Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя у складі головуючого – Шапрана В.В., членів Краснощокової Н.С., Маловацького О.В., Розваляєвої Т.С., заслухавши доповідача – члена Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Шелест С.Б., розглянувши дисциплінарну справу, відкриту за скаргою Богданова Максима Олександровича стосовно судді Мар’їнського районного суду Донецької області Ліпчанського Сергія Миколайовича,
встановила:
Ліпчанський Сергій Миколайович Указом Президента України від 31 серпня 2007 року № 804/2007 призначений на посаду судді Мар’їнського районного суду Донецької області строком на п’ять років, Постановою Верховної Ради України від 5 липня 2012 року № 5120-VI обраний на посаду судді цього суду безстроково.
Ухвалою Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 24 липня 2020 року № 2266/1дп/15-20 відкрито дисциплінарну справу стосовно судді Мар’їнського районного суду Донецької області Ліпчанського С.М. за скаргою Богданова М.О. (вхідний № Б-2058/1/7-20).
Підставою для відкриття дисциплінарної справи стали дії судді Ліпчанського С.М., що можуть свідчити про вчинення ним дисциплінарних проступків, передбачених підпунктом «а» пункту 1, пунктами 2, 4 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», якими встановлено, що суддю може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності в порядку дисциплінарного провадження з підстав, зокрема, умисного або внаслідок недбалості іншого істотного порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя, що унеможливило реалізацію учасниками судового процесу наданих їм процесуальних прав та виконання процесуальних обов’язків; безпідставного затягування або невжиття суддею заходів щодо розгляду заяви, скарги чи справи протягом строку, встановленого законом; несвоєчасного надання суддею копії судового рішення для її внесення до Єдиного державного реєстру судових рішень; умисного або внаслідок грубої недбалості допущення суддею, який брав участь в ухваленні судового рішення, порушення прав людини і основоположних свобод або іншого грубого порушення закону, що призвело до істотних негативних наслідків.
Розгляд справи було призначено на 16 жовтня 2020 року.
Суддя та скаржник були повідомлені про розгляд дисциплінарної справи шляхом надіслання відповідних запрошень поштою, а також шляхом розміщення на офіційному вебсайті Вищої ради правосуддя оголошення про запрошення їх на засідання Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя.
З метою запобігання поширенню гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та забезпечення реалізації прав учасників дисциплінарної справи скаржнику та судді запропоновано взяти участь у засіданні в режимі відеоконференції та подати відповідні клопотання.
16 жовтня 2020 року від скаржника Богданова М.О. надійшов лист, в якому він повідомляє, що не зможе бути присутнім під час розгляду справи, просить розглянути справу за його відсутності і прийняти за результатами розгляду законне рішення. Скаргу підтримує в повному обсязі.
У зв’язку з надходженням 15 жовтня 2020 року до Вищої ради правосуддя заяви судді Мар’їнського районного суду Донецької області Ліпчанського С.М. розгляд дисциплінарної справи було відкладено на іншу дату.
У подальшому розгляд справи було призначено на 30 жовтня 2020 року.
Суддя та скаржник були повідомлені про розгляд дисциплінарної справи шляхом надіслання відповідних запрошень поштою, а також шляхом розміщення на офіційному вебсайті Вищої ради правосуддя оголошення про запрошення їх на засідання Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя.
З метою запобігання поширенню гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та забезпечення реалізації прав учасників дисциплінарної справи скаржнику та судді запропоновано взяти участь у засіданні в режимі відеоконференції та подати відповідні клопотання.
У засіданні 30 жовтня 2020 року суддя Ліпчанський С.М. взяв участь в режимі відеоконференції, скаржник у засідання не прибув.
Згідно із частиною п’ятою статті 49 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» неявка скаржника не перешкоджає розгляду дисциплінарної справи.
Першою Дисциплінарною палатою Вищої ради правосуддя прийнято рішення про розгляд дисциплінарної справи за відсутності скаржника, якого завчасно та належним чином повідомлено про розгляд дисциплінарної справи.
Суддя Ліпчанський С.М. скористався наданим правом ефективно будувати свій захист і подав до Вищої ради правосуддя письмові пояснення щодо викладених у дисциплінарній скарзі обставин.
Заслухавши доповідача – члена Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Шелест С.Б., суддю Ліпчанського С.М., дослідивши матеріали дисциплінарної справи, Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя встановила такі обставини.
25 квітня 2018 року до Мар’їнського районного суду Донецької області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестиційна компанія «ІФГ Капітал» (далі – ТОВ «ІК «ІФГ Капітал») до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення коштів. Позивач просив стягнути з відповідачів індексацію основного боргу як різницю зміни курсу долара США до гривні, встановленого НБУ, за кредитним договором 50/КВ-08 від 19 червня 2008 року за договорами поруки від 1 січня 2014 року, 1 вересня 2008 року, 18 листопада 2008 року в сумі 200 000 грн (справа № 237/1697/18).
Позовні вимоги мотивовано тим, що рішенням Господарського суду Запорізької області від 23 березня 2011 року у справі № 13/5009/337/11 стягнуто з ФОП ОСОБА_2 на користь ТОВ «Український промисловий банк» заборгованість в сумі 1 117 314,92 грн за кредитним договором 50/КВ-08 від 19 червня 2008 року. Рішенням Апеляційного суду Запорізької області від 6 червня 2012 року у справі № 2-2000/11 стягнуто з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 як поручителів ОСОБА_2 за кредитним договором 50/КВ-08 від 19 червня 2008 року за договорами поруки від 1 вересня та від 18 листопада 2008 року на користь ТОВ «Український промисловий банк» заборгованість в сумі 1 222 368,26 грн та витрати на судовий збір на суму 1 714,5 грн, яка за договором про передавання в управління непроданих активів від 5 вересня 2013 року № 31-Л перейшла ТОВ «ІК «ІФГ Капітал», про що Господарським судом Запорізької області постановлено ухвалу від 11 березня 2014 року у справі № 13/5009/337/11 про заміну сторони у виконавчому провадженні.
У позовній заяві зазначається, що з 2014 року у Відділі державної виконавчої служби Бердянського міськрайонного управління юстиції Запорізької області (далі – ВДВС Бердянського МУЮ Запорізької області) знаходиться виконавче провадження про стягнення зі ОСОБА_2 на користь ТОВ «ІК «ІФГ Капітал» заборгованості у сумі 1 222 368,26 грн, проте до цього часу рішення суду не виконано.
Ухвалою судді Мар’їнського районного суду Донецької області Ліпчанського С.М. від 25 квітня 2018 року відкрито провадження у цивільній справі № 237/1697/18. Підготовче судове засідання призначено на 12 червня 2018 року.
12 червня 2018 року судове засідання відкладено у зв’язку з неявкою сторін у справі.
Ухвалою від 22 червня 2018 року задоволено заяву представника ТОВ «ІК «ІФГ Капітал» про витребування доказів, яку було направлено для виконання 3 липня 2018 року.
16 липня та 7 серпня 2018 року підготовче судове засідання було відкладено у зв’язку з ненадходженням до суду витребуваних документів.
17 серпня, 11 грудня 2018 року, 21 січня, 26 лютого, 25 вересня, 25 жовтня 2019 року судові засідання було відкладено у зв’язку з неявкою сторін у справі.
3 лютого 2020 року судове засідання не відбулося у зв’язку з перебуванням судді у нарадчій кімнаті.
17 лютого 2020 року до суду надійшло клопотання ТОВ «ІК «ІФГ Капітал» про забезпечення позову, а 27 лютого 2020 року надійшли доповнення до клопотання.
Ухвалою судді Ліпчанського С.М. від 28 лютого 2020 року заяву ТОВ «ІК «ІФГ Капітал» про забезпечення позову задоволено.
Вжито заходи забезпечення позову, а саме:
накладено арешт та заборонено укладати будь-які договори з передавання права володіння та користування на нежитлову будівлю з офісними та торговельними приміщеннями площею 183,7 кв. м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 шляхом складання державним виконавцем ВДВС Бердянського МУЮ Запорізької області акта опису та арешту з переданням на відповідальне зберігання представнику стягувача – ТОВ «ІК «ІФГ Капітал» ОСОБА_5;
заборонено Відділу реєстрації місця проживання виконавчого комітету Бердянської міської ради та будь-яким органам реєстрації місця проживання у місті Бердянську проводити реєстрацію місця проживання в кімнаті в гуртожитку АДРЕСА_2;
заборонено Відділу реєстрації місця проживання виконавчого комітету Бердянської міської ради та будь-яким органам реєстрації місця проживання у місті Бердянську проводити реєстрацію місця проживання в квартирі за адресою: АРЕСА_3;
заборонено Відділу реєстрації місця проживання виконавчого комітету Бердянської міської ради та будь-яким органам реєстрації місця проживання у місті Бердянську проводити реєстрацію місця проживання в житловому будинку АДРЕСА_4.
У задоволенні інших вимог клопотання відмовлено.
В ухвалі про забезпечення позову від 28 лютого 2020 року зазначено, що 10 червня 2012 року постановою державного виконавця ВДВС Бердянського міськрайонного управління юстиції відкрито виконавче провадження № ______ з виконання наказу Господарського суду Запорізької області від 4 квітня 2011 року у справі № 13/5009/337/11 про стягнення з ФОП ОСОБА_2 на користь ТОВ «УкрПромБанк» заборгованості у сумі 1 117 314,92 гривень.
На 2019 рік у зведеному виконавчому провадженні щодо ОСОБА_2 перебувають виконавчі провадження на загальну суму 5 915 323,17 грн, стягнуто з відповідача 0 гривень.
26 лютого, 30 червня, 30 листопада 2009 року, 15, 16 травня, 9, 16 жовтня 2012 року все майно ОСОБА_2 було арештовано постановами ВДВС Бердянського МУЮ Запорізької області, записи про обтяження внесено до реєстру обтяжень нерухомого майна.
27 січня 2010 року ухвалою Господарського суду Запорізької області у справі № 13/5009/337/11 в порядку забезпечення позову ТОВ «ІК «ІФГ Капітал» накладено арешт на все майно ОСОБА_2.
13 серпня 2010 року ухвалою Бердянського міськрайонного суду Запорізької області у справі № 2-360/11 за позовом іншого кредитора АТ Банк «Фінанси та кредит» накладено арешт та заборону відчуження на все нерухоме майно ОСОБА_2.
2 квітня 2014 року шляхом складання акту опису та арешту державним виконавцем ВДВС Бердянського МУЮ Запорізької області арештовано вбудоване приміщення за адресою: АДРЕСА_2, площею 43,3 кв. м та передано на відповідальне зберігання ОСОБА_2.
Під час дії арешту ОСОБА_2 реконструювала вбудоване приміщення у кімнату у гуртожитку, в якій зареєструвала п’ять осіб, зокрема трьох неповнолітніх, які в кімнаті не проживали, та просила державного виконавця не звертати стягнення на реконструйоване приміщення у зв’язку з порушенням прав неповнолітніх осіб, чим перешкодила виконанню рішення суду в частині звернення стягнення на майно боржника.
1 грудня 2015 року до ГУ НП у Запорізькій області державним виконавцем направлено подання щодо притягнення ОСОБА_2 до кримінальної відповідальності за частиною першою статті 388 Кримінального кодексу України у зв’язку з реконструкцією арештованого приміщення в кімнату гуртожитку та реєстрацією в ній неповнолітніх осіб з метою перешкоджання виконанню рішення суду.
Представник ОСОБА_2 – ОСОБА_4 за довіреністю від 19 липня 2019 року продовжує реєструвати в кімнаті гуртожитку ____ місце проживання третіх осіб (в подальшому було зареєстровано ще чотири особи).
Суддя Ліпчанський С.М. дійшов висновку, що реєстрація місця проживання в приміщенні перешкоджає виконанню рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 19 листопада 2018 року у справі № 310/2910/18 щодо перереєстрації в нежитлове приміщення, рішення Апеляційного суду Запорізької області від 6 червня 2012 року щодо примусового звернення стягнення на майно боржника та може перешкодити виконанню рішення у цій справі, а тому слід заборонити реєстрацію місця проживання в кімнаті в гуртожитку за адресою: АДРЕСА_2.
З урахуванням перешкоджання ОСОБА_2 виконанню рішення Апеляційного суду Запорізької області від 6 червня 2012 року шляхом реєстрації неповнолітніх осіб в належних їй житлових приміщеннях суддя Ліпчанський С.М. дійшов висновку про необхідність застосування засобу забезпечення позову – заборони реєстрації місця проживання в належній ОСОБА_2 квартирі за адресою: АДРЕСА_3.
В ухвалі суддя Ліпчанський С.М. також зазначає, що згідно з довідкою від 11 липня 2017 року в будівлі за адресою: АДРЕСА_4, площею 146,5 кв. м ОСОБА_4 було зареєстровано 41 особу, зокрема неповнолітніх. ОСОБА_4 подано заяву про припинення звернення стягнення на будівлю за вказаною адресою у зв’язку з порушенням прав зареєстрованих у ній неповнолітніх осіб.
Відповідно до довідки від 23 січня 2019 року у вказаному житловому будинку зареєстровано 71 особу, в тому числі неповнолітніх.
Ухвалою Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 10 грудня 2019 року у справі № 2-2000/11 з метою забезпечення виконання рішення Апеляційного суду Запорізької області від 6 червня 2012 року за заявою ТОВ «ІК «ІФГ Капітал» ОСОБА_4 заборонено реєстрацію місця проживання осіб в житловому будинку за адресою: АДРЕСА_4.
Водночас суддя Ліпчанський С.М. зазначив, що на порушення ухвали Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 10 грудня 2019 року у справі № 2-2000/11 ОСОБА_4 продовжив перешкоджати виконанню рішення суду щодо звернення стягнення на житловий будинок шляхом реєстрації в ньому осіб, які там не проживають. Згідно з довідкою від 18 лютого 2020 року в будинку зареєстровано 84 особи.
Суддя Ліпчанський С.М. дійшов висновку, що ОСОБА_4, знаючи про те, що реєстрація неповнолітніх осіб ускладнить виконання рішення суду під час примусового звернення стягнення на будинок, зареєстрував у ньому неповнолітніх осіб, які не є родичами боржника та в будинку не проживають, що ускладнило виконання рішення Апеляційного суду Запорізької області від 6 червня 2012 року у справі № 2-2000/11 та може ускладнити виконання рішення у цій справі. Ухвала Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 10 грудня 2019 року у справі № 2-2000/11 про забезпечення позову не захистила права стягувача, у зв’язку із чим суддя Ліпчанський С.М. вважав за необхідне задовольнити клопотання в частині заборони місця реєстрації осіб в цьому житловому будинку.
Щодо накладення арешту на майно, розташоване за адресою: АДРЕСА_1, суддя Ліпчанський С.М. в ухвалі зазначив, що 5 червня 2008 року КП з технічної інвентаризації Бердянської міської ради зареєструвало право власності ОСОБА_2 на основну недобудовану двоповерхову будівлю (готовність 72 %) площею 195,8 кв. м за адресою: АДРЕСА_1.
Під час дії арештів з 25 червня 2011 року по 14 серпня 2013 року ОСОБА_2 на підставі дозвільних документів, зареєстрованих в ДАБІ у Запорізькій області, реконструювала належне їй нерухоме майно – будівлю кафе з літньою торговою площадкою у нежитлову будівлю з торговими та офісними приміщеннями за адресою: АДРЕСА_1 площею 183,7 кв. м (перша черга).
На підставі виданих ОСОБА_2 довіреностей від 10 лютого 2012 року, від 8 квітня 2013 року та від 10 вересня 2012 року, від 20 січня 2017 року, виданих ОСОБА_6, нежитловою будівлею за вказаною адресою заволоділи ОСОБА_6 та ОСОБА_4, які в період з 5 квітня 2017 року по 2 квітня 2019 року укладали довгострокові платні договори оренди приміщень будівлі та отримували кошти з оренди.
25 вересня 2018 року ухвалою Бердянського міськрайонного суду Запорізької області у справі № 310/4864/18 накладено арешт на зазначену нежитлову будівлю, після чого ОСОБА_6 продовжив розпорядження нежитловою будівлею шляхом здавання її в оренду та отримання орендної плати.
28 вересня 2009 року ОСОБА_2 уклала з ПАТ «Запоріжжяобленерго» договір № ___ на постачання електроенергії до будівельного майданчика за адресою: АДРЕСА_1.
Під час користування ОСОБА_6 будівлею ОСОБА_2 сплатила за спожиту електроенергію в період з 1 квітня 2014 року по 1 квітня 2019 року 60 006,7 грн, які не були сплачені кредиторам, що встановлено ухвалою Господарського суду Запорізької області від 9 січня 2020 року.
7 серпня 2019 року виконувач обов’язків начальника ВДВС Бердянського МУЮ Запорізької області надіслав до Бердянського відділу ГУ НП у Запорізькій області подання (повідомлення) про скоєння кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 388 Кримінального кодексу України (незаконні дії з арештованим майном), – захоплення ОСОБА_6 арештованого нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1.
21 червня 2019 року постановою державного виконавця Бердянського МУЮ Запорізької області в межах виконавчого провадження № ВП _______ описано та арештовано 25 склопакетів, які вбудовані в скляний фасад на другому поверсі в будівлі за вказаною адресою, загальною вартістю 33 994 гривень.
6 листопада 2019 року ДП «СЕТАМ» за дорученням ВДВС Бердянського МУЮ Запорізької області проведено аукціон з продажу цих склопакетів.
Суддя Ліпчанський С.М. дійшов висновку, що оскільки під час дії арештів, накладених державним виконавцем та судами, нежитлова будівля за адресою: АДРЕСА_1, вибула з володіння боржника ОСОБА_2, вжиті судом заходи забезпечення позову щодо ОСОБА_2 та її майна не були ефективними для захисту прав кредиторів, після вивільнення склопакетів з віконних рам доступ до будівлі буде відкритий, можливе розхищення будівлі, у зв’язку із цим необхідно вжити більш ефективні засоби забезпечення позову, а саме накласти арешт на будівлю шляхом складання державним виконавцем ВДВС Бердянського МУЮ Запорізької області постанови опису та арешту та передати нежитлову будівлю з офісними та торговими приміщеннями за адресою: АДРЕСА_1, на відповідальне зберігання позивачу – ТОВ «ІК «ІФГ Капітал» із забороною укладати договори передачі будівлі в користування.
Суддя Ліпчанський С.М. зазначив, що для захисту прав позивача на стягнення з відповідачів суми боргу вважає необхідним застосувати більш ефективні засоби забезпечення позову.
Не погоджуючись з ухвалою судді Ліпчанського С.М. від 28 лютого 2020 року про забезпечення позову, особа, яка не брала участі у справі, – ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу до Донецького апеляційного суду.
Постановою Донецького апеляційного суду від 1 липня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_6 задоволено частково.
Ухвалу Мар’їнського районного суду Донецької області від 28 лютого 2020 року скасовано в частині накладення арешту та заборони укладати будь-які договори з передавання права володіння та користування на нежитлову будівлю з офісними та торговельними приміщеннями площею 183,7 кв. м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, шляхом складання державним виконавцем ВДВС Бердянського МУЮ Запорізької області акта опису та арешту з передачею на відповідальне зберігання представнику стягувача – ТОВ «ІК «ІФГ Капітал» ОСОБА_5.
У задоволенні заяви ТОВ «ІК «ІФГ Капітал» про забезпечення позову в зазначеній частині – відмовлено.
В іншій частині ухвалу Мар’їнського районного суду Донецької області від 28 лютого 2020 року залишено без змін з тих підстав, що в зазначеній частині ухвала про забезпечення позову не порушує прав та інтересів апелянта.
Суд апеляційної інстанції встановив, що апелянт ОСОБА_6 не є стороною у цій справі, тоді як суд вказаною ухвалою вирішив питання щодо накладення арешту на майно, яке належить апелянту згідно зі свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від ДАТА № ________, виданим державним реєстратором ОСОБА_7.
У подальшому ОСОБА_2 також подала апеляційну скаргу на ухвалу Мар’їнського районного суду Донецької області від 28 лютого 2020 року про забезпечення позову.
Постановою Донецького апеляційного суду від 27 серпня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено.
Ухвалу Мар’їнського районного суду Донецької області від 28 лютого 2020 року скасовано в частині заборони Відділу реєстрації місця проживання виконавчого комітету Бердянської міської ради та будь-яким органам реєстрації місця проживання у місті Бердянську проводити реєстрацію місця проживання в кімнаті в гуртожитку за адресою: АДРЕСА_2; заборони Відділу реєстрації місця проживання виконавчого комітету Бердянської міської ради та будь-яким органам реєстрації місця проживання у місті Бердянську проводити реєстрацію місця проживання в квартирі за адресою: АДРЕСА_3.
У задоволенні заяви ТОВ «ІК «ІФГ Капітал» про забезпечення позову в цій частині – відмовлено.
Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що, вирішуючи питання про забезпечення позову, суд першої інстанції не мотивував, чим саме реєстраційні дії щодо спірних об’єктів нерухомості можуть утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду у справі № 237/1697/18, з урахуванням характеру позовних вимог, які містять вимоги про стягнення грошової суми. Також в постанові зазначено, що на вказані об’єкти нерухомості вже накладений арешт для забезпечення виконання рішень про стягнення боргу.
27 квітня 2020 року суддею Ліпчанським С.М. судове засідання у справі № 237/1697/18 у зв’язку з неявкою сторін у справі відкладено на 1 жовтня 2020 року.
Ухвалою від 1 жовтня 2020 року позовну заяву ТОВ «ІК «ІФГ Капітал» до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 залишено без розгляду у зв’язку з відсутністю у позивача цивільної дієздатності з посиланням на закінчення строку дії договору, на підставі якого у юридичної особи виникло право вимоги.
У поданій дисциплінарній скарзі Богданов М.О. зазначає, що суддею Ліпчанським С.М. порушено його право власності, гарантоване статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та статтею 41 Конституції України, оскільки суддею незаконно, без жодних правових підстав, накладено арешт на належне Богданову М.О. майно, незважаючи на те, що Богданов М.О. не є учасником справи № 237/1697/18 та не має жодного відношення до правовідносин у цій справі.
Скаржник також зазначає, що суддею несвоєчасно надіслано до Єдиного державного реєстру судових рішень (далі – Реєстр) ухвалу про витребування доказів у справі № 237/1697/18. Так, ухвала постановлена 22 червня 2018 року, а надіслана судом до Реєстру лише 8 липня 2019 року, тобто через рік.
Крім того, у дисциплінарній скарзі стверджується про безпідставне затягування суддею Ліпчанським С.М. розгляду цивільної справи № 237/1697/18.
У наданих письмових поясненнях суддя Ліпчанський С.М. зазначає, що при забезпеченні позову ним було враховано застосування державним виконавцем у виконавчому провадженні протягом тривалого часу різних засобів запобігання порушенню боржниками прав стягувача, які не призвели до виконання рішень суду щодо звернення стягнення на майно боржників. У зв’язку із цим суддею було ухвалено рішення про застосування більш ефективних засобів забезпечення позову, аніж ті, що були застосовані раніше.
При вирішенні питання про накладення арешту на майно в порядку забезпечення позову суддею враховано викладені заявником обставини та підтверджені матеріалами справи відомості стосовно ймовірної розтрати майна, а саме нежитлової будівлі за адресою: АДРЕСА_1, яка згідно зі свідоцтвом про реєстрацію права власності належить ОСОБА_2; факт звернення державного виконавця про притягнення ОСОБА_2 до кримінальної відповідальності за розтрату майна нежитлової будівлі за вказаною адресою.
Несвоєчасне надання копії ухвали від 22 червня 2018 року про витребування доказів для внесення до Реєстру суддя Ліпчанський С.М. пояснює надмірним навантаженням та великою кількістю судових справ, які перебували у його провадженні. Так, за період із 22 червня 2018 року по 8 липня 2019 року суддею було надіслано до Реєстру 4099 судових рішень.
Суддя вважає, що несвоєчасне надсилання до Реєстру копії ухвали від 22 червня 2018 року не вплинуло на можливість реалізації учасниками справи своїх процесуальних прав та обов’язків, оскільки судом витребувані докази у юридичних осіб, які не є відповідачами у справі.
Щодо тривалості розгляду справи суддя Ліпчанський С.М. зазначив, що з моменту надходження позову до суду ним вживалися всі можливі заходи для забезпечення розгляду справи у короткий строк, про що свідчить призначення судових засідань з незначними інтервалами 10 днів, 14 днів тощо.
Водночас суддя звертає увагу на те, що відповідачі у судове засідання не з’являлися, не просили суд розглянути справу без їхньої участі. У зв’язку із цим суддя відкладав розгляд справи з метою дотримання принципу змагальності сторін, повного та всебічного з’ясування обставин справи. Враховуючи характер спірних правовідносин, складність справи, предмет доказування, суть спору та часовий аспект протиріч між сторонами, значну кількість учасників справи та процесуальну поведінку сторін, які у судове засідання не з’являлись, суддя вважає, що ним не порушені розумні строки розгляду справи.
У засіданні Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя суддя Ліпчанський С.М. підтримав наведені у письмових поясненнях доводи.
Надаючи правову кваліфікацію діям судді Мар’їнського районного суду Донецької області Ліпчанського С.М., Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя вважає за необхідне зазначити таке.
Щодо незабезпечення суддею Ліпчанським С.М. своєчасного внесення до Реєстру ухвали від 22 червня 2018 року про витребування доказів та тривалого розгляду справи № 237/1697/18
Згідно із частиною другою статті 2 Закону України «Про доступ до судових рішень» усі судові рішення підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання. Частиною третьою статті 3 вказаного Закону визначено, що суд загальної юрисдикції вносить до Реєстру всі судові рішення і окремі думки суддів, викладені у письмовій формі, не пізніше наступного дня після їх ухвалення або виготовлення повного тексту.
Обов’язок щодо своєчасного надсилання електронних примірників судового рішення та окремої думки судді для їх внесення до Реєстру шляхом формування та підписання відповідного електронного примірника в АСДС покладається на суддю (суддю-доповідача), який ухвалив таке рішення (пункт 1 розділу Х «Відповідальність за надсилання до Реєстру інформаційних ресурсів» Порядку ведення Єдиного державного реєстру судових рішень, затвердженого рішенням Вищої ради правосуддя від 19 квітня 2018 року № 1200/0/15-18).
Суддею Ліпчанським С.М. ухвалу від 22 червня 2018 року про витребування доказів у справі № 237/1697/18 надіслано до Реєстру 8 липня 2019 року, тобто з порушенням вимог Закону України «Про доступ до судових рішень».
З копій матеріалів справи № 237/1697/18 вбачається, що 21 червня 2019 року судді Ліпчанському С.М. надійшов лист відповідача ОСОБА_4, в якому повідомляється про відсутність у Реєстрі ухвали від 22 червня 2018 року. 26 червня 2019 року також надійшов лист адвоката ОСОБА_8, який діє в інтересах ОСОБА_4, із проханням надіслати копію такої ухвали.
Після цього 8 липня 2019 року ухвалу від 22 червня 2018 року було надіслано для оприлюднення до Реєстру.
Відповідно до статті 210 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) суд має розпочати розгляд справи по суті не пізніше ніж через шістдесят днів з дня відкриття провадження у справі, а у випадку продовження строку підготовчого провадження – не пізніше наступного дня з дня закінчення такого строку. Суд розглядає справу по суті протягом тридцяти днів з дня початку розгляду справи по суті.
Провадження у справі № 237/1697/18 суддею Ліпчанським С.М. відкрито 25 квітня 2018 року, ухвалою від 1 жовтня 2020 року позовну заяву залишено без розгляду, отже, справа перебувала у провадженні судді більше двох років, що не відповідає вимогам статті 210 ЦПК України.
З копій матеріалів справи № 237/1697/18 вбачається, що справа призначалася до розгляду зі значними інтервалами (із 17 серпня по 11 грудня 2018 року, із 26 лютого по 25 вересня 2019 року, із 25 жовтня 2019 року по 3 лютого 2020 року, із 27 квітня по 1 жовтня 2020 року).
Пунктом 2 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» установлено, що суддю може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності в порядку дисциплінарного провадження у разі, зокрема, безпідставного затягування або невжиття суддею заходів щодо розгляду заяви, скарги чи справи протягом строку, встановленого законом, а також за несвоєчасне надання суддею копії судового рішення для її внесення до Єдиного державного реєстру судових рішень.
Ключовим елементом для встановлення Вищою радою правосуддя наявності складу дисциплінарного проступку є очевидна безпідставність недотримання строку розгляду справи, а також строку для внесення копії судового рішення до Реєстру.
Сам лише факт недотримання строку, встановленого законом для розгляду справи та внесення копії судового рішення до Реєстру, не може автоматично вказувати на наявність підстав для дисциплінарної відповідальності судді.
Слід урахувати, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 3 жовтня 2019 року у справі № 11-638сап19 наголосила, що, кваліфікуючи дії судді як безпідставне затягування або невжиття суддею заходів щодо розгляду заяви, Вища рада правосуддя та її дисциплінарний орган мають проаналізувати доводи судді про те, що з урахуванням кількості справ, які перебувають у його провадженні, навіть за найменших витрат робочого часу (одна година на кожну справу), він об’єктивно не мав можливості дотриматися цих строків.
Рішенням Ради суддів України від 9 червня 2016 року № 46 «Щодо визначення коефіцієнтів навантаження на суддів» затверджено, в тому числі, рекомендовані показники середніх витрат часу на розгляд справ та коефіцієнтів складності справ за категоріями
Із зазначених показників розраховано середні витрати часу на розгляд справ, згідно з якими тривалість розгляду справи може становити від 0,2–0,4 години (питання про видачу наказу, інші справи про адміністративні правопорушення) до 20 годин (кримінальні справи за обвинуваченням осіб у скоєнні тяжкого злочину).
Як встановлено Першою Дисциплінарною палатою та вбачається з наданої Мар’їнським районним судом Донецької області інформації, суддею Ліпчанським С.М. з 1 січня по 31 грудня 2018 року розглянуто 1906 справ та матеріалів; із 1 січня по 31 грудня 2019 року розглянуто 3141 справу та матеріал, з 1 січня по 4 червня 2020 року – 626 справ.
Згідно з наданою Мар’їнським районним судом Донецької області довідкою суддя Ліпчанський С.М. з 1 квітня 2018 року по 1 червня 2020 року перебував у відпустках 96 робочих днів.
Крім того, з відомостей у Реєстрі встановлено, що за період із 1 квітня 2018 року по 1 жовтня 2020 року суддею Ліпчанським С.М. постановлено 5620 ухвал, прийнято 1776 судових рішень, ухвалено 1175 постанов, а також 145 вироків. За період із 1 квітня 2018 року по 1 жовтня 2020 року суддею Ліпчанським С.М. було внесено для оприлюднення понад 8800 судових рішень (ухвал, вироків, постанов).
Наведені обставини свідчать, що рівень навантаження судді Ліпчанського С.М. є значним, що безумовно вплинуло на недотримання строків розгляду справи № 237/1697/18 та внесення копії ухвали від 22 червня 2018 року до Реєстру.
Отже, встановлені обставини щодо рівня навантаження судді Ліпчанського С.М., з урахуванням пояснень судді із цього приводу, спростовують наявність у діях судді Ліпчанського С.М. складу дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 2 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», з огляду на відсутність суб’єктивної сторони такого проступку.
Щодо дотримання суддею Ліпчанським С.М. вимог процесуального закону при вирішенні питання про забезпечення позову
Згідно зі статтею 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Статтею 5 ЦПК України визначено, що, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Забезпечення позову – це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог.
Точне і неухильне додержання судами України норм чинного законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову є необхідною умовою здійснення завдань цивільного судочинства, які полягають у справедливому, неупередженому та своєчасному розгляді й вирішенні цивільних справ із метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Статтею 149 ЦПК України встановлено, що суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред’явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Згідно з вимогами статті 150 ЦПК України позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов’язання; іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.
Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті (частини третя, десята статті 150 ЦПК України).
За вимогами частини сьомої статті 153 ЦПК України в ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову і підстави його обрання та вирішує питання зустрічного забезпечення. Суд може також зазначити порядок виконання ухвали про забезпечення позову.
Судові рішення, у тому числі й ухвали про забезпечення позову, постановляються в порядку, визначеному статтею 259 ЦПК України, і відповідно до вимог статті 260 ЦПК України мають включати мотивувальну частину із зазначенням мотивів, з яких суд дійшов висновків, і закону, яким керувався суд, постановляючи ухвалу.
Згідно з пунктами 2, 4 роз’яснень постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» (далі – Постанова), вирішуючи питання щодо застосування певного виду забезпечення позову, суди повинні виходити з того, що наведений у частині першій статті 152 ЦПК України (нині – частина перша статті 150 ЦПК України) перелік видів такого забезпечення не є вичерпним, тому за наявності відповідного клопотання можуть бути застосовані й інші його види, але з урахуванням обмежень, установлених частиною четвертою зазначеної статті.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з’ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась із такою заявою, позовним вимогам.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв’язку із застосуванням відповідних заходів.
Тобто при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв’язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання у зв’язку із вжиттям таких заходів порушенню прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками цього судового процесу.
При цьому в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі, а також вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов’язані з відновленням прав, будуть значними.
З копій матеріалів справи № 237/1697/18, наданих на запит члена Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Шелест С.Б., вбачається, що предметом позову у цій справі було стягнення коштів, а саме індексації основного боргу як різниці зміни курсу долара США до гривні за кредитним договором в загальній сумі 200 000 гривень.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суддя Ліпчанський С.М. в ухвалі від 28 лютого 2020 року зазначив суму заборгованості 688 577 грн, яку вказано заявником у клопотанні про забезпечення позову. При цьому копії матеріалів справи № 237/1697/18 не містять заяви позивача про збільшення розміру позовних вимог із доказами сплати відповідної суми судового збору, як того вимагає процесуальний закон (стаття 49, частина третя статті 176 ЦПК України), як і не містять обґрунтованого розрахунку суми, що стягується – 688 577 грн (пункт 3 частини третьої статті 175 ЦПК України).
Отже, з матеріалів справи не вбачається збільшення позивачем розміру позовних вимог, а тому немає підстав вважати, що предметом спору у справі № 237/1697/18 було стягнення боргу в сумі 688 577 гривень.
Також матеріали справи № 237/1697/18 не містять доказів, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги про стягнення з відповідачів ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 коштів в сумі 200 000 гривень.
Подаючи позовну заяву, позивач всупереч вимогам частини п’ятої статті 177 ЦПК України не додав до неї всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги. До позовної заяви було додано лише копії паспортів та ідентифікаційних кодів ОСОБА_2, ОСОБА_3, копію паспорта ОСОБА_1 та копію довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи ОСОБА_1. Вказані процесуальні порушення при поданні позову також залишились поза увагою судді.
Суддя Ліпчанський С.М. на засіданні Дисциплінарної палати не зміг пояснити підстави для забезпечення позову на суму, стягнення якої позивачем у встановленому процесуальним законом порядку не заявлялось.
Першою Дисциплінарною палатою встановлено, що, задовольняючи клопотання про забезпечення позову, суддя Ліпчанський С.М. згідно з ухвалою від 28 лютого 2020 року вжив заходи забезпечення позову щодо чотирьох об’єктів нерухомого майна шляхом:
накладення арешту та заборони укладати будь-які договори з передавання права володіння та користування нежитловою будівлею з офісними та торговельними приміщеннями площею 183,7 кв. м за адресою: АДРЕСА_1, шляхом складання державним виконавцем ВДВС Бердянського МУЮ Запорізької області акта опису та арешту з передачею на відповідальне зберігання представнику стягувача – ТОВ «ІК «ІФГ Капітал» ОСОБА_5;
заборони Відділу реєстрації місця проживання виконавчого комітету Бердянської міської ради та будь-яким органам реєстрації місця проживання у місті Бердянську проводити реєстрацію місця проживання в кімнаті в гуртожитку за адресою: АДРЕСА_2; в квартирі за адресою: АДРЕСА_3; в житловому будинку АДРЕСА_4.
При цьому вжиття таких заходів забезпечення позову суддя Ліпчанський С.М. обґрунтовує в своїй ухвалі від 28 лютого 2020 року невиконанням відповідачами інших судових рішень в інших справах, що перебувають на примусовому виконанні у зведеному виконавчому провадженні. На невиконання таких судових рішень посилався позивач у клопотанні. Такі обставини, на думку судді Ліпчанського С.М., могли перешкодити виконанню рішення у справі № 237/1697/18.
Водночас Першою Дисциплінарною палатою встановлено, що суддя Ліпчанський С.М. не пересвідчився на підставі матеріалів справи № 237/1697/18, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду; не з’ясував обсяг позовних вимог, предмет позову у цій справі, а також відповідність видів забезпечення позову, які просить застосувати особа, котра звернулася з таким клопотанням, позовним вимогам. Суддею Ліпчанським С.М. взагалі не вмотивовано, чим саме реєстраційні дії щодо спірних об’єктів нерухомості можуть утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду у справі № 237/1697/18, з урахуванням характеру позовних вимог, які містять вимоги про стягнення грошової суми. Суддею також не враховано, що на деякі із вказаних об’єктів нерухомості вже накладений арешт для забезпечення примусового виконання рішень у межах виконавчого провадження.
Накладаючи арешт на нежитлову будівлю з офісними та торговельними приміщеннями площею 183,7 кв. м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, та забороняючи укладати будь-які договори з передавання права володіння та користування цією будівлею, суддя Ліпчанський С.М. не врахував, що така будівля згідно з наявним у матеріалах справи № 237/1697/18 свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від ДАТА № ________ належить на праві власності ОСОБА_6, який не є відповідачем у вказаній справі.
При цьому мотиви ухвали не містять обґрунтування необхідності накладення арешту та обмеження прав на майно особи, яка не є відповідачем у справі.
Стаття 150 ЦПК України передбачає можливість здійснити забезпечення позову шляхом, зокрема, заборони іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов’язання.
Водночас обраний суддею Ліпчанським С.М. вид забезпечення позову не передбачений статтею 150 ЦПК України та вочевидь порушує права та інтереси інших осіб, які не є учасниками судового процесу.
Більше того, накладаючи арешт на вказану нежитлову будівлю, що належить особі, яка не є відповідачем у справі № 237/1697/18, та забороняючи укладати будь-які договори з передавання права володіння та користування цією будівлею, суддя Ліпчанський С.М. визначив в ухвалі від 28 лютого 2020 року не передбачений процесуальним законом спосіб виконання таких заходів забезпечення позову, а саме передачу вказаного об’єкта нерухомості на відповідальне зберігання представнику стягувача шляхом складання державним виконавцем акта опису та арешту цього майна.
З матеріалів справи № 237/1697/18 вбачається, що 16 жовтня 2012 року постановою державного виконавця ВДВС Бердянського міськрайонного управління юстиції відкрито виконавче провадження № ________ з виконання наказу Господарського суду Запорізької області від 4 квітня 2011 року у справі № 13/5009/337/11 про стягнення заборгованості з ФОП ОСОБА_2.
26 лютого, 30 червня 2009 року, 30 вересня 2011 року, 17 травня, 9 та 16 жовтня 2012 року в межах зведеного виконавчого провадження державними виконавцями ВДВС Бердянського міськрайонного управління юстиції Запорізької області винесено постанови про арешт майна ОСОБА_2, зокрема й на належну їй на той час нежитлову будівлю з офісними та торговельними приміщеннями за адресою: АДРЕСА_1.
7 серпня 2019 року виконувач обов’язків начальника ВДВС Бердянського МУЮ Запорізької області направив до Бердянського відділу ГУ НП у Запорізькій області подання (повідомлення) про скоєння кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 388 Кримінального кодексу України (незаконні дії з арештованим майном), щодо ОСОБА_2 за відчуження та інші незаконні дії щодо майна, на яке було накладено арешт, а саме щодо зазначеної нежитлової будівлі.
Таким чином, щодо вказаного приміщення вчиняються дії в межах відкритого виконавчого провадження про стягнення заборгованості з ФОП ОСОБА_2.
Суд не вправі підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження державного виконавця (державної виконавчої служби) щодо вирішення питань, які законодавством віднесено до компетенції ДВС.
Повноваження державного виконавця, пов’язані із вчиненням дій із примусового виконання рішення суду, зокрема щодо звернення стягнення на майно боржника, зберігання майна, на яке накладено арешт, тощо, визначені Законом України «Про виконавче провадження».
Згідно із частиною першою статті 5 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
Статтею 5 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» установлено, що державний виконавець, приватний виконавець під час здійснення професійної діяльності є незалежними, керуються принципом верховенства права та діють виключно відповідно до закону. Забороняється втручання державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, політичних партій, громадських об’єднань, інших осіб у діяльність державного виконавця, приватного виконавця з примусового виконання рішень.
Закон не передбачає право суду визначати порядок і спосіб вчинення дій з примусового виконання судових рішень, що перебувають на виконанні в органах державної виконавчої служби (державних виконавців).
Отже, на переконання Першої Дисциплінарної палати, обраний суддею захід забезпечення позову згідно з ухвалою від 28 лютого 2020 року, а саме арешт та заборона укладати будь-які договори з передавання права володіння та користування вказаною будівлею з передачею її на відповідальне зберігання представнику стягувача шляхом складання державним виконавцем акта опису та арешту цього майна, є істотним порушенням норм матеріального та процесуального права, а також втручанням в дискрецію органу державної виконавчої служби (державного виконавця) з примусового виконання у виконавчому провадженні.
Більше того, заходи забезпечення позову, вжиті згідно з ухвалою від 28 лютого 2020 року з порушенням вимог процесуального закону, не є співмірними позовним вимогам про стягнення коштів в сумі 200 000 грн, адже співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони іншим особам здійснювати певні дії чи спонукати до вчинення дій.
Окрім того, слід зазначити, що застосування обраного судом виду забезпечення позову свідчить про невиправдане обмеження майнових прав ОСОБА_6, оскільки ухвалою від 28 лютого 2020 року передбачено передачу арештованого майна представнику позивача, що, у свою чергу, передбачало обмеження прав законного власника майна.
Таким чином, застосування обраного суддею Ліпчанським С.М. заходу забезпечення позову без забезпечення балансу між можливими ризиками утруднення виконання рішення суду у справі № 237/1697/18 та наслідками від забезпечення позову порушило закріплене у статті 41 Конституції України та статті 317 Цивільного кодексу України право особи – власника майна на володіння, користування та розпорядження своєю власністю.
Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, зокрема статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, передбачено право кожної фізичної чи юридичної особи мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Вжиті суддею Ліпчанським С.М. заходи забезпечення позову щодо майна особи, яка не є учасником справи, свідчать про порушення прав і основоположних свобод Богданова М.О. щодо володіння, користування та розпорядження своїм майном.
Установлені Першою Дисциплінарною палатою обставини дають підстави для висновку, що суддею Ліпчанським С.М. забезпечено позов у спосіб, не передбачений законом, з перевищенням повноважень суду, у зв’язку з визначенням суддею порядку і способу вчинення дій державним виконавцем, з порушенням прав людини і основоположних свобод щодо володіння, користування та розпорядження своїм майном, а також без врахування інтересів осіб, права яких можуть бути порушені у зв’язку із забороною органам реєстрації проводити реєстрацію місця проживання у трьох житлових приміщеннях, без установлення відповідності таких видів забезпечення позову заявленим позовним вимогам про стягнення коштів, тобто застосовано заходи, які не є співмірними (пропорційними) із заявленими позивачем вимогами.
Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя враховує надані суддею Ліпчанським С.М. пояснення та вважає, що вони не спростовують допущених суддею наведених вище порушень.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддю може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності в порядку дисциплінарного провадження з підстав умисного або внаслідок грубої недбалості допущення суддею, який брав участь в ухваленні судового рішення, порушення прав людини і основоположних свобод або іншого грубого порушення закону, що призвело до істотних негативних наслідків.
З огляду на викладені обставини Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя дійшла висновку про істотне порушення суддею Ліпчанським С.М. під час вирішення заяви про забезпечення позову вимог процесуального закону, зокрема статей 5, 149, 150 ЦПК України, а також статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, внаслідок необ’єктивного та формального її розгляду.
На переконання Дисциплінарної палати, характер допущених порушень свідчить про грубу недбалість судді. При цьому під час розгляду дисциплінарної справи не встановлено обставин, що вказували б на умисність дій судді.
Пунктом 1.5 Європейської хартії про закон «Про статус суддів» (Лісабон, 10 липня 1998 року) встановлено, що суддя зобов’язаний підтримувати високий рівень компетентності, необхідний для вирішення справ у кожному конкретному випадку, оскільки від рішення судді залежать гарантії та права особи.
Підсумовуючи викладене, Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя дійшла висновку, що такі дії судді Ліпчанського С.М. охоплюються складом дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 4 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», що полягає у допущенні внаслідок грубої недбалості суддею, який брав участь в ухваленні судового рішення, порушення прав людини і основоположних свобод.
Водночас Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя не вбачає підстав для кваліфікації дій судді за підпунктом «а» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», оскільки допущені суддею істотні порушення норм процесуального права охоплюються пунктом 4 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Вирішуючи питання про притягнення судді Ліпчанського С.М. до дисциплінарної відповідальності, Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя виходить із такого.
Частиною одинадцятою статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що дисциплінарне стягнення до судді застосовується не пізніше трьох років із дня вчинення проступку без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування судді у відпустці чи здійснення відповідного дисциплінарного провадження.
З урахуванням наведеного строк притягнення судді Ліпчанського С.М. до дисциплінарної відповідальності не сплинув.
Частиною другою статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», частиною п’ятою статті 50 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» передбачено, що під час обрання виду дисциплінарного стягнення стосовно судді враховуються характер дисциплінарного проступку, його наслідки, особа судді, ступінь його вини, наявність інших дисциплінарних стягнень, інші обставини, що впливають на можливість притягнення судді до дисциплінарної відповідальності. Дисциплінарне стягнення застосовується з урахуванням принципу пропорційності.
Стаж роботи Ліпчанського С.М. на посаді судді становить понад 13 років. На цей час суддя Ліпчанський С.М. обіймає посаду голови Мар’їнського районного суду Донецької області.
Відповідно до характеристики за підписом голови Донецького апеляційного суду Лісового О.О. з початку відновлення роботи Мар’їнського районного суду Донецької області (з 26 січня 2016 року до кінця 2016 року) Ліпчанський С.М. був єдиним суддею, який здійснював судочинство в суді. За вказаний період ним розглянуто 762 кримінальні справи/провадження, ухвалено 2885 рішень у цивільних справах, прийнято 50 постанов у справах адміністративного судочинства та розглянуто 1595 матеріалів про адміністративні правопорушення. Всього з 2016 року по першу половину 2020 року Ліпчанським С.М. було розглянуто 2569 кримінальних справ/проваджень, ухвалено 7825 рішень у цивільних справах, прийнято 145 постанов у справах адміністративного судочинства та розглянуто 2833 матеріали про адміністративні правопорушення.
Відповідно до рішення зборів суддів Мар’їнського районного суду Донецької області Ліпчанський С.М. обраний слідчим суддею та суддею, уповноваженим здійснювати кримінальне провадження щодо неповнолітніх.
За час роботи в суді зарекомендував себе кваліфікованим юристом, спрямовує свою роботу на забезпечення своєчасного та якісного розгляду судових справ, заяв та скарг громадян, захисту їхніх прав і свобод. До виконання своїх службових обов’язків ставиться сумлінно та відповідально. Поважно ставиться до громадян та співробітників, додержується високої культури спілкування, не допускає дій і вчинків, які можуть нашкодити інтересам суду або негативно вплинути на репутацію судді, користується повагою та авторитетом у колективі, принциповий, самокритичний. Постійно працює над підвищенням кваліфікації та професійного рівня, вивчає нове законодавство та вдало застосовує його в роботі. Судові справи розглядає своєчасно, при здійсненні правосуддя правильно та кваліфіковано застосовує норми матеріального та процесуального законодавства. За своїми особистими якостями енергійний, ініціативний, дисциплінований, вимогливий до себе та підлеглих.
Відомості щодо наявності у судді Ліпчанського С.М. непогашених дисциплінарних стягнень відсутні.
Визначаючи вид стягнення, що має бути застосоване до судді Ліпчанського С.М., Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя враховує характер дисциплінарного проступку, вчиненого внаслідок грубої недбалості, позитивну характеристику судді, його стаж, показники роботи та вважає пропорційним і достатнім застосування до судді Ліпчанського С.М. дисциплінарного стягнення у виді суворої догани – з позбавленням права на отримання доплат до посадового окладу судді протягом трьох місяців, яке є пропорційним вчиненому ним порушенню.
На підставі викладеного, керуючись статтями 34, 49, 50 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», статтями 106, 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», пунктами 12.22, 12.23, 12.36–12.39 Регламенту Вищої ради правосуддя, Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя
вирішила:
притягнути суддю Мар’їнського районного суду Донецької області Ліпчанського Сергія Миколайовича до дисциплінарної відповідальності та застосувати до нього дисциплінарне стягнення у виді суворої догани – з позбавленням права на отримання доплат до посадового окладу судді протягом трьох місяців.
Рішення Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя може бути оскаржене до Вищої ради правосуддя в порядку і строки, що встановлені статтею 51 Закону України «Про Вищу раду правосуддя».
Головуючий на засіданні
Першої Дисциплінарної палати
Вищої ради правосуддя В.В. Шапран
Члени Першої Дисциплінарної
палати Вищої ради правосуддя Н.С. Краснощокова
О.В. Маловацький
Т.С. Розваляєва
