НВЦ «БХФЗ» та скасовано обмеження дії арешту місячним строком, який був накладений ухвалою слідчого судді Святошинського районного суду міста Києва від 26 травня 2014 року.
Суддя зазначила, що мотиви прийняття саме такого рішення відображені у мотивувальній частині ухвали, зокрема: «У відповідності до ч. 5 ст. 173 КПК України (у редакції на час постановлення ухвали 26.05.2014 року), у разі задоволення клопотання про арешт майна, слідчий суддя постановляє ухвалу, у якій зазначає: 1) перелік майна, яке підлягає арешту; 2) підстави застосування арешту манна; 3) перелік тимчасово вилученого майна, яке підлягає поверненню особі; 4) заборону розпоряджатися або користуватися майном у разі її передбачення та вказівку на таке майно; 5) порядок виконання ухвали. Слідчий суддя вважає, що даний перелік є вичерпним, а зазначення строку дії ухвали є помилковим.
Дійсно, законодавець встановлює строки дії деяких заходів забезпечення кримінального провадження. Заходами забезпечення кримінального провадження є у відповідності до ст. 131 КПК України: 1) виклик слідчим, прокурором, судовий виклик і привід; 2) накладення грошового стягнення; 3) тимчасове обмеження у користуванні спеціальним правом; 4) відсторонення від посади; 5) тимчасовий доступ до речей і документів; 6) тимчасове вилучення майна; 7) арешт майна; 8) затримання особи; 9) запобіжні заходи. І такі строки дії забезпечення кримінального провадження чітко обумовлені відповідними нормами, наприклад такий захід забезпечення кримінального провадження як запобіжний захід у виді тримання під вартою або запобіжний захід у виді домашнього арешту обмежений часовими рамками.
Аналізом норм КПК, що регулюють питання арешту майна з’ясовано, що арешт майна застосовується без обмеження строком його дії і може бути скасований (частково скасований) ухвалою слідчого судді або скасований судом.
Таким чином, розглядаючи клопотання про арешт майна 26.05.2014 р., слідчий суддя не мав підстав вказувати на строк дії ухвали.
Окрім того, частиною 1 статті 174 КПК України передбачено, що слідчий суддя може скасувати арешт майна власника або володільця майна у випадку доведення необґрунтованості накладення арешту, який застосовано ухвалою слідчого судді. Тобто, арешт накладається ухвалою слідчого судді і його накладення повинно бути обґрунтованим. Обґрунтованість арешту повинна знайти своє відображення саме у рішенні слідчого судді, який і є особою, яка накладає такий арешт. А особа, майно якої арештовано і без участі якої розглядалось клопотання про арешт, повинна мати можливість знати про підстави та мотиви накладення такого арешту.
В ухвалі слідчого судді від 26.05.2014 р. не знайшло свого підтвердження обґрунтованість накладення арешту саме на один місяць.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено право на справедливий суд.
Рішенням Європейського суду з прав людини (справа «Dusko Ivanovski v. The FYRM» п.41-920, «Шабальник проти України» п.52-921) зазначено: «Хоч основна мета статті 6 Конвенції стосовно розгляду кримінальних справ полягає у забезпеченні справедливого судового розгляду «судом», компетентним установити обґрунтованість «будь-якого кримінального обвинувачення», це не означає, що ця стаття не стосується досудового провадження», а також: «Таким чином, вимоги статті 6 Конвенції (зокрема, пункту 3) можуть також бути застосованими ще до того, як справу направлено на розгляд суду, якщо – і тією мірою – недотримання таких вимог на самому початку може серйозно позначитися на справедливості судового розгляду».
Як встановлено у даному провадженні, з ухвали про арешт майна неможливо дійти висновку, з яких мотивів був застосований арешт майна саме на один місяць у даному кримінальному провадженні; з тексту ухвал слідчого судді про виправлення описки можна дійти висновку про помилковість такого зазначення при постановленні ухвали про накладення арешту; законодавець чітко визначає позиції, які повинні бути зазначені в ухвалі про накладення арешту, де відсутня позиція про строк дії такої ухвали. Усе вище зазначене свідчить про необґрунтованість застосованого арешту майна в частині обмеження строком дії ухвали, а тому таке обмеження арешту підлягає скасуванню.
Слідчий суддя, постановляючи дану ухвалу, зважає також на рекомендацію, зазначену в ухвалі колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду м. Києва від 10.09.2018 р., про можливість саме в такому порядку виправити допущене слідчим суддею 26.05.2014 р. порушення у визначенні строків дії арешту майна, а також зважає на те, що ніяким іншим способом це питання неможливо вирішити, окрім як скасування обмеження дії арешту, застосованого ухвалою слідчого судді 26.05.2014 р.».
Отже, як зазначила суддя, вказана скаржником обставина, а саме незазначення в судовому рішенні мотивів прийняття рішення, спростовується мотивувальною частиною ухвали від 29 березня 2019 року.
Суддя Миколаєць І.Ю. просила врахувати надані нею пояснення.
Після відкриття дисциплінарної справи судді Миколаєць І.Ю. було запропоновано надати додаткові пояснення.
У поясненнях, які надійшли на адресу Вищої ради правосуддя 6 листопада 2020 року, суддя Миколаєць І.Ю. просила врахувати таке.
Як підставу подання доповнень до скарги, датованих 21 травня 2019 року, адвокатом Гончаренком Є.С. зазначено відмову 24 квітня 2019 року Київського апеляційного суду в оскарженні ухвали, постановленої суддею Миколаєць І.Ю. 29 березня 2019 року.
Скаржник припускає, що така ухвала слідчого судді може бути використана ПАТ «НВЦ «БХФЗ» під час розгляду справ у Господарському суді міста Києва.
Суддя зазначила, що саме лише припущення скаржника про можливість використання іншою особою, зокрема ПАТ «НВЦ «БХФЗ», або врахування Господарським судом міста Києва ухвали, постановленої слідчим суддею, не може бути розцінене як порушення будь-яких норм слідчим суддею.
Крім того, скаржник не надав будь-яких доказів, що ухвала, постановлена 29 березня 2019 року, була врахована у будь-якій справі та на неї є посилання як на доказ у рішенні будь-якого суду України, у тому числі у господарській справі № 910/3233/18.
Суддя зазначила, що як слідчий суддя під час розгляду клопотання ПАТ «НВЦ «БХФЗ» вживала всіх необхідних та можливих заходів для витребування матеріалів кримінального провадження № НОМЕР_2, про що свідчать матеріали справи, в межах якої розглядалось клопотання. Зокрема, слідчому Святошинського УП ГУ НП у місті Києві, начальнику Святошинського УП ГУ НП у місті Києві та до Київської місцевої прокуратури № 8 неодноразово надсилалися повідомлення про розгляд клопотання, необхідність прибуття до суду та випробовувались матеріали кримінального провадження № НОМЕР_3.
Ні слідчий, ні прокурор у судове засідання не з’явились, матеріали кримінального провадження надані не були. У зв’язку з обмеженим строком розгляду справ цієї категорії – не пізніше трьох днів після надходження до суду клопотання – слідчим суддею було прийнято рішення про розгляд клопотання за наявними у справі матеріалами, які надавались учасниками справи.
Суддя Миколаєць І.Ю. просила врахувати, що адвокати Зубрицький О.В. та Левіцький Є.В., які були представниками ПрАТ «ФФ «Дарниця» під час розгляду справи, володіли інформацією про те, що матеріали кримінального провадження № НОМЕР_2 ще у червні 2014 року було передано за підслідністю до Шевченківського РУ ГУ МВС України у місті Києві, проте не повідомили про це суддю Миколаєць І.Ю.
Порушене скаржником питання про обов’язковість з’ясування слідчим суддею Святошинського районного суду міста Києва, чи не закрито кримінальне провадження Шевченківським РУ ГУ МВС України у місті Києві, напряму пов’язане з приховуванням адвокатами ПрАТ «ФФ «Дарниця» інформації про передання кримінального провадження до Шевченківського РУ ГУ МВС України у місті Києві.
Додатково суддя зазначила таке.
Статтею 174 КПК України передбачене право слідчого судді скасовувати арешт повністю або частково. Клопотання про скасування арешту (часткове скасування арешту) розглядає слідчий суддя за участю особи, яка подає клопотання про скасування арешту, та особи, за клопотанням якої було арештоване майно. Така ухвала оскарженню не підлягає.
У цьому випадку справа про скасування арешту розглядалась за участю особи, яка подала клопотання про скасування арешту. Слідчий та прокурор як особи, за ініціативою яких було накладено арешт у кримінальному провадженні № НОМЕР_2, до суду не з’явились.
Тобто, як наголосила суддя, нею дотримано вимоги статті 174 КПК України та про засідання повідомлені всі особи, які відповідно до цієї статті повинні брати участь у справі. Однак для повноти розгляду слідчий суддя допустила до участі у справі на підставі відповідного клопотання представників ПрАТ «ФФ «Дарниця».
На переконання судді Миколаєць І.Ю., ПАТ «НВЦ «БХФЗ» мало право на звернення до слідчого судді з відповідним клопотанням, а ПрАТ «ФФ «Дарниця» мало право бути учасником такого розгляду з огляду на те, що у науці кримінального процесу і наразі триває дискусія щодо кола осіб, які належать до третіх осіб, щодо майна яких вирішується питання про арешт, моменту набуття такого статусу та процесуального статусу третьої особи, щодо майна якої вирішується питання про арешт, у зв’язку із чим пропонується удосконалення статті 64-2 КПК України.
Суддя Миколаєць І.Ю. також просила врахувати, що як слідчий суддя усвідомлювала, що ухвали слідчого судді Святошинського районного суду міста Києва про виправлення описки в ухвалі про накладання арешту з приводу обмеження дії ухвали про накладення арешту, які були двічі постановлені та двічі скасовані апеляційною інстанцією, не досягають мети правової визначеності (щодо ухвали слідчого судді Святошинського районного суду міста Києва від 26 травня 2014 року про арешт майна).
Суддя стверджує, що скористалась правовою позицією суду вищої інстанції, який скасовував ухвалу про виправлення описки. Зокрема, в ухвалі апеляційної інстанції від 10 вересня 2018 року було зазначено про можливість саме в порядку скасування арешту виправити допущене слідчим суддею 26 травня 2014 року порушення щодо визначення строків дії арешту майна.
На думку судді, жодним іншим способом це питання неможливо було вирішити, окрім як шляхом скасування обмеження дії арешту. Питання скасування арешту вирішується виключно слідчим суддею (стаття 174 КПК України), а апеляційною інстанцією може бути скасована тільки ухвала про накладення арешту (частина сьома статті 173 КПК України).
Суддя наголосила, що прийняття саме такого рішення було зумовлене необхідністю дотримання принципу правової визначеності.
Суддя Миколаєць І.Ю. вважає, що мотиви, з яких вона виходила, ухвалюючи саме таке рішення, зазначені та обґрунтовані у самій ухвалі, у тому числі використана практика Європейського суду з прав людини. Мотивування ухвали є логічним та правильним з урахуванням обставин, що склались у процесуальному сенсі.
Також суддя вважає, що при ухваленні рішення нею не було допущено порушення прав людини і основоположних свобод. Скаржник не конкретизує, у чому полягає порушення слідчим суддею його права на справедливий суд, але зазначає, що обмеженням його прав та свобод є обмеження права власності ПрАТ «ФФ «Дарниця» на належні їй акції, однак цю обставину скаржник нічим не обгрунтовує.
Також, як зазначила суддя, нею не було обмежене право на мирне володіння майном, оскільки правова оцінка щодо такого володіння була надана рішенням Північного апеляційного господарського суду від 25 серпня 2020 року, яким визнано недійсними результати біржових торгів з продажу акцій на аукціоні у процесі приватизації, що оформлені протоколом №1 від 20 березня 2015 року щодо визнання переможцем ПрАТ «ФФ «Дарниця».
Суддя Миколаєць І.Ю. просила відмовити у задоволенні скарги адвоката Гончаренка Є.С. та закрити провадження у справі.
У засіданні Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя 11 січня 2021 року суддя Миколаєць І.Ю. підтримала раніше надіслані письмові пояснення та зазначила, що її дії узгоджувалися з вимогами КПК України, вирішити вказане питання іншим шляхом не було можливості, наполягала на правильності своїх дій.
Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя, дослідивши копію матеріалів справи № 759/4637/19, врахувавши письмові пояснення судді та пояснення, надані під час розгляду дисциплінарної справи, дійшла висновку про наявність у діях судді Миколаєць І.Ю. ознак дисциплінарного проступку з огляду на таке.
Відповідно до пункту 18 частини першої статті 3 КПК України слідчий суддя – суддя суду першої інстанції, до повноважень якого належить здійснення у порядку, передбаченому цим Кодексом, судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні.
Виконання цієї процесуальної функції зобов’язує його діяти сумлінно і професійно.
Згідно зі статтею 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до частини першої статті 174 КПК України підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково. Таке клопотання під час досудового розслідування розглядається слідчим суддею, а під час судового провадження, – судом.
Арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому у застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.
Тобто аналіз вказаної статті дає підстави для висновку, що під час досудового розслідування слідчий суддя має право скасувати саме арешт майна повністю або частково, а не ухвалу про накладання арешту, повноваження щодо скасування якої має лише суд апеляційної інстанції.
Як було зазначено, представник ПАТ «НВЦ «БХФЗ» – адвокат Окунєв І.С. звертався до Київського апеляційного суду з апеляційною скаргою на ухвалу Святошинського районного суду міста Києва від 26 травня 2014 року, у якій одночасно порушував питання про поновлення строку на апеляційне оскарження цієї ухвали.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 13 листопада 2018 року у задоволенні клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження ухвали Святошинського районного суду міста Києва від 26 травня 2014 року відмовлено.
Ухвалою Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 24 січня 2019 року відмовлено представнику ПАТ «НВЦ «БХФЗ» – адвокату Окунєву І.С. у відкритті касаційного провадження на ухвалу Київського апеляційного суду від 13 листопада 2018 року.
Касаційний суд в ухвалі зазначив: «Таким чином, як правильно вказано апеляційним судом, з чим погоджується колегія суддів, адвокат Окунєв І.С. не навів поважних причин пропуску строку апеляційного оскарження ухвали слідчого судді Святошинського районного суду м. Києва від 26 травня 2014 року.
Відповідно до вимог п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів убачається, що підстав для задоволення скарги немає».
Тобто після постановлення судом касаційної інстанції ухвали від 24 січня 2019 року про відмову у відкритті касаційного провадження ПАТ «НВЦ «БХФЗ» вирішило піти іншим шляхом та 7 лютого 2019 року подало до суду першої інстанції клопотання про скасування арешту в частині строку дії ухвали, яка в подальшому була задоволена суддею Миколаєць І.Ю.
Крім того, слід зауважити, що суддя Миколаєць І.Ю., приймаючи до провадження клопотання ПАТ «НВЦ «БХФЗ», на порушення вимог частини першої статті 174 КПК України не взяла до уваги, що вказане товариство не є ні власником, ні володільцем пакета акцій, ні заінтересованою особою чи учасником кримінального провадження.
При цьому суддя в ухвалі зазначила: «Слідчий суддя вважає, що як ПАТ «Борщагівський хіміко-фармацевтичний завод», так і ПАТ «Фармацевтична фірма «Дарниця» можуть бути учасниками даного провадження, оскільки, як стало відомо, саме з приводу арештованого майна існують господарські спори між цими учасниками».
Проте частина перша статті 174 КПК України містить вичерпний перелік осіб, які мають право на звернення до суду з таким клопотанням.
Приймаючи вказане клопотання до розгляду, суддя Миколаєць І.Ю. не з’ясувала, для чого ПАТ «НВЦ «БХФЗ», яке не є учасником кримінального провадження і не маючи права на звернення з таким клопотанням, намагається відновити дію арешту на спірні акції через п’ять років.
Крім того, твердження судді Миколаєць І.Ю., що нею було враховано «рекомендацію зазначену в ухвалі колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду м. Києва від 10.09.2018 р. про можливість саме в такому порядку виправити допущене слідчим суддею 26.05.2014 р. порушення у визначенні строків дії арешту майна», є безпідставним та необґрунтованим, оскільки в ухвалі Апеляційного суду міста Києва від 10 вересня 2018 року зазначено: «Між тим, рішення стосовно строку дії накладеного арешту на майно ніким не було оскаржено в апеляційному порядку, хоча тільки в такому порядку і могло бути виправлене допущене слідчим суддею 26 травня 2014 року порушення у визначенні строків дії арешту майна».
Проте Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя зауважує, що в запереченнях на клопотання про скасування арешту в частині строку його дії, подане 21 березня 2019 року, представник ПрАТ «ФФ» Дарниця» – адвокат Зубрицький О.В. зазначав, що представниками ПАТ «НВЦ «БХФЗ» оскаржувалась така ухвала в апеляційному порядку, проте суд апеляційної інстанції відмовив у поновленні строку на її оскарження, що не було взято суддею Миколаєць І.Ю. до уваги.
Крім того, у вказаних запереченнях представник ПрАТ «ФФ» Дарниця» зазначав:
про відсутність правових підстав для скасування ухвали про арешт майна в частині строку її дії, оскільки фактично ПАТ «НВЦ «БХФЗ» просило скасувати саме ухвалу про арешт в частині строку дії ухвали, а не сам арешт акцій, що не передбачено КПК України;
про неможливість скасування арешту, строк дії якого закінчився більше чотирьох років тому;
про відсутність у ПАТ «НВЦ «БХФЗ» права на звернення з клопотанням, оскільки воно не є ні власником, ні володільцем, ні учасником кримінального провадження;
про порушення принципу юридичної визначеності та права на справедливий розгляд.
Проте суддя Миколаєць І.Ю. не надана оцінки жодному доводу.
Ключовими принципами статті 6 Конвенції є верховенство права та належне здійснення правосуддя. Ці принципи також є основоположними елементами права на справедливий суд.
Право особи на справедливий судовий розгляд забезпечується і конкретизується, зокрема, через право на мотивоване судове рішення, що також відображається у прецедентах Європейського суду з прав людини.
Зокрема, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Сокуренко і Стригун проти України» Суд наголошує, що, як було раніше визначено, фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», а й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Олександр Волков проти України» Суд констатував, що процесуальні норми створюються для забезпечення належного здійснення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності та що сторони провадження повинні мати право очікувати застосування зазначених норм. Принцип юридичної визначеності застосовується не тільки щодо сторін провадження, а й щодо національних судів. Аналогічна позиція міститься у рішенні у справі «Дія 97» проти України».
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Бендерський проти України» Суд нагадує, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають достатньою мірою висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов’язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися в світлі обставин кожної справи. Конвенція не гарантує захист теоретичних та ілюзорних прав, а гарантує захист прав конкретних та ефективних. Право може вважатися ефективним, тільки якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто належним чином вивчені судом.
Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Серявін та інші проти України» повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов’язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов’язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов’язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов’язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя.
Отже, Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя дійшла висновку, що, постановляючи ухвалу про скасування ухвали Святошинського районного суду міста Києва від 26 травня 2014 року в частині строку її дії у справі № 759/8801/14-к, суддя Миколаєць І.Ю. діяла не як «суд, встановлений законом» у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції, що порушувало право сторін на справедливий суд, гарантоване цією статтею. Таке розуміння положень статті 6 Конвенції та, відповідно, змісту права на справедливий суд підтверджується практикою Європейського суду з прав людини (рішення у справі «Сокуренко і Стригун проти України»).
Також варто зазначити, що суддя Миколаєць І.Ю. під час постановлення ухвали від 29 березня 2019 року не вчинила жодних дій щодо з’ясування поточного статусу кримінального провадження, в якому була постановлена ухвала про арешт акцій.
Як було встановлено, ще 27 червня 2015 року слідчим СВ Шевченківського УП ГУ НП в місті Києві винесена постанова про закриття кримінального провадження № НОМЕР_2. Тобто, постановляючи ухвалу від 29 березня 2019 року про скасування ухвали в частині строку дії арешту, суддя Миколаєць І.Ю. фактично відновила арешт, накладений на пакет акцій (майже після чотирьох років з моменту закриття кримінального провадження), чим неправомірно обмежила право власності ПрАТ «ФФ «Дарниця» на вказані акції.
Такі дії судді призвели до порушення законних прав ПрАТ «ФФ «Дарниця» володіти та розпоряджатися своїм майном, тобто спричинили ситуацію, коли підприємству, зокрема, знадобилися додаткові зусилля для захисту порушених прав. Вказане підтверджується переліком справ, які перебували у провадженні Господарського суду міста Києва:
№ 910/3233/18 – за позовом ПАТ «НВЦ «БХФЗ» до ПрАТ «ФФ «Дарниця», Департаменту комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Київської міської ради про визнання недійсними біржових торгів з продажу акцій на аукціоні у процесі приватизації та біржового контракту № 185321 на купівлю-продаж акцій від 20 березня 2015 року та за зустрічним позовом ПрАТ «ФФ «Дарниця» до ПАТ «НВЦ «БХФЗ» про визнання права власності на акції;
№ 910/3242/18 – за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 до ПрАТ «ФФ «Дарниця», Департаменту комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів: Київська міська рада, ПАТ «НВЦ «БХФЗ», про визнання недійсними біржових торгів та біржового контракту;
№ 910/11310/18 – за позовом ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11 до ПрАТ «ФФ «Дарниця», Департаменту комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивачів, – ПАТ «НВЦ «БХФЗ», про визнання недійсними результатів біржових торгів та біржового контракту.
Як вбачається з рішень Господарського суду міста Києва у справах №№ 910/3233/18, 910/3242/18, позивачі, зокрема, обґрунтовували свої позовні вимоги тим, що судовими рішеннями було накладено арешт на пакет акцій та заборонено розпоряджатися цими акціями на час проведення оспорюваних торгів та укладання біржового контракту, що унеможливлювало відчуження цього майна.
Посилання судді Миколаєць І.Ю. на те, що нею не було обмежено право на мирне володіння майном, оскільки правова оцінка такому володінню була надана рішенням Північного апеляційного господарського суду у справі № 910/3233/18, є безпідставним, оскільки вказане рішення постановлено 25 серпня 2020 року, тоді як ухвала постановлена суддею 29 березня 2019 року.
Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності чи обмежений у його здійсненні.
У пункті 2.1 Рішення Конституційного Суду України від 26 червня 2013 року № 5-рп/2013 зазначено, що відповідно до Основного Закону України держава забезпечує захист прав усіх суб’єктів права власності і господарювання; усі суб’єкти права власності рівні перед законом; права і свободи людини і громадянина захищаються судом; судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов’язковими до виконання на всій її території; обов’язковість рішень суду є однією з основних засад судочинства (частина четверта статті 13, частина перша статті 55, частина п’ята статті 124, пункт 9 частини третьої статті 129).
Конституційний Суд України неодноразово зазначав, що виконання судового рішення є невід’ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012).
При цьому Конституційний Суд України взяв до уваги практику Європейського суду з прав людини, який, зокрема в рішенні у справі «Шмалько проти України» від 20 липня 2004 року, вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду (пункт 43).
Таким чином, право на судовий захист є конституційною гарантією прав та свобод людини і громадянина, а обов’язкове виконання судових рішень – складовою права на справедливий судовий захист.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов’язків.
Під час розгляду дисциплінарної справи встановлено, що, скасовуючи обмеження дії арешту місячним строком, який був застосований ухвалою слідчого судді Святошинського районного суду міста Києва від 26 травня 2014 року, суддя Миколаєць І.Ю. скасувала саме ухвалу суду від 26 травня 2014 року в частині застосування строку дії арешту, а не сам арешт, що не передбачено вимогами КПК України, чого суддя Миколаєць І.Ю. не могла не розуміти.
Дії судді Миколаєць І.Ю. призвели до порушення принципу правової (юридичної) визначеності, який відповідно до практики Європейського суду з прав людини є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та передбачає дотримання принципу «res judicata» – принципу остаточності рішень суду, згідно з яким жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов’язкового рішення суду лише з метою повторного слухання справи та постановлення нового рішення. Винятки із цього принципу можуть мати місце лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру (рішення від 3 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України», від 29 жовтня 2015 року у справі «Устименко проти України», від 19 лютого 2009 року у справі «Христов проти України»).
Принцип верховенства права, закріплений у статті 8 КПК України, перебуває у нерозривному зв’язку із принципами юридичної визначеності та законності.
Однією з гарантій забезпечення правової визначеності, елементом стабільності судового рішення та його законної сили є його незмінність. Суд, який ухвалив (постановив) рішення після його проголошення, не має права його змінити або скасувати, за винятком випадків, передбачених процесуальним законом. Встановлений ухвалою про арешт захід забезпечення кримінального провадження був виконаний та припинив свою дію через місяць, тобто 26 червня 2014 року.
Таким чином, внесенням зміни до вказаної ухвали через 5 років суддя Миколаєць І.Ю., безумовно, порушила принцип правової визначеності.
Крім того, Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя зауважує, що при постановленні ухвали від 29 березня 2019 року суддя Миколаєць І.Ю. була обізнана, що на момент розгляду клопотання про скасування арешту в частині строку його дії власником пакета акцій є ПрАТ «ФФ «Дарниця», тому не могла не розуміти, що внесення виправлення до резолютивної частини ухвали порушує право власності вказаного підприємства, оскільки поновлює арешт на пакет акцій.
З огляду на зазначене Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя дійшла висновку, що постановлення суддею Миколаєць І.Ю. ухвали від 29 березня 2019 року призвело до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо права осіб мирно володіти та розпоряджатися своїм майном.
Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції встановлено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Кваліфікуючи дії судді Миколаєць І.Ю., Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя дійшла висновку про наявність складу дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 4 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Також Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя зауважує, що суддя Миколаєць І.Ю. має стаж роботи на посаді судді більше 14 років, тому не могла не розуміти, що скасування ухвали в частині дії строку арешту не лише не належить до компетенції суду першої інстанції, але й змінить суть і зміст судового рішення, оскільки фактично поновить такий арешт.
Отже, на переконання Другої Дисциплінарної палати, вказані порушення допущено суддею умисно, що підтверджується також таким:
на порушення вимог частини першої статті 174 КПК України суддя не взяла до уваги, що ПАТ «НВЦ «БХФЗ» не мало права на звернення з таким клопотанням;
судді Миколаєць І.Ю. було відомо, що на момент розгляду клопотання власником пакета акцій було ПрАТ «ФФ «Дарниця», яке надавало заперечення проти задоволення такого клопотання, проте суддя жодним чином не врахувала та не надала жодної оцінки доводам ПрАТ «ФФ «Дарниця»;
суддя Миколаєць І.Ю. була обізнана, що Вищою радою правосуддя 21 січня 2019 року відкрито дисциплінарну справу стосовно судді Святошинського районного суду міста Києва Величко Т.О., яка безпідставно двічі відновлювала чинність арешту пакета акцій (такі відомості було зазначено представником ПрАТ «ФФ «Дарниця» у запереченнях на клопотання від 21 березня 2019 року);
суддя Миколаєць І.Ю. не з’ясувала статус кримінального провадження, в межах якого був накладений арешт на пакет акцій.
Відповідно до частини першої статті 131 КПК України заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження. Отже, арешт майна як засіб забезпечення кримінального провадження може бути застосований лише у межах цього кримінального провадження.
Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя вважає, що вказані дії судді Миколаєць І.Ю., допущені під час розгляду клопотання про скасування арешту в частині строку його дії, слід кваліфікувати як умисне допущення суддею дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 4 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а саме умисне порушення прав людини і основоположних свобод.
Вирішуючи питання про притягнення судді Миколаєць І.Ю. до дисциплінарної відповідальності, Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя виходить із такого.
Правосуддя є одним із повноважень суверенної держави, що здійснюються від імені народу задля забезпечення верховенства закону. Зокрема, у пунктах 22 та 23 Висновку № 3 Консультативної ради європейських суддів визначено, що суспільна довіра та повага до судової влади є гарантіями ефективності системи правосуддя: поведінка суддів у їхній професійній діяльності, зрозуміло, розглядається громадськістю як необхідна складова довіри до судів. Судді, таким чином, повинні виконувати свої обов’язки, уникаючи фаворитизму та проявів упередженості. Вони не повинні приймати рішення, беручи до уваги щось, що виходить за межі застосування юридичних норм.
У Рішенні Конституційного Суду України від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004 визначено, що відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Верховенство права – це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність.
У пункті 16 розділу II доповіді Європейської комісії «За демократію через право» (Венеціанська комісія) від 4 квітня 2011 року № 512/2009, схваленої Комісією на 86-му пленарному засіданні 25–26 березня 2011 року «Верховенство права» (CDL-AD (2011) 003rev), вказано, що Rule of Law (верховенство права) є невід’ємною частиною будь-якого демократичного суспільства. У межах цього поняття вимагається, щоб усі, хто наділений повноваженнями ухвалювати рішення, ставилися до кожного з виявом поваги, на основі рівності та розумності й відповідно до закону, і щоб кожен мав можливість оскаржити незаконність рішень у незалежному та безсторонньому суді, де кожен має бути забезпечений справедливими процедурами. Отже, предметом верховенства права є здійснення влади і стосунки між особою та державою. Пунктом 41 розділу IV визначено, що обов’язковими елементами верховенства права є, зокрема: законність, заборона свавілля та доступ до правосуддя, де законність – це принцип, який означає дотримання законів (пункт 42). Заборона свавілля полягає в тому, що деклараційні повноваження органами державної влади мають здійснюватися відповідно до принципу верховенства права, з яким є несумісне ухвалення несправедливих, необґрунтованих, нерозумних чи деспотичних рішень (пункт 52). Зазначено, що доступ до правосуддя полягає, зокрема, в тому, що роль судівництва є істотно важливою в державі, заснованій на верховенстві права. Судівництво є гарантом справедливості – основоположної цінності у державі, керованій правом. Справою першочергової ваги є те, щоб судівництво мало повноваження визначати, які закони є застосовними та ваговитими щодо конкретної справи, вирішувати питання факту і застосовувати закон до фактичних обставин згідно з відповідною – тобто достатньо прозорою і передбачуваною – методологією тлумачення (пункт 54).
Частиною другою статті 48 Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» встановлено, що суддя здійснює правосуддя на основі Конституції і законів України, керуючись при цьому принципом верховенства права. Пунктами 1, 2 частини сьомої статті 56 вказаного Закону визначено, що суддя зобов’язаний справедливо, безсторонньо та своєчасно розглядати і вирішувати судові справи відповідно до закону з дотриманням засад і правил судочинства, дотримуватися правил суддівської етики, у тому числі виявляти та підтримувати високі стандарти поведінки у будь-якій діяльності з метою укріплення суспільної довіри до суду, забезпечення впевненості суспільства в чесності та непідкупності суддів.
У Висновку № 18 (2015) Консультативної ради європейських суддів (місто Лондон, 16 жовтня 2015 року) зазначено, зокрема, що метою судочинства є вирішення спорів, і, ухвалюючи рішення, суд виконує як «нормативну», так і «виховну» роль, надаючи громадянам відповідне керівництво, інформацію та гарантуючи дотримання закону і його практичне застосування. Тому судова влада повинна, насамперед, звітувати про роботу суддів, які розглядають передані їм судові справи, а особливо про винесені ними рішення та їх обґрунтування. Судові рішення повинні бути відкритими для вивчення та оскарження. Це можна назвати «підзвітністю судової влади», яка є дуже важливою. Відповідно до основоположного принципу судової незалежності система оскарження – це, в принципі, єдиний шлях, яким може бути скасовано чи змінено судове рішення після того, як його було винесено, і єдиний спосіб, у який судді відповідатимуть за свої рішення, за винятком того, коли вони діють недобросовісно (пункт 23 розділу 4).
У Бангалорських принципах поведінки суддів від 19 травня 2006 року, схвалених Резолюцією Економічної та Соціальної Ради ООН від 27 липня 2006 року № 2006/23, зазначено, що об’єктивність судді є необхідною умовою для належного виконання ним своїх обов’язків. Вона проявляється не тільки у змісті винесеного рішення, а й в усіх процесуальних діях, що супроводжують його прийняття.
У Кодексі суддівської етики, затвердженому XI з’їздом суддів України 22 лютого 2013 року, закріплено, що суддя повинен бути прикладом неухильного додержання вимог закону і принципу верховенства права, присяги судді, а також дотримання високих стандартів поведінки з метою зміцнення довіри громадян у чесність, незалежність, неупередженість та справедливість суду.
Отже, особливості посади професійного судді полягають в уособленні державної влади шляхом здійснення правосуддя на засадах верховенства права, законності та справедливості, а статус судді передбачає найвищий рівень правової свідомості та професійної відповідальності перед суспільством.
У пункті 22 Висновку № 3 Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо принципів та правил, які регулюють професійну поведінку суддів, зокрема питання етики, несумісної поведінки та безсторонності, зазначено, що суспільна довіра та повага до судової влади є гарантіями ефективності системи правосуддя: поведінка суддів у їхній професійній діяльності, зрозуміло, розглядається громадськістю як необхідна складова довіри до судів.
За результатами розгляду дисциплінарної справи Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя дійшла висновку, що суддя Святошинського районного суду міста Києва Миколаєць І.Ю. під час розгляду клопотання про скасування арешту в частині строку його дії допустила дисциплінарний проступок, передбачений пунктом 4 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а саме умисне порушення прав людини і основоположних свобод.
Встановлені за результатами розгляду дисциплінарної справи стосовно судді Миколаєць І.Ю. факти, зокрема щодо допущення нею грубого та умисного порушення права власності ПрАТ «ФФ «Дарниця», гарантованого Конституцією України, а також Конвенцією, під час розгляду вказаного клопотання у справі № 759/4637/19, на переконання Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя, викликають обґрунтований сумнів у неупередженості цієї судді.
Частина перша статті 57 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» вимагала від судді об’єктивно, безсторонньо, неупереджено, незалежно, справедливо та кваліфіковано здійснювати правосуддя від імені України, керуючись принципом верховенства права, підкоряючись лише закону, чесно і сумлінно здійснювати повноваження та виконувати обов’язки судді, дотримуватися морально-етичних принципів поведінки судді, не вчиняти дій, що порочать звання судді та принижують авторитет судової влади.
Характер порушень, допущених суддею Святошинського районного суду міста Києва Миколаєць І.Ю., свідчить, зокрема, про умисність дій судді, які призвели до порушення прав людини і основоположних свобод, що спричинило істотні негативні наслідки.
З огляду на зазначене Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя дійшла висновку, що такі дії судді Миколаєць І.Ю. під час здійснення правосуддя суперечать завданням суду та принципам здійснення правосуддя.
На переконання Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя, дії судді Миколаєць І.Ю. під час розгляду клопотання про скасування арешту в частині строку його дії призвели до порушення статті 41 Конституції України, статті 1 Першого протоколу до Конвенції та пункту 1 статті 6 Конвенції, що є окремою підставою для встановлення факту вчинення суддею Миколаєць І.Ю. істотного дисциплінарного проступку в розумінні частини дев’ятої статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Згідно із частиною дев’ятою статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» істотним дисциплінарним проступком або грубим нехтуванням обов’язками судді, що є несумісним зі статусом судді або виявляє його невідповідність займаній посаді, може бути визнано, зокрема, допущення суддею поведінки, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя, у тому числі в питаннях моралі, чесності, непідкупності, відповідності способу життя судді його статусу, дотримання інших етичних норм та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду.
Відповідно до частини восьмої статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» дисциплінарне стягнення у виді подання про звільнення судді з посади застосовується, зокрема, у разі вчинення суддею істотного дисциплінарного проступку, грубого чи систематичного нехтування обов’язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді.
Отже, Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя дійшла висновку, що вказані вище дії судді Миколаєць І.Ю. слід кваліфікувати як вчинення істотного дисциплінарного проступку, що є несумісним зі статусом судді.
Відповідно до частини одинадцятої статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у чинній редакції дисциплінарне стягнення до судді застосовується не пізніше трьох років із дня вчинення проступку без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування судді у відпустці чи здійснення відповідного дисциплінарного провадження.
Отже, строк притягнення судді Миколаєць І.Ю. до дисциплінарної відповідальності не закінчився.
Згідно із частиною другою статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та частиною п’ятою статті 50 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» під час обрання виду дисциплінарного стягнення стосовно судді враховуються характер дисциплінарного проступку, його наслідки, особа судді, ступінь його вини, наявність інших дисциплінарних стягнень, інші обставини, що впливають на можливість притягнення судді до дисциплінарної відповідальності. Дисциплінарне стягнення застосовується з урахуванням принципу пропорційності. Дисциплінарне стягнення у виді подання про звільнення судді з посади застосовується, в тому числі, у разі вчинення суддею істотного дисциплінарного проступку, грубого чи систематичного нехтування обов’язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді.
Отже, беручи до уваги характер допущеного суддею Миколаєць І.Ю. дисциплінарного проступку, який є істотним, враховуючи наслідки таких дій судді (порушення законних прав ПрАТ «ФФ «Дарниця» володіти та розпоряджатися своїм майном, внаслідок чого підприємство було змушене докладати додаткових зусиль для захисту порушених прав), ступінь вини судді, врахувавши позитивну характеристику судді, відсутність дисциплінарних стягнень, Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя дійшла висновку, що ці обставини не можуть виправдати пом’якшення виду стягнення, що підлягає застосуванню до судді. Застосування більш м’якого виду дисциплінарного стягнення, ніж подання про звільнення судді з посади, не буде пропорційним характеру вчиненого проступку.
Відповідно до статті 115 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» вчинення істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування обов’язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді, є підставою для звільнення судді.
Пунктом 3 частини шостої статті 126 Конституції України передбачено, що підставами для звільнення судді є вчинення істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування обов’язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді.
Таким чином, Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя дійшла висновку про застосування до судді Святошинського районного суду міста Києва Миколаєць І.Ю. дисциплінарного стягнення у виді подання про звільнення судді з посади.
Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя, керуючись статтею 126 Конституції України, статтями 49, 50, 56 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», статтями 106, 108, 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та пунктами 12.22–12.40 Регламенту Вищої ради правосуддя,
вирішила:
притягнути до дисциплінарної відповідальності суддю Святошинського районного суду міста Києва Миколаєць Іванну Юріївну та застосувати до неї дисциплінарне стягнення у виді подання про звільнення судді з посади.
Рішення може бути оскаржене в порядку та строки, що визначені статтею 51 Закону України «Про Вищу раду правосуддя».
Головуючий на засіданні
Другої Дисциплінарної палати
Вищої ради правосуддя М.П. Худик
Член Другої Дисциплінарної палати
Вищої ради правосуддя В.К. Грищук
Член Третьої Дисциплінарної палати
Вищої ради правосуддя В.І. Говоруха
