Вища рада правосуддя, розглянувши заяву Кормушина Кирила Олександровича про звільнення з посади судді Шевченківського районного суду міста Києва у відставку та долучені до неї документи,
встановила:
6 квітня 2026 року (вх. № 983/0/6-26) до Вищої ради правосуддя надійшли заява Кормушина К.О. від 6 квітня 2026 року про звільнення з посади судді Шевченківського районного суду міста Києва у відставку та долучені до неї документи.
За результатами розгляду заяви та долучених до неї документів установлено таке.
Кормушин Кирило Олександрович, ____ року народження, Указом Президента України від 25 грудня 2004 року № 1540/2004 призначений на посаду судді Шевченківського районного суду міста Києва у межах п’ятирічного строку, Постановою Верховної Ради України від 21 жовтня 2010 року № 2635-VI обраний безстроково на посаду судді Шевченківського районного суду міста Києва.
6 грудня 2010 року Вища рада юстиції, розглянувши пропозицію члена Вищої ради юстиції Хорошковського В.І., ухвалила рішення № 1341/0/15-10 про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення Кормушина К.О. з посади судді Шевченківського районного суду міста Києва за порушення присяги судді.
Рішення мотивовано тим, що аналіз фактичних обставин за випадками, викладеними у пропозиції члена Вищої ради юстиції Хорошковського В.І. від 18 вересня 2010 року, дає підстави для висновку, що суддя Кормушин К.О. допускав несумлінність під час розгляду справ, безвідповідально ставився до виконання своїх посадових обов’язків, умисно порушував вимоги законодавства під час здійснення правосуддя, що спричинило негативні наслідки. Вища рада юстиції дійшла висновку, що поведінка судді викликає сумнів у його об’єктивності та неупередженості, що є підставою для внесення подання про звільнення його з посади судді за порушення присяги.
Крім розгляду пропозиції члена Вищої ради юстиції Хорошковського В.І., Вища рада юстиції того самого дня, 6 грудня 2010 року, розглянула пропозицію члена Вищої ради юстиції Завальнюка В.В. від 13 вересня 2010 року та ухвалила рішення № 1342/0/15-10 про внесення до Верховної Ради України подання про звільнення Кормушина К.О. з посади судді Шевченківського районного суду міста Києва за порушення присяги.
Зазначене рішення мотивовано тим, що допущені суддею Кормушиним К.О. порушення вимог чинного законодавства і вчинки порочать звання судді та принижують авторитет судової влади, отже, є підставою для внесення подання про звільнення його з посади судді за порушення присяги.
Зважаючи на рішення від 6 грудня 2010 року, ухвалені за результатами розгляду звернень членів Вищої ради юстиції Завальнюка В.В. та Хорошковського В.І. від 13 та 18 вересня 2010 року відповідно, Вища рада юстиції внесла до Верховної Ради України подання від 16 грудня 2010 року № 89/0/12-10 про звільнення судді Шевченківського районного суду міста Києва Кормушина К.О. з посади у зв’язку з порушенням присяги.
На пленарному засіданні 23 грудня 2010 року Верховна Рада України прийняла Постанову № 2865-VI «Про звільнення суддів», якою звільнила, зокрема, Кормушина К.О. з посади судді Шевченківського районного суду міста Києва у зв’язку з порушенням присяги судді.
Наказом голови Шевченківського районного суду міста Києва від 14 березня 2011 року № 1.5-36 «Про звільнення судді за порушення присяги» Кормушина К.О. відраховано зі штату суддів Шевченківського районного суду міста Києва.
Вважаючи зазначені вище рішення Вищої ради юстиції та Постанову Верховної Ради України протиправними, ОСОБА1 звернувся до Вищого адміністративного суду України з позовом до Вищої ради юстиції, Верховної Ради України, в якому просив визнати незаконними:
рішення Вищої ради юстиції від 6 грудня 2010 року (№ 1341/0/15-10 та № 1342/0/15-10) про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення ОСОБА1 з посади судді Шевченківського районного суду міста Києва у зв’язку з порушенням присяги судді;
подання Вищої ради юстиції від 16 грудня 2010 року № 89/0/12-10 до Верховної Ради України про звільнення ОСОБА1 з посади судді Шевченківського районного суду міста Києва у зв’язку з порушенням присяги судді;
постанову Верховної Ради України від 23 грудня 2010 року № 2865-VІ «Про звільнення суддів» у частині звільнення ОСОБА1 з посади судді Шевченківського районного суду міста Києва у зв’язку з порушенням присяги судді.
Вищий адміністративний суд України постановою від 6 квітня 2011 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА1 відмовив.
Не погодившись із зазначеним судовим рішенням, Кормушин К.О. у жовтні 2011 року подав до Європейського суду з прав людини (далі – ЄСПЛ, Суд) заяву проти України, у якій скаржився на порушення статей 6, 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року № ETS № 005, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР (далі – Конвенція), посилаючись на те, що провадження щодо його звільнення було несправедливим, суперечило принципу незалежного та безстороннього суду, незаконне звільнення суттєво негативно вплинуло на його приватне життя.
З огляду на схожість заяви Кормушина К.О. з іншими заявами, поданими до ЄСПЛ громадянами України, які раніше обіймали посади суддів національних судів, усі ці заяви було об’єднано відповідно до пункту 1 правила 42 Регламенту Суду.
19 січня 2017 року ЄСПЛ ухвалив рішення у справі «Куликов та інші проти України», зокрема й за заявою Кормушина К.О. № 68443/11, яким постановив, що Україна порушила стосовно позивача пункт 1 статті 6 Конвенції у зв’язку з недотриманням принципів незалежності та безсторонності та статтю 8 Конвенції, якою кожному гарантується право на повагу до приватного і сімейного життя.
Суд також постановив, що упродовж трьох місяців від дня, коли рішення стане остаточним відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції, держава-відповідач має сплатити заявникам суми, зазначені в Додатку II, а також додатково суми будь-яких податків, що можуть нараховуватись; ці суми мають бути конвертовані у валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу. Зокрема, Кормушину К.О. присуджено відшкодування моральної шкоди в сумі 5000 євро та відповідно до пункту 159 (а) рішення Суду одинадцятьом заявникам, зокрема й Кормушину К.О., – спільно суму в розмірі 11 000 євро відшкодування судових та інших витрат, понесених під час проваджень у Суді.
Щодо скарг заявників про порушення пункту 1 статті 6 Конвенції Суд у своєму рішенні зазначив, що національні органи, розглядаючи справи заявників, не були незалежними і неупередженими. Суд послався на висновки у справі «Олександр Волков проти України» (пункти 109–131), у якій було встановлено, що провадження у Вищій раді юстиції та Верховній Раді України характеризувалося великою кількістю системних і загальних недоліків, які поставили під сумнів принципи незалежності та неупередженості, а подальший перегляд справи судом не усунув цих недоліків. Суд вважав, що вказані висновки є однаково застосовними до заяв, що розглядаються, та постановив, що було порушення пункту 1 статті 6 Конвенції щодо всіх заявників, зокрема Кормушина К.О., у зв’язку з недотриманням принципів незалежності і неупередженості.
Суд також установив, що звільнення заявника з посади судді становило втручання в його приватне життя, а також що таке втручання не відповідало вимогам «якості закону», а тому не було правомірним у розумінні статті 8 Конвенції. Отже, Суд констатував у рішенні, що було порушено статтю 8 Конвенції щодо всіх заявників.
У скаргах за пунктом 1 статті 6 Конвенції деякі із заявників за аналогією з рішенням у справі «Олександр Волков проти України» (пункти 109–202 і 205–208) просили Суд вказати Уряду на необхідність вжиття заходів загального характеру для реформування системи дисциплінарної відповідальності суддів в Україні, а також вжиття заходів індивідуального характеру шляхом поновлення їх на посадах.
Суд у своєму рішенні зазначив, що вважає, що відповідно до його вказівки про вжиття заходів загального характеру у справі «Олександр Волков проти України» немає необхідності робити аналогічну вказівку в цій справі.
Стосовно прохання вжиття заходів індивідуального характеру, а саме поновлення заявників, зокрема й Кормушина К.О., на посадах, у рішенні Суду констатовано, що у великій кількості справ, у яких було встановлено, що національні провадження суперечили Конвенції, Суд постановляв, що найбільш прийнятною формою компенсації було б відновлення національного провадження (наприклад, рішення у справі «Хусейн та інші проти Азербайджану» (Huseyn and Others v. Azerbaijan), заяви № № 35485/05, 45553/05, 35680/05 і 36085/05, пункт 262, від 26 липня 2011 року, з наступними посиланнями). У рішенні у справі «Олександр Волков проти України» Суд зазначив, що відновлення національного провадження не було належним заходом. Беручи до уваги обставини, що призвели до порушень, а також необхідність проведення масштабної реформи системи дисциплінарної відповідальності суддів, Суд дійшов висновку про відсутність підстав вважати, що справу заявника в найближчому майбутньому буде переглянуто відповідно до принципів Конвенції, і надав Уряду вказівку забезпечити поновлення заявника на посаді.
У рішенні у справі «Куликов та інші проти України» Суд зазначив, що станом на сьогодні в Україні впроваджується повномасштабна судова реформа, яка включає внесення змін до Конституції України та законів України, а також інституційні зміни. У зв’язку із цим Суд не в змозі на цей час оцінити ефективність відновлення національного провадження, якщо заявники цього вимагатимуть. Проте, ураховуючи обсяг та обставини заяв, що розглядаються, не можна дійти висновку, що ці істотно нові обставини роблять відповідні національні провадження prima facie даремними і безрезультатними. Отже, Суд не дотримував підходу, обраного у справі «Олександр Волков проти України» (пункт 208), щодо вказівки про вжиття заходів індивідуального характеру та відхилив відповідне прохання.
Рішення ЄСПЛ набуло статусу остаточного 19 квітня 2017 року.
25 квітня 2017 року ОСОБА1 звернувся до Верховного Суду України із заявою про перегляд постанови Вищого адміністративного суду України від 6 квітня 2011 року з підстави, встановленої пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції від 1 вересня 2005 року (далі – КАС України), у якій просив скасувати зазначену вище постанову Вищого адміністративного суду України та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити.
За результатами розгляду справи за заявою ОСОБА1 про перегляд постанови Вищого адміністративного суду України від 6 квітня 2011 року Верховний Суд України, з огляду на зазначені вище висновки ЄСПЛ, 3 липня 2017 року прийняв постанову (провадження № П/9991/34/11), якою скасував постанову Вищого адміністративного суду України від 6 квітня 2011 року, а справу передав на новий судовий розгляд до цього самого суду.
З початком роботи Верховного Суду справу за позовом ОСОБА1 передано до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, який рішенням від 2 березня 2018 року у справі № 800/320/17 (9991/34/11) (провадження № П/9901/237/18), залишеним без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 21 червня 2018 року, позов ОСОБА1 до Верховної Ради України, Вищої ради правосуддя (як правонаступника Вищої ради юстиції), третя особа – Шевченківський районний суд міста Києва, про визнання актів незаконними задовольнив частково та:
визнав протиправним і скасував рішення Вищої ради юстиції від 6 грудня 2010 року № 1341/0/15-10, № 1342/0/15-10 «Про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення ОСОБА1 з посади судді Шевченківського районного суду міста Києва за порушення присяги»;
визнав протиправним і скасував подання Вищої ради юстиції від 16 грудня 2010 року № 89/0/12-10 до Верховної Ради України «Про звільнення судді з посади», за яким Вища рада юстиції пропонувала Верховній Раді України звільнити ОСОБА1 з посади судді Шевченківського районного суду міста Києва у зв’язку з порушенням присяги;
визнав протиправною та скасував Постанову Верховної Ради України від 23 грудня 2010 року № 2865-VІ «Про звільнення суддів» у частині звільнення ОСОБА1 з посади судді Шевченківського районного суду міста Києва у зв’язку з порушенням присяги судді;
передав на повторний розгляд Вищої ради правосуддя вирішення питання щодо наявності підстав для притягнення ОСОБА1 до дисциплінарної відповідальності з огляду на обставини, викладені у пропозиціях членів Вищої ради юстиції Завальнюка В.В. від 13 вересня 2010 року та Хорошковського В.І. від 18 вересня 2010 року.
23 квітня 2020 року Вища рада правосуддя у пленарному складі ухвалила рішення № 1043/0/15-20 про звільнення Кормушина К.О. з посади судді Шевченківського районного суду міста Києва на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України.
Вважаючи рішення Вищої ради правосуддя від 23 квітня 2020 року № 1043/0/15-20 протиправним, ОСОБА1 у травні 2020 року звернувся до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду як до суду першої інстанції з позовом до Вищої ради правосуддя про визнання зазначеного рішення відповідача протиправним та його скасування (справа № 9901/136/20, провадження № 11-298заі20).
Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду рішенням від 19 серпня 2020 року у справі № 9901/136/20, залишеним без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 1 липня 2021 року, адміністративний позов ОСОБА1 до Вищої ради правосуддя про визнання протиправним і скасування рішення Вищої ради правосуддя від 23 квітня 2020 року № 1043/0/15-20 задовольнив і:
скасував рішення Вищої ради правосуддя від 23 квітня 2020 року № 1043/0/15-20 про звільнення ОСОБА1 з посади судді Шевченківського районного суду міста Києва на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України;
зобов’язав Вищу раду правосуддя розглянути матеріали дисциплінарного провадження щодо ОСОБА1.
Рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 19 серпня 2020 року у справі № 9901/136/20, з висновками якого Велика Палата Верховного Суду погодилася в постанові від 1 липня 2021 року, мотивовано тим, що Вища рада правосуддя, отримавши рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 2 березня 2018 року, ухвалене на виконання рішення ЄСПЛ у справі «Куликов та інші проти України», не мала діяти інакше, ніж повторно вирішити питання щодо наявності підстав для звільнення ОСОБА1 з посади за порушення присяги судді виключно через передбачену Законом України від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII «Про Вищу раду правосуддя» (далі – Закон № 1798-VIII) процедуру розгляду справи дисциплінарним органом Вищої ради правосуддя в порядку, визначеному статтею 49 цього Закону, та застосувати до судді ОСОБА1, в разі наявності для цього підстав, стягнення у виді подання про звільнення судді з посади.
Рішення Вищої ради правосуддя від 23 квітня 2020 року № 1043/0/15-20 прийнято з порушенням встановленої процедури розгляду питання щодо наявності підстав для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, тому вирішення питання щодо наявності підстав для притягнення ОСОБА1 до дисциплінарної відповідальності з огляду на обставини, викладені у пропозиціях членів Вищої ради юстиції Завальнюка В.В. від 13 вересня 2010 року та Хорошковського В.І. від 18 вересня 2010 року, передано для розгляду відповідною Дисциплінарною палатою Вищої ради правосуддя у порядку, передбаченому статтею 49 Закону № 1798-VIII.
Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя рішенням від 5 лютого 2024 року № 316/1дп/15-24 суддю Шевченківського районного суду міста Києва Кормушина К.О. притягнула до дисциплінарної відповідальності та застосувала до нього дисциплінарне стягнення у виді подання про звільнення судді з посади.
Вища рада правосуддя рішенням від 30 травня 2024 року № 1659/0/15-24 скасувала повністю рішення Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 5 лютого 2024 року № 316/1дп/15-24 про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді Шевченківського районного суду міста Києва Кормушина К.О. та закрила дисциплінарне провадження.
Мотивуючи вказане вище рішення, Вища рада правосуддя виснувала, що в рішенні ЄСПЛ у справі «Гуменюк та інші проти України» (заява № 11423/19), аналізуючи складний аспект взаємовідносин між державним службовцем і державою, а також суддею та державою, Суд вважав, що суддя перебуває у трудових відносинах саме з державою, а не із судом, у якому він (суддя) працює.
Вища рада правосуддя в рішенні від 30 травня 2024 року № 1659/0/15-24 дійшла висновку, що, «незважаючи на те, що після скасування Постанови Верховної Ради України від 23 грудня 2010 року № 2865-VІ “Про звільнення суддів” у частині звільнення Кормушина К.О. з посади судді Шевченківського районного суду міста Києва у зв’язку з порушенням присяги судді питання відновлення виконання Кормушиним К.О. суддівських функцій не було вирішено, не можна вважати Кормушина К.О. таким, що втратив статус судді, та є не суб’єктом дисциплінарної відповідальності».
Наказом голови Шевченківського районного суду міста Києва від 25 лютого 2026 року № 02-04-К-38 «Про скасування наказу від 14.03.2011 № 1.5-36 про звільнення з посади судді Кормушина К.О.» скасовано наказ голови Шевченківського районного суду міста Києва від 14 березня 2011 року № 1.5-36 про звільнення Кормушина К.О. з посади судді у зв’язку з порушенням присяги судді. Згідно з наказом Кормушина К.О. вважається таким, що приступив до виконання обов’язків судді Шевченківського районного суду міста Києва із 2 березня 2026 року.
Відповідно до наказу голови Шевченківського районного суду міста Києва від 2 березня 2026 року № 02-04-К-47 суддя Шевченківського районного суду міста Києва Кормушин К.О. вважається таким, що призваний на військову службу під час мобілізації з збереженням місця роботи (посади), із 2 березня 2026 року.
Згідно з наказом голови Шевченківського районного суду міста Києва від 6 квітня 2026 року № 02-04-К-65 суддя Шевченківського районного суду міста Києва Кормушин К.О. вважається таким, що 7 квітня 2026 року приступив до роботи у зв’язку зі звільненням у запас за підпунктом «з» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу».
Отже, Кормушин К.О. втратив статус судді (звільнення у зв’язку з порушенням присяги судді) не з власної волі, оскільки не мав наміру звільнятися з посади судді. Такі дії (звільнення у зв’язку з порушення присяги судді) стали предметом судового контролю, за результатами якого встановлено неправомірність звільнення Кормушина К.О. з посади судді.
Після звільнення Кормушина К.О. і до часу скасування судом Постанови Верховної Ради України, на підставі якої Кормушина К.О. було звільнено, та видання наказу про скасування наказу про відрахування зі штату Шевченківського районного суду міста Києва Кормушин К.О. всупереч його волі не мав можливості здійснювати правосуддя.
Визнання судом незаконним відсторонення Кормушина К.О. від виконання повноважень судді на тривалий час дало судді підстави розраховувати на зарахування до стажу роботи на посади судді часу вимушеного прогулу через тимчасове протиправне обмеження здійснення ним цих повноважень. Зарахування періоду, упродовж якого Кормушин К.О. не здійснював повноважень судді, до стажу роботи на посаді судді є формою реалізації його поновленого права як на здійснення повноважень судді, так і на отримання пільг і переваг, які мають судді у відставці, котрі забезпечували б належне та повноцінне проживання судді після виходу у відставку.
З урахуванням викладеного вище Вища рада правосуддя доходить висновку, що період перебування Кормушина К.О. у вимушеному прогулі охоплюється дією пункту 1 частини першої статті 137 Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі – Закон № 1402-VIII) у разі визначення його стажу роботи на посаді судді судів України. Аналогічну правову позицію викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 3 листопада 2022 року у справі № 990/4/22 (провадження № 11-105заі22).
Згідно із частиною першою статті 116 Закону № 1402-VIII суддя, який має стаж роботи на посаді судді не менше двадцяти років, що визначається відповідно до статті 137 цього Закону, має право подати заяву про відставку.
Питання про звільнення судді з підстав, визначених пунктами 1, 4 частини шостої статті 126 Конституції України, розглядається на засіданні Вищої ради правосуддя (частина перша статті 55 Закону України «Про Вищу раду правосуддя»).
Пунктом 16.3 Регламенту Вищої ради правосуддя, затвердженого рішенням Вищої ради правосуддя від 24 січня 2017 року № 52/0/15-17 (зі змінами), визначено, що при вирішенні питання про звільнення судді з посади у зв’язку з поданням заяви про відставку стаж роботи на посаді судді обраховується з дати призначення (обрання) судді на посаду по дату ухвалення Вищою радою правосуддя відповідного рішення або по дату припинення повноважень судді у зв’язку з досягненням суддею шістдесяти п’яти років.
Абзацом четвертим пункту 34 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII установлено, що судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день їх призначення (обрання).
На день призначення Кормушина К.О. на посаду судді питання визначення стажу, який давав право на відставку судді, регулювалося Законом України від 15 грудня 1992 року № 2862-XII «Про статус суддів» (далі – Закон № 2862-ХІІ) та абзацом другим статті 1 Указу Президента України від 10 липня 1995 року № 584/95 «Про додаткові заходи щодо соціального захисту суддів».
Станом на 7 травня 2026 року стаж роботи Кормушина К.О. на посаді судді Шевченківського районного суду міста Києва становить 21 рік 4 місяці 13 днів.
Відповідно до абзацу другого статті 1 Указу Президента України від 10 липня 1995 року № 584/95 «Про додаткові заходи щодо соціального захисту суддів» до стажу роботи, що дає судді право на відставку та одержання щомісячного грошового утримання, за умови роботи на посаді судді не менш як 10 років, зараховується, крім стажу трудової діяльності, визначеного законом, половина строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах та період проходження строкової військової служби.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 3 вересня 2020 року у справі № 9901/521/19 дійшла висновку, що заочна та вечірня форми навчання у вищому юридичному навчальному закладі не зараховуються до стажу судді, який дає право на відставку.
Згідно з копіями дипломів від 25 червня 1999 року (серія __ № ____), від 23 червня 2000 року (серія ___ № ____), трудової книжки, листа Київського національного університету імені Тараса Шевченка від 27 квітня 2026 року № 01/613-19 Кормушин К.О. здобував вищу юридичну освіту за денною формою навчання в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка з 1 вересня 1995 року до 25 червня 1999 року та з 1 вересня 1999 року до 23 червня 2000 року (4 роки 7 місяців 18 днів).
З урахуванням викладеного половина строку навчання у вищому юридичному навчальному закладі за денною формою, а саме 2 роки 3 місяці 23 дні, зараховується до стажу роботи Кормушина К.О. на посаді судді, який дає право на відставку.
Відповідно до частини другої статті 137 Закону № 1402-VIII до стажу роботи на посаді судді також зараховується стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді.
Системний аналіз зазначеної норми в її взаємозв’язку з абзацом четвертим пункту 34 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII дає підстави для висновку, що з набранням чинності Законом України «Про внесення змін до Закону України “Про судоустрій і статус суддів” у зв’язку з прийняттям Закону України “Про Вищий антикорупційний суд”», яким внесено зміни до статті 137 Закону № 1402-VIII, суддям додатково до стажу роботи на посаді судді, що дає право на відставку, підлягає зарахуванню стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді.
Саме таку правову позицію покладено в основу рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 22 листопада 2018 року, яке залишено без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2019 року у справі № 9901/805/18.
Зокрема, Велика Палата Верховного Суду погодилася з висновками колегії суддів Касаційного адміністративного суду та зазначила, що частину другу статті 137 Закону № 1402-VIII (у редакції, яка діє з 5 серпня 2018 року) потрібно тлумачити таким чином, що до стажу роботи на посаді судді також зараховується стаж (досвід) роботи (професійної діяльності) судді у сфері права, який вимагається законом як мінімальний для набуття таким суддею права для призначення на посаду судді на дату такого призначення, оскільки вказана норма закону призвела до покращення правового становища суддів, надавши можливість зараховувати до стажу роботи на посаді судді їхній стаж (досвід) роботи (професійної діяльності) у сфері права тривалістю, яка вимагалася законом для призначення на посаду судді станом на дату призначення їх на посаду.
Відповідно до частини першої статті 7 Закону № 2862-XII (у редакції, чинній на день призначення Кормушина К.О. на посаду судді) на посаду судді може бути рекомендований кваліфікаційною комісією суддів громадянин України, не молодший двадцяти п’яти років, який має вищу юридичну освіту і стаж роботи в галузі права не менш як три роки, проживає в Україні не менш як десять років та володіє державною мовою.
Отже, законодавством, яке діяло на день призначення Кормушина К.О. на посаду судді Шевченківського районного суду міста Києва в межах п’ятирічного строку, було встановлено мінімальний строк роботи в галузі права для зайняття посади судді районного (міського) суду – 3 роки.
Згідно з копією трудової книжки стаж професійної діяльності за юридичною спеціальністю (після здобуття вищої освіти) Кормушина К.О. становить понад 3 роки.
З огляду на наведене Кормушин К.О. має право на зарахування до стажу роботи на посаді судді, що дає право на відставку, додатково трьох років роботи в галузі права.
За результатами дослідження долучених до заяви документів щодо визначення відповідного стажу для звільнення судді Кормушина К.О. у відставку, а саме: актів про призначення, про обрання на посаду судді, копії трудової книжки, довідки про роботу на посаді судді, рішення Вищої ради правосуддя, рішення Європейського суду з прав людини, постанови Великої Палати Верховного Суду, установлено, що до стажу роботи Кормушина К.О. на посаді судді, що дає йому право на відставку, підлягають зарахуванню:
стаж роботи на посаді судді – 21 рік 4 місяці 13 днів;
стаж роботи, вимога щодо якого визначена законом та надавала право для призначення на посаду судді, – 3 роки;
половина строку навчання у вищому юридичному навчальному закладі – 2 роки 3 місяці 23 дні.
Отже, загальний стаж роботи судді Кормушина К.О., який дає йому право на відставку, становить понад 20 років, а саме 26 років 8 місяців 6 днів.
Згідно з наявними у Вищій раді правосуддя документами суддя Кормушин К.О. не має іншого стажу роботи, який відповідно до вимог законодавства надавав би судді право на звільнення у відставку.
Отже, суддя Кормушин К.О. має достатній для звільнення у відставку стаж роботи, встановлений статтями 116, 137 Закону № 1402-VIII, з урахуванням пункту 34 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону.
Зважаючи на викладене, керуючись статтею 131 Конституції України, статтями 116, 137, пунктом 34 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів», статтею 55 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», Вища рада правосуддя,
вирішила:
звільнити Кормушина Кирила Олександровича з посади судді Шевченківського районного суду міста Києва у зв’язку з поданням заяви про відставку.
В.о. Голови Вищої ради правосуддя
